Work Text:
@hishighnessxielian
Му Цін не з'явився сьогодні на зміну.
@fengxinthearcher
що? чому?
@hishighnessxielian
Я не знаю, але передай йому, будь ласка, що у нього були б проблеми, якби я його не підмінив
@fengxinthearcher
я йому не нянька
@hishighnessxielian
Фен Сіне!
@fengxinthearcher
окей, окей, я подзвоню йому
Це було щось незвичне. Дивне навіть. Му Цін завжди відносився до роботи відповідально, він як ніхто панькався з власною репутацією. Тож думка, що він міг прогуляти просто так здавалася фантастичною.
Фен Сінь тяжко видихнув, і зібравши волю в кулак, набрав номер Му Ціна. Готуючись до пасивно-агресивних реплік, він слухав монотонні гудки, що один за одним вилітали з динаміку. Але вони все не припинялись. Фен Сінь почав панікувати. Як тільки телефон замовчав, він набрав номер ще раз. А потім ще раз.
Він намагався додзвонитись до Му Ціна сорок один раз. На сорок другий гудків більше не було.
"Абонент поза зоною досяжності"
Фен Сінь починав панікувати. Що взагалі мало статися, щоб Му Цін не брав слухавку? Він видихнув і поклав телефон поруч з собою екраном догори, чекаючи, поки йому передзвонять.
Через кілька хвилин екран дійсно засвітився. Фен Сінь моментально схопив телефон, але на жаль, це був не дзвінок, на який він так сподівався. Це було текстове повідомлення.
@hishighnessxielian
Сань Лан дещо дізнався.
@fengxinthearcher
???!!!
@hishighnessxielian надіслав(ла) вам геолокацію
@hishighnessxielian
Будь ласка, сходи перевір як він. Я переживаю. Я б сам вже там був, але тоді нас з Му Ціном обох звільнять
Серце Фен Сіня пропустило удар. Судячи з усього, Му Цін в лікарні, і ніхто не знає, що саме трапилось.
Він біг щосили і сам дивувався, як у нього ще ноги не заплутались. Пульс гуркотів у вухах так, що крім нього більше нічого не було чутно.
"Ідіот. Якщо це щось серйозне, я його приб'ю. Якщо це щось несерйозне, я теж його приб'ю, бо змусив мене так хвилюватись."
Він не мав так хвилюватись насправді. Вони з Му Ціном ніколи не були близькими, навіть друзями їх назвати було складно. Але незважаючи на це, кожен раз, як вони обмінювались поглядами, в грудях у Фен Сіня щось тягнуло, наче важку гантелю прив’язали до волосини, і вона ось-ось обірветься.
Він не заперечував того факту, що насправді вже довгий період був закоханий. Сперечатися з самим собою було тупо, хоч це й виглядало, як заняття, яке могло б бути йому до душі. Уявна волосина, що ледве тримала вантаж на собі, не давала йому спати і жити власним життям, але він вже звик до цього. Фен Сінь вважав, що немає нічого гіршого, аніж зізнатися у почуттях та стати об’єктом майбутніх наклепів увесь наступний рік. Адже він знав, що Му Цін не відчуває те ж саме. Щось маленьке всередині нього, звісно, сподівалось, але він не дозволяв надії прорости.
Можливо, Сє Лянь знав, як він почувається. Час від часу Фен Сінь ловив на собі його розуміючий погляд. Але поговорити про це їм обом не вдавалося, тож усі слова залишились не сказаними.
Він не пам’ятав, якими вулицями біг, і куди повертав. Ноги самі несли його, наче на автопілоті. Все, що він пам’ятав перед тим, як опинитись поруч з Му Ціном, були його лопотіння та благання впустити. Судячи з усього, Му Цін переніс нескладну операцію, після того як отримав перелом руки зі зміщенням у автокатастрофі по дорозі на роботу. Фен Сінь видихнув з полегшенням, коли дізнався, що його життю нічого не загрожувало. Але в палату його пустили тільки після того, як він сказав, що є його хлопцем.
Нотатка на майбутнє: не говорити про це Му Ціну ні за яких обставин.
– Він щойно прокинувся від наркозу, тож не сильно сподівайтесь на виразну розмову, – порадила йому медсестра і зачинила за собою двері.
Му Цін сидів у напівлежачій позиції, спершись на подушку за спиною. Поруч на столику лежали якісь журнали, певно, власність лікарні, ваза з квітами та тарілка з мандаринами. Фен Сіню стало незручно: а що, якщо йому слід було теж щось принести? Він тряхнув головою, змахуючи ці думки. Його за це точно будуть дружньо цькувати.
Відчувши чиюсь присутність, Му Цін повернувся до нього та витріщився скляним поглядом. Він прищурив очі, наче не впізнаючи його.
– Еее… Привіт. – Фен Сінь не знав, як зреагує на нього Му Цін, тому він відчував себе не в своїй тарілці. Він прийшов та упевнився в тому, що Му Цін в порядку. Чому він досі тут? Йому варто було розвернутись ще до того, як він зайшов у палату.
– Ч… – Му Цін прочистив горло, наче згадуючи, як говорити. – Чому ти завжди з’являєшся саме тоді коли я про тебе думаю? – він говорив повільно та його голос звучав так, наче він був вщент п’яним.
Щось нове. Му Цін ніколи не озвучував свої думки так буквально. Цікаво, чи може він це використати. Фен Сінь сів на підвіконня, майже торкаючись ногами ліжка Му Ціна і посміхнувся.
– Думаєш про мене, значить?
Му Цін підняв брови. Точніше, намагався. М’язи обличчя не хотіли слухатись, і все, що в нього вийшло, це широко відкрити очі, наче він не розумів, що ж такого дивного він міг сказати раніше.
– Так. Думаю про те, як я тебе н…не… – язик заплітався, а потрібні звуки важко було зліплювати у слова. – Ненавиджу.
Навіть в такому стані він не може відпустити їхню ворожнечу. Фен Сінь відчув, що його серце тріщить, готове розлетітись на частинки в будь-який момент.
Рука Му Ціна впала, звисаючи з ліжка, перед цим зачепивши столик біля нього. Здавалося, він не міг як слід контролювати власні рухи, досі перебуваючи у стані сп’яніння після наркозу. Один з журналів від удару впав на підлогу. Фен Сінь зістрибнув з підвіконня та нахилився, щоб покласти його на місце.
Піднімаючись, він зустрівся поглядами з Му Ціном.
– Ти знаєш, що в тебе гарні очі? – той сказав настільки невиразно, що Фен Сінь спочатку подумав, що йому почулося.
Він не знав, як реагувати. По-перше, як він міг таке казати, коли в нього самого такі неймовірні сірі очі, в яких Фен Сіню хотілося потонути. Він ніколи і нікому в цьому не зізнається, але кожен раз перед сном, як тільки він заплющує очі, він бачить погляд Му Ціна, настільки прекрасний, що йому хотілося кусати подушку. Му Цін наче загіпнотизував його.
По-друге, це каже йому Му Цін. Той самий Му Цін, що залишає йому синці під оком регулярно раз на місяць чи два. Той самий Му Цін, який закочує очі кожного разу, як Фен Сінь намагається бути для нього другом та почати спілкуватись по-людськи.
– Ні… – це все, що вдалось йому вичавити з себе. Його мозок досі опрацьовував інформацію.
Му Цін виглядав максимально обуреним.
– Ні? Але ж… – він взяв Фен Сіня за щоки, – Не можна так!
Фен Сінь виглядав розгублено і мовчав, тож Му Цін сприйняв це як заклик говорити далі:
– Ти знав, що я б’юсь із тобою тільки для того, щоб ти подивився на мене цими очима?
Фен Сінь округлив очі від подиву. Він вже відкрив рота, щоб відповісти, але Му Цін приклав долоню до його губ.
– Помовч. Я стільки років терпів твою балаканину, чому ти завжди намагаєшся забрати в мене останнє слово? Наче я гірший за тебе! Ти помічаєш мене лише тоді, коли тобі треба похизуватись своєю колекцією лайливих слів, або коли в тебе чухаються кулаки! – ефект починав потроху розсіюватись, речення Му Ціна ставали чіткішими, а слова складнішими. Здавалось, ще трохи, і в кутиках його очей з’являться сльози. – А мені так хотілось хоч раз взяти тебе за руку, і не тоді, коли тобі захотілось випендритись переді мною у армреслінгу, а по-справжньому.
Фен Сіню вдалося звільнитись з полону його руки.
– Чом…
– Тому що я люблю тебе, ідіоте!
Запала тиша. Фен Сінь то відкривав, то закривав рота.
– Я…
– Мовчи. Я не хочу тебе чути. – Му Цін відвернувся і сховався під ковдрою. Судячи з усього, він вже міг тверезо говорити та мислити.
– Му Ціне.
Ні реакції, ні відповіді.
– Му Ціне.
Му Цін все-таки повернувся до нього обличчям, тільки щоб показати йому середній палець.
Фен Сінь знову загруз у глибині його очей, в яких можна було прочитати суміш образи та надії. Він нахилився до нього ближче. Фен Сінь ніколи не вмів підбирати правильні слова. Розуміючи це, він вирішив замість цього діяти, та торкнувся чужих губ своїми.
Поцілунок був недовгим, майже моментальним. Му Цін закрив обличчя руками, червоніючи.
– Ти ідіот.
– А ти любиш мене~
Фен Сіню довелось пригнутися, інакше мандарин, який Му Цін схопив зі столу, був би розчавлений не об стіну, а об його голову.
Він не ображався. Навпаки, з кожною реплікою Му Ціна він по-котячому хитро посміхався, змушуючи того все більше червоніти.
У двері постукали.
– Через п’ять хвилин мені треба буде поміряти вашому хлопцю тиск та взяти аналізи, тож закругляйтесь. – не очікуючи відповіді, медсестра знову зачинила двері. Було чутно її стихаючі дзвінкі кроки по лікарняній підлозі.
Му Цін повернув голову з багатозначним поглядом.
– Хлопцю?
Настала черга Фен Сіня червоніти.
– Закрийся.
Му Цін розсміявся у відповідь.