Work Text:
Джехьона завжди вважали сильною людиною, впевненою і непохитною. Хлопець із самого дитинства виявляв чималу завзятість, яка й допомагала йому домагатися бажаного. Будь то навчання, спорт чи робота. Він змалку знав, чого хоче досягти в майбутньому. А якщо Чон щось задумував, то навіть не намагайтеся стати в нього на шляху. Відмовити. Так було і після випуску зі школи, коли він поїхав навчатися до Америки. По поверненні теж, коли Джехьону надумалося влізти в туристичний бізнес.
Минали роки, Джехьон дедалі більше зміцнювався у сфері туризму. І до тридцяти років Чона вважали не лише сильною, а й успішною людиною. Власна компанія, квартира, машина та рахунок у банку – у нього було все, чим прийнято вимірювати успіх. У тридцять один у чоловіка до всього була ще й наречена – красуня та розумниця.
Джехьон та Чейон вже навіть призначили дату весілля, коли ця історія почалася. Спочатку молоді люди сварилися, бо через проблеми на роботі Джехьон забув про знайомство сімей і не з'явився в ресторані. Замість того, щоб помиритися, вони сварилися лише сильніше, коли собака Чейон погриз теку з важливими документами. А потім зовсім виявилося, що дівчина вже давно зраджувала нареченому з їхнім сусідом – рокером Чанйолем. Зрозуміло, весілля скасували, а Чейон назавжди зникла з життя Джехьона. У грудях у чоловіка утворилася порожнеча, і щоб забути про розчарування і позбутися неприємного осаду, він поїхав у гори кататися на лижах.
На відміну від Чонової завзятості, про його впертість знали мало хто. Батьки, друзі, кілька працівників. Власник курорту, де зупинився хлопець (і з яким компанія Дже співпрацювала вже не перший рік), не входив до цього числа. Тому чоловікові і не вдалося відмовити Джехена від виходу на трасу, коли абсолютно всі метеорологічні служби сходилися на тому, що на цей район чекає сильний снігопад. Як результат – негода застала Чона в горах, через погану видимість він збився з траси і загубився. Він би там і загинув, якби не…
– Ти прогнозів погоди взагалі не слухаєш? – почулося за спиною розгубленого Джехена.
Обернувшись, Чон побачив хлопця років вісімнадцяти-дев'ятнадцяти. Невисокий і навіть тендітний у порівнянні зі спортивним Джехьоном. На сріблясто-попелясте волосся (у такий холод взагалі неприкрите шапкою) налип сніг. Але Дже, якщо чесно, тоді більше цікавило, як цьому хлопцеві вдається підтримувати такий колір. Сам він якось фарбувався в подібний, але той протримався від сили два з половиною тижні.
– Хто напоумив тебе вирушити кататися в таку погоду? – ще раз запитав цей дивний хлопець, обтрушуючи голову від нової порції снігу. А Джехьон намагався зрозуміти, як цей дивак не мерзне в одному худі, джинсах та кедах.
– Сам так вирішив, – Чон відповів так, ніби в його вчинку було чим пишатися.
– Ну, а вибиратися ти як плануєш?
– А ти як тут виявився? – апитав у відповідь чоловік. – Ще й дивний такий.
– Пішли виведу тебе до курорту. А хто я... Якщо скажу, все одно не повіриш.
Джехьон покірно йшов за дивним хлопцем, незрозуміло чому повіривши йому. Щось у погляді, в словах підкорювало майже з перших хвилин знайомства, змушувало довіряти. Саме такі люди становлять найбільшу небезпеку. Вони надто швидко проникають в душу, поселяються там і більше ніколи не хочуть покидати. При цьому нерідко вони ж першими і зраджують.
Молоді люди вирушили в дорогу, незнайомець впевнено вів за собою Чона, ніби робить це не вперше. Снігопад припинився, в рази полегшуючи дорогу. Але засвітло Джехьону повернутися на курорт не вдалося. І якби він був сам, точно заблукав би. Тому чоловік був вдячний цьому диваку.
– Далі сам, – сказав хлопець, коли в полі видимості вже були вогні котеджів, будівлі адміністрації та ще кілька менших вогників наближалися до їхнього боку. – Вже не заблукаєш. Тим більше за тобою он ідуть. І чому тільки вони не додумалися цього зробити раніше?
– І все ж, хто ти такий? – знову запитав Дже.
Незнайомець мовчки обернувся, явно збираючись йти назад у гори.
– А ти куди…
– Я дух зими, – відповів хлопець одразу на всі запитання.
***
Вдруге Чон зустрівся із цим хлопцем, коли календар ще показував зиму, але у Сеулі вона вже давно не відчувалася. Джехьон повернувся додому досить пізно – циклон спровокував чергове цунамі в Індонезії, і компанії довелося терміново евакуювати своїх туристів із постраждалого острова, бо стихія не збиралася заспокоюватись. Такі форс-мажори завжди є великим стресом для співробітників.
Прийнявши душ і переодягнувшись у домашній одяг, Дже вийшов на балкон із чашкою чорного чаю та сигаретою. На сімнадцятому поверсі звуки міста чути погано, але їхнє відлуння грало свою незвичайну музику.
– Важкий день? – почулося збоку.
Обернувшись, Джехбон побачив хлопця, що сидів на перилах. Обличчя його було невиразно знайомим, але де і коли вони точно бачилися, сказати було важко. А потім… Знайоме худі, джинси, кеди та сріблясто-попелясте волосся. Той дивний хлопець із курорту! Адже Чон уже й забув про нього. Точніше навіть не так… Повернувшись того дня на курорт, чоловік заспокоїв господаря і, зайшовши до свого котеджу, вирубився практично відразу. А на ранок вважав цю зустріч надто нереальною, списавши все на уяву, що розігралася в екстреній ситуації.
– Як ти опинився на моєму балконі?
– Відповідати питанням на запитання так невиховано, – парирує хлопець. – Може, я сумував за тобою?
Джехон кидає у бік незнайомця (духом зими язик не повертається назвати його) погляд, ніби запитує: «Ти серйозно чи головою де стукнувся?», і той здається.
– Пролітав у справах, а то в місті розслабилися ви тут, вже на весну чекаєте. Помітив тебе у вікні. Вирішив привітатись.
Дже знову дивиться з недовірою. Адже вони по суті зовсім чужі люди один одному, щоб вітатися або щось там ще. Тим більше, цей хлопець насторожував, хоча й було в ньому щось цікаве. Чон давно не дитина і в дива перестав вірити давно, тому твердження, що перед ним дух зими виглядало сумнівним. Але з іншого боку, як ще можна пояснити несподівану появу у лісі і зараз на балконі сімнадцятого (!) Поверху.
– Тебе хоч як звати? – запитав Джехьон.
– Як я й сказав у нашу першу зустріч – я дух зими.
– Мені так і називати тебе? – дух засміявся. – Я щось смішне сказав?
– Ні, тим більше, що ти досі не віриш у те, що я не людина зовсім. Можеш кликати мене Лі Тейоном. Іноді тут я користуюсь цим ім'ям. Ну, а ти?
– Чон Джехьон.
– І все ж, Чон Джехьоне, у тебе сьогодні був важкий день? – повторив своє найперше запитання Тейон.
– Послухай, якщо ти справді дух зими, – на це «якщо» той закотив очі, явно думаючи, скільки ще раз він повинен буде сказати. А Дже тим часом продовжував, – тоді повинні ж існувати і різні там усякі духи природи, води, вітру.
– А вони й існують.
– Тоді чому вони дозволяють траплятися там усіляким циклонам, цунамі, повеням? Чому дозволяють людям гинути?
– Оу, тут я промовчу. Духи води завжди були самі собі на думці. Тому відповіді не знає ніхто. По-моєму, навіть самі вони не в курсі, – тепер настала черга Джехьона сміятися.
Вони ще якийсь час говорили більшою мірою ні про що, поки Тейон якось розгублено не відмітив, що йому вже час йти. Справи чекають, а їх у духу зими зараз ще достатньо. Він прощається, хоча обіцяє ще якось зазирнути, а потім зникає, залишаючи по собі хоровод блискучих у місячному світлі сніжинок.
Тієї ночі Сеул накрив снігопад, нагадуючи мешканцям, що поки що ще зима, і розслаблятися зарано.
***
Тейон зник практично на місяць. Не те, щоб Джехьон на нього чекав, хоча дух і обіцяв повернутися. Просто якась надія, що після повернення додому на балконі на нього чекатиме дивний гість, жевріла в душі щовечора, варто було покинути стіни компанії. Але щовечора Чон повертався незмінно до порожньої квартири.
Сніг, що випав у ніч після розмови з Тейоном, був останнім у сезоні. Він пролежав кілька днів, порушуючи звичний ритм жителів столиці, а потім потроху розтанув. Зима остаточно програла весні. Це тільки сильніше засмучувало Джехьона. Він думав, що з відходом зими, її дух теж покидає ці землі. Але чоловікові навіть сподобалося базікати з хлопцем. І уявіть, яким здивованим і щасливим став Дже, коли п'ятничного ранку його зустрів знайомий голос:
– А ти чому це вдома?
– Тому що я бос і я хворію, – з-під ковдри промимрив Чон. – Тейон? – здивований хлопець швидко сів на ліжку і одразу ж замружився – різкий рух одразу озвався запамороченням.
– І де ти примудрився підчепити хворобу?
– Мабуть, заразився від колег. Нас у пору на карантин закривати, – Джехьон намагається відбутися жартами, але виходить у нього якось не дуже.
Тейон залишився у Джехьона на весь день. Він допомагає хворому, розповідає, що зі зміною пори року, їхні духи нікуди не зникають, а просто вважають за краще пересиджувати «непогоду» там, де клімат найближчий до їхнього рідного. Пояснюється, що не забув нового знайомого. Просто перед настанням весни йому треба було ще раз нагадати людям, що таке зима. Тепер до кінця травня він абсолютно вільний. Ну за винятком відлучок до гірських вершин, де сніг потрібен цілий рік, або тих днів, коли хочеться покарати, засипавши снігом або налякавши морозом якесь місто в середині квітня, наприклад. А потім знов до роботи.
Більше Тейон так надовго не зникає. Він встигає прив'язатися до Джехьона занадто швидко, лише за пару зустрічей. Власне, як і Чон. Вони знову довго розмовляють, Лі все частіше з'являється в будинку чоловіка, коли дні стають особливо довгими, навіть витягає його на прогулянки. Вони й самі не помічають, коли починають сумувати один за одним настільки сильно, що просто нестерпно; коли погляди очі в очі стають надто довгими, а дотики надто звичними.
А далі начебто все, як у всіх: думки, довгі роздуми, спроби уникати, заперечення, перший несміливий поцілунок, незручне зізнання, ледь помітна відповідь і усвідомлення того, що на оточуючих тепер начхати, і яка до біса різниця, хто є хто, навіщо та чому. Найголовніше це три слова пошепки.
– Я тебе кохаю.
– Ти мій світ.
***
Джехьона завжди вважали сильною людиною, впевненою і непохитною. Але є в нього одна єдина слабкість. Маленька, тендітна слабкість із сріблясто-попелястим волоссям, найчастіше припорошеним снігом. Звати цю слабкість Лі Тейон, але частіше він називає себе духом зими. І тепер Чон вже не сумнівається в тому, що це правда, тому що сам не раз бачив, як діється чергова зимова чудасія не без допомоги його дива.
Тейон – єдина і найбільша слабкість Джехьона. Але він же і його найбільша сила.