Work Text:
Ішло двадцять четверте число грудня, чортів Святвечір, який містер Брустер терпіти не міг цього року. Справа була не в самому святі, а в тому, що вчора в його пекарні зламалася піч. Пекарня без печі на Святвечір ― це не пекарня, а суцільні витрати. Цілий ранок до містера Брустера зазирали постійні клієнти, здивовано дивилися на табличку "Закрито", містера Брустера з купою інструментів, порожні прилавки та з засмученими обличчями йшли до найближчого супермаркету.
― Ніякого імбирного печива, ― бурчав під ніс містер Брустер, копирсаючись викруткою в печі та намагаючись зрозуміти, чому вона, в біса, не хотіла гріти, ― ніякого штолена, ніяких яблучних булочок і потрійного виторгу!
Вже йшла десята година, булочна давно мала відкритися, а вперта піч ніяк не хотіла працювати. Всі майстри, як на зло, роз'їхалися по передмістю, до своїх родин, і додзвонитися хоч до якогось фахівця було зовсім неможливим. Містер Брустер вже був близький до відчаю, готувався навіть кинути інструменти і не відкривати сьогодні булочну зовсім. Йому теж варто було піти в супермаркет і дочекатися кінця канікул, щоби нормальний майстер розібрався з цією дурною піччю!
Від страждань його відвернув вибух сміху за вікном. Не те щоб містер Брустер думав, що сміються з нього, але він все ж таки відволікся і обернувся. Побачити обличчя сміливців, що так відверто веселилися поки він сам страждав, містер Брустер не встиг, вони занадто швидко пройшли повз нього. Єдине, що він встиг помітити, це руде волосся одного з чоловіків і картатий шарф на світлому плащі другого.
Їхній сміх ще чувся десь недалеко, але містеру Брустеру було вже не до них. Він щойно обпікся об ґрати печі, що раптово почала гріти. Причому обпікся так, ніби вона вже працювала добру годину, а не тільки но запустилася. Дивлячись на поздовжній опік на долоні, містер Брустер швиденько набирав номер Люсі.
― Я її полагодив! Давай швидше, ще встигнемо напекти печива! ― майже кричав він у трубку, затискаючи її плечем і кидаючись до заготовленого з вечора тіста. ― Знаю, що сьогодні не твоя зміна, але премію обіцяю! Відсоток від виторгу, тож поспіши!
***
Кріс уже биту годину стирчав на морозі посеред площі з безглуздим букетом троянд. Елісон обіцяла прийти, зустрітися з ним тут, і він підготувався до зустрічі, але, схоже, у неї знову знайшлися справи цікавіше, ніж свій хлопець. Можливо, одна з її подружок вирішила влаштувати різдвяний шопінг, і Елісон не змогла встояти перед її пропозицією, а може, її хворій матінці знову стало "погано". Кріс двічі бачився з цією жінкою, і вона справляла враження людини, яка переживе їх усіх і вже точно не страждає від хронічної застуди.
Він щільніше загорнувся у пальто та кинув ще один погляд на смартфон. Половина одинадцятого. Чудово. Ще десять хвилин, і він викине чортові троянди в найближчий смітник і піде додому, дивитиметься різдвяний випуск Доктора Хто, укутавшись у плед і поїдаючи чипси пачками. Чипси та мандарини, на дворі Різдво, зрештою. І начхати, що один. Зате в теплі і без Елісон під боком, що вічно несе всяку нісенітницю і взагалі не любить їсти в ліжку. Прикро, звичайно, що троянди зовсім замерзли на вулиці, він за них віддав аж п'ять фунтів, але троянди, що зів'яли, йому зовсім не потрібні. І мамі їх не подаруєш наче... Так, краще не варто, а то теж почне бурчати про те, що їй від нього дістається саме лише сміття.
Черговий порив вітру змусив Кріса вирішити, що, якщо він уже не вірить у прибуття Елісон, то пару хвилин він цілком може почекати в теплішому місці, за чашкою кави, наприклад.
― Серйозно, янголе? Він? Гаразд-гаразд, як скажеш…
Кріс обернувся, щоб дізнатися, кому так пощастило, щоб бути справжнім янголом для когось. Йому варто було б зупинитися, перш ніж обертатися, а не продовжувати йти наосліп, бо ще два кроки і його нога різко ковзнула, а вид площі відразу змінився видом сірого неба, з якого ось-ось за прогнозом мали почати сипати сніжинки. Потилиця та спина неприємно занили від падіння. Кріс уже готовий був лаятися вголос, щоб всі навколо точно дізналися, як проходить його святвечір, але тут над його головою з'явився довжелезний смугастий шарф і обличчя дівчини над ним.
― Ви в порядку?
Кріс розгублено закліпав очима, дивлячись на це смішне диво в такому знайомому плащі, що виглядав доволі безглуздо поверх пари в'язаних светрів, але власниці певно було тепло. Їй бракувало хіба що звукової викрутки для повної картини. І Крісу було абсолютно начхати на те, що він бачить цю смішну і водночас приголомшливу дівчину вперше, він уже точно знав, що хоче дивитися різдвяну серію Доктора Хто з нею цього року.
― Тепер гаразд. Чи можу я запропонувати вам каву?
― Прямо так? Лежачи на землі? ― вона окинула його поглядом з-під окулярів і тихо хихикнула. ― Звісно, але хіба вам не буде холодно?
― Ваша присутність мене зігріває. Тримайте! ― він бездумно простяг їй букет і лише потім згадав про його жахливий стан. Але якимось чудовим чином троянди, які ще хвилину тому він би нізащо не поніс своєї матері, зараз виглядали так, ніби були щойно зрізані з куща.
***
Місис Арчер-Мередіт-Сміт могла б вважатися найуспішнішою вдовою свого віку в Лондоні. У неї був власний будинок, прислуга, достатній капітал, щоб ні в чому не відмовляти собі до кінця життя, і, звичайно ж, порядна кількість онуків. Якщо зважати на думку сусідів і прислуги, місис Арчер-Мередіт-Сміт до своїх вісімдесят двох років була до того ж досить осудна, чим могли похвалитися далеко не всі її ровесники. Якщо вже порівнювати з ровесниками, вона до всього іншого була ще й, на диво, жива. Щасливо переживши трьох чоловіків, вона вважала, що їй точно нема на що скаржитися. Зазвичай вона вважала саме так. Але, проводячи Святвечір у цілковитій самоті, у прикрашеному до свята будинку та своєму інвалідному кріслі, місис Арчер-Мередіт-Сміт, на свій величезний сором, готова була скаржитися на свою долю будь-якій живій душі, яка з'явилася б у полі її зору.
Її численні онуки, а саме вже чотирнадцять дорослих чоловіків та жінок, обіцяли приїхати до неї на Різдво, але в останній тиждень у кожного з них знайшлася причина не приїжджати: дочка Френка зламала кісточку і він із дружиною залишився доглядати її, Мішель запросили на якусь престижну вечірку в Нью-Йорку і вона не змогла відмовити, Тедді та Ліззі зі своїм спортом застрягли десь на протилежному кінці планети, Анабель зовсім недавно вийшла заміж і її чоловік наполягав на тому, щоб проводити Різдво у його батьків, і так далі, і тому подібне. Доглядальниця обіцяла ще зайти ближче до вечора, допомогти з побутовими справами, але це зовсім не те саме, що свято в оточенні сім'ї. Адже в будинку місис Арчер-Мередіт-Сміт вистачило б місця на всіх.
― Це вже перебір, Кроулі! ― почувся обурений голос із-за вікна. ― Як ти?..
― А ось так!
Місис Арчер-Мередіт-Сміт могла б і далі лише з тінню інтересу слухати розмови перехожих за вікном, але від цього її відволік дзвінок мобільного телефону.
― Бабуль, нам вдалося взяти квитки на літак! ― почувся з трубки голос Тедді. ― Ми вже в Лондоні, будемо через пів години, захопити вино?
Наступною зателефонувала Мішель, а за нею Анабель, яка зі сміхом повідомила, що розлучається, але для початку їде відзначати Різдво з "нормальними людьми". Телефон не вщухав ще близько години. Не зателефонував лише Френк, але він у результаті приїхав першим, з дружиною та дочкою на милицях, яка гордо повідомила своїй прабабусі, що отримала "бойову травму".
Зустрічаючи гостей, місис Арчер-Мередіт-Сміт і думати забула про дивних молодих людей під вікнами.
***
― Це вже точно був перебір! ― обурювався Азирафаїл, озираючись на значних розмірів маєток, що дивним чином вписувався в індустріальний пейзаж Лондона. ― Ти не міг змусити їх усіх повірити в те, що їхні плани скасувалися і їм пощастило встигнути до неї до Різдва! Чотирнадцять смертних, не рахуючи їхніх сімей! Ти не повинен був настільки втручатися!
― Мене ж не зупинив ніякий "правильний" янгол, ― хитро заявив Кроулі, посміхаючись від вуха до вуха. ― Ось я і втрутився. Між іншим, без жодної там надуманої "рівноваги". Впевнений, що обпікати пекаря і змушувати того парубка падати було зовсім не обов'язково.
― Обов'язково!
― І це мені говорить янгол, найчистіша та найбільше сповнена любові істота, створена Нею! ― Кроулі вишкірився і легко засміявся, спостерігаючи за реакцією друга на таку заяву.
― Янголи не сповнені любові.
― Ще які сповнені! Скрізь ряснієш своєю любов'ю, особливо у своєму книжковому.
Вони повернули на Оксфорд Стріт, а Кроулі все кривлявся. Звичайно, Азирафаїл знав, що піша прогулянка з демоном не буде повністю райдужною, але це вже переходило всякі кордони. Клацання пальцем — і на рудій голові демона виявилася червона в'язана шапка з пухнастим помпоном.
― Якщо вже ти вирішив поводитися, як дитина, то й шапку дитячу одягай! ― заявив янгол із самовдоволеним виглядом. Сміх та й годі.
― Значить так? ― Кроулі недобре примружився, і наступної миті в світлий плащ Азирафаїла вдарився сніжок, що прилетів до нього зі спини. Діти, які до цього безтурботно гралися зі снігом, моментально завмерли на своїх місцях, з жахом розплющивши очі.
― І не соромно тобі? ― зітхнувши, спитав Азирафаїл, повертаючись назад до демона. Але того вже не було поряд, він відбіг на інший бік вулиці і явно готувався кинути в янгола ще один сніжок. ― Ти серйозно, Кроулі?!
Різдво – це не лише свято сім'ї та радості нового життя. Це ще й свято для всіх янголів та демонів, бо на Святвечір немає ліміту на дива.
У цей Святвечір ніхто з хлопчаків, що загралися на вулиці, не застудився, а з усієї техніки в Сохо ламалися лише роутери. У цей святвечір прибуток містера Брустера перевищував звичайний різдвяний вдвічі, Кріс чудово провів час зі своєю майбутньою дружиною, а місис Арчер-Мередіт-Сміт була найуспішнішою і найщасливішою жінкою своїх років у Лондоні.
У цей Святвечір один янгол і один демон гуляли вулицями та творили чудеса на своє задоволення і на власний розсуд, розважаючись перед Різдвом, як це вміють робити тільки ефірні та окультні істоти.