Work Text:
Великий задушливий клас. Монотонний голос учителя. Спека та сперте повітря, від яких не рятують навіть відкриті навстіж вікна та двері. Учні не слухають вчителя. Кожен із них подумки відраховує хвилини. Це останній урок у навчальному році. Ще трохи й розпочнуться довгоочікувані літні канікули. Десять. Дев’ять. Вісім… Три. Два. Один. З-за дверей лунає дзвінок, а за ним коридори наповнюються щасливими криками. Діти не приховують своєї радості від такого чеканного відпочинку. Тести здано, оцінки отримано. Тепер можна зі спокійною душею гуляти з друзями днями безперестанку, зависати в інтернеті, крутити перші романи. І лише в очах випускників легкий наліт смутку. Щойно закінчився їх останній рік у школі. Вже у вересні вони роз’їдуться коледжами. А це, вважай, доросле життя.
Одним із останніх клас залишає середнього зросту хлопець. Забравши з шафки всі свої речі, він побрів у бік виходу, намагаючись обминути натовпи однолітків. Не те, щоб він був незадоволений канікулами, що почалися. Просто спека його справді добивала. Здавалося, цього року вона була просто нестерпною. Вже на подвір’ї його наздогнали ще двоє. Невисокий, кремезний альфа, незважаючи на свої пропорції, одразу повис на іншому. А другий спробував вивільнити бідолаху з мертвої хватки.
– Тож… Це наше останнє шкільне літо. Які будуть пропозиції? Ми маємо провести його незабутньо! – захоплено почав альфа.
– Джексоне, вгамуйся ти, – омезі нарешті вдалося звільнити друга. – Канікули розпочалися п’ять хвилин тому. Які ще можуть бути плани та пропозиції?
– Марку, ти просто нестерпний зануда, – надувся Джексон. – Якби проводили конкурс серед зануд, ти посів би там почесне перше місце.
– То чому ти ще зі мною, коли я такий нудний?
– Загалом у мене є плани на літо, – суперечку друзів зупинив третій голос. – Я їду до Стілвотера в «Лейк-крик».
– Це той музичний табір, про який ти мріяв ще з минулої зими?
Підліток кивнув головою.
– Дун Сичен, ти знаєш, який ти зрадник? Чому раніше не розповів нам?
– Запрошення надійшло тільки вчора, – знизав плечима хлопчина.
– І на скільки ти їдеш?
– Два місяці.
– Це ж практично все літо! – вигукнув Джексон. – А як же ми?
– По-перше, початок зміни лише за два тижні. По-друге, потім ми матимемо цілий місяць. І по-третє, вам, на мою думку, і без мене добре.
– Сичене, ну ти чого? – Марк уважно подивився на друга.
Дун нічого не відповів. Так вийшло, що двоє його найкращих друзів виявилися парою. Їм обом навряд стукнуло по шістнадцять, коли все відкрилося. А сам Сичен досі був один. Ба того, більша частина оточуючих навіть не могла сказати, альфа він чи омега. Досить приємний запах апельсина, зовсім невластивою йому гірчив. І тільки дуже обмежене коло людей знало, що Дун Сичен – омега. Лікарі на занепокоєння підлітка та його тата тільки відповідали, що все прийде до норми, варто пройти першій тічці. Тоді сутність омеги розкриє себе на повну силу. А поки доводилося жити ось так.
– Хлопці, але я справді давно мріяв потрапити до цього табору. І це моя остання нагода.
– Та гаразд, не виправдуйся, – Марк спробував заспокоїти друга. – Чи ти Джексона не заєш? Звісно ж, ми все розуміємо.
– Так, – підтвердив Альфа.
І тут вони не збрехали. Друзям добре було відомо, наскільки сильно Сичен любив танці.
Сичен просто не уявляв свого життя без танців. З дитинства батьки ніколи не противилися захопленню їхнього єдиного сина. Тим більше, що батько омеги й сам був танцюристом. Власне, так його батьки познайомилися. Тато разом із нареченим прийшли в студію розучувати перший танець молодих, і Хічоль закохався. Просто втратив голову і втік з-під вінця. Ох і наробив він тоді галасу!
Сичен давно хотів побувати в таборі «Лейк-крик». Це, мабуть, найзнаменитіший музичний табір на всьому східному узбережжі. Там найкращі викладачі, і кажуть, часом, після навчання у ньому, можна навіть поза конкурсом потрапити до університету чи академії мистецтв. Але так виходило, що кілька років поспіль омезі не вдавалося потрапити туди. То вже не було путівок, то треба було їхати до Канади на весілля дядька Генрі, то апендицит, що так вчасно запалився, то ще якась дурня. І ось цього року нарешті всі зірки зійшлися й усі карти збіглися.
Два тижні перед початком зміни пролетіли в очікуванні, прогулянках з друзями та зборах речей. А потім прощання з Марком та Джексоном, п’ять годин у дорозі – та довгоочікуваний відпочинок починається. Коротка процедура реєстрації, і ось уже Сичен прощається з батьками, відносить речі до корпусу танцюристів та знайомиться з сусідами по кімнаті. Крім самого Дуна, там буде ще три омеги. Двоє так само приїхали вперше, і тільки останній – Ерік, тут вдруге.
Коли з розбором речей було покінчено, а до вечері та вечірнього вітання залишалося кілька годин, Ерік сам зголосився показати новим сусідам територію. Табір стояв на березі озера й навіть мав свій власний пляж, де за бажанням можна було позасмагати чи поплавати. Крім того, на території табору було кілька окремих корпусів для різних напрямків, просто купа маленьких будиночків, де були класи. Вокал, танці, класична музика, акторська майстерність, велика їдальня, адміністративний корпус, спортивні майданчики та навіть невеликий парк. Сичен тільки й встигав дивитися на всі боки, намагаючись все запам’ятати. У таборі було неймовірно красиво. І омега вже передчував два незабутні місяці в цьому місці.
Дорогою до свого корпусу омеги натрапили на групу альф на футбольному майданчику. Декілька людей помахали Еріку. Той кивнув у відповідь, а потім повернувся до решти.
– А це ще одна своєрідна пам’ятка «Лейк-крику». Юта Накамото зі своєю компанією – найпопулярніші альфи.
Сичен подивився на цю місцеву еліту і… Погляд завмер на одному з них. Наімовірніше, це був той самий Юта, судячи з того, що він був єдиним володарем азійської зовнішності. Альфа широко посміхався і зачісував назад неслухняні пасма, що спадали на обличчя. Дун буквально на мить завис. Здавалося, красивішого від цього альфи він ще не зустрічав серед людей.
– Щороку альфи мріють потрапити до компанії Накамото, – як ні в чому не бувало продовжив Ерік. – А омеги хіба не б’ються за можливість закрутити з кимось із них роман.
– І як успіхи? – поцікавився один із хлопців, які були на мініекскурсії. Його, здається, звуть Торі. Або Тоні.
– Ще нікому не вдавалося підібрати ключик до серця японського красеня. Решту рідко можна побачити в компанії омег. Але новачків у своє братство вони не допускають.
Сичен ще раз глянув у бік альф і встиг упіймати усмішку Юти. Теплу та сонячну. А потім все ж зосередився на розповіді Еріка. Дуну в таборі ще жити, а знаючи себе, омега був упевнений, що перші кілька днів плутатиметься в корпусах.
Вечеря проходила весело. Діти знайомилися, первачки ділилися враженнями, ті, хто вже не вперше, обговорювали плани. Сичену ж треба було знайти свою компанію, з ким він готуватиметься до фінального концерту.
Відкриття зміни відбувалося на березі озера. Коли туди почали підтягуватись діти, співробітники табору вже встигли розвести велике багаття та поставити імпровізовану сцену. Сичен дивився на неї заворожено, але сам не ризикнув виступати. Хоч у нього було кілька відповідних номерів, омега просто засоромився. Сьогодні він збирався побути лише глядачем. Але даремно Дун сів у першому ряду. Дуже навіть дарма. Ближче до завершення на сцену покликали місцевих ідолів – Накамото та його друзів.
І Сичен знову завис. Він прислухався до такого м’якого голосу альфи, дивився на його посмішку, вдихав запах бодяну, що пробивався через сотні інших, і всередині омеги, ніби відбувався великий вибух, ніби народжувалися нові світи. Але потім Дун трусив головою, відганяючи непрохані видіння. Адже так не може бути. Занадто просто. Занадто ідеально.
Наступні кілька днів Сичен намагається уникати Юту, хоча частково це виходить мимоволі. Практично кожен день омеги проходив у знайомствах з викладачами, захоплюючих заняттях та прогулянках з новими друзями. Лише кілька разів у їдальні альфа потрапляв Дуну на очі, але хлопчисько одразу намагався втекти, щоб знову не відчувати ту дивну одержимість. Але одної зустрічі уникнути ніяк не вдалося. Куратор попросив омегу віднести план занять їхньої групи до адміністративного корпусу. Ну, а Дун, певна річ, трохи заплутався в корпусах. І якщо часто відвідувані будівлі він знав, то серед незнайомих ще плутався. Внаслідок чого звернув не туди. І став свідком особистої сцени.
Омега стояв навпроти Юти, опустивши очі вниз. Видно було, що хлопчина дуже переживає.
– Юто, я… Ти знаєш, ти такий гарний. А ще я відчуваю, що ти той самий, розумієш?
– Ні, – похитав головою альфа.
– Ну те, що ми… Ти і я… Істинні, розумієш?
– Ось тепер – так, – усміхнувся Накамото своєю найніжнішою з усмішок і нахилився до омеги. – От тільки мені не треба брехати. Ти далеко не перший і точно не останній, хто зізнається в нашій нібито істинності. Але до жодного з них я не відчував того самого, розумієш?
Сичен не бачив, але міг присягнутися, що хлопець у цей момент заплакав. Тремтячі плечі видавали його з головою.
– А, ще дещо, – продовжив Юта. – Я ненавиджу запах конвалії. Вибач.
Альфа обійшов тепер уже точно ридаючого хлопця й попрямував до закляклого Сичена.
– А ти? – вигнув брову Юта.
– Я це… Ішов до адміністративного корпусу, – розгублений Дун кивнув на папери в руках.
– Адміністративний корпус з іншого боку. За їдальнею треба повернути праворуч.
– А, праворуч. Зрозуміло. Ти вибач.
Сичен розвернувся, докоряючи собі за неуважність. Він не повинен був стати свідком цієї сцени. Навіть якщо альфа поводився грубо, це була не його справа. Хоча омега міг зрозуміти того хлопця. Накамото був справді дуже гарний і привабливий.
– Гей, постривай! – до Дуна долинув голос Юти. Сам альфа практично наздогнав хлопця. – Гей, хлопче, стривай! – Накамото смикнув омегу за руку так, що той мало не випустив папір із рук.
– Вибач. Мені соромно, що я став свідком такої особистої сцени. Я не навмисне. І я нікому не розповім, як ти відшив того омегу. І тим паче, не збираюся сам зізнаватись, – випалив на ходу Сичен.
Почувши тираду омеги, Юта тільки засміявся.
– Вибач, навіть якби ти вирішив зізнатися, я не цікавлюся альфами.
– Я… – Дун ошелешено дивився на Юту. Він прийняв його за альфу? Смішно навіть. Хоча пора було б перестати дивуватися.
– Я просто хотів провести тебе, – продовжив Накамото. – Ти явно вперше тут. От і губишся.
На це Сичен тільки знизав плечима. Провідник йому справді не завадить.
Перші хвилини йшли мовчки. Дун навіть намагався не дивитись у бік альфи. Достатньо було того, що з кожним вдихом легені заповнювалися теплим і пряним запахом бодяну. Він позбавляв волі, йому хотілося підкоритися. А ще в суміші з природним запахом омеги нагадував Сичену про Різдво – його улюблене свято.
– Насправді географія «Лейк-крику» дуже проста. Усі доріжки розходяться променями від озера.
– Я все одно примудрюся загубитися, – хмикнув Сичен. Він уже змирився зі своїм топографічним кретинізмом.
– Ти, до речі, з якого відділення?
– Танцювального. Спеціалізуюся на народних танцях, – відповів омега, а потім додав: «Але й у сучасних теж знаюся».
– Зрозуміло. Власне ми практично прийшли. Он уже видно адміністративний корпус.
– Дякую. Ну і ти вибач. Я не збирався підглядати. Чесно.
– Забий. Я не злюся. Але ти не подумай. Я не з тих самозакоханих типів. Просто ці омеги. Вони ведуться чисто на зовнішність, хочуть на два місяці отримати статус мого хлопця, такого собі короля табору. І обов’язково треба сказати, що ми істинні. Знаєш, скільки таких істинних я побачив за ці роки в таборі? З десяток точно. Але ж такого не може бути. Адже я не відчуваю цього.
– Я думаю, що переді мною ти виправдовуватися не повинен.
Альфа тільки знизав плечима.
– Ти, до речі, не відрекомендувався, – змінив тему Накамото.
– Сичен. Дун Сичен.
– Дуже приємно, Дун Сичене. Я Накамото Юта.
– Я знаю.
– А, ну так… – якось одразу знітився хлопець.
– Ти виступав на відкритті. Ваш номер мені сподобався, ось я й запам’ятав.
– Правда? – Сичен помітив, як у мить очі альфи засяяли від щастя. Цікаво, це тому, що омега сказав, ніби дізнався про нього після виступу, чи тому, що він похвалив номер?
– Правда, але деінде у вас проблеми з ритмікою. Вам не завадило б позайматися з хореографом.
– Але, на жаль, майже всі заняття танцюристів і вокалістів збігаються. І так щоразу. А ти… Ем, ти зможеш допомогти нам?
– Я не… – Сичен приголомшено дивився на альфу. – Я не думаю. Не знаю.
– Я з відповіддю не кваплю, але подумай, будь ласка. І я, мабуть, тебе добряче затримав. Па-па, Дун Сичене.
– Бувай, – уже в спину альфі відповів омега.
До речі, папери він якось доніс, а потім, ледве не заблукавши знову, повернувся до себе в корпус. І решту дня вони більше не перетиналися з Накамото.
Зате наступного ранку Сичен, Ерік і решта компанії за їх столиком буквально очманіла, коли, проходячи неподалік, Юта першим помахав Дуну. А потім уже ввечері, коли омега йшов у бік танцювального залу, щоб додатково потренуватися, він покликав хлопця приєднатися до них на пляжі. Альфам якраз не вистачало однієї людини, щоб поділитись порівну на дві команди.
– Не думаю, що від мене буде користь. Я зовсім не вмію грати у волейбол. Це те саме, що на одного менше в команді, якщо не гірше. Тільки плутатимусь під ногами.
– Не хвилюйся, це просто дружня гра. Жодних образ потім.
– Тоді тим більше не розумію, навіщо хтось для рівної кількості.
– Ну, а як мені ще вмовити тебе приєднатися до нашої компанії та допомогти нам? – Юта збентежено посміхнувся, а Сичен зрозумів, що заради цієї усмішки він не тільки навчить альф танцювати, а й вирушить до Пекла.
– Добре, – видихнув омега. – Я вам допоможу. Але давайте без волейболу? Спорт не для мене.
– Гаразд. Але йти зі мною доведеться все одно. Хочу познайомити тебе з рештою.
Очі Юти спалахнули азартом після того, як Сичен дав свою згоду. І омега подумав би, що це все лише привід, і альфа має до нього почуття, якби не згадав, що той вважає його таким самим альфою.
Накамото притягнув Сичена на пляж, де вже розігрівалися інші альфи. Там він гордо представив усім Дуна, назвавши його персональним учителем танців.
У гру, як і було обіцяно, ніхто втягувати омегу не став. Але й не заперечували проти того, що він залишився сидіти з ними на березі. Поки друзі грали, вони встигали перекинутися парою жартівливих підколів, щоб відволікти супротивника. Хоча рахунок ніхто не вів. Грали справді заради інтересу. Зате Сичен зміг окремо поспостерігати за кожним, щоб припустити, з ким і які можуть виникнути проблеми на тренуваннях. Батько завжди говорив, що хороший танцюрист не тільки добре знає хореографію, але ще й уміє спостерігати за людьми, їх характерами і за природою загалом.
Ось зараз омега бачив, що ці альфи справді дуже близькі. Майже як сім’я. На думку спали Джексон з Марком. Як там у них справи? Чи полетіли вже в Гонконг до дідусів Джекосна чи ще ні? Мимоволі підкрався смуток.
– Сиче, а що ти скажеш?
– А? – голос Майка вирвав омегу зі світу його думок. – Про що саме?
– Юта пропонує взяти тебе до нас для підготовки номера на звітний концерт. То як?
– Спасибі, але ні. Співак із мене точно ніякий. З хореографією я вам допоможу, але навчити мене співати вам навряд чи вийде. Дядько якось уже намагався. Після першого уроку його тиждень відпоювали валеріанкою. Тим більше, я хотів підготувати щось своє.
Альфи лише знизали плечима. Ні так ні.
На вечерю підлітки прийшли всі разом одразу з пляжу. Звичайно, поява новенького в компанії місцевих ідолів не залишилася непоміченою. Багато хто тут же почав перешіптуватися, хто ж цей хлопець, і що він забув у компанії Юти. Сам Сичен тільки помахав альфам і подався до своїх сусідів по кімнаті. А ті, так само, як більша половина табору, здивовано спостерігали за тим, що відбувається. Особливо Ерік.
– Коли ти тільки встиг потоваришувати з ними?
– Не думаю, що це можна назвати дружбою. Просто допомагаю їм із хореографією.
– Проте ти перший омега, якого вони запросили до близького кола. У чому секрет? Зізнавайся, чим привабив Юту? – у голосі омеги не чулося заздрості. Швидше просто інтерес.
– Нема ніякого секрету, – відмахнувся Дун. – А Юта взагалі вважає мене альфою.
– Як? – всі троє приголомшено дивилися на Сичена.
– Не він перший, – знизав плечима хлопець. – Ви самі можете почути, що мій запах досі не набув характерних для омеги нот. А так апельсинами може пахнути будь-хто. Я вже звик.
– Але з тебе альфа, як… Як от із Міка омега, – Ерік кивнув у бік альфи з театральної групи. Той хлопець мало був схожий на представника тендітної статі. Високий, кремезний, з розвиненою мускулатурою. Таких прийнято називати типовими альфа-самцями.
– Але чому ти не сказав, що насправді омега? – спитав Броді.
– Я випадково став свідком особистої сцени. І спочатку Юта подумав, що я прийшов за тим самим. А потім йому здалося, що я альфа. Я не переконував.
– Але ж правда рано чи пізно випливе.
– Не думаю, що це матиме якесь значення. Наше спілкування все одно зводитиметься виключно до уроків танців.
Але тоді Сичен ще не знав, наскільки конкретно він помилився у своїх припущеннях. Юта чи не завжди кликав омегу до своєї компанії. У перервах між заняттями, вечорами. І щоразу хлопець спочатку відмовлявся, розуміючи, що йому не варто багато часу проводити в колі альф. Але варто було Накамото посміхнутися, будь-яке бажання чинити опір кудись дівалося. За цією посмішкою Дун міг піти куди завгодно. А повертаючись у кімнату, ставав похмурішим за хмари і ночами безшумно плакав у подушку. Бо закохувався. З кожним проведеним у компанії Юти днем Сичен закохувався лише сильніше. Але сам альфа вважав його просто другом. І в якийсь момент у голові омеги промайнула думка зізнатися Накамото в усьому. Але потім він гнав її від себе. Згадалася їхня перша зустріч півтора тижні тому. І те, що сказав тоді хлопець. Сичен просто боявся своїм зізнанням зруйнувати те, що він мав зараз. Якщо Юта сам не зрозумів, не відчув, що Дун його, значить, так розсудила доля. Зрештою, вони тут лише на два місяці.
Надворі вже стемніло, коли Сичен закінчив індивідуальне тренування. Вечерю він благополучно пропустив, отже лягти спати доведеться голодним. Хоча більше омега відчував утому. Той, хто вважає, що танці це легко, ніколи насправді серйозно не займався ними. Після практично безперервного чотиригодинного відточування всього кількох рухів і зв’язок нив буквально кожен м’яз. Але, як людина, що буквально живе танцями, Дун дуже любив це почуття. Коли відчуваєш своє тіло в прямому сенсі цього слова.
Поки омега виходив із зали, поки зачиняв двері на замок, він зовсім не помітив хлопця, що сидів на сходах унизу.
– Юта? – здивувався Дун. – Що ти тут робиш?
– Тебе чекаю. Вже закінчив? – підвівся зі свого місця альфа.
– Так? Щось трапилося?
– Ні. Просто сьогодні день народження Тіма. Ми збираємось на пляж відсвяткувати. Ось прийшов за тобою.
– За мною? А до чого тут я?
– Ти вже фактично повноцінний член нашої компанії.
– Але я не маю подарунка.
– Так ні в кого його немає. Ходімо, – альфа взяв Сичена за руку і повів за собою в бік озера.
– Стривай, – омега висмикнув свою долоню з чужої, – вже пізно. Ми вже повинні бути в корпусах і готуватися до сну. Що як нас спіймають?
– Ну то й що? Ти ж будеш з нами, – Юта відповів так безтурботно, наче його присутність справді відіграє якусь важливу роль.
Аргументи у Сичена скінчилися. Як і бажання чинити опір. Закохане серце стукало швидко-швидко, прагнучи об’єкта своєї симпатії. Дун, більше не ставлячи зайвих питань, пішов за альфою.
Спершу вони вийшли на озерний пляж. Але там нікого не було, і Юта не збирався зупинятися. Він вів омегу за собою вздовж огорожі, поки вони не дійшли до зовсім непомітного лазу. Через нього можна вибратися за територію табору. Там, трохи далі вздовж берега, горіло багаття і сиділи друзі Накамото. Сичен тихо привітався й привітав іменинника. Він, як і раніше, відчував себе ніяково в компанії альф. Проте їх, схоже, все влаштовувало.
Біля багаття стояла сумка-холодильник, поруч велика коробка з чіпсами та іншими снеками.
– Тримай, – Тім простягнув омезі банку з пивом.
Сич підозріло на неї подивився. Не те, щоб він ніколи не пив, просто це бувало вдома в Марка під наглядом друзів. Тут тільки хлопці, яких Дун знав трохи більше тижня, і Юта, від якого омега вже без тями. Пити – не найкраще рішення. Але слово за словом, почалася розмова, і омега навіть не помітив, як закінчив другу банку пива.
– Слухай, а як щодо омеги? Запримітив собі вже когось? Чи в місті залишився хлопець? – спитав Юта, повернувшись до Сичена. Інші ж дивилися на Накамото, не зовсім розуміючи про яких омег ідеться. Чи він тільки тому покликав Дуна до їхньої компанії? Хлопець грає у свої ворота?
Сичена ж питання загнало в глухий кут. Він ніколи б не подумав, що їхнє «чисто ділове спілкування» з Накамото ввійде в таке русло. І що відповісти? Нарешті зізнатися, що тоді сталося непорозуміння чи продовжити виставу? На щастя омеги, ситуацію врятував іменинник, діставши нову порцію алкоголю.
Підлітки просиділи ще кілька годин на березі озера, а потім почали збиратися назад. Вже на території табору всі намагалися поводитися тихо. Але молодим, здоровим та п’яним організмам це виявилося не зовсім під силу. Доводилося постійно смикати один одного.
Дійшовши до роздоріжжя біля їдальні, кожен попрямував до свого корпуса. Сичен взагалі постарався дуже тихо втекти, поки альфам ще щось не спало на думку. Достатньо з нього. Але його гукнув Тім. Хлопець надшвидко наздогнав омегу і, переконавшись, що друзі далеко, одразу заговорив.
– Сиче, нічого не хочеш пояснити?
– Ти про що? – Дун спробував прикинутися дурником.
– Облиш, ти не театрал. Може, Юта й повівся на твою виставу, але не ми. До чого були сьогоднішні питання про омег? Що ти наплів Накамото? Що віддаєш перевагу своїм? Чи що ти альфа? Це твій спосіб наблизитися до нас? Оригінально, не сперечатимуся, але не думай, що в тебе все…
– Він сам, – перебив альфу Сичен. – Він вирішив, що я альфа. Та й він не перший. Я просто не вказував йому на помилку. І ні, я не збирався в такий спосіб влитися у ваше коло. Просто… – замовк омега.
– Просто?
– Мене тягне до твого друга. Господи, навіщо я тобі це розповідаю? Але я не можу чинити опір. Його усмішці неможливо відмовити, а від його запаху я просто дурію, роблюсь залежним. І я зрозумів просту річ – ми з ним істинні. Так, це зараз рідко буває. І так, я це відчуваю, а Юта – ні. Можливо, тому, що мій запах не до кінця розкрився, а можливо, з інших причин. У нашу першу зустріч я побачив, як якийсь омега освідчувався Юті в коханні, і теж казав, що вони істинні. Я не хочу руйнувати те, що маємо зараз. Я й сам уже сумніваюся, чи не схибив. Тому хай краще вважає мене альфою. Я не претендую на щось. Спочатку я не хотів навіть погоджуватися допомагати вам. Але Юті просто неможливо пручатися.
– Не хочу тебе обнадіяти, але, можливо, він теж відчуває, просто зрозуміти, що це воно, не може. Юта дуже заплутався. Власний «фанклуб» його заплутав. Але одне зрозуміло точно – ще в жодного альфу чи омегу в цьому таборі він не чіплявся так сильно.
– А ви?
– Ми? Звісно, але не так швидко. Нам з ним, наприклад, знадобилася ціла зміна та пара бійок. Тому, якщо хочеш…
– Ні, – похитав головою Сичен, – не хочу. Нехай все залишається так, як є. Ти маєш рацію, не хочу ловити того журавля в небі. І чи можна цю розмову залишити між нами?
Тім кивнув головою.
– Дякую. І краще розійтися, поки нас не засікли.
– Може, тебе провести? Вже ніч. Та й я пам’ятаю розповіді Юти, що ти легко губишся на місцевості.
– Не варто. Я вже звик орієнтуватися в таборі. На добраніч! – Не дочекавшись відповіді, омега першим пішов до свого корпусу. Тім слідом теж подався до друзів.
– І де тебе носило? – спитав Накамото, щойно Тім повернувся до їхньої кімнати.
– Відводив твою принцесу до його корпуса.
– Наче він сам не міг знайти дорогу, – ледь не рикнув Юта.
– Ну, ти ж встиг забути, що Сичен легко губиться на місцевості. Тим паче вночі. Я просто не хотів, щоб хлопця через нас покарали. Так що релакс, Накамото. Твоя принцеса мені не потрібна.
– Не мій він, – буркнув Юта у відповідь.
– Реально, Тіммі, що це за такі жарти? – Майк глянув на друга.
– Типу я перший почав, – Тім плюхнувся поряд із рештою.
– Він хоч нормально дійшов? – знову спитав Юта.
– Так. До речі, про Сичена. Мені цікаво, чому ти вирішив попросити про допомогу саме його? А потім ще й зробив частиною нашого кола.
– Ти проти? – Накамото глянув на друга.
– Ні. Просто цікаво. Щороку десятки хочуть потрапити до нас, потоваришувати чи закрутити роман, ну знаєш…
– А він не схотів, – перебив хлопець. – Але я просто знаю, що він би вписався до нас. Наче відчув. І, щиро кажучи, мені хочеться проводити з ним час, тягне мене, – Юта важко зітхнув і відкинув голову на матрац. Це було дуже дивно.
– Фу, Накамото! – вигукнув Тім, уважно спостерігаючи за компанією. Хлопці, мабуть, теж щось підозрюють. І доведеться або розповідати їм правду, або переконувати, що просто привиділося, і Дун насправді альфа. Слова омеги звучали дуже щиро.
– Що?
– Звучиш солодко. Можна подумати, що ти закохався.
– Придурок, – пирхнув альфа.
– Від придурка чую, – відповів Тім.
А в цей самий час Сичен повернувся до кімнати і намагався лягти спати якомога тихіше, щоб не розбудити своїх сусідів. Але виявилось, що спали далеко не всі.
– На мою думку, твоє тренування затяглося, – з темряви пролунав голос Еріка. Сичен злякався й мало не впав від несподіванки. – Тобі погано потім не буде?
– Я давно закінчив. Я…
– Ти знову був із Накамото та його друзями. Скоріш за все біля озера за територією табору.
– Звідки?..
– Усі знають, що сьогодні був день народження Тіма.
– Так, – важко зітхнув Сичен. Розмова з іменинником досі стояла в голові.
– Ходімо. Щоб цих не розбудити, – підвівшись із ліжка, Ерік кивнув у бік сплячих сусідів. – Погомонімо в іншому місці.
Омеги вийшли зі спальні, дійшли майже до кімнати вчителів і завернули на сходи. Там між поверхами був невеликий балкончик, де хлопці й сховалися.
– Що там у тебе?
– Нічого, – знизав плечима Сичен.
– Це Накамото, так? Закохався?
– Не знаю, – відповів Дун.
– Бачу, що закохався. Багато хто говорить, йому важко чинити опір.
– Це так.
– І що ти? Розкажеш йому?
– Він думає, що я альфа. Хоча навіть друзі його почали здогадуватись. Тім точно. Але якщо я зараз розповім правду, він точно подумає, що все було спеціально підлаштовано.
– Але ж мучитися теж не діло.
– А хто сказав, що я мучусь?
– Але ж…
– Я просто втомився після тренування, а ще я п’яний, – жорстко відповів Сичен і повернувся до кімнати. Він не міг слухати про зізнання. Бо що частіше про це говорили, то менше в омеги залишалося сил пручатися.
А вже вранці хлопець боявся вийти з кімнати та зустрітися з компанією альф. Раптом Тімоті не повірив? Раптом розповів Юті? Як Накамото на все відреагує? Еріку ледве вдалося витягти омегу до їдальні. Адже після вчорашніх навантажень на організм, ситний сніданок був просто необхідним. І Юта, здавалося, наче чекав Сичена біля їдальні. Не давши йому чи Еріку вставити хоч слово, потяг за столик.
Хоч альфа і намагався вдавати, що нічого особливо не пам’ятає, розмова після несподіваного питання Тіма твердо закарбувалась у пам’яті. З якого дива Накамото настільки міцно чіплявся за цього хлопця? Заради танців? Просто тому, що тягне? Так, це було, але за всім ховалася ще одна причина. За запахом Дуна, хай і не таким насиченим, як у інших альфів, ховалося багато спогадів із далекого дитинства. Тоді Юта із сім’єю ще не кочували штатами від однієї бази до іншої. Тоді вони мали не великий, але затишний будинок у сонячній Флориді. За будинком розташовувався апельсиновий сад. І коли фрукти достигали, маленький Накамото разом з батьком збирав великий кошик, і тато потім готував найсмачніший у світі апельсиновий джем. Зараз готувати можливості не було, а магазинний зовсім не такий смачний. І тут Сичен зі своїм запахом…
– У вас сьогодні є якісь заняття? – запитання омеги повернуло Накамото зі спогадів.
Усі п’ятеро синхронно похитали головами.
– Чудово! Тоді об одинадцятій чекаю на вас біля малого танцювального залу.
Альфи, на диво, підійшли вчасно. При цьому ще й були сповнені ентузіазму. Ось тільки на цьому все закінчувалося. Оскільки те, чим сьогодні планував зайнятися омега, виявилося не зовсім під силу хлопцям. Вони постійно плутали право й ліво, збивалися з рахунку й таке інше.
– Сичен, змилуйся вже. Ми не професійні танцюристи, Майк майже вив, а потім завалився на підлогу. Слідом за ним, як за командою, попадала решта.
– Але хлопці… – Дун розгублено дивився на тіла, що лежали на підлозі. – Це була лише розминка.
У відповідь почулося ще одне відчайдушне «пощади», але в тому, що стосувалося танців, Сичен залишався непохитним. Розминка, розтяжка, а вже потім, власне, заняття. Опинившись у рідній стихії, омега забував про все стороннє. Що він один із п’ятьма альфами, що за дві години він встиг облапати і обмацати їх (у професійних цілях), що один із них – його істинний. А ось Юті здавалося всяке. Для нього Дун, здавалося, був надто близько, притискався надто тісно, а запах… Бісові апельсини!
Вийшовши із зали після тренування, Накамото твердо вирішив більше не перетинатися із Сиченом. Витерпів альфа до вечора. Після вечері він відмахнувся від друзів і побіг у бік корпусу танцювального відділення. Дун якраз ішов зі їдальні, ледве тягнучи ноги. Після «катування», як сказали Накамото та компанія, Сичен ще кілька годин готував свій номер. І тепер він ледве тямив. Тому навіть не одразу зрозумів, що його витягли з юрби і тепер ведуть кудись в бік озера. Тепла долоня стискала його руку, через що омега відчував певну довіру.
– … тож подивимося з озера.
– Що? – Сичен нарешті «прокинувся» і витріщився на людину, яка відводить його від табору – Накамото?
– Дун Сичен, ти спиш на ходу, чи що? – посміхнувся Юта.
– Ні, просто втомився, – зніяковів омега. – А куди ми йдемо?
– Мабуть, ти мене не слухаєш зовсім. Ми йдемо на пляж. З озера відкриється найкрасивіший краєвид.
– На що? – так само не міг зрозуміти Сичен.
– Кидай це, хлопче. Ти серйозно? – Юта зупинився. – Сьогодні четверте липня*. За годину буде феєрверк. Ми якраз встигнемо. Зовсім ти запрацювався, – усміхнувся альфа і клацнув омегу по носі. А потім завмер. Сичен дивився так само ошелешено. – Вибач, – Накамото відпустив руку хлопця і пішов далі до озера. Омега йшов слідом.
У сутінках озеро виглядало незвичайним. Темне чорнильне небо, крони дерев чорніють на тлі малинового горизонту, що віддає залишками заходу сонця і ледь відбиваються на поверхні озера. Біля пірсу стояло кілька човнів. До однієї з них підійшов Накамото. Опинившись усередині, він допоміг перебратися Сичену, а потім опустив весла у воду, відштовхнувся від пірсу і зробив кілька пробних гребків, доки не вирівнявся.
– Тебе хоч не хитає? – раптом спитав Юта.
– Ем… Не знаю, – знизав плечима Сичен.
Юта гріб не поспішаючи, поступово віддаляючись від берега. Омега мовчав. Уся ця ситуація виглядала надто романтично: він і Юта, удвох пливуть на човні, щоб із середини озера помилуватися феєрверками. Для повноти картини не вистачає лише зізнання. Але Дун знає, що цього не буде. Тому що альфа не зовсім правильно все зрозумів, а зараз омезі було просто страшно розповідати правду. Тому що його не зрозуміють, відштовхнуть. І Сичен намагався ні про що не думати. Тому що так, Ерік має рацію. Він закохався.
Пропливши кілька метрів, Юта зупинився і підняв весла в човен.
Повисла тиша. Накамото не знав, що говорити, а Дун просто чекав. Перший залп пролунав раптово, налякавши омегу. Після цього пролунало ще кілька «пострілів», і небо осяяло яскравими вогниками в кольорах американського прапора: сині, червоні, білі. Зірки, водоспади і навіть пальми. Яких тільки форм вони не набували. Сичен підняв голову догори, до неба. Він ніколи особливо не любив феєрверки. Принаймні, вже будучи дорослим. Хлопець розумів, що справа в альфі, що сидить навпроти, але вдіяти нічого не міг. Яскраві спалахи відбивалися в очах Юти, плуталися в його волоссі. Він був схожий на якусь неземну істоту, і омега закохувався сильніше.
– Погодься, феєрверки над озером завжди найкрасивіші, – Накамото продовжував дивитись у небо, а Сичен не міг відірвати погляду від нього самого. Не хотілося навіть говорити. І єдине, що він зміг із себе видавити, було коротеньке «так».
До закінчення салютів більше ніхто не наважився говорити. Слова були зайві. Після цього вони повернулися до берега. Але повертатися до табору не поспішали. Юта запропонував ще трохи посидіти на пляжі. Пісок, що прогрівся за день, був ще теплим, хоча вітер ставав холоднішим.
– Не змерз? – спитав альфа, коли їх обдало сильним поривом з боку озера.
Омега похитав головою.
– Сич… – почав Юта, але затнувся, побачивши спрямований на нього уважний погляд Дуна. – Ні, нічого.
Зараз Накамото почував себе дуже дивно поряд із Сиченом. Так, як альфа в принципі не повинен почуватися поруч із альфою. Тільки з омегою. Можливо ще з бетою. Але не з іншим альфою. Але останні кілька днів Дун був єдиним, з ким Юті хотілося спілкуватися. Серце збивалося з нормального ритму, долоні пітніли, а слова часом просто вилітали з голови, змушуючи хлопця губитися. І така реакція зрозуміла, якби Сичен був омегою, але Юта був упевнений в альфиній природі нового друга. Чи не друга? Адже по суті друга не хочуть обіймати за будь-якої зручної можливості. Не тягне ткнутися носом у його шию, глибше вдихнути запах. Про поцілунки взагалі говорити не варто. Але як би Накамото не намагався позбавитися цих думок і бажань, вони безсоромно поверталися.
– Котра година? – спитав Сичен.
– Десь близько одинадцятої. Я точно не знаю.
– Може, варто повернутися? Можуть помітити нашу відсутність, – омега підвівся з піску і обтрусив джинси.
– Давай ще трохи посидимо, – Юта перехопив долоню хлопця і потягнув його на себе. Тільки сили він трохи не розрахував. Розслаблене тіло Дуна, підкоряючись силі, потягнулося в бік альфи. Але ноги ковзали по пухкому піску, і хлопець, втративши рівновагу, упав прямо на альфу. Падіння зайняло буквально мить, але для Сичена це здавалося вічністю. Втім, для Юти також. І обидва заплющили очі. Тому те, що трапилося далі… Поцілунку не чекав жоден із них. Хоча це навіть поцілунком назвати складно – простий дотик губами, що породив тремтіння та пожежу в тілах обох хлопців, але відразу після цього настало усвідомлення – такого не мало статися. Хоча причини так думати були у кожного свої.
Усвідомивши до кінця все, що сталося, Сичен підскочив і побіг у бік табору. Юта спочатку хотів побігти за ним, наздогнати, пояснити все, але зупинився, не зробивши жодного кроку. Тільки відправив Дуну СМСку: «Вибач. Я не хотів. Це трапилося випадково».
Альфа сів назад на пісок. Що щойно сталося? Чому? І головне, чому Юті сподобалося? Чому сподобалося відчувати тіло Сичена в руках? Чому сподобався смак його губ? Чому хотілося ще? І бажано більше.
– Придурок! – мало не гарчав Юта. – Божевільний! Гидкий збоченець! – альфа схопив себе за волосся і потяг з усієї сили. – Як ти примудрився із усіх омег на планеті закохатися саме в альфу?
Накамото впав на спину і втупився в небо, ніби воно могло дати відповіді на всі питання, позбавити всіх душевних мук. Тільки жодного рішення там немає. Небо просто небо. Просто темрява космічного простору, не освітлена сонцем.
Минуло, напевно, з пів години, перш ніж усі думки Юти повернулися в норму. Серце більше не відбивало чечітки, руки не тремтіли, а в голові настала ясність. Якщо ще кілька годин тому альфа вважав, що він, можливо, закоханий у Сичена, то тепер Накамото був упевнений, що немає ніякого «можливо». Надала йому нечиста закохатися в Дун Сичена, в альфу.
У нічній тиші пляжу сміх хлопця пролунав особливо голосно. Гучний сміх з істеричними нотками, що виражає весь відчай, що накопичився.
У цей час Сичен чимдуж мчав у бік свого корпуса. Вони щойно поцілувалися з Ютою. Нехай це було випадково, нехай поцілунок був найпростішим чмоком, але він був! Його перший поцілунок. І після цього омега просто втік. Інакше він би не зміг більше перебувати поряд із Накамото. Пульс стукав у скронях, а щоки горіли.
Забігши до корпусу свого відділення, омега сів на підлогу в коридорі й міцно обійняв коліна руками. Усередині було кепсько. У його голові було стільки думок, ніби туди запустили бджіл, і кожна намагалася вибратися. Сичен доторкнувся пальцями до губ. На них досі відчувалося примарне тепло від дотику чужих вуст. Нехай це було всього на мить, хлопець тепер не забуде цю сцену ніколи. А підсвідомість кричала «Ще! Хочу ще!». Більше дотиків та тепла. Щоб Юта не просто впіймав його під час випадкового падіння, а щоб обійняв. І щоб цілував не так легко, щоб з усією пристрастю. Але цього ніколи не буде. У цьому омега переконався, прочитавши повідомлення від Накамото. Після нього залишалося тільки безшумно розплакатися над уламками розбитого серця.
Наступного ранку Сичен ледве зміг піднятися до сніданку. Тіло ломило, голова боліла, а ніс опух. Після їди Ерік провів омегу до лікаря. Той оглянув Дуна, виміряв тиск та температуру. На обличчі були перші ознаки застуди. Лікар дав омезі жарознижувальне та противірусне про всяк випадок, потім відправив до кімнати відпочинку. Там Сичен пробув аж до вечора. Дуже довго спав під дією ліків. Завдяки цьому омега зміг «вимкнутись» і не думати про те, що сталося вчора, не згадувати.
Юта з самого ранку намагався знайти Сичена, але той ніби спеціально ховався. І, чесно кажучи, Накамото не здивувався б, якби це виявилося правдою. Через це альфа був смиканий доти, доки з випадково почутої в їдальні розмови не дізнався, що Сичен захворів і весь день провів у своєму ліжку. Сам до Дуна альфа йти не ризикнув. Тільки після вечері знайшов Еріка і через нього дізнався про стан хлопця.
Увечері Сичен ще раз відвідав лікаря. Стан омеги був набагато кращим – відпочинок явно пішов на користь. Сам Дун вважав, що причина нездужання криється у нервових переживаннях. Те, що сталося вночі, сильно вплинуло на хлопця, а один день далеко від джерела цих самих переживань допоміг прийти трохи до тями. Тож із ранку Сичен знову був у строю, жартував, сміявся, буквально світився життям. Юта помітив Сичена одразу. У нього навіть відлягло від серця. А коли Дун сам підійшов до їхньої компанії та нагадав про заняття, заспокоївся остаточно. На тренування вони змогли зібратися лише ввечері, коли закінчилися основні заняття. Альфи спершу показали номер, з яким планували виступати на фінальному концерті. Після цього омега міг ясніше уявити, чого ті потребують. І почалася розправа. П’ять голосів поперемінно благали пощадити їх, але Сичен, здавалося, тільки насолоджувався цим.
Хлопці займалися танцями щодня. Поступово альфи звикали до навантажень і вже не так утомлювалися після. І, мабуть, тільки Юта насолоджувався цими хвилинами. Сичен був поруч. Його можна було торкатися без будь-яких питань та пояснень. І лише вечорами альфу знову і знову пиляли власні думки, про правильність його почуттів. Любити альфу… Наскільки це нормально? Якщо врахувати, що для кохання не існує ні статі, ні віку. Але залишалося інше питання: що люди подумають про таку пару? І як взагалі віднесеться до такого сам Дун? А потім Накамото засинав. І щоразу уві сні він переносився в новий світ, нову реальність, де вони з Сиченом разом, де почуття не змушують їх відчувати незручність і сором у присутності інших. У таких снах Дун завжди відповідав на поцілунки та обійми, а часом і сам виступав ініціатором. Інколи хлопці займалися тим, після чого Юта прокидався весь спітнілий і з проблемою в штанах. Пощастило тільки, що решта в цей час ще спала, інакше зайвих питань не уникнути. Тим більше, що друзі почали дещо помічати.
– Накамото, що з тобою відбувається? – спитав Майк, коли вони сиділи перед сніданком у своїй кімнаті.
– Ти про що? – Юта вдав, що не розуміє суті питання.
– Останніми днями ти дуже дивний, – погодився з другом Дерек.
– Ага, схожий на містера МакГі, коли він минулого року закохався в містера Арчера.
– Точно, – хором підтвердили інші.
– Та припиніть, – пирхнув Накамото. – Нічого такого.
– Та ні, бро, – заперечив Тім. – Збоку нам видніше. Ти витаєш у хмарах. Про твою ранкову біганину в душ я взагалі мовчу. А ще ти почав розмовляти уві сні.
– І що я сказав? – Юта злякано дивився на інших.
– Нічого. Нічого зрозумілого. Більше схоже на марення. Але… Невже є що приховувати? – Тімоті дивився хитро.
– Нічого такого. І взагалі, ходімо вже снідати, – сказав Накамото і першим вийшов із кімнати. Але, напевно, краще б він цього не робив.
Ще серед ночі Сичен зрозумів, що з ним щось негаразд. Його знову кидало то в холод, то в жар, тіло трусило і ламало. Будити когось омега не став. Принаймні поки що він почував себе більш-менш непогано. А вранці збирався знову навідатися до медпункту. Схоже, застуда вирішила повернутись. Вже у вигляді грипу. Але зранку омега почував себе особливо заслаблим. І якщо вночі боліло все тіло, то зараз біль зосередився в животі.
– Що з тобою? – стривожено спитав Броді.
– Я не знаю, – Сичен спробував сісти. Вийшло не дуже. Неприємні відчуття посилилися, але тепер до них додалося ще й легке печіння між сідницями. – Я… На мою думку, мені треба до лікаря. Здається, я здогадуюсь, що зі мною.
– Тічка? – припустив Ерік. Він, як і решта, не одразу помітив, що запах Сичена посилився. А ще змінився. Став солодшим, яскравішим.
У відповідь омега кивнув.
– Тільки не кажи, що це вперше в тебе.
– Тоді просто допоможіть мені дістатися лікаря, – Сичен глянув на друзів з-під лоба. – Мені здається, я сам звалюся десь дорогою. Або просто загублюся.
Мовчки кивнувши, Ерік і Броді підхопили Сичена під руки й повели в бік медпункту. Як на зло, ніхто з дорослих їм не зустрівся. Усі вже були на сніданку. Зате в цей час назустріч йшов Накамото з друзями.
– Що з ним? – Тім підскочив до омег і перехопив Сичена. А той, відчувши присутність альф, скорчився тільки сильніше.
– Здогадайтесь із трьох разів, – буркнув Ерік. Він не збирався грубити хлопцям, воно вийшло якось само собою. – Краще знайдіть когось із дорослих. А ми поки що відведемо Сичена до медпункту.
– Добре, – кивнув Тім.
Хлопці одразу розвернулися в бік адмінкорпусу. Там однозначно мав хтось бути. Тільки Юта залишився стояти на місці, як укопаний. Апельсиновий запах огорнув його і не хотів відпускати. У думках виникали питання, на них відразу знаходилися відповіді. Ось воно – те саме почуття, в якому йому десятки омег зізнавалися щороку. Ось він – його істинний. Він – Сичен. Але хіба таке можливо? Як? Дун сам казав, що він альфа. Тоді чому?
– Накамото, чорт забирай, годі стояти стовпом! – Тім потягнув альфу за собою.
Коли омеги привели Сичена до медпункту, лікар, на щастя, був там. Навіть не оглядаючи його до ладу, він підтвердив загальні припущення – у Дуна почалася перша тічка. Батькам зразу ж повідомили, оскільки без розмови з татом, лікар не мав права здійснювати хоч якісь маніпуляції. Хічоль сказав, що вже збирається і приїде за сином, якнайшвидше. А поки чекали на батьків, лікар дав хлопцеві трав’яних заспокійливих і залишив його на весь день у себе.
Сичен спав, коли відчув запах бодяну та присутність альфи в кімнаті. Омега повернувся на бік і розплющив очі. Юта сидів на стільці поруч із ліжком і свердлив хлопця колючим поглядом.
– Юта? – прохрипів Дун.
– Це правда?
Омега відвів погляд. Йому не було, що сказати на своє виправдання.
– Не мовчи!
– Що ти хочеш почути?
– Правду. Тільки правду. Я почав розпитувати Тімоті, але він сказав, що це не його секрети, тож розкривати їх теж не йому. То які секрети, Сичене? Те, що ти омега? Знайшов такий унікальний спосіб підкрастися до мене? Вітаю, свого ти досяг! Але… Невже ти не міг сказати прямо?
– А ти мені повірив би? Якби я відразу після зізнання того омеги, сказав тобі те саме, ти повірив би мені? Адже ти навіть не відчув у мені омегу! Подумав, що я альфа. Прийняв свою істинну омегу за альфу! Я взагалі не хотів зв’язуватися з тобою. Ти ж упав мені, як сніг на голову в середині липня. Весь такий доброзичливий, уважний, добре ставився до мене. А я відчував. Наш зв’язок. І це розривало мене зсередини щоразу, коли ти намагався показати мені свою дружбу. Тому не смій зараз звинувачувати тільки мене одного.
– Ти все одно міг мені розповісти! Уявляєш, як мені було, коли я усвідомив, що почав закохуватися в іншого альфу?! У подібного до себе! – Юта зірвався на крик. – Природа все одно взяла своє, але, чорт забирай, ти міг сказати мені все раніше! Тоді все було б зовсім інакше! Сичене, як я тепер можу тобі вірити? Не можу тебе бачити! – кинувши наостанок, Юта пішов із медпункту.
Сичен спочатку тримався. Доки через відкрите вікно повністю не вивітрився запах бодяну. Тіло знову скрутило. Хлопцеві здалося, що Юта пішов назавжди. Хоча чому здалося? Адже він і так пішов. Дун знав, що це все так і закінчиться. Щойно промайнули останні хвилини його омегового щастя.
Сичен розплакався, усвідомивши нарешті все, що сталося. І заспокоїти його не могли ні друзі, які прийшли відвідати, ні лікар. Тільки татові вдалося хоч якось заспокоїти сина, щоб той міг зібрати свої речі. І вже після вечері омега з батьками поїхав додому.
Юта вийшов із медпункту до чортиків злий. Як Сичен міг так з ним вчинити? Альфі це здавалося схожим на зраду. Бачити нікого не хотілося, і решту дня Накамото просидів у кімнаті. Друзі намагалися спочатку витягнути його з кімнати, а потім забили. Якщо Юта плюнув на вечірні заняття з акторської майстерності, то іншим туди треба з’явитися. Натомість після вечері потай від вчителів притягли з їдальні багато смаколиків. Але навіть це не надто заспокоїло альфу. Тоді Тім витягнув Накамото, який чинив опір, з кімнати силою і повів на узбережжя. Туди, де ніхто не завадить.
– Розказуй, що з тобою, – хлопець не просив. Він наказував.
– Що тобі розповідати?
– Ти такий злий через Сичена?
– То ти знав?
– Вибач, але ти, звичайно, цілковите гальмо. Якщо не зміг зрозуміти, що Сичен омега. До речі, твій омега.
– Ти знав і не розповів мені? – розлючений Юта з усієї сили вдарив Тіма. Той тільки посміхнувся, стерши кров із розбитої губи.
– Це не мій секрет. Вранці я вже про це говорив.
– Ну звісно, – тепер настала черга Накамото посміхатися. – Адже це завадило б його геніальній виставі.
– Тобто ти навіть не розглядаєш варіант, що хлопець був щирий з тобою?
– Коли?
– У всьому, що стосувалося тебе та його?
– Ага. І тому приховав найголовніше.
– Я розмовляв із ним. Пам’ятаєш мій день народження?
– Ти дізнався тоді? І весь цей час мовчав? Чорт, Тім, я думав, ми з тобою друзі.
– Отож-бо й воно. Тому я й хотів дізнатися, чому мій друг сприймає омегу за альфу. Сичен сам попросив зберегти все в таємниці. Спершу виникла плутанина. Хлопець не хотів нам нав’язуватися. Згадай, ти сам його покликав. Адже ти вже тоді відчував ваш зв’язок, але не зміг усе правильно розтлумачити. А Сичен побоявся потім розкривати тобі правду, бо здогадувався, що ти відреагуєш саме так. Він відштовхував тебе, і водночас хотів бути поряд. Хоча б у ролі друга-альфи.
– Дурень.
– Якщо чесно, ви обидва дурні. Але сьогодні ти схибив по повній програмі. Що робитимеш далі?
– А що треба? – Юта глянув на друга.
– Ну, перш за все – вибачитися. А там як піде. Але зробити це краще завтра, – Тім зупинив Накамото, що мав намір рушити на штурм медпункту. – Зараз пізно. Твій ненаглядний, мабуть, уже спить. Та й… З його делікатною проблемою сьогодні не найкращий день для роз’яснень.
Юта начебто втихомирився, спокійно повернувся до кімнати, ще трохи посидів із друзями і пішов спати. Уві сні знову був Сичен. Багато Сичена. Але тільки цього разу все було правильно. Дун був омегою, пах солодкими апельсинами. Вони гуляли вулицею, трималися міцно за руки, їли морозиво з одного ріжка на двох, посміхалися одне одному. Накамото зривав поцілунки крадькома. Сич на це тільки хихотів, але не відштовхував. Власне, як і у реальному житті. Що б не вигадав Юта, куди б він не потягнув омегу, той ніколи не відштовхував альфу, не відмовляв йому. І якби хтось поспостерігав за сплячим Ютою, він би помітив, що хлопець усю ніч усміхався, навіть не уявляючи, що чекає на нього вранці.
Відразу після пробудження Юта побіг до корпусу танцюристів. Альфа стояв біля входу та зустрічав кожного, намагаючись помітити серед них знайому постать. Але Сичена все не було. Дехто з підлітків навіть почав коситися в бік головного красеня табору, що стоїть біля ганку, як бездомне щеня. Накамото ж, здавалося, не звертав на них уваги. Йому потрібен лише Сичен. Або хоча б ті, з ким він постійно спілкувався. Ерік вийшов першим із усіх. Альфа висмикнув омегу, що нічого не зрозумів, з натовпу.
– Накатамото? – здивувався хлопець. – Ти чого тут?
– Можеш покликати Сичена? Мені треба поговорити з ним.
– Ти не знаєш?
– Не знаю чого?
– Учора ввечері приїхали його батьки та забрали Сичена додому.
– Чорт! – альфа штовхнув найближчий, ні в чому невинний кущ, що ріс біля корпусу. – Мені треба було з ним поговорити.
– Треба було, – кивнув Ерік. – Але ти вчора наговорив уже достатньо. Лікар розповів, що ледве вдалось заспокоїти.
– Скажи, будь ласка, чому ви з Тімом розійшлися? Він мені вчора таку ж промивку мозку влаштував. Але як мені тепер бути? Де його шукати? Сичен казав тобі, звідки він приїхав?
Омега похитав головою, Юта знову штовхнув нещасний кущ. Як тепер йому поговорити із Сиченом? Як його повернути? Адже Накамото не збирався губити істинного.
Коли Сичен із батьками приїхали додому, було вже пізно. Будити його ніхто не став. Ханген просто заніс сина в кімнату і залишив під опікою чоловіка. Наступного дня омеги вирушили до лікарні на огляд. Весь цей час підліток був у певній прострації. Усвідомлення того, що все скінчено, що він більше не поїде до табору, не побачиться з Ютою, і що вони розлучилися не зовсім на приємній ноті, і тепер більше ніколи не побачаться, накрило пізніше. Знову нерви, знову сльози. Ніхто – ні тато, ні Марк із Джексоном – не могли розговорити його. Усі два тижні Сичен перебував у трьох станах: сльози, сон і мовчання. Витягти омегу з кокона зміг лише дядько Генрі. Точніше навіть не сам Генрі, а маленький Лу Хань. Не по-дитячому серйозний і активний малюк просто не дав Дуну нудьгувати. І тільки йому Сичен міг розповісти, що зустрів того самого єдиного. І розповідь уважно слухав не лише чотирирічний альфа.
– Синку, допоможи мені з посудом, – після вечері попросив Хічоль, і першим поніс тарілки на кухню.
Омега пішов за татом без заперечень. Що теж було дивним для підлітка, який вічно бунтує.
– Отже, справа в альфі? – спитав Сичена старший омега, коли вони вже витирали тарілки та склянки. – Тому, ти був настільки розбитий, що ми два тижні не могли привести тебе до ладу.
– Тату...
– Ну добре. Я ж розумію, що ти вже виріс, гуляєш із хлопчиками. Все було так серйозно?
– Нічого не було.
– Перше і при цьому нерозділене кохання… Що ж, таке теж буває. Це треба просто пережити, дитинко, – Хічоль притягнув сина до себе й міцно обійняв.
Тикнувшись батькові в плече, хлопець знову заплакав.
– Ну, годі, синку. Жоден альфа не вартий омегових сліз. Якщо він не його син.
– Він мій істинний, – схлипнув Сичен.
– Це… Тоді чому ти такий засмучений? Він не відчуває до тебе симпатії?
– Він мене ненавидить, мабуть.
– За що тебе можна ненавидіти?
– Він прийняв мене за альфу в нашу першу зустріч. Виправити його я не ризикнув. Він би все одно не зрозумів мене.
– Чому?
– Були обставини. І взагалі, я не збирався заводити з ним якихось знайомств. Він просто нереальний, па.
Сичен не витримав і розповів батькові про Юту все. Як вони познайомилися, як зблизилися, розлучилися.
Стало трохи легше. Особливо після тижневої поїздки до Канади. День за днем омега повертався до життя, він знову почав усміхатися, сміятися, гуляти з друзями. І тільки очі залишалися, як і раніше, сумними та тьмяними. Весь світ зостався з Ютою. І, мабуть, Дун більше ніколи не дивитиметься на світ, як раніше. Та й закохається він ще колись теж навряд.
Останній навчальний рік розпочався зовсім не так, як попередні. І не лише тому, що він останній. Просто в коридорах тільки й було розмов, що про те, хто з ким би хотів піти на випускний бал. А ще перший тиждень тільки й ходили чутки, що про якогось новенького у випускному класі. Хлопця ще ніхто не бачив, він із батьками поки що вирішує останні питання з переїздом, але при цьому він уже став головною сенсацією. За словами головних пліткарів, новачок – альфа. Він із родини військового, а ще неймовірний красень. Щоправда, звідки їм це відомо – секрет фірми. Сича ж ці розмови хвилювали мало. Навіть Марк і той був більш зацікавлений.
У день приходу новачка вся школа стояла на вухах. Омеги очікували на появу нового принца, альфи теж чекали, щоб подивитися на потенційного конкурента.
Годиною «Х» вважався урок математики. Коли до кабінету увійшов учитель разом із новеньким, Сичен доробляв домашнє з історії. Тому запах бодяну, що раптом різко з’явився серед інших, здався просто галюцинацією, різким викидом свідомості. Адже омега так і не розлюбив. То тут, то там у класі було чути шепотіння. Усе припинилося, коли вчитель заговорив:
– Клас, знайомтеся, це ваш новий однокласник. Його звуть Юта Накамото.
Почувши ім’я, Сичен відірвався від книги, щоб переконатися, чи йому не почулося. Ні, не почулося. Перед класом справді стояв Юта і посміхався тією самою своєю посмішкою, від якої омеги божеволіли. Зустрівшись поглядом із Сиченом, альфа підморгнув.
– Всім привіт! Як сказав учитель, мене звуть Юта. І цього року я планую вчитися з вами. Тому, випереджаючи ваші запитання, я вже знаю, з ким піду на випускний бал. На осінній та зимовий, до речі, теж. Зрозуміло, якщо мій істинний простить мене за все, що я сказав у таборі. І за мою поведінку. Сиче, ти ж пробачиш мені? Я дурень. Дурень, який, здається, вже не може без тебе жити.
– Чорт, Дуне, ти просто зобов’язаний погодитись, інакше тебе зненавидять усі омеги школи, – вигукнув хтось із однокласників. Сичен навіть не зрозумів, хто саме це був. Було не до цього. Та й зненавидять вони його, швидше за все, у будь-якому разі.
– Ти не злишся? – спитав хлопець.
– Злюсь, – відповів Юта. – Злюся на себе, що відпустив, а потім ледве зміг знайти.
Альфа хотів сказати ще щось, але його перебило тактовне покашлювання вчителя.
– Молоді люди, я, звичайно, все розумію, але в нас урок. Поговоріть опісля. Містере Накамото, займайте вільне місце.
Як би альфі не хотілося почути відповідь, довелося підкоритись словам вчителя. Зате, щойно він сів за парту, на неї впала невелика записка, де почерком Сичена було написано: «Я пробачив тебе. І, здається, я також не можу без тебе жити».