Work Text:
Березень стискає в обіймах м'яку копію Пом-Пома і тяжко зітхає. Різні погані думки ніяк не хочуть вгамуватися, а їй так необхідно подумати над подіями останніх днів.
- Ну чому все має бути так важко?
Першовідкривач на підлозі поруч перебирає старі полароїдні фото. Ось Березень позує на фоні їх потягу, а ось Березень робить селфі на фоні океану зірок, а ось…
- Як ти думаєш! - Несподівано і дуже голосно починає Березень, ніби їй раптово спадає щось на думку, і не крутиться в голові останні півгодини, - отой страшний чоловік…
- Блейд?
- Т-так, Блейд… Як ти думаєш, він - колишній Дань Хена?
- Що?! - Першовідкривач запускає фото Даня, яке тримає в руках, подалі від розмови, так ніби фотографія може то почути, - що ти таке надумала, звісно ж ні. Мабуть.
Березень вдруге зітхає.
- Ну вони наче були близько знайомі…
- В минулому житті.
- Але…
- З генералом Дань Хен теж був знайомий в минулому житті, то що, вони теж коханці виходить?
- Ой, не вигадуй, - сміється дівчина, - просто знаєш, у того Блейда вайб такий… ну типу-
- Навіть якщо воно так, то Блейд точно колишній не нашого Даня, - знизує плечима Першовідкривач.
- Нашого…
Березень ще раз важко зітхає і розуміє, що знову плаче.
- Ну, заспокойся, Березень, - Першовідкривач незграбно проводить рукою по її волоссю.
- Я не плачу! - Дівчина гірко посміхається, - я не знаю…Він-
У двері делікатно стучать і так само делікатно їх відчиняють, і у кімнаті опиняється Дань Хен.
- Я думаю нам варто поговорити.
Першовідкривач схоплюється на ноги.
- Я тут якраз збирався випити кави, то доєднаюся до вас пізніше, - і тікає, закривши ті самі двері, але вже з гуркотом.
Дань Хен підходить до ліжка, де журиться Березень. Вона витирає рукавом сльози і сідає, дивлячись куди завгодно, окрім хлопця.
- Вибач.
- Та за що ти вибачаєшся… - бубонить Березень, і одразу ж дує губи.
- Я багато чого тобі не казав.
- Вельт сказав, що ти нічого не пам'ятав…
- Так, я не пам'ятав багато, але все ж…
Дань Хен сідає поруч. Березень нарешті підводить очі на хлопця, і о як він її турбує. Це одночасно і її Дань Хен і зовсім чужий Дань Хен. Вона не витримує.
- Знаєш, я любила тебе!
Дань Хен відповідає на це зізнання здивованим поглядом.
- Я раніше сумнівалася, але тепер я точно знаю.
- Любила?
- Так, але іншого тебе, нашого Даня…
Тепер приходить черга хлопця важко зітхати.
- Я - досі я.
- Я ніби і розумію, але разом з тим ти тепер не зовсім ти.
Дань Хен не відводить від дівчини очей.
- Але і любити тебе такого легше, бо раніше ми були… як рівні. А тепер… де ти, а де я…
Березень сумно посміхається.
- Я досі тут, - Дань ніжно витирає одиноку сльозинку, що стікає по щоці дівчини.
- Скажи, я можу продовжувати любити тебе? Як нашого Дань Хена чи як нового Дань Хена?
- Так, - тепло усміхається хлопець, - проте я - досі я.
Березень хочеться обійняти Дань Хена, але ще більше вона бажає іншого.
- А можн-
- Ні.
- Але Дан-
- Ні.
- Ну будь-ласка…
Хлопець супиться, проте не може опиратися чарам Березень.
- Добре, можеш їх торкнутися, але всього раз, - і руки Березень вже тягнуться до його рогів.
І зрештою все добре. І зрештою все це схоже на чудовий сон, що сниться напередодні найтемнішого дня.
Лише десь в глибині поїзда давиться кавою один Першовідкривач.