Work Text:
На спільному сніданку найвужчого кола знаті та помічників покійного імператора було тихо - навіть столові прибори не дзенькотіли як слід. Усі час від часу зиркали на першого міністра - хтось із острахом, хтось - з подивом, а хтось - навіть зі співчуттям. Таафе ж спокійно, майже безтурботно їв, немов це не він мав полетіти до відставки вже сьогодні ввечері. Проте коли поряд із ним опустилася бліда як сніг бельгійська принцеса, міністр нашорошився.
На шиї в Стефанії, - збоку, близько до щелепи, - квітнув свіжий, червоний укус.
Звісно, він був старанно замаскований пудрою, але було легко розгледіти такий очевидний "слід розпусти" зблизька. Таафе крадькома перевів запитальний погляд на юну баронесу, що супроводжувала принцесу всюди, як кожна віддана служниця. Дівчина навіть не зашарілася - тільки зло, з викликом поглянула у відповідь. Таафе удав, що витирає губи серветкою, щоб приховати смішкjr. І ледве встиг придушити тяжке зітхання.
“Вони явно так поспішали, щоб встигнути до весілля, яке тепер не забариться, бо ж політична позиція Австрії не повинна слабшати,” - подумки зауважив міністр. - “Що ж, не могли ж ці двоє очікувати, що станеться по-іншому.”
Стефанія тим часом спостерігала за своїм другом, читаючи майже кожну майстерно приховану емоцію - зрештою, вони разом вчилися виглядати байдужими хай там що.
“Навіть якщо я неправильно все інтерпретувала, він зараз розуміє мене як ніхто,” - думала принцеса, з холодною бундючністю клацаючи пальцями, щоб їй налили ще лимонної води. - “Йому-бо теж зрештою доведеться одружитись, завести дітей, щоб було, кому передати титул… Але, на відміну від мене, він навряд був щасливим хоч одну ніч.”
За хвилину до того, як у залу ввійшов молодий кайзер, до трапези приєдналася його велична мати. Вона оглянула спільноту, мов карти перетасувала, і якось дивно змахнула віялом в бік першого міністра.
Таафе коротко кивнув та негайно вийшов із зали, не дочекавшись десерту.