Work Text:
Кінець грудня – початок січня асоціюється у всіх із новорічними святами, запахом цитрусових та гарячого шоколаду, пухнастим снігом та веселощами. Але тільки не для Леві. Для неї це зимова сесія, заліки, іспити та нескінченні безсонні ночі підготовки та зубріння.
Здавалося б, хоч новорічної ночі можна зробити вихідний, дати організму розслабитися. Та дівчина навіть не планує. І якби не вірні друзі, то наступний рік вона зустріла б у компанії конспектів та важких запорошених фоліантів із бібліотеки.
На вечірку МакГарден притягли майже силоміць. І майже весь вечір спостерігали б її кислу міну, якби не вигадана Люсі гра. На вході кожен гість отримував печиво з передбаченням, за яким потрібно було знайти свою пару на один вечір. Якщо ваші передбачення співпали, ви стаєте парою на вечір. Леві ця гра здалася абсолютно ідіотською та безглуздою, тому своє печиво вона навіть не відкрила.
– Вітаннячка! – Гажил підсів до дівчини, відволікаючи її від книги. Макгарден тільки невдоволено зиркнула на нього. – Бачу, ти теж не знайшла своєї сьогоднішньої пари. Яке в тебе передбачення?
– Слухай, тобі, справді, так цікаво діставати мене? – холодною інтонацією дівчина хотіла позбавитися надокучливої компанії. Тим більше що вони навіть друзями не були. Просто навчалися на одному потоці та іноді перетиналися на загальних лекціях.
Гажил Редфокс був із тої когорти людей, яких дівчина любила найменше. Неохайний (себто майже постійно у рваних штанях, якихось зім’ятих футболках іноді з не зовсім пристойними написами), нечесаний 9бо волосся весь час стирчало у різні боки), з купою пірсингу. А ще занадто галасливий, нав’язливий, придуркуватий. Від нього Леві просто не було життя в стінах університету. Постійно він ошивався десь поруч, хоча й учився в зовсім іншій групі. діставав, як тільки міг.
Спочатку МакГарден рятувалася від свого «прихильника» в бібіліотеці, та це стримало Редфокса ненадовго. Не звертаючи уваги на шикання бібліотекарки й невдоволені погляди інших любителів книжкового пилу, Гажил заходив до читального залу, знаходив столик, за яким влаштувалася Леві (навіть якщо вона ховалася да баштами з книжок), всідався навпроти, і годинами міг витріщатися на неї. Чим, звісно, страшенно бісив. Ось тоді й починалося.
Але й у вільний від навчання та домашки час спокою не було. Так вже вийшло, що дружили МакГарден та Редфокс з одними й тими самим людьми. Ось так на вечірці вони й опинились удвох.
– У мене ось, наприклад, «Така любов буває раз в ніколи*». Прикольно ж, так? А у тебе? – не вгавав хлопець.
– Якщо тобі так цікаво, дивися сам, – Леві кинула йому своє печиво.
Гажил відразу розкрив його і з нетерпінням дістав згорнуте передбачення.
– «Така любов буває раз в ніколи». О, таке, як у мене! Схоже, що ми сьогодні парочка.
– Тільки цього не вистачало, – закотила очі Леві, розуміючи, що спокою цієї ночі їй не буде. І не тільки цієї ночі, бо недарма ж кажуть «Як Новий рік зустрінеш….».
А вдалині кімнати найкраща подруга Леві спостерігала за цією картиною та вдоволено потирала долоні.
– Тільки не кажи, що ти влаштувала усе це заради тих двох? – запитав її Нацу.
– Не лише… – чарівно посміхнулася дівчина. – Залишився ще дехто, – Люсі подивилася в бік іншої подруги, яка вчергове проводила виховну бесіду з бідолашним Греєм.