Work Text:
Танець із невидимим партнером.
Шерлока трясе, наче він на межі божевілля. Скрипка плаче під пальцями. Струни натягнені, як його нерви. Шерлок заплющує очі, хмуриться. Пливе думками за різкою мелодією серед диму. Знову губиться у тумані своєї свідомості.
Він ступає по затягненому імлою Лондону. Дим куриться навколо нього, просочує одяг. Шерлок відчуває, як його хитає, наче опіум розганяє кров у його венах. Він відчуває нитки, що охоплюють його зап'ястя й ноги, і як за них впевнено смикають. Шерлок рухається усупереч власній волі.
Раз-два-три, раз-два-три.
Його ведуть у танці… Ні, це ним маніпулюють, аби він вів танець. Шерлок стоїть у ведучій позиції. Він обіймає та веде свого невидимого партнера.
Повелителя злочинів.
Це танець з невидимим партнером.
Повелителю злочинів, я у твоїй милості.
Мене ведуть твої кроки,
І я кружляю залом.
Вальсуючи, Шерлок бачить лише його тінь, силует. Він намагається вирватися з ниток, та вони міцно обв'язали його кінцівки. Голмс відчуває, як танцює на чужій долоні.
Шерлок хмуриться, дригається. Злиться, ричить. Смикає руками, намагаючись вирватися.
Раз-два-три, раз-два-три.
Ти обираєш всі мелодії…
Ти не лишаєш мені жодного вибору,
Усе – в танці.
Перед очима Шерлока спливає обличчя Вільяма.
Ліам.
І чим більше детектив про нього думає, тим фігура професора стає чіткішою, виступає із туману: світле волосся, рубінові очі, привабливе обличчя. Обличчя майстра блефу.
Це ж ти. Це мусиш бути ти. Ніхто інший не може.
Тепер, як фігура партнера розвиднілася, Шерлок відчуває тонку талію під своїми пальцями, бачить розслаблену посмішку, відчуває тепло, наче це все насправді.
– Ліаме…
Шерлок стискає руку на талії.
– Ліаме! Ліаме, Ліаме, Ліаме…
Раз-два-три, раз-два-три.
Голмс веде професора Моріарті у вальсі – ні, не веде, він не може. Ним крутять. Професор Моріарті керує Голмсом, аби той вів його у вальсі. Яка його мета? Пан математик прораховано віддав роль головного героя Шерлокові, залишаючись закулісним лялькарем.
Ліам поруч, у його обіймах. Веде з позиції веденого так легко, впевнено, м'яко й ненав'язливо, Шерлок майже починає вірити, що насправді контроль у його руках. На прекрасному обличчі легка посмішка. Майстер блефу, як і очікувалося.
Це ти. Це точно ти. Ніхто інший. Іншого не може бути.
Стиснути. Тримати міцніше. Ближче.
Я хочу тебе спіймати,
Прекрасна таємнице!
Я хочу тебе розгадати!
У голові скрипка переплітається з мелодією фортепіано. Складається чудесний дует. Прямо як їхня пара у танці. Чіткі кроки, плавні рухи. Міцна хватка та витримана дистанція, яку нестерпно хочеться зменшити (знищити) .
Шерлок більше не намагається вирватися – тепер він хапає, стискає. Веде.
Раз-два-три, раз-два-три.
Я отримаю справжній контроль, ти не втечеш.
Я спіймаю тебе. І це маєш бути ти.
Я досі не маю жодних доказів.
Проте я не витримаю, якщо це будеш не ти.
Шерлок захопив руки Ліама. Він теж хоче, аби Моріарті був схоплений ним. Аби він був у його руках. У його владі. Щоби не Лорд злочинів вів його та прописував йому кроки. Він хоче сам обирати: як тримати Ліама, як його вести, як його обіймати, як близько…
Кружляю-кружляю
У танці серця.
У хаосі
Танцюю.
Шерлок згадав його хитру усмішку в потязі та фразу: «Спіймайте мене, якщо зможете, пане Голмсе».
Шерлок згадав, яким піднесеним і схвильованим він себе почувався від цієї усмішки, яким солодким еліксиром здавався йому цей спокусливий голос.
Мабуть, той вираз і був його справжнім обличчям.
Ах, Ліаме, якщо ж це справді ти…
Якби ж це був ти…
Ти хотів, аби я тебе спіймав. Ти ведеш мене, аби опинитися в моїх руках.
Чи віддаси ти мені контроль у вирішальний момент? Довіриш мені своє життя?
Я тебе спіймаю, спіймаю тебе, Ліаме!
(Аби ніколи більше не відпускати).
Кружляю-кружляю
У танці серця.
Поки не схоплю
Твій силует.
Лунає мелодія
Танцю серця.