Work Text:
Вони з Домініком зустрічалися вже десь кілька тижнів, але Уейлу все ще не набридло роздивлятися тіло коханого, підмічаючи все нові родимки, цяточки, венки…
От і зараз. Домінік робив якісь нічні процедури, перед тим як перевдягнутися в піжаму і лягти спати. Уейл милувався своїм хлопцем у відображенні дзеркала на дверцятах шафи.
Домінік був стрункий, трохи кістлявий, але з широкими плечима плавця і красивими лініями м’язів живота. Кожного разу, дивлячись на цей скарб, Уейл думав, що був дурнем, коли стільки часу витратив на нікому не потрібні сварки… Він трохи завис, розглядаючи тонку шию и гострі ключиці. Ледь слина не тече. Але з роздумів його вирвав невдоволений голос Домініка.
- Не дивись так! Я знаю, що він огидний!
- Що, вибач? – не зрозумів Уейл, - Ти про що взагалі?! В тебе все прекрасне!
- Шрам, звісно! – Дом завів очі за лоба і обернувся. Він був одягнений в легкі штани з білої бавовни в зелений горошок. А сорочка від цієї піжами лежала на його ліжку, - Хіба ти не на нього дивився?
- Який ще шрам?! – Уейл ніц не розумів, - Я не бачу ніякого шраму, Лисенятко!
- Не придурюйся! Як це можна не помітити?! – розізлився Домінік і тицьнув пальцем себе в груди.
І справді посередині грудної клітки Домініка був світлий, ледь помітний, шрам. Уейл до цього не звертав на нього уваги, хоча бачив Дома без одягу не один раз… І не тільки в ліжку, вони ж раніше плавали разом.
Уейл підійшов до коханого і ніжно провів пальцем по шраму. Він був гладенький. Обережно виконаний шов рукою майстра. На дотик трохи відрізнявся від здорової шкіри. Але не виглядав «огидно».
- Він не огидний! Я справді навіть не помічав раніше. Вибач, - кривувато посміхнувся Уейл, - Від чого це?
- Від операцій на серці, - відповів Дом, - Я народився слабким і сильно хворів в дитинстві. Батьки доклали багато зусиль, щоб зберегти моє життя! Але тепер все добре.
- ОпераЦІЙ? – перепитав Уейл, - Скільки їх було?
- Еееем… - задумався Домінік, - Я точно не пам’ятаю. Точно три в перші дні мого життя, і потім ще кілька, поки мені не виповнилося шість.
- Блядський Боже! – вигукнув Уейл і стиснув коханого в своїх обіймах.
- Гей, ти чого? – розсміявся Дом, - Я справді в порядку! Мені навіть можна займатися спортом і… Не тільки спортом.
Але Уейл лише сильніше стиснув його в обіймах. Він був до смерті переляканий тим фактом, що Домініка могло просто… не бути… Як?! Його прекрасного Домініка, який кожного дня робив його щасливим своєю посмішкою з милими ямочками на щоках, звичкою дутися з будь-якого приводу, невмінням лаятися, любов’ю до прибирання і цим неймовірно сексуальним тембром голосу, коли він говорить французькою!
В Уейла не було сім’ї. В нього були лише вихователі і вчителі з притулку. Крістін і Роберт, які були йому… Ну, по суті, ніким. Просто небайдужими людьми. І, звісно, в нього були друзі. Хороші друзі.
Але саме Домінік показав йому, як це, коли тебе люблять. Як це, коли тебе кохають. Домінік став для нього чимось, що відчувалось як дім.
- Я тебе кохаю! – випалив Уейл, не в змозі втримати ці слова всередині.
- Ого! – здивувався Домінік і відсторонився, щоб подивитися в очі Уейла, - Я тебе теж, - сказав він після невеликої паузи, - Je t'aime, Guillaume. Je t'aime tellement!*
Уейл потягнув Домініка до свого ліжка. Вони вляглися під ковдрою, обіймаючи один одного, вдихаючи запахи один одного…
Уейл поклав голову на груди Домініка, прислухаючись до рівного серцебиття. Тук-тук. Тук-тук. Здається, такий звичайний звук чогось максимально природнього. Ромео, напевно, зараз прочитав би лекцію про фізику роботи серця. Але для Уейла тепер цей звук був особливим. Це був звук, завдяки якому в нього є його персональне щастя.
Домінік щасливо посміхався і розчісував пальцями уейлові кучері. Чи міг він ще рік тому сподіватися, що його нерозділене кохання раптом стане взаємним?! Ні. Але ось вони тут.
- Ти справді не вважаєш мій шрам огидним? – спитав він, погладжуючи щоку Уейла великим пальцем.
- В тобі нема нічого огидного! – ласкаво відповів Уейл і поцілував місце шраму, - Ти ідеальний для мене. Вибач, що був таким довбнем, і не помічав цього всі ці роки!
- Нічого, Ігле! В нас ще ціле життя попереду, щоб надолужити згаяний час!
Уейл посміхнувся і продовжив цілувати тіло коханого. Він залишив короткі ніжні поцілунки на всіх найулюбленіших місцях його тіла, обласкав губами кінчики тонких музикальних пальців, обличчя… Вони цілувалися ще довго, зігріваючи один одного теплом свого кохання.
- Залишся сьогодні тут, зі мною! – попросив Уейл.
- Я тільки сорочку візьму! – погодився Дом.
- Не треба! Я тебе зігрію! – не пустив його Уейл.
Він знову влігся на груди коханого. Та й так і заснув, заколисаний його серцебиттям.