Work Text:
- Намджун, що ви тут робите? - професор Мін непоспішаючи увійшов в авдиторію, а потім зупинився біля входу, помітивши учня, що сидів з зошитом на колінах. Той підняв зляканий погляд на вчителя, раптом закривши зошит в якому до цього щось писав.
- Мої батьки полетіли у відрядження, а мене відвезли в університет. Мені охоронець сказав, що я можу тут почекати початку занять. - хлопець з останніх сил стримувався, щоб не витріщатися на Юнґі. Саме так про себе Намджун його називав. Тільки у себе в думках він давав собі трохи більше свободи. Тут він міг писати лірику до пісень та називати гарячого професора гарячим та по імені. Мін якийсь час мовчав, через що студент почав ще більше нервувати і неправильно розцінивши його мовчання, вирішив покинути кабінет. - Пробачте, я не хотів заважати! Я тоді піду!
Кім поклонився та необережно запхав зошит з ручкою у сумку, швидко підвівся на ноги. Мін хмикнув та похитав головою.
- Ви не заважаєте мені, просто не очікував зустріти тут когось так рано. - чоловік поправив окуляри та підійшов до свого столу. Поклавши на нього сумку та стаканчик з кавою, він присів на стілець.
- Дякую, пане! - Намджун від полегшення впав на стілець, випадково впустивши сумку, яку до цього тримав в руках. Ця зрадниця впала на підлогу по якому розсипались його речі, оскільки він забув застібнути блискавку. "Який сором", - подумав Намджун, повзаючи по підлозі, аби все зібрати. "Дуже цікавий початок дня" - подумав Юнґі, трохи посміхнувся та дістав з кишені цукерку, бо неочікуванне бажання прикурити зіпсувало всі веселощі. "Казала матуся не заводити шкідливих звичок, але ж хто слухає батьків у молодості?" - розгорнувши цукерку, Юнґі закинув її собі в рота, залишивши обгортку на столі. Склавши частину речей в сумку, Намджун залишив на столі лише свій зошит для лірики, ручку та підручник з курсу пана Міна. Кім навіть не ризикував підняти погляд на вчителя. "Як соромно.. сором. А якщо написати верс про сором? Гадаю, друзі з андеграунду оцінять!" Відкривши зошита, хлопець почав записувати рядки, що спадали на думку.
Мені трохи соромно, що намагаюся читати реп перед вами
Хьонами та нунами, альбоми яких я колись купував
Якось ніяково
Хьони, що ховаються по своїх норах та верзуть про мене нісенітницю через заздрість
Так, вони хочуть отримати це, а те просто привласнити собі
Вони цього хочуть, ловіть же, щоб вас чорт побрав
Кажете, я роблю те на що ви неспроможні?
Ви вважаєте це може бути наклепом? Яка ганьба!
Не важливо скільки лайна ви виллєте, я вас не приб'ю?
Я вб'ю вас, бо я толерантний Монстр
Мій розмір навіть більший за статки середньостатистичних дядьків
Пані, не тікайте, дивіться на мене
Я ще не там, не приходьте, ще не настав час
Це не круто, в мене немає свегу, я – кореєць, оцініть мій стиль
Я трошки соромлюся, але зараз покажу вам
Що навіть моє лайно має аромат жасміну
[верс Намджуна з Buckubucku]
Намджун так сильно надихнувся моментом, що не помітив, як почав тихенько репувати деякі рядки вголос підбираючи рими та ритм. Професор Мін спостерігав за учнем, ховаючи посмішку у папірнику з кавою. Був час, коли і він писав лірику та створював музику. То був щасливий час з нібито минулого життя. Життя сповненого невдач та болю, але такого яскравого і незабутнього. Діставаши з кишені телефон, Юнґі зарезервував собі студію на всю ніч та видихнув з полегшенням. Те що давило на груди весь цей час, коли він дивився та слухав студента, а також моменти зі спогадів минулого, в мить луснуло неначе мильна бульбашка. Потерши плече, яке він колись пошкодив, чоловік тихенько піднявся з місця та підкрався до Намджуна. Розглядаючи хлопця, він відчував споріднену душу, що теж проходила життєві випробування. "Чи сильно він злякається, якщо запропоную йому попрацювати разом? Чи не роблю я зараз помилку?" Юнґі всього 27 і він один з наймолодших викладачів університету. Він своїми силами вигриз собі місце в цьому світі, але любов до музики – його благословення та прокляття.
- Якщо вразите мене своїми навичками репу, я напишу біт до вашої пісні. - Юнґі вирішує ризикнути, бо без ризику неможливо нічого. Хто не ризикує, той втрачає можливості. Студен очікуванно лякається, але Мін кладе руку йому на плече, немов передаючи частину своєї впевненості іншому. Намджун нічого не запитує, тільки якось сумно зітхає.
В мене не було мрії
І так впродовж кожного дня, разом з моїми текстами
Функції та рівняння, що не могли надати мені жодної відповіді
Згодом вони завдали мені багато шкоди
Бо своїм світлом заважали бачити зорі, що ховалися за ними
Вбиваючи себе таким чином день за днем
Я займався весь час тим, що мене оцінювали безглуздими цифрами наче яловичину
Я просто хотів досягти успіху
Тому що це єдине про що мені так часто казали оточуючі
Я майже захворів на нього
Міраж під назвою щастя
Я думав він знаходився саме там
Але сидячи за партою, я не був щасливий ані на мить
[переклад Voice]
- Досить! - Юнґі гамселить кулаком по парті та відчуває, як кровоточить його серце. Ця лірика сповнена болю, а те про що читає Намджун таке до болю знайоме. - Ваші батьки поїхали у відрядження тож о котрій годині закінчуються ваші заняття?
Чоловік впевнений, що у хлопця скоріш за все немає планів на вечір, тому вирішує взяти його сьогодні до себе у студію.
- О другій, але ввечері в мене зустріч з друзями з андеграунду. - Намджун все ще шокований поведінкою професора і тим, що зміг нормально зачитати перед ним, бо пан Мін майже краш кожного в їхньому університеті.
- Я закінчую о четвертій. Хочете поїхати зі мною в студію після занять? - Юнґі спеціально робить акцент на слові "студія", бо пам'ятає наскільки особливим місцем вона була особисто для нього. Тому якщо Намджун справді схожий на нього, хлопець зробить все, щоб приєднатися.
- Студію? Гадаю, зустріч з хлопцями можна перенести. А ви теж.. - Кім вперше за своє життя не знає, як правильно сформулювати запитання.
- Раніше мене часто називали схибленим музикою. - Юнґі трошки усміхається. Намджун намагається стримати шок, але йому це не дуже вдається.
- Ооооо.. - протягує він. - Ви теж читаєте реп?
- Читав та грав на піаніно. З'явилося бажання повернутися до цього заняття після спостереження за тобою.
Намджун трохи збентежений такою заявою, але одночасно з тим радий, що надихнув професора повернутися до речей, які змушують його очі так яскраво сяяти.
- Тоді, мені підійти до вашого кабінету о четвертій? - вирішує уточнити хлопець. Мін качає головою.
- Зустрінемось на стоянці. - професор та учень чують голоси з коридору і обмінявшись на останок поглядами, Юнґі повертається до себе за стіл. В кабінет заходять пара учнів, вітаючись з ним.