Archive of Our Own

«Дідько, ну де ж я їх залишив?! Не може ж бути... Ну що за!», – зовсім ще юний омежка стояв біля дверей, риючись у рюкзаку в пошуках ключів. Але тих ніде не було.

– Знову забув, – приречено зітхнув хлопчина, тицяючи чолом у холодний метал. Тілом одразу пробігло тремтіння, а низ живота скрутило.

Омега подумки чортихнувся і прокляв усіх, хто стверджує, що шістнадцять років це найпрекрасніший і найсолодший вік. Свої шістнадцять він ненавидів. Перехід у нову школу, адже «ти вже старшокласник, синку», купа нових людей, усвідомлення того, що ще зовсім трішки і дитинство закінчиться, три роки й випускний, а там – університет, диплом і так далі. І, що найжахливіше для будь-якого омеги, початок статевого дозрівання. Перші кілька тічок абсолютно непередбачувані та нерегулярні, доки не встановиться нормальний цикл. І спробуй вгадати, коли тебе настигне. Отак і сьогодні. Зранку ніщо не віщувало біди, але варто було позайматися на фізкультурі й перехвилюватися через тест з історії – і тобі вітаннячка. Добре хоч зі школи відпустили, розуміючи ситуацію. Але й тут капость – збираючись вранці похапцем, хлопчина забув ключі від квартири. Тепер додому до повернення батьків не потрапити.

Двері квартири навпроти відчинилися, і на сходовому майданчику з’явився ще один герой нашої розповіді. Омега здригнувся сильніше, відчувши поряд присутність вже зрілого альфи. Хлопець теж зупинився і пильно подивився на сусіда. Невеликий простір стрімко наповнювався запахом фіалок. Легким і чистим, ще ніким не займаним. Альфа вдихнув глибше, відчуваючи, як прокидаються інстинкти, і намагаючись утихомирити їх.

– У тебе все гаразд? – спитав він, почувши тихе рване зітхання.

– Так, – така ж тиха відповідь.

Альфа знизав плечима й збирався вже спуститися вниз, робота бо не збиралася чекати, коли його зупинив голос омеги. 

– Взагалі-то ні. Я забув ключі вдома. Тато на роботі, на іншому кінці міста і буде аж увечері. А в мене… – зам’явся. Було ніяково говорити про такі речі з незнайомцем, та ще й з альфою.

– Я зрозумів, – хмикнув хлопець, помічаючи, якими рум’яними стали щоки хлопчини. – А друзі чи хтось із родичів поблизу є, щоб ти міг перечекати в них? – той і сам не зрозумів, чому просто не залишив цього омегу в спокої, і не пішов далі у своїх справах.

Хлопець похитав головою. Батько родичів не мав, а рідня тата жила в іншому місті. Нечисленні друзі зараз ще в школі.

– І що ти будеш робити? – альфа й не помітив, як зробив кілька кроків у бік омеги.

– Не знаю, – знизав той плечима.

– Я можу запропонувати тобі перечекати в мене. Якщо не побоїшся звісно. Я живу один, і вдома аж до ночі нікого не буде. Почекай, поки твій тато не повернеться. Тільки попередь його, щоб він не сварився, – альфа й сам не знав, навіщо він пропонував такий варіант. Хоча перед ним стоїть ще по суті дитина, а обов’язок дорослих допомагати дітям і захищати їх.

Омега з побоюванням подивився на сусіда. Цей альфа з’явився в їхньому будинку кілька тижнів тому. Жив він, як і сказав, один і навіть не водив нікого до себе. Взагалі, від цього хлопця шум був лише тоді, коли його мотоцикл під’їжджав чи від’їжджав зі стоянки. Але навіщо йому пускати до себе в хату незнайомця?

– Дякую, але…

– Як хочеш, – альфа не дав договорити, тільки знизав плечима. Його справа – запропонувати.

Хлопець уже встиг спуститись на кілька сходинок, коли його знову зупинив голос омеги. 

– А ви, правда, пустите мене до себе?

– А було схоже, що я жартував?

Хлопець похитав головою. Він стояв, переступаючи з ноги на ногу. Чи то через незручність, чи то з інших причин.

– То я, правда, можу залишитися? – омега спочатку не хотів заходити до квартири стороннього. Він добре пам’ятав усі настанови батьків про те, що може чекати зовсім нерозважливого і невинного хлопчика за дверима ось таких сусідів. Але, якщо чесно, цей альфа не виглядав головним злодюгою тих батьківських страшилок. А ось Кім Шин із сімсот другої – навіть дуже. І зовсім скоро він має повертатися з занять в університеті. Тому варіантів особливо не було.

– Малий, вирішуй швидше, бо я запізнюся на роботу. 

– Добре. Спасибі вам.

Альфа зітхнув і піднявся до своїх дверей. Відкривши їх, він пропустив омегу в квартиру.

– На поличці лежать запасні ключі. Коли повернеться твій тато, і ти підеш до себе, просто зачиниш двері та залишиш у себе ключ. А я якось потім його заберу.

Омега кивнув.

– А ви не боїтеся пускати чужого до себе в дім? – поцікавився хлопець, поки роззувався.

– Ні. Тим паче, якщо щось пропаде, я знаю, де ти живеш. І, повір, гірше буде лише тобі.

Від серйозного тону й сказаних ним слів хлопчина завмер і злякано глянув на альфу. Той одразу розплився в посмішці.

– Жартую, не бійся. У мене й брати поки що нічого. Я нещодавно переїхав. Тебе, до речі, як звати, малий?

– Джисон. Пак Джисон. І мені вже шістнадцять! – гордо відповів омега.

– Добре, шістнадцятирічний Пак Джисоне, влаштовуйся, а я піду. У холодильнику є їжа, ванну, якщо тобі знадобиться, думаю, знайдеш сам. Запасні рушники мають бути в одній із коробок у кімнаті. А я реально запізнююся. Бувай!

– Стійте!

Альфа вже збирався зачинити двері.

– А вас як звуть?

– Сехун.

– Дуже приємно, Сехуне-ши. І спасибі.

– Ага, мені теж. До зустрічі.

Альфа таки зачинив двері й утік на роботу, передчуваючи бурчання начальника з приводу запізнення.

Джисон, залишившись у чужій квартирі один, несміливо увійшов до вітальні. Нічого надто цікавого – диван, невеликий столик із ноутбуком та багато нерозібраних коробок. З цікавості омега зазирнув у кілька. Теж нічого примітного, тільки книги, диски та різні декоративні дрібниці на кшталт статуеток та рамок з фото. В одній із коробок справді знайшлися чисті рушники. І хоч Сехун дозволив, Паку було трохи незручно настільки вільно почуватися в чужому будинку. До кімнати альфи хлопець заходити не став, а от на кухню заглянув. Дуже хотілося пити. Їжею, про яку йшлося раніше, виявилися пачки з раменом та інші напівфабрикати. Іншого в полі зору просто не було. Хоча їсти Джисону не хотілося зовсім. Звичний здоровий апетит вирішив цього разу помахати хустинкою на прощання. А ось скористатися ванною кімнатою все-таки доведеться...

Варто було омезі опинитись у квартирі Сехуна, як його з головою накрило запахом тютюну. На сходовому майданчику він так не відчувався через дерев’янисті ноти парфуму чи одеколону, що перекривали його, а ось у самому будинку, де переважав природний запах... Терпкий, насичений, гіркуватий. Він зовсім не схожий на той неприємний сморід, що йде від підлітків, які пробують курити десь за гаражами. Той запах Джисон неодноразово чув на альфах зі свого нового класу, коли ті поверталися з великих перерв. Запах Сехуна був якимось шляхетним. Омега припустив, що так можуть пахнути лише дуже дорогі сигарети та сигари. Як ті, що курить татовий начальник. Хоч Пак і бачив того чоловіка лише раз, але аромат запам’ятався. А останнім часом, коли тато почав затримуватися на роботі допізна, молодший омега часто вловлював його відлуння на родителі.

Контрастний душ хоч трохи остудив бажання тіла, але шкільну форму довелося змінити на речі з гардеробу альфи. І Джисон дуже сильно сподівався на те, що це не найулюбленіший одяг Сехуна. Бо вийде ніяково.

Після душа омега влаштувався на високому стільці на кухні, оточивши себе підручниками. Потрібно зробити хоча б предмети, на яких він встиг побувати. Паралельно з цим Пак прислухався до звуків у під’їзді, щоб не пропустити повернення тата. Робочий день у нього закінчувався о шостій, тож удома мав бути десь на початку восьмої, хоча останнім часом від старшого омеги можна було чекати чого завгодно. Навіть незважаючи на те, що Джисон попередив тата про свою проблему.

Хлопчисько встиг задрімати над книжками, бо ніяка математика в теперішньому стані в голову не лізла, коли його розбудив телефон.

– Ти де? Я вже біля будинку, – голос тата звучав трохи сердито й невдоволено.

– Я ж казав, я в нашого сусіда навпроти, – Джисон сів рівно і потягнувся. За час незручного сну спина встигла заніміти. 

– Що ти там забув?

– Па, я ж тобі писав. Сехун-ши дозволив мені пересидіти в нього, доки ти не повернешся.

– Гаразд, удома поговоримо. Я вже піднімаюсь.

Пак-старший першим поклав слухавку. Джисон почав збиратися додому. Хазяїна квартири справді ще не було, хоча на вулиці вже стемніло, та й годинник на панелі мікрохвильової печі показував майже дев’ять годин. Вирвавши з зошита листок, омега швидко написав Сехуну записку з вибаченнями за запозичення речей без дозволу, залишив її у передній кімнаті на тумбочці й вийшов із квартири. Тато вже чекав на хлопця біля дверей.

– Що це на тобі? – старший омега одразу помітив чужі речі та запах альфи на своєму синові.

– Мені більше не було в що передягнутися.

– Додому, – омега говорив спокійно, але це не означало, що він так само спокійно поводитиметься потім.

Подалі від сторонніх очей тато, звісно, прочитав синові чергову лекцію на тему недбалості та безвідповідальності, кричав про нерозумність поведінки й мало не потягнув на прийом до лікаря, щоб перевірити, чи все гаразд з його сином. І жодні докази Джисона його не могли переконати. Молодшому залишалося тільки закритися у своїй кімнаті, щоб не вислуховувати по третьому колу (тільки за сьогодні) одну й ту саму лекцію. Рюкзак був скинутий у куток кімнати, форма відправилась до нього, а Пак завалився на ліжко. Дивовижно як вдома в Сехуна він відчував усі неприємні симптоми тічки й водночас почував себе абсолютно спокійно, в безпеці. Варто було покинути чужу квартиру, як усі неприємні відчуття посилилися, а почуття захищеності навпаки – зникло. Захотілося повернутись туди. Зв’язка ключів лежала на столі і раз у раз привертала увагу.

– Ось, випий, – у кімнату зайшов тато. У його руках була склянка та половинка таблетки. – Тобі має полегшати. Завтра побудеш удома. Я попередив твого вчителя.

Джисон слухняно випив ліки, киваючи татовим словами. До завтрашніх уроків він не готовий.

– Будеш вечеряти? – омега похитав головою. – Тоді лягай спати. І переодягнись нарешті, – у відповідь хлопець тільки відвернувся і накрився ковдрою з головою. Незважаючи на виявлену зараз турботу, образа на сказані раніше слова не вгамувалася.

Чоловік сперечатися не став. Якщо син хоче поводитися, як маленька дитина, що ж, нехай… Про всі можливі ризики батьки його попереджали й не раз.

– На добраніч, – вимкнувши світло, омега пішов.

Джисон заснув майже відразу. Заспокійливі в складі таблетки та запах від речей альфи заколисали дуже швидко.

Наступного дня омега прокинувся практично опівдні. Тато давно пішов на роботу, а батько знову в робочій поїздці. На столі під ковпаком стояв сніданок, а поруч записка: «Пішов працювати. Сьогодні буду пізно. Не забудь дізнатися про домашнє завдання. Тато». Джисон зітхнув. Коли все так змінилося? Коли його батьки віддалилися один від одного та від нього? Коли Пак був маленьким, тато завжди називав його своїм маленьким принцом, а батько катав на спині та плечах, незважаючи на вік та обурення тата. Омега був єдиною дитиною в сім’ї. До того ж пізньою. І, по суті, батьки навпаки повинні любити його, оберігати і дбати, але останнім часом здається, що син став їм чужий. Батько практично завжди зникає в роз’їздах і відрядженнях, виправдовуючи себе тим, що заробляє гроші на вищу освіту для сина, а тато… Від тата все частіше пахне іншим альфою. А на Джисона, здається, всім начхати.

За сніданком Пак відписався старості класу з проханням передати йому всю домашку, і Донхьоку з Ченле – єдиним однокласникам, з ким омега встиг потоваришувати. Залишок дня пройшов за звичними для старшокласника справами: позависати в інтернеті, пограти в ігри, переглянути серіал, домашнє завдання. Як би не хотілося, але від цього не втекти. Тільки надвечір Джисон згадав, що так і не виправ шкільну форму та речі Сехуна. Ключі від його квартири, як і раніше, лежали на столі й наштовхували омегу на думку, що варто подякувати альфі за доброту не тільки на словах.

***

Наступного дня все, як завжди. Школа, уроки, однокласники, більшості з яких на навчання зовсім наплювати, начебто після закінчення школи на них чекають вже заздалегідь зарезервовані місця у вишах, де знання самі потоком вливатимуться в голови та засвоюватимуться. Після уроків Джисон одразу поспішив додому. Він гадки не мав, чи буде Сехун у квартирі, але дуже хотілося застати його.

Прибігши до себе, омега швидко переодягнувся й поспішив на кухню. Ідея подяки для альфи спала на думку відразу ж, варто було згадати вміст холодильника в його квартирі. Діставши все необхідне, Джисон приступив до приготування. Півгодини на кухні та яєчний рулет готовий. Просто, зі смаком, а головне – універсально. Мало хто в шкільні роки не починав свій день із цієї страви. Переклавши страву в бокс, додавши трохи закусок до неї, Пак пішов до сусіда. 

Натискав на дзвінок він із побоюванням. Чи вдома альфа? А може, його немає? А може він не один? Запитань і сумнівів багато, але відступати вже нема куди. Почулося клацання замку й у коридор визирнув альфа. Розкуйовджений вигляд і незрозумілі смуги на щоці натякали, що Сехун тільки недавно прокинувся.

– Добрий день, Сехуне-ши.

– А, привіт. Ти щось хотів?

– Взагалі-то так. Ось, – омега простягнув парубкові пакет. – Тут ваші речі. Я їх виправ. Перепрошую, що взяв не спитавши. Але мені, правда, треба було. І, якби я міг, я обов’язково запитав би. Дякую вам ще раз, що виручили. Тут невелика подяка вам від мене. І ключі там також лежать.

Джисон говорив дуже-дуже швидко, ніби за ним хтось гнався і треба було розповісти альфі все до того, як переслідувач наздожене.

– Так, стоп. Ще раз, – Сехун справді лиш нещодавно прокинувся. Всю ніч він просидів за рефератом, спати лягти зміг лише ближче до ранку. А в голові досі крутилися двійкові числа, тому щось відмінне від нуликів і одиниць сприймалося зараз дуже важко.

– Це ваші речі. Я, коли лишався у вас, переодягнувся. Перепрошую, що взяв без дозволу. І в якості подяки за допомогу, я тут вам трохи приготував. Це, звичайно, не страва з крутих ресторанів, зате домашня. Корисніше всіх тих ваших напівфабрикатів.

Цього разу Сехун вже більш-менш зрозумів. Забравши пакет, він одразу в нього зазирнув і тут таки розплився в широкій усмішці.

– Яєчний рулет? А як ти дізнався, що я його обожнюю?

– А хіба не всі його люблять? – Джисон відвів погляд. Було трохи ніяково. Усміхнений альфа виглядав зовсім молодим. А ще гарним.

– Все одно дякую. Хоча й не варто було так турбуватися. А ти як сам?

– Вже добре.

– Батьки не лаяли тебе? 

– Батька вдома ще немає. Він у відрядженні. А тато… – омега замовк. – А знаєте, це не має значення. Не хвилюйтеся. До побачення. І ще раз дякую за допомогу, – хлопчина поспішив зникнути.

Сехун зрозумів, що тема батьків була не дуже приємною для Джисона. Простеживши, щоб він зачинив замки на дверях, Альфа зайшов до себе. Частування будуть як ніколи до речі. Так як часу не було навіть щоб заварити локшину. В навчанні завал, на роботі від нього теж вимагають, здається, неможливого, а в добі лише двадцять чотири години. Закинувши їжу на кухню, О пішов перевдягатися. Речі, принесені Джисоном, першими зайняли місце в шафі – руки досі так і не дійшли до розбору речей. Альфа помітив, що навіть після прання одяг ще зберігає запах омеги. Дуже слабкий, але достатній, щоб його можна було відчути. Вже не такий чистий, бо змішався із власним запахом Сехуна. Майже як того дня.

Хлопець завалився додому ледве тягнучи за собою ноги. Сім годин сидіння за комп’ютером практично без перерви – це неймовірно важко. Опинившись у квартирі, він навіть не одразу помітив, що щось не так. Тільки у ванній дійшло. Буквально всі кімнати просочилися запахом Джисона – чистим запахом ніким не міченого зовсім невинного омеги. Фіалка повільно змішувалася з тютюном. І десь усередині зароджувалося бажання зірвати цю прекрасну квітку, сховати її в себе, закрити за сімома печатками та володіти нею одноосібно. Сехун рикнув на грані стогону. Усередині все налилося тяжкістю, а низ живота скрутило у вузол від бажання. Довелося приймати тривалий холодний душ, а потім дуже довго провітрювати всі приміщення, щоб очистити їх від запаху омеги.

Намагаючись більше не думати в цьому напрямку, альфа поспішив на кухню. Годинники цокають, а реферат потрібно дописати сьогодні. На вихідних часу на навчання не буде, а в понеділок робота повністю готова має лежати на столі у викладача.

***

За вихідні Сехуну вдалося трохи розібратися з боргами з навчання, робочим проєктом, і далі пішло вже легше. Принаймні додому О повертався разом із основною масою працюючого населення.

Сходами альфа йшов, передчуваючи тотальне байдикування всі вихідні. Проєкт вони сьогодні закрили, всі реферати та доповіді теж здані. Можна сміливо валятися цілими днями на дивані, дивитись серіали та пити пиво. І починати все це просто зараз. Але не судилося всім бажанням альфи здійснитися. Ще на підході до свого поверху він побачив згорблену постать біля сусідських дверей. Мініатюрність цієї фігури й запах фіалок видавали в ній Джисона. Омега сидів просто на холодній підлозі, ткнувшись обличчям у коліна.

– Привіт, – привітався Сехун, привертаючи до себе увагу.

– Салют, – буркнув собі під ніс хлопчина.

– Ти знову забув ключі?

Джисон похитав головою.

– А чому тоді сидиш тут на брудній і холодній підлозі? Це взагалі не дуже корисно для здоров’я.

Пак глянув на альфу й уже зібрався відповідати, як з його квартири почулися крики. Хлопчак здригнувся, знову втикаючись обличчям у коліна.

– Це твої батьки так?

Омега кивнув.

– У вас щось трапилося?

– Ні. Останнім часом вони часто так. Батько кричить на тата, тато на батька. Немов і не рідні одне одному зовсім.

– І ти ось так щоразу йдеш із дому?

– Угу. У такі моменти мені дуже страшно бути вдома. Здається, що ті люди для мене чужі, що це взагалі не мій батько з татом, а їхні злі двійники.

– І довго вони ще так будуть?

Джисон тільки знизав плечима. На підтвердження його слів у квартирі пролунав гуркіт. Знову щось зламали чи розбили. І нова порція криків. Розібрати слова було неможливо, але загальне враження складалося моторошне. Омега згорнувся клубком іще сильніше, спробував сам обійняти себе руками. Сехуну в цей момент він здався дуже крихітним. А Джисона тим часом дрібно затрясло. Найімовірніше, від холоду. Хлопець втік із квартири явно в домашньому – легких штанях та футболці. Адже квітневі ночі ще прохолодні. Тим паче в бетонних коробках під’їздів.

– І що ти робитимеш далі? Так і залишишся сидіти тут, доки вони не заспокояться?

Джисон знову тільки знизав плечима.

– Швидше за все. Вперше, чи що? – усміхнувся хлопчина, але настільки гірко, що в Сехуна щось защеміло всередині.

Як можна бути настільки жорстокими людьми, щоб завдавати біль своїй дитині? Альфа зрозуміти такого не міг. Його власні батьки з самого дитинства втовкмачували сину розуміння того, що діти це найтендітніші створіння в цьому світі. Діти це майбутнє, але щоб вони стали цим майбутнім, дорослі зобов’язані забезпечити їм сьогодення. Не в плані найнавороченіших гаджетів та гарного одягу. Хоча це теж. Вони ж радше говорили про те, щоб батьки дозволяли дітям залишатися дітьми. Не відбирати в них дитинство та юність, дозволити їм подорослішати вчасно, а не раніше терміну. І ось зараз перед ним сидів омежка, ще підліток. Але замість того, щоб безтурботно сміятися з жартів однокласників, можливо, думати про першу закоханість, він був змушений сидіти на холодній підлозі сходового майданчика і здригатися щоразу від чергового крику одного з батьків. Так не повинно бути.

– Можеш піти до мене.

– Дякую, Сехуне-ши, але я не хочу заважати вам знову.

– Ну, по-перше, ти мені зовсім не заважатимеш. З планів на вечір у мене тільки диван та серіал. А ці хлопи, як ти знаєш, віддають перевагу гучним компаніям.

Жарт альфи викликав усмішку на губах омеги. Можливо, вперше за вечір.

– По-друге, – продовжив старший, – годі вже мені «шикати». Від твого «Сехун-ши» я почуваюся старим у свої двадцять чотири. Це, звичайно, похвально, що ти такий ввічливий хлопчик. Я в твої роки таким вихованим точно не був. Але клич мене «хьоном». І наостанок – мені зовсім не подобається, що ти сидиш тут на холодній підлозі. На вулиці ще не літо, бетон холодний, а ти потім проблем зі здоров’ям не оберешся.

– Але, Сехуне-ши.

– Хьон, – перебив альфа. – І заперечення не приймаються. Пішли, – Сехун простягнув Джисонові руку.

Омега якийсь час вагався. Чи варто? Він справді не хотів своєю присутністю заважати старшому, але в чомусь той мав рацію – на підлозі й справді було холодно. Зрештою, він все ж таки вклав долоню в розкриту п’ятірню альфи. І тоді жоден із них зовсім не підозрював, наскільки сильно після цього зміняться їхні життя.

За минулий тиждень у квартирі Сехуна відбулися переміни. Зникла більшість коробок, у вітальні з’явився телевізор і приставка, світильник для підлоги, а всі книги перекочували на полиці в шафу. Альфа посадив Джисона на диван і доручив відповідальну місію – вибрати, що вони дивитимуться ввечері, а сам зник на кухні. Повернувся вже з чашкою паруючого чаю й пляшкою пива.

– Тримай, – простягнув омезі чашку.

Хлопець відразу обхопив її двома долоньками, зігріваючи руки.

– Я повернуся швидко. Пиво не чіпати.

Сехун пішов переодягнутися і в душ. Та опісля ідея пити алкоголь у присутності Джисона здавалася дуже невдалою. За той час, що О не було, омега встиг влаштуватися зручніше на дивані, підібравши під себе ноги і все ще тримаючи чашку відразу двома руками. Щоки від пари та гарячого напою почервоніли. Дуже мила картина. 

– Ну як, знайшов, що подивитися?

– Нєа, – похитав головою Джисон. – По телевізору суцільна маячня.

– Гаразд. Зараз знайдемо якийсь фільм, – альфа плюхнувся на диван і притягнув до себе ноутбук. – Які жанри ти любиш?

– Сехуне-ши, розкажіть краще про себе. У під’їзді ви сказали, що в моєму віці були зовсім іншим. Яким?

– От коли називатимеш мене хьоном, тоді й розповім. Можливо.

– Ну, будь ласка, розкажіть. Розкажи… Хьоне…

Джисон навіть відставив чашку з чаєм на стіл і повністю повернувся в бік Сехуна. Альфі стало ніяково під поглядом великих очей.

– Того, яким я був у твоєму віці, краще не знати пристойному та вихованому омезі.

– Ну ось. Тепер мені ще цікавіше стало. Ви… Ти належав до банди шкільних хуліганів?

– Ні. Але йти проти мене боялися.

– Чому? Ти був такий крутий?

– Швидше тому, що мій батько – прокурор. Але в старшій школі я був тим ще красунчиком.

– То ж тобі все дозволялося?

– Кому-кому, але точно не мені. Батько виховував мене дуже суворо. Хоча був один випадок... У випускному класі. Він про нього досі не знає.

– І що тоді сталося?

– До нас у школу перевели нового медпрацівника. Омега сам був ще зеленим – тільки після коледжу. Але гарним і таким, знаєш, затишним. Дуже схожим на м’якого плюшевого ведмедика.

– Дай вгадаю. Ти, як і всі альфи у школі, закохався у нього?

– Не всі, звичайно, але відсоток зараження запаленням хитрощів серед альф того року був високий. Можна сказати, епідемія навіть. Хоча про себе не можу сказати, що був справді закоханий. Скоріше, це було бажання показати свою перевагу над іншими. В результаті, замутили ми з тим омегою. І навіть примудрилися переспати в розпал навчального дня. Прямо в мед. кабінеті.

Після таких подробиць із життя альфи Джисон навіть почервонів. Але розпитувати не припинив.

– Що було далі? Ми розбіглися майже відразу після того випадку.

– А що з тим омегою тепер? Ти знаєш?

– Ну, він так і лишився в нашому місті. Знайшов свого альфу, вийшов заміж. Влітку в нього має народитися первісток, а мене покликали бути хрещеним.

– То ви досі спілкуєтеся?

– Чонін став одним із моїх найліпших друзів. А тепер твоя черга розповідати.

– Мені нема чого про себе розповісти. Моє життя зовсім нецікаве.

– Що, зовсім?

Джисон знову знизав плечима.

– І що ще жоден альфа не пропонував тобі зустрічатися? Або хоча б дружити.

– Ні.

– І навіть нема нікого, хто тобі подобається?

Знову негативна відповідь.

– Ти що, навіть не цілувався жодного разу? Хоча б у пляшечку чи сім хвилин у раю.

– Тільки не треба сміятися та пропонувати навчити, – пробурчав омега.

Сехун засміявся. Йому було так легко говорити з Джисоном, наче з молодшим братиком.

– Здається, я знаю, що ми дивитимемося, – крізь сміх сказав хлопець, вбивши в пошук назву картини.

Коли Сехун поставив ноутбук на стіл між ними з Джисоном, на екрані вже пішла заставка, яка так і натякала, що далі піде продукт анімаційного виробництва.

– Ми дивитимемося мультик? – Пак мало не пирхнув. Він чекав бойовика, трилера, еротики на лихий кінець. Але не мультфільм.

– Малий, це не просто мультик. Це «Балто».

– Сам ти «малий», старигане, – шикнув Джисон, але вже приготувався стежити за тим, що відбувається на екрані.

І фільм навіть зацікавив омегу, змусивши співпереживати тому, що відбувалося в кадрі. А ближче до кінця так взагалі хлопчисько сидів, ледве стримуючи сльози. Адже він не маленький, щоб плакати над якимось там мультиком. Хоча після погляду в бік Сехуна, зрозумів, що можна було б спокійно пустити сльозу. Альфа й сам сидів із блискучими очима.

– Тепер фільм вибираю я, – серйозно заявив Джисон, як тільки пішли титри. – Бо вам, дорослим, нічого не можна довірити.

Сехун тільки хмикнув. По-доброму, ніби він уже сивий старий з величезним мішком життєвого досвіду за плечима.

Пак над вибором не надто морочився. Просто включив першу комедію зі списку на кшталт «ТОП-10 фільмів для гарного настрою». Фільм виявився не таким глибоким, як попередній, але можна було непомітно плакати. Від сміху. А потім обговорення кіно якось перетекло в перегляд документалки, де вкотре намагалися довести факт реальності існування легендарного короля Артура. Час теж перевалив за північ, але спати, здається, ніхто не збирався. Принаймні так думав Сехун, поки не відчув вагу на своєму плечі.

– Гей, малий. Джисоне, – Се тихо покликав омегу. Але той зовсім не реагував.

Хлопця сильно зморило. Скоріше за все, сьогоднішні події. Переживання через сварку батьків насправді ніколи не минають безслідно для дітей. Як би ті не намагалися вдавати, що все добре.

Акуратно вставши, щоб не потурбувати чужий сон, альфа повністю поклав Джисона на диван. Потім сходив до себе в кімнату й приніс тонку ковдру. Варто було вкрити омегу, як він відразу завертівся, сильніше загортаючись. Сехун пішов відпочивати слідом, варто було йому переконатися, що гість як і раніше міцно спить.

***

Розбудили Джисона сонячні промені, що безсоромно світили в очі. Він спершу спробував перевернутися на інший бік, та ледве не впав на підлогу. Тут уже довелося остаточно прокидатися. Перші кілька хвилин омега не міг зрозуміти, де він знаходиться. Потім згадав. І стало ясно, що терпкий запах тютюну, який огортав всю ніч, йому зовсім не наснився.

У квартирі було дуже тихо. Очевидно, Сехун ще спав. Пак спочатку хотів перевірити здогад, але потім вирішив не ризикувати. Все ж некрасиво порушувати чужий особистий простір. Натомість омега вирішив погосподарювати на кухні. І якщо у вітальні з минулого разу, можна сказати, відбулися кардинальні зміни, то на кухні все залишилося, як і раніше. В основному напівфабрикати та найпримітивніший набір продуктів. Джисон оглянув усе, що було в його розпорядженні, зітхнув і дістав із холодильника яйця, бекон, хліб. Що ж, у них буде європейський сніданок – яєчня з беконом і тости.

Омега якраз заварював чай, коли на кухню зайшов Сехун. Альфа ще не до кінця прокинувся, тому натикався майже на всі кути і навіть мало не зніс Джисона, який переставляв заварник і чашки на стіл.

– Доброго ранку, хьоне, – на противагу вчорашньому похмурому настрою, сьогодні Пак прямо сонечком світився.

– Бачу, сьогодні ти вже не сумуєш. Як спалось?

– Добре. Спокійно. Хоча зазвичай, коли батьки лаялися, я практично не спав, постійно прокидаючись. І я тут сніданок приготував. Твої напівфабрикати я чіпати не став, тож ось, – Джисон вказав на повністю накритий стіл.

– Говорити, що не варто, не буду. Бо сам готувати, як розумієш, не вмію зовсім. Хіба лише зварити локшину чи розігріти щось у мікрохвильовій печі. І домашню їжу востаннє їв, мабуть, ще коли жив з батьками. Ну і твоє недавнє частування. Дякую, – Сехун сів за стіл навпроти омеги.

– Нема за що, – Пак першим нахилився над їжею.

– Я подумав. Візьми, – альфа поклав перед Джисоном зв’язку ключів.

– Навіщо? – омега дивився на Сехуна.

– На випадок, якщо знову не буде куди піти. Тепер у тебе буде місце, щоб пережити не райдужні дні.

– Хьоне, не варто. Не думаю, що це хороша ідея. Я не хочу жалості. Знаєш, хоч мені лише шістнадцять, але за останні кілька років я вже встиг зрозуміти, наскільки насправді люди байдужі один до одного. Це дуже боляче – розчаровуватись у найближчих. Не хочу обпектися ще раз. Адже це все одно не назавжди.

Джисон знову вткнувся поглядом у тарілку. Аби тільки Сехун не побачив його сліз. Пак уже дорослий. А дорослі нікому не показують своїх слабкостей. Тому він не бачив, як альфа підвівся зі свого місця і обійшов стіл, як зупинився за спиною. Коли теплі руки обняли за плечі, Джисон навіть здригнувся.

– Хьон...

– Будь ласка, не кажи більше так. Не говори. Добре? З цього моменту в тебе буду я.

– У ролі кого? – Джисон обернувся й пильно глянув на альфу.

– У ролі твого хьона? Названого старшого брата?

– Чому ти це робиш?..

***

Вдома у Джисона було тихо. Зазвичай після сварок обидва родителі йшли, ніби саме це місце було отруйним. Їх зовсім не турбувало, що буде із сином. Зрештою, він вже не маленька дитина. Зможе сам про себе подбати.

У квартирі царював жахливий безлад. Битий посуд і фоторамки, розкидані речі, розірваний дитячий малюнок. Джисон добре пам’ятав, як малював його. Як показував батькам, як вони раділи такому подарунку. По щоках омеги скотилося кілька сльозинок і впали на папір, тут же вбираючись і ще сильніше спотворюючи уривки колись щасливого життя. Хлопчисько більше не витримав, осідаючи на підлогу, притискаючи до себе те, що залишилося від малюнка, і розплакався. Джисон ридав у голос, вив білугою, зовсім не хвилюючись про те, що сусіди подумають, якщо почують. Чому батькам можна, а йому ні? Ця картинка була для омеги чимось на кшталт непорушної обітниці, адже там п’ятирічний Джисон намалював себе, тата, батька та великий-великий будинок, про який колись мріяв. І якщо раніше Пак боявся визнавати, що їхній сім’ї прийшов кінець, то тепер, здається, безглуздо заперечувати. У такому стані сина й застав батько.

– З’явився. І де ти вештався всю ніч?

– А чи не все одно? – хмикнув омега, підвівшись із підлоги і стерши сльози. – Те саме можу запитати в тебе.

– Як ти смієш нахабніти, щеня? Я поки що твій батько.

«Поки що»? Джисон промовчав. Хоча хотілося відповісти багато. Запитати, як вони припустилися такого? Чим їхня дитина заслужила на таке ставлення? Хотілося накричати, сказати, що вже давно знає, в які такі «відрядження» їздить батько. Та не сказав. Просто мовчки розвернувся й пішов у кімнату.

Омега підійшов до столу й акуратно поклав уривки малюнка, а потім дістав клейку стрічку. Може, ще не пізно врятувати шматочок щасливого дитинства?

Озираючись у пошуках ножиць, Джисон мимоволі наткнувся поглядом на зв’язку ключів. Сехуну все ж таки вдалося вмовити омегу взяти їх. Відклавши скотч, Пак схопив оберемок і сховав його в рюкзак. На дно. Аби батьки не знайшли. Це буде його маленька таємниця.

З того дня життя повернулося у звичне русло. За невеликими винятками. Джисон став періодично заглядати до Сехуна в гості. Вони з альфою могли грати в приставку, дивитися мультики чи кожен у тиші займатися уроками. Але головним у всьому цьому було те, що в особі О Джисон знайшов слухача та порадника. А Сехун... Часом він ловив себе на думці, що нудьгує в ті дні, коли омега не з’являється в його будинку або не дзвонить/пише з приводу будь-якого дурного питання на кшталт «Чому, коли в нас літо, у південній півкулі зима, і навпаки?». Тому Сехун і не надав особливого значення опівнічному дзвінку.

– І що цього разу? – Запитав з посмішкою альфа. Наче її могли побачити.

– Хьоне, мені погано, хьоне, – Джисон говорив дуже тихо і хрипко.

– Що трапилося?

– Мені погано. Мені дуже холодно й паморочиться в голові. Руки-ноги болять. Їх ніби вивертає.

– Ти… У тебе не… – Сехун зам’явся.

– Я не знаю що зі мною.

– Ти говорив рідним?

– Батько в черговому відрядженні, а тато поїхав до дідусів. Вдома нікого, хьоне. Ти можеш прийти?

Альфі здалося чи Джисон схлипнув?

О відразу підірвався з ліжка й так, у чому був, поспішив до молодшого. Дзвонити в двері довелося дуже довго, перш ніж з того боку почувся дзенькіт ключів.

Джисон ледве стояв на ногах, кутався в ковдру і при цьому був покритий потом, а очі почервоніли і, схоже, сльозилися.

– Що трапилося? – опинившись поряд, Сехун приклав долоню до чола хлопця. Хоч і без цього відчувалося, що він гарячий. – Господи, та ти гориш. Давай назад у ліжко. Де твоя кімната?

Під керівництвом Пака Альфа відвів омегу в кімнату і поклав на постіль.

– Де у вас аптечка та градусник?

– На кухні, ніби, – тут Джисон закашлявся.

– Що сталося з тобою? Вчора все було нормально.

– Фізкультура. В басейні. Вода була прохолодною. І дощ, а я без парасольки йшов. Хьоне, мені дуже холодно, – не до кінця розуміючи, Джисон потягнувся до альфи в пошуках тепла.

– Горечко ти моє, – Сехун знову вклав і щільно вкутав омегу ковдрою. – Зараз виміряємо температуру та вип’ємо ліки.

Він підвівся з ліжка, але його зразу ж схопили за руку.

– Хьоне, не йди. Не залишай мене одного.

– Я тільки знайду аптечку і повернуся. Я навіть із квартири не йду. Нам обов’язково треба виміряти тобі температуру. А раптом у тебе гарячка.

– Не треба нічого, хьоне. Просто полежи зі мною і все. Мені вже краще.

– Джисоне, ну ти вже не маленький. Ти розумієш, що дуже високу температуру потрібно обов’язково збити. Інакше ти можеш просто вмерти. Ти ж не хочеш вмирати?

– Не хочу.

– Тоді тобі потрібні ліки. Розумієш?

– Але я не хочу, щоб ти йшов. Я не хочу залишитись один знову. Мені страшно.

Сехун важко зітхнув. Ну що за впертий хлопчак.

– І що з тобою робити?

Перевіривши, щоб омега був добре укутаний, альфа взяв його на руки. Джисон обійняв Сехуна за шию і припав ближче. Зараз О здавався таким теплим-теплим. Омега вткнувся носом йому прямо в шию і, що приховувати, насолоджувався тютюновим запахом, поступово провалюючись у дрімоту.

Альфа вже самостійно знайшов кухню. Там довелося будити ношу й садити її на стілець, щоб швидше знайти ліки. Ще кілька хвилин пішло на пошуки. Поки температура мірялася, Сехун встиг перебрати вміст аптечки, знайти жарознижувальне, поставити чайник і знайти чай.

Термометр пискнув практично одночасно з чайником.

– Тридцять вісім та чотири. Нічого собі. Сидіти тобі вдома, друже. Зараз вип’ємо пігулку і підемо спати. А вранці, коли приїде тато, нехай неодмінно викличе лікаря.

Сехун видавив одну таблетку, підніс її до губ Джисона. Той слухняно взяв ліки й запив водою, ледве ковтаючи, – горло починало дерти. У кімнату Се також відніс омегу на руках. Хлопчина вже практично спав.

– Не йди. З тобою тепліше. Будь ласка, – ледве чутно сказав Джисон, хапаючи Сехуна за руку й притягуючи його до себе назад, коли той уже збирався відсторонитися. – Лягай поряд, – омега посунувся, звільняючи місце для альфи.

– Твій тато неправильно зрозуміє, якщо вранці мене застане з тобою. Адже тобі зайві проблеми не потрібні.

Але Джисон продовжував дивитися на Сехуна таким жалісливим і просячим поглядом сонних оченят, що альфа не витримав. І щойно він приліг на край ліжка, хлопчисько одразу припав до чужого тіла, втикаючись обличчям у вигин шиї.

– Так тепло, – це було останнє, що сказав Джисон, перш ніж заснути, так і стискаючи в кулачці тканину футболки Сехуна. А тому не залишилося нічого іншого, як обійняти хлопця, щоб самому було хоч трохи зручніше лежати.

О ще якийсь час полежав у тиші, прислухаючись до дихання омеги, а коли відчув, що температура поступово почала спадати, зміг і сам заснути.

Прокинувшись уранці, альфа одразу відчув, наскільки сильно затекло все тіло після лежання в одній позі. Джисон досі притискався до нього, а тому Сехуну нічого не залишалося, як терпіти. Для хворого сон – одні з найкращих ліків. Доторкнувшись щокою до чола Пака, хлопець відчув, що температура ще трималася, але вже не така висока. Омега заворочався, трохи виплутуючись з ковдри. Рука з грудей перемістилася на спину альфи, а нога раптом виявилася нахабно закинутою на стегна. Ось тут О, як струмом пробило. Поступово почало доходити, що він лежить в одному ліжку з практично дозрілим і, не будемо брехати самому собі, красивим омегою, що зараз не просто притискається до нього, а дуже міцно обіймає і втикається носом в шию, лоскочучи її кожним видихом. І при всьому цьому вдома крім них більше нікого не було. 

Сехун дуже акуратно, щоб не розбудити омегу, вибрався з ліжка і з величезним задоволенням потягнувся. Тут же захрустіли хребці і суглоби, а в м’язах, що затекли, відчулося приємне поколювання. Джисон продовжив спати, тепер уже міцним захватом стискаючи подушку, де до цього спав альфа. Хлопець хотів відразу піти до себе, але потім подумав, що краще дочекатися когось із батьків і розповісти про вжиті до цього заходи. Навряд сам хлопець запам’ятав щось із минулої ночі. Тільки Сехун зайшов на кухню, як заскреготів ключ у замку, а через якийсь час у кімнаті з’явився омега.

– Доброго ранку, – першим привітався альфа.

– Доброго. А ви, власне, хто? – тато Джисона недовірливо дивився на незнайомця на власній кухні.

– Я О Сехун – ваш сусід навпроти.

– Ага, герой-захисник, значить. Ну дуже приємно, – хлопець спробував не зважати на сарказм у голосі старшого. – Пак Джундже. І це мій дім. А що ви тут, власне, робите? – омега дивився з недовірою.

– Це я його покликав, – старші одразу ж повернулися в бік входу, де стояв сонний Джисон.

– І для чого це? Вже починаєш водити альф у будинок, варто тільки батькам поїхати?

– Взагалі-то, Джундже-ши, у вашого сина вночі була дуже висока температура. А вдома не було нікого з дорослих, щоб допомогти.

– А він що, маленька безпорадна дитина? Міг би й сам про себе подбати. Наче не знає, де в нас лежать ліки та градусник. Я, між іншим, у його віці вже взагалі жив окремо від батьків.

– Але... – Сехун спробував заперечити, й був зупинений продовженням промови Джундже.

– Що ж, ви допомогли. Сподіваюся, мені не доведеться потім няньчити наслідки вашої допомоги. Вам час повертатися у свій будинок. До побачення. Точніше, прощавайте.

Альфа вийшов мовчки. Батьки прищепили йому повагу до старших. І тільки це зараз утримало Се від відповіді старшому омезі. Джисон теж розвернувся в бік дверей, щоб провести гостя, але був зупинений батьком.

Тільки Сехун переступив поріг квартири, як зі спальні почувся рінгтон повідомлення. Альфа попрямував за телефоном. Вночі він так поспішав до Джисона, що забув про все. Адже могли дзвонити з університету, куди сьогодні він благополучно не пішов, чи з роботи. Але наразі це було просто повідомлення від Пака:

 «Хьоне, будь ласка, не злись. Я перепрошую від імені тата».

«Не переймайся. Твоєї провини тут немає. Твій тато навіть правий».

«У чому? Він не мав так грубо спілкуватися з тобою».

«Ти ще в тому віці, коли не варто залишатися з альфою наодинці».

«Мені вже шістнадцять!»

«Отож-бо й воно. Ти вже вступив у пору статевого дозрівання. Незабаром ти станеш повністю сформованим і дорослим омегою. Тато переживає, як би в цей період з тобою нічого не сталося».

Відповідь довго не надходила. Знаючи Джисона, Сехун уявив яким збентеженим зараз сидів омега. Він завжди таким ставав, коли справа доходила до таких розмов. Червонів, замовкав, відводив погляд. Альфа ніколи не ставив собі за мету збентежити молодшого, але так постійно виходило. За ідеєю подібне до омеги мають доносити батьки, але знову ж таки, так виходить, що цей обов’язок перейшов до названого старшого брата.

 «Він турбується лише про власну репутацію».

 «Маленький, ти…», – Сехун не одразу помітив, як він назвав Джисона, а коли захотів усе видалити, як буває в таких випадках, наплутав із кнопками й надіслав повідомлення.

 «Я що?», – прийшло через певний час.

 «Джисоне, ти неправий. Ти син своїх батьків. Любитимуть і піклуватимуться вони про тебе в будь-якому разі, яким би ти не був».

«Ти просто не знаєш моїх батьків».

«Джисоне...»

Але скільки б після цього Сехун не писав, омега мовчав. Ну і як донести до цієї впертої дитини те, що він мав на увазі? Так, О не погоджувався з поведінкою тата Джисона, з його ставленням. Але в тому, що сказав старший, було раціональне зерно. У Паковій голові досі сидить допитливий хлопчик. Ось тільки тіло вже давно не дитяче. І якщо сам хлопчина лише входить у світ дорослих відносин, так би мовити, тільки знайомиться з ним, то оточуючі, особливо альфи, вже відчувають, що перед ними не дитина, а омега. Сехун сам сьогодні вранці в цьому переконався.

І, швидше за все, Джисон образився на Сехуна за його слова, бо перестав дзвонити, писати, забігати в гості. І так тривало майже два тижні. Поки омега сам не прийшов, доки альфа був на парах. О так і застав хлопця в себе, коли той сидів на дивані з ногами. Руки обіймали коліна, а порожній погляд спрямовувався на вимкнений телевізор.

– Джисоне? – перепитав про всяк випадок Сехун. Наче не вірив, що в його квартирі сидить жива людина.

– Хьон! – побачивши альфу, хлопчик одразу змінився в обличчі. На губах з’явилася посмішка, а в погляд повернулося життя. Підірвавшись з місця, омега налетів на хлопця, ледь не збивши з ніг, і міцно обняв. – Хьоне, прошу, вибач мені. Я, правда, поводився, як маленька дитина. Ображатись я мав точно не на тебе.

– Все гаразд, – Сехун розкуйовдив волосся на голові молодшого. Чому омежка смішно надувся й пирхнув.

– Ти не злишся?

– Ні. З якого дива мені злитися?

– Хьоне, ти найкращий, – Джисон ще міцніше обійняв альфу.

– Малий, якщо ти зараз мене не відпустиш, найкращого хьона в тебе не буде.

Пак одразу послабив хватку, а потім і зовсім відпустив Сехуна.

– А ще, хьоне, я скучив.

– Насправді, я теж сумував.

– А ти… Коли ти мені казав, що будеш мені названим старшим братом, і що приглядатимеш за мною, це було серйозно?

– Думаєш, я брехав? – хлопчак похитав головою. – Що там у тебе?

– Цієї суботи в школі спортивний сімейний день. Кожен учень має прийти з кимось із родичів. Мої батьки за останні два роки середньої школи перестали зі мною ходити на такі заходи. Відповідно, я їх теж не відвідував якщо міг. Але тепер старша школа, і я дуже хочу піти. Тим більше нам обіцяли багато цікавого. Але ні тато, ні батько в цей день не можуть. От я й подумав… Якщо ти на вихідних вільний, чи міг би ти зі мною сходити?

– Ці вихідні, кажеш…

Альфа задумався, а що в нього взагалі було задумано на цей уїк-енд. І що з цього можна перенести чи скасувати.

– Ні, якщо ти зайнятий або вже маєш плани, то я зрозумію. Все ж ти не зобов’язаний.

Джисон знову посмутнів. Леле з Донхьоком встигли стільки цікавого розповісти про майбутній захід, розрекламувати всі ігри. Але знову Пак залишиться вдома. Один.

– Ти так хочеш туди сходити?

– Чесно? Дуже! Я давно не відвідував нічого подібного.

– Ну, в такому випадку я радо з тобою сходжу.

– Правда-правда?

– Авжеж, – здався Сехун. Він зрозумів, що відмовити цьому маленькому сонечку просто не в змозі.

– Ура! Дякую тобі, хьоне, – Джисон знову налетів на альфу з обіймами. І якби Сехун не встиг його підхопити, вони б точно впали на підлогу. – До речі, поки тебе не було, я приготував тобі нормальної їжі. Бо все на своїх напівфабрикатах і усілякій подібній гидоті. Так і шлунок зіпсувати можна.

***

У день змагань Джисон з самого ранку перебував у піднесеному настрої. Він і сам не міг точно сказати, чому радів більше: тому, що братиме участь у фестивалі, чи тому, що з ним піде саме Сехун. Напередодні на уроці зарубіжної літератури клас омеги почав вивчати нову тему – поезію епохи Відродження на прикладі сонетів Петрарки. І вчитель Нам витратив практично весь урок, розповідаючи молодим альфам і омегам, у яких якраз бум статевого дозрівання, про кохання та всі можливі його прояви. Природно не обійшлося без вульгарних коментарів і реплік від альф і без збентежених личок омег. У їхніх головах тепер крутилося одне. І це явно не піднесені слова, якими італійський поет оспівував коханого омегу. Педагог, незважаючи на реакцію учнів, спонукав до дискусії, змушував розмірковувати на пропоновану тему, щоб надалі полегшити розуміння віршів барда. Яке буває кохання? Як воно проявляється? Чи буває «неправильне» кохання? І що взагалі значить поняття правильності в коханні? Все це і змусило Джисона замислитися про альфу з квартири навпроти. Які стосунки пов’язують його та Сехуна? Вони дуже різні, щоб бути друзями. Тоді хто вони одне одному? Альфа однозначно дбає про омегу. І поки Пак не помічав, щоб той вимагав чогось натомість. Чи хлопчакові так тільки здається через недосвідченість і юний вік? О ніколи не заперечує, коли омега хоче провести з ним час. Хоча першим проявляти ініціативу не поспішає. Може, Джисон просто нав’язується?

А що сам Пак думав щодо альфи? Сехун однозначно був цікавим. З ним ніколи не було нудно. Але при цьому він не намагався повчати підлітка, не корчив із себе мудрого і досвідченого дорослого. Джисон тягнувся до нього. Це факт. Поруч із О молодший відчував себе захищеним, коли гіркий запах тютюну, що йде від чужого тіла або речей кутав практично з ніг до голови. Він навіть удома не відчував себе так. А ще Сехун був гарний. З боку альфа здавався холодним і відчуженим, але в його погляді відчувався якийсь магнетизм. І запах... Напевно, спитай омегу, чи подобається йому запах О, той затягнув би свою відповідь на цілу годину. Через це Паку так подобалося обіймати Сехуна. Подобалося, що він поки не діставав йому на зріст вище плеча, і міг спокійно втикатися носом у ямочку між ключицями.

Крім того, омега справді любив готувати щось для Сехуна. Навіть якщо це був банальний омлет чи чашка чаю. Комусь це може здатися дивним, адже фактично Джисон не повинен ставати особистою куховаркою. Але, якщо чесно, задоволений вираз на обличчі старшого, його усмішка та очі-півмісяці після кожної порції від супер-шефа Пака коштували всіх цих старань. Такий спосіб подбати про альфу вибрав омега.

То що ж відбувається між Сехуном і Джисоном? Така дивна дружба? Чи це схоже на стосунки родичів? А, може, кохання?

Ось тому зранку омега і не міг зрозуміти, що подобається йому більше, чого він більше чекає – самих змагань чи зустрічі із Сехуном.

– І куди ти так рано зібрався? – спитав Джисона тато, зустрівши сина на кухні вже повністю зібраним.

– У нас у школі спортивний день.

– Точно, пригадую ти казав щось таке. Там ще начебто треба когось із сім’ї з собою взяти. Батько погодився з тобою піти? – здивувався старший омега. 

– Ні. Виявилося, що присутність родичів необов’язкова, – збрехав молодший, виходячи з кухні.

– Ну якщо так, то звичайно. Удачі, синку. Весело проведи час із друзями, – пролунало йому слідом.

Вийшовши зі своєї квартири, Джисон відразу постукав у двері навпроти. Вони з Сехуном домовилися на той час зібратися і разом вирушити до школи.

Перший дзвінок, другий… Тиша. Коли омега вже збирався відчинити двері, в загальному коридорі з’явився альфа. На голові безлад, м’ятий одяг та червоні очі свідчили про те, що Сехун просидів усю ніч за роботою.

– Джисоні? – Здивувався О. – Щось трапилося?

– Хьоне, ти забув?

– Сьогодні субота? – Молодший кивнув. – Чорт. Вчора скинули на тестування нову програму безпеки. Я засидівся, тільки-но закінчив. Вже час?

– Так, але якщо ти втомився, я все зрозумію.

– Ні, ти що. Я ж тобі обіцяв. О котрій там початок?

– О десятій.

– А зараз о пів на дев’яту, як ми й домовлялися. До школи твоєї двадцять хвилин пішки. Значить, доїхати можна швидше. Чудово. Ми тоді вчинимо так, – альфа посміхнувся розгубленому омезі. – Ти зараз ідеш до школи, реєструєш нас, як учасників, чи робиш там що треба. А я швидко приведу себе до ладу і приїду. Піде? Не розкисай, Джисоне. Я ж обіцяв, що візьму участь з тобою. Біжи, зустрінемося в школі.

Пак тільки кивнув і побіг сходами вниз. Щойно він вкотре переконався, що між ним та Сехуном щось є. Адже просто так не погоджуються взяти участь у якихось там шкільних змаганнях одразу після безсонної ночі. Навіть якщо раніше пообіцяють.

***

Опинившись на шкільному дворі, Джисон спробував знайти очима друзів. Перед школою зібралося багато людей – учні, їхні батьки, вчителі. Пак відчув себе трохи незатишно. Наче він чужий у цьому місці.

– Джисоне, ось ти де! – на омегу ззаду налетів Ченле. – А чому ти один?

– Хьон приїде згодом. Ти вже Донхьока знайшов?

Чжон похитав головою. Поки діти розмовляли, до них підійшли батьки Ченле. Джисон привітався зі старшими. Омегу здивувало те, що з Ле прийшли тато і батько. Хоча… Якщо придивитися, можна побачити, що багатьох школярів супроводжують обоє батьків, рідше діти з кимось одним чи з іншими членами сім’ї.

– Хлопці! Мене не забули? – до друзів підбіг радісний Донхьок. Слідом ішов його тато. Наскільки Джисон знав, батька омеги не стало, коли той був ще маленьким. Альфа служив миротворцем за кордоном і загинув під час виконання обов’язку.

– Сонні, а ти чого сам? – Донхьок практично точнісінько повторив питання Ченле. Ці двоє знали один одного ще з молодшої школи, дружили. І після того, як до них перевели Джисона, взяли хлопця під свою опіку. І Пак досі не переставав дивуватися, наскільки ці двоє схожі між собою. Навіть мислили часом однаково. – Твої батьки відмовилися? – друзі хоч і не знали всієї історії, але про дещо вже починали здогадуватися.

– Мій хьон приїде трохи згодом. Ви йдіть. Я його дочекаюсь, і ми вас знайдемо.

Джисон поспішив до вчителя, щоб відмітитись, і повернувся на стоянку чекати Сехуна. Але того поки що не було. Джисон вкотре глянув на годинник. Вже майже десята, але альфи все немає. Хлопцеві на мить здалося, що старший уже не приїде.

– Джисоне, йдеш? Церемонія відкриття починається, – до Пака підійшли друзі.

– Ще кілька хвилин. Адже він не міг забути. Я з ним уранці говорив, – з кожною секундою, з кожним новим словом ком у горлі тільки ріс, а очі починало щипати дужче. – Не міг… – уже шепотів омега.

– Пішли, – Ченле потягнув друга в бік спортивного майданчика. – Ми візьмемо тебе до себе в команду.

– Я й так з вами… – буркнув Пак.

У цей час почувся шум мотора, і на шкільну стоянку заїхав бордовий спортивний мотоцикл. Він зупинився просто біля старшокласників. Водій зняв шолом і поправив волосся, що розтріпалося.

– Ну, і чого ти знову розкис? – Запитав Сехун, злазячи з мотоцикла.

Альфа одразу помітив червоні очі молодшого.

– Я ж обіцяв приїхати, – О притягнув омегу до себе. – Вибач, затримався.

– Насправді, я подумав, що ти не приїдеш. Адже ти не зобов’язаний.

Сехун збирався вже відповісти, але його перебило тактовне покашлювання збоку.

– Сонні, ми, звичайно, все розуміємо, але там уже ніби починається. Нам треба на шикування, – сказав Донхьок.

– Ви йдіть. Я припаркуюсь і наздожену вас.

Школярі пішли вперед.

– Ну, і хто це? – пошепки спитав Ченле. – Адже в тебе немає старших братів. А цей альфа дуже гарний.

– І дуже гарячий, – додав Донхек.

Всі троє одразу обернулися в бік альфи, що саме наздоганяв їх. Там дійсно було на що подивитись. Високий та стрункий. Довгі ноги обтягували чорні джинси, впевненості крокам надавали мотоциклетні черевики. Біла футболка і така ж біла шкіряна куртка приховували торс, сильні груди та широкі плечі. Помітивши спрямований на нього погляд, Сехун посміхнувся до омег, наздоганяючи їх.

– Ну, як, готові? – спитав Альфа, закинувши руку на плече Джисону. Омега відразу покрився рум’янцем. – До речі, може, познайомиш мене з друзями?

– Я – Донхьок, а це – Ченле, – Лі вказав у бік однокласника. – А ви?

– О Сехун. І можете звертатися просто «хьон».

Джисон пирхнув. Донхьок із Ченле переглянулися. Так вони й підійшли до спортивного майданчика. Багато хто відразу звернув увагу на тих, хто прибув. Точніше тільки на Сехуна. Альфа безсумнівно приковував погляди як школярів, так і тих, хто трохи старший за них.

Після перерахунку заявлених учасників директор оголосив початок фестивалю. На спеціально зведений поміст піднялися президент студентської ради школи та голова спортивного сектору. Разом із капітаном футбольної та легкоатлетичної команди, а також представниками від кожного класу всі учасники змагань принесли клятву в чесній грі. Після цього оголосили список ігор та змагальних дисциплін, суддів та інше.

День пролетів непомітно. Брати участь у іграх виявилося дуже цікаво. Так само, як і спостерігати за тими змаганнями, де брали участь лише дорослі. Під кінець дня Джисон готовий був визнати, що його хьон просто чарівний. Він був спритнішим і швидшим за багатьох, що, власне, логічно. Адже він молодший. Але Джисона це мало хвилювало. Він просто радів черговій перемозі О або високим балам. Власне, саме через такі результати для участі в останньому конкурсі обрали Сехуна та Джисона.

– Ти хвилюєшся? – спитав Альфа, коли хлопці йшли в бік поля.

– Я не дуже добре граю у вишибали, – зізнався Пак. – Я недостатньо спритний і влучний.

– Тримайся за мною. Я захищатиму тебе.

Джисон не збрехав, коли сказав, що зовсім не вміє грати. Спочатку Сехуну було дуже важко, що вони мало не вилетіли, поки альфа не пристосувався. Омезі було незручно, тому він продовжував міцніше чіплятися за футболку й ховатися за широкою спиною. О швидко ухилявся від м’ячів, що летять у них, при цьому ще встигав ховати Джисона, атакувати суперників і заробляти бали.

– Ура! Ми виграли! – Донхьок повис на Ченле та Джисоні, коли всі троє рухалися в бік паркування. Декількома хвилинами раніше оголосили команду переможців, вручили призи та оголосили про завершення змагань.

– Ми найкращі! – продовжував радіти Лі.

– Якби з нами не було Сехун-хьона, ми б не отримали стільки очок, – обложив друга Ченле.

Усі троє одразу повернулися в бік альфи. О вже стояв біля мотоцикла і розмовляв із невідомим друзям омегою. Той явно намагався фліртувати. Причому очевидно, що це зрозуміли навіть такі діти, як Лі, Пак і Чжон.

– До речі, – Донхьок повернувся до Джисона, – хто цей альфа?

Пак зітхнув.

– Хьон мій сусід. Кілька разів у важких ситуаціях він приходив мені на допомогу. І ми з ним потоваришували. Тому коли батьки, як завжди, відмовилися йти зі мною, я попросив Сехун-хьона побути моїм родичем.

– Ви зустрічаєтесь? – цікава моська Донхьока намалювалася перед Джисоном.

– Що? Ні, звичайно! Він уже дорослий.

– І скільки йому?

– Двадцять чотири.

– Але ж він тобі подобається? – Ченле не залишився осторонь. – І навіть не думай заперечувати. Я бачив, як ти дивився на всіх омег, що опинялися поряд із хьоном. І як ти поглядав у його бік. Адже подобається?

Джисон знову зітхнув.

– Я не знаю. Чесно. Хьон дуже дбайливий і добрий. А ще з ним… Навіть не знаю, як вам сказати. Надійно чи що. Не страшно. І мені подобається його запах.

– Ой, друже, та ти по вуха, – з виглядом знавця амурних справ уклав Донхьок.

– Цілком підтримую, – з таким же розумним виглядом кивнув Ченле.

– Та ну вас, – відмахнувся Джисон, але все одно кинув погляд у бік альфи. Сехун уже сидів на мотоциклі й чекав на омегу.

– Я так розумію, що з нами ти не підеш? Ми з Хьоком збираємось у кафешку.

– Не думаю. Вибачте, хлопців. Але мені краще піти додому.

– Зрозуміло. Коли на тебе чекає такий принц на залізному коні. Я теж нікуди не пішов би.

– Куди ж це ви зібралися? – поцікавився Сехун. Омеги саме встигли підійти до нього.

– Нікуди.

– У кафе.

Практично одночасно відповіли Джисон та Ченле. Альфа перевів уважний погляд із одного омеги на іншого.

– Чому?

– Він...

– Втомився, – Ченле перебив Донхьока. – Наш Сонні втомився за сьогодні. Хьоне, потурбуйся про нього й проведи додому, – Чжон підштовхнув Джисона у бік альфи. – Побачимось в понеділок.

І під обурене пихкання Донхьока омеги пішли. Запанувала незручна тиша. Після слів друзів Джисон не знав, про що взагалі говорити, а Сехун чекав на рішення омеги.

– Дякую, – Пак глянув на альфу і посміхнувся. – Я давно не веселився.

– Я теж. Вже й забув, якими веселими бувають шкільні заходи. Додому?

Джисон махнув головою.

– Сідай, – Сехун кивнув собі за спину.

Омега з побоюванням глянув на мотоцикл. До цього він ніколи не їздив на чомусь подібному, і було трохи страшно.

– Не зависай і не гальмуй. Я зовсім не знаю, як тебе перевстановити, – альфа одягнув на омегу свій шолом і посміхнувся. Той жарту не зрозумів. Тільки здивовано моргнув.

– А тобі?

– Обійдуся.

Джисон акуратно заліз на мотоцикл і поправив рюкзак за плечима.

– Триматися не забувай.

Омега поклав руки на плечі альфи. Сехун переклав долоні Джисона собі на талію і міцніше притис зі словами «Так буде зручніше». Без попередження, О завів двигун і різко зірвався з місця. Від цього пасажира тільки сильніше втиснуло в тіло альфи. Омега відчув, як до щок приливає кров. Долоньки ще міцніше вчепилися в одяг Сехуна, що викликало в нього усмішку.

Альфа намагався їхати не дуже швидко, щоб не лякати Джисона, але мотоцикл не було створено для повільної їзди. І на кожному повороті, яких дорогою додому виявилося, на диво, чимало, омега щоразу міцніше притискався до Сехуна, боячись злетіти. Вісім хвилин, що тривала дорога до будинку, здалися найдовшими хвилинами життя. Тільки під самий її кінець Пак зрозумів, що хотів ще ось так покататися з Сехуном, але вже не просто від школи і до будинку або навпаки. А щоб довго-довго.

– Можеш розплющувати очі і злазити. Ми приїхали, – в голосі альфи звучали смішинки. Хоча він навіть сам собі боявся зізнатися, що хотів би продовжити цю мить.

– Дякую ще раз. І бувай, – Джисон кулею забіг у під’їзд, але Сехун все одно встиг помітити почервонілі щоки хлопчака.

Вдома омега одразу зачинився в себе в кімнаті. Він подумки лаяв себе… Ну як лаяв… Намагався лаяти за ті думки, що народилися в юній голові під час поїздки з Сехуном. А потім ще й Ченле з Донхеком почали діставати розпитуваннями, що Джисону хотілося вимкнути телефон, як мінімум, до понеділка. Поки ці настирливі не заспокояться. І, напевно, так і сталося б, якби чергове повідомлення не виявилося від Сехуна.

«Все нормально? Ти так швидко втік».

«Так. Дякую ще раз, що приїхав. Хьоне, будь ласка, лягай відпочивати. Ти спочатку не спав усю ніч через роботу, потім приїхав до школи і взяв участь у такій кількості ігор. Добре?»

«Ти про мене дбаєш?»

Джисон не бачив, але міг упевнено сказати, що альфа зараз усміхається, але при цьому його щоки починають червоніти. Сехун завжди ставав таким, коли омега починав виявляти увагу та співчутливість.

«Звичайно дбаю. Ти тут один. Ні батьків, ні омеги. Хтось має цим займатися».

Тепер настала черга Джисона хихикати, відхиливши чергове повідомлення від друзів. Тепер навіть на їхні підколи все одно було.

«І ти вирішив приміряти на себе цю роль?»

«Так. Це важка ноша, але, як бачиш, я впораюся».

«Який розумничок. Дістанеться ж комусь такий скарб».

«Але поки він тільки твій», – палець Джисона так і завис над кнопкою «надіслати». Перечитавши ще раз, він зрозумів, що повідомлення звучить надто двозначно. Омега стер його і написав зовсім інше. «Все, відпочивай. І щоб жодної приставки. Без мене!», – наприкінці хлопець дописав усміхнений смайлик.

«Так приходь».

«Хьоне, відпочивай! Мені реферат на понеділок треба готувати. Бувай».

Цього разу Джисон справді відклав телефон. Потрібно спочатку розібратися в собі.

***

І Джисон розбирався. Кілька днів ходив задумливий, тихий, занурений у власні думки. У школі не звертав ні на що уваги, тільки сумно зітхав. Навіть перестав приходити до Сехуна, і взагалі намагався всіляко уникати альфу, щоб нічого не збивало з пантелику. Навіть батьки встигли помітити, що із їхнім сином щось трапилося. Але на їхні запитання хлопчина мав лише відмовки.

Сехун дуже здивувався, коли пролунав дзвінок вхідних дверей. З огляду на те, що вже був вечір. Кого це принесло? І ще більше здивувався альфа, побачивши на порозі Джисона. Навіщо йому дзвонити, якщо є ключі?

– Джисоне?

– Хьоне, нам треба поговорити. Точніше, не так. Мені треба щось сказати.

– Що в тебе сталося? – О, бачив, наскільки хлопчина був схвильований.

– Не тут, – омега заштовхав альфу у квартиру і зачинив за собою двері.

– Джисоне? – уже суворо сказав Сехун. Його починала турбувати поведінка молодшого.

– Хьоне, слухай мене і не перебивай. Я довго міркував. Не думай, що це спонтанне рішення. Ні. Ти мені подобаєшся, хьоне. Дуже-дуже подобаєшся. Не просто як хьон. Ти подобаєшся мені так, як альфа може подобається омезі.

Повисла тиша. Незручна, що давить. Джисон чекав на реакцію, а Сехун навіть не знав, що сказати. Розвернувшись, альфа пішов у кімнату і покликав омегу слідом. Розмова мала бути довгою й важкою.

– Послухай, – зітхнув Сехун, сівши на диван і посадивши Джисона поряд. А потрібних слів ще не було.

– Я тобі не подобаюсь, так?

– Так. Тобто ні. Я, – О знову замовк. – Джисоне, ти мені подобаєшся. Ти добрий і дбайливий. З тебе виросте чудовий і дуже гарний омега. Але для мене ти скоріше молодший братик. Та й різниця у віці у нас цілих вісім років. Ти ще така дитина, а я… Навіщо тобі возитися зі нудним дорослим?

– Ти не нудний! З тобою дуже цікаво, – спробував заперечити Джисон.

Але Сехун наполягав на своєму. В результаті омега втік весь у сльозах, продовжуючи твердити, що він уже не маленький. О намагався його зупинити, але марно.

І Пак знову зник. Тільки на цей раз альфа не намагався з ним зв’язатися. Зараз хлопчакові потрібен був час, щоб повернутися до реальності. Після цього, можливо, вдасться ще раз поговорити. Ось тільки все в цьому світі відбувається зовсім не так, як замислювалося.

У суботу Сехун повертався додому пізно. Майже близько півночі Альфа святкував День народження друга. Сходами О піднімався, ледве тягнучи ноги. Але швидше від утоми, ніж від випитого. Настрій був поганий. На роботі знову хрінь – у програмі, що їм надіслали для тестування, виявилася купа багів, виправляти які довелося чомусь теж О, а не розробникам. Через що знову довелося підзабити на навчання. Так ще й Джисон. Десь на третій день Сехун був готовий визнати, що сумує за омегою. Хлопчик несподівано, але так міцно увійшов у життя альфи й міні-ураганом перевернув усе з ніг на голову. А потім просто пішов. Варто було піднятися на свій поверх, як О практично повністю протверезів. Ось так відразу. На підлозі під його дверима сидів Джисон. Схоже, омега встиг задрімати, вткнувшись обличчям у коліна. І скільки він ось так просидів? Сехун намагався йти тихо, але координація повернулася не повністю. Хлопця занесло зовсім трохи, але шуму він наробив достатньо. Це й розбудило омегу.

– Хьоне? – Джисон підняв голову і невіруючим поглядом глянув на старшого. – Це правда?

Сехун кивнув, помітивши червоні очі омеги, висохлі доріжки від сліз на обличчі та припухлу щоку.

– Нарешті! – підбігши до альфи, Пак повис у нього на шиї, сховавши обличчя на плечі й починаючи знову плакати. – Я боявся, що ти не прийдеш сьогодні.

– Чому ти сидів під дверима? Чому не зайшов?

– Я… – омега трохи відсторонився. – Боявся, що ти розлютишся, що я прийшов без дозволу. Ну після нашої останньої розмови. Я дзвонив у двері, але ти не відчиняв. Я злякався. Мені нікуди більше йти, хьоне. Не проганяй мене, будь ласка, – Джисон почав стирати сльози, що набігли наново, але шипів щоразу, коли пальці торкалися опухлого місця.

– Ходімо додому, розкажеш усе по порядку.

Сехун забрав Джисона з собою в будинок, посадив на той самий диван і приготувався слухати.

– Батьки знову посварилися. Тато звинувачував батька в тому, що той почав все частіше їздити у свої відрядження і затримуватись там усе довше.

– Але ж він заробляє гроші для сім’ї, – вставив свою репліку альфа.

Джисон тільки пирхнув.

– Хьоне, його «відрядження» живе на іншому кінці міста, воно трохи старше за тебе і звуть його Роун або якось так.

– В сенсі?

– У мого батька друга родина. Ну чи коханець. І щоразу він їде до того омеги.

– Тато дізнався про це?

– Я гадки не маю, чи в курсі тато.

– А ти давно знаєш?

– Точно не скажу. Я й дізнався випадково. Побачив їх у торговому центрі. Той омега був вагітним. Мабуть, у мене є маленький братик, – Джисон знову розплакався.

Сехун притягнув омегу до себе. Було все одно, що він сказав минулого разу. Цей маленький промінчик світла зараз потребував підтримки, щоб не згаснути. І альфа згоден стати цією підтримкою.

– Чого вони так? – омега чіплявся за Сехуна, намагаючись притиснутися ще ближче.

– Не знаю, маленький, – відповів О, погладжуючи Джисона по спині. – А що з обличчям?

– Я вперше спробував заспокоїти та примирити їх. Батькові це не сподобалося. Він мене вдарив. А я втік, сховався поверхом вище, дочекався, коли батьки підуть. Як завжди йдуть. Потім спустився до тебе. Тебе не було. Можна я залишусь тут? Будь ласка. Я не хочу зараз повертатись додому.

– Звичайно можна.

– Дякую, хьоне. Але не міг би ти переодягнутися і сходити в душ? Від тебе несе алкоголем та сторонніми омегами?

– Джисоне, – альфа докірливо глянув на хлопця.

– Що? Поєднання справді не з найприємніших.

– Я вже починаю шкодувати, що дозволив тобі лишитися.

Після цієї репліки почувся тихий сміх альфи та омеги.

Поки Сехун ходив у душ, Джисон встиг зробити їм чай. На кухні в квартирі О Пак почував себе практично так само, як у себе вдома. Так само помітно було, що приміщення перетворювалося, змінювалося під омегу, що господарює тут. Дещо перебралося на нижчі полиці, щоб Джисон зі своїм зростом міг дістати, інші предмети на кшталт цукорниці, найчастіше використовуваних чашок, всіляких кухонних лопаток взагалі не прибиралися зі столу, щоб бути завжди під рукою. Ну і, мабуть, найголовніше – в холодильнику Сехуна з’явилися нормальні продукти і їжа. Залишилося тільки перевезти частину особистих речей, обзавестися зубною щіткою та рушником.

– Задоволений? – альфа зайшов на кухню, витираючи волосся рушником. Він говорив, не зі зла. Швидше, щоб подразнити.

Джисон принюхався. Запах алкоголю ще трохи залишився, але сторонніми більше не пахло. Тільки тютюн, змішаний із запахом шампуню та гелю для душу. Задоволений омега кивнув головою.

– Чай. Чорний, міцний та гарячий. Нам обом не завадить, – молодший поставив перед альфою чашку.

– Тобі б щось холодне прикласти, – кивнув на опухлу вилицю.

– А сенс? Минуло вже кілька годин. Тепер тільки мазь, що розсмоктує.

– Верхня висувна скринька в шафі позаду.

– А? – не зрозумів Джисон.

– Мазь, – пояснив альфа, сам підійшовши до шафки і діставши звідти сріблястий тюбик.

– Хьоне, – омега зупинився на порозі кухні.

– М?

– Я можу залишитись у тебе на кілька днів?

– Не думаю, що це…

– Обіцяю не заважати тобі своїми почуттями. Але я не хочу поки що повертатися до того будинку. Мені боляче. Дуже. Але якщо ти проти, то я завтра попрошусь до Донхека або Ченле.

Сехун мовчав. Він не знав, що відповісти. З одного боку дозволити хлопчику залишитися у себе, значить, дати йому надію. Але ж це неправильно – обнадіяти там, де нічого не може бути. Навіть якщо дуже сумуєш. Навіть якщо погляд затримується на тендітній фігурці довше належного. Все це було б неправильним. Але з іншого боку, якщо Джисон завтра піде до друзів, альфа не знаходитиме собі місця від хвилювання. Де зараз омега? Чи повернувся додому? Не змерз? Чи нічого не сталося? Адже що б там альфа не говорив, він хвилювався за Пака.

Але хлопчак мовчання старшого розтлумачив по-своєму й утік із кухні швидше, ніж Сехун встиг вирішити.

По дверях у ванну, що гучно грюкнули, стало зрозуміло, що зараз намагатися поговорити з ним безглуздо. 

– Я завтра піду до хлопців.

Коли голос Джисона пролунав за спиною Сехуна, той навіть трохи здригнувся. Скільки минуло часу, він точно сказати не міг. Альфа встиг дістати другий комплект постільної білизни та вже розбирав диван. Голос омеги хрипів, а обернувшись, Сехун побачив червоні й припухлі очі.

– Не потрібно. Я не проти, якщо ти залишишся в мене. Давай лягати спати. Вже пізно. Чи швидше – вже рано, – хмикнув О, подивившись на годинник. 

Джисон кивнув, прямуючи до дивана, але був зупинений голосом альфи.

– Ти сьогодні спиш у моїй кімнаті.

– Не треба. Не хочу тіснити тебе ще більше.

– Ти мене не дуже й тісниш. Але на дивані сьогодні сплю я.

– Тобі буде незручно.

– А ти чорт знає скільки просидів на підлозі в під’їзді. У спальні тепліше. До того ж я господар квартири, отже, можу сам вирішувати, де мені спати. Цієї ночі я буду на дивані у вітальні. На добраніч.

Аргументів для заперечення в Джисона не було. Побажавши альфі доброї ночі, він влаштувався під пухнастою ковдрою, поринаючи в персональний тютюновий рай. У кожному міліметрі простору відчувався Сехун, а в ліжку взагалі здавалося, що омега кутається не в ковдру, а в теплі обійми альфи. Варто було голові торкнутися подушки, як Джисон одразу заснув.

Сехун ще якийсь час не спав. У голову лізли всякі думки, більшість яких стосувалася омеги, що спав за стіною. Як так виходить, що він – дорослий і досить успішний альфа, не може відмовити якомусь хлопчині. Нехай і дуже гарному. Особливо, варто йому невдоволено зморщити кирпатий носик. Так О і заснув.

Зранку Сехуна розбудив наполегливий дзвінок у двері. Альфа на гостей не чекав. Тим більше, так рано, але подумав, що це можуть бути батьки Джисона. Згадалася ще попередня зустріч із татом омеги. І як же він здивувався, побачивши на порозі свого татуся.

– Тату? А ти чого тут?

– Що, поїхав від нас, старих, то ми зовсім не потрібні тобі стали? І що, можна з нами, як із непроханими гостями, так?

– Па, ну що ти таке кажеш, – альфа обійняв чоловіка, заводячи його до передпокою.

– Тоді чому ти дивуєшся?

– Ти приїхав не попередивши. Батько також тут?

– Ні. У нього важливий суд сьогодні. Та й я, власне, ненадовго. Приїхав у справах, вирішив зазирнути. А ти тут, бува, не один?

Чоловік принюхався, відчуваючи в квартирі, крім запаху сина, ще один – м’який, ненав’язливий, чистий і явно омежний.

– Я, правда, завадив? Ну ти пробач старого. Не знав, що мій син має омегу.

– По-перше, ти не завадив, – альфа повів тата на кухню, щоб вони розмовами не розбудили Джисона. – По-друге, ти зовсім не старий. І по-третє, в мене немає омеги.

– А…

– Це запах Джисона.

– А Джисон це?

– Сусідський хлопчина. Він посварився з батьками й пішов із дому. І випереджаючи всі питання, йому шістнадцять, па.

– А я хіба щось питати збирався? – Усміхнувся чоловік у відповідь на реакцію сина.

У цей момент на кухні з’явився сонний Джисон.

– Доброго ранку, хьоне!

– Доброго, – омега пройшов повз Сехуна в бік холодильника.

Хлопчина був такий милий і затишний, що альфа не зміг утриматися й сильніше розкуйовдив вороняче гніздо на голові Пака. Від чужого дотику Джисон вдоволено заплющив очі. Обидва навіть забули, що вдома не самі. У реальність повернуло тактовне покашлювання старшого.

– Ой, – сіпнувся підліток, помітивши стороннього омегу.

– Може, відрекомендуєш нас? – спитав чоловік.

Джисон переводив погляд з омеги на альфу й назад, намагаючись зрозуміти, що це взагалі за людина.

– Джисоне, це мій тато. І він дуже любить бентежити моїх знайомих.

– А от і не треба вигадувати. Це було лише раз.

– Пак Джисон. Дуже приємно, – хлопчик трохи вклонився старшому омезі, паралельно намагаючись пригладити розпатлане волосся.

– Мені теж дуже приємно. Ми розбудили тебе своїми розмовами?

– Ні. Розбудив мене друг. Звав на прогулянку.

– Ти підеш?

Омега кивнув.

– Ми з понеділка збираємось. Сьогодні виходить новий том улюбленої манги Донхьока. Ми з Леле обіцяли сходити з ним у магазин. А потім, може, до парку. Я зараз додому зазирну й піду. Донхьок там починає панікувати, хоч до відкриття магазину ще година.

– Добре. До вечора?

– Ага. До побачення, – Джисон вклонився ще раз мовчазному татку Сехуна й побіг до себе, сподіваючись не застати власних батьків.

Тато із сином залишилися на кухні одні. Альфа ще деякий час дивився туди, де раніше стояв Джисон. Поки його не відволікло зітхання омеги.

– Ти чого?

– До чого ж гарних онуків я матиму.

– Па-а-а-ап.

– Що? – омега подивився на сина так, ніби той щойно сказав цілковиту дурість.

– Йому лише шістнадцять.

– Я ж не говорю, щоб прямо зараз. Нехай повністю дозріє. А ти за цей час станеш на ноги.

– До того ж, він для мене не більше, ніж названий молодший братик.

– Тільки на молодших братів не дивляться, як ти щойно дивився на цього омегу. Ти несвідомо тягнешся до нього. А він до тебе.

– Він зізнався мені нещодавно. Сказав, що я йому подобаюсь.

– А ти?

– Сказав, що він ще маленький, а я надто старий для нього.

– Ну й дурень, – пирхнув омега й повернувся до плити.

В очі одразу впало, що робоча зона кухні не виглядає по-холостяцьки. Відчувається присутність омеги. А в холодильнику до того ж виявилася домашня їжа. І це точно не міг бути його син. Омега давно переконався, що Сехун абсолютно безнадійний в кулінарії.

– Це теж він?

Альфа кивнув.

– Хлопчик так піклується про тебе, а ти...

– А я за ним сумую. Навіть зараз, – зізнався хлопець, ховаючи обличчя в долонях. Говорити про це вголос було важко.

– Ну, і навіщо тоді відштовхуєш його? Чекаєш, коли заберуть? Омега то гарненький.

– А тебе не бентежить, що він неповнолітній? Якщо це не сподобається його батькам? Я не сподобаюся.

– Та припини, синку. Як ти можеш не сподобатись?

На це Сехун тихенько пирхнув. Звісно, як він може не сподобається? Але при цьому тато Джисона вже встиг наректи О за збоченцем та педофілом.

– Та й до того ж, – продовжив далі омега, – ви ж не одружуватися збираєтесь. Тут Джисоні справді рано.

– Джисоні?

– Так. А що не можна? То до чого це я? Ото треба було тобі мене перебити, – чоловік замислився на мить. – А, так… Ви ж не граєте весілля. Але показати хлопчику, наскільки він тобі дорогий і важливий дуже навіть варто. Подумай про це на дозвіллі.

Тато ще трохи погостював у сина, розмовляючи на відсторонені теми. Їх зібралося не так і мало. Сехун давно не був у батьків, а по телефону багато не обговориш. Дзвінки не передають всієї теплоти у відносинах близьких людей. А коли час перетік за південь, омега почав збиратися. Все ж таки в місто його привели справи. Насамкінець чоловік нагадав сину обміркувати ще одне важливе питання.

– І ще, синку, згадай, слова дідуся. У кожній казці лише частка казки. Я сподіваюся, ти ухвалиш важливе рішення. І переказуй привіт Джисоні від мене.

Попрощавшись, чоловік пішов.

Сехун повернувся до вітальні й завалився на розібраний диван. Альфа зізнавався сам собі, що втомився. Втомився фізично від божевільного ритму життя в останні місяці, втомився емоційно від переживань за одного омежку. Втомився від певної боротьби зі своїм внутрішнім «я». Так ще й тато зі своїми загадками. Дідусь О, який няньчив маленького Сехуна, поки батьки закінчували університети та починали будувати кар’єри, встиг розповісти онуку цілу купу казок та історій, і закінчуючи кожну з них, додавав, що в кожній казці лише частка казки. А решта – правда. Але до чого взагалі були татові слова?

Ще трохи пролежавши, Сехун провалився в сон. Уві сні альфа знову, ніби наяву, почув голос дідуся, що розповідає одну з його найулюбленіших казок.

– Знаєш, онучку, – літній альфа садив хлопчика до себе на коліна. І розпочинав чергову історію. – Поглянь уважно на світ навколо себе. Він тобі подобається? – маленький О кивнув. – А тепер уяви, колись усе було не таке. Світом вільно пересувалися прекрасні ангели і жахливі демони. Ще бували маги, чаклуни, некроманти. А вовки вміли обертатися на людей. Вони так само жили зграями, полювали в лісах на зайчат та оленят. Але людьми вони ставали дуже рідко. Тільки за потреби. Все ж таки, вони залишалися дітьми природи й воліли жити в єднанні зі своєю праматір’ю. І лише дуже рідко вовки обирали інший шлях. Вони віддавали перевагу людській сутності перед звіриною та йшли з лісу до села чи міста.

– А чому вони йшли? – цікавився хлопчик.

– Їх туди вела найбільша і найголовніша сила у всьому світі.

– Яка?

– Кохання, онуче. Тільки вона здатна на великі звершення. Тільки проти неї ніхто не встоїть, ні ангел, ні демон, ні чаклун. Іноді проти неї не встоїть навіть сама смерть.

– І що було з тими вовками, що йшли з лісу?

– Усяк було. Комусь із фаркашів, так називали вовків, що вибрали людську сутність, вдавалося возз’єднатися з коханими. Вони створювали сім’ї, у них народжувалися діти, і ніхто більше не повертався до лісу. Якщо ж з якихось причин людина не відповідала взаємністю, то горе тому фаркашу. Адже вовк вибирає собі одну пару на все життя. І якщо вовку не відповідають взаємністю, він гине від туги. Його серце стає холодніше льоду, поки зовсім не зупиняється.

– А як же ті, хто завойовує свою пару?

– Ну, кажуть, нащадки тих перших вовків досі живуть серед людей. Їхня кров уже настільки перемішалася з людською, що не залишилося там нічого звіриного. Окрім однієї особливості.

– Якої?

– Нащадки фаркашів досі вибирають собі пару на все життя. Вони закохуються один раз і на все життя. І люблять до останнього подиху. Тому, онучку, коли ти виростеш і зустрінеш найпрекраснішого у світі омегу, хай навіть яким він буде бешкетливим, нізащо не відпускай його. Тому що цей омега – твоє життя.

– Добре, дідусю.

Хлопчик зістрибує з колін дідуся і біжить далі грати з друзями.

– Запам’ятай цю історію дуже добре, мій маленький фаркаше. Запам’ятай, щоб не повторити долю свого дядька, – шепоче альфа, спостерігаючи за онуком.

Сехун прокидається різко. Наче хтось навмисне вирвав його зі сну. Чому саме ця історія спливла у пам’яті? Точну відповідь на це знає лише одна людина. Альфа потягнувся за телефоном і набрав один із номерів у розділі «родина».

– Привіт, дідусю. Так, це Сехун. Знаю, що давно не дзвонив. Я й батькові з татом не часто дзвоню. Знаєш, як воно у великому місті. Справи, турботи. Дідусю, я, власне, чого дзвоню. Пам’ятаєш ту казку про вовків, що віддали перевагу своїй людській сутності?

***

Джисон повернувся надвечір. Весь цей час омеги провели разом. Спочатку вистояли просто божевільну чергу за мангою Донхьока. Сходили в кіно, а потім з’явився тато Джисона. Друзі стали мимовільними свідками чергової сварки Пака із одним із батьків. Старший омега кричав на сина за безлад вдома, питав, де його носять чорти. Хлопчина заявив, що додому не повернеться, поки батьки остаточно не з’ясують стосунки, а поки що поживе в друга. І кинув слухавку. Після чого довелося пояснювати друзям, що зараз відбувається в його сім’ї, пропустивши лише деякі моменти розповіді: де живе і що насправді відчуває до Сехуна. Після цього Чжон і Лі потягли Джисона до парку та по магазинах. Купувати, звичайно, ніхто нічого не збирався, але подивитися і поприміряти дуже навіть можна.

– А де твій тато? – здивувався Джисон, коли в квартирі Сехуна виявив лише альфу.

– Нещодавно дзвонив. Він уже вдома. Передавав тобі привіт.

– Я думав, він приїхав погостювати.

– Погостити? О, це точно не про тата. Він свою роботу не проміняє ні на які там гості, хоча... Якщо погостювати його запросиш ти, він може навіть погодитись. Ти йому дуже сподобався.

– Мені ніяково, – відвернувся Джисон, щоб Сехун не побачив розчарування в його очах. Адже хотілося сподобатися самому альфі, а не його татові.

Тому омега не помітив одразу, як О піднявся з дивана і опинився поряд, занурюючи в обійми. Джисон здригнувся від переляку. Він зовсім не очікував такої поведінки.

– А якщо мені подобається тебе бентежити? – запитання пошепки у вушко.

Омега різко повертає голову до Сехуна і губиться, бачачи усміхненого хлопця. А той не надто поспішає втрачати вдалий момент і цілує Пака в лоб. Легко й майже невідчутно, але у хлопця вже від цього земля йде з-під ніг.

– Хьоне, зроби так ще раз.

Сехун почав сміятися.

– До чого ж безсоромна молодь зараз пішла.

Але на противагу своїм словам альфа нахилився й поцілував Джисона ще раз, і ще... А потім хлопчина підняв голову й губи Сехуна зустрілися з трохи обвітреними та шорсткими губами омеги. Всього секундне торкання, і хлопець відсторонився. Пак одразу провів по губах язиком, ніби за цю коротку мить вони могли увібрати в себе запах і смак О.

Альфа відсторонився. Здається для першого дня він навіть перевиконав план та перевищив усі ліміти. Серце стукало так, ніби щойно саме в нього вкрали перший поцілунок.

– Я піду розігрію вечерю, – Сехун хотів відпустити Джисона, але той встиг схопити альфу за руки.

– Хьон… Дякую. Ці миті були найщасливішими.

– Дурник, – альфа не втримався й знову притягнув хлопця до своїх обіймів. – Обіцяю, що тепер матимеш багато щасливих моментів.

– Хьоне, що з тобою сталося? Чому ти раптом почав так поводитися?

– Сьогодні тато нагадав про одну казку. Дідусь часто розповідав її мені…

– А мені розкажеш? – Джисон сильніше притиснувся до альфи. Тепер так можна?

– За вечерею.

– Але я не голодний. Ми з хлопцями поїли в кафе.

– Ну ось. А я на нього тут чекаю, – Сехун випустив омегу з кільця рук і один пішов на кухню.

– Я не голодний, але це не означає, що я не хочу посидіти з тобою і випити чаю, – Джисон застрибнув альфі на спину, той ледве встиг підставити руки, щоб не проґавити дорогоцінну ношу.

Після вечері обидва перебралися до вітальні. Джисон влаштувався на підлозі робити домашнє завдання на завтра, а Сехун займався роботою, перевіряючи на баги чергову програму для фінансистів. Пак час від часу поглядав на альфу і щось записував у себе в зошиті.

– Що ти там пишеш?

– Нічого, – хлопчина різко загорнув зошит, коли старший спробував зазирнути.

Але варто було втратити інтерес, хлопчик повернувся до писанини, так само зрідка зиркаючи  в бік альфи. Тільки коли молодший пішов у душ, і з ванної нарешті почувся шум води, Сехун відклав комп’ютер і потягнувся до того самого зошита. Знайшовши потрібну сторінку, він побачив вірші.

Дочитавши, Сехун швидко дістав олівець і приписав кілька слів. Після цього повернув все на свої місця, поки Джисон у ванній, щоб невеликий сюрприз від альфи він побачив уже вранці.

***

Перед літературою Джисон дуже хвилювався. Вчора він цілий вечір витратив на написання цього вірша, і зараз зовсім не знав, чи вийшло в нього. Щоб оцінити власні старання вже на свіжу голову, омега відкрив зошит і ледь не зомлів.

– Коли, блін, він встиг?! – роздратований вигук Джисона почув майже весь клас, але значення надали тільки Донхьок і Ченле. Їхні зацікавлені моськи ніби по команді намалювалися поруч.

– Що там?

Цього разу Пак не встиг швидко зреагувати. А руки Лі виявилися спритнішими. Омега встиг перехопити зошит, і він ніби знав, куди треба дивитися. Поетичні опуси Джисона зовсім не цікавили. А ось приписка, зроблена чужим почерком. «Досить пошуків. Ти знайшов мене. Як і я тебе».

– Господи, це серце в кінці таке миле, – не втримався Ченле. – Це ж написав той, про кого ми подумали?

– Ви тепер разом? – Донхьок не міг залишитись осторонь.

– Не знаю, – Джисон відвернувся, відчуваючи, як червоніє від спогадів учорашнього вечора. Його врятував тільки дзвінок.

– Вирішено. Після уроків ми йдемо до кафе. І ти там все-все нам розкажеш, Пак Джисон. Тобі не відвертітися, – виніс остаточне рішення Донхьок.

Разом із дзвінком з’явився вчитель Нам. І одразу почав із перевірки домашніх завдань. Він викликав учнів до себе по одному. Ті підносили зошити, альфа швидко переглядав творіння й деякі повертав господарям, а деякі залишав у себе на столі. Що ближче була черга Джисона, то більше він переживав. І ось пролунало його ім’я.

На ногах, що не гнуться, омега підійшов до столу й поклав розкритий зошит. Вчитель Нам відразу посміхнувся.

– Сонсеніме, можна я наступного уроку принесу завдання? – спитав Джисон, розуміючи, що старший одразу зверне увагу на послання Сехуна. Його просто неможливо не помітити. – Я побачив це перед уроком і не встиг виправити.

– Не хвилюйтеся, юначе. Вірші вийшли цілком пристойними. Переробляти нічого не треба. І я радий, що ваші слова дійшли до справжнього адресата. Перше кохання – прекрасне почуття.

Вчитель повернув Джисонові зошит і викликав наступного учня. Наступні уроки пройшли для омеги, як у тумані. Спочатку від полегшення, що його не стали лаяти. А потім у думках постійно крутилося питання. Що означали ці слова? Сехун прийняв його почуття й відповів на них?

Після уроків Джисон вийшов зі школи в компанії друзів. Було помітно, що їм не терпиться почути все і ще поставити купу своїх питань. Але здійснити плани не судилося. На подвір’ї перед школою чи не на найвиднішому місці стояв бордовий мотоцикл. Його власник спирався на сидіння та копався в телефоні.

– Ти це спеціально?

– Що? – не зрозумів Джисон. Він ще не встиг побачити мотоцикл.

– Принц он твій на залізному скакуні приїхав, – Донхьок повернув друга в бік альфи.

Той, мов відчув, що на нього дивляться, відірвався від гаджета й помахав усім трьом. Ченле і Донхьок помахали у відповідь, а Джисон стояв, як укопаний. Адже Сехун не казав, що приїде.

– Ну, і що ти стоїш? – Ченле підштовхнув друга вперед. – Іди до нього.

– Але…

– Ой, – та чи ми не зрозуміли, що ви зустрічаєтеся.

– І ми раді за тебе.

– Але якщо він надумає тебе образити, то відчує на собі праведний гнів Лі Донхьока.

– Я передам йому, татку, – сміється Джисон, прощається з друзями й тікає до альфи.

Сехун зустрів омегу міцними обіймами й ледь відчутним поцілунком у маківку.

– Це ти зараз так просиш вибачення? – Джисон суворо подивився на альфу.

– За що?

– За моє зіпсоване завдання з літератури. Я вже подумав, що все, хана мені, і Нам поставить калицю.

– Але ж не поставив?

– Ні. Сказав, радий, що мої почуття дійшли до адресата. Нам мав рацію? Я тобі теж подобаюся?

– Так. І навіть дуже.

– Але...

– Був дурнем. Обіцяю виправитись. І тому я тут, щоб забрати тебе на наше перше побачення.

Сехун сам, не чекаючи поки Джисон відійде від його слів, надів на омегу шолом.

– Сідай і тримайся міцно.

Цього разу Пак набагато сміливіше обійняв альфу за талію і притулився до чужої спини. Він одягнув свій шолом, і мотоцикл зірвався з місця.

Сехун привіз Джисона до центру. Ідея побачення спала на думку настільки спонтанно, що не було можливості організувати щось оригінальніше. О просто сидів на лекції, згадуючи сьогоднішній ранок. Здавалося, вранці омега усміхався набагато яскравіше й тепліше, ніж зазвичай. Чи став він щасливішим? А сам альфа? Варто було прикрити очі, в думках відразу випливав образ Джисона. Здавалося, після розмови з дідусем, Пак засів у серці ще глибше, ще міцніше. І змушував постійно сумувати за собою. Ось і зараз. Адже вони бачилися вранці, а Сехун вже відчував необхідність у присутності омеги. Але ж тільки середина дня. Невже так воно й працює?

Альфа просто титанічними зусиллями змусив себе піти на останню пару. А одразу після неї рвонув до Джисонової школи.

І ось зараз вони, кинувши мотоцикл на стоянці, гуляли наповненими людьми вулицями центру. Після того, як черговий натовп тих, хто йшов назустріч, ледь не зніс омегу в інший бік, Сехун узяв його за руку, міцно переплітаючи пальці. Джисон зніяковів. Одна справа, дотик старшого просто як хьона, як друга. І зовсім інше – коли ти йдеш за руку з альфою.

– Дивись! – Пак вказав у бік невеликого прилавка з усілякими милими штучками на кшталт парної біжутерії, чохлів для телефонів, вухатих обідків тощо.

Без зайвих питань альфа звернув у бік лавки. І застрягли вони там на цілу годину. Поки Джисон спочатку сам не переміряв усі безглузді окуляри та кепки. А потім ще й втягнув у це Сехуна. На серйозному обличчі альфи різні вусаті й бородаті окуляри виглядали більш ніж комічно. Омега реготав до колік у животі. І навіть серйозний продавець, який уже геть зневірився отримати хоч якусь покупку від цієї парочки, не зміг залишитися байдужим. А що вже говорити про Сехуна. Він здався десь на парі третій-четвертій.

І тут справа дійшла до вухатих обідків. Джисон особливо ретельно підбирав те, що могло б йому сподобатися й пасувати. Сехун одразу визначився, що потрібно омезі. Спритним рухом він витяг пару лисячих вушок і поставив Паку на голову. Той спочатку намагався вгледіти так, але зазнавши невдачі, взяв у продавця дзеркало.

– Лис? – здивувався Джисон, розглядаючи пухнасті помаранчеві трикутнички.

– Я вже давно помітив, що іноді ти дуже схожий на маленьке, хитре й дуже допитливе лисеня.

– А ти, хьон?

– Я? – погляд альфи ковзався по різношерстому морю, поки не знайшлося шукане. Рука впевнено потяглася і витягла обруч із попелясто-сірими вовчими вухами.

– Собака?

– Вовк, – поправив Сехун, одягнувши на маківку обідок.

Омега відразу розсміявся, чим викликав погляд сповнений подиву з боку альфи.

– Сехуні-хьон, у тебе таке серйозне обличчя зараз, ніби ти намагаєшся вирішити проблему світової економічної кризи, а не вибираєш обідок із вушками.

– А може, я кожен вибір так зважую?

Питання залишилося без репліки у відповідь.

Сехун оплатив покупку, і вони з Джисоном пішли гуляти далі. Дорогою омега вмовив зробити одне фото з новими аксесуарами. В результаті одне фото перетворилося на двадцять штук. Але на всіх пара посміхалася або корчила один одному мордочки.

Гуляли ще дуже довго, поки шлунок омеги не звернув на себе увагу гучним урчанням. Повечеряли там, у центрі, а потім щасливі поїхали додому. І вже по дорозі, коли центр з його скупченням ароматів залишився позаду, Сехун почув, що запах омеги став більш насиченим. Тіло вже відреагувало на таке відкриття легким тремтінням. Альфа міцніше перехопив кермо і зосередився на дорозі. Вже вдома він перехопив Джисона, перш ніж той зник у ванній. Сівши на диван, Сехун посадив омегу собі на коліна і міцно притис, щоб його невгамовне чудо не втекло раніше.

– Джисоні, послухай мене зараз дуже уважно. І не надумуй собі всякого.

– Що трапилося? – Пак нічого не розумів. Все ж таки було так добре.

– Тобі зараз треба повернутися додому.

– Але… Ти…

– Так, я дозволив тобі лишитися. Але дещо не врахував. Ти омега, Джисоне, і зараз я виразно відчуваю, що твій запах посилюється. Ти ж розумієш, що це віщує, – омега кивнув. – Тому залишатися зі мною в одній квартирі тобі поки що не варто. Я, як би там не було, вже дорослий альфа.

– Я тебе не приваблюю? Ну… У цьому плані.

Сехун готовий був заволати. Іноді Джисон поводився, як дорослий, а часом ставив питання, скидаючись на п’ятирічного.

– Ти мене зрозумів? Коли все закінчиться, можеш приходити назад скільки завгодно. Але поки що нам краще не бачитися.

– А може…? – Джисон уткнувся поглядом у коліна. Говорити те, що думав, було соромно. Але краще так, ніж не бачити Сехуна. Адже ще невідомо, наскільки цього разу затягнеться тічка.

– Жодних «може», Джисоне. Невже тато тобі не казав, що омезі, доки він не дозріє повністю, краще не мати жодних інтимних стосунків з альфою. Інакше потім можуть виникнути проблеми зі здоров’ям.

– Тато останнім часом зі мною взагалі не розмовляє нормально. А ти... Ти ж за цей час нікуди не дінешся?

– Нікуди. Повір мені, тепер я твій.

Сехун уже відчував, що починає сумувати. Він уткнувся носом Джисонові в шию, глибоко вдихаючи. І міцно притис омегу до себе. Ще кілька хвилин у них є. Омега теж намагався якомога глибше вдихнути, буквально наситити легені запахом альфи. Адже кілька наступних днів він не зможе відчути його. Вже в передпокої, прощаючись, Пак насмілився підвестися навшпиньки й поцілувати Сехуна в щоку. А у відповідь отримав лагідну посмішку та легкий поцілунок у губи.

*** 

Цього разу тічка проходила важче. Тепер у житті омеги з’явився альфа – сильний та зрілий. Альфа, готовий заявити свої права на омегу. Тіло і душа прагнули до нього, але Джисон намагався переконати себе, що треба терпіти. Адже, якщо він хоче й надалі бути із Сехуном, треба залишатися здоровим. Щоб одного прекрасного дня подарувати альфі сина.

Дивно, що в ці дні тато став уважнішим до омеги. Навіть відпросився з роботи на цей час. Джисон практично не вставав із ліжка. Все тіло ламало, температура то підіймалася, то падала. Тато давав йому ліки, годував, практично силоміць, тому що хлопчина відмовлявся їсти, пояснюючи все відсутністю апетиту. Періодично Пака розважали дзвінки та смс від друзів. Донхьок та Ченле регулярно переказували всі шкільні новини та чергові плітки. Сехун теж писав, але це ніяк не могло замінити реальної присутності та дотиків. І тільки вночі ставало трохи легше, коли Джисон засинав, таємно притискаючи до себе футболку Сехуна. Одяг зберігав у собі запах господаря, і в омеги складалося відчуття, що альфа поряд, загортає у свої обійми й проганяє будь-який біль із кошмарами.

Коли цей справді кошмарний тиждень закінчився, Сехун першими ж вихідними потягнув Джисона з дому на весь день. Він страшенно скучив за своїм хлопчиком і тепер планував надолужити втрачене. Вони знов багато гуляли в парку. Тим паче, літо все сильніше нагадувало про свій швидкий прихід теплими днями й коротшими ночами.

Нарешті альфа дозволив собі цілувати омегу так, як хотілося. І, якщо спочатку, Джисон соромився через свою недосвідченість, то пізніше він розкуштував цю справу і вже сам тягнувся до губ О, не звертаючи уваги на час і місце. А той і радий, дозволяючи омезі робити з ним усе, що захоче. Дивно, адже минуло не так багато часу, а Сехун розумів, що без хлопця він не зможе більше жити.

– Хьоне, я тебе так люблю, – шепотів Джисон у перервах між поцілунками. Або просто ні з того, ні з цього поки сиділи в кафе.

– Я теж тебе люблю. Шалено люблю, маленький, – вторив альфа, притискаючи до себе омегу ще міцніше.

Здавалося б, що ще потрібно? Зустрічі, побачення, поцілунки на балконі під місяцем, милі подарунки та кілобайти спогадів у вигляді фотографій. Залишилося жити, насолоджуватися моментом і просто почекати. Коли можна буде абсолютно все. Але ж не все буває так, як хочеться. На жаль… Життя любить вносити свої корективи.

Джисон прибіг до Сехуна рано вранці. Весь у сльозах. Альфа ще не до кінця прокинувся, але варто було побачити червоні очі та стан омеги, сон, як рукою зняло.

– Маленький, що трапилося? – О міцно притиснув хлопця до себе, колихаючи в обіймах.

– Батьки розлучаються. Ми з татом… За тиждень… Ми їдемо до дідусів. Назавжди, – і новий потік сліз.

– Ну тихіше, маленький мій. Все буде добре.

– Не буде, – заперечив омега, – адже я поїду і ми більше ніколи не побачимось. Але ж я люблю тебе.

– Я теж люблю тебе. Тому обіцяю щось придумати.

– Це ти так кажеш, поки я тут. А варто мені виїхати, ти забудеш.

– Не забуду, повір, маленький. Я вибрав тебе. Ти тепер моє життя та моя смерть. Без тебе я довго не протягну.

– Не треба перебільшувати, щоб заспокоїти мене, – починає дутися Джисон.

– Я не перебільшую. Я кажу справжнісіньку правду. Це дуже довга історія. Колись я розповім її повністю. Суть у тому. Що колись дуже давно серед моїх предків по лінії батька був вовк, який вирішив піти за своєю людською сутністю і своїм коханим. Так він і залишився серед людей, а його нащадки все менше і менше були схожі на вовків. Поки зовсім не втратили з ними зв’язок, стаючи людьми. І лише одна риса залишилася нам від предка-вовка – вибір одного партнера на все життя. У мене це також є. За своє життя я здатний полюбити лише один раз. Та назавжди. Я сам того не помітивши, вибрав тебе. І тепер, якщо я тебе втрачу, то зрештою сам помру від туги. Я люблю тебе, маленький, і більше нікого не зможу покохати. Ніколи. Тобі нема чого хвилюватися. Я дочекаюся тебе, скільки б не довелося чекати. Якщо ти пообіцяєш повернутися. Та й через два роки тобі все одно вступати до університету. Чим не привід повернутися? – Сехун підморгує Джисонові, а потім міцно-міцно його обіймає. – Ти головне не плач і не хвилюйся. Адже кожна твоя сльозинка завдає мені болю. Я твій альфа, якщо ти, звичайно, дозволиш мені називатись твоїм. Тож дозволь мені сховати тебе від усіх негараздів, дозволь знайти вихід із ситуації.

– Мій, – Джисон уперше за ранок усміхнувся. – Звичайно, ти мій. І я теж тільки твій омега.

З того дня Сехун та Джисон проводили кожну вільну хвилинку разом. Дійшло до того, що омега тікав із останніх уроків чи взагалі не приходив на заняття. Натомість вони закривалися в квартирі старшого й годинами безперервно обіймалися і цілувалися. З кожним днем Пак відкривався альфі сильніше і сильніше. Сехун став для молодшого своєрідним провідником у світ дорослого кохання. Він бачив і відчував, як під його ласками та поцілунками Джисон ставав більш розкутим, вчився сам дарувати насолоду. Але обидва розуміли, що цього замало. Страшенно мало перед майбутніми роками розлуки.

У п’ятницю Джисон не міг дочекатися кінця навчального дня. З друзями та однокласниками він уже встиг попрощатися. І фактично омегу тут уже нічого не тримало. Думками він був далеко, поряд із Сехуном. Але доводилося чекати кінця уроків, бо тато має підійти за документами. І Джисон, як зразковий син, піде додому разом із ним, щоб за кілька годин втекти під приводом прощальної вечірки вдома у Донхьока. Насправді ж омега збирався до Сехуна. Альфа ще вранці надіслав йому адресу й попросив приїхати туди на шосту годину. Друзі були в курсі та за потреби обіцяли прикрити.

Але Джисон навіть раніше не витримав. Постійне бурчання тата неможливо було знести. Тож Пак встиг ще раз зустрітися з Донхьоком і Ченле й навіть посидіти в їхньому улюбленому кафе, пообіцяти, як і раніше, залишатися на зв’язку. Обійнявши кожного на прощання, омега поспішив на зустріч із коханим. Вказана адреса привела до елітної висотки в районі з новобудовами.

– Сехуні-хьоне, я внизу, – після прибуття, як і домовлялися, Джисон зателефонував альфі.

– Добре. Зараз буду.

Коли альфа вийшов униз, омега відразу припав до нього.

– Маленький, ти мені довіряєш? – Пак кивнув. – Тоді закрий очі й нічого не бійся. У мене для тебе сюрприз.

Джисон слухняно опустив повіки. Після цього відчув дотик м’якої тканини до обличчя, а потім теплі руки обняли за плечі.

Сехун вів омегу, вказуючи на всі небезпечні місця на кшталт кутів, порогів та квітів у великих діжках. Пак нічого не бачив. Тільки чув дзенькіт дверей ліфта, що відкривається. Їхали довго, отже, піднімалися високо. Потім ще один такий дзвінок та тихий писк електронного замку. Ще кілька митей і почулося «Можеш розплющувати очі».

Вони стояли у великій та порожній кімнаті. Неподалік великого панорамного вікна було кілька колон, і звідси здавалося, що вони підпирають небеса. Біля самого вікна на підлозі лежав великий матрац, поруч стояло два келихи та пляшка з вином, цукерки, крекери та сир. І навколо свічки великі, маленькі. А з вікна відкривався просто чарівний краєвид на місто. І омега готовий був присягнутися, що вночі картина ще більш чарівна. Коли довкола горять вогні.

– Це ще не все, – Сехун взяв Джисона за руку і повів у глиб квартири.

Вони пройшли повз кілька зачинених дверей, поки не опинилися у великій ванній кімнаті. Навіть не просто великій, а величезній. Тут теж було вікно, звідки виднівся парк та річка. Але найголовнішою пам’яткою залишалася кругла велика ванна.

– Сехуні-хьоне, як у тебе вийшло?..

– Мій знайомий працює помічником у рієлторській компанії. Цей пентхаус вже пів року виставлений на продаж. І він наш. До завтра, звісно.

– Але навіщо?

– Ти ж якось обмовився, що хочеш чогось такого. Сьогодні твоя остання ніч перед від’їздом. Ну, а я, як твій альфа, просто зобов’язаний виконати всі бажання улюбленого омежки.

Джисон глянув у бік ванної, наповненої водою із пухнастими хмарками піни, що плавали зверху, а потім знову повернувся до альфи.

– А ти приєднаєшся? Адже саме про це я мріяв.

– Я ж сказав, що виконаю всі бажання свого омеги.

Джисон першим заліз у гарячу воду із приємним ароматом банана. І відразу ж зніяковіло відвернувся, коли Сехун почав роздягатися. Ні, віднедавна, залишаючись наодинці, омега дуже часто фантазував на тему їхніх стосунків. Намагався уявити альфу оголеним. Але одна справа – уявляти, і зовсім інша – бачити на власні очі. Розвернувся Пак, лише почувши плескіт води.

Сехун сидів навпроти і простягав руку. Варто було омезі переплести їхні пальці, як альфа одразу притягнув його до себе і повернув спиною. Джисон опинився в пастці з рук та ніг. Ось тільки бажання вибиратися із цієї пастки не було зовсім. О нахилився до шиї хлопчиська, проклав доріжку від плеча до вушка й уткнувся носом прямо за вушною раковиною. Омега дрібно затремтів від приємних відчуттів. Спиною він чітко відчував Сехуна: сильні м’язи грудей, рельєфний прес і те, що нижче. Тільки тепер їх не розділяли шари одягу. А руки на талії обіймали лиш міцніше.

– Я не хочу їхати, – прошепотів Джисон, але був почутий.

– Я теж не хочу, щоб ти їхав.

Альфа затягнув омегу в поцілунок. Джисон знову повернувся, щоб було зручніше. Сехун трохи відсунувся вперед, щоб Пак міг схрестити ноги в нього за спиною. Ще одна добровільна пастка.

Вони цілувалися до знемоги. Джисон насмілився настільки, що міг торкатися тіла альфи скрізь, куди міг дістатись. Шия, плечі, спина, груди, живіт. А коли долоня випадково пройшлася по дотичній по члену, настала черга О здригатися. Помітивши це, хлопчина повторив, але вже навмисно. Сехун простогнав у поцілунок.

– Не треба.

– Усі мої бажання. Пам’ятаєш, хьоне?

Альфа у відповідь простогнав і відхилився назад, даючи своєму хлопчику повну свободу дій. Джисон обхопив долонькою член хлопця й невпевнено провів по ньому вгору-вниз. Зупинився, щоб подивитись на реакцію Сехуна. Омега хотів не лише забрати, а й залишити чудові спогади. Але він зовсім не знав, як приносити задоволення. Тому діяв навмання, і лише тихе «продовжуй, маленький» вказувало, що він робить так, як треба.

Сехун кінчив з протяжним стоном, а Джисон спробував увібрати в себе кожну секунду. Таким гарним він альфу ще ніколи не бачив. Відволікало лише одне – відчуття, що тягне, у власному паху. Джисон відразу почервонів, зрозумівши, що збудився просто дивлячись на альфу.

– Хьоне, – протягнув омега, ховаючи обличчя на грудях Сехуна.

– Що трапилося, маленький? – О знову притиснув хлопця, одразу відчувши його проблему. – Зачекай трохи.

Альфа обхопив член Джисона й почав повільно водити долонею по стволу, зрідка великим пальцем обводячи голівку. Через вік та недосвідченість знадобилося не так багато часу, щоб довести омегу до оргазму. Хлопця затрясло, але Сехун міцно тримав своє щастя.

– Це…

– Я знаю, – посміхнувся альфа, цілуючи хлопця.

Вони продовжували обійматися, цілуватися і пестити, вивчаючи тіла одне одного, доки вода не охолола. Сехун сполоснувся й одягнувся сам, вимив знову збентежене диво в душі, загорнув у пухнастий халат і відніс на матрац.

На місто вже опустилася ніч, запалюючи зірки та ліхтарі. Вигляд із квартири був справді чарівним. Альфа вмостився на матраці за спиною омеги. Джисон виплутався з обіймів і потягнувся до келихів. В них, правда, виявився виноградний сік, а не вино, як сподівався омега. Розчарування на його обличчі викликало посмішку Сехуна.

– Маленький, – зовсім тихо покликав він.

У кімнаті не було жодного звуку. Навіть світло не горіло. І тільки світло свічок відкидало на всі стіни тіні від двох сплетених тіл, надаючи вечору не лише романтики, а й загадковості. Наче тут зараз відбуватиметься таїнство, давня магія.

– М? – Омега повернувся до альфи.

– Пам’ятаєш, я нещодавно казав тобі про нащадків вовків?

– Що ти один із них?

– Так. Я розмовляв з дідусем. Переповів йому нашу ситуацію. Він сказав, що все не так страшно. Навіть якщо ти будеш далеко, поки в наших серцях житимуть почуття один до одного, все буде добре. Нам потрібно протриматися лише до твого повноліття та закінчення школи. А там, навіть якщо тебе не відпустять, я зможу сам приїхати за тобою.

– І забрати мене?

– І просити твоєї руки.

– Ти… правда?

– Маленький, – перебив омегу Сехун. – Я вже казав тобі, ти моє життя, моє все. І мені абсолютно не важливо, коли тобі робити пропозицію. Через два роки чи через десять. І якщо це буде єдиною можливою умовою, щоб ми знову могли бути разом, то я згоден.

Альфа не втримався і знову поцілував Джисона. Омега відразу відгукнувся на ласку.

– Але… – хлопець відірвався від таких бажаних губ. – Є ще один варіант.

– Який?

– Він підійде, тільки якщо ти для себе вже все вирішив. Якщо хочеш бути зі мною. Якщо не передумаєш.

Омега рішуче похитав головою.

– Що за спосіб?

– А ти як думаєш? – для підказки Сехун трохи прикусив шкіру на шиї молодшого. Тілом омеги пробігли мурашки. Невже?

– Мітка? Але ж ти сам казав, що мені треба дозріти.

– Господи, чому тільки вас зараз навчають у школі? 

Джисон зніяковів, розуміючи, що подумав зовсім не про те.

– Мітка це найдавніший весільний ритуал. Раніше під час церемонії альфа мітив омегу, кусаючи його за шию. Це все робилося для гостей. Така мітка, якщо її не закріпити, ніяк зовні не виявляла себе. Її не видно, але сторонні альфи не могли наблизитись до такого омеги. Вони ніби відчували, що омега зайнятий. Але не могли нічого зрозуміти. Умовно таку мітку можна назвати первинною. Але щоб вона проявилася, її потрібно закріпити. І ось закріплюють її саме тим способом, про який ти подумав спочатку. Тільки в’язка під час тічки допоможе мітці проявитись остаточно і розцвісти на повну силу.

– Ти пропонуєш поставити на мені мітку?

Сехун кивнув.

– Я готовий взяти на себе таку відповідальність і нести її до кінця життя. І якщо ти згоден…

– Згоден, – перебив Джисон.

– Маленький, подумай дуже добре. Це дійсно серйозне рішення.

– Я подумав. Я дуже хочу, щоб ти поставив на мені свою мітку. А ти… Ти хочеш?

– Дуже хочу, – прошепотів Сехун, забираючи з рук омеги келих, відставивши його убік разом із своїм, і підім’яв хлопця під себе.

Закохані знову цілувалися, ніби намагалися випити один одного, сплітали язики, руки, тіла. Альфа розв’язав пояс халата Джисона і відкинув поли в різні боки, відкривши доступ до тіла.

Омега подумав, що задихнеться, коли відчув губи альфи на грудях. А той продовжував цілувати, приділивши трохи уваги соскам, спустився нижче, лоскотав диханням запалий живіт, поцілував впадинку пупка. І все по-новому – губи, шия, груди, живіт, щічки. Джисон повністю розслабився в руках Сехуна, потонув у персональній насолоді. Тому коли зуби альфи прикусили до крові шкіру на шиї, навіть не відразу зрозумів, що з ним відбувається. А потім секундний біль і омегу вигинає дугою. І лише міцні руки Сехуна тримають на місці. Наступної миті Джисон відчув, що тепер все не так, інакше. Наче тепер він чув не тільки своє серцебиття, а й відчував під шкірою ще один пульс.

– Ти теж це відчуваєш? – спитав він у альфи.

– Так, маленький, з цього моменту ми з тобою єдине ціле, – відповів О, поцілувавши червону цятку. До ранку вона затягнеться, і ще довго ніхто не дізнається, що сьогодні в цьому порожньому будинку сталося єднання закоханих сердець і вінчання двох душ.

До самого ранку Сехун із Джисоном не заснули. Вони цілувалися та говорили, говорили та цілувалися, і обіймалися, і знову цілувалися. Світанок зустрічали в тиші. Тому що, як би добре не було вночі, ранок потихеньку настає, а значить, скоро прийде час прощатися. З очей омеги потекли сльози.

– Маленький? Навіщо плакати?

– Я не хочу їхати. Не хочу. Не хочу!

– Джисон, – зітхнув альфа. Зрозуміти це було справді важко. Але зараз ніхто з них не в змозі щось змінити. Слів не було. Щоб зараз не прозвучало, воно неодмінно принесе нестерпний біль обом. Жодних слів. Лише почуття. Тільки відчуття одні на двох. Тільки любов.

Коли зателефонував тато Джисона, омезі довелося почати збиратися. Старший зажадав, щоб син якнайшвидше повернувся додому. Потрібно закінчити збирати речі. До третьої приїде машина. А далі дім дідусів, нова школа. Знову чужі люди. І найголовніше – там не буде Сехуна.

Джисон йшов першим. Сехуну треба було ще залишитися, щоб навести лад. Але насправді це була просто відмазка, аби не довелося прощатися біля будинку.

А омега ластився ще ніжніше, хапався за плечі альфи ще відчайдушніше. А поцілунки... Вони неймовірно гірчили від сліз, що бігли з очей хлопчака.

– Маленький, тобі час, – Сехун відсторонився й спробував відчепити Пака від себе. Інакше він не зможе зараз відпустити. І тоді погано буде обом.

– Ще один поцілунок. Останній, будь ласка.

– Ні, рідний мій. Щойно був останній. Тобі треба йти. Інакше цей твій останній затягнеться на дуже довго. Я теж не хочу тебе відпускати.

– Тоді…

– Так треба. На жаль. Але пам’ятай, що я завжди з тобою. Ось тут, – Сехун поцілував те місце, де ще вночі виднівся слід його зубів. – А ще знай, що відтепер мій дім – твій дім. Люблю тебе, маленький.

– І я люблю тебе, Сехуні-хьоне.

– Просто Сехуні.

Два роки потому

Джисон невпевнено піднімався сходами. Рука спітніла – так сильно він стискав зв’язку ключів, що весь цей час пролежала на дні невеликої дорожньої сумки.

У перші дні після переїзду тато омеги ніби збожеволів. Влаштував синові тотальний контроль, ніби він знав про все. За цей час Джисон ніяк не міг зв’язатися з Сехуном. Погляд шуліки, з яким дивився старший, переслідував скрізь. Адже й без того було погано. І тільки в хвилини розпачу луна чужого серцебиття воскрешала в пам’яті освідчення в коханні та клятви дочекатися. Ставало трохи легше. У відповідь Джисон подумки освідчувався Сехуну. Знову. Він був певен, що альфа відчує це.

А потім під час чергової тічки всі в будинку відчули на омезі запах тютюну. Запах сильного альфи. На той момент тато просто озвірів. Посадив Джисона під домашній арешт, забрав телефон, ноутбук, заборонив спілкуватись із друзями. Чоловік уже збирався йти до поліції писати заяву про зґвалтування, вважаючи, що того дня Сехун таки скористався станом його сина. І неважливо, що це було більше, ніж пів року тому. Неважливо, що сам Джисон бився в істериці, доводячи, що в нього нічого не було ні з цим альфою, ні з якимось іншим. Чоловік просто не чув нікого.

Вгамувати Джундже зміг лише батько. Він, будучи альфою, єдиний здогадався, що сталося з його онуком. Адже він з першого дня відчув майже непомітний шлейф тютюну в запаху Джисона. Вгамувавши тата, чоловік розповів припущення чоловікові. І того ж вечора дідусь-омега заглянув до онука.

Джисон лежав на ліжку, згорнувшись калачиком. Сліз уже не було. А в кімнаті виразно відчувалося змішання двох запахів.

– Джисоні, – чоловік сів на ліжко. – Розкажи, що сталося. Ми ж бачимо, що тобі важко. Поділися. Обіцяю, ми не будемо тебе лаяти. Якщо тобі справді щось зробили…

– Та не робив Сехун нічого зі мною! – не стримався, різко сідаючи на ліжку і зло подивившись на чоловіка.

– Значить, дідусь-альфа має рацію? Це мітка?

– Так. Але, будь ласка, не говоріть татові. Адже він не заспокоїться. А я… Я люблю Сехуна. І вже не зможу без нього жити, – хлопчик схопив старшого омегу за руки благаючи мовчати.

– Знаєш, любий, хоч твій тато моя дитина, але я й сам не маю уявлення, що з ним діється зараз. Ми з твоїм дідусем бажаємо нашому єдиному онукові лише щастя. Але… Дозволь запитати. Чому ми раніше не помітили мітку?

– Тому, що її ніхто не бачить. Вона тут, – Джисон показав на шию. – Я не знаю як це пояснити. Я відчуваю її, але теж не бачу. Сехун сказав, що так і має бути. У нас із ним справді не було нічого більше поцілунків.

– Прямо-таки нічого? – дідусь лукаво глянув на онука.

– Ну, може, трохи більше. Але далі пестощів правда, не заходило. Сехун сказав, що мені треба дозріти, – дивно, але з дідусем йому було набагато простіше розмовляти про такі речі.

– А тепер послухай пораду старої людини.

– Ніякий ти не старий, дідусю.

– Не перебивай. Тобі дістався дивовижний альфа. Не багато хто з мого покоління знає, що являє собою древній обряд вінчання. А про ваше покоління я взагалі мовчу. Тому тримайся за свого Сехуна міцно і не відпускай.

– Не відпущу, дідусю. Бо без мене він тепер не виживе. Та й я без нього. Але тато…

– Твого тата ми з дідусем беремо на себе. Поки що ми його батьки. Він має нас слухатися.

– Дякую, дідусю, – Джисон повис на шиї у старшого омеги.

– Тому припиняй сумувати. Адже твій альфа все відчуває. І йому ще гірше. Предки мстяться тому альфі, що не зміг уберегти свого омегу від смутку та сліз.

Після тієї розмови справді полегшало. Та й приводів для смутку особливо не було. Тато припинив тотальний контроль, повернув гаджети, а невдовзі взагалі поїхав до міста, нічого не пояснивши. Дідусі ж на більшість речей дивилися простіше, хоч і були набагато старші за батьків.

На наступних канікулах до Джисона приїхали Ченле з Донхьоком. Виявилося, омега шалено сумував за друзями. Сехун відмовлявся приїжджати, пояснюючи все тим, що, приїхавши і побачивши свого малюка, він просто не зможе поїхати. Сам так точно.

І ось зараз Джисон стояв навпроти дверей у квартиру О. За два роки. Руки починають тремтіти від хвилювання, а всередині відчувалася надзвичайна радість. Невже альфа відчув його приїзд? Адже нічого не говорив.

Відчинивши двері, Джисон одразу почув веселий і заливистий дитячий сміх. Що дивно, адже Сехун не мав братів, щоб вже з’явилися племінники. Невже?.. Але ж сам казав, що предок-вовк залишив їм у спадок лише одну свою рису – здатність полюбити лише один раз. Але як тоді?

Підійшовши до вітальні, Пак побачив альфу, що сидить на дивані. На руках у нього вмостився малюк років двох-трьох. Хлопчик задерикувато сміявся і смикав хлопця, що бурчав, за волосся.

– О Сехуне, якого біса?! Варто тебе хоч на трохи залишити одного, як ти відразу починаєш травити себе напівфабрикатами. Як ти ще не загнувся.

З кухні вийшов гарний смаглявий омега. На вигляд, ровесник самого альфи. Дитина на руках Сехуна була точною його копією. І, судячи з поведінки, малюк бачив О не вперше, якщо спокійно сидів на руках Сехуна.

– Хьоне, – ледь чутно прошепотів Джисон. Але його почули. Дві пари очей дивилися на омегу. – Навіщо ти? Як же? Чому не сказав? Ти ж казав...

Так нічого до ладу і не сказавши, омега розвернувся і втік назад до передпокою.

– Джисоні! Маленький, стій! – Сехун пересадив невдоволену дитину на диван.

І якби омега не забарився зі шнурками кросівок, альфа не встиг би його наздогнати.

– Джисоне, стій. Ти все неправильно зрозумів.

– Що я неправильно зрозумів? – Пак злісно подивився на альфу. – Що повірив твоїм казкам про вовків? Що довіряв і чекав? Поки ти привів у дім, який назвав моїм, іншого омегу й устиг зробити йому дитину, що...

Договорити Джисон не встиг. Сехун заткнув його поцілунком. Господи, як же він сумував за своїм хлопчиком! Яким же гарним став омега! Тих миттєвостей у вітальні виявилося досить, щоб О помітив усі зміни. Підліткова незграбність зникла. Тепер Джисон став чудовим юнаком. Колись темне волосся тепер було пофарбоване в білий і підібране в модну зачіску. Таким самим залишився тільки примхливо кирпатий носик. Сехун не втримався від невагомого чмока. А потім знову припав до таких коханих вуст. Йому шалено не вистачало омеги, О відчував, як легені наповнюються запахом фіалок, а він сам стає цілісним.

Омега відповідав так само відчайдушно, виливаючи в поцілунок усі свої почуття, показуючи, як сумував. І зовсім не важливо, що сталося раніше. Адже Джисон відчував, як стукало чуже серце, як Сехун радий його бачити. Він, як і раніше, його. Яка ж Пак ще дитина, якщо подумав, що альфа міг його зрадити.

Руки Сехуна вже на повну силу досліджували тіло, що подорослішало і повністю дозріло під тканиною футболки. Джисон відгукувався на кожен дотик і трохи тремтів. І невідомо, чим би все закінчилося, якби збоку не почулося тактовне покашлювання. Довелося відсторонитися.

– Я, звичайно, розумію, що ви не бачилися два роки, але можна ми з Іну підемо?

– А це? – Джисон з нерозумінням дивився на омегу.

– Кім Чонін. Друг цього непорозуміння, що називає себе твоїм альфою. А це мій син Іну.

– Той, який похресник Сехуні?

– Бачу, про нас ти чув. А тепер слухай сюди, О Сехуне. Ми йдемо гуляти. Ти маєш п’ять годин, щоб «сказати» своєму омезі все, що хочеш. І головне, як хочеш. Але щоб до нашого приходу в будинку не було жодного натяку на ваші шлюбні ігри. Я добрий, але тут маленька дитина. Ви мене зрозуміли? – останні слова прозвучали більше як твердження, ніж запитання. Але сперечатися було вже ні з ким. Чонін разом із сином пішли, залишивши альфу та омегу одних. 

– Ти чув хьона? Ми маємо рівно п’ять годин. Але я так сумував, що боюся мені не вистачить і вічності.

– Між іншим, квартира навпроти все ще належить моїй сім’ї. Точніше, тепер вона моя.

Сехун провів носом по шиї омеги, злегка цілуючи місце, де колись поставив мітку.

– Зважаючи на все, скоро вона нам точно знадобиться. Ти ж повернувся остаточно?

– Так, але дідусі чекають нас на наступних вихідних у гості.

– Обов’язково поїдемо, але перед цим маємо одну незакінчену справу. Пак Джисон, чи готовий ти офіційно стати моїм чоловіком?

– Давно готовий, – альфа наче тільки цієї відповіді й чекав, щоб підхопити омегу під стегна. Джисон відразу обвив талію Сехуна ногами, щоб було зручніше. – Але ще кілька днів до тічки.

– Маленький, – О повернувся в бік кімнати, несучи омегу подалі від вхідних дверей. Раптом передумає, – я чекав два роки. Зачекати кілька днів – це ніщо. Я ж казав, що люблю тебе. І сьогодні, побачивши, як ти змінився, я знову закохався в тебе. З першого погляду. І я готовий чекати хоч усе життя, якщо знатиму, що ти любиш мене.

– Люблю. Навіть не уявляєш як, – Джисон поцілував альфу.

Вони вже були в спальні, поступово починаючи позбавляти один одного одягу, впереміш із поцілунками та зізнаннями.

– Знаєш, можливо, серед моїх предків і не було фаркаша, але я відчуваю, що, крім тебе, мені більше ніхто не потрібен. Я покохав один раз і на все життя. І тепер без мого альфи я просто помру від туги. І цей альфа ти, О Сехуне.

Хлопець акуратно опустив свою ношу на ліжко та навис над ним.

– Я дуже радий, що в день нашого знайомства запропонував тобі залишитись у мене.

– Я теж.

– Але, – Сехун відсторонився і серйозно глянув на Джисона. – Ти ж подаруєш мені такого малюка, як Іну?