Work Text:
У Вільяма справді чудова сім'я: Альберт і Луїс, які завжди поруч. Його чудові кохані брати, добрі й турботливі. Вони готові віддати своє життя за Вільяма, і він готовий зробити те саме заради них. Моран, Фред, Джек, Бонд… віддані йому, вірні спільній меті. Усі разом утворюють міцне родинне коло, повне довіри й піклуванням один про одного.
Я поклявся, що віддам своє життя,
І з того дня у серці моєму час спинився.
Я йду назустріч смерті – своїй долі.
Жоден звук сюди не доноситься.
Я сам обрав цю долю.
Ця кімната мого серця холодна й крижана.
Вільям оточений любов'ю та турботою. І разом з тим, як наближався судний день, як підходив час до Останньої справи, Вільям віддалявся від інших. Він зачинився у кімнаті самотности, закрив від інших своє серце, не підпускаючи близьких людей, аби уникнути болю. Аби не ранити їх смертельно. Аби зменшити силу удару, коли настане час, і Вільям піде зі сцени… один.
Вільям зачинився у пустій кімнаті самотности, де час, здається, спинився, і з тим його страждання тільки набирали силу. У холодній і крижаній кімнаті, куди не доходить тепло людей, які його люблять і цінують. Він тремтить у стужі, що огорнула його одиноке серце. Він у повній тиші, геть один у своїх думках і планах.
Він крає власне серце, беручи на себе їхні гріхи та поглинаючи їхню темряву. Наче Месія – кажуть інші, та Вільям забруднив руки в гріху й пав, точно диявол.
Та раптом він відчуває, як щось ніжне торкається його щоки. Майже непомітне, невловиме. Але тепле. У його кімнату самотности якимось чином пробрався ніжний вітерець.
Та раптом я помітив –
як моє волосся колисає вітер.
У цій кімнаті самотности
Вітер віє.
Теплий, спокійний вітер
ніжно гладить мою щоку.
Вільям заплющує очі та дозволяє вітру ніжно гладити його щоку. Це приємно, заперечувати немає сенсу. Вільям дозволяє. Мабуть, тому що він сильно змерз, а тепла… все ж таки хочеться. Вільям відчуває та визнає власну слабкість.
Так само Вільям проявляв своє безсилля, дозволяючи Альберту бачити себе розбитим, аби отримати трохи тепла й підтримки. Він обгортався в братові обійми, любов, тримався за його міцні широкі плечі. Та Альберт не може заповнити всю пустоту душі Вільяма. Він заслуговує на майбутнє у кращому світі. Вільям створить його заради всіх своїх близьких.
Цей вітер м'яко пестить його щоку, і Вільям торкається своєї шкіри, посміхається. Так тепло і приємно. Трохи, мабуть, незвично. Це відчувається інакше, ніж дотики Луїса чи Альберта.
Перед очима постає Шерлок Голмс: нахмурений, зосереджений, пильно дивиться на Вільяма. Моріарті бачить у цьому погляді бажання його розгадати, розкрити… оголити й побачити все. Він бачить у темних очах жагу розв'язати таємницю. І Вільям відчуває таке ж палке бажання віддатися цим рукам, ввірити їм себе.
Це життя – твоє. Бери його. Візьми мене. Забери це життя й викинь. Знищ мене.
Шерлок у його уяві простягає руку та пестить його щоку. Вільям з готовністю радісно підставляється. М'яко. Тепло. Вільям хоче навіть бути ближче, та стоїть на місці, боячись просити більшого.
Однак… спливає одна нахабна егоїстична думка: якщо його детектив… замість холодної ненависті пропонує теплу ласку, замість зброї простягає до нього руку, чи значить це, що у Вільяма лишився шанс?
У самотньому серці
віє вітер.
Якщо аж вітер мене обдуває,
То, певно, і Бог зможе мені пробачити?
Якщо Шерлок наближається до нього, ніжно торкається його…
Чи заслуговує Вільям на прощення? На життя? На спокуту?
Чи Бог убачив у його ролі наміри Месії та подарує прощення? Чи має він право просити другий шанс?
Чи не заплямує він Шерлока? Чи зможе залишити свою кімнату самотности й повернутися у світ тепла й кохання?
Шерлок Голмс… Мій детективе… Шерлоку!
Упіймай мене. Схопи.
І даруй мені вирок.
Благаю.
Чи вітер охолоне, коли пан детектив розкриє всю правду?
Чи… цей вітер, можливо, торкнеться його уст, його серця?
Вільям ще трохи дозволяє своїй уяві зігрівати його. Забутися в солодких фантазіях. І думати про Шерлока.
Звідки ж цей вітер віє?..
Знаю.
Я знаю!
У цій кімнаті самотности
Вітер віє.
Теплий, спокійний вітер
ніжно гладить мою щоку.
У самотньому серці
віє вітер.
Якщо аж вітер мене обдуває,
То, певно, і Бог зможе мені пробачити?
То, певно, і Бог зможе мені пробачити?