Work Text:
Незважаючи на свій вік, у душі Чанмін залишався дитиною. Цзиюй і раніше помічала в чоловікові дитячі пустощі, але перед Різдвом, здавалося, він повернувся у свої п'ять років. Вже за два тижні до цього самого дня він переживав про те, що ялинку не вбрано, квартиру не прикрашено, а подарунки не куплені. І, як на зло, найближчими днями не передбачалося. От він – ще один мінус життя айдола. У той час, поки люди скуповують подарунки, прикрашають свої будинки та вбирають пухнастих красунь, у знаменитостей різдвяні записи, концерти, фотосесії. Хоча… Навіть це не заважало Чанміну згоряти від нетерпіння у передчутті.
Вихідний випав напередодні святвечора. Перехопивши кохану з ранку у гуртожитку Twice, Чанмін направив машину у бік їхньої квартирки, де чекала свого часу дивом куплена ялинка.
– Ммм ... Цілих два дні вихідних попереду, – молоді люди ввалилися у вітальню, регочучи і цілуючись, як школярі. – Цзи, уяви, цілих два дні ніякої роботи. Тільки ми.
– Ідеально! – погодилася дівчина. – Можна буде валятися у ліжку весь цей час.
Вона вже встигла уявити, чим саме вони займуться за зачиненими дверима спальні. Але її перервав обурений голос Чанмін.
– Яке «провалятися в ліжку»?! У нас ще не прикрашена ялинка, і я маю цілий список справ: випити какао на балконі, закутавшись пледом, переглянути всі частини «Сам удома» та «Назад у майбутнє», погуляти в нашому парку, але вже без машини.
– Але…
– Ніяких «але», крихітко, – Чанмін клацнув Цзиюй по кінчику носа. – А зараз нас чекає ялинка, – і чоловік, немов дитина, понісся до вітальні до дерева і ще не розпакованих коробок з кульками. Дівчині явилася картина Чанміна, що носиться навколо високої ялини, що стоїть у куточку. Сам він уже примудрився обвішати себе дощиком і мало не заплутався у гірлянді.
Цзиюй не змогла стримати теплу посмішку. Заради такого вона, мабуть, згодна потерпіти і какао, і фільми, і прогулянки.
– Що ти ухиляєшся і либишся? Давай до мене. Бачиш, скільки тут ще роботи. Я сам не встигну, – Чанмін закинув на шию дівчини одну нитку дощику і притягнув Цзи ближче до себе.
***
– Про що замислилась? – Чанмін обійняв Цзиюй зі спини.
З прикрасами вже було покінчено, гірлянда на ялинці переливалася одразу кількома кольорами, вечеря з ресторану давно замовлена та доставлена. Тепер був час, щоб просто насолодитися компанією один одного і святом, що наближається. Цзиюй стояла біля вікна, що виходило на жваву вулицю. Вітрини магазинів, кондитерських та навіть вікна простих будинків прикрашали такі ж яскраві гірлянди. Хоча на висоті шістнадцятого поверху вони більше нагадували зірки. Ті, яких взагалі не видно вночі в Сеулі.
– Тут дуже гарно, – тихо відповіла дівчина. Наче гучний голос міг зруйнувати таку чарівну мить.
– Ти все одно гарніше, - так само тихо відповів Чанмін.
– Знаю, – Цзи не втрималася від тихого сміху. Чому б зараз трохи не подразнити свого чоловіка?
– І це все, що ти можеш сказати?
– А що ще? – вдаване здивування видало задум Цзиюй з головою.
– Ах ти! Знову пустуєш?! Адже я обіцяв тебе покарати. Ну тримайся, – підхопивши дівчину на руки, Чанмін розвернувся у бік спальні.
– Ти куди? – зойки здивування змішалися зі сміхом.
– До спальні. Вершити правосуддя. Як я і обіцяв.
– А як же «Сам удома»?
– Він нікуди не дінеться. Йому там, тим більше, дуже весело. І нам зараз буде також. Так, крихітко? До речі… Післязавтра батьки чекають на нас у гості.
– Твої батьки? – Цзиюй за мить стала серйозною. А Чанмін лише кивнув. – Але це так…
– Та не хвилюйся. Все буде відмінно. Хіба що…
– Що? – ось тепер дівчина точно встигла злякатися.
– Хочу попередити, щоб не стало для тебе шоком, якщо мама майже з порога вимагатиме онуків.
– А вона може?
– Вона й не таке може. Коли я був маленьким, вона… – Чанмін замовк. Здається десь, чи це почулося, що годинник пробив опівночі. – На мою думку, вже настало Різдво. З Різдвом, любове моя.
– І тебе, – усміхнулася Цзиюй, перш ніж поцілувати Чанміна і повалити його за собою на ліжко.
Здебільшого Різдво – це свято для дітей. Але ж… Дорослим теж ніхто не заважає іноді побути трішечки дітьми.