Work Text:
І
– Я просто не піду. – Мелфой складає руки на грудях і дивиться не на Гаррі, на Джинні: – Це не має сенсу. І це неважливо. Нас вже бачили втрьох. На алеї Діаґон й на Вокзалі, коли ми проводжали дітей. І якщо помножити кількість очей у всіх цих місцях на стандартну швидкість розповсюдження інформації і пліток, взявши за точку відліку щільність магічного Лондону, а потім поділити все це на північний Уельс, до якого повільно доходить, то думаю, що вже дев’ятого-десятого вересня в Британії не залишилось людей, які б не знали, що ви прибрали мене до рук, ну хіба що поки про це можуть не знати ще ненароджені й мертві, але і ті…
– Ні. – Голос Джиневри твердий і на мить може здатися, що перед нею не сорокаоднорічний лорд Драко Люціус Мелфой, а вісімнадцятирічний Джеймс Сіріус Поттер. – Ми маємо туди піти. Це має значення. Бо на такі події приводять лише членів родини і важливих людей. Це не якісь там танці, на які можна притягти Патіл або Паркінсон, або когось, хто підвернувся під руку. Це подія із тих, які кладуть край будь-яким пліткам, бо після них все стає офіційно.
Драко закочує очі.
– Мамі своїй такі очі роби. – Суворо продовжує Джин: – На мене це не подіє.
Вона обертається до Гаррі:
– Ти знаєш причину, з якої ми сьогодні маємо справу не з нормальним Мелфоєм, а з впертим Мелфоєм-Віслюком?
– Хей?! – Обурюється Драко і отримує на це лише «Цить!»
Джинні продовжує дивитись на Поттера і той за хвилину здається.
– Йому не сподобалося запрошення. – Бурмоче Гаррі собі під ніс, кинувши на блондина винуватий погляд.
– Ябеда. – Шепоче Мелфой.
– Що не так із запрошенням? – Методи допитів у місіс Поттер настільки відточені, що якби у цю мить у жовту їдальню зайшов незнайомець, він не зміг би визначитися, хто з Поттерів тут аврор.
– На тій клятій картці написано, що запрошується Голова Відділу Магічного Правопорядку Гаррі Поттер, який може привести із собою когось. – Гаррі знизує плечима: – Він вирішив, що підеш ти, бо тобі після всіх випробувань цього літа треба трішки розвіятися.
– Треба-треба. – Драко робить жест, обводячи рукою невидиму ауру Джин: – Ти дуже напружена…
– Оо-о-оо. – Проспівує майже Джиневра. – Я ще і на чверть не така напружена, яка буду, якщо ти за хвилину не поясниш, чому ти не хочеш піти.
– Я не не хочу. – Мелфой ледь видимим порухом відсувається разом зі стільцем на якому сидить: – Я не можу. На тому запрошенні написано Гаррі Поттер і плюс один.
– І? – Джин відкладає ніж і виделку й також робить з рук на грудях замок.
– Плюс один. – Промовляє Мелфой: – Це або я, або ти. Тобі розваги зараз потрі…
– О, ні. – Джин нахиляє голову до плеча і примружує очі: – Ти зачепився за одиницю? Ти хотів окреме запрошення? Ні? О, ти хотів, щоб там була інша цифра? Ти ж розумієш, що Гаррі насправді може з собою хоч сотню людей привести?
– Хай би тоді і писали Гаррі Поттер плюс сто. – Драко дивиться, як Джинні закочує очі й промовляє: – Егей, Джин, це моє…
– З тих пір, як ти погодився, що все, що належить тобі, я можу вважати своїм, ти не маєш права забороняти мені брати в тебе будь-яку міну чи жест.
– Але… – Мелфой намагається заперечити.
– Ні. – Каже Джиневра: – Не хочу слухати. Я весь ранок провела на колінах перед каміном, вмовляючи Джеймса повірити, що він має закінчити цю школу і що ніхто в Академії не буде вважати, що він туди міг потрапити лише за батькової протекції. Я не буду вмовляти весь вечір тебе повірити в те, що клерк, який в Міністерстві займається розсилкою цих запрошень, не намагався принизити особисто тебе якоюсь цифрою. Просто змирися. Я іду. І ти йдеш.
– Може я не хочу йти якимось плюсом? Не збираюся бути доданком до Поттера? – Мелфой намагається розіграти останній свій аргумент.
– Я тебе не розумію. – Джинні встає і, обходячи стіл, затримується біля Драко й розтріпує його шевелюру: – Спробуй сказати це французькою. Або італійською. Чи латиною. Можеш проспівати тужливо…
Гаррі, проводжаючи поглядом тарілки, які Джин збирає і левітує вперед себе на кухню, теж промовляє:
– Змирись.
– Це неповага. – Бурчить Драко, бо не може от так просто взяти й змиритися: – Чому вони тебе на тому папірці звуть Гаррі Поттером, а той, хто з тобою прийде, якийсь там плюс одиниця?
– Бо це міністерський Бал Осіннього Рівнодення. Й запрошують лише чиновників й робітників міністерства. За відомостями нарахування заробітної плати. І ніхто не буде робити зайвих рухів, згадуючи хто на кому одружений і здогадуючись, хто з ким може прийти. Й навіть в запрошення для Міністра ніхто не впише Рональда Біліуса Візлі…
– О, так. – Мелфой пхекає. – Ти мене цим утішив. Ще кілька разів нагадай, що Візлі завжди йде Ґрейнджерівським багажем і я нарешті змирюсь з тим, що тобі як валіза…
– Дуже гарна. Дуже дорога. Абсолютно шикарна, унікальна валіза. – Гаррі встає і торкається Дракової спини: – Пішли. Я допоможу тобі з вибором мантії…
– Дуже смішно. – Підіймаючись, говорить Мелфой: – Якщо я довірюся твоєму смаку, я буду вдягнутий у лантух.
– Мій смак підказує, що найкраще ти виглядаєш без одягу.
– Ні. Голим я на Міністерський Бал не піду.
ІІ
– Я почуваюся голим. – Шепоче Драко, підносячи до вуст келих і спостерігаючи за тим, як на іншому краю зали Джиневра розмовляє з дружиною Голови Відділу магічних подій й катастроф.
– А я почуваюся так, наче на мені мантія-невидимка. – Бурмоче Гаррі у відповідь: – Вони зі мною ледь вітаються, а потім вся їх увага дістається тобі. З якого дива вони так в’ються навколо тебе? Я тут, між іншим, Рятівник і Герой.
– Ти їх врятував один раз. – Каже Драко вину: – Двадцять три роки тому. І про це вже давно всі забули. А я у дві тисячі четвертому винайшов зілля, яке розв’язує язики. Тобто, вивільняє дар красномовства навіть у таких чурбанів, які два слова самі зв’язати не можуть. З тих пір кар’єри багатьох з цих людей стрімко рвонули угору.
Гаррі розвертається так, щоб бачити Мелфоєве лице:
– Ти жартуєш?
– О, ні. – Мелфой хитає головою. – Я ніколи не жартую з політикою. А тут кожні п’ятеро з десяти отримали свої посади завдяки мені й моєму таланту алхіміка. Деякі виграли вибори в Візенгамот і навіть…
– Ні. Ти точно знущаєшся. – Гаррі дивиться на вино, що залишилось ще в келиху.
Драко посміхається:
– Ні. Спитай хоча б в Герміони, як часто вона додає у свій чай Довгий Меланхтонський Язик.
– І спитаю! – Поттер тицькає Мелфою у руки свій недопитий напій і йде розшукувати Герміону.
– Куди це він так побіг? В туалет? – Запитує підходячи Джинні. Вона забирає у Мелфоя з рук один з келихів і робить ковток.
– Угу. – Киває Драко, допиваючи за Гаррі вино: – Плакати над ілюзіями, які я жорстоко розбив.
– Оу. – Каже Джин: – Бідолашка. І на що в цей раз ти відкрив йому очі?
– На те, що його подруга, яка колись не змогла вмовити більше трьох людей вступити у Сечу…
– Її організація називалася С.С.Е.Ч.А.
– Ну, а я що кажу? – Мелфой ставить порожній посуд на тацю, яку повз нього проносить ельф-домовик: – Я йому натякнув, що Ґрейнджер, дар переконання якої завжди діяв лише на них двох, не могла стати Міністром без магії, працюючи лише своїм язиком…
– І Гаррі пішов спитати її про це?
– Смію це допустити.
– Ти гарно розважався сьогодні. – Джині сміється, кладучи руку Мелфою на талію, обіймаючи і штрикаючи пальцем у бік.
– Краще, ніж сподівався. – Відповідає Мелфой: – Ну, а ти? Тобі було не дуже нудно?
– О, ні. – Пальці Джиневри ковзають по тонкій тканині літньої мантії, під яку Драко нічого більш не надів: – Я розмовляла з дружиною Голови Відділу магічних подій й катастроф. Ти знаєш її? Ні? Вона теж тут працює. В канцелярії пані Міністра. Вона займається оголошеннями і запрошеннями. І, уяви, вона сказала мені, що вона посилала тобі окрему листівку. Консультант Відділу магічного правопорядку Драко Мелфой плюс один.
– Це нічого не змінює. – Драко стискає губи. – Однаково або я, або Гаррі мав би взяти тебе, а інший був би вимушений піти на цей Бал один.
– Саме так я їй і сказала. – Говорить Джин, вказуючи очима на Гаррі, що прямує до них через залу з обличчям майже такого ж кольору, як і його парадний мундир. – Саме так і сказала. І попросила наступного разу присилати одне запрошення. Або тобі, або Гаррі. І просто змінити одиницю на іншу цифру.
Так. – Розчервонілий Поттер, підбігши, забирає у Джинні вино і одним ковтком перекидає його у себе, наче гасить пожежу: – Так. Ти був правий.
– Не здивована. – Говорить Джиневра.
– Як завжди. – Говорить Мелфой.