Work Text:
– Уф, я вже виснажений. Тобі конче треба було плескатись так довго? – Фу Яо струсив краплі води зі своєї синьої сорочки. Перед імпровізованим багаттям, що Фен Сінь так люб’язно розпалив дві хвилини тому, він уважно розглядав тканину.
– Сподіваюся, цей мул, що залишився від водяного духа, не проклятий, інакше це лайно буде складно вивести.
– Ти можеш перестати так трястись над своїм одягом? Ти що, швачка? – Але навіть говорячи це, Фен Сінь не міг не проігнорувати власний промоклий одяг та обладунки.
Він сів поруч з Фу Яо на велике поліно перед вогнищем. Замість того, щоб відсахнутися, як під час їхніх найперших сумісних завдань, Фу Яо посунувся ближче.
– Тобі пощастило, що ні! Справжня швачка з тебе б викроїла нове пальто, якби побачила твою брудну й жалюгідну дупу, – Фу Яо цокнув язиком, оглядаючи порізаний одяг Фен Сіня. Зітхаючи, він провів рукою по червоно-чорному матеріалу. – Краще молись, щоб твій генерал був у достатньо хороших стосунках з палацом Лін Вень, якщо ти сподіваєшся на заміну з такою самою захисною міццю, Нань Фене.
Фен Сінь відповів у такій ж глузливій манері:
– Це тобі потрібні молитви, Фу Яо.
Фен Сінь схопив Фу Яо за руку, зробивши це настільки обережно, наскільки він міг. Хоча те, як він стиснув зап’ясток молодого небожителя, навряд чи можна було назвати ніжним. Але для них обох цього було більше, ніж достатньо.
Фу Яо зробив вигляд, що його зап’ясток болить сильніше, ніж насправді, і насупився, перш ніж перевести погляд до вогню. Вони обидва вдали, що його щоки червоні саме через жар полум’я.
Відкинувшись назад, Фен Сінь зненацька здивувався тому, як риси обличчя його супутника стали м‘якшими у світлі багаття. Темні очі Фу Яо сяяли так само, як коли вони дражнили один одного. Руки Фу Яо зчіпив і тримав перед вогнем, все ще водячи великим пальцем по зап’ястку. Вони злегка тремтіли, певно, втомлені після битви. Фен Сінь відчув бажання накрити його холодні руки своїми.
Від думки про тримання за руки Фен Сіня схопила нетерплячка. Але замість того, щоб піддатися імпульсам, він підвівся.
– Дай мені свій мокрий одяг.
– Що? Чому? – побачивши простягнуту руку Фен Сіня, Фу Яо підняв брову. Фен Сіню стало цікаво, чи не хоче він випадково взятися за його руку.
– Щоб його висушити, очевидно. Якщо залишиш його так на тілі, висихати буде довше.
Чесно кажучи, Фен Сінь і сам не знав, чи правду він говорить. Йому просто був потрібен привід зробити хоч щось, аніж сидіти і милуватися супутником, поки його нутрощі роз’їдає власна нерішучість.
Фен Сінь ніколи не думав, що він стане тою людиною, що дасть білій брехні вийти з-під контролю. Коли він вперше замаскувався як Нань Фен з наміром поспостерігати за сухопутними військами під час спільної місії з палацом Сюань Чженя, він не очікував зустріти Фу Яо.
Фен Сінь знав, що підлеглі Му Ціна – це маленькі нахаби з гордовитим ставленням і холодною поведінкою, але саме цей зі своїм язиком… Фу Яо розмовляв і діяв так, ніби він вже знав усе, що потрібно знати, і навіть не докладав зусиль, щоб ознайомити молодого чиновника Нань Фена з деталями місії, перш ніж перейти до дії. Наче він знав краще. Наче він був кращим.
Їхня перша зустріч розлютила Фен Сіня, але ще більше – заінтригувала його.
Сплинуло не так багато часу, перш ніж Фу Яо та Нань Фен стали динамічним дуетом. Їхніх поважних генералів цілком влаштовувало те, що вони швендяються незрозуміло де тижнями поспіль, б’ються з монстрами та сваряться, як підлітки.
Звичайно ж, Фен Сіня це влаштовувало. Він і був Нан Фенем. Було більш дивним те, що Му Цін дозволяв небожителям з власного палацу фліртувати з тими, що належали до палацу ворога, але Фен Сінь довго не зациклювався на цих думках.
Не тоді, коли поруч був Фу Яо.
Проблема різниці між Фу Яо та Му Ціном була в тому, що тої різниці не було. Ну, добре, не цілком. Це було б нечесно, враховуючи те, що Фу Яо було далеко до того пихатого мудака, яким був Му Цін.
Це звісно не значило, що мудаком не був Фу Яо, бо він точно був.
Просто він був не таким козлом як його генерал.
Фен Сінь вважав це дуже важливою відмінністю.
– Гей! Чому ти так довго розвішуєш всього пару сорочок? – покликав його Фу Яо. – Твій палац так тебе балує, що ти забув, як прати власну білизну?
– Мені здавалося, що це ти у нас робиш багато галасу довкола дбання за одягом! – Фен Сінь огризнувся.
На відміну від сварок з Му Ціном, наразі за їхніми словами не було злості. Замість цього, дещо інше наповнювало простір. Щось схоже на те, що, як сподівався Фен Сінь, було симпатією.
Коли Фен Сінь обернувся після того, як витратив жахливо дурну кількість часу на те, щоб розвісити одяг біля вогню, він побачив Фу Яо в тому роздягненому стані, до якого не був ментально готовий.
Фу Яо зловив його погляд, і його відповідь була майже соромливою:
– На що витріщився?
Звісно, не на те, як сорочка Фу Яо була розірвана посередині від злісних ударів лютого водяного духу, з яким вони боролися раніше. Точно не на те, як Фу Яо зібрав пошарпані кінці сорочки і зав’язав у вузол, повністю оголивши нижню частину живота. І це жодним чином не викликало дивних почуттів у Фен Сіня, що спонукали його захотіти притягнути Фу Яо до себе й вицілувати цей напівображений рум’янець з тупого обличчя Фу Яо.
– Іще чого! М-мрій далі! – крикнув він у відповідь.
– Що? – Фу Яо знову сів, дивлячись на Фен Сіня з легким занепокоєнням.
Добре, що у Фу Яо немає доступу до його думок, але і погано, бо Фен Сінь тепер виглядає, як ідіот.
Якби Фу Яо їх почув, він би точно сказав, що Фен Сінь, е- що Нань Фен завжди виглядає, як ідіот. Тож було добре, що Фу Яо точно не міг читати думки Фен Сіня.
Ну а ще через цю штуку з секретною особистістю. Це теж.
Голос в його голові, що звучав як мікс з голосів Фу Яо і Му Ціна, сказав йому “стулити пельку і сісти”. Фен Сінь послухався.
Фен Сінь невимушено впав прямо біля Фу Яо, який усе ще був трохи червоним. Той нахилився до нього, щоб зігрітися. Фен Сінь дозволив їхнім плечам торкнутись і подякував небесам за те, що ніхто з них нічого не сказав про це.
– Ти голодний? – він запитав. Технічно, Фен Сіню не потрібно було багато їжі, враховуючи те, наскільки сильним він був богом війни. Зрештою, Фу Яо все ще був молодшим небожителем.
Фу Яо тихо засміявся:
– Це я мав тебе запитати. Те, як ти товчешся з річкою не на життя, а на смерть в останні десять хвилин того бою буде найкращим моїм спогадом.
Замість того, щоб образитись, Фен Сіню тільки більше захотілось пригорнути Фу Яо.
– Маєш доволі сумне життя, якщо готовий назвати цей спогад найкращим.
– Та, проїхали. – Фу Яо закотив очі і, на долю секунди, Фен Сінь міг поклястися, що бачив характерну усмішку Му Ціна. – Навіть так, де ти хочеш знайти їжу? Ми у лісі посеред ночі.
– Завжди можна піти на полювання. У нас непоганий вогонь горить зараз.
– На полювання у такому стані? Хіба ми не шановані небожителі? – Фу Яо розсміявся. Цей звук вистрілив прямо у біднесеньке серце Фен Сіня.
Бути з Фу Яо – це як бути знову в Сяньле. Однак, Його Високість та Му Цін не були присутні, тож це було більше схоже на його мрії про те, як це – бути знову молодим.
Було несправедливо з його боку замінити Му Ціна на Фу Яо, який нагадував Фен Сіню про те, якими могли бути його стосунки з Му Ціном. Несправедливо до того стану, що ставало фізично боляче.
Він загубився в образі Нань Фена. Це викликало залежність.
І їхня дивовижна схожість не допомагала. Якщо існував хтось, хто міг би втілити в реальність нереалістичні фантазії Фен Сіня про перебування з Му Ціном, то це був Фу Яо.
Саме Фу Яо був тим, на кого він спрямовував своє грайливе кепкування та погано прихований флірт. Саме з Фу Яо він міг битися пліч-о-пліч, не хвилюючись про те, що його можуть покинути у будь-який момент. І саме з Фу Яо йому можна було бути таким наскрізь мокрим та сміятися разом, незважаючи на те, що їм доводиться переживати ніч на лісовій підстилці, вкриваючись листям.
Все, що Фен Сіню не вдалося зробити разом з Му Ціном – долею це було визначено чи обставинами – все це могли робити Нань Фен та Фу Яо.
Це було новим початком без усіх надокучливих зобов’язань, соціального статусу чи політики на шляху.
– Думаєш, твій генерал у найближчий час дозволить мені піти з тобою на ще одну місію? – Фу Яо запитував кожного разу, як вони успішно виконували чергову.
Прихований контекст у цих словах, те, що Фу Яо хотів проводити більше часу разом, завжди змушував серце Фен Сіня боліти без на те причини.
– Думаю, що так. – Фен Сінь ніколи не міг відмовити Фу Яо так, як міг би відмовити Му Ціну, якщо він взагалі доклав би зусиль, щоб запитати.
Фу Яо знову відвернувся, щоб приховати посмішку на обличчі, яка без сумнівів там була. Фен Сінь задоволено видихнув, відчуваючи таку саму посмішку на власному обличчі.
Можливо, в цьому й була різниця. Фу Яо, здавалось, дійсно бажав присутності Нань Фена поруч; потребував його компанії. Фу Яо робив всі ті речі, які Фен Сіню хотілось би, щоб робив Му Цін.
Вже не вперше на Фен Сіня звалилася дилема – що йому робити, коли треба вибирати між двома.
Весь цей час він мовчки був відданий Му Ціну. Вони так багато пережили разом, але все, на що він був спроможний у відповідь – це агресивні переглядання та випадкові сутички, що закінчувались руйнацією.
Фу Яо був шансом нарешті скинути цю ношу з його плечей, про яку він не розповідав. Це здавалося легким рішенням, але кожного разу Фен Сінь не міг перемогти своє почуття провини, що переслідувало його разом з білою брехнею та неспроможністю відрізнити Фу Яо від Му Ціна в його плеканих фантазіях.
– Ти втомився? – запитав Фу Яо.
Вогонь поступово вщухав. Комусь з них, напевно, варто було б підкинути хмизу у багаття.
– Не дуже. Можеш піти спати першим, якщо хочеш.
Ніхто з них і не поворухнувся, щоб встати. Замість цього, Фу Яо притиснувся ще ближче до нього, аж поки їхні тіла не були прямо один до одного.
– Мені і тут добре.
У вмираючому помаранчевому світлі, Фен Сінь повернув обличчя до Фу Яо. Молодий небожитель дивився на нього з-під напівзакритих очей. Битва була напруженою, він, скоріш за все, дуже втомився. Фен Сінь простягнув руку, щоб притримати його за потилицю.
– Впевнений? Все нормально, якщо хочеш спати. Я можу приглянути за тобою…
Фу Яо нерівно видихнув та мовчки похитав головою. Тремтячі виблиски жовтого та помаранчевого вимальовували на його обличчі неймовірні тіні. Його очі сказали за нього ту ж фразу, що й раніше. Мені й тут добре.
Невидима сила змусила Фен Сіня нахилитися.
Фу Яо закрив очі, але не відсторонився. Одна з його рук обійняла Фен Сіня за талію.
Зараз було б так просто отримати те, що хотілося без сумлінь, та, вперше, без жалю. Але, як тільки він закрив очі щоб зробити саме це, він побачив привид Му Ціна перед собою. На його вже напруженому обличчі почав вимальовуватись вираз болю та зради.
Цього було достатньо, щоб він взяв Фу Яо за плечі і відсторонив його від себе.
Та він не зрозумів, що рятуючи себе від примарного болю на обличчі Му Ціна, він зіткнеться вже з реальним на обличчі Фу Яо.
– Вибач, я… Блять. – руки Фен Сіня трусилися саме там, де він тримав Фу Яо за плечі. – Вибач.
– Я розумію. – Фу Яо змусив всі емоції на обличчі зникнути, як тільки він відхилився. – Все нормально.
Фен Сіню хотілось знову притиснути його до себе, але він не був придурком настільки, щоб продовжувати давати йому змішані сигнали. Фен Сінь провів рукою по своєму обличчю та вилаявся. Він так сильно на себе злився, що майже готовий був заново оживити того старого річкового духа, тільки щоб вбити його ще раз.
– Ні, це правда не те! Я- Я такий, такий дурний.
Фу Яо засміявся без радості в очах.
– Радий, що ти нарешті це зрозумів. – Його руки були складені на грудях та, коли Фен Сінь простягнув до нього свою руку, він відсахнувся.
По серцю Фен Сіня пішла тріщина. Він не був настільки байдужим, щоб потопати у жалі до себе. Одним пострілом двох зайців не пристрелиш*. Незважаючи на власні змішані почуття, він все ще щиро піклувався про Фу Яо.
Не бажаючи слухати виправдання Фен Сіня, Фу Яо зайняв себе роботою. Він знайшов більше хмизу та повернув вогонь до початкового стану. Молодий небожитель кидав гілки одну за одною, з новою емоцією на обличчі кожен раз, як дерево потрапляло у багаття.
Фен Сінь спостерігав поверх полум’я.
– Вибач. – він спробував ще раз.
– Я не хочу цього чути.
Фен Сінь постарався не почуватись ображеним. Він дійсно хотів все як слід пояснити, щоб можливо вони обидва могли все забути та жити далі. Все було не настільки непоправно, як їхні стосунки з Му Ціном. Фен Сінь не міг дозволити цьому піти тим самим шляхом. Ніколи знову.
– Ти можеш хоча б вислухати? Я намагаюсь вибачитись.
Фу Яо кинув цілий оберемок хмизу до багаття. Хвиля жару здійнялась у повітря. Фу Яо нарешті штрикнув пальцем в сторону обличчя Фен Сіня та висловився.
– Вислухати що? Те, що ти весь цей час просто робив вигляд, що я тобі подобаюсь? Я розумію. Напевно, тобі дуже весело. Чи всім у твоєму палаці настільки нудно, щоб знущатися з таких, як я? Що потрібно для того, щоб ти мене полюбив? Якою логікою керується твій мозок, що ти вважаєш все що ти робиш нормальним?
Фу Яо продовжував нескладно лепетати, аж доки його вуха не почали червоніти, але Фен Сінь застряг на конкретній фразі посеред тиради Фу Яо.
Що потрібно для того, щоб ти мене полюбив?
Цього було достатньо, аби змусити серце Фен Сіня розбитись ще більше.
– Чому я взагалі думав, що з цього вийде щось путнє? Наче мені не було достатньо всього того лайна, через яке ти змусив мене пройти за усі ці роки. І тепер тобі вистачає наглості вибачатись? Та пішов ти нахуй!
Фу Яо закінчив злу промову, тупнувши ногою. Розуміючи, що йому більше нікуди йти, він неохоче плюхнувся поруч з Фен Сінем.
Навіть після того, як на нього вилили найгіршу порцію звинувачень за все його життя, Фен Сінь все ще вважав Фу Яо дивно привабливим, магнетичним. Наче він вже колись бачив щось подібне.
Фен Сінь прочистив горло та спробував поговорити знову, вже в м’якшому тоні.
– Ти не мусиш вибачати мене. Я сам винен в тому, що уявляв когось іншого.
Фу Яо наче гальма відірвало.
– Когось іншого? Оце новина. Кому ще не вистачає клепки в голові настільки, щоб тусуватись з тобою, щоб… – він кліпнув двічі, роззявивши рота та пронизав Фен Сіня найстрашнішим поглядом в його житті.
– О боги. – Фу Яо видихнув. – Ти ще тупіший, ніж я думав.
– Що? – Фен Сінь почувався наче знову в школі, коли всі в класі вже встигли зрозуміти тему, окрім нього.
– Слухай, тобі не варто перейматись що я не… – Фу Яо зашипів сам на себе і свій підбір слів. – Блять! Слухай, зроби вигляд, що я нічого не казав, добре? Ми можемо повернутись до того, що робили раніше?
Фен Сінь хотів розсміятися. Лише хвилину тому цей малий негідник розпинався перед ним аж доки його обличчя не стало схожим на багаття перед ними, настільки червоним воно було. А тепер він поводиться так, наче зовсім не засмутився!
– Те, що ти робив раніше, це кричав. Багато. Ти це мав на увазі? Чи ще раніше?
А ще раніше, Фен Сінь збирався здатись в полон до фантазій, що кружляли в його голові кожен раз, як він був поруч з Фу Яо.
Чи Фу Яо мав на увазі, що він не проти бути разом, навіть якщо розум Фен Сіня літав деінде? Це було б надто трагічно, чи не так? Фен Сінь не збирався так трощити його самооцінку! Він не був таким божевільним, як Пей Мін, хто точно був би не проти випадкових романів з молодшими небожителями, навіть якщо їх почуття стануть надто серйозними.
Фен Сінь хотів би думати, що в нього достатньо самоповаги, щоб не користуватись мешканцями середніх небес так підло!
– Тобі не варто так недооцінювати себе, Фу Яо. У світі є безліч людей, для яких ти станеш першим пріоритетом!
Фу Яо подивився на нього так, наче він був найдурнішим чоловіком на світі.
– Ти… найдурніший чоловік. В усьому світі.
Фен Сінь досі не міг позбутися відчуття, що він чогось не доганяє. Всі його спроби вибачитись були обірвані тим, що Фу Яо знову лаявся на нього. А коли він намагався виправдатися ще, Фу Яо дивився на нього з таким виразом, що, як йому здавалося, було сумішшю задоволення, милування, та іспанського сорому, приправленою маленькою щіпкою самовдоволення.
В кінці-кінців, Фен Сінь не знав, куди себе подіти, і на його обличчі з’являлась збентеженість кожного разу, як він сперечався зі своїм конкурентом по палацу.
– Чому ти постійно так на мене дивишся? Якщо я чогось не доганяю, будь ласка, скажи.
– Оу, не думаю, що скажу, Нань Фене.
Ну ось знову! Фу Яо говорив так, наче він знав щось, наче він знав…
Він знав…
Фен Сінь програв в голові деякі його слова з суперечки раніше.
Наче мені не було достатньо всього того лайна, через яке ти змусив мене пройти за усі ці роки.
Що потрібно для того, щоб ти мене полюбив?
Фен Сінь витріщився на чоловіка перед ним з хворобливим виразом обличчя. Він хотів знову наблизитись, але відчув, що не може рухатись.
– Нащо ти так на мене дивишся? Твій мозок нарешті здався і вимкнувся? Якщо ти ще раз вибачишся, я жбурну тебе у багаття.
Поведінка, те, як він закочує очі, потік образ, що бив швидше за блискавку…
І якщо подумати, Фен Сінь стільки часу провів у скорботі про те, що він міг би мати, та забув пересвідчитись в тому, що весь цей час він мав усе, чого хотів.
Можливо, те, що не треба було недооцінювати – це його власна тупість.
Фен Сінь підняв руку та опустив її на плече іншого. Той її не скинув, але вкотре назвав його ідіотом. Образа підтвердила все.
– Му Цін?
– Ти ідіот! Хочеш продовжувати говорити очевидні речі? – рум’янець піднявся по шиї Му Ціна.
Тож це значило… це був Му Цін, хто вислуховував його добродушне кепкування під час місій. Му Цін був тим, хто питав, чи не хоче він продовжити ходити на місії разом. Фен Сінь не жив фантазіями про Му Ціна, заплямованими ностальгією. Він робив це з реальним Му Ціном.
Коли він оговтався від шоку, Фен Сінь взяв Му Ціна за друге плече. Він майже кричав, настільки емоційним він став.
– Це весь час був ти? І ти знав, що це я? Як давно ти знаєш?
Му Цін намагався знизати плечима, навіть коли на них були чужі руки. Він схрестив руки та подивився у вогонь.
– Майже одразу.
– Серйозно? Ти знав одразу? – Фен Сінь не міг повірити. Він думав, що його маскування не було вже й таким поганим. Ніхто з його власного палацу не зміг розкусити.
– Одразу, через кілька місяців, це не важливо. Суть в тому, що я знав до тебе.
Дивлячись на самовдоволенне обличчя Фу Яо, Фен Сіню здавалось навіть комічним те, як легко можна було уявити реальне обличчя Му Ціна замість нього.
Як легко було б відкинути всі свої внутрішні муки, якби він зупинився і пошукав логіку хоча б на секунду. Замість цього, він витратив весь цей час на роздум над вибором, який в результаті вибором і не був!
Це здавалося долею, те, як Фен Сіню та Му Ціну судилося напоротися один на одного та згодом одразу ж почати собачитись. Вони були несумісними як день і ніч**, але щось тягнуло їх один до одного незважаючи на неминучу руйнацію всього навколо.
Але те, чого не розумів Фен Сінь, було:
– Чому?
– Га?
– Ти продовжував ходити зі мною на місії як Фу Яо. Нащо тобі таке робити, якщо я звісно… не подобаюсь тобі?
Ці слова, здавалось, вибили Му Ціна з колії. Він скинув руки Фен Сіня з себе, лаячись.
– Що ти в біса кажеш? Я не- Я не! Ти мариш. Я просто не міг впустити шанс подивитись як ти з себе дурня клеїш. Ти зі своїм жалюгідним маскуванням! Я бачив достатньо твоїх ганебних моментів, щоб насміятися на десять життів вперед! Ха. Ха. Ха.
Фен Сінь похитав головою.
– Не думаю, що це правда. Тоді, раніше… ти хотів поцілувати мене?
Якщо всього того, що відбувалося раніше, не було достатньо, щоб змусити Му Ціна червоніти, то останнє звинувачення саме змусило.
– Поцілувати кого? В твоїй голові дійсно немає нічого, крім повітря, га?
– Ні, ні. Ти точно хотів мене поцілувати. Ти вже очі заплющив!
– Нахуй пішов! Поцілуй оце. - Му Цін замахнувся, щоб вдарити, але Фен Сінь зловив його руку.
Руки Му Ціна все ще були в подряпинах після нещодавньої вечірньої битви. Він спробував вирватись, але Фен Сінь посилив хватку. Хіба вони нещодавно не майже трималися за руки?
Він помітив, що через те, як удар був спрямований, його рука була дуже близько до обличчя Фен Сіня. Не думаючи, він поцілував кісточки пальців Му Ціна.
Му Цін ошпарено потягнув руку до себе, нещадно червоніючи. Іншою рукою він прикрив місце, яке поцілував Фен Сінь, тримаючи близько до серця.
Те, як Му Цін потупив очі, оточений світлом вогню, виглядало чарівно. Він бачив таким Фу Яо кілька разів, але подумки вирішив, що одного дня змусить Му Ціна показати цю свою сторону у справжній подобі.
– Т…Ти безсоромний!
Фен Сінь хмикнув.
– Я хоча б не витрачав місяці, щоб слідкувати за своїм так названим найгіршим ворогом у маскуванні!
Му Цін стиснув обидві свої руки у кулаки.
– Ти!
Коли він вирвався вперед, Фен Сінь не встиг його зупинити.
Му Цін збив його з місця. Вони покотилися по брудній землі, обмінюючись ударами так, наче вони знову були у Небесній Столиці та хотіли спустити пар після непродуктивного та нудного зібрання.
Замість того, щоб трясти небеса та зносити будівлі, обидва генерали билися, як діти. Фен Сінь знав, що не піддавався, тож Му Цін точно не міг піддаватися також, але все ще від їхніх ударів не було ніякого ефекту.
Зважаючи на їхні тіла та змореність після битви, зрозуміло було, чому вони не могли вщент знищити один одного.
Саме під час цього висновку, Му Ціну вдалося опинитися над Фен Сінем та пришпилити його руки до землі.
Му Цін задоволено хмикнув та хвиля почуттів затопила серце Фен Сіня.
Їхню бійку закінчив не удар в обличчя, який, якщо чесно, очікував Фен Сінь. Замість цього він відчув, як руки, що тримали його, ослабли. Му Цін видохнув, цього разу він звучав дійсно втомлено.
За секунду, він впав на нього.
– Ти такий, такий дурний… – пробубонів він на вухо Фен Сіню. Слабке дихання Му Ціна лоскотало його обличчя та змусило все його тіло зігрітись.
Фен Сінь не знайшов в собі сил та бажання скинути його з себе.
Пальці Му Ціна оповили його шию і плечі.
– І Нань Фен це дійсно дурне ім’я. Сподіваюсь, ти знаєш.
– Так, так… – Фен Сінь погодився. – Ти мені кілька наступних століть про це говоритимеш, я впевнений.
– Радий, що ти починаєш знати собі ціну. Лише кілька сотень років знадобилось.
Замість того, щоб відповісти, Фен Сінь обійняв руками Му Ціна. Коли той видав тихий звук в місце між власним обличчям та шиєю Фен Сіня, він також втримався від коментарів.
Він сфокусувався на теплі від розпаленого багаття. Воно розгорілось ще більше після того, як вони обидва доклали зусиль, щоб підтримати вогонь. Його погляд прослідкував за іскринкою, що здійнялася з чорного диму та танцювала на фоні темного синього неба. Вона гармонійно вписувалась у зірки, що тремтіли угорі. З-під купки хмар виблиснув місяць. За кілька годин мало сходити сонце.
Тіло Фен Сіня розуміло краще, як пізно зараз було, аніж його розум. Йому хотілось спати, але в тому числі хотілось залишитись так і смакувати тим, як чудово зараз було.
Незважаючи на те, що обличчя Му Ціна було не видно, Фен Сінь відчув його посмішку біля своєї шиї, де сховалась голова генерала. Посмішка збільшувалась кожного разу, як Му Цін стискав плече Фен Сіня та Фен Сінь обіймав його сильніше у відповідь.
Ще більше хмар пропливало над ними.
Він був здивований, що Му Цін досі не спить. Він міг це сказати по ритму його дихання.
– Ти досі хочеш ходити на місії разом? – запитав Фен Сінь.
Му Цін зачекав хвилину перш ніж відповісти.
– Ти питаєш у Фу Яо чи у Му Ціна?
– Я питаю тебе.
Він був щирим, але скептицизм Му Ціна вирвався на свободу.
– Що це мало значити?
Фен Сінь подумав пару секунд.
– Якщо тобі цікаво, чому я ходив на так багато місій як Нань Фен, то це не тому що мені подобався Фу Яо більше, ніж Му Цін. Я просто хотів провести час з тобою. Ти ідіот.
– Оу… – Му Цін сховався в шиї Фен Сіня трошки ближче. – Ну тоді… Добре. Ми можемо продовжити ходити на місії. Тупе яйце.
Йому було незвично від такої ніжності зі сторони Му Ціна, в будь-яких його версіях. Але можливо їм все ще було легше бути такими поруч один з одним, коли на них була форма молодших небожителів.
Фен Сінь перемістив руку на потилицю Му Ціна, пальцями перебираючи пасма волосся. Несподіваний рух змусив Му Ціна спершу напружитись, але згодом він став розслабленим, як раніше.
Варто сказати, обидвом було все ще незручно один з одним, але це вже був початок.
– Гей, Фен Сіне? – Му Цін пробубнів зі своєї схованки біля шиї Фен Сіня.
– Мм?
– Якщо будемо надалі ходити на місії разом, тоді… тобі б краще поцілувати мене як треба наступного разу, вилупку.
Непристойно гучний сміх вирвався з грудей Фен Сіня. Це змусило Му Ціна ображено сісти. Теорія про те, що його обличчя буде червоним, як помідор, виявилась вірною. Перш ніж той відкрив рота, щоб обуритись, Фен Сінь притягнув його назад до себе, так, що їхні обличчя були на відстані волосини.
– Тобі не треба чекати наступного разу.
Фен Сінь закрив очі та зменшив відстань між ними. Якесь нове тепло полилось по його тілу, коли Му Цін знову впав на нього. Цього разу, Фен Сінь зловив його з розпростертими руками.
Долоні обійняли його обличчя, в той час як Фен Сінь обійняв Му Ціна навколо талії. Поцілунок був повільним, але відчувався швидким. Лопотіння крилець метеликів заполонило серце Фен Сіня, вони пурхали довкола, наче намагаючись дістатись до того, хто зараз був на ньому.
Коли Му Цін відсторонився, він поспішив сховати обличчя під підборіддям Фен Сіня.
Фен Сінь зафіксував руки навколо Му Ціна, і вони заснули в цьому положенні.
Вони обидва були дурними, але, можливо, після цього порозумнішають у майбутньому… разом.