Work Text:
- Треба переставити ноутбук, бо тобі буде незручно.
- Можеш залишити, але тільки якщо... - Синмін красномовно подивився на плече Чоніна.
Вони сиділи в чоніновому ліжку як і кожен вечір до цього, які вбивали на перегляд серіалів.
- Наче ти колись про це запитуєш? Давай лягай, - не було схоже, щоб Чонін справді був роздратований. Звісно, це не було так, він ніколи і ні в чому не відмовляє Синміну.
- Вмикай, - Синмін задоволено вмостився на чужому плечі, якомога сильніше притиснувшись до Чоніна, на що той лише перебільшено закотив очі.
Зазвичай вони мовчали й не коментували серіали і фільми під час перегляду, а робили це після їхнього закінчення. Тож Синмін лише здивовано підвів очі на Чоніна, коли той у найневимушенішому жесті, який тільки міг бути переплів пальці їхніх рук, які до цього лежали поруч, ледь торкаючись одна одної. При цьому він дуже зацікавлено дивився в екран, ніби там зараз була не заставка, яку вони бачили вже купу разів, а як мінімум кульмінація всього сюжету.
Коли за кілька хвилин Чонін почав великим пальцем погладжувати долоню Синміна, продовжуючи незворушно слідкувати за персонажами, Синмін просто усміхнувся в його плече, насолоджуючись моментом, коли Чонін сам проявив ініціативу в фізичній близькості.
- Як завжди на дурнуватому моменті закінчили, - невдоволено сказав Чонін, - але я втомився.
- Я також, і я вже хвилин як двадцять потроху засинаю, - Синмін позіхнув і неохоче відклеївся від Чоніна, який встав з ліжка, щоб покласти ноутбук на стіл.
- Лишишся чи підеш до себе?
- Питаєш, ніби я останніми тижнями бував у своїй кімнаті для чогось, окрім того, щоб взяти одяг, - шорти і футболка Чоніна, в які був одягнений Синмін ставили це під сумнів.
- Може раптом засумував за своїм ліжком, мені звідки знати, - Чонін клацнув вимикачем нічника, занурюючи кімнату в майже цілковиту темряву і вмостився на своїй стороні ліжка.
- Твоє зручніше, - Синмін трохи стишив голос, бо у тиші він звучав надто голосно.
- Ми разом купляли матраци, вони однакові.
Синмін захихотів, уявивши, який у Чоніна зараз кумедний вираз обличчя.
- Головне не ліжко, а компанія.
- Он як.
Синмін завжди вважав, що найкомфортніші стосунки - це ті, у яких людей не обтяжує, коли вони знаходяться поруч у тиші. Їхня з Чоніном дружба була саме такою. Їм зовсім необов'язково було балакати весь час і мовчазне повітря на них аж ніяк не тисло.
От і зараз вони лежали в темряві й тиші, яка могла би бути оглушливою, але для них виявилася заспокійливою. Було чутно лише їхнє тихе дихання і двигуни машин, які час від часу проїжджали надворі.
- Синміне?
- Я вже майже спав.
- Я чув, що ти не спав.
- Що?
- Побудеш моєю маленькою ложечкою?
Це прозвучало так невимушено, ніби Чонін казав це мільйон разів до цього, а не вперше за весь час, що синмін знав його. Тому Синмін не міг не здивуватися раптовому проханню, про яке він міг хіба що мріяти.
- Що з тобою сьогодні? - Синмін сперся на лікоть, вдивляючись у темряву, намагаючись побачити риси обличчя поряд.
- Це одноразова акція.
- От завжди ти так. - Він жартома штрикнув Чоніна в бік, на що той пирхнув, - Зачекай, я перевернуся на інший бік.
- Тебе було надто легко вмовити.
- Знаєш, у тебе не так часто бувають подібні напади тактильності. Я би сказав, ніколи.
Синмін перевернувся на правий бік і завмер в очікуванні. Воно було недовгим адже рука Чоніна майже відразу лягла на його живіт, обертаючись навколо тіла й обережно підтягуючи ближче до себе, допоки спиною Синмін не відчув розмірене серцебиття, а шиєю - спокійне дихання, яке його ледь лоскотало.
Він провалився у сон дуже швидко, не відчувши легкого поцілунку в маківку.
★★★
- Я давно так добре не висипався, давай спати так частіше, - промовив Синмін, заходячи на кухню й потягуючись.
- Я казав, що це була одноразова акція. Каву будеш?
- Так-так, звісно. - Глузливо сказав він, - Давай.
★★★
- Я знав, що так буде.
Цього вечора Синмін не просив Чоніна обіймати його, але ліг до нього спиною, підозрюючи, що той сам його обніме. І він мав рацію.
- Дворазова і не більше.
Наступної ночі вона стала триразовою, тоді - чотириразовою і на п'ятиразовій не закінчилась. Це перетворилося на їхню маленьку традицію, бо обом виявилося дуже зручно спати в такому положенні. Інколи вони мінялись місцями - Синмін обіймав Чоніна зі спини і вголос дивувався тому, яким він може бути маленьким, на що Чонін безболісно штурхав його ліктями.
Та все ж більше Синміну подобалося, коли сильні руки Чоніна обіймали його за талію, притискаючи до себе. Йому подобалося відчувати себе крихітним і вразливим, проте захищеним у чужих руках.
Однієї ночі Синмін прокинувся, бо йому було надто жарко. Можливо, причиною цьому послужив обігрівач, який вони забули вимкнути, а, можливо, чужа долоня, яка лежала на його животі під футболкою. Чонін мирно сопів Синміну в шию, ніяк не реагуючи на його возню.
Синмін розвернувся на інший бік, плануючи позбутися руки на своїй шкірі, проте вона перемістилася на його поперек, досі знаходячись під тканиною. Він злякано розплющив очі, коли в темряві стикнувся своїм носом із чоніновим.
- Все добре? - Від сонного голосу Чоніна по спині Синміна пробігли мурашки.
- Я не хотів тебе будити, - Синмін досі не відсунувся і був здивований, що Чонін теж не зробив цього. Вони лежали ніс до носа; пальці Чоніна під його футболкою, насправді, приємно торкалися шкіри і їм варто було це припинити адже Синміну почало спирати дихання.
- Компенсуй це.
- Як?
- Поцілунком.
Синмін не міг бачити чонінових очей, проте він міг відчувати його погляд на собі. Хитрий, запитальний і очікувальний.
- Навіщо тобі..?
- Новий напад тактильності, - легко відповів Чонін.
Синмін блискавично скоротив відстань, яка і так була мізерною, поклавши руку Чоніну на щоку й незграбно, все ще стикаючись носами, доторкнувся до чужих вуст, зловивши з них зухвалу усмішку.
Синмін відчув, що він падає у бездонну прірву, відчуття вільного падіння було захоплюючим і чомусь він був упевнений, що падатиме до кінця життя, так і не досягнувши дна.
Він відчув, що тоне, відчув, як прохолодні хвилі поглинають його, тягнучи на глибину, але йому зовсім не хотілося виринати на поверхню.
Відчув, що розвалюється на мільйон маленьких частинок і знову склеюється воєдино.
Синмін відчув, що возноситься у самі небеса й аж до раю, хоча, по правді кажучи, справжній рай був тут, на землі, й Синмін зрозумів це, тільки торкнувшись губ Чоніна.
Вони хаотично ворушили губами, кожен у своєму ритмі, надто захопившись, аби підлаштуватися один під одного. Чонін витягнув руку з-під синмінової футболки (точніше, його футболки, яка була на Синміні) й поклав йому на потилицю, направляючи.
- Бля, - Синмін трохи відсторонився, задиханий, - ого, - подумки він стукнув себе за таку реакцію, але зараз він ніби забув усі слова і мови, які знав.
- Ого, - повторив Чонін. Долонею Синмін відчув, що він знову усміхається. Він не втримався від того, щоб провести пальцем по глибокій ямочці на його щоці.
- Чому ти усміхаєшся?
- Я думав, це нормальна реакція на приємний поцілунок.
- Ну ти і чортяка.
- Хочеш ще?
Якщо перший поцілунок був швидкий і хаотичний, то другий - вивчаючий і скоординований, більш повільний.
Зараз вони швидко знайшли спільний ритм і Синмін сам не міг не усміхатися задоволено, даючи Чоніну зціловувати усмішку зі своїх губ. Він ледь здригнувся, коли Чонін повернув руку на її початкове місце, погладжуючи його поперек.
Час водночас ніби зупинився і летів зі скаженою швидкістю, коли Синмін, майже не думаючи й не розриваючи поцілунку привстав і, перекинувши ногу через Чоніна, сів на нього.
- О? - Чонін здивовано видихнув прямо в губи Синміна, не прибираючи руки з його спини.
- О. - Підтвердив Синмін, - Знаєш, що? - Він схилився до самого вуха Чоніна, практично прошепотівши, - Я спатиму тут.
- На мені?
- Не так м'яко, як хотілося би, але піде, - підтверджуючи свої слова, він перемістився вниз, вмощуючи голову на грудях Чоніна.
- І це я чортяка?
- Безсумнівно, - сонно пробурмотів Синмін.
- І що з тобою зробиш?
- Ммм, - Чонін вирішив, що не отримає відповіді, але він помилився, - цілуй мене щоночі, мені сподобалося.
І після цього він просто... Заснув. Волосся лежало на очах Синміна, тому Чонін прибрав його обережним рухом, аби не розбудити, а тоді дбайливо обійняв його за плечі.
- Я би робив це кожну вільну хвилину, якби ти теж захотів.
★★★
Наступного ранку Чонін зайшов на кухню під мелодійний спів Синміна, який готував сніданок. Він завжди співає, коли готує і Чонін обожнює це. Він обожнює його голос, який огортає, немов легка, але тепла ковдра.
- Доброго ранку, - привітався Чонін.
- Ой, я розбудив тебе?
- Ні.
Синмін завжди був важливою частиною життя Чоніна. Він звик до їхньої спільної рутини і вже таких рідних звичок - прокидатися під спів Синміна, разом їсти сніданок, приготований ним, розповідаючи про плани на день, тоді розходитися, а ввечері проводити час разом.
Час разом не міг обійтися без скіншипу, якого Синмін постійно прагнув. І Чонін давав йому його. Дозволяв класти голову на плече, тримати себе під руку, коли вони гуляли і навіть обіймати стільки, скільки він захоче, але сам ніколи не був ініціатором цього.
До одного моменту, поки все не пішло шкереберть.
Одного разу Синмін випадково заснув у Чоніна на плечі, коли вони дивилися фільм у його кімнаті. Його голова просто в один момент різко опустилася, впавши на його плече. Чонін обережно вклав Синміна з того боку свого ліжка, яке він завжди займав, а тоді не зміг відвести погляду. Вираз умиротворення на його обличчі, ледь розтулені губи і те, як він поклав руку під щоку справили надто сильне враження на Чоніна. Він вкрив Синміна ковдрою і ліг поруч, слухаючи чуже спокійне дихання. Цей образ Синміна був перед очима Чоніна навіть тоді, коли він опустив повіки.
Потім це почало відбуватися все частіше й частіше, тільки от Синмін просто не обтяжував себе тим, щоб щовечора повертатися у власну спальню. Вони просто спали в ліжку Чоніна, яке було достатньо просторим для того, щоб вони навіть не торкалися один одного, лежачи поруч.
Варто віддати Синміну належне, у ці моменти він навіть не намагався. Але Чонін захотів.
І тоді він зробив перший крок, попросивши Синміна побути його маленькою ложечкою.
Це виявилося так... Правильно, чи що?
Просто тримати Синміна у своїх руках, грудьми відчуваючи, як його дихання поволі стає більш розміреним, поки він засинає.
Язик Чоніна не повертався назвати це проблемою, але у якомусь роді це справді було так - тепер він не міг (і не хотів) засинати без Синміна під боком.
Чонін захотів його торкатися.
Але він не перетинав межі, тому все, що вони робили - спали в положенні, яке полюбилося обом і трималися за руки вечорами.
Та все стало дуже погано і дуже неконтрольовано, коли серед ночі Синмін розбудив його, торкнувшись своїм носом до його власного. Він був настільки близько, його шкіра була такою теплою під руками Чоніна, а дихання відчувалося на губах, що він просто не зміг.
Чонін насправді не думав, що Синмін сприйме це саме так, як він того хотів, але вони надто добре знали один одного, щоб поцілунок виявився не тією "компенсацією", а чимось більш... Інтимим. Близьким. Особистим.
І це остаточно вибило землю з-під його ніг, а прохання Синміна цілувати його щоночі відчулися як галон крижаної води, зненацька вилитої на голову.
Цей вир думок і почуттів збиває Чоніна з пантелику; у нього ніколи не було подібного. Ніколи не хотілося торкатися людини у кожну вільну секунду аж до поколювання у кінчиках пальців, ніби це необхідно для його існування не менше, ніж кисень у легенях.
Але ось він тут, а ось Синмін, наливає тісто у вафельницю, наспівуючи легку мелодію собі під ніс, не підозрюючи, що став причиною того, що світ Чоніна в один момент перевернувся.
- Як спалося? - Здалеку почав Чонін, сідаючи на стілець за кухонною стійкою.
- Ти незручний, - ця відповідь змусила Чоніна усміхнутися.
- Тим не менш, ти спав на мені до самого ранку.
- Але теплий. Маю визнати, що це перекриває той мінус.
- Справді?
- Коли я тобі брехав?
- То тепер ти хочеш спати так?
- Ні, все-таки я надаю перевагу ложкам.
- Але в такому положенні я не зможу робити того, про що ти попросив.
Синмін долив партію тіста, закрив вафельницю і повернувся обличчям до Чоніна, спершись на стільницю. Він склав руки на грудях, дивлячись на Чоніна поглядом, який було неможливо прочитати.
- Це насправді необов'язково, якщо ти не хочеш, - зрештою промовив Синмін.
- А якщо я хочу? Якщо я насправді хочу цілувати тебе кожну вільну хвилину?
- А я вже вирішив, що мені це наснилося, - сказав Синмін з легкою усмішкою, яка так і грозилася розтягнутися у повноцінну.
- Але ти спав.
- Можливо, я добре прикидаюся, - він знизав плечима, вже не стримуючись і усміхаючись всіма зубами.
- І чортяка все ще я?
- Аякже.
Синмін розвернувся, повернувшись до вафель. Тоді Чонін зістрибнув зі стільця і підійшов до нього ззаду, обійнявши за талію, а голову поклав на його плече, слідкуючи за діями Синміна.
- Я чекаю, коли у тебе з'явиться вільна хвилина, - Чонін провів носом по шиї Синміна, вдихаючи аромат свіжості, яким він завжди пахнув.
- Якщо ти і далі так робитимеш, я впущу цю кришку собі на руку й нам доведеться їхати у травмпункт.
- І так? - Поцілунок у шию, а тоді в плече, з якого сповзла футболка. Долоні заповзли під неї й лягли на живіт, м'яко торкаючись.
- Так тим паче.
Синмін розвернувся у кільці рук, як і вночі опинившись ніс до носу з Чоніном. Тільки от тепер вони були на залитій сонцем кухні, а не в спальні, єдине освітлення у якій - тонка смужка світла, що пробивається крізь штори.
- Тож що ми маємо, - почав Синмін, ні на міліметр не відсуваючись. Навпаки, він обійняв Чоніна за шию, опинившись ще ближче, - тижнями ми спали в позі ложок, потім поцілувалися, після чого я спав на тобі, тоді ти сказав, що насправді цілував би мене кожної вільної хвилини, на яку зараз, власне, і чекаєш. Ну і на додачу - здається, я стрімко у тебе закохуюся.
Останнє варто було додати лише для того, аби побачити цей неосяжний спектр емоцій, який промайнув на обличчі Чоніна за такий короткий момент часу, який, як здавалося, тривав цілу вічність.
- Здається, мені життєво необхідно поцілувати тебе прямо зараз, - зрештою сказав Чонін.
- То зроби це.
Момент, коли їхні вуста стикнулися, відчувся як вибух маленьких феєрверків під шкірою, як щось надто фантастичне для того, щоб це було можливо описати словами.
Але одне Чонін міг сказати точно.
- І, здається, це взаємно.
Бо в усмішку Синміна, яка розквітла на його губах після цих слів неможливо не бути закоханим.
- А от зараз мені не здається, бо твої вафлі точно згоріли.