Work Text:
Сни гофбурзьких достойників та достойниць завше були химерними та трохи фальшивими через випите вино та з'їдений з візерунчастих срібних ложечок шербет з гашишу. Ніч, коли ледь живого від алкоголю й сорому кронпринца притягнули до його покоїв, не була винятком, і Рудольф бачив химерний, заплутаний сон.
Він начебто мусив знайти собі щось поїсти, але імператорські кухарі пропонували то товчені мушлі, то дрібно покришену крейду. В своєму сні Рудольф, спотикаючись, блукав темними коридорами батьківського палацу, який так і не став йому домом, і намагався знайти хоч когось, хто пояснив би, що відбувається. Проте зникли навіть його предки зі старовинних портретів - у безсоромній, мерзенній порожнечі був лише він, він, який…
О так, він був огидний.
Чомусь Рудольфові стало легше, варто було лише вимовити ці слова вголос - бодай уві сні. Зрештою, чому він мав стидатися того, що він саме такий? Він взагалі не уявляв, яким би був, якби його просто відпустили - жити в Маєрлінгу, писати революційні статті, полювати, вчитися вальсу. Він нинішній не має жодного контролю над власним життям, а відтак, і відповідальність на нього покладати неправильно.
Розмірковуючи про це, кронпринц блукав залами й коридорами, поки нарешті не відшукав кухню. Та манила запахами смаженої свіжини, але теж була порожня - лише на широкому, довгому столі стояла порожня тарілка із самотнім шампіньйоном. Рудольф схопився за виделку, вже знаючи, що то марна справа, хоч в нього не було жодних причин сумніватися в самому собі. Гриб ніяк не хотів піддаватися залізним зубчикам, тож кронпринцеві довелося ганяти його по тарілці в німій меланхолії.
Від сього заняття було трохи користі: бодай уві сні Рудольф зміг припинити міркувати про те, чому він настільки мерзотний, що покійна бабуся пишалася б ним. Він боровся з шампіньйоном із ентузіазмом та нетерпінням зголоднілої людини, і ніщо не могло завадити йому просто розчинитися у азарті, ніщо, крім кухля крижаної води, яку хтось нахабно вихлюпнув спадкоємцеві просто в лице.
- Лиш подивіться, їхня високість зволили прокинутися! - пролунав над спаленілим попри холод Рудольфом зловтішний коментар.