Work Text:
— Пане! Ну пане! Ні, будь ласка, послухайте… Добре, добре, спочатку скажіть, як мені до вас звертатися…
Доппіо ледь не біг в тридцятиградусну спеку у забігайлівку, в якій працювала Тріш. Це було тою ще мукою, чорт би подрав цю сієсту! Ні, Доппіо, звісно, як і всі любив трохи відпочити вдень, але не коли йому терміново потрібно було опинитися на іншому кінці міста. У кожного першого таксиста перерва, щоб їх. Хоча, вже байдуже, він майже на місці.
Доппіо і так насилу вибив собі заслужену відпустку, адже майже рік батрачив у цьому сраному офісі як проклятий. Кол-центри — зло. Пам’ятайте про це. Але Доппіо нічого, крім того, як язиком молоти і не вмів, тому вибір у нього був відносно невеликий. Він щодня в душному офісі слухав, який він чудовий співробітник, як він чудово працює з проблемними клієнтами. Ну просто золото! А премія?
«Яка ще премія, ти ж працюєш як всі!»
Ну так. Сьогодні Доппіо ледь не поставив крапку на своїй кар’єрі, але він просто забрав свої речі, і сказав, що повернеться за місяць. Оплачувана відпустка лише два тижні? Та насрати, він сплатить ще два сам!
За плечем велика чорна сумка, до спітнілої спини прилипла рожева гавайська сорочка, а на худій дупі широкі чорні бермуди утримували темні підтяжки. Доппіо немов з фільмів вісімдесятих втік.
— Тоді, Карло, вірно? Дуже приємно! Мене звуть Доппіо, — хлопець закотив очі. — Карло, слухайте, дайте відповідь на одне питання… Хто вам дав цей номер? Ах, у кол-центрі підказали?
Доппіо зі всієї сили стиснув ремінь сумки на плечі. От скоти!
— Послухайте, Карло, я чую, що ви дійсно прекрасна людина, і вам точно-точно потрібна допомога, але будь ласка… Чорт! — Доппіо влетів обличчям в скляні двері. Знов. Ну хоч не з усієї сили, синця на все обличчя, як минулого разу, точно не залишиться. — Ні, перепрошую. Ні, Карло, що ви, ви не старий чорт! Ні в якому разі! Послухайте…
Доппіо відчинив двері і відчув на собі всю велич і силу звичайного кондиціонера. Боже, бережи його творця!
Хлопець швидко озирнувся і знайшов Тріш за барною стійкою. Вона стояла без діла і витріщалася на стелю. Чудово.
— Карло, послухайте. Передзвоніть у кол-центр. Я не можу вам допомогти, я буквально у відпустці. В сенсі вам байдуже? Карло, я ж чую, що ви доросла, освічена людина, точно, і ви маєте зрозуміти…
Ось, на Доппіо знову кричать. Другий раз за день.
Він сів за барну стійку і уткнувся носом в холодну стільницю. Боже, це відчуття краще за будь-який оргазм, який Доппіо відчував у цьому житті!
На втомленого друга одразу звернула увагу Тріш. Вона підійшла до нього але той підняв праву руку. Тріш знала, що це значить, тому мовчки похлопала друга по плечу та повернулася за стійку.
За хвилину дівчина ткнула Доппіо в плече, і коли той підняв голову, показала йому графін з лимонадом.
— Тобі налити? — прошепотіла вона.
Очі хлопця наче спалахнули але він стримано кивнув.
— Послухайте, Карло. Це навіть не мій робочий телефон, ви розумієте? Ось тільки не треба знову підвищувати на мене голос, я не можу допомогти вам з вашим холодильником! Мені за це вже не платять!
Тріш подала Доппіо лимонад. Господи, від нього прям віяло такою бажаною прохолодою.
— Карло, зателефонуйте до кол-центру. У мене, блядь, відпустка! Ідіть з вашим холодильником знаєте куди? О, ще як знаєте! До побачення! — Доппіо поклав слухавку й швидко заблокував номер. — Срана пенсія. — він нарешті глянув на Тріш.
— Мені здавалося, ти сьогодні повинен був вибити собі відпустку, чи не так? Ну, щоб не зіпсувати її нам з батьком. Він же мені плішину проїсть, якщо ти не поїдеш.
— Не починай, будь ласка, я все зробив. Я більше не батрак, принаймні на цей місяць.
— Оце так, Доппіо, у тебе нарешті прорізався голос, і ти заявив про свої права! Пишаюся тобою.
— Засунь цей сарказм собі в дупу.
— Ну не переймайся ти так.
Хлопець нарешті зробив перший ковток лимонаду… Не описати словами цю райську насолоду. З натурального тут лише лимони, далі — суцільна хімоза, але чого чекати від цієї забігайлівки.
«Spice Girl»
Ну, судячи з антуражу, стирчалася тут не одна гьорл.
— Тріш! — почувся голос з-за спини дівчини. — Не стій стовпом, давай неси! — їй сунули до рук дві тарілки. На одній лежав жахливого вигляду чізбургер, а на іншій відбивна, вся в олії та жовтому соусі.
Тріш скривилася. Затримавши дихання вона взяла тарілки і вийшла з-за стійки. Тут Доппіо побачив кухаря. Низького зросту дідусь з сивою борідкою. Помітивши нього, той кивнув, привітавшись, і мовчки зник у коморі.
Доппіо озирнувся, і справді, робити на кухні більше нічого. За столиками сиділо три каліки та кілька дітей з холодними напоями. Значить, Тріш повернеться дуже скоро.
Хлопець знов зробив ковток лимонаду і мало не впав зі стільця. Це було дивовижно.
— Так, ну, давай розповідай, як все пройшло? — сказала Тріш з-за спини Доппіо й присіла поруч, на сусідній барний стілець.
— Гей, ти б ґудзики застібнула. — Доппіо вказав подрузі на її декольте. Груди, здавалося, ось-ось виваляться з бірюзової суконьки в білу смужку.
Хіба це взагалі можна назвати робочою формою? Ця сукня ледве прикривала зад Тріш! Ну, якщо тільки тим рожевим фартушком прикритися…
— Знаєш, Доппіо, я б ще з радістю зняла ці срані ролики, але не можу.
— Тобі ж сімнадцять, це, ну…
— Ти в сімнадцять почав трахатися з моїм батьком, давай ти не будеш читати мені мораль.
Обличчя Доппіо стало ще більш червоним, ніж було.
— А тепер повторюю: розповідай, як все пройшло. — Тріш струмила другові в склянку рожеву трубочку і витріщилася прямо на Доппіо.
— Та як… — видихнув Доппіо і зробив ковток лимонаду через трубочку. — Прийшов, а мене цілу годину намагалися відмовити від відпустки. Мовляв, навіщо вона мені. Уявляєш? «Я думав, що ти любиш цю роботу, Доппіо, як ти міг втомитися», я ще від таких заявок про зарплатню не відійшов. Як я міг прийти на роботу заради грошей?!
— Мда, це якись цирк.
— Да не те слово! Але далі — більше! Потім на мене накричала секретарка нашого директора. Блядь, я знову відчув себе школярем, який кинув петарду до чоловічого туалету.
— А ти кидав?
— Тільки в жіночий.
Тріш зареготала.
— Я й психанув, залишив заяву на відпустку, і взяв ще два тижні за свій рахунок. Зібрав речі та пішов.
— Молодець. — Тріш ляснула в долоні.
— Добирався сюди годину під цією спекою, а потім мені подзвонив дід, у якого тече холодильник. Вони дали йому мій номер!
— Як ти це терпиш взагалі?
— Я в тебе щодня це питаю, взагалі.
Тріш не зрозуміла питання.
— Ти щодня скаржишся мені на біль в ногах, у спині, на те, як у тебе смердить волосся олією, але все одно продовжуєш працювати. Мені здавалося, ти не потребуєш грошей.
— Обернися. — зітхнула вона.
Доппіо не ставив зайвих питань, взяв і обернувся. Добре, це було несподівано, бо він побачив знайому рожеву маківку за диванчиком в кутку.
— Він позбавив тебе кишенькових?
— Ні, — Тріш потерла перенісся й осіклася. Вона глянула на пальці і побачила на них тоналку. — Чорт… Взагалом батько просто існує та їбе мені мізки.
— Ну так… — Доппіо не відривав погляду від знайомої маківки в кутку.
— Солоденький, ти хоч ненадовго можеш відволіктися від думок про член мого батька і просто дивитися на мене, коли ми розмовляємо.
— Ох, так-так, вибач.
— Виходить ти все ж думав про його член. Як бридко.
— Припини, і продовжуй, я тебе слухаю.
— Отож він знову почав капати мені на мізки. Каже, що я не знаю ціни грошей, що я живу в його будинку, в якому нічого мого немає, і взагалі я живу виключно за його рахунок. Ти зрозумів.
— Ну ні… Він не такий скнара.
— Доппіо, я з ним живу все життя. Це задля твоєї морди він зробить що завгодно. Старий збочинець.
— Припини, — повторив Доппіо, — Але він не забирав кишенькові, я правий? Навіть для нього це занадто.
— Ти правий, — Тріш знизала плечима, — Але мені захотілося довести, що я щось можу, і попрацювати хоч літо самій. Виходить хріново, якщо чесно. Впевнена, до вісімнадцяти я зароблю варикоз і нікому не буду потрібна. Натомість, придурку з кризою середнього віку я може щось і доведу. Сподіваюся.
— Справедливо, — кивнув Доппіо. — Тоді починай збирати на лікування вже зараз. За рік, от, впораєшся.
— Та пішов ти! — Тріш вдарила друга в плече.
— Ай! Ну чого ти одразу, я ж пожартував!
— Все, бери склянку і давай, вали до нього.
— Якщо хочеш, я можу ще посидіти з тобою.
— Та ні, — вона кивнула у бік кухні, — Бачиш, Періколо повернувся? Значить, готовий яблучний пиріг для тих довбнів біля входу. Глянь.
Тріш і Доппіо спрямували погляди до входу. Там сиділа молода пара. Вони трималися за руки і не могли відірвати погляду від одне одного. На столі стояла тільки порожня склянка з двома трубочками. Здається, у склянці був молочний коктейль.
Друзі одночасно засміялися, але змовкли, коли пара подивилася на них.
— А ти чого регочеш, ви ж із батьком такі самі. — Тріш з питанням в очах вигнула брову.
Доппіо навіть заперечити не встиг, як подруга швидко злізла зі стільця, поправила рожеву шапочку та поїхала на роликах за стійку.
— Та йди ти… — прошепотів він й підвівся.
Що тут опівдні робив Дияволо взагалі незрозуміло. Це взагалі не в його стилі, він опівдні тільки очі може відкрити, і те… Не факт. Дай боже до третьої він встане.
— Ну, доброго опівдня. — посміхнувся Доппіо й плюхнувся на диванчик навпроти Дияволо.
Він виглядав як завджи — заспано. Але теж сидів у гавайці, схожій на сорочку Доппіо, і розкурював цигарку, читаючи газету. Дияволо навіть не відірвав погляду від писанини, коли з ним заговорив Доппіо.
— Що цікавого пишуть?
— Пишуть, що діти можуть зіпсувати життя. Радять купувати презервативи.
Доппіо мовчав. Тільки-но потягнувся до тарілки Дияволо, щоб стягнути кілька картоплинок фрі. Він думав, що знову отримає по руці. Удар у Дияволо страшенний, але ні. У когось сьогодні гарний настрій.
— Чого ти тут так рано сьогодні?
— Треба перевірити, де ж таки працює моя дочка. Чесно, я навіть не був впевнений, що вона реально працює. Думав, десь у своїх гомуватих дружків відсиджується та просирає мої гроші.
— Спочатку я хотів сказати, щоб ти не вдавав дбайливого батька, але потім ти відкрив рота.
— Такий я, що поробиш. — Дияволо знизав плечима.
— Як кава?
— З віскі було б краще.
Доппіо знову змовк. Ну, де там Тріш? Починати з Дияволо розмову зранку, зранку за його мірками, звичайно, було справою згубною. Або він почне плюватися отрутою, або виставить за поріг свого будинку з голою сракою на показ. Знаємо, проходили. Але сьогодні Доппіо неймовірно пощастило, ніхера йому Дияволо не зробить. Точно не в цій забігайлівці.
— Ти як, вирішив справи на роботі? — почав Дияволо. — Ти наче марафон пробіг, як собака дихаєш.
— А… — Доппіо смикнув комір сорочки і витер долонею гарячий піт. — Жодного таксиста виловити не зміг. У всіх обід. — буркнув він і нарешті розслабився.
— Ну звичайно, ти б ще після обіду побіг, щоб точно відкинутися.
— Але тоді я зустрів би тебе тут?
— Чи навряд. — відмахнувся Дияволо. — Ну так що?
— Ото вже. А з роботою там довга історія, я сидів її Тріш розповідав. І тобі розповім, тільки потім. Загалом я вибив собі заслужену відпустку. І без твоєї допомоги, як бачиш.
Дияволо пирхнув й перегорнув сторінку.
— У тебе картопля холоне, що ж ти так знущаєшся? — протягнув Доппіо не відводячи погляду від тарілки. — Вона так пахне…
— Ну так бери, я не хочу, — Дияволо простяг Доппіо тарілку і відклав газету. — Ненавиджу снідати, ти ж знаєш.
Ну нарешті спілкування віч-на-віч! Фото вбитого мафіозі з головної сторінки цієї газети починало напружувати.
— О, дякую. А чому замовив тоді?
— То Тріш сама принесла.
Доппіо кинув одразу кілька картоплинок до рота, не приховуючи задоволення. Цей день все краще і краще!
— На скільки взяв відпустку?
— На місяць. Два тижні оплачувані, два — за власні кошти. Мене влаштовує.
— І куди тобі стільки? — здивувався Дияволо. Він не збирався тягатися із двома підлітками на шиї цілий місяць.
— Два тижні від роботи, два від тебе. Гадаю, логічно.
— Засранець.
Доппіо підморгнув і протягнув Дияволо руку. Той одразу протягнув свою й переплів їх з Доппіо пальці.
— Ти знав його? — кивнув хлопець на газету.
— Кого? А… — Дияволо глянув на газету. — У цієї команди там свої особисті розбірки, я навіть лізти в це не хочу, хай бісяться. Аби продовжували гроші нести вчасно і не виводили на мене зівак.
Не встиг Доппіо й слова сказати, як біля столика опинилася Тріш. В руках вона тримала прозорий чайник із чорною кавою.
— Тату, я ж просила, ніяких розмов про твою роботу на людях. Будеш? — вона показала батькові чайник.
— Ну, давай, — кивнув Дияволо. — Кава тут ще більш огидна, ніж я припускав. Чи немає віски десь на кухні? Ну правда, ти хоч глянь.
— Носи з собою флягу, якщо щось не подобається. І, господи, — Тріш скривилася. — Не треба тут триматися за руки. Правда, може ви ще потрахаєтеся на столі?
— А що, можна? — усміхнувся Дияволо.
Тріш рикнула і закотила очі.
— Та пішов ти!
— Я теж люблю тебе, люба.
Тріш розвернулася на місці і поїхала до барної стійки, навіть не глянувши на Доппіо.
— Тріш…
— Попсихує та вгамується, ти ж її знаєш.
— Але їй це все досі неприємно.
— Бляха, Доппіо, да мені до сраки. Ти краще скажи, що краще? Вибратися на французькі береги, поїхати до Мальти чи Барселони? Мені Тріш ще про Лесбос у Греції розповідала… Що думаєш? Важко це все.
— Вирішуй це питання з Тріш, я вже казав. Взагалі я з вами як причіп їду. Але, чесно, я хотів би залишитися в Італії.
І тут Дияволо закотив очі. Так само як і Тріш. І в цьому була їх максимальна схожість.
— Ти такий нудний, мій милий Доппіо, ти знав?
Доппіо гигикнув, відкинувшись на спинку старого дивану.
— Тріш так само каже.