Work Text:
Святвечір радував мешканців Лондона приємною погодою. Снігу не було, як не було й інших опадів, і нехай небо не хотіло являти людям сонце через сірі хмари, але дороги залишалися сухими та безпечними.
Азирафаїл подумував закрити сьогодні магазин раніше і почати готуватися до свята, але передчуття самотності цього вечора гризло його як ніколи раніше. Ні-ні, це не було його перше Різдво, яке він мав провести на самоті. Зрештою, Кроулі не завжди був поруч із ним, далеко не завжди, та й свято, яким воно було зараз, у Британії з'явилося лише в середині дев'ятнадцятого століття, саме після виходу "Різдвяної пісні в прозі" пана Дікенса.
Янгол задумливо погладив корінець першого видання, яке лежало поряд із касою. Гарна книжка, збадьорлива, можливо варто її перечитати ввечері. Але хай там як, в глибині душі Азирафаїлу найбільше хотілося провести цей вечір і завтрашній день з одним конкретним демоном, який уже пів року перебував у своїй дурній сплячці. Ну оголосили карантин, і що? Невже Кроулі не є демоном, щоб порушувати такі умовності? І навіть якщо він не хоче, то невже йому так складно прокинутися бодай на Різдво? Люди вже цілком адаптувалися до умов карантину, чому демон гірший? Чи може той просто не хотів зустрічатися з Азирафаїлом з якихось причин? Чи міг янгол образити його в останні розмови?
З сумних думок Азирафаїла вирвав стукіт поштової щілини у дверях крамнички. Пошта? Щось пізно сьогодні. Хоча, швидше за все, у листоноші сьогодні більше турбот, ніж зазвичай.
На килимку біля дверей янгол знайшов кілька різдвяних листівок, які змусили його посміхнутися. Одна з них, розфарбована вручну, одразу привертала увагу: на ній були зображені не традиційна ялинка і навіть не Марія над яслами, а… Азирафаїл не міг сказати, чим була ця річ з безліччю очей і крил. Зі зворотного боку листівки старанним, але все ж таки трохи кривим почерком були виведені привітання:
"З Різдвом, містере янгол. Я постарався намалювати вас так, як описується в книгах. Вам зручно продавати книги в такому вигляді? Зі святом, Адам"
Добре, що Антихрист більше не був Антихристом, бо Азирафаїл цілком міг під його впливом перетворитися на щось подібне. Як і всі янголи... Мабуть, це було б навіть весело, якби не затяглося надовго.
Інші дві листівки були від Анатеми та Ньюта, теж із короткими привітаннями: одне виведено каліграфічним почерком, а інше ― на друкарській машинці.
― Схоже, містер Пульциферій знайшов те, що не ламається від його дотику, ― пробурмотів собі під ніс янгол. Напевно, варто було б відправити їм листівки у відповідь, але, чесно кажучи, цим треба було займатися заздалегідь, а не у святвечір. Ну що ж, ніхто тепер не покарає його за маленьке диво, завдяки якому листівки опиняться у поштових скриньках цих юних людей прямо в цей момент.
Азирафаїл перевернув табличку на дверях магазину і вже хотів було почати пошуки пляшки вина на вечір, але у двері раптом хтось постукав. Невже таблички не бачать?
Але обернувшись, янгол зіткнувся поглядом з тією, кого зовсім не очікував побачити сьогодні і взагалі в цьому сторіччі, але був неймовірно радий зустрічі.
― Мадам Трейсі! Яка несподіванка! Проходьте, проходьте! Якими шляхами в Лондоні? Ви ж планували поїхати.
Літня пані тут же проскочила в магазин, варто було Азирафаїлу тільки прочинити двері, і променисто посміхнулася.
― Якими-небудь. За подарунками приїхала одному нашому спільному буркотливому знайомому. Виявилося, що він любить згущене молоко тільки однієї, певної марки. Можливо, найжахливішої у всій Британії!
― Так на нього схоже, ― кивнув Азирафаїл співчутливо, і перш ніж встиг задуматися про те, що мадам порушила його плани, запропонував: ― Хочете чаю?
― Ох, із задоволенням, ― відповіла мадам Трейсі, і судячи з виразу її обличчя, саме на це вона і розраховувала, коли зазирнула до Сохо. ― А де ваш демон, пане Фелл? Мені здавалося, ви зустрічатимете Різдво разом.
― Боюся, мій демон виявився надто відповідальним і суворо дотримується соціального дистанціювання, ― посміхнувся Азирафаїл сумно. ― Хто б міг подумати, правда? І до речі, чому ви вирішили, що Кроулі мій демон?
Мадам Трейсі тільки похитала головою, повністю ігноруючи останнє запитання і одразу перескакуючи на іншу тему розмови. Азирафаїл не встиг навіть першу чашку чаю випити, як їхні балачки перетворилася на дружні скарги. Мадам бурчала на сержанта, його неохайність і таке інше, а Азирафаїл скаржився на покупців, які почали відвідувати його аж надто часто перед святами, й так і норовили доторкнутися до його неоціненних видань. Втім, вони вдвох безперечно насолоджувалися тими речами, на які скаржилися.
Чаювання затяглося на півтори години, але Азирафаїлу після нього полегшало. Якось він і не помітив, що за останній рік коло його спілкування трохи розширилося, хай і за рахунок недовговічних людей.
Однак коли він проводжав мадам Трейсі, в магазин на дивовижній силі впертості прослизнула парочка: мати з сином, які здалися Азирафаїлу дуже знайомими.
― Мадам, магазин вже закритий…
― Мені потрібна лише одна книга, впевнена, що задля виторгу ви відкриєте касу, ― відрізала мадам і впевнено пішла до стелажів. Азирафаїл хотів було заперечити, але раптом згадав риси її обличчя ― це була пані Даулінг. А значить, хлопець з нею ― юний Ворлок. Нехай його волосся і стало довшим, а стиль одягу недбалішим, але похмурий вираз обличчя так і не змінився. Схоже, він мав ще менше різдвяного настрою, ніж янгол.
― Скільки вона коштує? ― запитала пані Даулінг, виринувши через стелаж із важким томиком одного зі старих видань конституції США. Вона справді знала, за чим прийшла.
― Двісті фунтів, ― зітхнув Азирафаїл, розуміючи, що цей рідкісний екземпляр йому навряд чи вдасться повернути, навіть якщо він задере нечувану ціну. Так і було, купюри практично відразу опинилися у нього на столі, ніби книга коштувала не двісті фунтів, а два пенси.
― Ходімо, Ворлок!
― Так, мам…
― Зачекайте, юначе! ― гукнув його Азирафаїл і, згнітивши серце, взяв зі стійки "Різдвяну пісню". Варто йому торкнутися пальцями книги, як на форзаці, під обкладинкою, з'явився хитромудрий підпис. ― Один ваш старий знайомий залишив цю книгу для вас, я обіцяв передати.
Ворлок, здається, був спантеличений, але компанія матері цілюще на нього впливала, і він не став виражатися в магазині і навіть нічого питати не став, тільки забрав книгу. Азирафаїл бачив у вікно, як хлопчик відкрив її, коли вийшов за двері магазину і як буквально вріс у землю, побачивши послання.
"З Різдвом, юний Ворлок. Завжди твій братик Франциск", ― ось що Азирафаїл написав у безцінному екземплярі книги, яку навряд чи хлопчик навіть дочитає до кінця. Хоча ні в чому не можна було бути впевненим щодо людей. Чомусь Азирафаїлу здавалося, що навіть якщо книга не буде прочитана, вона виявиться одним із найкращих подарунків.
Зрештою магазин можна було закрити. Надворі вже сутеніло, отже, Різдво наближалося. Янгол клацнув пальцями, і в дальньому кутку магазину з'явилася вже прикрашена ялина, а на дверях — ялиновий вінок. Ще одне клацання пальцями — і магазин прикрасила гірлянда, золоті та червоні кульки. А останнім клацанням Азирафаїл створив собі шапочку Санти: саме так створюється різдвяний настрій, правда?
Ще якийсь час він вибирав собі пляшку вина: важко було визначитися, що саме з великих запасів відкрити, коли це було лише для себе. З одного боку, і побалувати себе хотілося, а з іншого прокидалася скупість стосовно найдорожчих пляшок. Якби Кроулі був поруч, такі думки його б не відвідували.
На кухні Азирафаїл почистив собі пару апельсинів і нарізав шматочками яблуко. В одній руці він мав велику тарілку з ними, а в другій — келих вина, коли він повертався до свого улюбленого крісла. Думки про те, що читатиме сьогодні, займали всю його увагу, тому він не помітив якусь колоду під ногами і перечепився. Апельсини злетіли в повітря разом із тарілкою, келих полетів услід, а Азирафаїл впав на підлогу. Лише дивом падіння стало м'яким, а апельсини та вино слухняно повернулися в тарілку та келих, які теж не впали, а пропливли прямо до рук янгола.
― Що ж це таке? ― роздратовано запитав Азирафаїл сам у себе, відставляючи вино і закуску на диван, щоб краще роздивитися, що стало причиною цієї неприємної події.
Колода виявилася вкрита чорною лускою. Віддалено знайомою лускою, яка відливала червоним на тому боці колоди, що прилягала до килима. Начебто це була не колода, а великий пітон. Але звідки б пітону взятися взимку в центрі Лондона, та ще й у книгарні? Ще хвилина знадобилася Азирафаїлу, щоб нарешті згадати, де бачив щось подібне. Шість тисяч років тому, в Едемі.
― Кроулі? ― обережно спитав він, не вірячи тому, що бачить. Демон повинен був мати людську подобу і мирно спати у себе в квартирі, у своїй чорній шовковій піжамі, але очі не могли підводити Азирафаїла.
Втім, Кроулі не обізвався. Можливо, це був навіть не він, але щоб вирішити таємницю величезної змії в магазині, потрібно було знайти той край тулуба, де була голова, вирішив Азирафаїл і тут же зайнявся пошуками.
Голова виявилася під диваном, як і більшість тіла. Кроулі (а це все ж таки був він, згадати зубасту зміїну пащу було простіше простого) явно продовжував спати, згорнувшись кільцями в темному затишному місці і тільки хвіст чомусь стирчав зовні. Азирафаїл похитав головою і нарешті підвівся на ноги. І тільки тепер помітив щось на журнальному столику, те, що він сьогодні там точно не залишав: пляшку вина, перев'язану яскравим золотим бантом.
― Ох, Кроулі-Кроулі, ― похитав головою Азирафаїл, але на його обличчі вже розквітала посмішка. Келих зі своїм вином він відставив убік і приніс ще два, відкоркував подарункову пляшку і розлив вино. Кроулі, звичайно, навряд чи збирався прокидатися, але він безперечно образиться, якщо янгол не поділиться з ними вином.
За книгу Азирафаїл взявся в гарному настрої. Нехай він зустріне це Різдво в компанії книги, а не легких розмов з одним конкретним демоном, але це вже зовсім не псувало йому настрій.