Work Text:
— О Небеса, Кроулі!
— Н-є-є, я внизу!
Азирафаїл хутко спустився гвинтовими сходами й застиг біля дивану: Кроулі розпластався на картатому покривалі, хитаючи головою, немов у сповільненій зйомці. Кликава посмішка не сходила з його обличчя, а загострені вуха ковзали слідом. Азирафаїл сів перед ним, стурбовано оглядаючи. Демон здавався веселішим і рум'янішим, ніж зазвичай.
— Що сталося? З тобою все гаразд?
— Так, так, просто... О-о, вау! Що це? — з дитячою допитливістю Кроулі витріщився на свою руку, роблячи здивування Азирафаїла дужчим. Він стискав кулак, ворушив пальцями й мружив золоті очі зі збільшеними зіницями, повністю зачарований дослідами.
— Це... Рука.
— Давно вона є у змій? Ш-ш-ш! — роздвоєний язик на мить з'явився між зубами Кроулі, одразу ж зникаючи.
— Ти точно в порядку? Я не чув, як ти зайшов до книгарні.
— Янголе, все до-о-бре. Ми трішки побалакали з тим паном...
— Яким паном? — тон стрімко змінився на застережений. Азирафаїл обережно озирнувся: він не любив непроханих гостей, навіть якщо це книжкова крамниця — після зірваного Апокаліпсиса вони залишаються зрадниками, яких розшукують Небеса й Пекло.
— А де він? О, мабуть, падає десь між 5 та 6 колом Пекла, я думаю, — байдуже відповів Кроулі з кривою посмішкою, здуваючи темне пасмо з очей.
— Кроулі, навіщо ти... Ох, неважливо, — Азирафаїл зі зітханням зняв круглі окуляри й залишив на найближчій тумбочці. — Поясни, чому ти в такому стані?
Зміїні очі подивилися на янгола зі щирим подивом. Кроулі кліпнув кілька разів, намагаючись сфокусувати погляд і пригадати, але кислий присмак у роті змусив скривитись у більш кумедній фізіономії. Він був певен, що праве вухо вловило тихе гмикання Азирафаїла.
— Та прийшов сюди якийсь гаврик із пляшкою вина. Каже, для містера Фелла подарунок передали.
— Що за вино? — засяяв Азирафаїл.
— Ти таке не п'єш.
— Міг би хоч запитати, може й п'ю, — Азирафаїл спробував не розкрити скривджених ноток у голосі.
— Ні, я це точно знаю.
— Добре, облиш вино. Що далі було?
— Ну що, що. Я... Є... Наче я зайшов за ним, а той підозріло так озирався. Думаю, ага, попався, книжковий злодій, шукав що поцупити. Той з переляку ледь пляшку не розбив, але я трошки тойво... Підстра... Підст... Зловив, коротше. І відчуваю своїм демонським чуттям, що тут щось нечисто.
— Я підтримую чистоту в крамниці!
— Я ж не про неї, а про пляшку!
— Тоді не ображаюся. Продовжуй, — за мить переключився назад Азирафаїл, і потягнув за штатину Кроулі, що лежала на спинці дивана, вниз. Нема чого тут свої красиві шкіряні черевики на чисті дивани закидати. Кроулі лише пробурмотів щось невиразне, лежачи тканинною лялькою.
— А на чому я... Ох ти, ці руки такі дивні. А твоє волосся — це пшениця! Я як у полі...
Азирафаїл навіть відскочити не встиг, як довгі смагляві пальці підчепили його золотаве пасмо. Може, він і не збирався? Дотик був таким ніжним і чистим, що рум'янець сам спалахнув на щоках. Але Азирафаїл повільно перехопив руку, вкладаючи на груди Кроулі.
— Схоже, хтось начитався поезій з поличок, — знизивши голос, майже пошепки, сказав Азирафаїл. Його так зворушило це порівняння, що легкий морозець пройшовся спиною, немов він струснув крилом. — Кроулі, а де пляшка?
— Я випив, — ікнув він.
— То воно у твоєму смаку, еге ж? — ображено скосився Азирафаїл, зручніше вмощуючись біля дивана.
— Янголе, я ж кажу — смердить воно! Подарую тобі натомість твоє улюблене вино.
— Не розумію. Тоді навіщо ти випив? І тепер у такому стані.
— Отрута там. Ік! Була. Уже немає. Як і того гаврика, — усмішка демона виблискувала самовдоволенням, поки Азирафаїл намагався усвідомити те, що сталося. Піднявся, походив взад-вперед, задумливо покусуючи великий палець, — тільки очі Кроулі бігали туди-сюди, як стрілки старого годинника, намагаючись устежити за ним.
— Хтось хотів мене отруїти? Але чому? Я ж нічого поганого не зробив. Технічно, я й не здатен.
Кроулі на це п'яненько захихикав, і Азирафаїл суворо насупився. А потім допетрав. Крутнувся на підборах до Кроулі, притискаючи до грудей зчеплені руки. В небесних очах Азирафаїла задзеркалило проміння сонця, пронизуючи завиті й пухкі хмари. Золоті кучері підстрибнули від руху, розсипаючись у боки наче пшениця від подиху вітру. Кроулі на мить завмер, не розуміючи: це справді сталося чи отрута розпещує його зір?
— То ти... Врятував мене!
— Мє, — криво відмахнувся Кроулі, перевертаючись на інший бік, спиною до Азирафаїла, наче йому було не цікаво. Але той продовжував окрилено:
— Ти хотів захистити мене! Хоч знаєш, що людська отрута діє на нас тільки… так. Це дуже мило, Кроулі.
Почуте так обурило Кроулі, що він, гарчачи, скотився на підлогу й одразу ж піднявся на нерівних ногах. Розлючено замахав руками, сиплячи прокльони під ніс і хмурячи брови. Очі двома злитками золота виблискували в напівтемряві від гніву. Кроулі зупинився за крок від Азирафаїла, який не ворухнувся, та гнівно видихнув.
— Я заборонив це слово!
— Як скажеш, наймиліший демоне на Землі, — від такого Кроулі загарчав і затупотів ногами так, що іскри під ними порозліталися в сторони.
— Припини, я буду скаржитися!
— Куди? — Азирафаїла бавила реакція, тому він зберігав спокій, зчепивши руки за спиною та милуючись гострими кінчиками вух Кроулі, що червоніли чи то від випитого, чи то від люті. Сам Азирафаїл не міг вгамувати посмішку — здається, Кроулі ніколи не перестане рятувати свого янгола. Дихання Кроулі заспокоювалося, тоді як серце Азирафаїла намагалося вистрибнути від почуттів.
— У цент захисту прав демонів!
— А хто ображає демона? — тихо, мов у маленького, запитав Азирафаїл, і Кроулі ображено випнув губу.
— Т... Ти! — хлюпнув носом Кроулі, попускаючи погляд. Він трішки хитався, і Азирафаїл вчасно схопив його за лацкан піджака, після чого Кроулі впав у його обійми. Темні пасма залоскотали вухо і щоку Азирафаїла, але Кроулі так і стояв, зігнувшись, лише чолом уперся в плече янгола. І все ще ображено щось мугикав. Аж раптом збадьорився і просто на вухо заспівав:
— Ма-а-мо, ваші діти як птиці-і-і!
Азирафаїл схопився від несподіванки. Кроулі покрокував спиною вперед, широко розкинувши руки й наспівуючи удавано високим голосом на весь книжковий. Сором за те, що Азирафаїлу сподобалося відчувати тепло демонського тіла засвербів під лопатками, й він ніяково знизив плечима. Мабуть, настільки вино та отрута розігріли тіло Кроулі, адже зазвичай він холодніший за айсберг.
— Янголе, так сумно й тихо. Постав платівку!
— У мене немає пісні, яку ти співаєш, — незручно прокрутив ґудзик на манжеті Азирафаїл.
— Давай ту де... Пекло, як там... Поклади щось там на моє плече-е! — Кроулі обійняв себе обома руками, погойдуючись з усмішкою і прикритими очима, мукаючи під ніс текст. — Ти минулої п'ятниці слухав.
— І думав, що ніхто не чув, — Азирафаїл трохи потупцював на місці й рушив до платівок, розуміючи, яку пісню мав на увазі Кроулі. Вони були розкладені в алфавітному порядку, спиною одна до одної, тому це зайняло мить. — Пол Анка, — назва пісні чомусь не хотіла злітати з губ, і Азирафаїл стиснув їх, погладжуючи великі літери на конверті.
Кроулі вже вертівся біля грамофона, силкуючись виплутати руки з піджака під враженим поглядом Азирафаїла. Але він просто обійшов демона, встановлюючи платівку. Кінчики пальців дивно кололо допоки голка не торкнулася платівки й мелодія не наповнила книжковий. Азирафаїл хитнув головою, немов відганяючи довгу тінь спокуси, але її рука вже впала на плече. Так м'яко і природно, знайомо.
Put your head on my shoulder
(Поклади свою голову на моє плече)
— Янголе, — шелеснуло біля вуха, увігнавшись глибоко під ребра. Азирафаїл повільно обернувся, затамувавши подих, ніби це допомагало б не пропустити до самого серця. — Потанцюємо?
Hold me in your arms, baby
(Обійми мене, крихітко)
— Думав ти не танцюєш, — Азирафаїл наче намагався відрадити від цієї витівки, але рука одразу ж опинилася в простягнутій. Рвучко відстань між ними стиснулася, і Азирафаїл знову занурився у винні відтінки, що забирали подих.
— Хто сказав? — прошепотів Кроулі.
Squeeze me oh so tight
(Стисни мене так міцно)
Демонська рука проникла під м'який в'язаний джемпер кольору бісквіта, стискаючи безсоромно і вимагаючи випростатися. Їхні погляди на мить зустрілися — збентеження та єхидність.
Наскільки б це не виглядало неправильним для Небес і Пекла, сам Азирафаїл відчував себе на своєму місці. Так, серце тріпотіло й долоні пітніли, змушуючи соромитися, але ось так, погойдуючись в обіймах Кроулі під романтичну мелодію, він відчував, що йому ніби завжди не вистачало саме цього. Він бажав цього. І вловлював маленькі знаки від Кроулі, котрі вказували на взаємність: погладжування тильного боку долоні великим пальцем, ледь відчутний дотик носа до чола, немов він намагався пробитися крізь злотисті кучері до самого німбу.
(Show me that you love me too)
Покажи, що ти теж мене любиш
Азирафаїл знав, що не отрута наштовхнула Кроулі на таку відкритість, адже він завжди брав те, що хотів. Робив те, що хотів. Говорив те, що хотів. Певною мірою Азирафаїл заздрив такій свободі. І не розумів її.
— Кроулі, а ти... пам'ятаєш час на Небесах? — запитання пролунало тихо, без упевненості на відповідь.
— Без вдоволення, — буркнув Кроулі, повертаючи голову так, щоб смолянисті пасма вигладили пухкі щоки Азірафаїла, наче відволікаючи від запитання.
Азирафаїл розумів, що ці спогади на вічність найтяжчий тягар, що повис чорнильними крилами за спиною Кроулі. Утім, хотілося вірити, що щось хороше на Небесах для Кроулі все ж було, однак він ніколи не зізнається. Може, дізнавшись більше про той час, коли вони вдвох були там, Азирафаїл зміг би зрозуміти, як відокремитися від їхнього втручання в його життя і діяти більш відкрито. Але в ньому жило розуміння, що таке неможливо без падіння.
— Тобі більше подобається бути демоном?
— Німб на мізки не тисне, — грайливим тоном відповів Кроулі, заглядаючи в обличчя. Зміїні очі вигравали й сяяли, наче ріки шампанського. Шиплячи й упиваючи одним поглядом.
Put your lips next to mine, dear
(Притули свої губи до моїх, коханий)
— Не хочеш вивести отруту? — квапливо промовив Азирафаїл, не довго витримавши зоровий контакт. Пальці самі стиснули приємну тканину червоної сорочки на плечі Кроулі.
— Є... Ще трошки. Від вина не такий ефект.
— Змішувати вино з отрутою навіть для тебе занадто, — дорікнув Азирафаїл, кладучи голову на плече Кроулі, як і просив зробити Пол Анка. Кроулі знаходив милим, що Азирафаїл досі намагався гніватися.
Won’t you kiss me once, baby
(Поцілуй мене хоч раз, крихітко)
— Янголе? — хрипкий шепіт знову торкнувся вуха Азирафаїла. Їхні руки розчепилися, і Азирафаїл оповив вільною талію Кроулі, немов він недостатньо близько, щоб розчути. Серце в грудях Кроулі зробило порив, залишаючи тріщину на ребрах. Якщо подібне повториться, то воно точно випурхне на білий світ.
— Так?
— Будь трошки обережнішим. Добре?
— Добре, любий, — від ніжного тону тріщина змійкою поповзла далі.
(Just a kiss goodnight, may be)
Може, лише поцілунок на ніч
— Знаєш, часом так кортить зачинитися тут, із книжками та купою смаколиків. Люди, безперечно, чудові, але такі виснажливі, — зізнався Азирафаїл й відчув, як пасмо накручують на палець, тому блаженно прикрив очі.
— Я їм не скажу, що ти такої думки про них.
— Ох, дякую, — з полегшенням усміхнувся він. — Я справді переймаюсь. І мабуть, звучу як егоїст.
— Якщо такою є твоя мрія, це не егоїзм. Ти маєш право робити щось для себе, а не бігати на повідку в Небес. Особливо зараз, коли що внизу, що вгорі плювати на нас.
— Ти демон, тому можеш так казати, — заздрість усе ж зіскочила з губ Азирафаїла.
— Часом я й від тебе чую вирази значно гірші, — ікласта усмішка клацнула біля носа.
— Гей! — Азирафаїл насупився невдоволено, залишаючи легкий ляск на грудях Кроулі під його сміх. Затишний і абсолютно незлісний. Мелодія змішувала зі сміхом, оточуючи їх, танучи на вустах. Азирафаїл заціпенів.
You and I will fall in love
(Ми з тобою закохаємось)
— А тобі не буде самотньо тут?
— Ну, якщо якийсь певний демон захоче скласти мені компанію... — розтягував омріяні слова Азирафаїл, пестячи й так ідеальну сорочку Кроулі. Від відкритого флірту отрута в тілі Кроулі завирувала.
— Тільки якщо ти його запросиш.
— Вам не потрібне запрошення, — упевнено виправав його Азирафаїл, відразу сумніваючись. — Чи потрібне? — Кроулі неоднозначно знизав плечима.
— Залежить від ситуації.
— А в цій ситуації потрібно?
— Якщо покличе мій янгол — я навіть на Небеса вдеруся, — Кроулі геть не вловлював ритму пісні, дозволяючи рукам ковзати тілом Азирафаїла у своєму темпі. Кожен вигин піддавався, танув і підлаштовувався під пальці. Азирафаїл схаменувся, облизуючи губи.
— Нагадує 41-й. Тільки там була церква. І я не кликав, — поспішив заперечити Азирафаїл.
— Кликав, — звабливо протягнув Кроулі, прочиняючи завісу згаданого грішка. — Я чув твої молитви.
— Хто молиться демонові?
— Один певний янгол, — зашарівшись, Азирафаїл поквапився сховатися від пронизливого погляду, занурившись у комір червоної сорочки.
People say that love’s a game
(Кажуть, що кохання - це гра)
Вистачило одного глибокого ковтка, аби одеколон з нотками яблука сп'янив розум. Захотілося пірнути носом під комір глибше, відчути запах розпаленої шкіри. Згадався сад Едему — тоді Кроулі не носив костюмів, тільки чорну, як ніч, туніку. Його смаглява шкіра вільно дихала, поділ ковзав хвостом. Тоді ще довге волосся падало на очі, плуталося й чіплялося за гілки, і Азирафаїл запропонував допомогти. З благоговінням висмикував листочки з темної безодні, де зірки гасли одна за одною. Кроулі був такий наляканий, розгублений і... самотній. Здається, що він досі такий, але лише за склом окулярів. Лише коли дивиться просто в душу Азирафаїла.
Як там кажуть люди? Очі — дзеркало душі? Там, глибоко за зміїними щілинами, ховалася найкрасивіша душа, яку Азирафаїл колись зустрічав. Але яблучні нотки не полишали його, дивно діючи на свідомість, плутаючи думки, наче це він випив отруту упереміш із вином. Стало цікаво наскільки чутлива демонська шия. Один маленький дотик, що може статися?
Азирафаїл припав вустами до звабливої шкіри. Обережно й м'яко, на пробу, чи не відштовхне. Кроулі в його руках сіпнувся, але не відсахнувся, і прискорений пульс заструменів по губах хвилями. Обережно торкнувся кінчиком язика шиї, немов підчіплюючи яблучну кірку, щоб увібрати сік, і ноги Кроулі знову в небезпечній хиткості. А голос Пола, що співав про почуття, підхльоскував Азирафаїла не зупинятися.
A game you just can’t win
(Гра, в яку не перемогти)
Для Кроулі це нагадувало перший дощ на Землі — свіже повітря, яке пронизує легені, лоскотання від первозданних крапель, що падають за воріт, обтисла мокра туніка і кучеряве від вологи волосся. Та те саме здивування від вчинку янгола, яке суперечить його натурі. Яке вражає, захоплює і закохує в себе.
У якійсь книзі Кроулі колись потрапили на очі рядки про те, що бутони в саду Едему відкривалися від губ янголів. Хоч не знав, звідки у людей ця інформація, адже тільки він був свідком цього дива. Але зараз усіма фібрами душі й тіла відчував себе тим бутоном. Німе запитання застигло в його очах: слина янгола має ті самі властивості, що й свята вода? Тоді Кроулі вже був би чорною калюжею біля ніг Азирафаїла. Власне, за відчуттями, він уже був нею.
If there’s a way
(Якщо є спосіб)
I’ll find it somebody
(Я знайду його)
— А-Аз... — єдине, що навперебій із гучним видихом зірвалося з губ Кроулі. Музика небесних сфер, немов дзвіночок ясного розуму на підкірці, змусила Азирафаїла відскочити, сором'язливо підібгавши губи.
— Це якась ангельська мітка? — пальці ковзнули по ще теплому місцю на шиї. Азирафаїл зарум'янився дужче від цього надто повільного і дещо інтимного руху. Він би з радістю сховався за крилами так щільно, що жоден подув вітру не пробив би їх.
— Боже, який сором... Не знаю, як це вийшло. Я навіть не вмію цього робити!
— Схоже все ж таки вмієш, — зухвало примружив очі Кроулі. Жартівливий тон чудово приховував власне збентеження і розгубленість. Кроулі ніяк не очікував від обережного янгола подібних вчинків. І він був зачарований навіть більше, ніж раніше.
— Дозволь мені, — Азирафаїл щойно склав пальці, щоб створити диво, аби прибрать так звану мітку, як Кроулі перехопив руку і притиснув до губ.
— Залиш.
Усвідомлення, що Кроулі хоче це залишити, збило з пантелику Азирафаїла, і він так і завмер із простягнутою рукою, що вкривалася поцілунками.
— То ти так хотів висмоктати отруту?
— Через губи було б ефективніше, — Азирафаїл різким рухом затягнув вічно хитливу краватку демона, і Кроулі від захвату і владного тону помірного на вигляд янгола прикусив роздвоєний язик. Азирафаїл махнув рукою, намагаючись виплутатися з розпусних сіток, але губи самі видавали дотепи.
— Якщо ти так питаєш дозволу для поцілунку, то —
Азирафаїл забарився, белькочучи під ніс і сподіваючись вчепитися за щось поглядом, уникаючи незручніших запитань. Але ж сам почав!
Тільки Кроулі нахилився, як Азирафаїл прошмигнув до виходу, що аж примарні крила ляснули по щоці Кроулі, і той примружився.
— Кроулі, чому ти не перевернув табличку на дверях? Хтось міг увійти!
Тремтячі від незвіданого почуття пальці підчепили та перевернули табличку. Під тихе шурхотіння платівки, що дограла свою пісню, Азирафаїл повернув до Кроулі, вже хоробріше стискаючи багряну сорочку.