Archive of Our Own

***

 – Драко! Ти в порядку! Тоді ходи, хутчіше, допоможи мені з настоянкою. З його пояснень я нічого не зрозумів.

Драко підняв брову.

 – Ти так хвилюєшся через мене, – він сів поруч з Блезем, насторожено поглянувши на синювату рідину в його казанку. - А що це взагалі мало бути? 

Блез подивився на свою провальну настоянку й знесилено зітхнув. Тоді він знову подивився на Драко. 

 – Виглядаєш не дуже, знаєш, – в його очах замерехтіло хвилювання. Драко ахнув, наче був глибоко ображений його словами. 

 – Краще вже бути "не дуже", ніж зіпсувати настоянку. А загалом, я завжди виглядаю неперевершено, – Блез легенько всміхнувся, хоч, здається, слова Драко його не переконали. – Справді, зі мною все добре, - додав Драко, після чого Блез таки заспокоївся. 

 – Це добре, – він замовк, задумавшись. – Якщо вже хтось і хвилювався за тебе, то це Поттер. Глянь, – Драко подивився в бік, у який йому вказував Блез, побачивши знайому потилицю з цією його вічно скуйовдженою зачіскою. 

 – А що він? – Спитав він, здається, трохи надто зацікавлено, судячи з того, як Блез здивовано подивився на нього. Але, на щастя, він не став нічого казати з цього приводу. 

 – Все заняття себе дивно поводить. Спершу, влетів в кабінет весь такий злючий. Потім тричі порізався поки підготовлював інгредієнти для настоянки, аж поки Візлі не зробив це замість нього. Навіть враховуючи, що Поттер і так не дуже в настоянках, сьогодні він прям занадто незграбний, – Блез засміявся. – А потім просто дивився на двері десять хвилин.

 Драко зітхнув. Поттер, очевидно, досі сердився на тих учнів, що напали на нього. Його комплекс героя дійсно бісив. 

 – У будь-якому разі, як думаєш, цю настоянку ще можна врятувати? – Блез дивився на нього, очікуючи на відповідь. 

 – Так, я все зроблю. Просто не чіпай нічого, – відповів Драко, трохи розсіяно. Він все ще не міг перестати дивитися на волосся Поттера. Серйозно, як можна жити з таким хаосом на голові? До того ж його шкільна форма знов була зім'ятою, через що його худа статура виглядала ще менш привабливою. Його недбалість просто обурювала, м'яко кажучи. І як інші цього не помічають? 

 - Це так дратує, – подумав Драко. – В нього що, дзеркала нема? А ще ці його дурнуваті окуляри, через які його очі так блищать, наче-

 – Драко! – Він знову перевів погляд в ліву сторону. Блез вказував на свій казан, з повним відчаєм в очах. – Ти сказав що допоможеш, хіба ні? Я не можу залишити це в такому вигляді. Тоді Слизоріг вліпить мені двійку, – він майже плакав. Драко закотив очі. 

 – Члени "Слизоклубу" ніколи не отримують двійки, чи хоча б трійки. Ти отримаєш свої десять балів чи більше. З нас двох лиш я тут завжди отримую погані оцінки. 

Менш з тим, він взяв папір з інструкціями з парти Блеза й почав читати, як приготувати еліксир Баруффіо. Він скривився від роздратування. Він читав про цей конкретний еліксир в "Зіллєварському тижневику" раніше й знав про те, який сильний ефект воно має і як сприяє розуму. Але, згідно з інструкцією, цей еліксир може розплавити чийсь мозок, якщо зварити його неправильно, тож майже нікому не вдавалося зварити його як слід. Було дуже багато фатальних випадків. Тож Міністерство магії заборонило приготування цієї настоянки через те, що ризиків тут більше, ніж привілей. Навіть, якщо вже вони готуються до НОЧІ, то включати в програму таку складну й навіть небезпечну настоянку не варто було. А знаючи скнару Слизоріга, він ще й може продати ці настоянки. Серйозно. 

 – Слизоріг скоро прийде! – прошепотів Блез. Драко покачав головою й швиденько продивився список інгредієнтів, а також інструкції.

 – Тут написано, що настоянка має бути темно-зеленою. Якщо ти вже додав мозочки жаб, а колір досі синій, то, напевно, ти забув розмішати настоянку п'ять разів за годинниковою стрілкою, перш ніж додавати яйця Руносліда. Гадаю, можна спробувати зараз розмішати його й додати ще яєць. Це не врятує ситуацію, але принаймні ми зробимо цю настоянка схожою на оригінал, – сказав він, водночас почав робити те, про що казав. 

 – Ти геній! – сказав Блез, коли колір настоянки дійсно став схожим на зелений. 

 – Ясна річ, – Драко всміхнувся. Не варто було й рахувати, скільки статей він прочитав про еліксир Баруффіо після того, як побачив той випуск "Зіллєварського тижневика", з бажанням покращити свої розумові навички для навчання. Проте, прочитавши про всі ті нещасливі випадки, він швидко передумав варити цю настоянку. 

 – Ох, містере Забіні, – величезний живіт професора Слизоріга сперся на стіл Блеза. – Бачу, у вас вже краще виходить. Продовжуйте так старанно працювати, – він начеркав у своєму блокноті щось дуже схоже на дев'ять балів і перевів погляд на Драко. 

 – Містере Мелфою, – холодно привітав він, тоді пішов до інших студентів. 

 Драко ані трохи не був ображений там ставленням Слизоріга. На екзамені будуть оцінюватися саме його знання, а не вміння бути улюбленцем вчителя, тож все гаразд. До того ж Слизоріг обирав для себе в улюбленці лише дурних учнів. Як-от, Поттер, наприклад. Він був настільки зосереджений зараз, що кусав свою губу, а в його очах було хвилювання. Точніше, він буквально таки гриз свою губу. Його губи мали б бути ображені через таке ставлення. Якби Драко міг, він би обходився з вустами Поттера набагато краще. 

 – Ого, – сказав Блез, дивлячись у бік Поттера. – Схоже, його настоянка зараз вилізе з казанка.

 Драко нахилився в сторону, щоб подивитися на настоянку Поттера. Блез мав рацію. Субстанція стала темно-синьою, майже чорною, й стала кружляти у вирі сама по собі, наче шторм. Драко дістав зі свого стола пудру з ікла дракона й кинув трохи в казанок Поттера. Тоді він зачаклував ложку й розмішав настоянку сім разів проти годинникової стрілки. Зілля припинило кружляти у вирі. Зітхнувши з полегшення, він вмостився на свій стілець. 

 Блез прочистив горло. 

 – Що? – огризнувся Драко. – Дурновата настоянка Поттера могла б розлитися й на наш стіл. Я лиш вберіг наш приватний простір від цього безладу. 

 Блез покачав головою й пирхнув. 

  – Ну так, звісно. 

Коли Драко хотів глянути на настоянку Поттера, щоб переконатися, що все добре, він натомість зустрівся поглядами із самим Поттером. Знову. Поттер кивнув йому й посміхнувся. Драко примружив очі й відвів погляд. Але навіть так, він буквально міг відчувати погляд Поттера на собі аж до кінця заняття. 

***

Вони із Забіні як раз йшли з класу, коли Забіні зненацька зупинився, побачивши Гаррі Поттера, що стояв, спершись на стіну й, здається, хотів поговорити із ним. А він думав, що цей день не може стати ще дивнішим. 

 – Що ж, тоді я піду вперед, – пробурмотів Блез й тоді ж зник. Зрадник. 

 – Дякую, – сказав Поттер. Драко підняв брови. – За те, що допоміг із зіллям... – ніяково продовжив Поттер. – Ще б трохи, й то був би кошмар. 

Драко закотив очі. 

 – Гадки не маю, про що ти. Але твоє вариво ледь всю аудиторію не заляпало, тож наступного разу, якщо твоя ласка, читай інструкції. 

 Тепер Поттер виглядав роздратованим. Від цього Драко відчув свою маленьку перемогу. 

 – Та все ж, я хотів подякувати тобі, – сказав Поттер. Він, очевидно, не збирався просто так забути про це. Драко відчув невеличкий приступ роздратування. 

 – Що ж, ти доніс своє повідомлення і я його отримав. Тож, я гадаю, тепер ми можемо розійтися. Наскільки я пам'ятаю, у мене все ще є справи... в гуртожитку, – мляво проговорив він. 

 – Взагалі-то, я хотів ще спитати в тебе дещо, – додав Поттер й, кинувши швидкий погляд на Драко, продовжив: – Якщо ти не проти, – й це було просто грубо, бо, очевидно, що Драко був проти. 

 Поттер дивився на нього, але не говорив. Це було дивно. Він прийшов сюди його спровокувати, чи що? Тому що ці його погляди вже починають бісити. Але Поттер все ще дивився на нього, вичікуючи. І тоді Драко зрозумів, що Поттер насправді чекав на його дозвіл, щоб говорити. Це було істерично. У Поттера раніше ніколи не було проблем із тим, щоб висловлювати свої думки. Тож Драко пирхнув. Це було недоречно, але він нічого не міг вдіяти із собою.

 – Що? – спитав Поттер, обурено. Це вже краще. 

Драко спробував звучати незацікавлено: 
– Ну то кажи. 

 Поттер відкрив рота й знову закрив його. Глибоко вдихнув. 
 – Вечірка, – видавив він, – секретна. Ти прийдеш? 

Здається, він й сам розумів, як ніяково це звучало. Драко всміхнувся. Боже. Поттер не був зобов'язаний змушувати себе запрошувати його. Він повинен показати Поттеру, що йому справді не потрібно весь час прикидатися таким хорошим перед ним. Драко просто хоче закінчити свій випускний рік в тиші й спокої. 

 – Деякі з нас, взагалі-то, повернулися в Гоґвортс для навчання, Поттер. Не у всіх є зарезервоване місце в Міністерстві. Тож, якщо ти не проти, гадаю, я відмовлюсь. 

Поттер схилив голову. 

  – Я проти, взагалі-то. Наскільки я знаю, ти всі вихідні витрачаєш на навчання-

 – Ти що, слідкував за мною? – Драко намагався виглядати обурено, але не вийшло. Поттер проігнорував його. 

 – Дай собі відпочити. Поспілкуйся з іншими людьми. Порядними, я маю на увазі. А не тими... – він витримав невеличку паузу. – Слухай, я не змушую тебе йти-

 – Чудово, тоді я й не піду, – перебив його Драко. 

 – Але, я думаю, відпочинок пішов би тобі на користь, – продовжив Поттер. – І разом ми могли б стати прикладом гарних відносин між гуртожитками. 

  – Як би благородно й спокусливо це не звучало, я не піду до левиного лігвища, тим паче після відбою, лиш для того, щоб бути прикладом післявоєнного примирення. 

Нарешті, Поттер стомлено зітхнув. Задоволений, Драко поправив сумку на своєму правому плечі й попрямував до гуртожитків. 

 – Якби я тебе не знав, я б подумав, що ти боїшся, – на цих словах, Драко зупинився й повернувся. 

 – Що ти сказав? 

 Поттер посміхнувся. 

 – О, нічого, все нормально. Я цілком розумію, якщо ти надто боїшся йти туди. Не варто було й питати. Я мав би знати, що ти не осмілишся піти до вежі Гриффіндору. 

 Поттер навмисне його провокував. Драко не настільки дурний, щоб не розуміти цього. Але все ж, щось всередині нього реагувало на ці провокації, попри те, як він намагався ігнорувати це. Він задер підборіддя. 

 – Гаразд. Я прийду. Заради відносин між гуртожитками, – вимовив він, намагаючись звучати так саркастично, як тільки можливо. Тоді він розвернувся на підборах й поспішив до підземелля, перш ніж він встигне пожалкувати про свої слова. 

***

 – Ти підеш зі мною до Великої Зали на вечерю чи так і будеш лежати в ліжку й дивитися в стелю? 

Лице Блеза з'явилося в його полі зору, відволікаючи від того, щоб пропалювати очима дірку в стелі. 

 – Я не дуже голодний зараз. Думаю, я ліпше спробую заснути. 

Погляд Блеза потемнів, але він лиш пожав плечима. 
 – Ну, дивись сам. 

 – Розбуди мене, коли буде час йти на вечірку. 

Блез різко вдихнув. 
 – Чекай. Ти теж йдеш? 

 – Ну та? – Драко намагався звучати байдуже. 

 – Вибач, – сказав Блез, – це просто так несподівано. Я думав, ти не хочеш йти, та й по вихідним ти нічого такого зазвичай не робиш. Гадаю, я й не думав, що ти можеш так швидко змінити свою думку. 

 Блез мав рацію. Те, як Поттер змусив його змінити свою думку лиш парою фраз, просто жахало. 

 – В будь-якому разі, я радий, що ти йдеш. Побачимось, думаю. 

 Блез посміхнувся й залишив Драко й стелю на самоті, щоб не заважати їм обговорювати феномен того, як Поттер маніпулює людьми. 

***

 – Тож... як так вийшло що ти все ж вирішив піти на цю секретну вечірку, ще й враховуючи, що там будуть учні інших гуртожитків? Зазвичай на вихідних тебе не змусиш провести час навіть із твоїми справжніми друзями.

Була вже майже дев'ята, тож вони вже прямували до гуртожитку Ґриффіндору. Блез пхнув його ліктем, жартівливо, але Драко вловив нотки образи в його голосі. Драко не дуже хотів знов заводити цю тему про дивного Поттера, адже він підозрював, що Блез вже втомився від цієї демагогії, але все ж він мусив пояснити йому ситуацію. 

 – Не те щоб я прям хотів туди йти. Скажемо так, мене обманом змусили погодитись. 

Блез підняв брови. Драко зітхнув. 

 – Поттер просто набрид мені із цими проповідями про хороший приклад для молодших й цією своєю маячнею про дружні відносини між гуртожитками чи як там, – пробурчав Драко, – а ще я винен йому подяку багато за що, тож було важко відмовитися. 

Це була не основна причина, чому він прийняв це запрошення, але він і не збрехав. 

 – Тож якщо вже я витрачаю свій вечір п'ятниці, треба хоч спробувати насолодитися цим й провести час зі своїм справжнім другом, – додав він, посміхнувшись. 

 – Радий це чути, – Блез посміхнувся у відповідь. – Та все ж я не буду заважати, якщо ти захочеш провести час із Поттером, – сказав він, намагаючись стримати сміх. 

 – Не захочу! – заявив Драко. – Проїхали. А яка твоя причина прийти на цю вечірку? – Запитав Драко, намагаючись змінити тему розмови. 

 – О, ну, знаєш... Мене зачепила ця "маячня про дружні стосунки між гуртожитками чи як там", – сказав Блез, усміхнувшись. – Але, якщо чесно, я справді вважаю, що це хороша ідея. Ця безглузда ворожнеча повинна завершитись. 

 Драко погладив його по плечу. 

 – Я знаю, як це важливо для тебе. Так само як й для Ґрейнджер, Візлі, Поттера й всіх інших паїньок, тож ти сьогодні будеш у хорошій компанії, – він нахмурився. – Думаю, це навпаки в тебе сьогодні не буде часу на мене. 

 – Так. Гадаю, співпраця із ґриффіндорцями – це доволі добре. Щось типу початку із чистого листа. До того ж я ніколи не був у їх гуртожитку, тож мені цікаво. 

– Чекай. Як ми можемо бути впевненими, що йдемо в правильному напрямку, якщо ні один із нас ніколи не був у гуртожитку Ґриффіндору? – Блез зупинився. 

 –  Е... Гарне питання, – Драко зітхнув. 

  – Чомусь я думав, що ми з легкістю знайдемо їх. Принаймні ми знаємо, що це десь в західній частині замку, –  Блез засміявся. – І, ймовірно, це на найвищому поверсі. 

 – Кляті ґриффіндорці не могли подумати заздалегідь, – Драко пробуркотів. – Який був сенс писати пароль для входу, якщо ти не написав адресу? 

 Він різко вдихнув. 

 – Точно, лист! Може там щось є? 

Він помацав свої кишені в пошуках листа. Нарешті, він знайшов його в своїй нагрудній кишені, зім'ятого, але хоча б не розірваного. Він квапливо розкрив листа й покрутив його в руці. 

 – Дідько! Пустий. Звичайно ж, він пустий, – Драко розчаровано зітхнув. Менш з тим, це було хороше виправдання, щоб не піти. – Це так тупо. Ходімо назад, – прошипів він, намагаючись подолати свою роздратованість. 

Блез підняв брови, здивований його поведінкою, й взяв його за руку. 

 – Дай-но сюди, – він витяг свою паличку й направив на листа. Тоді він прочистив горло. – Покажи нам, де гуртожиток Ґриффіндору. 

 На пергаменті з'явилася чорна стрілка, що вказувала прямо. Блез подивився на Драко, задоволений собою, й попрямував в тому напрямку, куди вказувала стрілка. 

 – Ходімо, бо всю вечірку пропустимо. 

Драко вагався. Раптово вся його впевненість щодо цієї вечірки зникла. Але все ж йому було дуже цікаво, до того ж він завжди може піти, якщо вечірка виявиться невдалою. 

 – Хутчіше, - він перевів погляд на Блеза, що посміхався йому. – Прошу?

Точно. Він не один. Блез буде поруч із ним, тож він не хоче зіпсувати цю ніч для свого найкращого друга через свої забобони. 

 – Гаразд, – Драко здався. – Сподіваюсь, тут буде не так багато сходів. Вони мене просто вбивають. 

Блез поглянув через плече, наче його ці слова насмішили. 

 – Іноді ти поводишся як дитя, ти знаєш? 

Драко ткнув йому середнього пальця. 

 – На твоєму місці, я був би обережним із тим, що кажу своєму єдиному порядному другові. Інакше ти- ай!

Драко впав на сходи, вдарившись ліктями й коліньми. 

 – Що сталося? – Блез хутко підбіг до нього. 

 – Клята сходинка просто зникла. Глянь! 

Нога Драко справді застрягла в прогалині між двома сходинками. Блез допоміг йому вибратися. 

 – Дивно, – він почухав потилицю. 

 – Дивно? – Драко обурився. – Слово "дивно" не висловлює навіть тисячну частину того, про що я думаю зараз! 

 Блез пожав плечима й попрямував далі. 

 – Це Гоґвортс, друже. Давай просто відтепер дивитись, куди йдемо й будемо обер-

 Тепер в прогалину втрапив вже Блез. 

 – Ха! Так тобі й треба, – Драко зареготав. Блез скривився. 

  – Клянуся, цієї сходинки щойно тут не було, – Драко простягнув йому свою руку. 

– Знаю. Давай вже просто піднімемось цими бісовими сходами й покінчимо із цим. 

*** 

 – Ну звісно, не можна ж було іншого пароля зробити, окрім як "пудра з ікла дракону", – пробурмотів Драко, намагаючись приховати той факт, що його це розважило. 

 – Та все ж, це дуже іронічно. Може портрет хотів висловити пошану від усіх ґриффіндорців за те, що ти врятував хлопчика, що вижив на настоянках, –  драматично сказав Блез, й продовжив лізти через діру за портретом. Драко був за ним. 

Ґриффіндорську вітальню вже заповнили учні всіх гуртожитків. Деякі все ж звернули увагу на прибуття нових гостей, та більшість були настільки затягнуті у свої бесіди, що й не помітили їх. Драко одразу ж помітив, що учні Слізерину тут були явно в меншості. 

 – Просто чудово, – прошипів він, поглянувши на Блеза, очікуючи від нього підтримки. А Блез роздивлявся все навколо із вогнем в очах. 

 – Чому їхня вітальна така затишна? – прошепотів він. – Чому в нас ніколи не буває сонячного світла? 

 Драко закотив очі, хоча він теж трохи заздрив. 

 – Ти пережив сім років в підземеллях. Ще один переживеш. 

– Попрошу уваги, – скликав хтось. Драко подивився навколо, помітивши, що то була Ґрейнджер. коли майже всі учні затихли, вона продовжила говорити: 

 – Я хочу сказати декілька слів, якщо вже всі тут. – Драко та Блез обмінялися поглядами. Ну звичайно, Ґрейнджер буде виступати з бісовою промовою. На вечірці. 

 – Як деякі з вас здогадалися, це не просто вечірка, хоча я все ж сподіваюсь, що вам все сподобається й ви розважитеся – в нас є маслопиво на столах, – вона кивнула в бік столів. – Але також це привід забути старі образи й почати все заново. Оскільки ми помітили велику напругу між учнями, особливо між учнями різних гуртожитків-

 – Точніше між учнями Слизерину й рештою, – пробурмотів Драко. 

 – Ми б хотіли виправити це, не тільки подавши гарний приклад й продемонструвати толерантність й солідарність одне до одного, а й припинивши суперечки, щоб навчити молодших вчитися на наших помилках. Кожен з нас пережив різного роду втрати під час війни й кожен з нас заслуговує на другий шанс. Тож я сподіваюсь, я можу розраховувати на вас. Ми зможемо досягти більшого, якщо відпустимо ненависть. 

Учні почали аплодувати та схвально шуміти. Найгучнішим був Візлі – вірний бойфренд Ґрейнджер. 

 Поттер погладив Ґрейнджер по спині й втягнув її в розмову, разом із Візлі. Тоді він розсміявся з чогось, що сказав Візлі, й Драко помітив, що в Поттера є ямочки на щоках. Чому він раніше ніколи цього не помічав? 

 Більшість студентів товпилися навколо Поттера та його друзів тепер. Поттер знову посміхнувся, але цього разу якось по-іншому. Й тоді Драко зрозумів. В нього немає посмішки в очах. Він посміхається не для себе. Ох. Це було трохи дивно. Але все ж це не його проблема, правда? 

  – Я приніс нам випити, – проінформував Блез, несподівано з'явившись поруч із ним. Коли він взагалі зник? Трясця. Як довго він витріщався на Поттера? 

 Й саме в той момент Поттер повернувся й зустрівся з ним поглядами. Випадково. Тоді сталося дещо ще більш дивне. Поттер підняв брову й підмигнув йому. Його очі запалали, а посмішка стала ширшою. Що, на біса, не так із цим Поттером? 

 Драко швидко відвів погляд й заметушився, вирвавши з рук Блеза пляшку маслопива. Він осушив її за раз. Оці Поттерові мигання змушували його думати про дуже дивні речі. По шкірі пробігли мурашки. Тепер краще. 

 – Що таке, чуваче? – Очевидно, до Блеза тільки зараз повернувся його дар мовлення. Замість відповіді, він збирався взяти другу пляшку. Блез міцно тримав її. 

 – Агов, це моє. Якщо хочеш ще, то піди сам собі візьми, – сказав він, вказавши в напрямку, протилежному від Поттера. Чудово. Якщо він не буде бачити його, то й думати про нього перестане. Тож Драко розвернувся на підборах й попрямував, якомога далі від Поттера та його ямочок на щоках, його мигання, що воно насправді було доволі милим-

 – Чекай, ти дійсно йдеш? – спитав Блез, наздогнавши його. – Якщо тебе вже так мучить спрага, то хоч випий щось безалкогольне. 

 Драко вже взяв іншу пляшку й скосився на неї. Хто взагалі купив стільки алкоголю? Точно не Ґрейнджер. Скоріш за все, Поттер. Він що, сам приніс сюди всі ці пляшки? Зрештою, Поттер не використовував магію в більшості ситуацій. Невже він достатньо сильний, щоб принести все це пиво сюди? Ні. Він добре вмів використовувати Акціо, може так він і зробив? В його полі зору несподівано виникла рука, перервавши його думки. 

 – Земля викликає Драко, агов? – Трясця. Йому дійсно варто припинити думати про Поттера. Розчарований, він зробив три великих ковтки маслопива, грубо поставивши порожню пляшку на стіл. Йому здалося, що хтось позаду нього сказав щось лайливе, але йому було байдуже. Він потягнувся за наступною пляшкою. 

Блез прочистив горло. 

 – Якщо вже ти сьогодні не надто балакучий, ти не проти, якщо я піду он туди, до рейвенкловців й гаффлпафців? Вони запросили мене зіграти партію Вибухових карт, бо їм подобаються мої ідеали й таке інше, – він виглядав щиро щасливим. 

 – Так, так, йди вже. Я не збираюся тримати тебе біля себе, – промовив Драко. 

Блез засумнівався. 

 – Якщо вже в тебе кращі стосунки із маслопивом, ніж зі мною, можеш пообіцяти мені не перепити того? Я не хочу шукати тебе десь на підлозі потім. 

 Драко пихнув його ліктем й посміхнувся. 

 – Я можу подбати про себе. Розважайся. Але не підлизуйся до них, щоб подружитися. 

 Блез обурливо глянув на нього, але, здається, перестав хвилюватися. 

 – Тож, побачимось пізніше? – Він ніяково посміхнувся Драко, перш ніж піти в інший кут вітальні, де декілька хлопців та дівчат вже чекали на нього. 

 Драко не стримав посмішки. Він був радий за нього. Блез з усіх сил намагався згладити свою провину й, схоже, люди почали помічати його зусилля. Навіть попри те, що деякі учні досі були грубими до Блеза, він завжди намагався бути добрим. Хоч він й ніколи не визнає цього відкрито, Драко іноді заздрить силі Блеза. Драко намагався залишатися спокійним, коли інші пліткували про нього чи про його товаришів зі Слизерину, але, хоч він й став помітно спокійнішим після війни, він ніколи не міг впоратися зі своїми вибухами агресії. Іноді він не розумів, як Блез взагалі його терпить. Ніхто більше не хотів бути поруч із Драко - й на то були причини, - та лиш Блез активно шукав до нього підхід й вважав за друга. Ну, він, і ще Поттер. 

 Але Поттер не враховується, бо він все одно божевільний. А ще необізнаний. А ще постійно кусає свої губи. А ще... Йому дійсно варто припинити думати про Поттера. Він осушив ще одну пляшку за раз. Хтось сказав щось про вогневіскі й в наступну ж мить у руці Драко з'явився келих. Він пожав плечима й випив. Його горло обпекло. Наче це полум'я спалювало його зсередини, наповнюючи його тіло ейфорією й новим зарядом енергії. 

 Він взяв ще один келих й із великим ентузіазмом осушив його. Чому він взагалі не повинен думати про Поттера? Драко намагався згадати. А, точно, бо це дивно. Якимось чином його келих знову наповнився. Він зробив ковток. Проте думати про Поттера було доволі весело. Та й взагалі, він може думати про що тільки захоче, ніхто не може йому заборонити. 

 Спостерігати за Поттером було теж весело. Цього йому теж ніхто не заборонить. Поттер теж спостерігав за ним зараз, тож Драко мав право робити те саме. Він зухвало дивився в зелені очі Поттера й Поттер дивився у відповідь. Драко підняв одну брову й підмигнув, так само як це зробив Поттер нещодавно, та Поттер знову підмигнув йому у відповідь. Це було весело. Тоді Поттер піднявся з місця, де сидів зі своїми друзями й пішов кудись, але не розривав зоровий контакт із Драко. Лиш коли Поттер вже стояв просто перед ним, Драко усвідомив, що Поттер йшов до нього. Драко дійшов до висновку, що, певно, його мозок сьогодні працює повільніше, ніж зазвичай, за що він вирішив дати собі ляпаса. 

 Поттер мав дуже спантеличений вигляд, але потім зібрався й усміхнувся Драко. 

 – Радий, що ти прийшов. Знаєш, це так незвично, але якось приємно усвідомлювати присутність учнів всіх гуртожитків тут, – брова Драко поповзла вверх і він демонстративно озирнувся навколо. 

 – Ну та, всіх.

Поттер прослідкував за його поглядом. 

 – Так, мушу визнати, тут не так багато учнів зі Слизерину, але то, мабуть, через те, що більшість учнів старших курсів вирішили взагалі не повертатися до Гоґвортсу. 

 – Так і є, – Драко захихотів, хоча й сам не знав, через що. Поттер, схоже, теж не розумів. – Тут настільки багато маленьких левеняток, що кількість учнів виходіть зовсім нерівною, – пояснив Драко. 

 Поттер насупив брови: 

 – "Маленьких левеняток"..? О, ти маєш на увазі молодших з Ґриффіндору? Вони не зможуть сюди прийти. Герміона наклала чари на вітальню, тож молодші учні не чують нас й можуть спокійно спати сьогодні. Навіть якщо хтось із них й підійде до вітальні, вони одразу ж відчують втому й захочуть знову спати. Геніально, скажи? – Поттер буквально засяяв, дуже пишаючись своєю подругою. 

 – Це доволі кмітливо й добре сплановано, – погодився Драко. 

 Очі Поттера ледь на лоба не полізли. 

 – Ти щойно похвалив Герміону? 

 Драко задрав підборіддя. 

 – Я не настільки зарозумілий, щоб не визнати хорошу роботу із чарами й спритний розум, – він підняв пальця догори. – Тільки не кажи потім, що Драко Мелфой скупий на компліменти, якщо зустрічає щось, що варте поваги. 

 Поттер виглядав враженим на мить, але потім не стримав сміху. 

 – Ти п'яний. 


 Драко здивовано подивився на Поттера:

 – Справді? 

 Він відчув, як його тіло сповнюється теплом. Він зміг розсмішити Поттера. Це була його маленька перемога. Хоч його розум й був оповитий серпанком, але він намагався підтримувати бесіду. Він справді п'яний? Можливо, трохи є. Поттер прикусив свою губу, схоже, намагаючись стримати сміх. 

 – Знаєш, ти доволі веселий. 

 – Та й не кажи, – хвалився Драко. – Але, знаєш, що я тобі скажу? – він прошепотів й конспіративно подивився на Поттера. – Мені здається, що сходи, що ведуть до вежі, живі! Вони намагалися схопити мене та бл- бл- Блеза. Але, тш-ш-ш, нікому не кажи! 

 Тепер очі Поттера вже точно на лоба полізли й він просто розривався від сміху, хапаючись за живота, спотикнувшись й вхопившись за Драко, щоб не впасти. Драко не те щоб сам дуже твердо стояв на своїх двох, тож похитнувся, й тепер їм обом довелося триматися одне за одного для балансу, намагаючись не дозволити іншому впасти. 

 Певно, це дуже дивно виглядало збоку: двоє хлопців не можуть втримати рівновагу й наче дуже невдало танцюють, супроводжуючи це майже істеричним сміхом. Потім вони відчули тверду поверхню, стикнувшись спинами зі стіною. 

 Вони сміялись так довго, що в легенях майже скінчилося повітря й тоді вони змогли розслабитися, спираючись на холодну стіну. Драко відчув запаморочення й, щось йому підказує, що варто було хоча б щось з'їсти, перш ніж випити майже половину всього алкоголю на вечірці самому. 

 Він вирішив, що йому треба випити трохи води, тож відштовхнувся від стіни. Без опори у вигляді стіни, рушійна сила змусила його хитатися на своїх двох. Підлога здавалася все ближчою й ближчою, аж поки він не усвідомив, що лежить на ній. Він підповз до стіни й зміг сісти. Він дійшов до висновку, що на підлозі було не так вже й погано сидіти. 

 Просто перед його очима з'явилася рука. Поттер вичікувально подивився на нього, намагаючись допомогти. Драко охопило почуття дежавю. Він відчув метеликів у животі. Й проігнорував руку Поттера. 
 "Колись я вже простягнув тобі руку. Але тоді я, здається, був дійсно ідіотом".

Він подивився вгору, вивчаючи лице Поттера. 

 – Чому ти так сильно ста- стра- стараєшся бути добрим до мене? Чому ти не можеш просто як в- всі інші ставитися до мене, як до смертежерського виблядка? Бо це так і є, я заслуговую на це. 

 Тоді Поттер сів поруч із ним, щоб бути на рівні очей. Драко побачив щирість в його очах. 

 – По-перше, ти колишній смертежер. Ти шкодуєш про те, що зробив, і ти врятував мені життя, коли не став викривати мене. Не кожен вчинив би так на твоєму місці. По-друге, хіба тобі не здається, що кожен заслуговує на другий шанс? Якщо війна мене й навчила чомусь, так це тому, що ми досі живі й маємо цінити це. Ми можемо все змінити. Деяким людям пощастило менше, ніж нам. Тобі не здається, що ми маємо використати цей шанс, щоб змінити все? 

 Драко насупив брови й задумався про слова Поттера. 

 Несподівано, він згадав ту дивну посмішку Поттера, ту, що здалася йому дуже сумною. Деяким людям пощастило менше, ніж нам. Поттер має рацію. Й це було вперше, коли Драко задумався, а чи Поттер дійсно поводиться так радісно й привітно через те, що дійсно почувається так, чи щоб змусити інших почуватися краще поруч із ним. 

 Можливо, Поттер теж розбитий. Зрештою, він теж втратив близьких йому людей на цій війні. Він мусив нести цей тягар самотужки, самотужки битися із Волдемортом. Вмерти самому. Вбити людину. Але тепер, ось він, посміхається, підбадьорює інших, йде далі по життю. Він досі герой. Як Драко раніше не думав про це? Можливо, він теж так зможе. Зможе йти далі по життю. Перестати жаліти себе. 

 – Я перестаннннну жал- жаліти себе, – із деякою рішучістю пролопотів Драко. – Адже ми обидва вже втратили мене. 

  – Ем... Це добре, напевно? – брова Поттера поповзла вверх. 

  – Агов, я серйозно! – Драко підвищив голос й тієї ж миті почав кашляти. 

 – Зачекай, я принесу тобі води, – Поттер підвівся й зник у натовпі. 

 Драко розчаровано зітхнув. Йому дійсно варто було не поспішати із вогневіскі. Тепер, коли він вже почав цю розмову із Поттером й це виявилось доволі непогано, він дійсно хотів довести все до кінця. 

 – Ось, – в полі його зору з'явився стакан води. Драко підняв голову, дивлячись на Поттера. 

 – Слухай, тоді, я мав на увазі-

 – Здається, я зрозумів, що ти мав на увазі, – сказав Поттер й подарував йому одну з найбільш сліпучих посмішок, які Драко тільки бачив у своєму житті. – Я знаю, як старанно ти намагаєшся не лізти в суперечки й допомагати молодшим. Я думаю, ти вже пройшов по життю далі, ніж думаєш, – він посунув склянку до Драко, й той нарешті випив води. 

 – Та все ж, після всього, що я зробив тобі, ти не мусиш бути таким добрим до мене. Тоді чому? 

 Тепер Поттер виглядав зацікавленим. 

 – Я можу спитати тебе те саме. Після всього, що ми пройшли разом, чому ти так старанно намагаєшся відштовхнути мене? 

 Драко зніяковів. 

 – Ну, тому що ми с-су-су-суперники. 

  – Справді? – Поттер схилив голову. – І як твої хованки від мене сприяють нашому суперництву? 

 Драко захлинаючись промовив: 

 – Я не ховаюсь від тебе! 

 Драко зробив невеличку паузу, замислившись про те, як так сказати Поттеру, щоб той зрозумів, що йому просто не потрібна його ввічливість і його допомога чи доброта. 

 – Певно ж, що я намагаюсь знову розпалити тебе, – підсумував він, пишаючись своїм логічним поясненням. 

 – Розпалити... мене? 

 Тепер Поттер виглядав остаточно заплутаним, а це нікуди не годилося. Навіть, якщо Поттер був трохи тугодумом, точніше, тому, що він був тугодумом, Драко був просто зобов'язаний пояснити йому. 

 Він прочистив горло. 

 – Якщо чесно, Поттер, це не так вже й складно. Якщо вже ти настільки холодний, коли поводишся так ввічливо й по-доброму, я взяв на себе відповідальність розпалити тебе із середини знову. Уникати тебе - не ховатися, май на увазі - це частина мого... плану. 

 Поттер припідняв брову в здивуванні. 

 – Твого плану? 

 Драко зітхнув. 

  – Плани, стратегії, махінації. Бачиш, скільки всього я для тебе роблю? 

 Тепер Поттер точно повинен зрозуміти, наскільки вдячним він повинен бути Драко. Адже він так багато зробив заради нього. Що саме це було в нього вилетіло із голови, але, очевидно, це було щось грандіозне. 

 – То як саме твої хованки мають мене розпалити? – Поттер мав нахабство пирхнути від сміху. 

 – Очевидно ж, що ти зрш- зрет- зрештою будеш сердитися, а коли ти сердитий, ти дуже гарячий, – Драко зморщив носа. – Але, схоже, ти не поспішаєш сердитися. 

 Поттер моргнув. 

 – То ти вважаєш мене гарячим? 

Драко розчаровано зітхнув. 

 – Це діла не стосується. Суть у тому... у тому, – він замовк на секунду.  – Суть у тому, що тобі потрібна моя допомога і я люб'язно тобі її надаю. І, авжеж, це робить мене кращим за тебе, адже це ти мене потребуєш. Так працює суперництво, – він знову витримав паузу. – Здається. 

 Очі Поттера пустотливо заблищали, а посмішка стала лиш ширшою. 

 – Справді? – знову спитав він.  Здавалося, він знав щось, чого Драко ще не збагнув. – Тож мені потрібно знайти щось таке, у чому я кращій за тебе, щоб зрівнятися з тобою? 

В голову Драко закралася маленька підозра, що з нього глузують. Чортівня. Він шмигнув носом.

 – Навряд чи в цьому світі є хоч щось, в чому ти можеш бути кращім за мене, але, оскільки я дуже щедра людина, я дозволю тобі далі бути моїм суперником. 

 На диво, не було схоже, що Поттера хоч якось зачепили ці слова. Навпаки, він виглядав ще більш звеселілим. 

 – То це виклик? – спитав Поттер. 

 Драко засяяв. 

 – Я люблю виклики, – сказав він Поттеру, – але для справжнього виклику нам потрібна публіка! 

 Пишаючись своєю ж ідеєю, він, сповнений ентузіазму, швидко піднявся на ноги й, хоч досі трохи хитався, та все ж зміг встояти. Він подивився на Поттера, який досі сидів на підлозі, так, наче не знав, чого чекати далі. 

 Драко зробив глибокий вдих й сказав: 

 – Я викликаю тебе, Поттер. Просто зараз. 

 Тоді Поттер теж підвівся, виглядаючи абсолютно спокійно. 

 – То ти хочеш влаштувати дуель? Тут, у вітальні? 

Драко здалося, що його голос звучав трохи збентежено. В приміщенні стало на диво тихо, Драко помітив, що майже всі гості тепер вичікуючи розглядають його та Поттера. Але здебільшого Поттера. Драко пирхнув на декількох дівчат, які не могли відвести погляд від розпатланого хлопця. 

 – Що дивно, але ти популярніший за мене. Навіть попри те що в тебе очвдн- очевидно немає дзеркала, гребінця й ти зовсім не вмієш зав'язувати ту бісову краватку. А ще ти постійно кусаєш губи! Я бачив! Можливо, всі дівчата думають, що ти також краще цілуєшся. Це просто смішно, – Драко знову до міри насміхався з дівчат. Ким вони взагалі себе вважають, якщо думають, що зможуть поцілувати Поттера? 

 – Очевидно, що це смішно, адже ти кращий за мене в цьому, чи не так? 

 Драко знову підняв очі на Поттера. 
– Ну звісно ж. 

 Поттер пирхнув від сміху. 
– Доведи. 

 Драко насупив брови від здивування. 

 – Що? 

Зараз Поттер виглядав так, наче дуже старався стримати сміх. 

 – Як ти можеш бути впевненим, що цілуєшся краще за мене, без порівняння? 

 Драко не міг не погодитися із цим. Поттер мав рацію. Твердо вирішивши довести свою першість в цьому питанні, він посунувся вперед й врізався в Поттера. В його великі зелені очі й м'які губи. 

 Лиш потім Драко усвідомив, що слова Поттера були не більш ніж жартом. Також, наче грім посеред ясного неба, до нього дійшло усвідомлення, що він просто зараз цілує Гаррі Поттера. Скоріш за все, ні, точно, проти його волі. Про що він взагалі думав? Він різко відсторонився, відводячи погляд. 

 – Це все, на що ти здатний? 

 Драко здригнувся. Він не хотів дивитися Поттерові у вічі. Він не хотів бачити його вираз обличчя зараз. 

 – Мушу визнати, я очікував набагато більшого після всіх твоїх вихвалянь. 

 Драко відчув, як Поттер рукою хватає його за підборіддя, повертаючи його голову й змушуючи заглянути в його очі. Очі самого Драко на лоба полізли від здивування. Поттер посміхався. Його очі сяяли, забравши Драко у свій полон, так, що він вже просто не міг відвести погляд. Та й не те щоб рука Поттера, якою він все ще тримав його підборіддя, залишала йому вибір. 

 – Оскільки в тебе, очевидно, занадто мало досвіду в поцілунках, я мушу показати тобі, як це правильно робиться. 

 Очі Поттера ставали все більшими. Ні, вони наближалися. А тоді його вуста знову накрили вуста Драко. 

 Спершу, це був ніжний, майже невинний поцілунок, банальна ласка, а тоді Поттер став більш наполегливим, рухаючи губами на губах Драко. Сам Драко закляк від шоку, його очі розширилися, а губи залишалися нерухомими. Язик Поттера лизнув губу Драко, а потім Поттер трохи стиснув його нижню губу між зубів, кусаючи її. Драко охнув, а його мозок, схоже, знову згадав, як працювати. Й, коли Поттер нерішуче проштовхнув свого язика до його рота, Драко почав відповідати на його поцілунок із шаленим ентузіазмом. 

 Тоді Поттер цілував його вже більш впевнено, вивчаючи й вилизуючи кожен куточок рота Драко, наче боїться щось пропустити, від чого пальці на ногах Драко піджимаються, а у роті все горить. Не збираючись програвати в цьому змаганні, адже він, ясна річ, був кращим в поцілунках й дуже хотів це довести, Драко зіштовхнувся із язиком Поттера своїм, починаючи невеличку боротьбу за домінування. Коли його язик зрештою прошмигнув між вустами Поттера, він буквально зміг більш відчути, ніж почути, як Поттер простогнав, а вібрація звуку пройшла крізь їх тіла, наче електричний струм. Тоді Драко остаточно втратив себе. 

 Він міг тільки відчувати губи Поттера на своїх, бачити його очі, які зараз здавалися особливо зеленими. Й тепер цього стало недостатньо. Йому було необхідно відчувати Поттера сильніше, бути ближчим до нього. Його руки сами зарилися в волосся Поттера, потягнувши його на себе й придвигаючи їх обличчя ближче, змушуючи обох простогнати, змінюючи положення рота й знову зливаючись в глибокому поцілунку. 

 Драко мусив визнати, Поттер цілувався насправді доволі вміло. Він навіть задумався про те, щоб розділи із Поттером перше місце в номінації "найкращий цілувальник". 

 Руки Поттера обійняли його за талію, а його спина зіштовхнулася із вже знайомою стіною. Він подумав, що йому подобається ця стіна. Коли б він ще міг бути прижатим до неї? Втім, всі його думки про стіну зникли в ту ж мить, як Поттер просунув своє коліно між його стегон, надавлюючи. Тепер вже була черга Драко стогнати просто в поцілунок й кусати нижню губу Поттера.





Він чув багато голосів, що схвильовано й збентежено гомоніли навколо, й це змусило його відвести погляд від Поттера й озирнутися навколо. 

 – Заради гарних відносин між гуртожитками, – пояснив він, перш ніж подивитися на Поттера знов. 

 Поттер пирхнув. В його очах була ніжність. І, зрештою, те, що Поттер так дивиться на нього, не так вже й бісить. 

 – Наскільки б я не хотів продовжити наше заняття, боюсь, в нас надто велика публіка, – прошепотів Поттер й пустотливо посміхнувся йому, й тоді все тіло Драко несподівано затремтіло. 

 Вуста Поттера опухли. 
 - Це я зробив, – усвідомив Драко. Він витріщався на губи Поттера, як загіпнозований. 

 – Ходімо, краще, туди, – сказав Поттер, змусивши Драко відірватися від його губ на його очі. Він вказував в напрямку дивану, перед каміном. – Виглядаєш так, наче тобі треба трохи часу, щоб заспокоїтися, – Драко хотів посперечатися спершу, але він справді почувався трохи виснаженим, тож просто кивнув й дозволив Поттерові потягти його до дивану. 

 Він чув шепітки навколо них, але в нього навіть не було сил, щоб звертати на це увагу. Він був надто щасливий для цього, але його п'яний мозок не міг пояснити, чому саме. 

 Диван був м'який, а вогнище теплим, й від цього Драко ще більше відчув несподівану втому. Він вклав голову на плече Поттера й заплющив очі. Здається, він чув, як Поттер сміється поруч, перш ніж він провалився в сон. 

 *** 

З першим сонячним промінням на світанку, Драко прокинувся на дуже незручній подушці. Його затуманений сном мозок швидко визначив, що то була не просто подушка. Увесь матрац, на якому він спав, був надто твердим. Ба більше, він рухався. 

 Він ледь продер очі й озирнувся навколо. Він спав на червоному дивані. Але було ще дещо. Він зручно собі розтягнувся просто на досі сплячому Гаррі Поттеру. 

 - Це, певно, один із тих самих снів, – подумав Драко й роздратовано зітхнув. 

 Волосся Поттера було в справжньому безладі. Поттер насупив брови. Він був без окулярів. Драко несподівано подумав, що йому конче необхідно помацати вії Поттера, тож так він й зробив. Поттер ворухнувся й розплющив очі. 

 В цей момент Драко згадав, де він знаходиться й усвідомив, що Поттер зараз, взагалі-то, реальний. 

 Він різко вдихнув й хутко спробував злізти з Поттера. Але несподівано їхні ноги сплуталися між собою, через що він втратив баланс й впав з дивану із глухим стуком. 

 Тепер, здається, Поттер остаточно збадьорився й перше здивування змінилося сміхом. 

  – Дуже смішно, – сухо сказав Драко, чухаючи потилицю, але все ж не зміг стриматися й зовсім трохи кутики його рота припіднялися в посмішці. 

 – Я обіцяв Блезові, що ця вечірка не скінчиться для мене на підлозі, – пробурмотів він, засміявшись. Тоді він позіхнув, в голові намагаючись згадати всі події вчорашнього вечора. – Чому ми взагалі спали на дивані? Де всі інші? 

 Поттер притулився на краю дивану, дивлячись на Драко. 

 – Ти заснув після... ну... Неважливо. Ми сиділи на дивані й ти був доволі п'яним, тож швидко заснув. 

 Поттер позіхнув. Драко задивився на його вуста. Та, несподівано, спогади з вчорашньої ночі про ці вуста накрили його з головою. 

 – Точно, ми поцілувалися. 

Поттер здригнувся. 

 – Так. 

 Настало дуже ніякове мовчання. Драко про себе розразився лайкою. Він сказав то не подумавши. Й, схоже, нагадав Поттерові про те, що той як раз намагався забути. 

 Поттер прочистив горло. 

 – До речі, ти не так вже й багато пропустив, коли заснув. Ну, окрім того, що Невіл заліз на стіл й намагався танцювати стриптиз. Знадобилося аж троє людей, аби його звідти забрати, – він замовк на хвилинку, ніяково засміявшись. – Ну, звісно, ми привернули до себе багато уваги своїми... фокусами, але більшість учнів вже й так була п'яна, тож швидко забули про це. Хоча, зважаючи на реакцію деяких людей, я думаю, ми все ж надто шокували їх. Герміона та Рон прогнали їх. Все одно, тоді вже було пізно й деякі з них все одно збиралися йти до своїх віталень чи спалень. 

 Драко кивнув головою. 

 – Дякую, що проінформував мене. Завжди корисно знати, що ми травмували психіку невинних учнів нашими фокусами, – сказав він, пустотливо усміхаючись й зробивши наголос на слові "фокуси". Він вирішив, що краще забути про те, що сталося, як про смішну історію. Поттер, здається, зітхнув із полегшенням. Драко це не сподобалося. Йому треба піти звідси й розібратися в собі. 

 – Ну, що ж, було весело й таке інше, – він сів й розім'яв руки. – Але, думаю, я краще піду на вулицю й подихаю свіжим повітрям. 

 Поттер підняв на нього очі. 

 – Якщо вже ти все одно збираєшся на вулицю, то, може, підемо разом політаємо на мітлах? – спитав він. 

 Його голос звучав дуже знервовано. Він розкрив рота, наче хотів додати щось ще, але закрив знов. Драко зачекав. Поттер глибоко вдихнув, наче набирався сміливости для чогось. 

 – Або ж можемо ще позмагатися в поцілунках, якщо хочеш, – Поттер подивився на нього, не знаючи, куди діти руки й насправді почервонів. – Я десь чув, що це навіть краще, коли ти тверезий, – додав він, скоса дивлячись на Драко. 

 О, то Поттер дійсно подумав, що Драко поцілував його лише тому, що був п'яний. Звісно, це була правда, але це не означає, що йому не сподобалося. Невже Поттер має на увазі, що йому теж сподобалося цілуватися із ним? 

Драко повільно підняв очі на Поттера, й підніс руку, що та тремтіла. Він зробив глибокий вдих. Тоді обережно торкнувся руки Поттера й посміхнувся, а його серцебиття стало швидшим. 

 – Залюбки. 

 Очі Поттера знову засяяли. 

 – Тоді давай раз і назавжди визначимо, хто швидший в польотах на мітлі, Поттер. 

 Поттер різко нахилився до нього, залишивши ніжний цілунок на його чолі. 

 – Гаррі, – поправив він. 

 Драко витріщився на Поттера, тобто, на Гаррі, зовсім розгублений. Тоді він взяв себе в руки й на його обличчі з'явилася широка усмішка. 

 – Тоді добре, Гаррі, – сказав Драко, смакуючи на язиці незвичне для себе ім'я, – Готуйся до програшу, бо я першим доберусь до шафи із мітлами. 

 Поки він то говорив, вже піднявся на ноги й попрямував до проходу за портретом спиною вперед. Договоривши, він повернувся й почав бігти. Позаду, він чув, як Поттер кричить та пихкоче, намагаючись його наздогнати. 

 – Агов, це нечесно! 

 Драко засміявся й подивився через плече. Не дивно, що Поттер вже майже наздогнав його, його щоки почервоніли від бігу, а очі яскраво палали. 

 – Все чесно, я просто використовую ситуацію на власну користь, – промовив Драко між пихтінням й сміхом. 

 Він відчув, як все його тіло сповнює щастя від цієї абсолютно абсурдної ситуації. Вони намагалися обігнати одне одного по безлюдним коридорам Гоґвортсу, залишаючи після себе лиш ехо захеканого, глухого сміху, намагаючись шикати одне на одного, щоб не надто шуміти, але в результаті лиш сильніше сміялися. 

 Коли вони добігли до головних воріт, Драко трохи сповільнився, зробивши крок назовні й вдихаючи свіже повітря. Ще було доволі рано, сонце ще не до кінця встало й роса на траві мерехкотіла в ранніх сонячних променях. Це було неймовірне видовище, все навколо було в мирній тиші. 

 – Ось ти де! – Гаррі прошепотів позаду, розвернувши Драко до себе обличчям й подарувавши йому швидкий поцілунок. Драко подумав, що він навіть може звикнути до цього. Він також може звикнути до того, як Гаррі бере його за руку, сплітаючи їхні пальці, наче так і має бути. 

 Драко відчув, як тепло накриває все його тіло хвилею, навіть попри те, що на вулиці було доволі прохолодно. Зважаючи на рожеві щічки Гаррі і його сяючі очі, він відчував те саме.
 - Бачиш, – подумав він, – я таки можу розпалити тебе зсередини.
Й коли він йшов до поля для квідичу, намагаючись сховати свою усмішку (хоча, певно, він провалив цю задачу, адже Поттер усміхався йому у відповідь), він був впевнений в цьому. 

 Драко ненавидів п'ятниці. Та він прийшов до висновку, що суботи, з рештою, не такі вже й погані.