Chapter Text
— Ти?! — не міг приховати здивування Ягиз Егемен, коли побачив жінку, що стояла на порозі. — Що ти тут робиш?
Ось несподіванка так несподіванка — дружина повернулася! Адже, правду кажучи, він не очікував побачити її в їх спільному домі – Стамбулі.
Треба ж, невесело посміхнулась до себе Хазан. Минуло два роки, а він досі мене пам’ятає. Приємно, певно, але чи допоможе це моїм планам?
А вголос, трохи помовчавши, промовила:
— Може, після цього впустиш?
Він не рухався.
— А як же впевненість, що твоєї ноги тут уже не буде?
— Тієї незабутньої ночі ми обоє зробили багато неадекватних вчинків, про що я, наприклад, зараз шкодую.
— Та ні, я готовий повторити всі слова, які сказав тоді, — твердо сказав Ягиз.
«На вигляд йому більше сорока», — зітхнувши, подумала Хазан. Очі сумні, в куточках зморшки, наче їх ніколи не було, вигляд такий, раніше їх начебто не було, та й вигляд такий, ніби довгий час недосипав чи перебував у постійному стресі.
— Мені треба з тобою поговорити, — сказала вона.
Ягиз злегка поворухнувся, пропускаючи її до передпокою. Хазан відчула на собі його уважний погляд і зрозуміла, що він розглядає її нове коротке волосся. Любуйся скільки хочеш! Вона сьогодні спеціально причепурилася: захотілося втерти ніс чоловікові, нехай знає, що в неї все чудово і їй ніхто не потрібен! А в цьому недорогому — навіщо витрачати зайві гроші, якщо на стрункій фігурі і так усе сидить ідеально? — але модному бурштиновому костюмі молода жінка почувала себе комфортно та невимушено.
Вигляд вітальні, куди Ягиз привів свою гостю, дещо здивував. Хазан була абсолютно впевнена, що після їхньої сварки, коли вона марно намагалася пояснити чоловікові, чому їй раптово закортіло піти з дому, Ягиз, що прийшов у лють, обов'язково постарається знищити всі, навіть найменші сліди її перебування. Ні, у вітальні зовсім нічого не змінилося, ніби вона пішла звідси тільки вчора.
— Щось вип'єш? — спитав Ягиз.
— Ні, дякую, я за кермом.
Чоловік звів брови.
— Ти навчилася керувати машиною?
— Так, уяви собі, без особливих проблем.
— Напевно, у тебе з'явився інструктор, здатний зберігати спокій у будь-якій ситуації, — нервово посміхнувся він.
— Справді, це дуже допомогло, — погодилася вона.
Занепокоєні думки раптом з'явилися в голові Хазан. Можливо, їй не варто приходити в цей прекрасний будинок, побудований Ягизом «спеціально для неї», але який відображає лише смаки її чоловіка? Так, тут вона ділила з ним подружнє ложе, але мало що вважала справді своїм і тому ніколи не любила перебувати в цих стінах. Багато разів під час шлюбу вона приховувала свої справжні почуття і вдавала, що щаслива за чоловіка.
Проте який сенс ворушити минуле? Їхній шлюб давно розпався, хіба що спільне прізвище залишилося. Тепер Хазан відчуває себе самостійною і незалежною жінкою.
І ось тепер вона приїхала до Стамбула, щоб звести останню частину їхнього життя і підтвердити розлучення.
Провівши Хазан у вітальню, Ягиз стояв і чекав посеред кімнати, дивуючись0, з чим завітала його дорога дружина. Напруга зростала з кожною секундою, і Хазан зрозуміла, що розмова їм буде набагато важчою, ніж вона передбачала. І їй одразу стало жарко: вона скинула піджак і залишилася в шоколадному кольорі блузці. Хазан навмисно одягнувся елегантно, але скромно, ніяких особливих прикрас, лише тоненький ланцюжок на шиї.
І треба ж: саме на неї і надумався вп'ятися екс-чоловік!
Ягиз уважно оглянув ланцюжок: начебто він був із чистого золота, хоча, треба признатися відверто, він не був фахівцем у таких справах. Все ж, явно коштує дорого. Чи не та річ, яку вона може дозволити купити собі сама, а він їй цього не дарував. Результати говорять самі за себе.
Духи нові: приємний, ледь помітний запах. Минуло два роки, а він нічого не знає про жінку, що стоїть перед ним!
— Надзвичайно вдалий час ти вибрала для візиту, — сказав він. — Я збирався лягати спати.
— Вибач, що так пізно, але мені не хотілося стирчати перед замкненими дверима, а так я була впевнена, що ти вже повернувся з роботи. Сподіваюся, що тобі не завадила. Чи у тебе гості?
— Маєш на увазі жінку? У жодному разі. Хоча я здаюся тобі негідником, у зраді навіть ти не можеш мене звинуватити.
— Я ніколи нічого подібного до тебе не казала, Ягизе, — невибагливо заперечила Хазан. — Просто зрозуміла, що не можу і більше не хочу з тобою жити.
— Так, будь-які мої дії ти стала приймати в багнети, вічно пред'являла якісь претензії. І чому? Що сталось? У чому причина твоєї злості? Хоч як ламай голову, а здогадатися неможливо.
— Я намагалася пояснити...
— Ну так, намагалася… Пробач, але з усього сказаного тобою я зрозумів тільки одне: єдиний мій гріх полягав у тому, що я як віл пахав день і ніч, намагаючись зробити тебе щасливою і бути готовим виконати будь-яке твоє бажання. А в нагороду ти пішла від мене і забрала дітей. Хіба я не правий? — Судячи з металевих ноток у голосі Ягиза, він був нетерплячий.
— Може, втекти? Поговоримо іншим разом, — замість відповіді запитала Хазан.
— У жодному разі! Ти цілих два роки наполегливо цуралася мене, а якщо сьогодні прийшла, то з'явилися на те якісь вагомі причини. Коли діти відвідували мене, ти жодного разу разом із ними не зайшла до хати. А варто мені прийти до них, так ти робиш все, що від тебе залежить, щоб уникнути розмови зі мною.
— Я не хочу їх злити. Навіщо їм у такому віці знати, що у нас із тобою напружені стосунки, — поспішила пояснити Хазан.
— До слова, як вони? — спитав Ягиз. — Я їх давно не бачив.
— Сам винен. Минулого тижня ти мав чудову нагоду з ними зустрітися. Чому, будь ласка, ти пообіцяв Акель приїхати до школи і повболівати за неї? Доречно, наша донька отримала перше місце. Ти й уявити не можеш, як вона хотіла, щоб ти подивився на її виступ і пишався нею.
— Я збирався, але в останню мить зірвалося.
Хазан зітхнула.
— Знайома пісня... Завжди так. Що стосується сім'ї, то є термінові справи. На першому місці робота, потім діти...
— Неправда, — сумно заперечив Ягиз. — Я був на дні народження Ардича.
— Так, справді, заглянув до нас на дві години. Краще зовсім не приходив би. Хіба тобі не цікаво, як твій син грає у футбол? Зрештою, для Ардича твоя похвала надзвичайно важлива, і твоя байдужість серйозно засмутила його. А Акель? Забув, Ягиз, як минулого року ти не зволив прийти на її день народження, а вона так чекала «свого татуся», сподівалася, переживала. Дочка любить тебе, а ти не приділяєш їй жодної уваги. Сподіваюся, ти бодай пам'ятаєш, що наступного тижня їй виповнюється шість років. Ой, Ягиз, спробуй прийти.
— У суботу, так? Матері його ковінька! Не впевнений, що вийде, у мене дуже важлива ділова зустріч... — Він зупинився, відчуваючи гнів у її очах. — Тому ти прийшла?
— У жодному разі. — Хазан витримала невелику паузу. — Я прийшла сказати тобі, що хочу розлучитися.
Він важко зітхнув.
— Тобі не здається, що ти поспішаєш?
— У жодному разі. Ми не були разом два роки. Не прикидайся здивованим: ти добре знаєш, що я давно хотіла з тобою розлучитися.
— А я сподівався, що ти маєш здоровий глузд.
— Хочеш сказати, що все ще чекаєш, поки я повернуся? — Хазан усміхнулася. — Ну зрозуміло, коли люди роблять те, що тобі подобається, вони роблять розумно, інакше…
— не розумію, що поганого в тому, що я завжди намагаюся слідувати голосу розуму і від тебе вимагаю того ж. Ну посуди сама, хіба твоя поведінка не повний ідіотизм? Навіщо, питається, тулитися в тісній хатці, коли порожня величезна будівля, адже, крім мене, тут немає жодної живої душі. Дуже гарний будинок, місця вистачить усім, а ти продовжуєш упертись і животієш у якійсь дірці. І ти відмовляєшся брати з мене гроші за кращий будинок.
— Ти допомагаєш мені піклуватися про дітей, цього достатньо.
— Але ж ти не хочеш взяти з мене ні копійки на свої особисті витрати, — нелегко вимовив Ягиз. — Думаєш, не прикро?
— Вибач, але я не хочу ні в чому від тебе залежати. Це дивовижно, чи не так? Адже для тебе гроші — найголовніше в житті, природно, ти не спроможний зрозуміти, як людина може відмовитися від них. Але мені, повторюю всоте, не потрібно від тебе жодних грошей. І раніше ніколи не було потрібно. Єдине, що я хотіла… — Хазан несподівано замовкла.
— Продовжуй! Що ти хотіла? Відповідай мені, бо я не можу до кінця зрозуміти, що тобі потрібно для щастя.
— Хіба? А спочатку в тебе непогано виходило, — печально простягла молода жінка. — Коли ми тільки-но одружилися, ти дав мені все, що мені було потрібно. У день нашого весілля я відчувала себе найщасливішою жінкою на світі: я мала твоє кохання, я чекала нашого сина...
— Але ми знімали невелику двокімнатну квартиру без води, — нагадав він.
— Я не звертала на це жодної уваги. Все, що мені було потрібно, це любити тебе і бути коханою. Але тобі не вистачило на мене часу.
Ягиз відкрив рота, щоб відповісти, але задзвонив телефон.
— Хто б це не був, я швидко позбудуся його. — Він обурено схопив слухавку: — Привіт, я зараз не можу говорити. Я дуже зайнятий. Ой лишенько! А він не може передзвонити трохи згодом? Так, я знаю, що я давно намагався з ним зв’язатися, але... Гаразд, з'єднай мене з ним.
— Я бачу, ти нічого не навчився, — апатично мовила Хазан.
Ягиз насупився:
— Буквально п'ять хвилин. Я піду до кабінету.
— Можна мені зварити каву? — спитала вона.
— Тобі не потрібен дозвіл, роби все, що вважаєш за потрібне: це твій будинок, Хазан, — з цими словами Ягиз зник у кабінеті.
Простора, сучасна та зручна кухня. На жаль, для Хазан вона так і не стала рідною. Спершу, правда, Ягиз запропонував їй самій вибрати дизайн кухні, але потім майже відразу почав постійно втручатися, все наполегливіше пропонувати свої варіанти, і вона зрештою поступилася. Вона не могла позбутися відчуття, що він намагався не для неї, а для якоїсь віртуальної дружини. Здається, саме тоді їй почало здаватися, що вона не підходить для нової ролі. Ні, може раніше.
Як він був гордий собою, коли показував Хазан їхній перший будинок, побудований на його власній землі: невелика ділянка на легкому схилі, оточена в'язами. «Ну ось, дорога, – проголосив він.
— Ласкаво просимо до Стамбула — твій новий будинок. Такою, якою ти завжди хотіла». Розуміючи, як багато для нього означає його нове придбання, Хазан так і не спромоглася тоді зізнатися, що зовсім не про такий будинок вона мріяла. Нічого схожого!
У її мріях будинок був «маленьким та затишним, тільки для них двох», як колись пообіцяв Ягиз. Через два роки після весілля у них з'явився саме такий будиночок, але Ягиз не побажав зупинитись на досягнутому. Він хотів більшого. Чотири роки по тому він мало не насильно змусив її переїхати до величезного, непривітного особняка. Ягиз наполягав на тому, щоб вони найняли хатню робітницю. Демет, весела та вихована жінка, миттєво полюбила Хазан, і вони швидко подружилися. З нею було приємно поговорити, сидячи на кухні, на відміну від нудних розмов з новоспеченими друзями чоловіка.
Приготувавши каву, Хазан побрела назад до дверей кабінету, з—за яких лунав гучний голос Ягиза, що суперечив з кимось по телефону. Навчена гірким досвідом, вона зрозуміла: їй доведеться чекати, принаймні, ще півгодини.
Маленька будівельна фірма, яку Ягиз відкрив на заощаджені гроші, ледь не розвалилася в перший рік, і довелося докласти великих зусиль, щоб її врятувати, про що Хазан дізналася, і то зовсім випадково, лише через три роки. Таємна поведінка чоловіка, його відмова присвятити власну дружину у свої проблеми та переживання, стало для Хазан серйозним потрясінням.
Ягиз так і не зміг зрозуміти, що вона подорослішала і перетворилася на самостійну жінку, яка, як і раніше, любить, але тепер уже помічає всі його недоліки.
Вони часто сперечалися про виховання дітей. Так, Ягиз завжди із задоволенням грав із сином, але доньку майже не помічав, і бідна дівчинка, яка любила свого батька, дуже переживала з цього приводу.
Як не дивно, але Ардичу теж бракувало батька. Він міг купити своєму синові все, що забажав, але в нього не було достатньо часу, щоб прийти подивитися, як він грає у шкільній футбольній команді.
Хазан завжди поступалася чоловікові, але тільки не тоді, коли справа стосувалася дітей. За них вона стояла горою і захищала їх із завзятістю, що дивувала Ягиза. Сутички переростали у сварки. А скінчилося тим, що вона пішла з дому, забравши дітей.
Двері в спальню Ягиза виявились відчиненими, і Хазан, не втримавшись, зазирнула в неї. Маленька кімната з білими шпалерами і золотим килимом на підлозі. Меблі прості, але якісні. Нічого зайвого, лише фотографія їхнього усміхненого сина, що висить на стіні біля ліжка. Хазан похмурнішала — знову тільки Ардич. Легко уявити, що подумає та відчує Акель, якщо колись зайде сюди.
Вона вирішила спуститися і почекати Ягиза у холі, але в цей момент він вийшов у коридор.
— В чому справа? — спитав він, побачивши її обличчя.
— Чи можна зайти в твій кабінет? Мені потрібно щось знати.
Ну звісно, та сама картина: на письмовому столі стояли дві фотографії Ардича і жодної Акель.
— Тобі не соромно? — спалахнула Хазан, повернувшись до чоловіка. — Як можна так ігнорувати власну дитину? Акель все ще твоя дочка, і вона любить тебе.
— Я не розумію, що ти кажеш...
— Де її фотографія? Ось Ардич. Ось ще Ардич. А де Акель?
— Послухай, вибач. Я ж не спеціально. Ніколи не помічав... Чесно кажучи, це вийшло безглуздо.
— Ти ніколи не помічав її і цим розбивав їй серце. Єдиний, про кого ти дбав, був Ардич, та й тобі хотілося лише зліпити з нього копію. Але наш хлопчик не такий, як ти. Він ласкавий і вразливий.
— Ласкавий ... скажеш теж! Він грає у футбол! Там пещених не тримають. Ардич стійкий та зважливий хлопець.
— Звідки ти знаєш? Ти ж жодного разу не бачив його на полі. Так, гра жорстка, але це не заважає йому бути чудовою людиною. Ти б бачив, як він піклується про інших, як доглядає Акель.
— Не думаю, — насуплено сказав він.
— Правильно гадаєш. Він не любить багато з того, що так дорого тобі. І я не хочу, щоб він брав із тебе приклад. Це одна з причин, через які я пішла з дому: захистити дітей від тебе.
— Ти кажеш жахливі речі. — Його обличчя бліде.
— Але це правда. Ягиз, я прийшов сюди, тому що я більше не можу жити в пеклі. Я дуже хочу розлучення.
— Я ніколи не дам його тобі. Я вже говорив про це в той день, коли ти пішла від мене.
— Так, я пам'ятаю… Ти погрожував, що забереш дітей, якщо я домагатимуся розлучення. І наполягав, щоб я пішла з роботи.
— Тобі не треба було працювати. У мене було достатньо грошей.
— Але мені хотілося бути незалежним.
У неї були непогані задатки бухгалтера, і іноді вона почала отримувати невелику роботу від приватних фірм. І не біда, що довелося придбати старенький, малопотужний комп'ютер, а зовсім не ту останню модель, про яку вона мріяла — скромний сімейний бюджет не дозволяв їм тоді подібну розкіш. —таки незалежності. А Ягиз вороже ставився до всіх її спроб здобути професію.
— Чому ти вирішила, що тепер я погоджуся на розлучення?
— Це не має значення. Пройшло дуже багато часу. Рано чи пізно ми все одно розлучимося, а мені хотілося б, щоб усе закінчилося якнайшвидше. Наближається десята річниця нашого весілля, і я не бажаю залишатися цього дня твоєю дружиною!
— Але дев'яту річницю ти пережила, і нічого з тобою не сталося. Я не бачу різниці.
— Десять років — це щось особливе, — заперечила Хазан. — Перше двозначне число. Таке свято свідчить про те, що сім'я повноцінна. Про нас цього не скажеш.
Він уважно подивився на неї.
— Це єдина причина?
Під його проникливим поглядом Хазан почервоніла.
— Ні, я… я хочу… знову вийти заміж.
Вона чекала спалаху гніву. Начебто, таке визнання вдарило по його самолюбству. Але, на її подив, Ягиз залишився абсолютно незворушним.
— Розкажи мені про нього, — дружньо попросив він.
— Він хороша людина, і я його люблю.
— А ти певна, що твій обранець стане добрим вітчимом моїм дітям?
— Повір, він добре справляється з цими обов’язками.
— Але він не має права піклуватися про моїх дітей! Я їхній батько і, зауваж, все ще твій чоловік.
— І ти не збираєшся відступати? Я могла б здогадатися.
Ягиз торкнувся золотого ланцюжка на її шиї.
— Це від нього? — спитав він.
— Так.
— От уже не думав, що Сінан Чагри може дозволити собі щось подібне. Мабуть, твій еколог заробляє набагато більше, ніж я гадав. Але він тобі не підходить.
— Звідки ти про нього дізнався?.. — Хазан була вражена. — Ти… стежив за мною!
— Я завжди переглядаю інформацію, яка до мене надходить, — погідливо відповів Ягиз. — І знаю, що ви зустрічалися, коли ти працювала з ним.
— Ось чому ти змусив мене залишити цю роботу! — зло видихнула вона. — Вирішив, ніби я закохалась у нього!
— Але він абсолютно неадекватний.
— А я дуже впевнена, що він підходить, і я вийду за нього заміж! Я не хочу більше тебе боятися, Ягиз.
Він здригнувся.
— Боятися? Невже це єдине, чого я заслуговую після того, що зробив для тебе?
— Скажи мені! А з чиєї вини я кукувала одна в чотирьох стінах? Мені так не вистачало тебе! Відколи ти відкрив власну фірму, наш шлюб наказав довго жити. Мені погано, самотньо, мені потрібна твоя допомога, порада чи просто лагідне слово, а тебе немає і немає. І це називається сім'єю? Ти обсипав мене подарунками і сподівався, що я знову тобі підкорюся. Мені довелось піти…
— Ти не втечеш від мене, — рішуче сказав Ягиз. — Я цього не дозволю.
— Сподіваєшся, що закон опиниться на твоїй стороні?
— Ні, все простіше, — нерізко промовив він і поклав її у свої обійми.
Несподівано, перш ніж Хазан зрозуміла його наміри, його губи торкнулися її губ і пристрасно поцілували, як це було на початку їхніх стосунків. Але тоді його поцілунки зводили її з розуму, тепер же вона обурилася через його зарозумілість і самовпевненість. Насамперед їм було по—справжньому добре разом. Навіть коли вони сварилися, вони знали, що однаково люблять одне одного. Отже, їхній шлюб можна врятувати.
— Ти не покинеш мене, — прошепотів він. — Говорити можна що завгодно, але тіло не обдурить. Я ж бачу, відчуваю, що нічого, чуєш, нічого не змінилося в наших з тобою стосунках.
Його губи продовжували настирливо рухатися. Любов, біль, надія, розчарування — всі емоції змішалися в їхньому поцілунку, першому після довгої перерви.
— Припини… — прошепотіла Хазан.
— Я ніколи не забуду тебе, — сказав він уголос, ніби не почув її, — ні на секунду. Ти завжди була поруч зі мною — так само, як я завжди був з тобою.
Вона спробувала перехопити ініціативу: зрозуміло, треба відштовхнути цього нахабника, розсміятися йому в обличчя і врешті-решт визнати, що все це марно, жодного слова правди, — спробувала, але не змогла… Зрадницьке тепло вже проникло в її тіло, позбавивши розуму ясності та послабивши волю. Невже це їй не сниться і вона справді слухняно відповідає на всі його ласки та поцілунки? Адже клялася, що цього ніколи не станеться, хоч би як він до неї чіплявся і які б докази не приводив. Походу, пам'ять про їхню пристрасть все ще жила в її душі, якщо кілька поцілунків зуміли пробудити, здавалося б, почуття, що давно згасли. Все вірно ... Колись вона любила його, любила так сильно, що навіть два роки розлуки забулися в лічені миті — минуле нікуди не йшло, воно до певного часу ховалося.
Через хвилину-дві Хазан була вже не в силах про що-небудь думати, навіть про власну невдачу, вона пригорнулася до Ягиза, згоряючи від бажання, готова піти на все, аби погасити внутрішній вогонь, що мучив її.
— Не так легко забути правду, Хазан, — почула вона раптом шепіт над своїм вухом, — не так леко…
Самовпевнений дурень! Ці кілька слів — саркастична пародія на кохання! — вплинули на неї, як цебер холодної води. Це ж треба бути такою дурницею! Хазан глибоко зітхнула.
— Правда в тому, що між нами все скінчено, — насилу зібравшись з думками, сказала вона. — Коли ти це зрозумієш?
— З якого дива я маю щось розуміти? — кинув він сердито. — Ти кажеш, що все скінчено, але сама відповідаєш на мої поцілунки.
— Я люблю іншого чоловіка.
— Ти брешеш!
— …і я маю намір вийти за нього заміж. Навіть не намагайся мене зупинити. Тільки час витратиш даремно.
Зібравши всю свою волю в кулак, вона вирвалася з його рук.
— Думав, все вирішиться само собою. Так, Ягиз? Якщо я приїхала, значить, готова підняти вгору лапки і здатися на милість переможця. Одне ласкаве слово – і я твоя. Роби зі мною що хочеш. Але у мене є власне життя, а ти не маєш до нього доступу.
Ягиз слухав її блідий, як полотно.
— Ми про все поговоримо.
Але Хазан уже виходила із дверей.