Work Text:
Сніг повільно кружляє, стелиться по землі, хрустить під ногами. Вулиці міста переповнені людьми. Всі поспішають по магазинах, різноманітних яскравих лавках та теплих кав'ярнях, щоб купити подарунки рідним або просто провести час з близькою людиною. Різдвяні дні завжди видаються такими. Навколо все блищить, світиться різними гірляндами.
Різдвяний ярмарок – це ніби окремий чарівний світ. Тут своя казкова та неповторна атмосфера. Лунає різдвяна музика, десь чутно дитячий сміх та голосні розмови. Десятки людей, що проходять повз з посмішками на обличчях, купа продавців в лавках, що теж привітно посміхаються кожному. Від цієї теплої обстановки довкола, було так легко. Можна було дійсно розслабитись і насолоджуватись святом.
Сяо озирається навкруги. Намагається побачити в натовпі хлопця з пофарбованими косичками та яскравою різнокольоровою шапкою. Він дістає з карману куртки телефон. Перевіряє чат з Венті, аби впевнитися, чи не помилився він з часом. Хлопець був у мережі годину тому. Зараз вже десять хвилин на восьмому, він трохи запізнюється.
Сьогодні, у вихідний, вони нарешті вирішили зустрітися. Венті напередодні свят мав поїхати до своїх рідних, тому Сяо не міг з ним побачитися цілий тиждень.
– Сяооо! – зовсім поряд чується знайомий гучний голос і на нього одразу налітають з обіймами, ледь не падаючи прямо посеред ярмарку. Хлопець міцно обіймає у відповідь, тим самим не дає Венті впасти разом з ним в один із сугробів, – вибач, я спізнився зовсім трошки.
– Все добре, не хвилюйся, – Сяо тягнеться руками, щоб поправити шарф на шиї Венті, бо той вже встиг розв'язатись і просто звисати з плечей. Венті лише кліпає очима і посміхається дивлячись на обличчя Сяо.
– Куди ми підемо спочатку? – Венті трохи відходить та захоплено крутиться, оглядаючи навколо купу різноманітних лавок та магазинчиків.
– Мені треба купити сувенірів для Ху Тао, бо вона казала, що образиться, якщо я не куплю їй щось новорічне, – Сяо згадує свою подругу. Тао часто писала, питала як справи у нього з Венті, відправляла купу фотографій з чорним котом, якого підібрала десь на вулиці та своєю дівчиною.
– О, вони мали з Янь Фей приїхати після Різдва, так? – Венті виглядає радим новині про приїзд дівчат.
– Саме так, приїдуть через тиждень, – Сяо зітхає трохи тяжче, ніж зазвичай. Минулого разу вони знайшли з Ху Тао спільну мову. Сяо, котрий звик до жартів подруги, тоді ще отримав купу підколів від Венті, який швидко перейняв цю фішку у дівчини.
– Я бачив маленьку лавку на початку з різдвяними кулями. Ще там були дуже гарні ліхтарики. Можна буде купити їх для Тао в подарунок.
Хлопець вказує рукою в сторону де була та крамничка з святковими сувенірами.
– Гадаю ти маєш рацію, ходімо тоді.
Венті швидко розвертається, збираючись прямувати, до місця де бачив сувеніри. Трохи ковзаючисчь, бо на вулиці слизько, ледь не падає. Чужі руки підхоплюють за талію. Сяо поруч продовжує міцно тримати.
– Нам нема куди поспішати, обережніше.
Тихий, приємний голос ледь торкається вух хлопця. обличчя Сяо зараз так близько.
Венті перехоплює руку, що лежала на його талії, переплітаючи їх пальці. Руки Сяо теплі, на відміну від завжди холодних рук Венті. Навіть якщо той носить рукавички, руки все одно залишались крижаними. В присутності Сяо завжди тепло та затишно на душі. Є в ньому щось по-справжньому рідне, домашнє.
Хлопець повертає до нього обличчя, тепло дивлячись в очі. Венті ніяково дивитися у відповідь. На обличчі Сяо легка посмішка, котра призначалася лише йому.
– Все добре? – він вирішує все ж спитати хлопця, що так уважно дивитися на нього.
– Так, ти просто гарний.
– Сяо! Не можна казати такі речі з спокійний виразом обличчя! – на щоках з'являються червоні плями чи то від холоду, чи то від збентеження. Венті відвертає обличчя і все так само йде вперед, не випускаючи руку хлопця зі своєї.
– Але це правда, ти завжди виглядаєш чарівн, – Сяо нахиляється ближче. слова переходять в шепіт майже біля вуха Венті. Він ще більше червоніє і ховає обличчя у великому, теплому шарфі.
– Годі казати дурниці, нам треба поспішити і пройтися по сувенірним лавках, якщо ми хочемо встигнути на феєрверк, – Венті тягне його вперед за руку, аби той трохи пришвидшився. Вони йдуть маленькими вуличками між крамничками на цьому ярмарку.
– Встигнемо, до нього ще майже година. І це не дурниці, я кажу лише правду.
Біля лавки до якої вони прямують лише двоє людей, на відміну від сусідніх, де було більше шести чоловік точно. На вітрині купа сувенірів: різдвяні вінки, сніжні кулі, іграшки на ялинку, різноманітні свічки. Від кількості прикрас розбігаються очі. Венті поряд вже з захопленням тримає в руках та розглядає кульку з невеликим будиночком і сніговиком, всередині.
– Подобається? – Венті лише киває головою у відповідь, продовжує роздивлятися інші кульки на прилавку.
Сяо дивитися як люди, що стояли перед ними розраховуються та відходять від цієї крамниці. Значить вони швидко впораються з подарунком і просто підуть гуляти по засипаним снігом, яскравим від вогників гірлянд вуличках.
– Я думаю ми можемо купити для Тао таку кульку або свічки в формі ялинок.
Хлопець теж тепер уважно дивитися на прикраси. довго возитися з вибором не хотілося, тому Сяо вирішує зупинитися на першій невеличкій, сніжній кульці, яку Венті так пильно роздивлявся.
– Тоді візьмемо ось цю, – він вказує на сувенір, а лише Венті погоджуючись дивиться на нього, – можемо купити ще гарячий шоколад чи какао, якщо ти змерз.
Венті поряд ще більше кутається носом в шарф та ховає руки в кармани куртки.
– Було б дуже доречно, тут ще поруч продавалось імбирне печиво, я можу сходити, поки ти купиш напої.
– Добре, я поки оплачу подарунок для Тао та куплю шоколад. Дивись тільки не навернись на дорозі.
Венті лише підморгує та щось каже собі під ніс, швидко зникає в натовпі, а Сяо оплативши різдвяну кулю, підходить до іншої крамнички, щоб придбати два гарячих напої.
Сніжить сьогодні цілий день. Сугроби стають помітно більшими, шар снігу на дахах крамничок теж виглядає вже не таким маленьким, як здавався до цього. Сяо струшує з капюшона сніг, тримаючи в руках два гарячі стаканчики з шоколадом.
Венті немає майже двадцять хвилин, скоріше за все в тій лавці просто черга. Але вже от з-за повороту виходить задоволений хлопець, що тримає в руках невеличку коробочку з печивом. Трохи ковзає по льоду, розганяючись і ледь не врізаючись в Сяо. Він лише акуратно притримує його, настільки наскільки це можливо зробити з стаканчиками в руках.
– Обережніше, зараз вже має початися феєрверк, – Сяо простягає йому стаканчик з шоколадом, на що Венті швидко бере його в обидві долоні, тим самим гріє їх. Коробка з печивом вже була всунута до рук іншого хлопця, поки він намагався зігрітися теплим напоєм.
– Залишимося дивитися його тут чи підемо в менш людне місце? – хлопець, нарешті, вирішує скуштувати напій та імбирне печиво, за котрим стояв десяток хвилин в черзі.
– Можемо лишитись тут.
Вони вирішують стати біля невеликої, затишної крамнички на початку ярмарку. Звідси має бути добре видно феєрверк, та і людей тут не так багато, як ближче до центру.
Лишається всього кілька хвилин до початку. Натовп починає рухається ближче до ялинки, в очікуванні. Вони з Венті просто стоять в тиші насолоджуючись атмосферою свята, або просто компанією один одного.
Останні секунди і... Феєрверки гучно здіймаються вгору. Все небо вкрите яскравими та кольоровими іскрами. Миготіння феєрверку розтягається вздовж небозводу. Видовище захоплює дух своєю красою. Натовп весело, заворожено дивиться вгору. Всі радіють різдвяним святам.
Сяо переводить свій погляд на хлопця поруч. Венті з посмішкою на вустах, зачаровано дивиться на блискучі іскри в небі. Сяо підходить ближче, ледь обіймає його за плечі.
– Дякую тобі за цей вечір,– легкий поцілунок залишається в куточку губ Венті. Пара широко відкритих очей здивовано дивиться на нього, на що Сяо лише посміхається і лишає ще кілька поцілунків на на щоках хлопця.
Зараз вони просто змерзлі, щасливі та настільки закохані