Work Text:
Це було останнє, що Рудольф сподівався знайти серед своїх нових книг. Він чудово знав сірі ламкі кристали арсену, або ж миш’яку, але все одно дивився на прозорий флакончик, в якому вони лежали, міцно закорковані, в цілковитій невірі. Очевидно, що кронпринцеві підкинули отруту - він навіть здогадувався, хто саме, але з якою метою? Невже Таафе, знаючи його схильність жадати смерті, вирішив..?
Рудольф струснув головою, відганяючи дивні хтиві думки. Можливо, йому подобається біль, але це не означає, що він втратив останню гідність, врешті-решт! Він обережно поставив флакона у виїмку між книгами, де, власне, й знайшов, і обхопив себе руками, відчуваючи, що мимоволі тремтить. Можливо, ця отрута призначалася йому і це просто необережний слуга не встиг сховати? Зрештою, арсен не має смаку чи запаху, нічого не було варто підмішати його у вечерю…
- Ваша Величносте, важливі новини! - прострілює тишу безцеремонний, гучний вигук. і Рудольф підскакує на місці, впізнавши голос першого міністра, і тут-таки розвертається на підборах.
- Ваш батько, Його Величність Кайзер Франц Йозеф, помер, - провадив тим часом Таафе у якнайурочистішому тоні. - Відтак, я із радістю прийму від вас відставку як від нового правителя, проте мушу повідомити, що не зможу залишити посаду негайно, слід завершити певні проєкти, і…
Перший міністр застиг на місці, коли кронпринц кинувся йому на шию та міцно обійняв. Лише тицьнувшись у свого одвічного ворога, Рудольф зміг дати волю здушеним, проте бурхливим риданням. Відчуваючи плавні, м’які та обережні дотики, Таафе усвідомлював, наскільки він сам напружений, нервово ковтаючи, коли його обхопили міцніше, змочуючи сльозами шию над накрохмаленим комірцем.
- Ц-ця от-трута… Д-для мене? - наледве прохлипав новий імператор, махнувши рукою кудись в бік полиці, де поблискувала склянка з миш’яком.
Таафе здивовано підняв брову, відчуваючи, що він, нарешті, знає, що говорити.
- Ні, Ваша Імператорська Величносте, - сказав він, похитавши головою, і мимоволі тицьнувшись у волосся нового правителя, наледве стримавшись, щоб не вдихнути на диво жадану мішанину не цілком приємних запахів. - Уважайте цей арсен… Гарантією безпеки імперії. Вона, до речі, вже не потрібна.
Обережно відсторонивши Рудольфа, Таафе перевірив, чи міцно закоркована колба та сховав її до внутрішньої кишені свого як завше чепурного фраку.
- Не поспішайте, дайте собі час осягнути втрату, прийдіть до тями… Я чекатиму на вас у залі нарад, - оголосив міністр і пружним, швидким кроком полишив спочивальню.
Колишній кронпринц прикусив собі язика, щоб не наказати опонентові залишитись.