Work Text:
— Виглядає наче сніг. Так гарно, — Сан Йон посміхається, простягаючи руку, наче намагається зловити хоча б пелюстку, проте вітер не дає зробити цього.
Але Хон Се бере пелюстку, що зачепилась за його пальто, та розглядівши, дає вітру підхопити її.
Він переводить погляд на Сан Йон та промовляє:
— І справді схоже. Наче знову ми в тому дні з першим снігом.
— М? - дівчина дивується та її очі зустрічаються з очима напроти. — Я не зовсім розумію про що ти, сонбе.
— Забудь, ти зовсім не змінилась, справді. Я сподіваюся, що ти швидко знайдеш своє покликання та житимеш так, як тобі хочеться, — Хон Се встав з-за столика та подякував Сан Йон за каву. Він вже хотів йти, як йому не дали цього зробити, тримаючи за рукав светра.
— Сонбе! Дякую тобі за допомогу. Не знаю що б я робила якби не ти з професором.
— Не дякуй мені, найбільше зробила ти, коли перемогла Х'ян Ґі. Так що вся твоя вдячність повинна бути тобі ж. Ну і можливо трохи професору Йому, — він погладив дівчину по голові. Проте досі наче щось тримало його.
— Ти теж багато зробив. Навіть з тими самогубствами, що насправді були через Х’ян Ґі. Особливо після того старшого детектива, — Сан Йон кусає губи та перебирає пальцями низ фартуха. Вони обидвоє відчувають за той день вину досі. Але Хон Се винити дівчину не може. Не після того, що вона пережила.
— Забудь. Якщо щось станеться – напиши. Тільки, Сан Йон, не підхоплюй більше ніяких злих духів, гаразд?
— Постараюсь. Не хочеться знову переживати стільки смертей. Йди вже. В тебе робота.
Як тільки Хон Се все ж дійшов до машини, як в кафе "Весна" зайшла Се Мі, дивлячись на подругу з підозрою.
— Так він подобається тобі?!
— Се Мі, припини. Я пам’ятаю, що він подобається тобі. Перше кохання, все таке. Не переживай ти так.
— Та ні, ну в сенсі так, він моє перше кохання, але ну не знаю. Він так дивиться на тебе завжди. Навіть на тій вечері. І я все ще не пробачила тобі той вечір! — Се Мі зітхає та дує губи. — Він закоханий в тебе. Я тобі кажу. А раз ти зараз живеш для себе і своїми мріями так що ти дуже легко можеш забрати.
— Так кажеш наче він якась річ, – Сан Йон протирає столики та тихо сміється.
— Сан Йон!! Не кажи так про моє перше кохання! — дівчина легенько штовхає чуже плече та теж починає сміятись.
Се Мі змирилась, що Хон Се на неї байдуже. Та і сама дівчина зараз вся в роботі. Держслужбовицею не так то просто бути, особливо, якщо ти тільки-тільки почала працювати.
Вона не скаже подрузі, що навіть говорила з ним в лікарні. Не скаже, що прямо тоді спитала його про почуття. Не скаже, що Хон Се так само прямо відповів їй. Що ж, Сан Йон не обов’язково знати про ту розмову. Не обов'язково і самому детективу знати, що відчувала Се Мі. Зараз вона розуміє, що шкільна закоханість давно пройшла. А при зустрічі через стільки років вона лише хотіла в любовних справах досягти успіху. Хоч якогось. Але навіть розуміючи усе це, Се Мі досі вважає Хон Се привабливим, навіть якщо їм не доля бути разом.
Від думок дівчину відволікає стук чашки об стійку. Се Мі одразу стає жвавіша та знову починає:
— Просто подумай про нього і свої почуття. Все ж він здається надійним. Ще й допомагав тобі стільки.
— Се Мі. Та досить, справді. Я розберусь якось. Я ж не повинна до нього в обійми бігти, бо він закоханий.
— Теж правда, — дівчина зітхнула та почала пити каву, дивлячись з вікна на вулицю, де вітер досі несе пелюстки сакури.
А далі життя Сан Йон повністю забите кафе та саморозвитком. Вона досі намагалася продати будинок, забравши усі книжки, що належали батьку, собі. Ледве змогла знайти час для фестивалю феєрверків, на який її запросив професор Йом. Тоді ж Сан Йон знову відчула легкість життя, хоч і не надовго. Її сліпота прогресує і схоже ні на які п'ять-шість років вона не може сподіватися.
Дівчина хоче закритися від усіх ще більше. Вона досі не сказала матері про хворобу. Вона не зможе сидіти на шиї в неї. Їй не дасть совість. Сан Йон намагалась звикнути до життя без картинок, але це не так просто. Вона випадково розбивала стакани та розуміла наскільки вона ще не готова втрачати зір. Тоді Гу Сан Йон наважується змінити все на усі 360. Вона пише Хон Се про зустріч. Дівчина навіть не сподівається, що це станеться так швидко. Вона думала, що чоловікові треба буде декілька днів точно. Але він приїхав в кав'ярню в цей же вечір.
— Щось сталось, Сан Йон?
— Американо з одним шотом еспресо, як завжди, так?
— Сан Йон, — він очікує відповіді, адже просто так йому б не писали. Для нього Гу Сан Йон завжди була тією яка не попросить допомоги сама. Вона завжди хотіла справлятися сама з усім. З самої школи.
— Хон Се, поки я бачу. Я хочу насолодитися часом з тобою. Я зрозумію, якщо ти відмовиш. Просто… — напій в чашці трясеться від того як тремтять руки дівчини. — Забудь. Я все ще не можу зробити цього через Се Мі, — вона кусає губу та протягує каву детективу.
— Се Мі? Вона ж сама мені казала, щоб я тобі признавався швидше.
— Се Мі казала тобі таке? Коли?
— В лікарні, коли Х'ян Ґі отруїла твою матір. Ми трохи тоді поговорили з нею. Мені здалося, що вона була б рада за тебе. В будь-якому випадку це ж твоє життя, Сан Йон. Це дійсно те чого ти хочеш?
Дівчина киває, проте в її очах видно, що вона ледь не плаче.
— Ну чого ти, — Хон Се обіймає дівчину, даючи їй спокійно виплакатись. — Пам'ятаєш я казав про дні з першим снігом? — Сан Йон киває, тому той продовжує: — Ти тоді працювала в цілодобовому, а я постійно готувався там до екзаменів. Ти була такою щасливою, коли побачила сніг. Мені здається, я закохався в тебе саме тоді. Хоча можливо це все ж сталося коли ти збирала гроші на шкільному стадіоні, — він починає сміятися за що отримує в бік. — Ауч!
Сан Йон все ж вилізає з обіймів та дивиться в очі чоловікові.
— То тоді ти мав на увазі той день? Міг би зразу сказати.
— І що б це змінило? Не думаю, що ти тоді захотіла б слухати мою історію закоханості в тебе. Так що раз ми зараз тут то я все правильно зробив, не думаєш?
Сан Йон переводить погляд на вікно та зразу ж посміхається.
— Цікаво виходить. В перший сніг закохався ти. А перший сніг закохалась і я.
Тоді ж Хон Се помічає, що надворі починає сніжити. Вперше в цьому році. І справді цікаво.
Він готовий дивитися на неї годинами, поки вона дивиться на сніг. Через роки майже нічого не змінилось. Вона дивиться на сніг, він дивиться на неї. Тільки тепер все зовсім інакше.
Тепер вони дійсно щасливі.