Work Text:
- Татку, братик правда літатиме разом зі мною? - Софія не вгамовувалася з самого ранку. Ще б пак, адже тільки вранці вона дізналася, що її молодший братик ось-ось з'явиться на світ.
- Софія, - батько добродушно посміхнувся, - усьому свій час. Дай йому підрости, зміцніти і тоді він літатиме разом з тобою. - Ой! - дівчинка в передчутті затріпотіла своїми рожевими крильцями.
- Я покажу йому найкрасивіші місця та долини! - Обов'язково, люба, - батько підняв дочку на руки, цьомнувши у скроню, - а ось і вони.
Тато вказав на вікно другого поверху пологового відділення, з якого виглядала мати. На руках вона тримала невеликий згорток і посміхалася, але ця посмішка була скоріше сумною - її молодший син народився безкрилим.
***
Грегорі був сам по собі, інші діти цуралися його. Хлопці не кликали до себе в компанію, а дівчатка, гидливо морщивши носики, починали шукати інше місце для ігор. Тому хлопчику доводилося самому собі давати раду та вигадувати розваги. Грег знаходив втіху в книгах і вже точно знав, що коли виросте, стане поліцейським.
Безкрилість не заважала Лестрейду аж до вступу в академію. Через неї він не зміг скласти останній іспит з польотів, але завдяки знанням і високим балам атестату його, в якості заохочення, прийняли на навчання.
***
За все своє життя Грегорі не зустрічав подібних собі. І тим паче не сподівався зустріти свою істинну пару.
Лорен була з тих жінок, поруч з якими чоловіки втрачаюли голову. Найяскравіша і найвродливіша дівчина на їхньому курсі з блискучими крилами, що відливали перламутром. Хлопці дивилися їй у слід із захопленням, дівчата – з відвертою заздрістю. Грег і сам не знав, чому вона обрала саме його, такого непримітного та безкрилого. На вечірці на честь закінчення навчання Лестрейд, під свист і улюлюкання, при всіх просив Лорен стати його дружиною.
***
Правду кажучи, подружнє життя не зробило Грегорі щасливим.
Після випуску його як одного з найперспективніших студентів направили на стажування до Скотланд-Ярду. Робота забирала багато часу, а додому повертатися відверто не хотілося: Лорен швидко охолола до чоловіка, і вони майже не проводили часу вдвох.
Через рік Грег зрозумів, що дружина йому зраджує. Все пізніше вона почала повертатися додому, все частіше змінювався її настрій, все рідше вони лягали до ліжка разом.
Цілий місяць Грегорі терпів крики та звинувачення жінки. Жоден вечір не обходився без скандалу.
"Лестрейде, це ти у всьому винен! Ти не виконуєш свого подружнього обов'язку!"
"Не приділяєш мені достатньо уваги, ти - проклятий егоїст!"
Винен? Він винен!?
- Та я тільки роблю, що терплю тебе! - нерви здавали. - Не я забував подзвонити і сказати, що затримаюся на роботі! Не я, врешті решт, почав зраджувати тобі!
Дзвін ляпаса луною розлився по кімнаті.
- Покидьок!
Тієї ночі Лорен ночувала в готелі. Зранку вантажники забрали її речі.
Підбиваючи підсумки, Грег зрозумів головне: вона не любила його. Ніколи. Адже Лорен подобалося виділятися, ось чому вона тоді погодилася стати його дружиною. Безкрилий екземпляр. Що може бути ексклюзивнішим?
Після розлучення Грегорі шкодував лише про одне: він знову залишився один.
***
Далі було багато роботи, рутина, третьосортна кава з автомата та заслужене підвищення. Тепер у нього з'явився окремий кабінет та особистий статус інспектора поліції. Хоча за це звання йому довелося боротися з найкращими, у нього була чудова команда, відносини з якою були перевірені часом.
Коли гарячість молодості втихла, і в права тільки почала вступати витриманість зрілості, Грегорі познайомився з воістину унікальною людиною.
На той час у Лестрейда було достатньо досвіду, щоб сказати, що він справді вміє розбиратися в людях. Незважаючи на ще досить молодий вік, хлопець уже знав не менше, ніж колеги Грегорі. Хоча і був тією ще скалкою в дупі.
Під час одного з розслідувань хлопець ошивався неподалік і за першої ж нагоди чіплявся до судмедекперта Андерсона, на що той реагував дуже бурхливо і в досить експресивних формулюваннях відстоював власну правоту. Вирішивши побути громовідводом, Грегорі дуже вчасно вклинився в їхню суперечку, яка ось-ось ризикувала перетворитися на справжню бійку.
Під злісне пихтіння Андерсона, Грег терпляче вислухав версію Шерлока (яке чудернацьке ім'я) і, обмінявшись із ним номерами телефонів, швидко випровадив юного детектива з місця злочину. Він хоч і начальство, але субординацію порушувати не ризикував.
Шерлок пішов, нервово тріпочучи синяво-чорними крилами, і бурмочучи собі під ніс, які всі ідіоти.
***
Шерлок якось природно влився у роботу і життя Грегорі. Після того, як його версії підтверджувалися одна за одною, Грег, дивлячись на дії свого підопічного крізь пальці, дозволив Шерлоку долучатися до розслідувань. Бо в протилежному випадку, його буйна голова просто б луснула, а допустити цього Грег ніяк не міг. І справа була зовсім не в тому, що в його відділі підвищився рівень розкриття злочинів.
Грегорі насторожився, коли після чергового розслідування, за Шерлоком послідував чорний вишуканий автомобіль. Сам би він не ризикнув стати в нього на шляху, але враховуючи несамовитий характер Шерлока, ця зустріч навряд чи передувала щось приємне. Інтуїція не підвела.
Шерлок вже розправив крила, готовий відбити будь-яку атаку свого опонента.
- Що тут відбувається? - спитав Грегорі, після того, як пред’явив посвідчення.
- Тотальний контроль кожного аспекту мого життя, - фиркнув Шерлок.
- О, Шерлок все занадто драматизує, - чоловік з машини звів очі.
- Майкрофт Голмс, - представився він і простягнув руку для рукостискання.
- Голмс... - протягнув Грегорі трохи здивовано, випускаючи долоню.
Грегорі одразу збагнув все підґрунтя їхніх відносин, коли Шерлок вимовив: "Це мій брат" так, наче це була наймерзенніша лайка.
Звісно, було б повним безглуздям вважати, що Шерлок – біглий експеримент з лабораторії МІ-6. Але він ніколи й не розповідав про свою сім’ю.
- Супроводу не потребую, - Шерлок навідмаш махнув рукою в сторону брата, - подробиці в СМС, Гевіне.
- Я Грег! - хоч би яким генієм Шерлок не був, та ім'я інспектора ніяк не хотіло карбуватися в його пам'яті.
На прощання детектив щось пробурмотів і пішов собі.
Коли його силует загубився десь у натовпі, Майкрофт повернувся до Грегорі і сказав: - Не погодилися б ви зі мною, скажімо, повечеряти, щоб ближче познайомитися один з одним?
- Що? - невторопав Грегорі.
- Розумієте, - продовжив Майкрофт, - мій брат ніколи не мав... особливих прихильностей. Почувши це, Грегорі відчув себе собакою з зоомагазину. Та що цей фігляр собі думає?!
Очевидно емоції відобразилися на його обличчі, адже Майкрофт одразу попросив його не робити поспішних висновків.
- О, не в тому сенсі. Просто в нього ніколи не було друзів, - Майкрофт ширше відкрив дверцята машини, - то поїхали? Я пригощаю.
Справедливо вирішивши, що гірше вже не може бути, Грегорі, начхавши на свої упередження, сів у машину.
***
Безглуздо було припускати, що містер Голмс (так він вирішив його називати) запросить його в якусь забігайлівку, де завжди є гаряча риба і чіпси. Такі, як він, зазвичай для подібних випадків мають резерв у якомусь фешенебельному ресторані. Грег не помилився, бо вже з порогу його огорнув шлейф елегантності та дороговизни. І почуття того, що йому – рядовому боббі, тут не місце.
Він вже хотів розвернутися і піти, посилаючись на якусь дуже невідкладну справу, але містер Голмс все вирішив за нього, коли моторний офіціант уже пропонував йому меню та карту вин.
Гортаючи меню, Грег щораз непомітно кидав поглядом на містера Голмса. Високе чоло і, на його смак, задовгий ніс видавали в ньому благородного і цікавого чоловіка.
- Ви гарна людина, - першим порушив тишу містер Голмс, підіймаючи келих, - адже не кожен погодиться опікуватися моїм братом. Не кажучи вже про те, щоб уміти його приборкати.
- Я просто даю йому те, що він хоче, - Грегорі відсалютував своїм келихом.
- Хто б дав йому те, на що він заслуговує, - зітхнув містер Голмс, відпивши.
- Ага, іноді він заслуговує гарної прочуханки, - засміявся Грегорі.
- Вибачте.
Та містер Голмс і не думав ображатися.
- Так, він такий.
Вино, обране, до речі, містером Голмсом, було чудове, стейк, обраний вже Грегорі, ідеально просмаженим, а вечір видався напрочуд гарним.
- Було дуже приємно з вами познайомитися, інспекторе, - містер Голмс поштиво посміхнувся, коли вони чекали на кеб.
- Мені теж, містер Голмс, - на прощання вони ще раз потисли один одному руки, закріплюючи негласну домовленість щодо опіки над Шерлоком.
Вже їдучи додому, Грегорі зрозумів дивну річ, на яку він не одразу звернув увагу - крила містера Голмса не тріпотіли.
***
Грег чесно дотримувався обіцянки щодо Шерлока, допомагаючи йому будувати когнітивні зв’язки з оточуючим світом. А іноді й персональним охоронцем, як от два тижні тому, коли їх відділ влаштував облаву в наркопритоні.
Шерлок, із властивою йому зухвалісю, сам на сам зчепився з наркодилером, що закінчилось арештом останнього та вогнепальним пораненням самого Грегорі.
В лікарні до нього навідувалися вже обидва Голмси. Хоча Грег і був абсолютно впевнений в тому, що Майкрофту довелось силоміць тягти до нього Шерлока. В решті-решт, ця куля була призначена для його кучерявої голови, а інспектор просто виконував свою роботу.
- Ви врятували йому життя, - містер Голмс виглядав дуже занепокоєним.
- Та пусте, - Грегорі махнув рукою, - впевнений він би вчинив так само. Містер Голмс лиш піджав губи та відвів погляд. Втім, він з лишком компенсував інспекторові всі надані збитки походами в ресторан і просто приємною компанією.
Згодом у їхніх зустрічах поменшало формальностей і вони по справжньому зблизилися один з одним. Все менше в їх зустрічах було Шерлока і все більше них самих. Тож вони й не зчули, як закохалися.
Звісно ні про які сумісні польоти й мови йти не могло. Грегорі ніколи не мав такої змоги по факту безкрилості, а Майкрофтові просто не пощастило опинитися не в той час, не в тому місці.
- Колись я був польовим агентом МІ5, - почав свою розповідь Майкрофт, коли вони обидва знайшли затишок в обіймах один одного.
- Як Джеймс Бонд? - захопився Грегорі.
- Ні, - посміхнувся Майкрофт, - набагато крутіше.
Він розповів про секретні розробки, звісно притаївши деякі факти, які могли б зашкодити деяким дуже поважним людям, про шпигунів, з якими боровся ще його дядько за часів холодної війни, про експерименти і божевільних вчених, про те, що сам став жертвою жорстокого експерименту - тестування препарату, який мав підвищити рівень витривалості під час польоту та викрутити інстинкти на максимум. Але під час експериментів з дозуванням ніколи не знаєш, що може піти не так.
- Тож з тих пір я не можу літати.
Майкрофт також зізнався, що так ніколи не літав ні з ким у парі, і, якби міг, то розділив би радість першого польоту саме з Грегорі.
Але Грегорі все одно вважав себе найщасливішим у світі, тож, підводячи очі до неба, він іноді бачив не літаючі закохані парочки, а чорний купол незмінної парасольки Майкрофта – «мастхев» кожного жителя Туманного Альбіону.
Що з того, вони ніколи не зможуть подарувати один одному радість першого польоту кохання? Врешті решт і прості слова можуть окриляти.
Та й Майкрофт не був би Майкрофтом, якби не прогинав цей тричі проклятий світ під себе. Переступивши поріг Нью Скотланд-Ярду, Грегорі Лестрейд – детектив-інспектор, який вже дійшов до межі, після якої дуже важко чомусь дивуватися, натурально остовпів. На паркувальному майданчику серед патрульних машин стояв двомісний вертоліт, який вже глушив лопаті, привертаючи увагу як пересічних громадян, так і роззяв, вічно охочих до пліток.
До тями Грегорі повернув звук прийнятого повідомлення, в якому значилось лиш єдине слово:
«Політаємо?»