Chapter Text
Людина може звикнути до всього і це багато раз доказували. Може звикнути до аб'юзивного партнера поруч, до життя разом з тарганами та багато інших абсурдних і не дуже умов.
До дитячого притулку він звик не одразу. Якщо казати просто та чесно - складно. Було неймовірно складно. Коли ти знаходишся в оточенні дітей різного віку, коли у кожного свої таргани в голові і кожний хоче показати, що він кращий. Дадзаю прийшлось звикати та адаптуватися до цього.
Кожен день потрібно натягувати самовпевнену посмішку, потроху вливатися в компанію "крутих" в притулку. Вітатися з кожним, палити десь в куточку, щоб всі знали - ти крутий. Так було з тринадцяти років, як він сюди потрапив.
Було складно, але Дадзай впорався.
Минув рік і, начебто, все налагодилося. Він вважається крутим та небезпечним хлопцем серед своїх однолітків та тих, хто молодше, хоча зі старшими було складніше - вони глузували над всіма, хто хоч трохи слабше. Але до них у Дадзая особливий підхід. Для них він просто веселий та забавний хлопчик, який жартує жарти і трохи хлопчик на "побігушках", але це не так страшно, як набита морда, тому він не проти.
— Ну шо? Наш список готовий, малюк, — темноволосий хлопець без вважань закидає руку не плечі Дадзая. — А ти? Готовий?
— Звісно, звісно, ви ж без цього помрете, — Дадзай з посмішкою махає списком з усім потрібним. — Але гроші тільки не забудьте дати, а то гаплик всім вашим хотілкам.
— От, решта твоя, — руда дівчина дістає зі свого кармана гроші і простягає їх хлопцю. — І тільки спробуй купити найдешевші прокладки! Нормальні, які продавець порадить!
— Слухай, головне, щоб він не забув де знаходиться магазин в якому йому алкашку продадуть, — регоче темноволосий. — Скажи, шо ти від нас і вона тобі продасть.
— Добре, я пішов. Відволікайте вихователів, щоб вони на задній двір не вийшли.
— Нехай щастить!
Дадзай пхає в свій карман папірець з грошима та розвертається.
Це якраз і були старші в приюті. Звісно тут не вся компанія, а леше Роуз - дуже гарна руда дівчина з чарівними зеленими очима, хоча і занадто нервова. Потім Джейкоб - темноволосий хлопець з такими ж зеленими очима. Він дуже енергійний і мабуть найдобріший хлопець зі старших. Особливість цих двох була в тому, що в них були гроші. Ніхто не розумів звідки і як вони їх отримують, але ніхто не лізе в це. Вони з усіма(хто заслуговує) діляться, тому злити їх немає бажання.
Осаму сподівається, що коли вони випустяться з притулку, то розкажуть йому цей секрет. А поки що він гарний хлопчик, який завжди бігає їм в магазин.
Комусь мабуть цікаво, чому чотирнадцятирічний хлопець ходе в магазин за вище згаданою "алкашкою", то відповідь проста. Старших мало в притулку, тому їх зникнення точно помітять припустимо на обіді. А от Дадзая навряд чи, бо він і так завжди десь у потайних місцях сидіть, тому вихователі звикли до його відсутності.
До магазина в якому йому продадуть все необхідне без зайвих питань йти близько двадцяти хвилин, минаючи різні двори.
Коли він майже з легкістю перестрибнув забор забравшись по мішках, то швидко йде від дитячого будинка, щоб не викликати зайвих підозр.
Минаючи вулицю за вулецей, Дадзай навіть подумав, що загубився, але раптово побачив спортивний майданчик. Майданчик так званий “орієнтир”, якщо проходиш біля нього, то потрібний магазин вже близько.
— Агов, ти! — Дадзай здивовано обертається, коли чує цей голос. До нього підходить якийсь рудий хлопець приблизно його віку. — Так, ти. Можеш допомогти?
— Еее… я? Як? — тихо питає Осаму.
— Можеш зняти як я буду робити трюки на турніках? Хочу друзям відправити, — хлопець махає своїм телефоном - останній айфон, до речі. — Ну так?
— Добре, давай.
Вони підходять до спортивного майданчику. Хлопець спокійно віддає йому в руки свій телефон і підходить до турніка. Останній раз, коли Дадзай тримав телефон був півроку тому - Роуз попросила потримати, а коли користувався це було ще коли він був з мамою. Вона давала йому подивитися його улюблене аніме та пограти в майнкрафт.
Він губиться. Телефон заблокований. Як йому включити камеру? Він бігає по екрану очима і нарешті помічає знизу з правого боку маленький значок камери. З другого разу він все ж відкрив камеру.
Хлопець, який весь час стояв біля турніку, нарешті хапається за турнік, коли баче, що шатен наводить на нього камеру.
Вмить в голові проноситься купа думок про крадіжку. Він може зараз просто побігти і в нього буде останній телефон. Йому б всі в притулку заздрили і просили б трошки посидіти, а Дадзай давав би. Але звісно за якісь послуги. Але коли він бачить, що робе той хлопець, то вирішив кинути цю ідею. Хлопак спортивний і точно дожене Дадзая, який займається тільки на зарядках і то не завжди.
Рудий починає активно підтягуватися на турніку, що не дуже здивувало Дадзая, хоча сам він максимум два рази зробить. Рудий зробив вже десь п'ятнадцять чи двадцать? Потім він починає розкачуватися зі сторони в сторону і в одну секунду рудий раптово - настільки раптово, що Дадзай майже телефон упустив - бере і перевертається прямо в повітрі. Ще секунду назад він качався до нього обличчям, а от уже спиною.
— Ну як?! — весело питає хлопець.
— Круто… — відповідає Дадзай. Він не знає, наскільки такі трюки поширені серед підлітків, але він бачить це вперше і це, безумовно, круто.
— Ха, та я про відео питаю! Але дякую, — хлопець забирає з рук Дадзая телефон на сам завершує зйомку.
— А.. мм, добре, я, цейво, піду, бувай, — Дадзай останній раз оглядає цього хлопця та швидко йде далі.
— Стій! Ти куди, до дому? — рудий наздоганяє його та хапає за плече.
Дадзай зупиняється та трішки перелякано дивиться на цього хлопця. Така несподівана увага до нього лякає і насторожує.
— Мені потрібно в магазин, — відповідає Осаму.
— Давай я с тобою піду? Разом веселіше! Я Чюя.
— Осаму. Ти впевнений? До магазина достатньо далеко, — тихо каже шатен, повністю збитий з пантелику.
— Та пішли вже!
Вони йдуть біля дороги, весь цей час Чюя постійно щось розповідав і питав, майже не затикався. Це мабуть і добре, бо Дадзай зараз не дуже налаштований на якусь бесіду. Він намагається придумати як йому пояснити, що в магазині йому без проблем продадуть алкоголь.
— А ти казав що магазин далеко, брехунчику!
— Я… вибач,— заправляючи пасмо за вухо, каже Осаму.
— Та пішли вже, вибачало.
Він все ж зміг вмовити Чюю почекати його зовні невеликого магазину. Звісно рудий виглядав трохи ображено, але з незадоволеним виглядом погодився.
Все, що підліток не повинен купляти, Дадзай сховав у свій рюкзак. Правда потрібно буде намагатися йти акуратно, щоб не було чутно як пляшки б'ються.
Чюя кидав на нього дивні погляди, бо, так, було чутно як пляшки б'ються в рюкзаку, але він нічого не казав і не питав.
— Далі я сам, — Дадзай зупиняється та дивиться на свого нового дру.. знайомого. — Батьки контролюють моє спілкування з іншими, тому я не хочу, щоб тебе побачили з вікна, вибач.
— До-обре, вибачало, — посміхається рудий. — Ми зможемо ще погуляти?
— Так-так! Я згоден! — занадто швидко і голосно відповідає Дадзай.
— Тоді давай я тебе свій номер запишу.
— О… ем..
— Та ну, твої батьки навіть телефон тобі не купили?
— Давай післязавтра о 12 на тому майданчику, де ми зустрілися?
— Добре.