Work Text:
Я ненавиджу Егера.
Мабуть на цьому можна було б і закінчити, але ні ось він знову наривається на конфлікт.
Ненавиджу.
– Це ти зараз натякнув на те що я, як якась шльондра, сплю зі всіма підряд? – Звірюся я. Егер знав мої болючі точки і зараз він бив прямо по них.
– Чому ж тільки натякаю, прямо кажу. – Він підло всміхається оглядаючи мене з ніг до голови. Не доріс ти ще такі погляди на мене кидати. Буквально. Стоїть завдерши підборіддя догори та намагається з себе щось показати.
– Жане, йдемо. – Молить мне Марко намагаючись відтягнути в бік, молить якщо чесно вже хвилину третю, але я мов впертий баран продовжую цю тупу сварку. Він задів мене за живе, Марко, ми не підемо поки я не поставлю його на місце.
– Так Жане, йди. Нехай твій Марко тебе пожаліє. – Підіймаючи брови лепече він. І мені так хочеться йому вмазати, бляха, так сильно. Але я тримаюся.
Чому ми зчепилися? А бог його знає, мабуть в Егера знов переклинило щось в його черепній коробці і він вирішив визвіритися на мені. Не те щоб в нас взагалі не було ніяких причин для цього, були, ще й які, але зараз я, ну, буквально дихав!? Йшов у своїх справах? А він, він підійшов і почав молоти якусь чехню, дуже в його дусі якщо чесно.
– Ерен, ще хоч слово. – Знов попереджую я, але йому то мов пустий звук.
– І що? Вдариш мене? Не боїшся за своє личко? – Тема номер два, так я люблю себе, люблю бути охайним, та гарним не бачу в цьому нічого поганого, Егер же бачить в цьому чергову тему для жарту.
– Егере, рекомендую тобі хвилюватися за свою жалюгідну мармизу, як бачиш Мікаси немає поруч, ти не зможеш сховатися під її спідницю. – З’їв? Я теж знаю як і куди потрібно бити, Ерене, ти не один в нас такий особливий. Хоча вплутувати сюди Мікасу то трохи низько з моєї сторони, але вже вибачте, викручуюся як можу.
– Повтори? – О, я буквально відчуваю всю ту лють, шо грає у нього в очах зараз. Заділо? Та?
– Кажу, твоя сестричка тобі не допоможе Егере. – Тепер настала моя черга тягнути посмішку, насолодитися моментом не дає лиш бубніж Марко, що все ще намагається відтягнути мене далі.
Треба було слухати Марко, думаю я в наступну ж секунду, коли чужий кулак, хочу відмітити, точність у Егера на п’ять з плюсом, шо є того не відняти, б’є мне з такою силою, що з губи зразу ж починає хлистати кров, а щока болісно наливається. Синяк буде добрячій.
– Пизда тобі Егере! – Гнівно шиплю я ковтаючи кров. Після чого ми з Ереном сплітаємося в бійці. Очікувано.
Десь поруч волає Марко, волає добряче, не своїм голосом наказує зупинитися, та тягне мене від Егера.
Ось зроби ти так раніше, любий друже, мені б не прийшлося зараз сидіти перед деканом жуючи криваві соплі.
Ненавиджу Егера.
– І що сталося цього разу Ерене? – Чоловік невдоволено поправляє окуляри, здається якби не вони він би спалив Егера поглядом. Але нажаль, декілька міліметрів скла відділяють мене від такого прекрасного шоу.
– Він мене образив! – Тріщіть він прижимаючи холодну пляшку до свого ока. Я добре постарався, та навів непоганий марафет на його мармизі.
– Я впевнений що за діло. – Підіймаючи брови цідить він. Я давлю посмішку, губа болить бляха, йобаний Егер, шоб тебе качка копнула, звісно за діло, в нас інакше не буває.
– Але бра..
– Закрий рота Ерене, я вже заморився прикривати твою сраку перед батьком. – Перериває його декан, заморено потираючи виски, й дав же бог такого родича, мені навіть його шкода. – Ти теж не либся Жане. – Забудьте, не шкода, вони один одного варті. – Влаштували бійку, серед кампусу, в навчальний час! Ви взагалі знаєте який завтра день!? – Бушує він, від замореного обличчя й сліду не лишилося. Диявол чистої води.
Завтра взагалі то субота? В яку я планував надертися. А що?
Ні я звісно міг забути про щось, але ж мовби звичайний день?
– Хер там ви щось знаєте! – Ну ось тут пане Зік Ви праві, особливо ваш горе брат, той точно нічого не знає. Ждемо пояснень, смиренно так, бо говорить старший Егер про те так мовби сам Ісус спуститься з неба в нашу шарагу. – Термін циклова комісія вам щось говорить!? Вони будуть тут, – він тицяє пальцем в стіл так, що той здається зара розвалиться, – завтра. І знаєте навіщо? – Голос його стає трохи тихішим і ми з Егером молодшим зацікавлено киваємо. – Щоб провести йобаний контроль якості нашого освітнього процесу, та запровадити навчання за обміном! – Ох і заорав же він, всього слиною заляпав, без жартів.
Так циклова комісія то той ще гемор, але до чого тут ми то? Не дізнаються ж вони, що в нас тут сьогодні. І тут мене мовби струмом жахнуло. Ми паплюжимо репутацію свого закладу освіти.
– Ви паплюжите репутацію нашого освітнього закладу! – Оголошує мої думки Зік. І тут я розумію, що ми попали. Точніше я. Я попав. Через їбучого бляха Егера.
Сьогодні як виявилося не просто субота, сьогодні, як ми вже з’ясували, день коли приїжджає ЦК. І я думаю цей день ми з Егером запам’ятаємо надовго.
Ось знаєте, Зік не такий вже й поганий.
Швидко я перевзувся, та?
Але правда, більше всього в ньому мені подобається ставлення до Ерена, воно чесне, навіть не зважаючи на те, що він прикриває його перед батьком це не завадило йому відправити свого улюбленого братика о п’ятій ранку в університет. Так я теж був там, але сам факт того, що Егер зараз теж морозить сраку, а не ніжиться в ліжку, робив мені дуже добре.
А ще краще було від того, що вдома лице Ерена ще хтось підправив, додавши до того фінгалу, ще й розбите підборіддя.
Я б пожав тій людині руку навіть якщо б це був Гриша, от серйозно.
Моя повага.
Так ось, повернемося до діла. В університеті нам потрібно було підготувати кабінети до приїзду комісії, тут вже Зік постарався, на свій страх та ризик звісно, кабінети були не прибрані здається ще з минулого року, чи тут просто була пара в перваків вчора. Можливо обидва варіанти. Так ось, ми приперлись туди з самого рання щоб видраїти кабінети для засідань до блиску, а потім ще й допомогти зустріти той весь люд.
Короче мої плани надертися розбилися нафіг і все через йобаного Егера, чорти б його драли.
– Бери в зуби віника та починай, швидше почнемо, швидше змиємося на перекур. – Такий собі стимул, але що маємо.
– Я мабуть пропустив момент коли тебе назначили головним. Чого розкомандувася? – Бурчить мені Ерен, але віника все ж таки бере. Замітає звісно геть погано, хоча я й тому радий.
– А тебе неможна головним назначати, в тебе торомозів немає. – Я беруся відколупувати жуйки з-під столів і скільки разів просили так не робити? Все до сраки.
– Шо? – Обурюється він кихкаючи від піднятого пилу. Шо-шо, рота менше відкривай, всім краще буде.
– Не шокай. – Ставлю крапку я і ми продовжуємо працювати в тиші, що Ерену зовсім не властиво, аж дивно. Але все стає на свої місця, коли хвилин через п’ятнадцять він подає голос.
– Мікаса приїхала. – Скупо починає він. І я ледь не падаю після тієї новини.
Пам’ятає казав, що причини для конфліктів в нас є? Так ось, познайомтесь, Мікаса – причина наших херових відносин з Егером.
Хто ж знав, що в моєї колишньої така їбанута сімейка. Якби мене хтось про то попередив, я б тричі передивився всі «за» та «проти» перед тим як вступати у відносини, але вже пізно.
Ні ви не подумайте, Мікасу я кохав до дзвону в вухах, та й розбіглися ми тихо, без сварок, але Ерен.
Іноді складалося відчуття, що я зустрічаюся з ним, а не з його сестрою. Наскільки його було багато в наших відносинах, але розбіглися ми не через те, хоча думаю доля вини Ерена в цьому все ж таки була. Не будемо ворушити старе.
І з тих пір як ми розійшлися, Егер точить на мене зуби, все йому в мені не так. А зараз ще й заявляє, що вона приїхала, ну от нафіга?
– І як вона? – Ерен схоже продовжувати не збирається, кинув затравку та й все, а ти Жане мучайся. А мені не важко, я розпитаю, тільки почну здалеку.
– Чудово, це до речі вона мене так розписала. – Ерен сумно всміхається, а я ледь не танцю. Мікаса єдина з цієї сімейки кого можна вважати нормальною людиною, цей її вчинок довів це в котрий раз. – Зік розповів їй все раніше ніж я, ну і замість люблячих обіймів мені зарядили в табло, як тільки я зайшов.
– Вона не змінюється. – Хохочу я падаючи на парту поряд. Мікаса завжди мала важелі впливу на цього засранця, ще з самого дитинства, вона, ставила брата на місце краще Зіка, краще навіть їх батька – Гриші, мабуть через це я в неї й закохався. Сильна, вольова жінка, кому ж така не сподобається? Але потім, потім у відносинах з’явився Ерен, що мабуть вважав за свою долю вічно псувати мені все, а через два роки вона поїхала на навчання за кордон і наші, й так крихкі, відносини посипалися. Шкода звісно, але думаю не розбіжись ми тоді коли вона поїхала це сталося б трохи пізніше. Довго в такому режимі ми, особисто я точно, не протягнули б.
– Зовсім не змінюється. – Він всміхається, а потім кидає погляд на мене. Не подобається мені твій погляд Егере, ой як не подобається. – Знаєш, вона вклала мені в голову декілька розумних думок. Мені не слідувало вчора те все тобі казати, не тільки вчора насправді. Я навіть не помічав як псував ваші відносини, як заважав тобі і все таке. – Ерен чеше свою макітру топлячи погляд в підлогу, а я здивовано луплю на нього очі.
Егер? Вибачається? Бачить свою провину?
Вщипніть мене, я мабуть сплю. Точно сплю.
За всі ті роки, що я його знаю він ніколи не вибачався, за нього це завжди робила сестра, а тут тобі на. Невже наш Ерен виріс, та відростив собі яйця? Не вірю.
– Ти? Вибачаєшся? – Для достовірності перепитую я. Мало шо, може вчулося.
– Типу того, думаю так буде правильно? Хоча слідувало зробити це раніше. – Він знову підіймає очі, а я здається просто зараз лечу у безодню, у безодню шоку. Справді вибачається, все ще не вірю.
– Ха, я б сказав, шо я в шоці. Але ні. Я в ахуї.
– Невже я наскільки рідко вибачаюся? – Здивовано видає Егер розкидаючи руками.
– Ти, Ерене, скільки тебе знаю, ніколи не вибачався. – Не докоряю, просто кажу факти.
– Да ну тобі.
– Серйозно! Ні єдиного, бляха, разу на моїй пам’яті.
І ми сміємося, сміємося разом як це було років з п’ять тому. Приємно, неочікувано, а головне круто.
Не буду таїти, незважаючи на всі закидони Егера, спілкуватися мені з ним подобалося, він людина розумна насправді тактовна та ввічлива. Та й спільних тем в нас було, і як виявилося досі є, дуже багато.
Він був другом мого дитинства і підколки з його сторони були мені тоді як ніж в спину, зараз він ті залишені рани намагається заклеїти пластирами, досить вдало до речі.
Проходить мабуть місяць і весь цей місяць всі в університеті кидають на нас з Егером здивовані погляди.
Шепочуться за спинами, коли ми з ним просто вітаємося.
Та в край офігівають коли Ерен падає поруч зі мною, та Марко починаючи весело щось розказувати, а ми з радістю підтримуємо розмову.
Завжди поважав Мікасу, а після того як вона вставила Егеру мізки, став поважати ще більше. Сподіюсь коли вона поїде, та натиск на Ерена зменшиться, він не повернеться до свого звичного стану, таким я його точно більше не витримаю.
– Студенти за обміном скоро приїдуть. – По секрету ділиться з нами Ерен, але нас з Марко то якось не вражає, приїдуть та й приїдуть нам то що. – Серед них буде Мікаса. – Не побачивши очікуваної реакції додає він.
І тут я вже не можу ігнорувати, відлипаю від конспекту та таращуся на задоволену мармизу Ерена. Собака така.
– Я думаю було б непогано організувати якусь вечірку? Чи типу того, запросимо новеньких, візьмемо з собою Марко, ти поговориш з Мікасою. Що думаєте? – Підпираючи лице кулаком ділиться своєю геніальною ідеєю він.
– Не краща ідея, я проти. – Чітко промовляю я знов повертаючись до конспекту. Ніяких зустрічей з колишніми, я все сказав.
– Серйозно, Ерене, не думаєш, що це буде, ну, трохи незручно для них обох? – Встряє Марко. І я радий, що хоч в когось тут світла голова, яка ще не втратила здатність здорово мислити.
– Та ладно вам, все буде добре! – Ерен хлопає мене по спині, мабуть намагаючись підбадьорити, але легше мені не стає. – Тим паче в неї там вже хтось є.
Ти серйозно думаєш, що це робить ситуацію краще? Ніфіга.
– Точно ні.
– Ну Жане-е. – Противно тягне Егер навалюючись мені на плечі. І звідки скільки наглості то? – Це ж хороший шанс завести нові знайомства, нуж бо. – Бодає він мене головою.
Нагла тварюка.
Ні можливо це не така й погана ідея, Мікаса не тільки моя колишня, в першу чергу вона моя подруга, потім вже все інше. Але після слів Ерена про те що вона вже не одна і скоріше за все її хлопець теж буде запрошений на вечірку, запал до зустрічі в мить зникає. Як в очі то дивитися? Шо казати? Але я вирішаю поступити інакше, сам же ляпнув про те що можна буде з кимось познайомитися.
План простий, якщо з однокурсників Мікаси мені хтось припаде до душі, можна буде сходити, знайомі закордоном то завжди добре, а ні так ні. Не буде ж він мене силоміць тягнути?
Не буде ж? Правда..
– Ну і з ким там можна буде познайомитися? – Нарешті видавлюю я, а в Ерена в цей момент прямо іскри з очей, він дістає з карману телефон та швидко щось в ньому тицяє. А потім тикає мені в лице декілька фото. На першому красується Мікаса з якоюсь дівчиною, що цілує її в щоку, я ідентифікую їх як кращих подруг, відразу ні. Друге – колективне, дівчата самої різної зовнішності посміхаються в камеру, хтось показує язика, а хтось ставить Мікі ріжки. І саме цей хтось чіпляє мій погляд.
Білявка з короткою стрижкою та величезними блакитними очами, що заглядають в саму душу, яскрава посмішка прикрашає її лице, а на щоках проступило ніжне ластовиння. Я збрешу якщо скажу, що вона мене не зацікавила. Зацікавила, ще й як.
– Ось ця білявка, виглядає цікавою. – Задумливо бурчу я собі під ніс киваючи на екран.
– Хісторія? Вона одна з найкращих в групі, дуже класна, ми якось спілкуватися і знаєш, навіть до мене вона знайшла підхід. Думаю ви здружитесь. – Сяє він відкладаючи телефон вбік. – Так що ти в ділі?
– Припустимо. – Тихо мовлю я.
– Марко, ти як? – Вирішивши зі мною Ерен повертається до Ботта. Нікому спокою не дасть.
– Якщо Жан йде то й я піду, чому ні. – Марко скромно посміхається знизуючи плечами. І я правда вдячний йому за те, що він піде туди та не кине мене на це горе під назвою сімейка Егерів.
Ерен весь прямо таки світиться коли приходить той день в який до нас повинна прийти Міка з однокурсниками, аж бісить ця його щаслива посмішка.
Мені ось зовсім не до радощів, я хвилююся, не знаю куди себе діти та що взагалі робити.
Може ще не пізно втекти?
А що, хороший варіянт, не потрібно буде ні з ким говорити, знайомитися, можна буде уникнути зустрічі з Мікою та її хлопцем, одні плюси.
Але Ерен з радісним: – «Йде!» тицяє мене ліктем в бік.
Бігти пізно. Залишається тільки терпіти Жане.
– Ерене! – Викрикує Міка несучись в наш бік, Ерен махає їй у відповідь ледь не стрибаючи на місці. Ось мовби й бачяться кожен день, а реагують все рівно так мовби століття не зустрічалися.
– Привіт. – Підлітаючи кричить вона тріпаючи брата по волоссю. В них завжди були теплі відносини не зважаючи на те, що Мікаса систематично лупила Ерена, вона все ж таки його любила, хоч і рідко проявляла подібні почуття на людях.
– Привіт, Міка. – Я теж вирішую подати голос, а то став тут як статуя та спостерігаю за цим сімейним «возз’єднанням», аж ніяково якось.
– Жане? – Її лице в ту ж мить змінює емоцій двадцять, в кінці кінців вона просто здивовано на мене таращиться. Огиди чи якоїсь ненависті я на її обличчі не помічаю, вже добре. – Боже, скільки не бачилися, роки три?
– Чотири з половиною. – Поправляю я. Дійсно пройшло так багато часу, а вона зовсім не змінилася, тільки волосся коротше підстригла, а так все та ж Міка якою я її пам’ятаю майже п’ять років тому.
– Жах. Ти тут як? – Зацікавлено кліпає дівчина і я розумію – все добре, вона все ще моя подруга, все ще близька мені людина, що не збирається мене цькувати чи ще щось.
– О, до речі, Жану сподобалася Хісторія, вона десь поруч? Хочу їх познайомити. – Грає бровами Ерен дістаючи з карману цигарки, Міка на ту його дію лише закочує очі та безмовно протягує руку, мов якщо вже й отримувати пизди від Зіка то всім разом.
– Христя? Вона була десь в дворику, можемо сходити як закінчимо. – Міка знизає плечами притискуючи фільтр до губ.
Христя? Мило.
Відмічаю я про себе, а потім тушу недопалок об стіну. Чого чекати? Сам сходжу та познайомлюся, а то не дай боже Егер знов все зіпсує. Я того не хочу.
– Я сам сходжу. – Кидаю я їм на останок, а після йду. Такий весь впевнений знаєте, а в самого руки трясуться, бо дівчина гарна і їй відкинути такого як я проще простого. Але я сподіваюсь на краще.
Дворик знаходиться всередині, думаю у всіх так, по краях споруди, різні корпуси все таке, а всередині невеличкий зелений простір під відкритим небом з лавами, та бюстами різних відомих людей.
Я пробігаюся по всіх хто там знаходиться, там зараз лишень новенькі тому я не губляться в різноманітті студентів, та не розбираюся сто годин де наші, а де ж приїжджі.
Блондинка сидить неподалік від головного входу, я помічаю її майже відразу, в вухах навушники, в руках телефон, може когось чекає, а може просто відпочиває, як знати. Але те що поряд із нею нікого мене трохи заспокоює, якщо мене і відшиють то того позору хоч ніхто не побачить.
Я ступаю ближе і яскраво всміхаюся, жестами натякаючи на те щоб вона зняла навушники.
– Привіт! – Бадьоро починаю я. – Я Жан, а ти мабуть Христя? Чув про тебе від Мікаси, ти ж тут новенька? Знаєш я міг би допомогти тобі освоїтися і все таке. Звісно якщо ти не проти! – Відмахуюсь я красніючи щоками. Не слідувало так швидко тараторити то не красиво, особливо з людиною яку ти бачиш вперше, але я спочатку роблю потім думаю, нічому життя не вчить.
Дівчина дивиться на мене якось непонятливо, а потім гучно сміється прикриваючи вуста долонею.
Я наскільки жалюгідний, що це викликало в тебе сміх? Чи це кокетство? Може захисна реакція? Господи.
– Боже, вибач. – Втираючи сльози-смішинки мовить вона, а після протягує мені долоню. Добрий знак. – Христя далі, а я Армін. Нас часто плутають, але я не був готовий до того, що це відбудеться так скоро.
Я тисну протягнуту руку, та переварюю інформацію яку на мене тільки що вилили мов відро холодної води.
Дівчина яка мені сподобалася, насправді і не дівчина зовсім.
Такого досвіду в мене в житті ще чесно кажучи не було і не думав, що колись буде, але де ми зараз.
– Не очікувано, та? – Дивлячись мені у самі вічі питає хлопець. А я й не знаю, що сказати, бо, ну, він все ще мене приваблює. Блакитні очі не здаються відразливими, а ластовиння на щоках ще більше чіпляє мій погляд.
Гарно.
Привабливо.
І мабуть, цікаво?
– Є трохи. – Дурно всміхаюся я осідаючи поряд. Як виявилося Ерену не обов’язково знаходиться поруч для того щоб все йшло шкереберть, я й сам чудово справляюся з цим.
– Тебе провести до Хісторії? Ти ж з нею хотів познайомитися? Хоча не думаю, що Імир це сподобається. – Армін пускає якийсь загадковий смішок, а я просто таращуся на нього. Ні-ні-ні, не треба Хісторії, я прийшов точно за адресою, всьо правильно.
– Не треба, – я махаю головою, – я з тобою хотів познайомитися, просто, там дебільна ситуація, не зважай. Ми з Ереном мабуть один одного трохи неправильно зрозуміли, ну і вийшло те що вийшло. – І я знов ловлю на собі здивований погляд блакитних очей.
Йому відразливо чути таке від хлопця? Не здивуюся, але сподіюсь хоча б не почути зараз прокльонів у свою сторону.
– Зі мною? В сенсі, ну. Зі мною? – Він тицяє пальцем собі в груди підіймаючи брови. І невже з таким гарним хлопцем так рідко знайомляться, що це викликає таку реакцію? Чи справа в тому, що знайомлюсь саме я?
– Так? Якщо бридотно так і кажи, я зрозумію. – Посмішка на моєму лиці трохи сіріє, я смиренно чекаю відповіді.
– Ні-ні не бридотно ти що! – Відсікає він різко махаючи головою. І я вже видихаю зі спокоєм. – Просто незвично, зазвичай такі ситуації кінчаються тим, що горе залицяльник з купою матюччя йде геть, а тут ти кажеш, що цілеспрямовано йшов до мене. – Його посмішка трохи тремтить, і мені страшно навіть подумати скільки гидоти йому могли наговорити в такі моменти.
– Я повинен був йти з Ереном та Мікою, думаю було б дуже ніяково якби ми пішли саме до Христі. А так все вийшло дуже навіть вдало, не без позору звичайно, але все ж таки. – Я сором’язливо відводжу погляд. І що тепер казати? Який в тебе план Жане? А точно його ж немає, ми ж все на ходу придумуємо. Імпровізатор бляха.
– Трохи ніяково, та? – Він нервово запинає волосся за вухо і я можу побачити як те заливається ніжним-сором’язливим рожевим, а після крутить в долонях смартфон, шкрябаючи чохол.
– Є таке. – Бурчу я не повертаючи голови. Господи, Жане. Ти ото завжди був таким бурмилом, чи в тебе тільки сьогодні такий припадок?
– Знаєш було б непогано якби ти був моїм супроводжуючим весь цей час, ну якщо пропозиція все ще в силі. – Армін хилиться ближе, намагається піймати мій погляд, а після знову заливається сміхом. – Твоє червоне обличчя говорить за тебе. Мені подобається. – Ось це точно було кокетство, мені не здається, бо такі погляди просто так на людей не кидають. – Ерен з Мікою вже декілька хвилин за нами спостерігають, до речі. Думаю було б непогано піти привітатися, що скажеш?
І я ледь помітно киваю йому у відповідь.
В Арміна як виявилося трошки більше нахабства ніж я очікував, точніше я такого взагалі не очікував. Але саме в цьому випадку фраза: зовнішність оманлива, підходить як найкраще. Він з виду такий весь охайний, скромний хлопець, а насправді ж скриня пандори, шо таїть в собі не один секрет.
Вперше я помічаю це на вечірці, що влаштовує Егер в кінці першого тижня навчання наших нових студентів.
Там я до речі дізнаюся і про нового обранця Міки, точніше обранницю.
Чи то наші з нею відносини так на нас вплинули, що ми відразу ж побігли в сторони абсолютно протилежні своїм орієнтаціям, чи може то в людей з закордону така неймовірна здібність, не знаю. Але Саша виявилася дуже класною.
Пам’ятаєте я ідентифікував дівчину поряд з Мікою як її подругу? Так ось саме це і була Саша, я в своєму житті мабуть так сильно ще не лажав як тоді коли переглядав ті фото.
Але то в минулому.
Мої щоки в той вечір були червоніші маків в полі.
Як виявилося Армін людина дуже тактильна, а коли вип’є в нього стираються всі кордони і він робить те, що вважає за потрібне саме в ту секунду, не думаючи, просто робить.
Тому майже весь вечір мене тримали за руку, шептали щось на саме вухо прикриваючись гучною музикою, та ненароком торкалися стегон.
Останній пунктик змушував мене верещати в себе дуже гучно та довго, бо робив він то наскільки ніжно та правильно? Що реагувати інакше просто не можна було.
– Тобі наскільки подобається моє волосся? – З усмішкою питає Армін відволікаючись від екрану ноутбука, та відставляючи той на столик поруч.
Вперше за майже три місяці відносин я набрався хоробрості запросити Арміна до себе, давно пора.
День його від’їзду вже маячив на горизонті, а я навіть не цілував його ще, треба було швидко виправляти.
Хотілося залишити про себе більше приємних спогадів в його голові, викарбувати своє ім’я в думках, і сказати не смій забути, бо я приїду літом і пропишу по саме не хочу.
А я справді приїду, ми вже домовилися та підібрали дати, залишилося тільки дочекатися випускних іспитів.
Мабуть це буде самим важчим часом для мене, для нас?
Але поки я просто перебираю біляве волосся, та думаю про те як би підступитися, та зробити все так щоб це було правильно? Щоб я нічого не зіпсував, та ніяк не розчарував, але ті думки стрімко летять у прірву в ту ж саму, бляха, секунду.
– Так, у Мікаси було таке саме коли ми зустрічалися. – Подайте мені мого клоунського носа, я здається загубив. Ну от навіщо, навіщо то було ляпати!? Чим думав взагалі?
Армін в ту ж секунду відпихує мою руку від себе, повертається пронизливо дивлячись в очі.
Знаєте, іноді він може вселяти жах, це був саме такий випадок.
– Бля, вибач. Я-я, не хотів. Тобто, я навіть не думав. – Я починаю виправдовуватися різко розмахуючи руками перед собою. Мені дійсно шкода, я навіть не знаю до чого то було. Просто, просто тупий та й все. Але лице Арміна тільки сильніше сіріє. Зараз буде ураган, метеорологи рекомендують Жану Кірштайну завалитися та молити про прощення повзаючи на колінах.
– Ти досі думаєш про неї? – Голос у Арлерта сталевий, а очі досі палять моє лице. Боже, Жане і треба ж бути таким ідіотом.
– Ні, вона просто моя подруга, зараз. В мене навіть в думках не було порівнювати вас чи шукати в тобі її заміну. Ніколи. – Я намагаюся торкнути чуже плече, пригорнути до себе, але Армін лиш холодить у відповідь не даючи згоди на обійми.
– Але тільки що порівняв? – Він схрещує руки вигибаючи брови.
– Я не хотів. Справді. – Бурчу я вішаючи носа, зара заплачу їй-богу.
– І як мені повірити в щирість твого розкаяння? – Армін закочує очі, а після легко всміхаючись відставляє руки трохи назад за спину. Такий розслаблений, нарешті дає добро на те щоб я його торкнувся.
І я обережно торкаюся його плеч, стискаю в обіймах завалюючи на диван. А після цілую кожну крапочку улюбленого ластовиння на чужих щоках, Армін лишень всміхається закидаючи руки на мої плечі.
– Я не хочу сваритися, правда. Але чути таке від тебе дуже неприємно. – Спокійно мовить він погладжуючи мою щоку.
– Вибач. – Все що можу сказати я дивлячись прямо йому в очі, на більше мене не вистачає.
Амін тепло всміхається, запинає волосся, що вибилося, мені за вуха та знов гладить щоки, так ніжно, що я починаю дурно всміхатися від наплинувших почуттів. І як він тільки такого мене терпить? Загадка.
– Чому ти так дивишся? – Виглядає зара точно дитина, що цікавиться, а чого небо блакитне, а трава зелена. Хіба не очевидно?
– Ти гарний. – В ту ж секунду не думаючи кажу я. – Знаєш, я хотів зробити все романтично, але як завжди все зіпсував, – я роблю павзу, кохані очі все ще дивляться на мене не кліпаючи, – вибач мене ще раз. Можна? Можна тебе поцілувати? – Так соромно, кошмар. В мене була рівно одна задача, не налажати в момент першого поцілунку, навіть з тією не справився.
– Цілуй. – З його вуст то звучить мов наказ і хто я такий щоб не підкоритися?
Я вдоволено торкаюся його вуст своїми, відтягую нижню губу, поглиблюю поцілунок та стискаю крихкі плечі. Армін хмикає у відповідь, занурює пальці у моє волосся, відтягує пасма, мовби грається з ними, а після дражнить мене язиком.
І в мене всередині в цю секунду мов щось спалахує, відчуття гарячого мокрого язика на власній шкірі мов дурман.
– Щось не так? – Здивовано кліпає мені Армін, коли я віддаляюся. Його власне серце зара бухкає в грудях так гучно, що я буквально чую цей звук. І думка про те, що це через мене мені як ніколи лестить.
– Незручно. – Хриплю я підіймаючись.
– Незручно в сенсі?
– В сенсі йди сюди. – Я перехоплюю його під спину саджаючи на себе верхи. Так значно зручніше. А після відновляю поцілунки, вони мені зараз потрібні більше повітря і судячи з того як Армін задоволено зітхає, він точно такої ж думки.
Натура Арміна зараз проявляється ще сильніше ніж зазвичай. Типу він завжди тягне ковдру на себе, хоча по ньому взагалі не скажеш, а зараз, зараз він тільки і знає що віднімати в мене всю ініціативу. Взагалі то тут я тебе цілую, я перший, розумієш!? Але Арлерту по цимбалах, він кусає та смокче мої губи, швидко даючи зрозуміти хто тут головний і чиїм правилам ми будемо слідувати.
– Ти. Так швидко заводишся. – З мило усмішкою муркоче Армін мені на вухо. Мені на то залишається лишень червоніти. Який стид.
– Боже, вимбач. – Бурмочу я ховаючи червоне лице в згині ліктя.
– Все нормально, я теж. – Вбираючи мою руку киває донизу він, я слідкую за його поглядом. Гульфик на чужих штанях пристойно виступає вперед це змушує мене тяжко ковтнути. В голові вже немає того радісного – то через мене, тепер воно більш здивоване та охуївше. Сам собі не вірю, що можу викликати в когось таке сильне збудження.
– Я не хочу поспішати, але, – я знов ковтаю, слини в роті занадто багато, а думки плутаються між собою наче те павутиння, – можна торкнутися? – Перед очима пливе, а Армін напроти здається якимось нереальним, мов божество, що спустилося до мене з небес.
– Це в тебе такий спосіб вибачення? – Усмішка трохи докірлива, але в очах блищить зацікавленість до сказаних мною слів. Вибачення? Можливо, але здається навіть цього буде не достатньо за мої пройоби, мені доведеться не випускати Арлерта з ліжка як мінімум місяць. Це так на вскидку, та з врахуванням того, що я більше нічого не утну, а знаючи себе я точно то зроблю.
– В такому випадку це буде саме невміле вибачення в моєму житті, – я ніяковію відводжу погляд, моя цнотлива дупа зараз видавала себе з потрохами, як би я не намагався доказати протилежне, – так, що скажеш?
– Тобі точно не буде бридко? Знаєш близькість то трохи інше і я не думаю.. – Я перебиваю не даючи сказати до кінця, Армін спиною знову летить на диван, поки мої руки впираються по обидві сторони від його голови.
– Не смій навіть думати про таке. – Я хмурю брови. Арлерт часто наголошував на тому, що якщо мені близькість з ним буде не до душі то він не образиться. Справді. Я ж гетеро як ні як. Ох, знав би він скільки вологих снів з його участю я бачив, точно не був би таким впевненим.
Мої руки ковзають до чужих штанів, я не поспішаючи розстібаю замочок. Швидко і не вийшло б, руки занадто трясуться.
– Не дивися так, в тебе такий самий. – Щоки Арлерта різко заливаються червоним, він невідривно палить на мене.
– Твій гарніше. – Здуру бовкаю я. Жане, ми що в дешевому порно? Хоча якщо так подивитися, справді гарніше. Так аристократичненько тирчіть догори, майже не схиляючись вбік, не те що мій. Там тільки дивитися і плакати. Мабуть через це я і був цнотливим.
Я беру до рота з такою впевненістю мов провертаю подібне кожен день і точно знаю, що треба робити. Ні чорта я не знаю. Член був в моєму роті вперше, вважати це за гордість чи за позор вирішуйте самі. Але факт залишався фактом, тепла голівка впиралася в моє горло, а я зовсім не відрізав, що з цим робити.
Армін дивився на мене зінками розміром з п’ять копійок, що я візьмуть до рота явно не очікував. Повір, Любчику, я теж від себе такого не очікував. Зовсім.
– Ти не знаєш, що робити? – Арлерт здіймає брови, усмішка читається на всьому його обличчі.
Я махаю головою не виймаючи члена з рота, здається це виглядає більш ніж кумедно, але Армін вдоволено мружить очі. Навіть такої легкої стимуляції достатньо для отримання хоч якогось задоволення.
– Розслаб губи та язик, – долоня обережно лягає на мою потилицю, – однією рукою візьми по довжині.
Я намагаюся виконувати всі вказівки як можна точніше. Здається від розслабленості мого рота по підборіддю скоро потече слина, але Арміна то хвилює зараз найменше.
– А тепер повільно вилизуй голівку та рухай рукою. – Він запрокидує голову тяжко зітхаючи, хороша реакція. – Та-ак, молодець. – Долоня губиться в моєму волоссі і я більш ніж цим вдоволений.
Знаєте, член в роті відчувається не так вже й погано. Твердий теплий, трохи вологий. Не скажу, що зловив неймовірний кайф від цього, але щось в цьому таки є. Та й реакція Арміна просто безподібна, от хто по справжньому тащиться від моїх незграбних рухів так це він. Вхватив мене за волосся, та пхається на зустріч м’якого язика, те й діло стогнучі.
Ось це заводить.
Те як він гнеться від моїх рухів, як тягне за пасма, як з губ злітає вдоволений шепіт та моє ім’я.
Неймовірно заводить.
Здається тепер я розумію навіщо люди роблять той мінет. Бачити як твоя половинка кайфує, краще будь-яких нагород.
– Все, Жане, хватить. – Бурмоче він розглядаючи мене мутним поглядом.
Але хто я такий щоб зупинитися? Я ж вибачаюся. Повинен зробити все досконало, довести до кінця.
Вилизую голівку з завидною щедрістю продовжуючи водити рукою зверху вниз. Армін звісно намагався мене відштовхнути кажучи щось про те що я задихнуся, похлинуся і взагалі вмру. Мені чхати. Ніхто ж ще справді не помирав похлинувшись спермою? Я сподіваюсь. Якщо що буду першим.
– Жане! – Армін невдоволено скрикує варто мені взяти глибше, а після в роті стає більш тепло та мокро ніж було до цього. – Нахіба! Виплюнь! – Верещить він хапаючи мене за підборіддя намагаючись відкрити рота. Я швидко ковтаю.
– Не так вже й погано, хоча, – я роблю задумливе обличчя прицмокуючи, – трохи гірчить.
– Звісно! – Арлерт хапає зі столу серветки починаючи ялозити ними по моєму обличчю. – Чим взагалі думав. Ідіот.
– Ідіот не ідіот, а тобі сподобалося, – я підморгую на що Армін робить ще більш невдоволене обличчя, – відпустиш? Мені було б непогано змінити штани.
– А, так, – тушується блондин під моїм поглядом, – стій, ти кінчив поки смоктав мені? – Сьогодні емоцій на лиці Арміна змінювали одна одну з шаленою швидкістю, зараз він викотив на мене очі не кліпаючи.
– Ну, це був мій перший сексуальний досвід. – Я знизав плечами, так мовби це справді виправдовувало те що я обкінчав свої штани.
– Пиздиш ж. – Недовірливо кинули мені в спину.
– Анітрохи.
– Я був впевнений, що ви трахалися! – Армін зкинув руками, краплі пива розморосилися по підлозі. Він витер їх шкарпеткою і продовжив, так мовби цього не сталося. – Він виглядає так мовби трахався з кожною дівчиною з якою знався! Я не вірю, що забрав його цноту. – Хлопець зробив великий ковток зі своєї пляшки противно поморщившись. – Нехай оральну, але все ж.
– Боже збав. – Фекнула на нього Імир. До таких одкровень вона явно готова не була.
– Він самий цнотливий незайманик якого я знаю. – Мікаса порснула зі сміху, ця розмова веселила її набагато більше ніж Імир яку здавалося зараз знудить. – Ерен завжди підколював його цим, але він так і не зрушив з місця. Здавалося він буде берегти свою квітку до тридцяти.
– Господи, – Армін не втримався зробивши ще один ковток, – з ким я зустрічаюся.
– Нічого поганого не бачу, – подала голос Імир, – мене більше хвилює те, що він порівняв тебе з Мікою. – Дівчина скривилася виражаючи всю свою відразу до особистості Жана.
– Давайте підстрижемо його! – Скрикнула Саша. Її вклали спати ще півтори години тому, але це не завадило їй вскочити як тільки вона завчула в розмові ім’я Жана. Аж так їй було цікаво.
– Люба.. – Мікаса видихає майже відчайно.
– Ну ти й ідіот. – Гигикнув Ерен скакаючи навколо мене. Чесно хотілося йому вдарити, але ми все таки друзі, та й чергових розбірок з Зіком мені не хотілося. Я просто кинув на нього злий погляд. Аби це ще допомогло.
– Дякую капітан очевидність, я знаю. – Шикнув на нього я направляючись до своєї авдиторії.
– Жане, але це справді був дуже дурний вчинок. – Підтримав Егера Марко. Я прямо таки загорівся невдоволеністю. Як він міг взагалі! Проти мене! З цим, цим Егером!
– Марко! Ти повинен був боротися зі злом, а не приєднуватися до нього! – Я затупотів до авдиторії з подвоєною швидкістю не бажаючи їх більше слухати. Це зробити звісно прийдеться, в нас спільна лекція, але там хоча б можна буде знайти прихисток в Арміні чи Мікі. Я сподівався на це.
– Арміне! – Егер нагнав мене перед самим входом в аудиторію та скрикнув до мого хлопця, при цьому болісно плескаючи по моєму плечу. – Як ти зустрічаєшся з цим невда- вав! Твоя зачіска! – Ерен покинув мене прямуючи до Арлерта, а я тупо застиг в дверях.
Біляві пасма більше не спадали на плечі, бліда шия та вуха були відкриті, а сам Арлерт мовби став вилучати зовсім іншу енергетику. Від милого хлопчика зовсім нічого не залишилося, тепер він мав вигляд самовпевненого молодого чоловіка.
Дихати стало відчутно важко, я зробив крок назустріч.
– Тобі пасує. – Армін перевів на мене погляд і відчув як мої штани знов знаходяться в мокрій небезпеці. Чорти б тебе драли Арлерт. А краще я.
– Дякую. Саша постаралася. – Він посміхнувся здуваючи короткий чубчик з лоба.
– Ну от тепер ти точно не переплутаєш його з Мікою! – Весело скрикнув Ерен. Я зміряв його поглядом. Егере, ти можеш хоч колись все не псувати?
– Ідіот. – Порскнув Армін коротко цілуючи мене в щоку, а після повернувся до розмови з Ереном, так мовби зовсім нічого не сталося.
Знаєте, може я ненавиджу Егера не так вже й сильно.