Work Text:
Не усім подобається заглядати у власні спогади з дитинства або зі шкільних та студентських часів, але цікавість у власному розвитку та росту за роки свого життя іноді переважує. Сучасна молодь вже майже не зберігає свої фотографії у паперових альбомах, як це колись робили їх батьки, їх замінили цифрові папки та флешки. Бували й на CD-дисках зберігали, але навіть це вже не актуально. І все ж, паперові фотоальбоми мають свій шарм, свою чарівність, свою естетику. Принаймні, для Трістана. Звісно у себе вдома він зберігає окрему флешку для світлин, але під час відвідування своїх батьків, щоб якось зайняти себе ввечері, перегляд старих фотоальбомів здається щось звичним, природнім. Так сталося й сьогодні.
Мама Трістана: Сонечку, ти знову переглядаєш його?
Трістан сидів у вітальні за маленьким журнальним столиком, листаючи те, що було схожим на фотоальбом. Ззовні він виглядав майже як новенький, але деякі сторінки все ж зазнали ефекту старіння.
Трістан: Так, хотів знову побачити, як я виглядав раніше. Та й просто іноді сумую за приємними спогадами.
Він поглянув на сторінку, де були фотографії з його дня народження та дитинства. Такі світлини дуже часто ставали темою для обговорення, коли знайомиш батьків з друзями або майбутнім партнером, але не у випадку з однією фотографією, на яку була покладена рука Трістана. Тією, яку батьки потім прозвали «Летючий малюк».
Мама Трістана: За часами коли ти ще був тим бешкетником?
Трістан: Ну, не винен я, що після народження, одразу почав літати. А я навіть ще цьому не навчився.
Вони засміялися дзвінко, після чого мати поглянула на свого сина.
Мама Трістана: Ми дуже були налякані, коли це сталося з тобою. Я так взагалі ледь не втратила свідомість, бо ти міг полетіти на Луну, або ще щось. Зазвичай в нашій сім’ї цьому навчаються у більш зрілому віці. Ну як й решта здібностей.
Трістан: Можливо Всесвіт вирішив зробити моє навчання як медіума легше на декілька років.
Мама Трістана: Але ми намагались сховати це від усіх. Принаймні, наше покоління. Люди надто жорстокі, щоб поводитися з медіумами чемно. Хто знає які жахливі речі вони можуть зробити. І все ж дехто вирішив бути надто сміливим.
З сумною посмішкою гладить мати пурпурові локони Трістана.
Трістан: Я розумію, матусю, але вони усе одно рано чи пізно дізналися би. До того ж наші предки якось знаходили спільну мову з суспільством щодо цього, я думаю ми теж зможемо знайти. Пам’ятаєш дідусь колись говорив, що обмежувати себе треба збалансовано, інакше -
Мама Трістана: Інакше неможливо розквітнути повноцінно. Так, сонце, пам’ятаю. Він багато чого корисного говорив, хоча той ще був патякало.
Трістан: Здається це у нас з ним трохи спільне.
Мама Трістана: Як і бешкетування та вибір одягу.
Знову дзвінкий сміх пролунав в кімнаті, потім Трістан продовжував листати альбом. За хвилину матуся доєдналась до нього, і ось нові світлини охопили їх погляди. Молодші шкільні роки, де світ ще здавався наївним та цікавим, де бажання досліджувати й пізнавати його ще не згасало як свічка. Ну й де Трістан вперше продемонстрував свої сили.
Мама Трістана: Ти ще спілкуєшся з цим хлопчиком?
Трістан: Який на фото? Гадаю він ще досі в шоці після побаченого.
Мама Трістана: Він добряче злякався твоєї здатності рухати речі за допомогою сили думки.
Трістан: Це точно. Усі інші просто були зацікавленні та постійно просили щоб я зробив те й се, або заздрили та намагалися подружитися, щоб «виглядати крутими».
Мама Трістана: Це була одна з причин чому я вмовляла тебе залишитися вдома на індивідуальному навчанні.
Трістан: Розумію, але мені було б нудно вдома. Я досі вдячний тобі, що дозволила бути присутнім в школі.
Мама Трістана: Тільки за умовою, що про усі проблеми у школі ти завжди обговорював з нами.
Трістан: Звісно. Я так й не зміг вибачитись перед цим хлопцем. Він так швидко зник зі школи.
Мама Трістана: Не переймайся, синку. Можливо колись пробачить.
Хлопець посміхнувся й вони продовжували гортати альбом. Сторінки були переповнені різноманітними подіями зі школи, де Трістан експериментував з модою, над якою хлопці знущалися й висміювали, наче це щось не є «природнім» для чоловіків, де він приймав участь у різних шкільних подіях, таких як спортивні змагання з волейболу, майстер класи з крафту, та просто олімпіади. Лише десь на останніх шкільних роках юнаку набридло цим займатися, через це були лише декілька фотографій зі старшої коли та випускне фото. Одне.
Мама Трістана: Не шкодуєш, що не пішов на випускну вечірку з однокласниками?
Трістан: Ні. Та й навряд чи вони були б раді мене побачити, ще й з «незвичною красою», як вони люблять говорити.
Мама Трістана: А як щодо тих друзів, з якими ти проводив час?
Трістан: Як би шкільні друзі хоча б писали іноді, то можливо ми б влаштували власну вечірку. Але мені й так було добре.
Він посміхнувся впевнено й продовжував перегляд фотографій. Далі були студентські фотографії. Їх не було багато, але по своєму особливі. Принаймні, різнокольорові.
Трістан: Боже, я досі не можу збагнути як я міг ходити з такою зачіскою. Просто кошмар.
Мама Трістана: Та ну, ти дуже гарно виглядав. А ось коли ти почав фарбуватися, взагалі був схожий на веселку.
Трістан: Зате ще яка веселка.
Він посміхнувся, але його матуся не була щасливою з цього факту. І все ж їй довелося змиритися з цим, бо це був особистий вибір її сина. Та й отримувати постійні лекції від її дідуся про те, як треба іноді давати волю студентам, щоб вони навчилися життю самостійно теж не дуже приємно.
Мама Трістана: Я досі не можу повірити, що мені доводилось вигадувати цілу брехню стосовно примар та проклять у школі та в університеті, щоб потім дідусь прийшов і спокійно усе розповів їм. Про нас, про наші здібності, і про те, що якщо хтось тебе скривдить, він особисто прийде й «поговорить».
Трістан: Знаючи який він сильний медіум, то я б на місті вчителів та директорів не став би перевіряти його терпіння.
Мама Трістана: Ти не уявляєш наскільки він був тоді серйозним щодо цього. Тут десь є одна цікава світлина.
Вона трохи прогортала сторінки назад на початок й вказує на світлину з колискою та дідусем, який стояв поряд з нею. Молодий медіум здивувався їй.
Трістан: Я ніколи не бачив цієї фотографії.
Мама Трістана: Це тому що я її нещодавно додала сюди. Коли я та твій батько були дуже втомлені з роботи, ми попросили мого тата, твого дідуся, щоб він спостерігав за тобою. Я не знаю наскільки серйозно він це сприйняв, але він так стояв увесь день, дивлячись на солодко сплячого тебе. Я його тоді питаю «Тату, може підеш й відпочиниш трохи?», а він такий «Ні ні, я повинен стояти й оберігати».
Трістан: Це виглядає трохи кріпово.
Мама Трістана: Так було, але він нічого поганого не робив ані мені, ані тобі. Клянуся. Він робив усе для того, щоб не турбувати твій сон.
Трістан: І щоб я завжди виглядав стильно й добре їв.
Мама Трістана: Ну це вже типове для старих. Я досі пам’ятаю цю його фразу: «Будьте сильними». Останню. Саме перед тим, як він…
Настала тиша. Над кімнатою навис смуток, а в голові з’явилася картина того дня, останнього дня, коли Трістан ще міг бачитися з дідусем. Тоді це був день коли потрібно було скласти іспит в університеті, але Трістан не зміг з’явитися. Занепокоєний дзвінок матері витягнув його до дому. До дому, щоб в останній раз поговорити з дідусем, щоб в останній раз отримати дуже цінну пораду на усе життя.
«Завжди прислухайся до себе.»
Ці декілька хвилин не могли пройти без сліз матері, які раптово з’явились на її обличчі. Юнак це помітив, але нічого кращого не зміг придумати як обійняти її обережно й ніжно.
Трістан: Ну принаймні він має нагоду набалакатися зі Всесвітом досхочу.
Мама Трістана: Так, ти правий. Пробач, щось в око просто потрапило.
Трістан: Нічого страшного, це буває. Хочеш можемо потім додивитися альбом.
Мама Трістана: Я б залюбки, але напевно буде краще якщо я це зроблю сама у спокої. Щоб не турбувати тебе моїми емоціями.
Трістан: Мам, годі казати про себе погані речі. Скільки разів я говорив, не переймай цю звичку від сусідки.
Мама Трістана: Добре, не буду. Але я усе одно піду подивлюся, що можу приготувати на вечерю. Ти вертаєшся до себе у квартиру завтра?
Трістан: Так. Мені потрібно буде вийти раніше на роботу, то ж сніданок мені можна не готувати.
Мама Трістана: Та куди ж я відпущу тебе без сніданку. Дай хоча б у коробочку для сніданку покладу.
Трістан: Мамоооооо.
Протяжно він відповів на пропозицію мами, але на це вона відповіла посмішкою і потім повернулася до кухні. Як завжди за своє, подумав юнак, й продовжував переглядати фотографії. Останні на цій сторінці. Випускний в університеті. Усі були у цих вишуканих темних мантіях з шапочками та маленьким хвостиком, що звисав. Однак Трістан як завжди хотів виділитися, тому замість чорної шапочки обрав пурпурну, під колір кінчиків його волосся. Хтось на це не звертав увагу на це, хтось зі зневагою, думаючі як університет дозволив собі таке, хтось заздрив. але молодий медіум не звертав тоді на погляди інших, він був просто щасливий закінчити університет та піти працювати.
Трістан: Цікаво як справи у них. Мабуть змогли здійснити свої мрії, або знайшли щось цікавіше. Треба бути спитати у Аяме чи змогла вона пробачити Шинджи за той випадок. Ще треба бути спитати про зустріч з Мікадо та Мікаде. Можливо я нарешті зможу їх відрізнити, бо з такими близнюками це ще треба тренуватися й тренуватися.
Лише згадуючи про них посмішка проявляється на його обличчі. Але вона швидко зникає, коли він згадав й про тих, хто хотів «виправити» його. Спочатку здавалось би просте непорозуміння, але коли до тебе чіпляються за кожну деталь, що не є «нормою» в їхньому понятті, в їхньому світогляді, коли фонтан образ так й журчав з вуст цих людей, а потім ще кажуть, що знають засіб як «зробити з тебе справжнього чоловіка»…Трістан нервово закрив альбом, намагаючись не дати думкам змусити обід вилізти назад. Трошки заспокоївшись, він похитнув головою і встав, підходячи до шафи, з якої він й узяв цей фотоальбом.
Трістан: Гадаю, на сьогодні достатньо перегляду. Треба бути причепуритися до завтра, а потім після роботи влаштувати вечір перегляду фільмів.
Поклавши альбом на місце, Трістан підійшов до кухні, допомагати матусі. Вечір пройшов для них спокійно, майже як завжди, обговорення про сьогоднішній день, про плани, про те, щоб Трістан не забував іноді надсилати нові фотографії для поповнення альбому, та чи не знайшов юнак досі дівчину. Ну або хлопця, як він любить казати. Або нікого, що теж було варіантом для Трістана. Звісно такі розмови не завжди приємні, але думка про те, що скоро повернешся до своєї хатинки, до свого життя, робить такі моменти трохи легшими.