Work Text:
Гаррі почувається втомленим. Дуже втомленим. І йому дуже незручно сидіти на незручному стільці навпроти Герміони й дивитись на неї очікувально поверх стіни, складеної з сувоїв й книжок.
Коли найкраща подруга запропонувала йому зустрітися в міністерській бібліотеці, він погодився, бо не бачив її з тих пір, як вона повернулась з Австралії, але він не був готовий ні до чого з того, що хотілося робити їй.
Ні до навчання. Ні до розмов про майбутнє. Ні там паче до питань про Мелфоїв та суд.
– Ти мене слухаєш? Гаррі, ти ж розумієш, що це привілей? – Шепоче Герміона. – Ти ж розумієш, що сюди пускають не всіх. Ти міг би також трішечки позайматись, бо так чи інакше, якщо ти збираєшся стати аврором, тобі доведеться…
– Герм. – Гаррі посуває до себе ближче один зі стосів з п’яти чи шести томів, що їх Ґрейнджер назбирала для нього з полиць, і лягає на них щокою: – Ти тільки що вимовила це слово. Ти сказала – це привілей. І ти не можеш робити вигляд, що не розумієш, що це буде не єдиний привілей, який ми з тобою отримаємо. Так, мені доведеться здавати НОЧІ, але правда… Ну, чесно… Ти можеш уявити, що хтось захоче, щоб я їх завалив?
Поттер заплющує очі, але навіть не глядячи, він знає, що Герміона зараз ревно стисла губи і дивиться на його маківку з осудом й сумом.
– Так. – Нарешті вимовляє вона: – Я це розумію. Але я не збираюся… Я не хочу цим користатися.
– А я хочу. І буду. – Гаррі піднімає голову на одну мить, щоб насолодитися виразом Герміониного обличчя, потім знову лягає на труди Емеріка Світча й додає: – Власне, я вже почав користуватися деякими привілеями і мені це сподобалось.
– Ти говориш, як Рон. – Герміона зітхає.
– Ні. – Гаррі вмощується зручніше, обіймає книжки руками. – Я говорю як Гаррі, який зрозумів, що жоден викладач мене не навчить маскуватися, ховатися, впізнавати зло й битися з ним краще, ніж я вже навчився за той рік, коли забив на школу…
– Жодна практика, – міс Ґрейнджер не здається так легко, – жодна практика, Гаррі, не замінить теорії. Ти маєш не тільки вміти робити усе це, але і розуміти, як ти це робиш…
– Авжеж. – Поттер позіхає, а потім робить вигляд, що заснув і протяжно, з мелодійним свистом хропе.
Якийсь час Герміона це терпить, ховаючись за розгорнутим фоліантом «Гнів, Сором і Страх як Магічний Ресурс», й у бібліотечній тиші Гаррі дійсно майже підходить до сну. Але прокидається, коли Ґрейнджер захлопує книгу і говорить:
– Добре. Якщо ти принципово не хочеш зі мною вчитися, то можемо поговорити.
– Поговорити про що? – Поттер відриває від імпровізованої подушки вухо, підіймає голову й, спершись на книжки підборіддям, дивиться на Герміону.
– Ти знаєш, про що. – Герміона вдягає не себе ту міну, яку позичила у Макґонеґел: – Про те, чому ти такий втомлений, чому зараз тут спиш. Про те, чому в тебе стільки сил відбирають суди…
– Тобто, ми знову повертаємося до розмов про Мелфоїв. – Гаррі посміхається сподіваючись, що Герм купиться на множину.
– Ні. Ніяких Мелфоїв. Ми говоримо про одного. – Не купляється Герміона: – Я розумію, чому ти виступив на захист Нарциси. Я згодна, що якими не були би її мотиви, вона зробила те, що зробила. Вона тебе врятувала, не видавши, і ти мав повернути їй цей своєрідний борг.
– Ии-имм-м…– Починає Поттер, але Ґрейнджер простягає руку вперед, забороняючи йому говорити, й продовжує:
– Я навіть можу погодитися з тим, що захищати Драко теж мало сенс. Я читала звіт про твій виступ. Я погоджуюсь майже з усім, що ти сказав.
– Дякую. Дуже дякую, Герміоно.
– Гаррі, будь ласка. – Ґрейнджер хитає головою навіть не намагаючись приховувати розчарування: – Ти можеш спробувати хоча б трішки, хоча б хвилинку побути серйозним?
Гаррі відривається від столу і стосу книжок, притискається прямою спиною до спинки стільця й робить серйозне, майже суворе лице.
– Так достатньо? – Запитує він.
– Ти зробив все, що міг. – Герміона зі всіх своїх сил намагається не посміхнутися: – Я маю на увазі на суді. Ти зробив все, що міг. Ти дав свідчення на його користь. Ти сказав все. Тобі нічого додати іще. Навіщо ж ти ходиш на всі ці безглузді засідання і сидиш там з ранку до вечора? Ти ж знаєш, що це тебе втомлює і ти нормально не спиш через це, й потім ти вичавлений…
– Я не сплю не через це. – Гаррі намагається пригадати, це всьоме чи ввосьме за ті тижні, поки продовжуються засідання по справах Мелфоїв, Герм заводить розмову про Драко, про суд і про Гаррі, який стирчить у залі номер десять, немов там його робота: – О, Герм, навпаки. Я краще сплю після того, як відвідаю суд й переконаюсь, що все йде так як треба.
– А як треба? – Коли їм було по дванадцять з таким самим виразом на обличчі Ґрейнджер запитувала, чи зробили вони з Роном домашку перед тим, як сісти пограти у щось.
– Ти знаєш. – Буркає Гаррі, за звичкою почуваючись винним.
– Ні. – Очі Герміонині звужується, вона подається вперед: – Ні. Я не знаю. Ти мені розкажи.
– Що ти хочеш почути? – Поттер готовий використати заборонені прийоми, бо хоче спати, а не говорити знову і знову про це. – Хочеш, щоб я сказав, що я одержимий Мелфоєм? Що я люблю його? По вуха закоханий в нього? Що без нього жити не зможу, що помру, якщо його запроторять в тюрму?
– Ні!! – Ґрейнджер промовляє це так поспішно й так голосно, що Гаррі озирається подивитися де там мадам Пінс і аж потім розуміє, що це не та бібліотека, а привілеї, які вони мають у цій, дозволяють їм робити тут що завгодно, навіть голосно розмовляти, сміятися й класти шоколад на книжки.
Герм теж озирається. Потім стишує голос й додає: – Я просто хочу, щоб ти мені пояснив.
Вона дивиться Гаррі у вічі і він розуміє, що Герміона десь в глибинах душі знала, що її друг може колись заявити, що він одержимий Мелфоєм і кохає його. Гаррі розуміє, що, можливо, вона очікувала на це й навіть готова була зробити зусилля над собою і спробувати це прийняти, але… Але вона налякана й вона точно зараз не хоче чути про щось подібне, тому він промовляє:
– Коли ти почала здогадуватися, що Дамблдор не просто передбачив усе, що відбуватиметься після його загибелі й не просто підготував нас до цього, а маніпулював нами, нас вів? Після історії зі світлогасником, чи ще раніше?
Ґрейнджер червоніє, потім блідне, затим відводить погляд і кілька хвилин вивчає малюнок у книзі, що лежить на столі. Нарешті шепоче:
– Після.
– І ти вирішила не говорити зі мною, щоб твої підозри не зруйнували мою віру у те, що мій кумир, наш директор, найсвітліший у світі чарівник Дамблдор просто піклувався про мене, а не вирощував мене як свиню на забій? – Голос Гаррі спокійний, але Герміона лякається по-справжньому.
– О, ні, Гаррі, ні! – Вона майже плаче: – Я просто не хотіла звинувачувати… На підставі лише підозр. Я не була зовсім впевнена…
Вона зупиняється, глянувши на Поттера й зрозумівши, що той не злиться на неї. Повертається думками назад. Перепитує:
– Як свіню? На забій?
– Так сказав Снейп. – Гаррі знизує плечима: – Так сказав Снейп Дамблдору. У тих спогадах, які я побачив у Ситі.
– О боже мій. – Зіниці Герміони розширені, очі майже чорні. Якщо хвилину тому вона боялась, то зараз міс Ґрейнджер – концентровані жах, розпач та біль.
– Та заспокойся. – Гаррі відмахується: – Не бери близько до серця. Я просто веду до того, що й сам не піднімав цієї теми з тобою з тих самих причин. Бо це були лише мої здогадки і підозри. Аж до того часу, коли Олівандер розповів про палички.
– Палички. – Озивається Герміона луною.
– Це ж було нескладно, – киває Поттер, – зрозуміти, що всі ми отримали те, що мало стати в нагоді. Книгу. Світлогасник. І снитч. І якщо Дамблдор дав нам це все, як акторам потрібний їм реквізит, то було б правильним припустити, що і про спосіб передати мені паличку, надійний, але неочевидний для Волдеморта, він теж мав подумати. Після розмови з Олівандером я згадав. Я бачив це. Директор просто дозволив Мелфою вибити бузинову паличку у себе з руки. Сказавши при цьому, що полегшить тому завдання. Герміоно, ти розумієш, до чого я тут веду?
– Ти хочеш сказати, що Мелфой… Що Драко така ж сама свиня, яку вирощували на забій? – Ґрейнджер знову опускає очі до розгорнутої книги.
Гаррі простягає руку й накриває долонею сторінку, на яку вона дивиться. Він говорить:
– Я б не згадував тут про свиней. Я скоріше уявляю собі це все як театр маріонеток. І, так. Я вважаю, що Мелфой в цій історії такий самий як ми. Йому написали роль і його не випускали із ролі. Снейп знав про завдання, яке йому дав Волдеморт. Він розповів Дамблдору. Дамблдор знав, що Драко наказано його вбити. І Дамблдор й пальцем не поворухнув, щоб не допустити цього. Щоб вивести його з гри. Він мав провести розслідування вже після історії з Бел і сховати Мелфоя хоч би й у в’язниці. Або хоча би приставити до нього такий самий нагляд, як до самого Рідла колись. Щоб Драко міг сказати, що він намагався, але просто не зміг. Але ні. Уперше наш Дамблдор запропонував йому допомогу лише на вежі, тоді, коли було вже запізно. Тож саме тому я вважаю, що Мелфою тепер нічого робити серед переможених.
– І в тюрмі?
– І в тюрмі. – Гаррі прибирає руку з Герміониної книжки. Але вона продовжує дивитися вниз, промовляючи:
– Але ж ти вчив історію. Переможці завжди… Переможці завжди мають якось втамувати свій біль, щоби змогти жити далі.
– Переможці так. – Говорить Поттер: – А ти бачила суд? Серед суддів лише четверо тих, хто був на війні. Ще кілька тих, хто втратив родичів або майно. А інші… Половина під владою Волдеморта сиділа собі тихо по своїх маєтках, ховалася по домівках, а іншої половини взагалі в Британії не було. І ось вони повернулись і вважають, що мають право судити…
– Гаррі. – Тепер Герміона тягнеться рукою на Гарріну половину столу: – Я ж про це і кажу. Я читала нещодавно оттут. Про війни маглів. Про останню велику війну. Там було про французів. Знаєш, історія містечка, яке звільнили. Так от в тій історії ті, які пекли для окупантів хліб, які здавали їм кімнати в готелі, які прали їм одяг, продавали щось й крутили для окупантів кіно, всі ці люди зразу ж після того, як їх містечко звільнили, вирішили що вони тепер переможці й вони зібрали жінок, які мали секс з окупантами. Вони роздягли цих жінок, побили їх, поголили їм голови і ганяли їх містом. Це було… Я не знаю, як це пояснити…
– Я знаю. – Поттер стискає кулак під долонею, якою Герміона накрила його руку: – Я знаю, що це таке. Для них це був наче їх внесок у цю перемогу. Без цього вони не могли би переконати себе, що завжди були на правильному боці в війні й їх би мучило сумління. Коли вони пекли окупантові хліб, вони думали, що нічого не можуть зробити, бо не герої, а перемогти може тільки герой. Коли все закінчилось, вони зробили те, що могли, щоб почуватися не такими боягузами, якими були…
– О, Гаррі. – На очах в Ґрейнджер нарешті виступають сльози.
– О, Гермі… - Поттер посміхається. – Зараз ти думаєш, що тобі було б легше, якщо б я сказав, що я Мелфоя люблю?
Герміона розслаблюється і також посміхається. Просить пробачення за те, що зачепила болючу тему. Гаррі відповідає:
– Та ні, я вдячний тобі, бо ти навела мене на цікаві думки…
І, попереджуючи подальші Герміонині розпитування, Поттер зразу ж змінює тему. Він згадує навіщо він взагалі до бібліотеки прийшов й запитує:
– Вони не повернуться?
– Не думаю. – Ґрейнджер похмурнішає й хитає головою: – Я запропонувала, але, боюся, що ні.
– Але ж пам’ять ти їм повернула? – З обличчя Поттера також зникає останній спалах веселощів.
– Так. Пам’ять я повернула. – Відповідає Герм: – Але як виявилось, повернути пам’ять не означає повернути довіру.
– Оу.
– Так. – Герміона рівняє у стосах книжки. Поправляє зошит і пера: – Мені здається, вони тепер трішки бояться мене. Вони мене пам’ятають. Вони мене знову люблять. Але, я думаю, вони воліли би залишатися подалі від мене. У всякому разі поки…