Work Text:
— Я тебе правильно розчув? Ти хочеш помінятися оболонками?
— Не кажи "оболонки"! — поморщився не від вина Кроулі. — Це тіла.
Азирафаїл кивнув, немов слухав балачки безумця, і відсунув пляшку трохи далі від Кроулі. Але вона знову опинилася на місці, тільки Азирафаїл кліпнув.
— Зрозумій, цього ніхто не очікує.
— Я так само...
— Чому тобі не подобається ідея? Точніше: що саме тобі не подобається?
— Ні, я просто...
— Так?
— Не впевнений.
— У тому?
— Що нас не викриють.
— Сумніваєшся, що я зможу зіграти янгола божого?
— Янгола може й так, а от мене, — вино в келиху Азирафаїла виразно забулькотіло. Від такого тону окуляри Кроулі ковзнули на ніс.
— Ти справді вважаєш, що після шести тисяч років спостережень, я не зможу правдоподібно передати твою особистість, починаючи від ходи та закінчуючи кліпанням?
— Спостереженнь? — зніяковів Азирафаїл, і Кроулі зробив різкий ковток вина, ховаючи гарячі щоки.
— Добре, якщо ти не віриш у мене, — чим я ображений до глибини душі, — Азирафаїл з провиною відвів погляд. — Поміняймось на кілька днів. Так і дізнаємося, чи помітить хто різницю.
— Мудро. І я не хотів образити тебе, любий. Ніхто не знає мене ліпше за тебе, — келих Кроулі ледь не хруснув від сили, з якою його стиснули. — Це дуже серйозна витівка. На карту поставлено наше існування. Я не хочу ризикувати то-
Обурення ледь не вирвалося з Кроулі сизим клубком диму — він би не хотів підпалювати гарний плед, яким вкритий диван. Або щоб запах згару заповнив книжковий, перебиваючи шлейф одеколону янгола. І ледь помітні солодкі нотки лимонного чизкейку, який чекав свого часу на столі.
Кроулі нахилився вперед, і Азирафаїл мимоволі повторив за ним. Зміїні очі вдивлялися пронизливо, з благанням. Хоча, здавалося б, належали демонові.
Кроулі глибоко зітхнув, ковтаючи злісну хмарку, й спокійніше продовжив:
— Ти ризикнув, віддавши меч людині. Ти ризикнув, уклавши нашу Угоду. Ти ризикнув, погодившись зупинити Апокаліпсис зі мною.
Він дуже сподівався достукатися, передати та вкласти всю думку в прості слова, щоб Азирафаїл вловив сигнал. Щоб зрозумів те, що вуста Кроулі поки не готові відверто передати. Тільки не дивлячись у ці небесні очі, сповнені колючої невпевненості десь у самому світлі зіниць.
— Чому б не ризикнути ще раз, але вже заради себе? Щоб жити спокійно, без нагляду знизу і зверху?
Кроулі старався. Він ніколи ще так сильно не намагався вмовити Азирафаїла, аби врятувати їх. Врятувати його. Янголи підступні, обидва це знають. Стільки століть їм вдавалося не потрапляти під їхній приціл, але саме зараз червоні цятки виблискували на чолах. І якщо вони спробують щось зробити Азирафаїлу, Кроулі встане на шляху, чого б йому це не коштувало.
Проте Азирафаїл чудово розумів потенційну загрозу. Якби він не крутив носом, кусаючи в сумнівах губи, йому відразу ж сподобалася ідея обміну. Її ніхто не очікує, і це козир. Та великий ризик. Одне невірне слово або погляд — їх розкриють.
Азирафаїл випростався, полишаючи келих, і з зітханням здійняв очі. Вони чисті, без хмаринки сумніву.
— Ладусі. Я згоден.
***
Янгольські очі налилися медом, і Кроулі до біса незвично бачити Азирафаїла зі своїми очима. Головне не забути заховати їх за круглими окулярами. Він заворожено торкнувся пухких щік, роздивляючись відображення, і відсмикнув руку від куточка губ, тільки-но почув шурхіт позаду.
— І як я?
Кроулі відчув себе у дзеркальній кімнаті. Щоправда, він ніколи не думав, що власні губи можуть вигинатися в знайомій м’якій усмішці. Нічого, крім неї, не виказувало їхнього обману.
— Як я, — Кроулі розгублено почухав потилицю, щоб не показувати промаху з очима, і золотаві локони закрили обличчя.
— Тільки є ще дещо, — звична інтонація, яку використовував Азирафаїл , приховуючи щось. Кроулі все ж глянув на нього.
Азирафаїл провинно стискав у руках чорні окуляри, кліпаючи своїми блакитними очима, водночас дмухаючи на чорний чубчик. Кроулі завмер, кліпнув і, хрюкнувши, розсміявся на весь книжковий. Сором обпалив щоки Азирафаїла , зливаючись зі смаглявою шкірою.
Кроулі зігнувся навпіл від сміху і закашлявся — декілька кучерявих пасм потрапили йому до рота.
— Це тобі за кепкування, — ікласта усмішка вигнулася у звичній зловтісі.
Перший день обміну минув без особливих пригод, якщо не брати до уваги наляканих клієнтів, які тікали від зубастих книжок, доки продавець люб'язно кричав у слід "приходьте ще!".
Бути доброзичливим із сусідами-продвацями доводилося тільки заради Азирафаїла. Для Кроулі вони були нудними, але він чудово умів вдавати зацікавленість.
З іншого боку, це був найкращий день в житті рослин, що мешкали у квартирі Кроулі. Їх щедро кропили компліментами, ділилися секретами й не тримали в жаху. Азирафаїл з цікавістю вивчав квартиру, бо ніколи не був тут самостійно. До вподоби прийшлися великі вікна, тому він розсунув важкі штори, впускаючи світло. Довгі коридори трохи лякали, але вели до просторих кімнат. Приємніше за все було побачити лежачі стосиками книги на приліжковій тумбі. Саме їх Азирафаїл колись подарував Кроулі. Якщо він тримав їх так близько, вони були важливі. І, може, той часто їх перечитував.
Для правдоподібності Азирафаїл мав пересуватися на Бентлі, тож отримавши від Кроулі прочухана, що прийшов на своїх двох (дуже не схожою ходою, за що Кроулі теж насварився), довелося більше часу проводити з машиною. У них виявилося багато спільних тем та інтересів, про які Азирафаїл не підозрював. Мабуть, за роки, проведені з Кроулі, вона набула вишуканого смаку в музиці та мистецтві.
Натомість Кроулі постійно за звичкою сідав за кермо і губився, коли Азирафаїл наполягав поступитися місцем. Ще й перевіряв салон, щоб усе було на своєму місці, ніби хтось несподівано застрибне на вітрове скло і почне перевіряти. Навіть погодився пристібатися — тільки щоб все було достеменно.
Між собою Кроулі й Азирафаїл продовжували не виходити з ролі, що часом здавалося кумедним. Власне, нічого не змінилося — вони ідеально знали одне одного, хоча були дрібниці, що видавали їхню особистість. Але були помітні тільки їм.
Приміром жест, яким Азирафаїл поправляє волосся. Воно кучеряве і лоскоче щоки, тому часто заправляється за вуха. Перебуваючи в тілі Кроулі, Азирафаїл губився від звичного жесту, адже це волосся пряме й коротке, якщо не брати до уваги довгий чубчик. Його Кроулі часто здуває або відкидає різким рухом голови. Якось Азирафаїл спробував повторити жест, але потім боліла голова. Тому доводилося перенавчатися перед дзеркалом увесь наступний день. І, може, трохи помилуватися очима. Може й не тільки ними.
Азирафаїл вкотре провів пальцем по переніссі й до гострого кінчика носа. Супився відображенню, вбачаючи в ньому улюблені риси. Тільки погляд не той. Не наповнений турботою і жагучим теплом. Раптом райдужка перетворилася на круглий місяць над темною гладінню океану, захмарилася від самотності.
— Як ти справляєшся з цими іклами? Я вже тричі прикусив язик, — щиро не розумів Азирафаїл, показуючи опухлий язик. Кроулі в свою чергу не розумів, як таке відбулося, але перехопив естафету скарг, похмуро накручуючи світлий локон на палець.
— Те саме питання до волосся — я вкотре чіпляюся за щось, — про деталі він змовчав.
Кроулі намагався нічого в книжковому не рухати й особливо не чіпати, аби все залишалося на своїх місцях. Проте одна шухляда письмового столу була прочинена. І повільно відкрилася, тільки допитливий погляд зміїних очей припав до неї. Фактично, Кроулі її не торкався. Кілька аркушів із портретами самого Кроулі витріщилися на нього у відповідь. Ноги аж підкосилися, і він навпочіпки роздивлявся олівцеві лінії, що точнісінько передавали кожну рису обличчя. Тут він навіть вродливіший, ніж у житті — варто було це визнати.
— Невже таким ти мене бачиш, — кінчики пальців невагомо ковзнули уздовж гострих плечей з ідеальним штрихуванням.
Тамуючи подих, Кроулі відчув те, чого не очікував наразі понад усе. Присутність Азирафаїла.
Він зависнув над головою, спираючись на стіл так, що темна тінь падала на обличчя, і тільки пекучо-білі зіниці двома цятками дивилися на Кроулі. Аж мороз пішов поза шкірою і лячно ковтнути.
Про спробу виправдатися й мови не йшло, тож Кроулі обрав тактичну втечу. Щоправда, перед цим різко підвівшись і вдарившись головою об стільницю. Круглі окуляри злетіли з характерним хрускотом, і обличчя Азирафаїла в мить розгладилося.
— Кроулі!
Плутаючись у довгому бежевому плащі, Кроулі почимчикував назад, ударяючись у книжковий стелаж. Шум від книжок, що осипалися згаслими зірками, перекрив відбірну лайку.
Руки ніжно прибрали золотаві локони, щоб обхопити обличчя, занепокоєно зазирнувши в очі Кроулі. Які той боявся після скоєного відкрити. Книги покинутими на березі рибами валялися на підлозі, але Азирафаїла навіть не глянув на них, прикувавши всю увагу до демона.
— О Небеса, ти цілий? Я не хотів налякати.
— Це ж твій книжковий, — бовкнув Кроулі, воліючи не показувати, наскільки йому приємні дотики до щік. Азирафаїл примусив зустрітися поглядами, ледь не торкаючись носами. Чудернацький звук зірвався з губ Кроулі.
— Наче цілий. Що ти робив під столом? Ховався? За тобою прийшли янголи?
— Тихше, Азирафаїле, усе добре. Я... окуляри шукав, — зігнуті окуляри в золотій оправі опинилися геть поруч. Кроулі начепив ті на ніс, не звертаючи уваги на викривлену форму.
— Точно нікого не було?
— Усе чудовенько, — Азирафаїл видихнув із таким полегшенням, що Кроулі обдало свіжим повітрям. Чистим, живильним, аж у грудях стисло. Скорботний погляд блакитних очей пробігся книжками. — Я все приберу, янголе.
Звісно, Азирафаїл не придав уваги, що його малюнки викрили.
На другий день Азирафаїл відчинив двері книжкового і, погойдуючи обтягнутими чорними брюками стегнами в манері Кроулі, зайшов усередину. Плутаючись у ногах і ледь не впавши, він в останню мить вхопився за прилавок наче так й задумував. Кроулі миттю прикрив рот рукою, щоб не рохкнути настільки голосно, аби привернути увагу небагатьох роззяв, що завітали до книжкового. Темні окуляри з'їхали на ніс та Азирафаїл скосив очі, так важко зітхаючи, наче марафон пробіг. А Кроулі все не міг вгамувати смішинку в собі.
— Це важче, ніж я думав, — пошепки поскаржився Азирафаїл, міцніше чіпляючись за прилавок.
— Невже я зі сторони виглядаю так само?
— Ні, у тебе виходить більш... натурально.
— О, так, — Кроулі підморгнув і фірмовою ходою попрямував до найближчого стелажу під хихотіння Азирафаїла. Вони замовкли, коли увага відвідувачів стала прикута до них. Хтось багатозначно перезирався, хтось навіть вийшов із магазину, від чого Кроулі й Азирафаїлом знову розреготались.
— Ні, ні, тільки не ця книга! — Азирафаїл несподівано зірвався з місця, залишаючи окуляри на прилавку, і дівчина від переляку впустила книжку. Ледь чутний дзвіночок, що дійшов лише до вух янгола, і книжка ціла й неушкоджена в руках Азирафаїла.
— Пані, я вкрай рекомендую вам не гортати книжку, коли у вашій руці морозиво, — злякано пискнувши, дівчина закивала головою зі сповненими провини очима й одразу ж чимчикнула до виходу. З легкістю зітхнувши, Азирафаїл пригорнув врятовану книжку до грудей. Кроулі цокнув язиком.
— Дякую, пане Кроулі, ви врятували мою книжку, — навмисне голосно пролунало з-за прилавку.
— Дякую, пане Кроулі, ви врятували мою книжку, — м'яко, слово в слово, повторив Азирафаїл, вкладаючи всю вдячність і споглядаючи через плече. Вуха Кроулі побагровіли й він почав вишукувати поглядом порошинки на прилавку.
Спільні візити до ресторанів надалі були регулярним. Тільки частина, в якій Кроулі доведеться з'їсти купу солодкої продукції, яку полюбляв замовляти Азирафаїл, не надто влаштовувала демона.
Кількість цукру у трьох блюдцях еклерів жахала Кроулі. Він залюбки подивився б, як їх з ласою поглинає Азирафаїл, але в цьому спектаклі все повинно бути на місцях.
Азирафаїл звабливо відкинувся на стільці поруч, погойдуючи самотнім келихом із червоним вином і бавлячись цим видовищем.
— Може поділимо? — стадія торгу заблищала в круглих окулярах Кроулі. Але всмішка Азирафаїла набула ще більшого розмаху.
— Я зміг би з'їсти все, тому...
— А якщо я погодую тебе?
— Чудова ідея.
З цими словами Азирафаїла посунувся ближче і наколов на виделку шматочок еклера. Вільною рукою лагідно узяв Кроулі за підборіддя, щоб заволодіти всією його увагою.
— Так буде легше? — замість відповіді Кроулі надто голосно ковтнув застиглу слину. Він вже не міг бачити самого себе, лишень ці блакитні очі з підозрілим мерехтінням. Смаколик осів на язиці, щойно Кроулі слухняно відкрив рота.
— Жуй, любий.
Якби в Пеклі Кроулі мордували годуванням солодкого, він готовий був провести так вічність, тільки б його годували ці руки.
За наступними шматочками Кроулі тягнувся сам, поклавши руку на коліно Азирафаїла. Просто для опори.
Третій день вирішили провести разом. Так би мовити, підкріпити результат і поділитися враженнями. Прогулянка парком як тест, який обидва вдало складають і заслуговують на морозиво.
Поки Кроулі милувався качками, забувши про морозиво, сонячні промінчики вирували в його волоссі, ховалися в дзеркалах окулярів. Спокійний, мирний. Азирафаїл завмер від усвідомлення: таким його бачить Кроулі? Невже отримав шанс подивитися на себе його очима? Кроулі розвернувся і вигнув брову, спіткавши зненацька. Але застиг так само.
Рідна блакить за тьмяним склом здавалася океанським дном, і запах солі шибає в носа.
Азирафаїл стояв як Азирафаїл, дихав як Азирафаїл. Дивився, як Азирафаїл. І погляд його чистий, освітлений.
Качка пірнула під воду та завмерла точнісінько, як цей листочок над водною гладдю. Навіть вітер зупинився. Азирафаїл відчував таке раніше й миттєво осягнув — Кроулі зупинив час. Маленьку виставу поставлено на паузу.
— Кроулі, я хотів запитати… як ти? — колихає карколомну тишу запитання. — Тобто, тобі комфортно в такому вигляді?
— Незвично, але... мені завжди було цікаво, як ти відчуваєш деякі речі. Здається, я став краще розуміти тебе. А думав, що все вивчив.
— Які речі?
— Ну... як тобі, коли я так усміхаюся. Хоча ця посмішка від куточка до куточка повністю твоя. І погляд, — Кроулі одірвав власний зачарований погляд, відчувши, як тане в руці морозиво. Під прокльони воно розчинилося. — Словом, усе нормально. А тобі як?
— Чудово, але ці стегна створені для шикарної ходи, до якої я не здатен.
— Ці стегна створили диско, — з гордістю підкреслив Кроулі.
— Мені ще вчитися і вчитися.
— Можу надавати консультації.
— Тоді всі точно не помітять відмінностей.
— Якщо відверто, я їх і не помітив особливо. Ми все ще разом, просто змінився, знаєш... кут огляду.
— Разом.
Азирафаїл не знав, як бути далі, що буде далі? Після зірваного Апокаліпсиса він почувався на крижині, що дрейфувала в невідомість. Настільки скутий страхом, що не побачив таку ж крижину, що пливе зовсім поряд. Здавалося, вона завжди була тут — торкалася ребром, погойдуючись від хвиль. Прямувала за Азирафаїлом. Такий самий розгублений і самотній Кроулі сидів на ній. Але посміхався бадьоро.
Він як ніхто розумів стан Азирафаїла. Напевно, було дурним вважати, що Кроулі кине його. Особливо після стількох років пліч-о-пліч.
— Вибач, якщо тобі здалося, що я сумнівався в цій ідеї, — тріпотлива рука потягнула Кроулі за рукав плаща. — Вона геніальна, — Азирафаїла відважно торкнувся лише мізинця, охоплюючи всією рукою. Кроулі кинув розгублений погляд розпечених очей. — І коли прийдуть Небеса і Пекло, ми їх відшмагаємо!
— Відшмагаємо? — Кроулі круто обернувся до нього, стримуючи посмішку.
— Ну так…
— Янголе, ти завжди так мило плутаєш вислови.
— Їх дуже багато, важко все запам'ятати, — маленький крок розчинив відстань між ними.
Кроулі поклав руки на плечі Азирафаїла, сміючись в унісон. Один скороминущий погляд, наповнений безліччю слів, що без жодного звуку проникали в душу, і дозвіл отримано. Їхні вуста торкнулися, і обмін відчувався теплішим, чуттєвішими. Пливучи крізь пальці темні пасма наповнилися світлом, любляче звиваючи у відповідь.
— По-нашому добряче їх відшмагаємо, — хрипко повторив Кроулі, і вони торкнулися чолами, усміхаючись. Азирафаїл у повній згоді захитав, аби скоріше знову торкнутися його вуст і несподівано відтягнути нижню. Кроулі очманіло схлипнув і відсахнувся. Його щоки палали жвавіше пекельного полум'я. Від такого він ненароком ледь не запустив плин часу далі, щоб усі побачили їхнє усамітнення посеред парку.
— Янголе!.. — Кроулі не розумів, яке почуття після такої витівки охопило його сильніше: захоплення чи непомірне збентеження. Але жарота буквально заколисала в животі й валила з вух, кучерявившись над плечима. Азирафаїла точнісінько вразило друге, бо він сховав обличчя в долонях, брязкаючи вибаченнями.
— Ти ба який кусючий. А казав ікла заважають. Негідник, — захоплено протягнув Кроулі, коли Азирафаїл провинно подивився крізь пальці.
— Так... тобі сподобалося? — за тоном стало ясно, що янгол розраховував на це.
— Бож- Чорт, так! Ще питаєш? Нумо, повтори!
Цей поцілунок більш шалений, запеклий, немов вони більше ніколи не зможуть повторити його. Кроулі мусив практично стримувати себе, щоб не відтворити дивних звуків від почуттів, що переповнювали, але Азирафаїл відважно взяв справу до своїх рук, немовби це стало його метою. Маленька думка промайнула в голові демона: невже за час обміну Азирафаїл встиг ідеально вивчити "оболонку" Кроулі? Бо він не знаходив інших пояснень тому, що витворяв янгол: як точно торкався шиї, стискав волосся і рухав губами, змушуючи Кроулі безсоромно скиглити, заполоняючи повітря між ними соковитими звуками.
Пальці з чорними нігтями сильніше впивалися в плечі й спину Азирафаїла, ніби вони зростали, загострювалися й ось-ось пошматують одяг, пробиваючись до самісінької серцевини крил. Ох, як же Азирафаїл жадав, щоб вони розірвали біле пір'я, відокремили його від Небес, лиш більше не мати нічого спільного з ними. Щоб просто бути ким хочеться і з ким хочеться.
Повільно одірвавшись одне від одного, пришвидшено дихаючи від прийдешньої хвилі, їх губи дрібно жалило від солі. Чомусь закортіло сміятися — безтурботно, з легкістю. Страх втратити дорогоцінне розчинився в піні, що оповивала берег.
— Вже вигадав, як налякати їх, щоб не лізли до нас? — Азирафаїл провів язиком по губах, мружачись пустотливо.
— Думав розім'яти кісточки в пекельному полум'ї. Ймовірно, його вони приготували для тебе, — міркував Кроулі, накручуючи на палець локон Азирафаїла. Його руки м'яко стискали стегна, що породили диско.
— Вони завжди такі антигуманні методи обирають.
— Свавілля, — підтакував Кроулі. — А для мене вже готова ванна найсвятішої води.
— Залюбки скупаюся, — шепіт пробігся по гострому вуху Кроулі, і він затріпотів у руках Азирафаїла. — Заради тебе.
Аж ноги підкосилися від тону. Мстивий і могутній ангел, що з такою спокійністю в голосі обіцяє захистити демона.
— Не дозволю їм нашкодити тобі, — кожне слово закарбувалося поцілунком на щоці, носі, очах і підборідді. Кроулі танув від них, мов його вже занурили головою у святу ванну. Але дотики Азирафаїла набували теплоти, ніжності, вони були спрямовані безпосередньо на Кроулі, і це усвідомлення вирувало всередині, змушувало чіплятися у кремий плащ Азирафаїла та підставлятися ще й ще, ледь не до зірваного з вуст моління. Аби тільки знову чути ці слова.
Чути, що він довіряє йому, приймає. Що він важливіший за все на світі. Важливіший за Небеса і статути. Цього просто не існує більше в їхньому маленькому світі. На їхньому боці.
— Я-янголе... — пролунало надірваним голосом, тільки-но вуста торкнулися шкіри під багряним коміром сорочки.
— Ммм? — Азирафаїла немов відірвали від підвечірка.
— Якщо ти так продовжиш, то я не зможу розцілувати тебе у відповідь, — опущені вуха Кроулі густішали з кожним словом. Пальці ковзнули від мочки до найгострішого кінчика — на дотик і зовсім палали. Кроулі зі знесиленим стогоном втулився в плече Азирафаїла.
Любов охопила все навколо, проникаючи в легені янгола. Азирафаїл і до цього відчував її плескіти, але зараз вона була схожа на хвилі, що вгамовуються після шторму.
— Вибач, любий.
— Ніколи не перепрошуй за це, — пирхнув Кроулі.
— Добре, серденько.
— І скажи це ще раз.
— Серденько?
— Серденько.