Work Text:
- …І саме тому наше майбутнє - цікавіше від узвичаєної, банальної нудні, яку пропонує парламентська більшість! - Натхненно промовляв Таафе до імператора ще за годину до сцени в борделі.
Франц Йозеф не слухав свого першого радника, проте той вже звик, що кайзерові було начхати на внутрішньодержавні регуляції на зразок надання права голосу на виборах простолюдинам. Міністр вірив, що слід було тільки трохи натиснути, і…
-Ну, то я розпускаю парламент, коли він вам так заважає, - втомлено зітхає імператор.
Таафе закушує губу.
Він вічно недооцінює старого й примхливого імператора в найкритичніші моменти - коли в нього щось починає, нарешті, виходити.
- Я знаю, що ви вважаєте примус дворян до повного підкорення майже тотожним революції, але хіба примус… Нижчого населення терпіти їхню владу не тотожний рабству?
Франц Йозеф лише втомлено усміхнувся.
- Таафе, заспокойтеся, - пирхнув він. - Ваші риторичні прийоми, якими б новими вони не були, не проймуть упевненого монарха. Тільки моя мати мала право… Давати мені настійливі поради схожого роду. Не ви й ніхто інший. І будьте певні. кронпринц вихований так, що ви ніколи не зможете маніпулювати ним на догоду своїм… Погресивним, але іраціональним ідеям.
Тоді гер перший міністр ледь стримав істеричний сміх і поспішив відкланятися, відчуваючи, як від мимоільної усмішки заболіло садно на вилиці.
*
Стефанія не чекала від “малої,” яку забрала з кабака, вдячності чи приязності. Принцеса тільки мовчки обійняла свого впливового друга, який допоміг пронести панночку, що зомліла, до Гофбурґа, і спостерігав за спробами привести її до тями за допомогою холодної води, вже тримаючи флакона з нашатирем напоготові і більше не ховаючи обличчя. на якому читалося: “Щоби я ще раз на таке згодився…” Опісля Стефанія приготувалася до образ та презирства від “дівчиська”, яке й справді отямилося від препарату й дивилося на них обох величезними вологими очима.
- Сподіваюся, ви зіпсували мені співбесіду для того, щоб запропонувати кращу посаду. Зрештою, хто ви, щоб будувати моє майбутнє за мене? - поцікавилася вона замість цього, і тут-таки образилася на щирий сміх Таафе, в якому, втім, бриніли винятково захват та радість.
Вже за кілька хвилин майбутня кронпринцеса ледь не плескала в долоні від радості - дівчина виявилася баронесою зі збюіднілого роду, тож для коронованої особи не було нічого легшого, ніж влаштувати знедолену до себе фрейліною. Відтак, Стефанія та Мері, а саме так звали малу, провели вечір за підготовкою.
Усі були щасливі, окрім міністра - той нервово зиркав на годинника, а скоро зовсім зник, варто було брязнути брамі палацу.
- Помчав зберігати лице кронпринцеві, - пирхнула йому вслід баронеса, і якої вже закрутилася голова від спроб застелити своє нове ліжко важкою пуховою ковдрою.
- Це - його робота, - похмуро повідомила Стефанія, яка, вочевидь, встигла забути про існування Рудольфа.
- Любить же він ту роботу. Прямо кохає, - в’їдливо зауважила юна баронеса.
Стефанія вже хотіла гримнути на неї, проте спинилася, вгледівши, що її нова фрейліна ледь дихає від пари простих рухів, і сильніше блідне ледь не щохвилини.
- Ви… Любите бутерброди з сиром та какао? - Обережно спитала кронпринцеса, і Мері завмерла від подиву, впустивши ковдру на перину.
- Насправді… Дуже, - зізналася вона.
І чомусь почервоніла.