Work Text:
Стукіт взуття розносився луною по пустому коридору. Хлопчина у ідеально випрасуваній білій сорочці, начищеному до блиску взутті та акуратно укладеній зачісці поспішав на заняття, але здається заблукав. Путівник, виданий першокурсникам у їх перший день, не сильно допомагав. Втім і в коридорі було не зовсім порожньо.
- Перша пара у році, а ви вже думаєте, як її прогуляти? – Кунікіда, потер перенісся і зміряв суворим поглядом одногрупників, які явно задумали щось.
- Невже тобі так складно просто не відмічати нас? – намагався вмовити його Чуя, руде волосся якого заворожуюче переливалось на сонці.
- Бо ваша відсутність, як не дивно помітна. От скажіть, невже вам так складно посидіти хоча б на перших у цьому році парах?
- Так, складно.
- Дазаю, тобі складно все, що тяжче за піднести склянку алкоголю до рота, ти не рахуєшся, - Кунікіда закотив очі. Як же складно бути старостою.
- Це той рідкісний момент, коли я погоджуюсь з Доппо, - Чуя підмигнув юнаку в окулярах, у погляді якого читалась злість разом з «я просив мене не називати Доппо!».
- Ой, та заваліться ви обидва! – Дазай ображено склав руки на грудях і розвернувся спиною до хлопців, якраз вчасно, щоб побачити загубленого хлопця. – Гей, першачку, загубився?
- Що? Звідки ви дізнались? Хоча забудьте, пара скоро почнеться, а у мене гадки немає де я, - сумно відповів той.
- Пф, не проблема, ми тобі допоможемо знайтись. Мене Дазай Осаму звати, до речі, - юнак простягнув руку, яку першокурсник пожав. Він швидко окинув поглядом його: одягений дуже елегантно, прямі коричневі штани, кремова сорочка і тренч такого ж кольору, як і штани.
- Ацуші… Накадзіма Ацуші.
- Приємно познайомитись, - Осаму мило посміхнувся, - то де у тебе перша пара?
- У Морі Огая, 36 авдиторія.
- О, у того вампіра, - десь з-за Дазая подав голос Чуя. Той одягався у схожому стилі, тільки надавав перевагу темним кольорам і більшій кількості аксесуарів.
- Вампіра? – з острахом перепитав Ацуші. – Я думав вампіри з’являються тільки на практичних заняттях з мисливства.
- Не турбуйся, це лише його кличка. А взагалі він нормальний чувак, просто його авдиторія знаходиться у найтемнішому місці цього універу, та й сам він блідий, мов вампір, - пояснв Накахара.
- А ще він одягається, як типовий вампір.
- І п’є кров студентів, які регулярно прогулюють його пари, - до них підійшов Кунікіда. – То тобі у 36 авдиторію?
- Ага.
- Тобі зовсім у інший корпус треба…
- Жахіття, - нервово відповів Ацуші, як же можна було так далеко зайти.
- Але як же тобі пощастило, що ти зустрів нас, - вліз Дазай, який уже вигадав план втечі з-під носа Кунікіди, - ми тобі допоможемо звідси вийти і знати правильні двері.
- Серйозно? – пирснув Чуя.
- Абсолютно. Ходімо!
На шляху Ацуші завадав купу питань, ніби він зовсім не був на посвяті, де їм це мали пояснити, але Дазай на все відповідав. Іноді йому допомагали Кунікіда і Чуя, який до кінця не розумів чому вони мають робити це все, якщо могли продовжувати випрошувати у Доппо звільнення, наводячи все гірші і гірші аргументи.
Університет, у якому вони вчились, зовнішньо не вирізнявся нічим від інших навчальних закладів: монументальний, з величною історією, довжиною у кілька століть. Найпрестижніший ВУЗ Йокоґами, куди з’їжджались студенти з усіх околиць, він єдиний на всю країну, де навчали досить рідкісному, але такому потрібному ремеслу, як полювання на вампірів. Страшні людино-подібні монстри сотні років тому поширювались по всьому континенту, знищуючи худобу, а потім і самих людей. На щастя, зараз їх популяцію вдалось зменшити до мінімуму, але проблема все ще залишилась, бо вампіри, як і будь-які інші організми на цьому світі здатні вчитись і еволюціонувати, стаючи небезпечнішими для людства, ніж раніше. Саме тому випускники цього університету так цінуються, бо кожен з них володіє неймовірним багажем знань, навичок та фізичної сили.
- А вам уже доводилось битись з вампірами? – не вгамовувався з питаннями Накадзіма.
- Ще ні, ми лише студенти, ми ще не дійшли до такого рівня. Кажуть, що на останньому році цього навчають. Але ми досліджували живого вампіра, - встигає сказати Дазай, випереджаючи наступне питання.
- Ми, до речі, прийшли! – з радістю і полегшенням сказав Чуя.
- О, дуже дякую вам за допомогу! – Ацуші озирнувся довкола і покланявся своїм провідникам. Для Чуї це було неочікувано, що він аж зашарівся, тоді як Дазай купався у променях слави, навіть, якщо променей небагато і йдуть вони від однієї людини. Кунікіда поплескав по плечу першокурсника і нагадав, що їм самим уже треба на пари. Подякувавши ще раз, Ацуші зайшов у ту темну авдиторію під номером 36.
Здається Дазай був настільки зайнятим відповідями на запитання хлопця, що зовсім забув про бажання звалити з пар, а коли згадав, то було надто пізно діяти. Чуя незадоволено зміряв його поглядом і попрямував за Кунікідою. Осаму стояв і дивився їм у слід, не розуміючи, що робити, ніби він перетворюється на камінь.
«Шляху назад нема, треба визнати, що ти зазнав краху» - повідомлення від Кунікіди виствітилось у сповіщеннях на телефоні Дазая.
«Чекаю на парі» - наступне, знову від Доппо.
«Ну ти і придурок, як можна було так красиво протупити, га?» - а це вже було від Чуї.
Як нема шляху назад, то треба рухатись вперед. На пари!