Work Text:
В Ніколаса Вульфвуда життя нема, і він на нього й не претендує.
Змінити його дуже хочеться – такого красеня. Лише дати сенс жити, причину хоч раз посміхнутися. Звісно, дуже захочеться виправити такого: тихого, волохатого, небритого. Скрюченого за столом, складеного навколо зім’ятої цигарки, сонного й флегматичного.
Усі дівчата-інтернки прагнуть зрозуміти, проаналізувати його, а місцеві романтики все намагаються зіткнутися з ним в коридорі або біля кулера, щоб отримати у відповідь хоч щось окрім роздратованого «Та бля».
Дарма стараються.
Меріл бачить емоцію на обличчі Вульфвуда лише один раз: він давиться жуйкою і кашляє на увесь кабінет, аж скляна стіна дзвенить, його очі не відриваються від екрану комп’ютера. Що б її сусідка по офісній кабінці не віддала б, щоб побачити той екран. А Меріл і не треба.
Пізніше вона згадує цей момент і знає, що Ніколас дивиться на обличчя Ваша Шторма.
Знаєте, як Ваш отримав це прізвисько?
Історія не секрет, але він отримав його два рази, що відомо небагатьом. Ніколас Вульфвуд пам’ятає першого Шторма, молодого й зеленого, галасливого й безглуздого. Його обличчя пливе перед очима, поки рядки тануть на екрані.
Ніколас втомився.
Життя – дійсно сумна штука, коли все ще сумуєш за притулком як за найщасливішим часом. Це останній спогад тиші для Ніколаса. Спокій.
Він просто хоче залишитися в спокої.
Коли він був малим, він вірив у Бога, вірив у справедливість. Добро? Сумнівно. Але погані люди отримують своє, бо справедливість – натуральний баланс світу. Він лежав під кривою стелею й слухав вистріли на вулиці посеред ночі, і думка: кулі не попадають в їх стіни, бо це гарне місце, воно в балансі, і зло не важиться турбувати Божу гармонію – дозволяла йому дихати.
А потім він дізнався, що на бандитському означає слово «дах». І що за дах треба бути вдячними, треба платити.
– Такий малюк, а вже такий зухвалий, – чоловік вистрілив йому під ноги, і Ніколас зрозумів, що думки про баланс то дитяче. Йому було зарано дорослішати. Чоловік повернув пістолета і вклав в його руку. – Коли такий розумний, будеш захищати притулок сам. Компренде?
З тремором в колінах, зі сльозами в очах і дзвоном у вухах, тримаючи ствол липкими від поту руками, Ніколас Вульфвуд зрозумів, що жити все ж хочеться.
Його забрали, бо довів, що не дарма їв під їх дахом, бо має непоганий приціл і не плаче під стресом. Пацан гнучкий, як глина. З нього можна зробити щось пристойне.
Ніколас мріє про той спокій гучної темної ночі, криву стелю і постріли, десь далеко.
Ніколас дуже швидко подорослішав і зрозумів, що Бога не існує, бо той не залишив би його живим так довго після всього, що Вульфвуд скоїв. Бог не припустив би існування такого, як він.
Він намагався тікати. Думаєте, йому це на думку не спало? Ви й самі знаєте, чому йому не вдалося.
Ніколасу не пощастило бути розумним, що зробило його корисним інструментом організації й оптимальною інвестицією.
– І як тільки сюди пустили такого, як ти!
– Мене спонсорує мафія, – відповідає він і випускає кров з носа різким видихом. Ідіот з його паралелі думає, що Ніколас знущається, і заносить кулак знову.
Кому скажи, що мафія проплатила йому коледж, – не повірять, в прямому сенсі. Ніхто не вірить, і життя перетворюється на жарт, коли правда чи брехня не має сенсу. Ніколас приймає удар в скроню і гатить ногою по чужому коліну, потім коліном в пах. Бога немає, справедливість не є законом природи, тому й грати за правилами немає сенсу.
Найсмішніше те, що мафія віддала його на бізнес і фінанси. Ніколас Д. Вульфвуд, видатний малолітній вбивця, стирач, влучний стрілок і ще кращий кишеньковий злодій, ще й почесний студент магістратури бізнес-адміністрування.
В нього не було друзів, що дали б йому прізвисько. У Ваша було море.
Жовто-червона пляма, людина-двигун, Ваш Шторм. Ні хвилини на місці.
Ваш був хлопцем серед дівчат, був усім подружкою, був спалахом. Посеред будь-якої метушні, гучної справи – його фізіономія. Збір підписів на стипендіальну ініціативу для студентів з фінансовими проблемами? Він скликає людей на вулиці й ліпить поцілунок в щоку за кожен підпис. Марш за безкоштовні протизаплідні для студенток? Його скрипливий голос вторить дівчатам увесь шлях. Дівчата вибивають дух з второрічки, що тявкає лайку в їх бік, і якимось чином Ваш опиняється на першому плані в репортажі студентської газети про скандал. Ініціатива про роззброєння: наївні плакати і виклики про мир. Ніколас похмуро всміхнувся, проходячи повз, і їх погляди зіткнулися. Блондин кивнув на нього, як запрошення приєднатися, а Вульфвуд навмисне відвернувся.
СНІД – зло, аборти – базове право, інформовані голосування в студраду – не жарт, монополія закладів харчування на кампусі – порушення прав студентів. Проблеми багатих і пригнічених: синочок заможних батьків може дозволити собі грати роль янгола.
Його білясті патли в чужих кулаках, хрипи від удару в живіт. Ніколас не знає, чому не пройшов повз того разу. Він був усім, проти чого виступав Ваш: нуль амбіцій, без чітких поглядів на права меншин, з пістолетом в руці.
– Погралися і досить.
Коли б’ють Ніколаса, він дозволяє крові хлинути, бо він заслуговує на біль. Він може захиститися, але обирає не робити цього, дати фору десь у хвилину, бо чи не в цьому сенс конфлікту? Коли Ваш відмовляється бити кривдника у відповідь, це надзвичайно бісить. Показушник, янгол, ще й мученик.
Ніколас дивиться з-під втомлених повік на боягузів перед собою – три на одного, жалюгідно – і чекає, поки до них дійде, що він не жартує. Спускає запобіжника.
Вони плюють собі під ноги, де лежить Ваш, перед тим як втекти, і Вульфвуд думає про те, щоб вистрілити їм під ноги, як робили з ним малим. Він знає, як швидко це приводить до ладу мозок, але Ваш кашляє і зі скреготом перевертається на спину.
– В тебе є ліцензія на цю штуку?
Ніколас хоче гепнути його в бік.
– Ти хотів сказати «дякую» за порятунок? Усі манери вибили?
– Не думав, що тебе турбує вдячність, – усміхається хлопець і вкладає руку на поранений живіт без наміру встати. – Я Ваш. Ти?
Ніколас гмикає і ховає ствола. Вже налажав, показавшись цивільному, ще й такому правильному.
– Тоді лицар в зім’ятих обладунках без імені, – без затинання позіхає Ваш. – Дякую. Але не варто було. Якби хтось побачив? Якщо вони розкажуть?
– А ти хіба не настучиш, – Ніколас навіть не питає. Можливо, увесь цей епізод був несвідомою спробою бути спійманим, закінчити цей цирк. Бути настільки необережним можна лише людям з бажанням смерті.
Ваш посміхається як вісник сивої, але в зовсім іншому сенсі. Він плескає по землі біля себе, підіймає брови.
– Будь ласка. Догоди побитому.
Ніколас сідає на землю поряд, і Ваш усміхається, ніби дитина. Тягне його вниз, і сорочка Ніколаса мокне від залишків дощу з того ранку, а його очі вперше помічають зорі над кампусом.
– Як я можу настукати на свого захисника?
– Навіть не запитаєш звідки і навіщо в мене зброя?
Ваш смикає плечем і здригається від болю.
– Вочевидь для лицарських справ. Мене більше цікавить інше.
Він мовчить так довго, що Вульфвуд не витримує і цикає.
– Що? – заковтує приманку разом з гачком і грузилом. Ваш блискає очима.
– Нащо тобі сонцезахисні окуляри посеред ночі? Для додаткової крутизни?
Ніколас пхає його ліктем в бік, і скиглення болю поєднане з самовдоволеним сміхом хапає його за горлянку, ніби нашийник. Сміх Ваша там і залишиться ще надовго.
Організації потрібні кмітливі дівчата і хлопці. Так, допомагати деяким людям зникнути – дуже гарна справа, але будь-який ідіот впорається з ножем чи пістолетом. А навіть якщо не впорається, таких легко здихатися і замінити новими.
Ніколас був непоганим в утилізації негідних, але виявився ще кращим в інформаційному полі.
Мафії дуже потрібні люди, які допомагатимуть непомітно зникати фінансам і паперам. В страховій фірмі, де згодом Меріл Страйф перериє його офіс і нічого не знайде, Ніколас відповідатиме за фінансовий аудит, а саме за виправлення остаточних довідок та звітів, за коректування цифр в потрібному напрямку. Через нього проходитиме уся фінансова звітність та окремі кейси, де треба обережно стерти не тільки нулі, а й людину.
Страхові агенти виявляють, чи отримає родина загиблих компенсацію від компанії у разі нещасного випадку. Ніколасу та окремим його колегам немає завад підробити деякі деталі рапорту, щоб не залишилось жодних підозр окрім нещасного випадку. Рідні отримують щедру суму, а організація замітає сліди без явних втрат. Проста процедура, майже стерильна, коли не тримаєш зброї.
Але справа приймає новий вигляд, коли кейс має знайоме ім’я.
Коли закодований імейл з деталями завдання має перелік прикріплених додатків, і першим з файлів є фото людини, що досі приходить тобі в п’яних снах.
Ваш починає носити сонцезахисні окуляри, блискає на сонці, і Ніколасу хочеться розбити його мармизу. Ваш з'являється посеред його пари по обліку й аудиту, сідає позаду нього на поглибленій інтеграції міжнародного права в підприємницькій діяльності. Він стає на стіл і зачитує строфи посеред елективної латини. Увесь час його погляд не залишає Ніколаса, і це протилежність його цілі бути непомітним. Вульфвуд встає і йде з авдиторії.
Ваш виступає на зборі коштів на реновацію двох будівель кампуса для кращого пристосування для студентів з особливими потребами й обмеженнями і знімає свій протез перед десятками глядачів.
Його поривання відкриватися і бути вразливим з усім світом викликає гнів, бажання задушити його голими руками. Ніколас хоче вчепитися зубами в його горлянку, зламати йому пальці, вирвати волосся, але натомість він запалює цигарку як жалюгідну альтернативу. Ваш і в натовпі знаходить його поглядом і махає ногою, яку тримає в руці. Жест до того невинний і дуркуватий. Ніколас ненавмисне розжовує фільтр.
Перекладацька бібліотека зазвичай тихіша, ніж інші. Тут сидять справжні ботани, відбувається реальна наукова робота. Ідеальне місце для нелегальних комунікацій.
Організація використовує бібліотеку для кодового зв’язку з двома студентами, яких фінансує. Ніколас і гадки не має, ким є другий студент.
– Який приємний збіг обставин.
Ніколас обертається від навігаційної полиці, де Ваш складає руки і спирається на протилежну шафу. Та одразу ж здригається і майже падає, і переляк на його мармизі змушує Ніколаса здивовано гигикнути. Ваш обертається, ніби почув постріл.
Перекладачі дуже серйозно ставляться до тиші в бібліотеці. Тиша – свята, і в її кришталевій оправі блиск окулярів Ваша має гучніший ефект.
Нахил голови, крива посмішка. Виклик.
Ти не на лінгвістиці.
Ніколас підіймає брови.
Ти теж.
І що ж ми тут обидва робимо?
Ніколас вказує великим пальцем на полицю позаду себе. Код для внутрішнього зв'язку базується на специфічному ключі, що досить кмітливо підпадає під його навчальний план.
Латина.
Ваш щось виглядає за його плечем. Думає з секунду і робить три сміливих кроки до нього.
Ніколи до цього в Ніколаса не було потреби помічати ріст Ваша. Його фізична присутність, так, дуже помітна. Він заповнює кожну кімнату, в якій опиняється. Його зовнішність теж: тонка шия в високому комірі, очі цуценяти, зачіска, яку так і хочеться взяти в кулак і тягнути, поки не заскиглить. Ніколас не усвідомлював, що Ваш вищий за нього. Ледве, але він має підняти очі. Він не може зупинитися від кроку назад, і Ваш усміхається, коли спина Ніколаса впирається в полицю.
Він протягує руку, і мозок Вульфвуда одночасно обробляє інформацію про найближчі виходи та усіх потенційних свідків навколо, яких він встиг помітити, з тремором в горлі від відсвіту сережки, яку хочеться смикнути чи спробувати на зуб.
Ніколасу чудово відоме відчуття вприску гормонів в мозок, але ще ніколи жага так не контрастувала з адреналіном від потенційної небезпеки. Кожна секунда – холодне повітря проти розпеченого леза його свідомості, електричні іскри на натягнутій шкірі.
Нігті правої руки Ваша з потрісканим чорним та блакитним лаком стукають по книжковому корінцю біля вуха Ніколаса.
– Що ти-
Ваш прикладає палець іншої руки до губ. Тихо. Нахиляється, і Ніколас мав би дивитися за його спину, впевнитися, що вихід все ще доступний, але він може зосередитися лише на запаху, на ледве чутному дряпанні нігтя по книзі в лівому вусі і шепоті в правому:
– Не знаю, як бути ще очевиднішим. Так зрозуміло?
Одним плавним рухом Ваш відхиляється назад, забирає книгу з полиці, роздивляється обкладинку. Стріляє бісика і одними губами каже:
– Я слідкую за тобою.
Блискавка пробиває Ніколаса від тім'я до п’ят. Рука сама злітає і хапає Ваша за комір пальто.
Що йому відомо? Хто він в біса такий? Чого він хоче? Очевидність в якому сенсі? У що він грає?
Гарчання підіймається глибоко в грудях, самозахист на першому місці, і цей ідіотський момент як прогалина в обороні, вітер на вкритій холодним потом шкірі.
Але Ваш скидає будь-який натяк на крутизну і одразу ж гмикає з невинним обличчям.
– Я щось не так сказав?
– Не грайся зі мною.
– О, але ж це так весело, – Ніколас гарчить і смикає його вниз, і малий зойк майже приносить задоволення. – Ти дуже цікавий кадр, Вульфвуд.
– Звідки ти знаєш моє ім’я?
Ваш блимає на нього.
– Ти ж не серйозно?
– Відповідай.
– Я бігаю за тобою вже тижні три. Ти думаєш, я не знайшов твого імені? Камон.
– Навіщо ти за мною вештаєшся?
Ваш позіхає, але вирватися з хватки не намагається. Є щось невимовно крихке в його покірності. Ніколас не впевнений, хто б виграв, якби вони грали в повну силу, але Ваш обирає залишатися на місці.
– Я ж кажу, не маю гадки, як бути ще більш очевидним. Привернути твою увагу.
– За яким хріном?
Короткий виважений кашель відволікає їх один від одного. Ваш намагається відступити, але кулак Ніколаса все ще тримає його, і вони обидва незграбно сіпаються. Ваш підіймає книжку в руці перед бібліотекарем для демонстрації.
– Ми тут літера… туру обираємо.
Стерти Ваша. Стерти найпомітнішу, найяскравішу людину, яку йому доводилось знати.
Ніколас роками намагався й не вийшло, а тут так просто. Він змушує свої очі сфокусуватися й пробігтися по тексту. Шифр для незавершеної роботи, розсилання для активних агентів: підготувати документи, закінчити справу до кінця тижня. Живим чи мертвим, загроза витоку інформації. Ніколас лається під ніс.
Їм все одно, як. Він має інформацію, яка не має потрапити назовні.
Куди він знову заліз? Коли він повернувся? Яким чином-
Йому треба вийти. Треба піти кудись, бути де завгодно, але не тут. Ніколас жадібно ковтає дані, щоб не впустити ні крихітки, а потім закриває приховані вікна, вимикає техніку й забирає піджак зі стільця. На вулиці дощ, а в нього ні парасолі, ні бажання повертатися. Ніколас дістає пачку-
-цигарок і знаходить квітку всередині.
Червона хризантема в обіймах двох сумних сигарет. Ніколас підіймає голову й обертається, ніби знайде відповідь десь навколо.
Чомусь він не сміє зім’яти квітку. Його пальці делікатно торкаються пелюсток, відхиляють, щоб зачепити кінчик сигарети. Коли Ніколас підносить її до обличчя, залишок чужого одеколону пробігається по його загривку.
Сам себе бісить тим, як швидко запам'ятав його запах.
– Чому саме бізнес-адміністрування?
– Відчепися.
Ваш пристосовується під ритм кроків Ніколаса, повертається і тепер йде по-нормальному, а не спиною вперед.
– Ти робиш спроби почати розмову набагато складніше, ніж хотілося б.
– Нічого нам базікати.
– Я лише хочу бути твоїм другом! Невже це так погано? Тобі сподобався мій подарунок?
Ніколас дві ночі не міг заснути, намагаючись зрозуміти, як Вашу вдалося підібратися так близько непоміченим. Як він це провернув?
Від Ваша тхне небезпекою, невідомим і червоними хризантемами.
– Полюбляєш каву? – Ніколас зиркає замість відповіді, і Ваш перебільшено усміхається. – Просто подумав, з твоєю звичкою палити.. було б підхоже.
Йому щось потрібно, і Ніколас ніяк не може зрозуміти, де облажався. Так, він показав йому пістолет, але такий ідіот як Ваш мав просто здати його охороні кампуса або поліції. Ніколас був обережним в комунікаціях, ходив на пари, не привертав уваги. Він обходив бібліотеку після метушного моменту. Він замітає сліди, чекає, поки пил осяде, перш ніж повертатися в певні місця. Але він не може здихатися Ваша. Ваш щось знає, щось винюхує, і він настільки очевидний з цим, ніби очікує, що Ніколас знатиме, що він робить. Психологічний тиск, атака в лоб, але Ніколас ніяк не може зрозуміти, на якому фронті. Він так втомився здогадуватися, а цей паскудник ніяк не скине привітливу маску, не дасть йому натяку, не-
– Відчепися від мене! – рявкає Ніколас, і Ваш спотикається й майже падає. – Я не знаю, чого тобі від мене треба, і ти мене задрав. Не наближайся, якщо не готовий до бійки, бо наступного разу, – він дивиться на Ваша і майже готовий повірити в здивування на його наївному обличчі, – я не буду ввічливим.
Ніколас залишає Ваша посеред переходу між будівлями. Найнесподіваніше: Ваш дійсно залишає його в спокої, і це найдратівливіше, що він міг вчинити з Ніколасом.
Ніколас помічає його на парковці, бачить з вікна авдиторії. Ваш біжить благодійний марафон в мокрих майках, організовує пранк для двох професорів, за який троє студентів (він включно) відстороняються на тиждень. Ваш проходить поряд, коли група хуліганів розбиває першу пляшку о стіни математичного корпуса. Він відбирає пляшки і майже доходить до середини лекції про любов і мир, коли один з професорів помічає його з вікна з пляшкою в руках. Ваш знову в біді, і знову пів кампуса збирається, щоб захистити його від відрахування, увесь цирк якимось чином знову зосереджується на ньому замість реальної проблеми. Ніколаса дратує, що він знає так багато деталей, що він свідомо слідкує за Вашем. Тепер його очі самі знаходять хлопця в кожній кімнаті та за їх межами.
Ваш проводить тур для першокурсників. Сонячний зайчик, а не людина. Він сяє й жартує, сміх групи лунає між будівлями, розмови ллються без зупинок, бо така людина, як Ваш, не потребує зусиль, щоб розворушити натовп. Ваш не знаходить його поглядом, і горлянка Ніколаса чешеться гримнути в його бік.
Якого біса він не дивиться?
Ваш не з'являється на його парах чи в бібліотеці, а цигарки Ніколаса пахнуть лише тютюном. Через місяць студрада йде на страйк, і Ваш сидить на сходах адміністративної будівлі вдень і вночі, в дощ без парасолі, тримає оборону, поки інші ганяють за їжею, в душ чи ще куди. На четвертий день страйку, коли Ніколас проходить від гуртожитку до бібліотеки, він чує той самий дзвінкий голос. Ваш чхає й каже «перепрошую» в порожнє повітря. Ідіот.
Ніколас хоче вбити кожного робітника адміністрації, що спровокував цей страйк, і викрутити шиї лицемірам, що залишили його одного в такий холод.
Ваш чхає і вибачається перед ніким, але цього разу чує тихе й вперте «будь здоровий».
Він піднімає голову і бачить чашку-термос прямо перед своїм червоним носом. Ніколас стукає дном по його голові, коли Ваш задовго гальмує, і знову протягує термос. Ваш шморгає носом і вдихає пару.
Дощ знову почався кілька хвилин тому. Ніколас ніколи не був мерзляком, тому не додумався принести щось тепле. Він підступає ближче, щоб його стара чорна парасоля вкрила їх обох, і сідає на мокрі сходи.
– Дякую, – бурмоче Ваш, обертаючи долоні навколо теплої чашки. – Лицаре.
– Нема за що, – бурчить Ніколас. – Бовдуре.
Обидва ледве посміхаються своїм колінам і більше нікому.
Вони не розмовляють після того дня посеред страйку. Ваш не чіпає Ніколаса, а той мовчки біситься. Вульфвуд помічає Ваша усюди, починає планувати свій день так, щоб попастися тому на очі. Він розстібає додатковий ґудзик на сорочці і почувається як останній ідіот, але не застібає назад.
Проходять тижні, і Ніколас отримує умовний знак вийти на зв'язок. Бібліотека, перший поверх, код Кватро, після одинадцятої вечора. Він спить до обіду і ненавидить себе до вечері.
Перекладацька бібліотека цілодобова, але вночі нею користуються максимум троє студентів за раз (не враховуючи період сесій), і всі будуть на третьому поверсі та вище. Дуже гарне, тихе місце для нічних вилазок. Ніхто не спитає, чому ти тут, а зайві очі і вуха занадто далеко, щоб легко спалитися.
Уявіть подив Ніколаса, коли посеред спокійного пошуку потрібної книжки-ключа на полиці він чує металеве ляскання, вий сирени і поспішні кроки. Ніколас автоматично відстрибує від полиці, аналізує кожну свою дію: що саме спровокувало сирену. Він не чіпав нічого окрім дверей, підлога здається цільною, ніяких пасток, ніякого витоку. Кроки наближаються і оминають його, брязкання разом з ними, і гучний удар з наляканим голосом біля виходу змушують Ніколаса рушити на звук.
– Трясця! Та щоб я ще раз-
Перекладацький корпус має неабияку охорону: тут чекають тривалі проєкти та унікальні історичні папери, а на сьомому поверсі криптографи зберігають і працюють над новою технікою. Окремі поверхи мають власну сигналізацію, деякі зразки мають захисні механізми по типу прихованих штрих-кодів або крихітний запальний механізм, що розривається мікроскопічними кольоровими шипами, що заходять під шкіру і залишають своєрідне тату з опіком. Нянька Ніколаса пояснив йому це в його перші дні, бо організація приховує інфу в тих самих стінах тими ж способами. Вульфвуд має знати, як вести пошук в разі викрадення їх файлів та техніки.
Очевидно, інших студентів не інформують так само в перші дні на кампусі, і Ваш точно не другий студент його організації, бо саме його спина летить до виходу з дірявою від мікроскопічного вибуху сумкою. Не може він бути настільки ідіотом, щоб так по-дурному красти, маючи на руках знання про пастки.
Ніколас несеться слідом, і як тільки сумка Ваша перетинає головний поріг, сирена починає вити на повну, а з виступу над входом донизу летить ще одна серія незмиваного чорнила. Ворота починають зачинятися з незвичною швидкістю. Ще десять секунд, і вони будуть в пастці.
Ваш настільки збитий з пантелику, що чіпляється через власну ногу й майже летить носом в землю, але Ніколас нарешті наганяє його й смикає за капюшон. Його лікоть обливає чорнилом. Ніколас кричить, але інстинкти переважують, і він тягне Ваша до воріт. Штовхає вперед себе в останню мить – тіло Ваша пролітає в фінальні секунди, залишаючи Ніколаса з іншого боку. Кров калатає в вухах, і Ніколас не знає, коли його ліквідують, але попастися так близько до комунікаційного центра з кобурою під піджаком посеред ночі – дуже велика помилка. Такої не пробачають. Вже краще дістати пістолета зараз і самому-
Ворота зупиняються з брязком й іскрою і залишаються на місці, вивільняючи дикий скрегіт. Ніколас опускає очі й бачить причину іскор: залізний протез Ваша, вставлений між затворами, тремтить під тиском, а над ним налякані до смерті очі, що впізнають його.
Ніколас не розкидається шансами, секундами й словами на вітер. Він опирається ногою на залізне коліно, перестрибує на інший бік, і вони разом витягають ногу Ваша, залишаючи величезну подряпину.
Потім лише біг.
Ніколас усвідомлює, що має зупинити Ваша, затримати його і передати в надійні руки. Не поліції, а на свій бік, але ця думка приходить до нього, коли вони вже летять через тунель до одного з його укриттів.
– Зачекай! Одну секунду! – задихається Ваш за його плечем, і в Ніколаса прорізується голос.
– Телепень! В нас три хвилини, поки на місці не з'явиться поліція! А коли підтягнуться, – він не закінчує речення. Ваш кульгає й ледь не падає кілька разів на поворотах. – Нам не можна тут залишатися. З поліцією ще можна погратися, але інші спустять собак, і-
Він робить різкий поворот, і вони вибігають до одного з гуртожитків. Ніколас зриває з грудей ланцюжка, вставляє ключ на ньому в замок старих дверей занедбаного велосипедного схову. Ваш здригається при виді його байку й озирається.
– А-але м-ми…
– Завали й сідай!
– Я-я…
Вперше з воріт Ніколас дивиться на обличчя Ваша і бачить сльози. Він бачить дитину, що ніколи ще не стояла лицем до такої небезпеки й не розуміє, що втеча – найкращий варіант. Ваш не витирає сльози й дивиться на Ніколаса як на саму смерть і порятунок в одній постаті.
Лещата навколо горла Ніколаса остаточно затягуються.
В три кроки він опинається перед хлопцем і бере його обличчя в свої руки.
– Дивись сюди.
– Я-
– Ваш! Послухай мене, – Ніколас згадує малого Лівіо, його повні розуму очі й кмітливу увагу, перша і остання людина, що слухала його без питань і сумніву. Ніколас збирає уламки того впевненого, м'якого голосу всередині себе й навішує його на себе як лати. – Ми можемо повернутися. Згодом. Але прямо зараз нам треба зникнути. Ти не знаєш, що зробив, не розумієш наслідків, і це нічого. Але нам треба поїхати. Я про все подбаю, гаразд?
– Я-
– Гаразд? – Ніколас ледь струшує його голову, як порожній кокос, і свідомість повертається до скляних очей разом с малим нявком.
– Так.
– Сідай і тримайся міцно.
Вони їдуть довго, і Ніколас не використовує жодного перевального пункту своїх. У флуоресцентному світлі знаків заправки подряпини від залізних шипів на лівій руці Ваша підтверджують страхи Ніколаса. Він вкрав щось, за що їх обох ліквідують.
– Я хочу, щоб ти знав-
– Чим менше я знаю, тим краще, – перебиває Вульфвуд, і Ваш виглядає так, ніби отримав ляпаса. Ніколас ненавидить цей вираз обличчя, але не збирається вибачатися. Він має рацію. Вони обидва це знають. – Голодний?
Студмістечко замале, щоб там надійно сховатися. Ніколас тягнеться до міста на іншому боці штату, де достатньо тіл, щоб замести сліди.
– Тримайся по-нормальному! – Ваш вагається, і Ніколас хапає його руку й обертає навколо себе. – Те, що ми по вуха в лайні не значить, що я скину тебе на ходу. Я сказав, що про все подбаю? Годі труситися і дозволь мені набрати швидкість.
– Ти на сто відсотків виглядаєш як людина, що скине мене на ходу, – бурчить Ваш, але покірно притуляється до його спини, і, можливо, Вульфвуд не продумав абсолютно все. Він набирає швидкість на порожньому шосе, і гуркіт мотоцикла обертає їх як захисне поле. Світ здається далі, ніж є насправді.
– Я злий, виснажений і не палив п'ять годин.
Ваш важкий і втомлений, але навіть спиною до нього Ніколас відчуває цей вираз обличчя з нахилом голови.
– Стане легше, якщо закуриш?
– Я загубив цигарки, поки бігли.
Одна з рук Ваша зникає з його торса, він ледь помітно рухається. Ніколас стискає кермо, і рука Ваша повертається до його поля зору зі знайомою пачкою між пальців.
– Звідки-
– Це твоя, – голова Ваша з'являється біля його вуха, підборіддя на плечі. – Я підмінив її, коли підклав тобі подарункову.
Поміняти пачки, звісно. Це значно простіше і дієвіше, ніж що завгодно інше. Оцінювальне фиркання Ніколаса губиться в гуркоті двигуна.
– В мене немає лише-
Рука Ваша опиняється на грудині Ніколаса, майже провокуючи аварію. Втомлений сміх, ніби життя більше не дороге, пальці мандрують по внутрішніх кишенях піджака Вульфвуда, поки не знаходять запальничку.
– Що ти робиш?
– Дбаю про тебе, поки ти дбаєш про мене, – відповідає Ваш, ніби це найпростіше запитання, що він чув. – А тепер скажи «А».
Вони обидва майже обпікаються запальничкою, а Ваш кашляє, як тільки перший клуб диму прилітає в його обличчя, але на кілька хвилин це єдине місце, де вони хотіли б бути. Ніколас сміється з його кашлю, а Ваш тримається міцніше і вкладає лоба на його плече.
Вони зупиняються на привал біля напіврозвалених залишків стародавнього мотелю. Ваш знаходить бляшану коробку з припасами, схожими на аптечку, а Ніколас вибиває усе лайно зі старої поштової скрині.
Ніколас і не помітив, що трохи чорнил потрапило йому на обличчя. Ваш намагається вивести пляму з його вилиці спиртовою серветкою, але дарма. Ніколас спльовує на пісок і починає обробляти незначні подряпини Ваша. Той сидить дуже покірно й тихо.
Ніколас вагається, але все ж таки проходиться пальцями по протезу лівої руки, по малих подряпинах на передпліччі.
– Це був би серйозний опік. Пощастило.
– Що не маю здорової кінцівки?
– Що лівша, – кінцівки Ваша турбували його, лише коли той розмахував ними або спотикався о власну ногу, або в той момент, коли ці кінцівки були занадто близько до Ніколаса без попередження заздалегідь. Ваш тихо гигикає і намагається ворухнути пальцями.
– Вона більше не слухається, – він може зігнути лише два пальці, і ті навіть не повністю. Метал скрипить, коли він намагається розвернути його під певним кутом. Ваш морщиться. – Це влетить в копійку.
Ніколас не відповідає. Він впізнає шок, коли бачить його. Спроба зосередитися на малих проблемах, на систематизації деталей замість великої картини. Ваш здригається, коли Ніколас протирає подряпину на його плечі, і підіймає свої великі очі на нього.
– Я знаю, що ти сказав, але я просто хочу, щоб ти знав, що для всього цього є пояснення. Воно мало сенс, поки… – він відводить очі. – Я не злочинець.
– Мої вітання, – бурчить Ніколас. – Ніколи не задумувався, хто я? – Ваш сіпається від здивування, але Ніколас втримує його на місці. – Спокійно, я не закінчив.
– Ти?
– Звідки мені відомо про пастки, про часи реакції? Чого я вештаюсь в бібліотеці, звідки ти вирішив щось вкрасти, посеред ночі?
– Ти знав?
– Про твій вибрик? Ні. Але тепер для тебе ще важливіше, щоб я знав якомога менше.
– Ми можемо піти до…
– Поліції? Бо ти не злочинець. Ти опинився не в тому місці не в той час. Так, можна, але.
– Але в мене важлива інформація, а тебе…
– Бінго, – Ніколас позіхає і підіймає очі до неба. Світанок поволі підіймається, розминає затеклі ноги. – А якщо знайдуть мої… Мене в будь-якому разі.
Ваш починає помітно тремтіти.
– Я все виправлю, – каже він, що змушує Ніколаса подивитися на нього й підняти брови. Яка впевнена фраза для такої ситуації.
Ваш опускається з адреналінового ражу, його шкіра гарячіша, ніж має бути. Піт промочив розтріпане на вітру волосся й одяг, до вологих скронь прилип пісок. Ніколас впізнає усі ознаки шоку, але рум'янець Ваша здається майже маніакальним, коли до нього долучається широка усмішка.
– Я хотів запросити тебе на каву, – каже Ваш. – Ти дав мені зрозуміти, щоб не наближався, поки не буду готовий сказати прямим текстом.
– Ти думаєш, зараз час?
– А що мені залишилося втрачати?
– В тебе жар від адреналіну.
– Ти сказав, що наступного разу не будеш ввічливим, – продовжує Ваш, – і я не міг припинити програвати це речення в голові. Ти навіть не уявляєш, як складно було не бути спровокованим.
– Треба знайти тобі води.
Ніколас не встигає повністю встати, а Ваш хапає його за лікоть і змушує подивитися собі в очі.
– Будь ласка. Я маю бути чесним. Я розумію, що ти можеш не відповісти тим же, але я маю викласти усі карти на стіл перед тим, як запропонувати свій план.
Ніколас моментально приземляє дупу весь в увазі.
– Я хочу почути план, який ти придумав за кілька хвилин в лихоманці.
– О, він реально лихомановий, – сміється Ваш. – Я не знаю, як правильно це сказати, але… якби ми не мали наших… обставин. Думаєш, ми могли б бути друзями?
– Друзями?
– Або ще кимось. Якби не було цих умов, ти б пішов зі мною на каву?
– Я п'ю міцний алкоголь.
– Віскі?
– В тому числі.
– То це так?
– Так що?
Ваш дивиться на нього ледь роздратовано, і Ніколас не може стримати щирий сміх.
– Так, довбню. Ти – найближче, що в мене є до друга, і я б подивився на те, скільки чарок вистачило б, щоб тебе вирубило.
– Мені ледве потрібна одна, щоб зробити щось, про що я можу жаліти зранку, – тут же відповідає Ваш, дивлячись в його очі, і Ніколас знову відчуває тиск десь зсередини. Ніби щось в ньому занадто велике для його тіла і має вирватись назовні. – І з цього мого пороку випливає мій план. Скажи, Ніколасе, ти католик?
Ніколасу ніколи не здавалося, що він належить самому собі. Його життя ніколи не було незалежним, воно дано йому з переліком умов.
Тижні розмов з Вашем тільки підтвердили це відчуття, але чим більше Ніколас дізнавався про нього, тим сильніше хотілося мати якомога більше самого себе, бути таким цільним, як Ваш.
Вони будуть на рік старше, коли Ваш напише йому:
Я ненавидів ідею комусь належати. В мене завжди було так мало свободи, мало вибору. Знаю, для тебе це прозвучить як жарт, але мені здається, що ти зрозумієш, так? Я сам не усвідомлював, як мало в мене було особистих кордонів. Мене ніколи не навчили, що я можу належати собі і не бути винним. Але я зустрів тебе і зрозумів, що значить боронити себе. Мені захотілося навчитися не віддавати себе іншим, аби я зміг подарувати усе тобі. Я ненавиджу, коли люди намагаються присвоювати один одного, мені огидна фраза «ти мій», але коли ти дивишся на мене, мені так хочеться пообіцяти: я твій. Я не вірю в присвоєння, але ти дозволив мені вірити в дар.
Ніколас розіб'є чашку о стіну, коли читатиме. Він зненавидить себе і все людство.
Думка про володіння ним, сама ідея, що хоч хтось може приборкати таку людину, як Ваш Шторм-
– Взагалі-то, насправді це Валентинез Алкальнела Сіфакс Сізідабоерц Гомбігобіла Блю Страдіварі Талентрент П'єр Андрі Чартон-Хеймосс Балдеус Джордж Дойтзел Кайзер Третій, – він посміхається у відповідь на спантеличену пику Ніколаса. – Якщо хочеш взяти моє ім'я, обирай будь-яке.
Ніколас витріщається.
– Та хто ти і звідки взявся на мою голову…
– Ця історія значно довша за моє ім'я, а я так розумію, що ми на таймері. Так, Пасторе?
Вони стоять посеред крихітної каплиці на в'їзді в пустельне містечко, і Ніколас сміється, коли каже заїжджене «Я згоден», бо він ще ніколи не відчував себе таким вільним. Ніщо так не нагадує тобі про волю вибору, як дуже дурний вчинок, що визначає курс твого подальшого життя.
Ваш не відпускає сумку з краденим і має її на плечі навіть в такий момент, а на обличчі Ніколаса досі засіла чорнильна пляма. Випалені сонцем обличчя відбивають божевільні посмішки, як сонячний відблиск між двох побитих дзеркал.
Одружені пари не можуть свідчити один проти одного, і Ваш чіпляється за цю соломинку з відчаєм людини, що тоне.
– Я не можу зробити все сам, я повинен мати змогу з тобою говорити.
– І це привід-
– Вхопити гарнюнього лицаря з блискучою пушкою і прив'язати його до себе клятвою перед Богом, в якого ми обидва віримо лише на чверть? – Ваш озирнувся з бісівською посмішкою. – Не витрачай повітря на дурні запитання.
Вони зливаються з бандою байкерів, які знаходять спільну мову з Вашем і горланять, коли він каже, що вони заїхали в містечко одружитися. Натовп з дванадцяти людей в шкіряних штанях забивається в капличку, щоб бути свідками найабсурднішого вечора в житті Ніколаса. Їм знайшли обручки, які не налізли на їх пальці, і вся атмосфера й галас на їх честь діє на нього, як присмак крові у воді на акулу. Почуття приналежності, існування частиною чогось більшого роздирає його серце наново, але цього вечора пульсація рани змушує його пам'ятати, що він живий.
Байк Ніколаса чудово вписується між брухту банди на парковці біля бару. Їм треба трохи поспати перед останньою частиною шляху, це Ніколас каже собі, коли Ваш затягає його всередину.
Ваш просить своїх нових друзів розпиляти його обручку, і Ніколас не встигає запитати, а замале кільце вже лежить перед хлопцем з розділеними кінчиками. Ваш дістає сережку з блискучим камінцем з вуха, кладе на барну стійку.
– Це повинно покрити напої усього закладу до ранку, – каже він, і бар заходиться ревом. Замість дорогоцінного каменя Ваш просуває кінець обручки в дірку на мочці й стискає кінці. Він повертається до Ніколаса, трохи втративши вигляд вишуканого випускника приватної школи з цим металевим кільцем, і посміхається йому так, ніби Вульфвуд запалив зорі на небі.
– Не хочу загубити. Як тобі?
Ніколас закидає в себе першу чарку та дістає з кишені свого ланцюжка. Ключ йому вже не знадобиться. Він викидає шматок металу й нанизує на його місце свою обручку. Зламана застібка змушує його незграбно зав'язати ланцюжка навколо шиї.
Доросліший Вульфвуд подивиться на цей момент і засміється з такої жирної іронії: усі його молоді поетичні думки про нашийники, і ось він сам клеймить себе, як ланцюгового пса.
Ваш сміється й припадає головою до його плеча, поки голоси навколо кричать й починають дві пісні одночасно, зливаючись в найогиднішу мелодію, що комусь доводилося чути. Ніколас вдихає запах його брудного волосся й знає, що буде згадувати цей день до кінця життя.
Він згадує його й зараз, на шляху до своєї квартири. Промоклий від дощу. Він так і не зумів запалити цигарку.
Мати людину, що завжди на твоєму боці, яка завжди буде за тебе і яка вибачить тобі правду.
– Ми з тобою тепер частина одного, – казав йому Ваш. Іноді Ніколасу хотілося заснути в його руках і не прокинутися. – Я нікому не дозволю тебе забрати, ніхто не витягне ні слова про тебе. Не зможуть і не мають права.
Ніколас лається, струшує воду з волосся, як мокрий собака, і завертає до своєї будівлі.
Він віддав усе, що мав. Він повернувся, замів сліди, зробив усе, щоб Ваша залишили в спокої. Вони мали успіх, і навіть якщо Ваш залишив його, він пішов живим. Ніколас завжди знав, що Вашем не можна володіти, і він був готовий оберігати його, як секрет, довіку.
Але якимось чином він знову на радарі, розпластаний з мішенню на спині. Усі їх зусилля…
Зачиняє двері й засуває штори. Викручує детектор диму й дістає попільничку.
Думай. Думай!
Деталі трохи розмиті, але Ніколас майже впевнений, що ніхто не знає. Він має спільну історію з Вашем, вони були знайомі, але на цьому все. Кожен, хто прочитає їх історію навчання, складе два і два, і на Ніколаса можуть повернутися деякі очі, але ніхто не буде ставити його під сумнів. Лише почекають, може, Ваш з'явиться поряд із другом студентських років.
Але й Ваш матиме це на увазі, він усвідомлює небезпеку. Він занадто розумний, щоб просто так з'явитися на його порозі, коли-
Лаконічний стук в двері змушує Ніколаса здригнутися. Обличчя на тому боці, коли він відчиняє, перехоплює подих.
– Привіт, Ніколасе – каже Ваш з крихітною несміливою усмішкою. Опирається на дверну раму і нахиляє голову вбік, так само, як робив багато років тому. – Пам'ятаєш мене?