Work Text:
Із них двох саме Ремус виступав проти пишної церемонії весілля. Але сперечатися із Сіріусом було практично неможливо. Він хотів для них таке весілля, про яке говорив би весь Лондон ледь не до наступного Різдва. Хоча про них і так язиками плескали всі, кому не ліньки. Ще б пак: спадкоємець величезної транспортної корпорації мало того, що відмовився від своєї частки у компанії і влаштувався працювати у притулок для собак. А тепер ще й оголосив про те, що одружується з хлопцем. Такого повороту подій Блеки-старші точно не очікували. Але якщо Оріон просто мовчки нахлестався бренді з горя і махнув рукою, мовляв, роби вже що хочеш, лише мене не чіпай, то Вальбурга влаштувала справжнісінький скандал з биттям посуду і киданням його ж в обличчя Сіріусу. Власне, після цього у нього і виникла нав’язлива ідея потратити купу грошей, але зробити пишну церемонію, щоб скласти і підсунути батькам під носа величезну дулю.
Ремусу ж, навпаки, хотілося, щоб все пройшло тихо, без зайвої метушні, в компанії лише найближчих друзів та когось із родини. Пересиливши себе, Сіріус таки погодився запросити на весілля молодшого брата Реґулуса, але от з найближчими друзями виявилося важче. Таких назбиралося під сотню, тому що Сіріус ніяк не міг визначитися, кого точно запрошувати, а кого можна і проігнорувати. Врешті-решт спільними зусиллями список вдалося скоротити хоча би до п’ятдесяти осіб. Але все одно щось Ремуса та й не влаштовувало. Вони ледь не посварилися, поки вибирали ресторан для святкування: то занадто дорого, то занадто пафосно, то занадто мала зала, то занадто велика. Розумом він розумів, що своїм бурчанням лише погіршує ситуацію, але вдіяти нічого не міг ― все йшло якось не так. Наче хтось навмисно наврочив, щоб це весілля не відбулося. Але як би там не було, з рестораном розібралися, з костюмами та обручками теж, тепер залишилося лише, щоб відбулася сама церемонія. Проте хто казав, що це буде найлегше?
***
До церемонії залишалося кілька днів, і Ремус все помітніше нервував, хоч і старався цього особливо не показувати, принаймні на роботі. Тому що його обов’язки за нього все одно ніхто не виконає, а зайві нерви цьому лише заважатимуть.
― Містере Люпин, сподіваюсь за своїми передвесільними клопотами ви не забули, що цього тижня супроводжуєте свій клас у поїздці в гори? ― пропищала позаду Долорес Амбридж, заступниця директора. Ремус ледве стримався, аби з розвороту не вихлюпнути весь свій чай із термоса їй в обличчя.
― Звичайно, що не забув, ― з такою ж отруйною люб’язністю відповів Ремус, повертаючись до неї обличчям.
― Дуже добре, ― знову пискнула вона і посміхнувшись так, наче тихцем встигла всипати Ремусу в чашку отрути, вийшла з класу.
― Тьху, жаба, ― пробурчав Ремус, повертаючи телефон, що з’їхав був із імпровізованої підставки з підручників, у вертикальне положення.
― Який раз вона тобі вже про це нагадує? ― запитав з екрана Сіріус, який останні кілька хвилин змушений був розглядати візерунок на стелі. В обох в цей час була обідня перерва на роботі, тому Сіріус вирішив зателефонувати своєму хлопцеві, щоб трохи розбавити його звичну вчительську рутину.
― Якщо чесно, я вже збився з ліку, ― Ремус зробив ковток гарячого каркаде з м’ятою і націлився на булочку, що лежала поруч. ― У мене інколи таке складається враження, що вона спеціально щось задумала, аби зірвати нам весілля.
Сіріус по той бік екрану приснув у кулак.
― Ну, для чого це їй? ― запитав він, відсміявшись.
― А я знаю, думаєш? ― обурився Ремус. Сіріус замилувався, як той смішно надуває щоки, наче милий хом’ячок. ― Заздрить, напевне.
― Чи сама за тебе заміж хоче, ― уже відкрито зареготав він. Ремус від сміху ледь не захлинувся чаєм.
― Ти вже як скажеш, ― відповів він, прислухаючись до галасу за дверима.
― Діти прийшли уже на урок? ― безпомилково вгадав Сіріус. Ремус кивнув, швиденько дожовуючи булочку та допиваючи чай. ― Тоді до зустрічі ввечері. Люблю тебе.
― І я тебе люблю, ― Ремус послав у камеру повітряний поцілунок, і Сіріус повернув йому такий самий.
Насправді, триденна поїздка з класом на відпочинок навряд була запланована спеціально так, щоб майже співпасти з Ремусовим весіллям, але все одно якось дивно, що більше ніхто з учителів не погодився його підмінити. Напевне, все ж недарма він підозрював тут каверзи Амбридж. Без її втручання вже точно не обійшлося. А ще Ремусові дуже не хотілося їхати в цю поїздку. Він наче передчував, що щось обов’язково трапиться.
***
Парк “Пік-Дістрікт”, де розташовувався орендований школою готель для відпочинку учнів, зустрів їх ясною морозною погодою і свіжим блискучим снігом. Діти раділи можливості вирватися із похмурого дощового міста з його постійними туманами і подихати свіжим гірським повітрям. А от у Ремуса, навпаки, ніякого хорошого настрою не було. Його мучило якесь погане передчуття. За кілька днів мало відбутися його весілля, і він повинен був разом із Сіріусом вибирати декор для залу в ресторані, а не скніти тут із трьома десятками молодших школярів. Директор Дамблдор, звісно, дав йому декілька вихідних до та після весілля, та й поїздка мала вже до того часу закінчитися. Він у будь-якому разі встигав повернутися до призначеної дати. Але черв'ячок сумнівів все одно його не полишав. І справдився той сумнів через кілька днів.
До завершення поїздки залишалося буквально менше половини доби. Діти уже попакували свої речі та чекали прибуття автобуса, який відвіз би їх назад до Лондона, ділячись враженнями та обмінюючись спільними фото та відео, що були у кожного в телефоні. А ще милувалися густим лапатим снігом, який пухнастою ковдрою вкривав довколишні пейзажі. Однак те, що спочатку здавалось милим і красивим, за якусь годину перетворилось у справжнє стихійне лихо. Сніг сипав суцільною стіною, так що важко було розгледіти навіть ялинки на протилежному боці готельного дворика. Ремус розумів, що ще кілька годин такого навіженого снігопаду і дороги стануть абсолютно непроїзними. А означати це могло лише одне ― вони тут застрягнуть бозна на скільки. І через кляту заметіль він може не потрапити навіть на власне весілля.
― Про що задумався? ― Лілі Еванс, його колега і напарниця у цій поїздці, підійшла майже нечутно (чи це Ремус так глибоко занурився у свої думки, що навіть не почув її кроків?) і змахнула з його плеча невелику снігову шапочку, що вже встигла налипнути за той час, що він стояв і дивився, як його третьокласники вовтузяться у невеликому свіжому заметику.
― Мені погода не подобається, ― буркнув у відповідь Ремус. ― Якщо цей снігопад продовжиться, дороги занесе повністю. А в мене весілля післязавтра. Я не хочу його пропустити через негоду.
― Та я не думаю, що заметіль буде аж настільки сильною, ― хитнула головою Лілі. З її намоклого рудого волосся сповзло кілька грудочок снігу.
― Я б цього дуже хотів, ― знову буркнув Ремус, ховаючи червоного від холоду носа у складках синього в’язаного шарфа ― подарунка Сіріуса на день народження.
Однак слава пророчиці Лілі навряд чи дісталася б. Уже через кілька годин снігопад перетворився на справжню хуртовину із рвучким холодним вітром та колючим снігом, що миттю набивався всюди на і під одяг, варто було лише переступити поріг готелю. Ремус намотував кола по номеру, одночасно намагаючись не показати свого хвилювання перед Сіріусом, з яким говорив по відеозв’язку.
― Тобто ти хочеш сказати, що якась дурна завірюха змусить мене скасувати весілля, про яке ми мріяли і яке планували ледь не весь останній рік? ― в кінці голос Сіріуса зірвався і перейшов на високий писк.
― Я не кажу скасувати, я кажу перенести на трохи, ― Ремус знесилено бухнувся на ліжко. ― Я думаю, що через негоду багато хто з гостей теж не зможуть добратися вчасно. Нас зрозуміють, Сіріусе.
Ремус благав. Він і так не знаходив собі місця від хвилювання через це весілля, а тут ще й негода грозилась зіпсувати всі плани. Йому не хотілось уже ні урочистостей, ні святкування, нічого, лише б перемотати якось ці дні, наче набридливу пісню у плей-листі, щоб не діставала.
― Я щось придумаю, не хвилюйся, ― заспокоював його Сіріус, але Ремусу від того тільки тривожніше стало. Він, як ніхто інший, знав, до чого інколи можуть призвести вигадки нареченого.
― Домовишся із завірюхою, чи що? ― втомлено видихнув Ремус, але Сіріус вперто повторив:
― Я щось придумаю.
Ремус залишив це без уваги, і розмова плавно перетекла на щось інше.
Однак кинута в повітря фраза не давала спокою вже Сіріусу. Він пообіцяв Ремусу, а значить повинен виконати свою обіцянку. Щоправда, лишалось зрозуміти, як він має це зробити. Дороги, ясна річ, всі замело, тому машиною не виїхати ніяк. І тут спала на думку одна ідея. Швиденько, аби не втратити думку, він набрав знайомий номер.
Трубку Реґулус не брав довгенько, і Сіріус уже встиг засумніватися в розумності своєї ідеї.
― Алло? ― прозвучало на іншому кінці трохи засапано. У динаміку раз за разом чулося якесь шарудіння та вовтузіння. ― Що такого могло трапитися, що мій любий братик згадав про моє існування? Я тут трохи зайнятий просто.
У порівнянні з іншими членами родини з Реґулусом у Сіріуса були майже ідеальні стосунки, але інколи молодшого кусав якийсь ґедзь і він починав себе поводити так, наче Сіріус перед ним у вічному боргу. Сьогодні, напевне, був якраз такий день.
― Ти ж бачив, що коїться за вікном? ― почав Сіріус здалеку, але Реґулус його перебив:
― Сіріусе, я зайнятий. Мені геть не до того, що там коїться за вікном.
У трубці знову почулося шарудіння, а потім Реґулусове хихотіння і тихе “Барті, почекай” комусь збоку.
― Мене зараз знудить, ― награно протянув Сіріус.
― Тому в твоїх інтересах зараз викласти максимально швидко і точно, що ти від мене хочеш, ― повернув шпильку Реґулус.
― Дізнайся, хто розчищає дороги до “Пік-дістрікт” і чи не зможуть вони взяти в машину пасажира.
― Якого ще пасажира? ― настороженістю в голосі Реґулуса можна було нарізати бутерброди. ― Хоч не тебе?
― Так. Ремус із класом застрягли в тому клятому гірському готелі, а післязавтра у нас весілля, якщо ти про це не забув. І найбільше в світі Ремус боїться, що через заметіль може на нього не встигнути.
― Два закоханих дурні, ― беззлобно кинув Реґулус і додав: ― Добре, зараз я з’ясую це. Але тепер ти мій боржник.
― Зроблю все, що захочеш, ― випалив Сіріус, але швидко виправився. ― В розумних межах, звісно.
― Чекай мого дзвінка, ― Реґулус зробив вигляд, що не почув останньої репліки і скинув виклик.
Чекати Сіріус не любив найбільше, тому що в такі моменти починав страшно нервувати. Зазвичай його заспокоював Ремус, але зараз його тут не було, тому нервувати Сіріусу ніхто не заважав. А Реґулус чи то навмисно “тягнув інтригу”, чи то справді вирішити це питання було справою доволі довгою. Конкретної відповіді Сіріус не знав. Пройшла приблизно година, перш ніж Реґулус перетелефонував.
― Через півтори години у напрямку “Пік-Дістрікт” виїжджатиме ще одна бригада снігоочисних машин. Я домовився, щоб тебе взяли в одну з них.
― Дякую, Реґулусе, ― щиро промовив Сіріус. ― Я справді буду твоїм боржником.
― Після весілля розберемося, ― відмахнувся той. ― А зараз постарайся встигнути до від’їзду машин. Тебе ніхто чекати не буде.
― Ще раз дякую, ― сказав Сіріус. ― І добраніч.
― Добраніч, ― відповів Реґулус. Сіріус поклав слухавку і почав збиратися, щоб і справді не спізнитися.
Як би Сіріусу не хотілося дістатися до “Пік-Дістрікт” якомога швидше, проте у снігоочисних машин була своя межа швидкості. До того ж, вони і самі часто застрягали у величезних переметах. Тому звичайні три години шляху розтягнулися майже вдвічі. Новинні канали всі як один захлиналися новинами про небувалий сніговий шторм, який накрив усю Британію, а хештеги “заметіль” і “сніговий шторм” стали найпопулярнішими у Твіттері за останню добу. Від нудьги Сіріус долистав пости за ними ледь не до самого початку. Водій машини виявився досить мовчазним чоловіком, зосередженим лише на своїй роботі, тому розмова з ним якось не клеїлась, тому все, що залишалося Сіріусу ― тихенько залипати в телефоні, стараючись не відволікати його.
До готелю добратися виявилося набагато простіше: на території національного парку можна було орендувати снігохід. Проте в таку погоду видавати його відмовлялися, і Сіріусу довелося написати розписку, що за своє життя та безпеку несе відповідальність лише він сам. Лише після цього йому дозволили взяти снігохід.
***
Коли Ремус побачив втомленого, з ніг до голови заліпленого снігом, але все одно усміхненого Сіріуса в холі готелю, йому здалося, що це все лише сон. Але холодні руки на плечах і мокре волосся, що вибилося з-під шапки і прилипло до щік, були більш ніж реальними.
― Що ти тут робиш? ― здивовано запитав Ремус.
― Я ж казав, що щось придумаю, ― широко посміхнувся Сіріус. ― От і придумав.
— Ти геть божевільний? — скрикнув Ремус. — Куди ж ти вирвався в таку негоду? Дурненький, — хитнув він головою, обіймаючи Сіріуса. Від нього пахло мокрою шкірою куртки і трохи паливом.
— Я теж радий тебе бачити, — усміхнувся у відповідь Сіріус, розуміючи, що Ремус це говорить несерйозно.
***
— Знаєш, мабуть, ти мав рацію, коли казав, що у скромних церемоній є якийсь свій особливий шарм.
Вони сиділи у холі готелю біля каміна, що тихо потріскував і викидав у витяжку тонкі снопики іскор. Точніше, сидів на підлозі Ремус, а Сіріус лежав у нього на колінах, переодягнутий у його запасний светр. Ремус легенько перебирав ще трохи вогке після поїздки під хуртовиною волосся.
— Тільки не кажи, що хочеш все скасувати, — протягнув Ремус. — Це буде вже занадто, як на мене.
— Ні, — Сіріус ледве не муркотів від Ремусової ласки. — Я пропоную завтра зранку пошукати тут невелику затишну капличку і повінчатися там.
Ремус мовчав, намагаючись осмислити почуте. Цікаво, яка муха вкусила Сіріуса, що він так різко змінив свою думку? Це питання він промовив уголос, на що Сіріус відповів:
— Знаєш, коли ти запропонував відкласти церемонію, я ледь на стіну не поліз від жаху. Я надто сильно тебе кохаю, щоб чекати ще хоча б на день довше.
— Я теж тебе дуже сильно кохаю, — м'яко усміхнувся Ремус і нахилився, щоб поцілувати свого нареченого.
До ранку хуртовина вщухла, і наступний день зустрів усіх яскравим сонцем і глибоким синім небом без жодної хмаринки. Великі автошляхи ще досі не розчистили, проте у прилеглому до готельного комплексу селі власники будинків уже прокопали своєрідні тунелі у заметах, тому Сіріус із Ремусом вирушили на пошуки церкви або якоїсь каплички. Сіріусу здавалось, наче він зараз зовсім іншим поглядом дивився на Ремуса, заново відкривав його для себе. Морозне повітря, від якого в обох зарум'янилися щоки, рука в руці і переплетені пальці, очі Ремуса, що блищали від щастя, і посмішка, яка осявала все його обличчя. Здавалося, наче вони щойно познайомилися, і це одне з їхніх перших побачень. Сіріус не стримував щасливої посмішки, милуючись своїм нареченим. У кишені лежала коробочка з обручками, яку він завбачливо прихопив із собою, і від якогось надприродного відчуття хотілось обіймати ледь не весь світ. А так як увесь його світ йшов поруч, кутаючись у пальто, то всі нерозтрачені Сіріусові обійми діставались саме йому. А Ремус не те, щоб і дуже був проти. Він і сам за ці кілька днів страшенно скучив за Сіріусом, тому охоче відповідав на всі обійми та поцілунки.
— Такими темпами ми капличку будемо до вечора шукати, — усміхався Ремус, танучи в Сіріусових руках.
— Ми її уже знайшли, — Сіріус кивнув за спину Ремусу, і той повернувся. Через дорогу від того місця, де вони стояли, і справді виднілася невеличка кам'яна церква з тонкою готичною капличкою поряд. Різнокольорові вітражі із зображеннями святих переливалися під променями сонця. — Ходімо?
Ремус кивнув і, не відпускаючи Сіріусової руки, повернувся. Нарешті через кілька хвилин вони офіційно стануть подружжям.
В самій церкві було якось по-урочистому тихо. На підвіконні під одним із вітражів діловито умивався плямистий чорно-білий кіт. Кольорове скло малювало на підлозі розмиті відображення червоних, синіх та жовтих плям, а в косих променях танцювали порошинки. Старенький сухорлявий панотець, що вийшов звідкись з-за кафедри, здавалось, сам зіткався з тих порошинок.
— Що привело вас у храм, діти мої? — запитав він, переводячи погляд із Сіріуса на Ремуса.
— Чи не могли б ви нас повінчати, отче? — першим обізвався Ремус.
— Так, у нас сьогодні мало бути весілля, але негода зіпсувала всі плани. Ми надто довго до цієї дати йшли, щоб зараз так просто здатись, — додав Сіріус.
— І навіть без свідків? — здвигнув плечима священник.
— Так, — в унісон відповіли хлопці. — Що ж, якщо так хочете, то я вас повінчаю. Лишень зачекайте кілька хвилин, я підготую все необхідне.
Ремус кивнув і шумно видихнув, а Сіріус пригорнув його до себе і обійняв за плечі.
***
Тихенька сільська церква, муркотіння ситого кота на підвіконні, трохи скрипливий голос старенького панотця і, найголовніше, теплі руки Сіріуса в його долонях — все це було для Ремуса кращим за будь-яку пафосну церемонію.
— Оголошую вас подружжям. Можете обмінятися обручками, — оголосив священник, прочитавши недовгу молитву і благословивши молодят.
— Я кохаю тебе, — прошепотів Ремус, одягаючи Сіріусу на безіменний палець прохолодний золотий обідок, що блиснув у променях зимового сонця.
— І я тебе кохаю, — на пальці у Ремуса заблищав такий самий золотий обідок, а на губах застиг ніжний Сіріусів поцілунок.
— Бажаю вам щастя, — щиро побажав панотець із привітною батьківською посмішкою на обличчі.
— Дякуємо, — відповів Сіріус, все ще стискаючи Ремуса в обіймах.
Нарешті вони офіційно стали подружжям. Хай навіть церемонія пройшла у маленькій сільській церковці, де за свідка був лише сонний кіт, хай через негоду треба було заново домовлятися про зал для святкування і переносити дату, хай довелося вислухати цілу нотацію від Лілі на тему "Ви чому мене не покликали за дружку?", але все це було такою дрібницею на фоні того, що Ремус тепер відчував себе найщасливішою людиною у світі, адже у нього був найкращий у світі чоловік, якого на шляху до омріяного весілля не налякав навіть сніговий шторм. А з усім рештою вони якось уже та й упораються.