Work Text:
Він не очікує жодної відповіді. Для нього ця відповідь буде дивом. Су Хо не заговорить до нього найближчим часом. Не назве дивним. Не відволіче від занять, хоча це суперечно останнім часом. Тому що Ші Ин сидить в лікарні та чекає дива, замість додаткових. Хлопець сидить і чекає коли Су Хо прокинеться. Він готовий спати, сидячи в лікарні, проте лікарі його все ж виганяють. І от кожного дня він приходить та просто говорить в тишу, сподіваючись на відповідь:
— Я чув, що Бом Сока перевели в школу за кордоном. Він більше не турбуватиме тебе. Шкода, що я все ж не зміг йому хоча б ляпаса дати, — Ші Ин зітхає та кладе голову поруч з рукою Су Хо. Йому хочеться, аби ледь-ледь ворухнувся хоча б палець, але нічого. Тому він продовжує говорити в тишу. — Мене теж перевели. Правда, через старання батька Бом Сока мене не взяли в жодну хорошу школу. Я буду вчитися в суцільному зборищі ідіотів, м'яко кажучи. Сподіваюся, твої тренування мені допоможуть. Тому тобі краще швидше прокинутися. Аби тренувати мене знову. Прокляття, я сумую, Су Хо.
Він знову плаче, як тоді, коли вперше побачив хлопця в цьому стані. Дожився. Раніше він ніколи не плакав, що ж з ним зробив Су Хо. А він і не підозрює. Мирно спить собі в лікарні та й добре йому. Ші Ин через це починає ридати сильніше. Якби він знайшов його, то цього не сталося б. Якби Ші Ин тоді зумів нормально відмовити Бом Сока від того плану. Да нехай цей покидьок в пеклі згорить! Разом з усіма своїми названими друзями! Ші Ин витирає сльози та різко встає.
— Пробач, що я тут рознився, я в тебе дивний, ти ж знаєш. Я піду, а то ще потрібно допомогти Йон Ї на роботі. Не хвилюйся, я прийду ще, — він говорить так, ніби Су Хо його чує. Ніби, поки його не буде, той прокинеться та почне хвилюватися. Дурень. Проте він продовжуватиме так робити. І продовжуватиме ходити поки може. До біса усі його плани. Найперше, що він хоче робити — це сидіти поруч з Су Хо та дивитися, чи той хоча б дихає. Су Хо — найближча йому людина.
І Ші Ин приходить знову. Він знову починає говорити в тишу. Розповідати усі новини: і свої, і Йон Ї.
— Знаєш, я знову однокласнику ручку встромив в руку. І ти не зміг би мене ніяк зупинити, бо ти тут. Ніхто з них і не зміг, так можеш лише ти, — хлопець тримається за лоба та сміється, ледь не плачучи. — Су Хо, ну от чому ти не можеш мене зупинити, як тоді? Будь ласка, Су Хо. Ти ж завжди оберігав мене. А я не зміг тебе вберегти. Пробач мене, я мусив бути там! Я мусив би вберегти тебе, як ти завжди оберігав мене! Прийди до мене в гості під виглядом доставки. Я буду готовий дати тобі всю воду, що в мене є. Мені не потрібно буде потім віддавати втричі більше. Просто прокинься, Су Хо! Благаю! — хлопець видихнув, заспокоюючись. — Ні, ти прокинешся коли зможеш. Ти сильний, ти справишся. Я дочекаюсь. Обов'язково. І весь час, що я чекатиму, я обіцяю не програти. Я не слабак, ти ж знаєш, — він видихнув знову, ковтаючи ком в горлі. Витер лице рукою та опанував себе. — Йон Ї робить успіхи, вона пішла на нову роботу. Проте і досі чекає, коли ви знову будете працювати разом. Вона і досі картає себе за той вечір. Пробач її, вона хороша людина, вона справді кається. Навіть боїться приходити до тебе. Хоча може вона просто боїться, що заплаче через твій стан і її почуття провини стане ще гірше. Нехай не приходить. Ми обидва знаємо, що вона сумує за тобою. Правда ж? Су Хо… Я ще так багато хочу тобі сказати, проте не можу. Але знаєш, я обіцяю сказати тобі, коли ти прокинешся, домовилися? — він бере чужий мізинець своїм та тисне його, як мала дитина. Ші Ин і досі сподівається на диво.
Він приходить знову. Одразу після екзамену. Втомлений, проте відразу, коли бачить Су Хо, він натягує посмішку та сідає поруч.
— Пам'ятаєш, я обіцяв, що скажу тобі більше. Я не стримаю свою обіцянку і скажу сьогодні. Я просто... Через школу я більше не зможу приходити... Та й голова буде забита вступом. Батькам досі не подобається, ким я став. Ніби їм хоч колись подобалось. Знаєш, ми могли б вступити разом, якщо ти будеш в нормі. Ти так і не сказав, який предмет тобі подобається найбільше. Але я дочекаюсь, чесно. Цю обіцянку я не порушу. Я дочекаюсь тебе, Су Хо. Ну і основне, що я хотів би тобі розповісти, — хлопець починає кусати губи хвилюючись. Він перебирає пальці та дивиться на підлогу. Десь хвилину він мовчить, проте відразу після цього він збирається з думками та починає:
— Ти подобаєшся мені. Давно подобаєшся. Пам'ятаєш, як я приніс тобі в лікарню суп? От тоді я вже точно зрозумів свої почуття. Я боявся признатися. Боявся, що ти знову назвеш мене дивним, проте на цей раз в поганому сенсі. Що поб'єш як усі ті, від кого ти мене захищав. Я дурень, Су Хо, дурень. І от зараз я, як дурень, чекаю дива. Я досі чекаю, коли ти прокинешся. Прокинься, Су Хо, я готовий признатися і витримати удари, лише прокинься. Я вже не витримую. Кожного дня мені все гірше і гірше. Я кожного дня згадую, як ми проводили час. І так хочеться плакати. Ти — той, хто врятував мене від темряви і зараз сам же в неї штовхаєш! Хочеться вдарити тебе в плече за те, як ти відволікаєш мене. Хочеться їздити з тобою і доставляти замовлення, хоч ти і називав це тренуваннями. Су Хо, я сумую. І сумуватиму завжди, — на секунду Ші Ин бере чужу руку в свої, проте видихає та йде з палати приводити себе в порядок, лікарі й так багато чого кажуть за спиною, не хочеться слухати цього більше. Його прощання вийшло не таким, як планувалось, проте назад дороги немає.
Він не побачив тоді, як палець Су Хо поворухнувся. Можливо диво і справді існує, навіть якщо Ші Ин не знає цього.