Chapter Text
Кенма ненавидить зиму.
Три простих слова, а скільки невдоволення за ними приховується. Він більше хмуриться і сильніше закутується у величезний шарф. На сплутане волосся повільно спадають сніжні пластівці, та Кенма вже втомився поправляти неслухняне пасмо, що прилипало до вологої щоки. Лівим вухом Козуме чув заслуханий до нудоти різдвяний альбом Сії, а правим безтурботне щебетання Куроо про сьогоднішнє вечірнє тренування… а натомість він міг би слухати звукові ефекти з клеш рояль, поки грав по дорозі. Але набридливий сніг не припинявся, та холод завдав би смертельного удару батареї телефону.
— І Лев сьогодні чудово впорався, видно, що взяв до уваги мою пораду про таймінг блоку, — Куроо, особливо не думаючи, витягнув руки над головою і відтворив рух рук, що побачив від Хайби раніше. — Хоча… — він опустив їх назад, і натомість задумливо потер підборіддя, — із пасуванням усе ще потрібно багато роботи, думаю, йому буде краще, якщо… — і раптово замовкнув.
Кенма подивився на нього, мовчки спитавши «що таке?». А потім сам собі подумки й відповів. У навушнику заграла Snowman.
Куроо дістав телефон із кишені, якраз на початок приспіву, і двічі натиснув на кнопку з боку, роблячи звук голоснішим. — I want you to know that i`m never leaving…
Кенма зітхає, а Куроо продовжує в такт з музикою в його правому навушнику, — cause I’m Mrs. Snow, til’ death we’ll be freezing…
Він зітхнув іще раз, цього разу глибше, і навіть не помітив, як губи самі собою проговорили наступну строчку, — yeah, you are my home, my home for all seasons. — Куроо, звичайно, це помітив, і потягнув Кенму за плече ближче до себе. — So come on let's go!
Те, що трапилося далі — було сильнішим за Кенму. Він за інерцією уткнувся носом у комір куртки Куроо, — let`s go below zero and hide from the sun, — на мить хлопець подумав, що взагалі ця строчка йому дуже відгукується.
Куроо нахилився до його вуха. — I love you forever where we have some fun.
Кенма тихо продовжив, — yes, let's hit the North Pole and live happily, — Куроо закинув йому на плече другу руку, — please don`t cry no tears now, it's Christmas, baby.
Він не бачив, але буквально відчував, як Куроо всміхається. — Кенмо.
— М?
— Потанцюй зі мною.
Ага. Щас, блять.
— Куро, тобі мозок відморозило? — Кенма скинув із себе його руки й підняв голову.
— Ну знаєш, оце як у тік тоці.
Кенма думає, який до біса тік ток? Довбані комуністи цуплять його дані, а він ще за це їм дякує.
Хлопець закотив очі. — У труні я бачив твій сраний тік ток.
— Ну, будь ласка. — Куроо все ще стояв менш ніж у кроці від нього, — це ж нескладно зовсім.
— Ні. — Коротко відповів Кенма й почав іти далі.
— З мене вечеря.
Пф, вечеря. Куроо переоцінює його бажання їсти (і дихати), у Кенми однаково є ще енергетики в запасі. Помітивши, що хлопець не спиняється, Тецуро зробив ще спробу, — і домашка з хімії.
Куроо переможно всміхнувся, коли побачив, що спина по переду перестала віддалятись. Кенма кинув, не обертаючись. — Реферат за мене напишеш?
Лівий куточок губ Куроо тягнеться вище, — усе для тебе, кицю.
Цього разу Кенма обернувся. Обернувся, щоб показати, як скривилося його обличчя. — Мені від тебе погано. — він потупцяв на місці. Хлопець утомлено зітхнув, і з рота линув клубок пари. Насправді з цього може вийти вигідний бартер, — п’ять сторінок мінімум. Показуй свій танець із китайського лігва зла
Куроо виглядав так, наче вже був переможцем цього життя. Він театрально прихилив коліно й подав йому руку. — Я навчу тебе.
— Чи варто мені хвилюватися за своє життя? — Кенма підійшов ближче до нього.
Куроо схилив голову набік і підняв брову, — чи задаєшся ти цим питанням, коли п’єш три пляшки енергетику за день?
Кенма лише промовчав і обережно вклав свою долонь у простягнуту руку Куроо.
— Усього пару рухів. Повторюй за мною. — Сказав Куроо та встав у повний зріст. Він зігнув руку в лікті й зробив крок уперед. Кенма віддзеркалив рух. — І назад. — Вони повернулися на свої попередні місця і трималися за руки. Козуме повторював за другом, рухаючись повільно й обережно.
— Вперед, — вони знов зробили крок один до одного. Кенма бачив, як Куроо зосереджено прикусив нижню губу, — і тепер оберт. — Тецуро півкругом підняв праву руку до гори, щоб хлопець міг без проблем обернутися під нею.
Кенма з легкістю повторив рух, подумки зазначивши, що їхня різниця в зрості була для цього просто ідеальною. Звичайно, він не сказав цього вголос.
— Бачиш, не складно ж. — Кенма одним тільки поглядом сказав йому стулитися, — Куроо дістав телефон, і запустив пісню.
— Що, прям тут? — Кенма чомусь із недовірою подивився собі за спину, але нікого не побачив у слабенькому світлі вуличних ліхтарів. Вони були абсолютно одні посеред зимового вечора в парку.
Куроо у відповідь тільки знову прихилив коліно й подав руку. Кенма без зайвих слів її прийняв, насправді будучи зацікавленим у процесі, хоча він цього ніколи й не визнає.
Він, Куро, сніг і Сія, чудова вечірня компанія, еге ж?
Вони починають рухатися в акурат із початком приспіву. Танець виявився і правда простим, як у теорії, так і на практиці, так що Кенма доволі розслаблено віддзеркалював Куроо. Крок уперед, крок назад, і знову.
Вони дійшли до моменту з обертом, і хлопець легко упорався б із ним. Чому умовно? Бо після того, як Кенма прокрутився під рукою Куроо, він краєм п’яти випадково наступив на ділянку льоду, що приховувалася під шаром снігу.
Мабуть, не бути йому танцівником.
Із коротким, але влучним «блять!» Кенма підсковзнувся. Він встиг подумки наслати прокльон на Куроо за всю цю ідею, і на свій лінивий зад за те, що його так легко було підкупити.
Проте очікуваного зіткнення із землею не відбулося. Натомість Кенма відчув на собі міцну хватку. Куроо тримав його однією рукою за талію, а іншою вздовж спини так, наче Козуме взагалі нічого не важив.
«Краще б я сам писав той сраний реферат.»
Кенма прочистив горло. — Так і було задумано. — між їхніми обличчями сантиметрів п’ять, і він міг побачити щирий блиск в очах навпроти.
Тецуро зухвало посміхнувся. — міг би й сказати, що задумував упасти мені в руки.
— Куро. — попередження.
— Мм?
— Постав мене на землю. — Куроо слухається і робить, як йому сказали.
Відчувши тверду землю під ногами, Кенма почав поправляти свій шарф, проте захололі пальці ледь рухались.
— Дай я, — тепер покірно слухається Козуме, звісивши руки вздовж тіла. Роздратовано зітхає, але слухається. Куроо швидко впорався із шарфом. Він акуратно пов’язав його довкола шиї хлопця і обережно заправив те саме неслухняне пасмо Кенмі за вухо. Останнє зробив, мабуть, за звичкою.
— Змерз? — імовірніше риторично спитав Куроо, дивлячись, як Кенма сховав почервонілий ніс за щільною тканиною. Собі в підтвердження, Тецуро взяв хлопця за такі ж червоні пальці.
— Шапку носити треба, — похитав голою Куроо, стиснувши холодну долоню Кенми.
Він тільки закотив очі й сховав руки в кишені. — А сам?
Куроо струсив сніг зі свого чорного волосся. — Я, на відміну від тебе, не помираю від холодну в мінус один. — Тецуро не зміг розібрати, що Кенма невдоволено пробурмотів у шарф у відповідь.
Якби Куроо був предметом із майнкрафту — то пічкою, безсумнівно. Усе ще відчуваючи гарячість його пальців, Кенма думає, що в реальності, Тецуро тоді якийсь довбаний прибулець. Іншого пояснення його вічній теплоті знайти не виходить.
— Що? — перепитує Тецуро.
— Ходімо додому, кажу.
За чверть години вони все ж таки дісталися будинку Кенми. Попри всі перешкоди, що їм (не)трапились.
Кенма швидко скинув із себе зимове взуття та верхній одяг, поспішив на кухню, щоб поставити чайник і телефон на зарядку. Потрібно було терміново відігратись відігрітись.
Слідом за ним на кухню ввійшов Куроо. — Твої батьки залишили щось поїсти?
Кенма дивився, як вантажився титульний екран телефону, і потиснув плечима. — Глянь у холодильнику. — Для Куроо цей дім був як друге місце проживання. Тецуро й пригадати не міг кількість разів, коли він готував разом із пані Козуме на цій кухні. Він відчинив двері холодильнику й уважно просканував його вміст.
— Це, звичайно, не яблучний пиріг, але… будеш рис із куркою?
На екрані висвітилася купа пропущених сповіщень із різних відеоігор. Кенма почав читати всі з самого початку. О, уже можна поставити відкриватись наступний сундук. — Мгм.
— Окей, тоді як щодо того, щоб спекти імбирне печиво після? — Тецуро дістав два судочки з холодильнику й сковорідку з духовки. Він вирішив підігріти так їжу та заодно добавити смажені овочі до рису.
— Куро, Різдво, як і Новий рік, уже давно минули.
— Так, але ж сьогодні однаково свято. — Куроо взяв дощечку й почав нарізати на ній овочі.
Ого, сьогодні дають безкоштовно тридцять карт із валькірією. Кенма забрав тижневий бонус і закотив очі на останню репліку Тецуро. Чотирнадцяте лютого. Йому так не похуй. — Нас воно не обходить.
Почувши характерний звук того, як принц врізався списом у королівську вежу, Куроо тихо відказав, — мене дуже обходить. — Тецуро знав, що Кенма вже зайнятий грою та не почує, і не помилився. Він не чув.
Коли на стіл опустилися дві гарячі тарілки, Кенма все ж таки відклав телефон. Він з’їв майже весь рис і трохи м’яса, через що вони з Куроо ще трохи посперечались. У результаті Козуме змусили з’їсти ще половину овочів.
Кенма демонстративно відсунув від себе тарілку й відкинувся на спинку дивану. — Кхм, то стрім почнеться о двадцять першій. Я хочу подивитись як той ютубер проходить частину Ghosts із Call of duty. А потім вмикаєм Раймонда, так? — Кенма дивився на Куроо, запитуючи. Зазвичай у їхній програмі з ночівлею іде спочатку фільм, а потім ігри на ПС. Але цього разу дві години красування Райана Ґослінґа на екрані телевізора можна поснути на пізніше, адже сьогодні субота, а значить у них є вдосталь часу.
— Угу. — погодився Куроо і встав з-за столу, щоб помити тарілки. — то в нас ще є година на печиво, — «у мене», подумки виправив він, бо розумів, що Кенма просто буде сидіти поряд.
Потрібен був якийсь гідний тематичний плей-лист на фон. Тецуро взяв телефон до рук і ввімкнув «топ-100 найкращих романтичних пісень». На справедливе зауваження про трагічну попсу, він розвів руками, ну бо взагалі-то «сьогодні все ще свято, Кенмо».
Куроо поставив духовку розігріватися до ста вісімдесяти градусів, і тим часом дістав із поличок необхідні продукти. Для тіста він, за рецептом з інтернету, змішав півтори склянки борошна, цукор, розпушувач, імбир і мелену корицю, а потім акуратно додав рослинну олію та воду.
Коли тісто було розкатано до потрібної довжини, Куроо звернувся до хлопця, — можеш подати пластмасові фігурки? У мене руки в борошні.
Кенма невдоволено хмурився в телефон, видно, програвав. Він поставив на паузу й підвів очі, — де?
Куроо кинув йому погляд «ти серйозно не знаєш?», але натомість сказав. — друга шухляда від холодильника, у самому низу.
Прослідкувавши за чіткими вказівками, Кенма знайшов необхідні речі й передав пакет із фігурками головному шеф-кухарю. Він подивився на Куроо в його дибільному фартуху із брудними по лікоть руками від борошна, і вирішив доєднатись. Чом би й ні?
Так вони й навирізали разом зо два десятки невеликих домівок, машин, сніговиків та сніжинок під Тейлор на фоні. Куроо поставив противень із майбутнім печивом у розігріту духовку й розпочав відлік часу на телефоні. Тим часом Кенма допоміг йому прибрати на кухні (поклав пакет із фігурками на місце).
Десять хвилин спливли, і Куроо перевірив стан тіста. Він вимкнув духовку та залишив печиво ще на дві хвилини.
Велика тарілка зі свіжим імбирним печивом стигла на стільниці, але Куроо не хотілось їсти взагалі. За вікном посилювався вітер зі снігом і бив у шибки. На кухні стояв характерний запах випічки й лунав тихенький програш із пісні. Кенма, схоже, пройшов той складний рівень або грав у щось інше, бо він розслаблено відкинувся на дивані й періодично настискав на екран телефону. Вони мовчали, та це тільки посилювало почуття затишку. Тецуро, не зважаючи на сьогоднішню тривожність, уперше за день почувався безтурботно.
Пісня змінилась, і Куроо раптом увесь внутрішньо напружився. Цей гітарний риф та слова можна впізнати із тисячі. Усього лише три акорди: до мінор, фа мінор, соль мінор. Wanna be your vacuum cleaner, breathing in your dust.
Куроо глибоко вдихнув і видихнув. Він уже дуже давно хотів зізнатись, але щось постійно його зупиняло. Не щось, а великий перелік причин насправді.
Цього року він випускається зі старшої школи, і час був явно не на його стороні. Куроо нервово стиснув край стільниці. Сьогодні день закоханих, і він із самого ранку повторював слова, які тримав у собі вже так багато років. Навіть якщо Кенма йому відмовить, вони просто розійдуться різними шляхами, та Тецуро поїде в коледж, мабуть, не маючи сили подивитися йому в очі знову. Від цієї думки в грудях неприємно занило. Проте Кенма має знати. Заслуговує на це. І більш влучного моменту, ніж зараз, уже не буде.
Куроо подивився в сторону Кенми, який підібгав під себе ноги, ні про що не здогадувався і бачив у відеогрі свій всесвіт.
Хочу бути твоїм.
Три простих слова, чому тоді так боляче?
Secrets I have held in my heart
Are harder to hide than I thought
Це все пісня, думає Куроо. Це все клята пісня. Він узяв стілець і підсунув його ближче до столу. Набрав побільше повітря в легені, щоб приховати, як насправді тремтить його голос. — Кенмо.
Ніякої реакції. Ну чому він, блять, такий гарний? — Кенмо, — знову.
Він усе ж підводить очі від гри, — га?
Куроо сховав руки під столом, щоб не виказати, як він нервується. — Мені потрібно тобі дещо сказати. Послухай, будь ласка.
Він, схоже, спіймав зміну тону голосу, і відклав телефон. — що?
Чому так різко заболів живіт? Слова в голові хаотично розбігаються, хоча їх небагато. Вдих і видих, вам усе одно залишилося не так багато часу проводити разом. Зараз чи вже ніколи.
Куроо тихо, не своїм голосом. — Я люблю тебе.
Кенма розгублено кліпнув, явно не очікуючи саме цих слів. Заправив пасма за вуха правим зап’ястям так, як робив тільки він. Як кіт. — Емммм, ну я тебе теж?..
Куроо похитав головою. — Ти не так зрозумів, — він дивився йому прямо в очі, але не витримав і відвів погляд до стіни, — у сенсі… кохаю. — з придихом на останньому складі.
Обличчя Кенми витягується, і він зводить брови до перенісся, — Куро, скажи, що ти зараз жартуєш. — яке в біса «кохаю», це що взагалі значить. Козуме бачить, як друг навпроти знову заперечно хитає головою, і губиться ще сильніше.
Кенма нервово рухається, переставляє ноги й перебирає пальцями край футболки. Куроо знає його настільки добре, що все розуміє із положення його тіла. Це була погана ідея. Чим він тільки думав?
Вони мовчать, і це перший раз, коли тиша між ними така напружена, що можна було б розрізати повітря.
З кожною секундою Куроо почувається ще гірше. — будь ласка, не мовчи.
А в думках у Кенми тільки те, чому зараз? Це все так. незручно, невчасно, і взагалі стрім починається за десять хвилин, чому не можна було сказати пізніше? Він тільки хмуриться, і слова здаються якимись непід’ємними.
Кенма відходить від своїх думок тільки тоді, коли чує скрип стільця навпроти. Куроо мовчки підводиться і прямує до вхідних дверей.
— Куро? — тепер не відповідає вже він і продовжує йти до дверей, уже вийшовши з кухні.
Реалізація тільки починає бити в голову, і Кенма хапає його за рукав светру, коли Куроо починає взуватись. — Куро. Ні. Зачекай.
Куроо слухняно зупинився, випрямився та подивився йому прямо в очі. Чудово. А що казати далі? — пробач. — слова злетіли з губ швидше, ніж він встиг подумати.
Тецуро зітхнув якось вимушено, наче знав усе заздалегідь. — Ні, — Кенма не встигнув щось сказати, як він продовжив, — це ти мені пробач, я чомусь вважав, що… — Куроо без зайвої думки підніс руку до обличчя хлопця, щоб прибрати пасмо з його обличчя, як завжди робив. За звичкою.
Але Кенма налякано відсахнувся від нього, думаючи, що жест закладається з новими іншими намірами. Куроо сильно прикусив губу зсередини й повільно опустив руку, відводячи погляд. Раптом сили зникли настільки, що він уже не міг вижати із себе хоч слово. Тецуро просто відвернувся і дійшов до дверей.
— Куро. Не йди. — Кенма вже не тримав його за рукав, і почав взуватися слідом. Думки були настільки збиті й сплутані, що він уже не усвідомлював порядок своїх дій.
Проте не чув тепер він. Тецуро штовхнув вхідні двері, і в обличчя одразу вдарив холодний вітер. Так краще.
— Куро, будь ласка. — Кенма робить останню спробу, — не йди. — сам того не помітивши, Козуме став говорити поспіхом, ковтаючи останні склади.
Він завмер усього на секунду й не обертався, ніби зважуючи якесь рішення. Цього було достатньо, щоб Кенма встиг відчути надію. Але Куроо не зупинився, і вийшов на подвір’я.
— Блять. — Кенма кинувся за ним. Вступив у сніг, і тільки зараз зрозумів, що він не взув другий кросівок. — Стій… — сказав він до себе, бо Куроо був уже занадто далеко, щоб почути. Хлопець чекав, що Тецуро скаже йому зайти в дім, одягнути бодай куртку, йому ж завжди читають нотації… проте цього не сталось. Козуме бачив тільки спину, яка швидко віддалялась у темряві. Чомусь ліхтарі вздовж їхньої вулиці не працювали сьогодні.
Так Кенма стояв ще хвилин п’ять на морозі, без куртки й правого кросівка. Він не вірив. Не міг усвідомити, що щойно поклав початок кінця їхній дружбі. Так швидко зруйнувати майже десять спільних років, мабуть, не вмів ніхто.
З рештою він повернувся назад додому. Зняв лівий кросівок і знову дивився в сторону дверей.
Блять. Чому так важко дихати?
Він помітив червону тканину на вішаку й підійшов до неї. Куроо забув свою спортивну кофту. Замерзне ж…
Кенма повернувся на кухню, і тепер запах імбирного печива стояв посеред горла. Його нудило. Він і раніше багато разів залишався один, чому тільки радів… але чи завжди будинок був таким великим і мовчазним?
Забравши телефон із зарядки, Кенма піднявся до своєї кімнати, ввімкнув ноутбук, стрім уже як п’ять хвилин мав іти. Проте дивитися нічого не хотілось, як і грати, нічого взагалі не хотілось.
Кенма вимкнув верхнє світло, залишивши тільки настільну лампу, і забрався на ліжко. Поряд був уже розкладений футон для Куроо. Хлопець дивився на нього й думав.
Чому? Ну за що взагалі його можна було любити? Він невдячний злобний інтроверт, і йому так зручно жити. Що таке оце ваше «кохаю» і нахуя воно треба?
Він ліг на бік і тепер пристально дивився на порожній футон.
Кенма не міг уявити собі людину ближчої за Тецуро, але… Він не розуміє, що той від нього хоче, якої реакції очікував, хіба йому не вистачає бути кращими друзями? І чи може взагалі бути рівень довіри вищим, ніж у них є зараз?
Хлопець повернувся на інший бік. То ось чому Куроо завжди так поводився? «Кенмо, поїж!», «Кенмо, одягнися тепліше!», «Візьми мене за руку, Кенмо». Козуме уткнувся носом у подушку. Він ніколи не просив його любити, ніколи не просив робити щось для нього й він не зобов’язаний відповідати взаємністю… Тоді чому всередині так паршиво.
Телефон швидко опинився в руках, і Кенма тихенько охуїв від часу. Третя ночі. Як довго він валявся в ліжку й думав про Тецуро? Він повільно підвівся, щоб вимкнути світло й застиг посеред кімнати. Холодно. На спині стільця звисала чужа спортивна кофта, ніби магнітом утримувала на собі погляд.
Вона була явно завеликою: рукави звисали над кінцями пальців, а довжиною кофта була трохи вищою за середину його стегна. Він почувався… наче в обіймах, і Кенма зніяковів тільки від цієї думки, але знімати її з себе не став.
Потрібно було сховати футон назад до шафи, бо без Куроо на нього було дивитися неможливо. Кенма сів на підлогу. Руки не підіймались.
Усього дві хвилини, подумав він, розуміючи, що бреше сам собі. Кенма ліг боком на футон і звернувся в клубок. Він пригадав той день, коли батьки спеціально купили це постільне для їхніх ночівель, бо його кращий друг був переростком, і вони більше не вміщалися на одне ліжко.
Болів живіт, але точно не через почуття голоду. Телефон знову опинився в руках.
Куроо в мережі не з’являвся, і Кенма підсвідомо почав бентежитись. Ліхтарі все ж таки не працювали й був сильний снігопад… Й одразу відкинув ці думки. Він живе на пару будинків вище по вулиці, і все ж…
Від: [я]
куро. напиши мені, будь ласка
Він дивився в екран і щурився від його яскравого світла. Куроо завжди відповідав йому протягом хвилини. Це було правилом без виключень. П’ять хвилин спливло, та у відповідь говорила лише тиша.
Від: [я]
ти ж дійшов додому так?
Він відчув, як знову почав хвилюватися. Та що ж таке.
Від: [я]
нам потрібно нормально поговорити.
будь ласка, куро.
Кенма думає, що він за рік не говорив усім так багато «будь ласка», як Куроо за цей вечір. Він позіхнув і чекав на відповідь, дивлячись в екран, проте очі скліпнулися самі собою, і він так і заснув із телефоном у руках.
У неділю він зрозуміє, що відповіді так і не дочекається.