Work Text:
Дань Хен слухає воду і вода нашіптує йому як бути далі. Дань звикає до свого нового тіла, також і до нових думок в своїй голові.
Його довгу медитацію переривають тихі, але впевнені кроки. Незнайомі, але такі рідні кроки.
Дань Хен відкриє очі, всього в кількох метрах від нього - людина, що називає себе Блейдом. Чоловік не каже нічого, і Дань Хен відповідає йому мовчанням. Безмовно дивляться один на одного, ніби намагаючись розгледіти когось іншого за завісою їх нових облич.
Але тиша затягується, і юнак опускає ноги на пісок й тягнеться по спис.
- Не треба, я нічого тобі не зроблю.
Поведінка цього чоловіка змінилася, і вже нема ні божевільного погляду, ні агресивного тону. Лише втома в очах і голосі.
- Що тоді?
- Кафка. Вона знищить мої спогади. Про це місце, про все, що сталося і про тебе.
Дань Хен здивовано дивиться на чоловіка. Так, це все ще людина, що називає себе Блейдом, проте також це вже і хтось інший. І Дань знає, що він відчуває - так ніби прокидаєшся від глибокого сну, поступово пригадуючи, хто ти такий.
- Вибач, але я - не той, про кого ти думаєш.
- Навіть якщо так, у нас є лише ця мить.
Таке дивне відчуття, наче Дань Хену дають вибір, але насправді він не має волі.
Людина, що називає себе Блейдом нічого не просить і нічого не робить. Лише повідомляє, що через кілька хвилин його знову не стане.
Дань Хен раптово відчуває головний біль. Спогади того, іншого, стрімким потоком несуться в голові, наповнюють його і переливаються через край.
В очах темніє. Людина, що називає себе Блейдом здригається.
- Не підходь!
Дань Хен панікує.
- Не підходь, бо я… не втримаюсь…
Слова вириваються мимоволі.
Проте Дань Хен і правда не знає, що буде, коли він відчує його дотик. Не знає, що зробить той, інший, чиї спогади ураганом руйнують особистість Дань Хена в його власній голові.
На обличчі чоловіка жалоба - людина, що називає себе Блейдом не рухається; також розуміє, що один крок і вони знову повернуться туди, де знищують один одного, де перестають бути людьми, тут і в усіх наступних життях.
У них всього лише кілька хвилин. І зараз достатньо просто бути поруч.
- Ти маєш забути про мене, щоб жити далі.
- Але хіба це можливо?
Дань Хен розуміє, що ні. Йому боляче зізнаватися собі, що це він не може відпустити минуле. Дань тримає біля серця речі, що нагадують йому про друга, що кожен раз допомагають себе відшукати. Його особисте пекло.
Людина, що називає себе Блейдом залишає останній, теплий погляд на Дань Хені і розвертається, щоб зникнути назавжди.
Його імʼя боляче гірчить у роті.
- Прощавай, Інсин.