Work Text:
Едвард неймовірно любив котів.
Напевне, коли він помре, то все своє нажите заповість своїй маленькій киці Рінго. Це шкодливе, але таке рідне диво Едд носив на руках як дитину. Загалом, він притримувався чіткої позиції: жінки й чоловіки приходять та йдуть, а той самий котик у твоєму житті буває лиш один. З часом у нього, мабуть, зовсім поїхав дах (а може, це спільна риса усіх кошатників) і Едд почав придивлятися до людей навколо, вишукуючи в них повадки своєї улюблениці. Це виявилося дуже цікавим заняттям і відтоді хлопець часто губився у своїх думах щодо цього.
Метт. Метт був дуже схожий на граційного й охайного кота. Звичка слідкувати за своєю зовнішністю моментально була прирівняна Еддом до котячої звички прилизувати шерсть. Спостерігаючи за хлопцем, Едвард стримано ховав зворушливу посмішку від бажання погладити його по голові.
- Що таке? – стурбовано схиляв голову Метью, помічаючи погляд друга. Той знаходив це дуже кумедним.
- Нічого. Мені просто подобається спостерігати за тобою, - казав він, посміхаючись тільки ширше.
Примальовуючи в себе в голові котячі вушка на голову хлопцеві, Едд взагалі не міг відвести погляду.
Том і Торд. Ці два чоботи, не дивлячись на постійні чвари, завжди йшли у комплекті. Досить довго Едвард не міг провести у себе в голові аналогію щодо них, але нарешті виявив – ці двоє просто кошенята. Так, ті самі кошенята, що гризуться, б’ються, шиплять частіше ніж дихають, а потім смиренно зализують один одному рани. Буквально. Та Едд в це діло не ліз, в решті-решт – не його тіло, не його діло. Тож поки будинок цілий і дах з’їжджає лиш трохи, то нехай лижуться скільки хочуть. Кілька разів Едвард малював своїм друзям котячі фурсони, та вирішив не показувати, а то ще не так зрозуміють.
Придивившись до компанії Едуардо, хлопець з потаємною радістю для себе вирішив, що хороших котів би з них не вийшло. О так, містер-Нумеро-Уно явно був би облізлим озлобленим котярою, напевно, навіть дворовим. Який би хазяїн хотів мати настільки злого, егоїстичного та неохайного кота? («Ніхто!» - із задоволенням подумки зловтішався Едд, чудово розуміючи, що він сам би взяв такого кота. Надто вже сильно любить цих тваринок).
З Джоном все було просто – налякане кошенятко, що намагається якимось чином залякати навколишній світ своїми кігтиками. Мабуть, якби не вплив злого, егоїстичного і неохайного кота, то він би розкрився з хорошої сторони, та вже як сталося… З ким поведешся, як кажуть.
Марк набагато важчий в цьому плані. Довго думавши, Едд зупинився на відкритій кінцівці: ця темна конячка, а точніше, темний кіт, таким і є. Від нього не знаєш чого очікувати – от він лежить та нудьгуючи грається з шматочком корму, а в інший момент сидить у твоїй ванні з ножем у зубах та чекає, доки ти втратиш пильність.
«А який же я кіт?» - якось задумався Едд, підпираючи голову рукою та надовго відкладаючи планшет з референсами. Можливо, тихий товстенький домашній кіт, що радо чекає повернення хазяїна? Або ні? Може, він більше балуване кошеня, що любить подрати шпалери? Спитавши про це у друзів, він отримав тільки несерйозні відповіді типу «Та ти в нас тигр, яке там кошеня!». Так було зовсім нецікаво…
- Знаєш, Едді, - звернувся після цього до нього Метт. – Ти надто вже помішаний на котах. Скоро ти тільки з ними і будеш спілкуватися.
- Скажи мені, хто твої найкращі друзі, і я скажу тобі, хто ти, - посміхнувся у відповідь Едд.
Поки він іще не вирішив, яким котом він є. Та, в решті-решт, поки що він мовчазно вважає себе членом сімейства котячих і це його більш-менш влаштовує.
Всі ми із вами потроху коти,
А яким із котів себе бачиш ти?