Work Text:
Хіба не всі найкращі друзі дивляться фільми разом, а потім починають дуркувати, тому що фільм виявляється нудним, у результаті чого один опиняється на стегнах іншого?
- Я боюсь лоскоту! - Чонін з усіх сил намагався скинути з себе синмінові руки, які так і норовили залізти під його футболку, аби залоскотати до чергового припадку сміху. (Чи не для цього? Але хіба найкращі друзі лізуть під одяг один до одного за чимось іншим, окрім лоскотання живота і пахв?)
- А то я не в курсі, - посмішка Синміна ставала все більш самовдоволеною і підступною з кожною секундою, адже він ледь не матеріально відчував власну перемогу.
Чонін майже здався, практично припинивши брикатись, тому що Синмін був надто наполегливим у своєму занятті, неначе від цього залежало, чи підвищиться його стипендія у наступному місяці. Але це було лише частиною чонінового плану, бо він заздалегідь знав, що так і буде. Знав, що Синмін почне його лоскотати, знаючи, який він безпомічний щоразу, коли це відбувається. Але цього разу у нього була величезна перевага у вигляді того, що він сидів на колінах старшого, тому міг легко обвести його навколо пальця (от тільки чи вдаються найкращі друзі до таких методів, які були на думці у Чоніна? Хоча, якщо це лише для отримання перемоги у жартівливій товкотнечі, то чому ні? Тим паче, Чонін зараз більше за все на світі хотів, щоб Синмін припинив посміхатися так, неначе Чонін вже плакав від сміху, валяючись перед ним на підлозі і сіпаючи кінцівками).
Права рука Синміна скористалась спокоєм Чоніна і нарешті пірнула під його футболку; пальці швидко пробіглись по бокам на шляху до напруженого живота, а тоді різко піднялись угору до пахви (найкращі друзі завжди знають найслабші місця один одного). Але Синмін не встиг зробити запланованого, бо Чонін різко подався вперед й поцілував його у щоку, затримавши на ній губи на кілька секунд для кращого ефекту і відліпившись з характерним дзвінким звуком.
Це очікувано спрацювало. Рука застигла у кількох сантиметрах від такої бажаної цілі, так і не досягши її, а сам Синмін повільно кліпав, дивлячись на задоволене обличчя Чоніна, яке було у такій небезпечній близькості від його власного (знову ж таки, найкращі друзі потрапляють у різні ситуації).
- Що ти робиш? - Синмін сидів так само непорушно і, здавалося, майже не дихав.
- Взагалі-то, рятую свої пахви від твоїх лап, - Чонін і не думав відсуватись, не дивлячись на те, що відчував чуже дихання на своїх губах.
- Доволі дивним способом.
- Зате яким дієвим! Ти весь закляк.
- Ти можеш... Ще раз?
- Що?
- Поцілувати.
Хіба не всі найкращі друзі на таке прохання повільно нахиляються і обережно ледь торкаються губами до тої самої щоки, на якій все ще є вологий слід, а тоді по черзі до вилиць, скронь, чола, носа, підборіддя і другої щоки, старанно оминаючи вуста, бо вони все ще найкращі друзі? Хіба не можна взяти обличчя найкращого друга у свої долоні, безперервно обсипаючи його короткими поцілунками, поки його рука невпевнено опускається на талію, все ще знаходячись під чужою футболкою? Хіба це прописано у якомусь списку речей, які ніколи не мають робити найкращі друзі? А чи він взагалі є, такий список? Певно, що ні.
Саме тому Чонін на мить припиняє своє заняття, трохи відсуваючись і дивиться у неочікувано спокійні очі Синміна з німим питанням, яке той немов чує, посміхається ледь не хитріше, ніж кілька хвилин тому, але зараз це виглядає інакше. Привабливо. Зовсім не хочеться прибирати задоволену посмішку з цього обличчя, хочеться, щоб Синмін торкнувся вуст Чоніна саме з нею, що він і робить. (Бо вони, врешті-решт, найкращі друзі, які розуміють бажання один одного без будь-яких зайвих слів.)
Спочатку на пробу торкається верхньої губи, а потім і нижньої, вже сміливіше, бо Чонін обертає руки навколо його шиї і трохи посувається вперед на синмінових стегнах. Ближче. Синмін допомагає, другою рукою заповзаючи під футболку і стискаючи талію, але не надто сильно, бо буде лоскотно. Проте це не є лоскотно. Великі долоні приємно прилягають до ніжної оголеної шкіри і притягують Чоніна ще ближче, поки він призвичаюється і пробігається язиком по нижній губі Синміна. Повітря бракне.
- Чому ти... Не робив цього раніше? - Синмін відкинувся на спинку дивана, аби краще бачити Чоніна. І не мати спокуси знову його поцілувати, втративши свідомість від нестачі кисню.
- Тому що ми найкращі друзі?
- І що з того?
- Хіба вони можуть цілуватися... Так?
- А ти гадаєш, що ні?
- А ти надто любиш відповідати питанням на питання! - Чонін прибрав руки з шиї свого найкращого друга і натомість склав їх на власних грудях та насупив брови.
- Будеш моїм хлопцем?
- Твоїм... що?
- Якщо ти думаєш, що друзі не можуть цілуватися так, але тобі це сподобалось (справді неймовірно сподобалось, найкращі друзі завжди знають один одного ледь не краще, ніж самих себе), то будь моїм хлопцем. Це вирішить проблему? - Він знав, що вирішить і цього разу навколо пальця обвели Чоніна, бо Синмін знову розплився в самовдоволеній посмішці й на цей раз її знову хотілося стерти. (Чи це лише здавалося? Насправді, його посмішка, хоч і до роздратування самовдоволена, але така до біса гарна.)
- Ти думаєш, - Чонін простягнув руку і стис щоки Синміна, щоб той, врешті-решт, припинив це неподобство, - що якщо будеш так посміхатися, то отримаєш все на світі?
- Але це так і є.
- Ні.
- Так.
- Я буду.
Синмін знову посміхнувся, але через стиснуті щоки це вийшло трохи комічно. Проте мило. Тому Чонін не знайшов ліпшого варіанту, крім як поцілувати свого нестерпного хлопця.