Archive of Our Own

ДИРЕКТОР і ЦІЛИТЕЛЬКА

Гаргуйль у Великій Вежі був винятково капосним декоративним елементом. Жовчний, гострий на язик, він куди як краще прижився б у підземеллях. Принаймні, такої думки притримувалися деякі сусідні статуї. Але тепер підземелля, можна сказати, самі прийшли до Великої Вежі, і всім невдоволеним довелося примовкнути. І відвідувачі тепер з’являлися рідше. Не заходила на розлогі, довгі чаювання професорка Макґонеґел; не з’являвся у вихідні, як бувало раніше, Горацій Слаґхорн із запилюженою плящиною винця чи медової настоянки. І точно вже не шастали учні.

Але тих небагатьох, хто все ж приходив, гаргуйль пропускав до директорського кабінету без паролю та без питань. Хіба що очі закочував, перш ніж відсунутися убік, відкриваючи прохід.

Мадам Помфрі, своєю чергою, давно вже звикла не зважати на ці гримаси; у неї був стривожений вигляд і повні кишені пляшок та пробірок; і на круті сходи вона ледве що не злетіла.

- Барон сказав мені, що ти тут…

Снейп підняв голову – йому знадобилася секунда чи дві, щоб видати хворобливий вишкір за криву посмішку. Неподалік на столі слабко мерехтіло сито спогадів, і в цьому бідному світлі обличчя Снейпа виглядало моторошно.

- Барон досі працює на тебе?

- Ну, формально кажучи, він працює на тебе, пане директоре, - різким помахом палички Поппі запалила декілька свічок, що ширяли під стелею, змусила їх спуститися нижче і зібратися в зграйку над Снейповою головою.

- Формально кажучи, ти теж працюєш на мене, якщо вже на те пішло. Але витурити тебе з кабінету я чомусь не можу.

- Можеш, але не хочеш. Бо незручно лікувати лівою рукою поранену праву. Дай гляну, що там в тебе.  

Директорське крісло – величезна, мов трон, монументальна конструкція – Снейпові вочевидь не пасувало. Він виглядав у ньому ще більш худим і хворобливим, ніж зазвичай, а зараз до того ж захляпав розкішну старовинну оббивку власною кров’ю. Він затискав рану на передпліччі так, як це роблять діти – буцім боявся поглянути, що там.

Поппі зітхнула, акуратно, проте рішуче відсунула його пальці й закляттям розрізала рукав мантії, а потому й сорочки, відкриваючи бліду шкіру із глибокими зяючими порізами.

- Северус Снейп, який вийшов із власної спальні без екстракту ясенця? – зауважила вона. – Дуже підозріло. Ти точно не який-небудь шпигун під Багатозільним настоєм?

Директор Гоґвортсу рипнув зубами.

- Слухай, ти або роби свою роботу, або дай мені спокій. Я не маю жодного бажання з тобою розмовляти.

- Сил ти не маєш зі мною розмовляти, а не бажання. У тебе сил немає навіть рану обробити – тому ти й сидиш тут, спливаючи кров’ю. А якби Барон мене не покликав?

Вичитуючи Снейпа, Поппі виставила на бильце крісла декілька флаконів.

- Хіба таке було хоч раз, щоб він тебе не покликав? – тьмяно всміхнувся Снейп і заплющив очі.

- Так, ти мені це припини! – Поппі нахмурилася, схилилася нижче, вивчаючи пошкоджену шкіру та розсічені м’язи під нею. – А ну подивись на мене, Северусе!

Він знехотя сфокусував очі на цілительці – мовляв, чого тобі ще?

- Давай по порядку: це зброя чи прокляття? Чи знову чиїсь зуби?

- Цього разу ніж. Але ти точно не хочеш знати подробиці.

- Не хочу, - спокійно погодилася мадам Помфрі. – Але рана брудна. Ти впевнений, що на лезі не було жодних сюрпризів?

- Не впевнений, - пробурмотів Снейп. Хоча кровотеча спинилася, він полотнів із кожною секундою, і зараз відтінок його обличчя приблизно співпадав із кольором розсипаних на столі паперів.

- Пий негайно. Це кровотворне, - Поппі піднесла флакон до його вуст. – І доведеться трохи потерпіти, я не можу заживити одразу, спершу треба обробити руку настоянкою аїру.

- Роби що хочеш, - Снейп знову закрив очі та ще сильніше сповз у кріслі.

- «Що хочеш», - пробурчала мадам Помфрі. – Авжеж, я все життя мріяла саме про це. Чого ж мені ще в житті хотіти…

Вона обмотала його кістляву руку ганчіркою, змоченою в аїрній настоянці, помахом палички перевернула пісочний годинник на дальній полиці; ясно-лілові піщинки заструменіли донизу, відміряючи необхідні тридцять хвилин. Авжеж, було б добре трансфігурувати крісло у щось більш зручне, на кшталт кушетки, але вперті меблі в директорському кабінеті на такі авантюри не погоджувалися ніколи: крісло, що б із ним не робили, залишалося собою. Тож цілителька просто підтягнула пацієнта повище і начаклувала подушку йому під спину. Снейп відреагував на цю маніпуляцію судомним зітханням.

- Ти коли-небудь перестанеш вляпуватися у неприємності, Северусе? – стиха мовила Поппі, обережно відсуваючи вологе пасмо волосся з його лиця. І не те щоб вона чекала на відповідь. І не те щоб вона не знала відповіді. – Невиправний…

Від найпершого дня, з найпершого погляду вона це зрозуміла.

Поппі торкнулася його чола – перевірити, чи немає гарячки. А потім її пальці легко ковзнули вздовж брови до скроні, окреслили гостру вилицю, погладили щоку і там зупинилися. Снейпові повіки, посріблені відблисками сита спогадів, стрепенулися у відповідь на цю ласку.

- Тільки не треба мене жаліти, гаразд? – пробурмотів він.

- Повір мені, Северусе Снейпе – за всі ці роки в мене не залишилося до тебе ні краплі жалості.

ВСІ ЦІ РОКИ

1971

Церемонію Сортування любили всі – і учні, й персонал. Варто було Капелюхові вчергове прокричати одне з чотирьох заповітних слів, як відповідний стіл вибухав феєрверком шарфів, головних уборів, паперових птахів та інших предметів, які можна було підкинути в повітря, а вздовж учительського столу пробігав шепіт. Іноді – розчарований. Вчителі – народ азартний. Цього року, наприклад, було чимало ставок на Блека: хтось пустив поголос, що Слизерин йому не світить. В результаті Мінерва виграла пляшку колекційного острівного вогневіскі та місяць без нічних чергувань. Інші ставки були дещо дрібніші, але схоже було, що Флитвік, відомий своїм таланом та інтуїцією, все ж збагатився на дюжину ґалеонів, а Дамблдор на ту ж саму дюжину ґалеонів збіднів.

Поппі Помфрі рідко робила ставки, у неї на Церемонії був свій інтерес: вона любила вглядатися у напружені дитячі обличчя і вгадувати, хто з цих дітей буде найчастішим гостем в лазареті.

Директор, авжеж, уже розповів про вовкулаку, і Поппі вирахувала його раніше, ніж професорка Макґонеґел назвала ім’я. Люпин, Ремус. Блідий хлопчина з величезними очима й помітним шрамом через ліву сторону обличчя.

Вже загаданий Блек, Сіріус, теж виглядав як юнак, не схильний до обережності. Напевне буде ганяти на мітлі та влипати в неприємності. А з ним і Поттер, Джеймс. Сміхотливий. Кудлатий.

Ґілкріст, Артемізія. Схоже, з числа тих, з ким повсякчас що-небудь стається. На уроках з магічного зілля у них вибухають казани, на догляді за чарівними істотами їх кусають навіть ті істоти, що зроду не мали зубів, а на трансфігурації їхні пальці випадково транфігуруються у щось несосвітенне. На кожному, кожному курсі є такий учень. І добре, коли один.

Очі Поппі рухалися уздовж облич дітей, які ще чекали на розподіл, доки не зустрілися із пильним, сторожким, холодним поглядом з-під криво підстриженої чуприни. Снейп, Северус. Прізвище було незнайоме. Але в ту мить Поппі ясно зрозуміла, що Северус Снейп («Слизерин!» - заволав Капелюх) подарує їй чимало цікавих годин. Чи навіть днів, чого вже.

***

…Поппі Помфрі вартувало робити ставки – вона рідко помилялася. Окрім Люпина, котрий очікувано провів у лазареті майже тиждень після вересневої повні, у перший же місяць довелося лікувати міс Ґілкріст від опіків, а Поттерові вправляти вибитий лікоть – хлопчисько пробрався на квідичне тренування й отримав бладжером по руці.

А от Снейп вперше потрапив до неї лише перед Різдвом. Зате відразу напівмертвий. Судячи з усього, хлопець примудрився отруїтися, але чим і за яких обставин, Поппі не уявляла. Безоар та стабілізуючі чари, декілька годин чергування біля його ліжка, неприємний присмак відчаю… перш ніж Дамблдор опитав усіх, кого лише зміг, включно з привидами. Снейпа здав Кривавий Барон.

- Варив отруту в порожній вбиральні? – перепитала Поппі. – Першокласник?! І зварив таке, що я його пів дня не можу до тями привести?! Де ви знаходите такі таланте, директоре?..

Лише коли Слаґхорн провів аналіз компонентів, цілительці вдалося підібрати лікування. На ранок хлопчикові стало легше, а ближче до середини наступного дня до лазарету завітав Дамблдор.

- Чи можу я поцікавитися, містере Снейп, для кого був призначений приготований вами відвар? – директор говорив суворо, але Поппі бачила, що в очах у нього світиться живий інтерес дослідника. – І чому ви вирішили перевірити його дію на собі?

- Це був науковий проєкт, - пробурмотів хлопчисько. Блідий і худорлявий, він губився на великому лікарняному ліжку, але дивився на директора вперто і без найменшого страху. – Ніхто не постраждав.

- Ніхто?! – обурилася Поппі. – Ніхто не постраждав?

- Тихіше, Поппі. Щойно містер Снейп покине лазарет, він підготує для нас із тобою докладний письмовий звіт про свій проєкт, обсягом не менш як чотири фути. З описом компонентів, рецептури та ходу роботи. А поки що, Северусе, ми зв’язалися з твоєю матір’ю, - продовжив директор; Снейп напружився, зиркнув з-під лоба. – І повідомили їй, що ти нездужаєш, і тобі доведеться провести ще декілька днів під наглядом мадам Помфрі. Ти не зможеш повернутися додому на Різдво.

Поппі з подивом зауважила, як обличчя хлопчика при цих словах розслабилося, гострі плечі опустилися з видимою полегкістю.

- Гаразд, - легко погодився він. – А ви можете попросити для мене книжку в бібліотеці?

1972

- Чому Косторіст такий огидний на смак?

- Мені шкода, Северусе, але навіть дещиця цукру позбавить його будь-якої користі, - мадам Помфрі співчутливо посміхнулася. – Доведеться потерпіти.

- Якби я придумував нові рецепти, я би постарався, аби людям, яким і так погано, не доводилося пити всяку бридоту, - заявив Снейп.

- Ані хвилини не сумніваюся у вашій гуманності, містере Снейп, але дуже сподіваюся, що придумувати нові рецепти – і вдосконалювати старі –ви почнете років через п’ять-шість, після випуску зі школи, - пробурчала Поппі. – Щоб лікувати вас довелося не мені.

Вона допомогла хлопцеві припіднятися на ліжку і, притримуючи за плечі, піднесла до його вуст склянку розведеного Косторосту. Снейп випив усе до краплі, намагаючись не кривитися, й одразу ж відкинувся назад на подушку.

- Давай переверну тебе. Слід обробити спину бальзамом.

Ці його гострі лопатки, ці його хребці, що їх можна порахувати, як чотки! Довгі, незграбні руки і ноги. Коник-стрибунець, лошатко, самотнє людське дитинча…

Поппі зачерпнула бальзам, обережно нанесла на вкриту сиротами й синцями шкіру. Але які б не були легкі її рухи – з того, як блищало від поту Снейпове чоло, і з того, як він стиснув зуби, нескладно було зрозуміти, що йому болить. Проте жалітися хлопець не звик, це знахарка вже зрозуміла. Саме таких зазвичай і шкода найбільше – впертих і диких. Долоня Помфрі затрималася у Северуса на плечі, пальці торкнулися опуклої кісточки.

- От тільки не треба мене жаліти, - процідив він крізь зуби, не по-дитячому злісно.

Поппі здригнулася.

- Я вас не жалію, містере Снейп. Я надаю вам медичну допомогу. А якщо це з якоїсь причини вас не влаштовує – постарайтеся більше не падати з мітли.

І він більше не падав. Жодного разу.

1973

- Так, - мовила мадам Помфрі. Це прозвучало настільки суворо, що Снейп мимоволі звів на неї погляд. – Я знаю, що ти знову чимось труївся. Тому давай одразу перейдемо до наступного запитання: чим саме і з якою метою.

Северус хитнув головою. Його насуплене обличчя заливав одчайдушний, мало не буряковий рум’янець.

Поппі нахмурилася.

- Відмовчатися не вийде, Северусе, - попередила вона. – З таким серцебиттям і таким тиском без стабілізуючої суміші ти протягнеш десь із півгодини, а з нею – щонайбільше години три. Професор Слаґхорн просто не встигне провести всі необхідні аналізи і приготувати антидот. Те, що ти приховуєш, аж настільки важливо? Важливіше, ніж твоє життя?

Снейпові очі зблиснули, але він знову похитав головою. Він доводив її часами до розпачу, але частіше – до сказу.

Поппі окреслила паличкою замкнутий контур, вибудувала над ліжком підлітка непрозору напівсферу: захисні чари; відштовхуючі; і два види глушильних. 

- Ось, - різко кинула вона. – Можеш говорити, ніхто не дізнається. Обіцяю.

Снейп зміряв цілительку ще одним недобрим поглядом та відвернувся.

- Я приготував зілля супокою, - рівно проказав він, дивлячись у стіну. – Напій Орібазія.

Поппі охнула і сіла на ліжко. Вона очікувала чого завгодно, але не цього.

- Ти… що зробив?.. Як… Як довго ти його п’єш? Ти збожеволів?!

- В неділю буде місяць.

Поппі гостро видихнула і потерла руками обличчя. От кожного, кожного клятого разу, коли вона починає думати, що він більше нічим її не здивує!..

Так зване «зілля супокою» використовували чаклуни-чоловіки, коли готували себе до складних ритуалів: з часів Орібазія та Авіценни вважалося, що збереження сперми посилює магічну силу. Але хлопчисько-третьокласник?!

- Гаразд, я зрозуміла, - знову зітхнула Поппі. – Кумулятивний ефект зілля пояснює всі твої симптоми. Я от тільки не розумію, за якою химерою тобі знадобилося… На бога, Северусе! Напій Орібазія! В твоєму віці! Це в голову не вкладається. Ти хоч знаєш, для чого його використовують?

Хлопець знову наїжачився і замовк – певно, вирішив, що сказав уже більш ніж достатньо. Проте Поппі не збиралася здаватися.

- Я піду до директора, - спокійно сказала вона.

- Ви обіцяли, що нікому не скажете! – буркнув Снейп.

- Так. Але я порушу обіцянку, якщо ти негайно не поясниш мені, для якого ритуалу тобі знадобилося вживати цю гидоту.

Його поглядом можна було б закип’ятити невеличкий казанок.

- Мені не для ритуалу.

Поппі глипнула на нього, остаточно збита з пантелику.

- Після уроку польотів з ґрифами, - швидко й глухо пробурмотів Снейп. – У роздягалці. Вони помітили, що в мене… ну, це. І стали реготати. Придурки. А я не збоченець. Я не з таких. Мені цього не треба.

Цілителька поволі вдихнула і ще повільніше видихнула.

- Так, - проговорила вона. – Дозволь, я підсумую. У тебе сталася ерекція в роздягалці, хтось з учнів з Ґрифіндору припустив, що тобі подобаються хлопці – і ти, щоб довести, що це не так, приготував небезпечне зілля за рецептом тисячолітньої давнини… Я нічого не пропустила?

При слові «ерекція» Снейп знову нестерпно почервонів і смикнувся, наче хотів змусити цілительку замовкнути.

- Я не з таких, - майже пошепки, але вперто повторив він.

- Тобто тобі вистачило розуму відшукати давній трактат із зіллєваріння, але не вистачило на те, щоби дізнатися, що таке «нонконкордантність» і «спонтанна ерекція»? – безжально продовжила Поппі. – І з’ясувати, що вона взагалі ніяк не пов’язана з твоїми сексуальними вподобаннями?.. Напій Орібазія. Ох, Мерліне.

Вона стиха розсміялася, і сама не змогла б пояснити, від полегшення чи від жаху.

Снейп, схоже, спробував пошепки повторити слово «нонконкордантність», але його спіткала невдача.

- Від нього є антидот? – приречено запитав він.

- У першій-ліпшій аптеці, - пирхнула Поппі. – Я відправлю ельфа до Гоґсміда.

…Ельф повернувся доволі швидко і вручив цілительці пляшку з яскравою етикеткою, яка обіцяла «тривале завзяття» і «кінську спромогу». Символізував ці якості м’язистий здиблений кентавр. Мадам Помфрі скривилася і, щоб не шокувати хлопця, перелила еліксир у звичайну склянку.

- Пий.

- Це що?

- Це твій антидот.

Снейп взяв склянку в неї з рук і недовірливо принюхався.

- Пахне женьшенем і столітником.

- Пий, Северусе, - втомлено попросила Помфрі. – Так, у складі є женьшень і столітник, а ще білий корал, кінський волос і мандрагорова олія. Попросиш у професора Слаґхорна десять балів Слизерину.

Хлопчисько зітхнув, вицідив склянку і завмер, мовби прислухаючись до власного тіла. Сидячи в ногах його ліжка, Поппі спостерігала, як змінюється його дихання і розширюються зіниці. А потім спіймала на собі пильний погляд чорних очей – цей погляд окреслив її вуста, спустився з обличчя до грудей, а потім нижче – і тоді вона поспіхом підвелась. 

- А тепер я тебе, мабуть, зоставлю самого. Гадаю, зможеш дати собі раду із цим? – вона кивнула на помітну опуклість під ковдрою і поклала на тумбочку журнальчик «Wizard’s Health», з обкладинки якого роздавала повітряні цьомки чорнява відьма у надто короткій мантії; журнал, разом із еліксиром, приніс кмітливий та небагатослівний домовик, приставлений до лазарету. – Як закінчиш і приведеш себе до ладу – дай знати.

…Якщо Снейп і намагався її покликати, глушильні чари заглушили цю спробу, тож Поппі сама заглянула під захисний купол, коли, за її розрахунками, минуло достатньо часу. Журнал так і лежав на тумбочці – схоже, не знадобився. Снейп сидів на ліжку, згорбившись. Вологе від поту волосся пристало до скронь, руки слабко тремтіли. Він здійняв на неї ще розфокусований, туманний погляд.

- Я бачу, тобі краще, - м’яко мовила Помфрі. – Тепер випий зміцнювального зілля і поспи. Пізніше процедуру треба буде повторити. День-два, і зможеш повернутися до занять.

- Ви нікому… не розповісте? – він облизнув сухі губи.

- Нікому. Якщо пообіцяєш більше не робити дурниць.

- А ви мені повірите, якщо я пообіцяю? – невесело всміхнувся Снейп.

- А ти дотримаєш слова, якщо я тобі повірю?

Він помовчав.

- А журнал почитай, - порадила наостанок Помфрі. – Там не лише чарознімки. «Все, що варто знати молодим чаклунам» - корисна рубрика, рекомендую.

- Ви таке читаєте? – слабко здивувався Снейп.

- Цю рубрику веде доктор Фінлісон, я в нього стажувалася в Мунґо. А тепер спи, - посміхнулася цілителька. І сховала руки за спину, щоб не розкуйовдити Снейпове волосся – дуже хотілося, але ще свіжий був у пам’яті його жадібний, пильний погляд.

1975

- Барон сказав мені, що ти тут.

Снейп, ясна річ, не відповів. Чари заціпеніння, які хтось успішно до нього застосував, залишали мало шансів на комунікацію з навколишнім світом. А оскільки сталося це в човнярні, куди Геґрід заходив лише пару разів на рік (і то зазвичай наприкінці літа), Северус ризикував пролежати на морозі не одну годину.

- І ти, звісно ж, робитимеш вигляд, що це просто нещасний випадок, - пробурчала Помфрі, оглядаючи його на предмет переламів та інших ушкоджень, несумісних з транспортуванням. Живі й сердиті чорні очі на нерухомому лиці насторожено дивилися за кожним її рухом. – Гаразд, ти начебто цілий. Зараз спробую тебе розчаклувати, а якщо не вийде, переправлю в лазарет, будемо там розбиратися.

У Снейпових очах майнуло щось подібне на паніку.

- І що саме тебе лякає: моя імовірна некомпетентність у знятті таких чар, чи «Мобілікорпус», який мені доведеться застосувати в разі невдачі? – уточнила Поппі, приміряючись паличкою до його вугластої фігури; у відповідь отримала ще один вбивчий погляд. - … Ну от. Я не така вже й безнадійна, правда?

Розчаклований Снейп стукотів зубами, шморгав носом і трохи похитувався.

- Ходімо, - зітхнула цілителька, притримуючи його за лікоть. – Порція перцевого зілля – і будеш як новенький. Але цього разу, так і знай, я про все розповім директорові. Ваші безкінечні чвари з Джеймсом та Сіріусом коли-небудь погано закінчаться... І, між іншим, знаючи тебе, не можу не спитати: якими закляттями чи зіллями скористався ти, і кому з них також потрібна медична допомога?

- Про це Б-безголового Ніка спитайте, - пробурмотів Северус.

1979

…Неоголошена війна порушила звичний хід багатьох речей. Наприклад, постачання інгредієнтів з Європи – їх більше не можна було просто купити в аптеці чи навіть у крамничці на Ноктерн-алеї. Врешті-решт професорові Слаґхорну довелося задіяти старі зв’язки. І от тепер Поппі Помфрі відчувала себе кимось на кшталт таємного агента, поки сиділа за столом у «Трьох мітлах», очікуючи кур’єра. Але зайшов не той, на кого вона чекала.

Увійшов, з голови до ніг вбраний у чорне, Северус Снейп. Майже впав за найближчий до дверей столик, жестом покликав мадам Розмерту, і, чекаючи на замовлення, щільніше загорнувся у плащ.

До будь-якого іншого випускника будь-якого іншого факультету Поппі, мабуть, підійшла би, засипала б запитаннями: ну що ти? де ти? що поробляєш?.. – але не до цього. Про цього (як і про інших слизеринців) і так подейкували, де він. І з ким. І Поппі точно вже не хотіла знати, що він там «поробляє». Але не дивитися на нього все одно не могла. Бісові рефлекси. За сім останніх років вона навчилася за вигином губ визначати, що саме з ним не так.

Снейп нарешті відчув її погляд. Здригнувся, а тоді, впізнавши її, повільно, глузливо вишкірився. Цілителька кивнула у відповідь, навіть не намагаючись виглядати приязною. Але він все одно підійшов і без дозволу всівся навпроти неї.

- Добрий вечір, мадам Помфрі.

- Не надто добрий, - відповіла вона, опанувавши подив. Дуже хотілося встати і вийти, проте Поппі поборола це малодушне поривання. Замість цього обвела Снейпа уважним професійним поглядом, помічаючи все: тьмяну, блискучу від поту шкіру, потріскані губи, напружені жести. – Ти виглядаєш як людина, на якій хтось старанно відпрацьовував одне з Непробачних заклять, - зауважила вона.

- А ви – як людина з хронічною втомою, - відгукнувся він. – Багато роботи?

- А тобі не байдуже?

І раптом чітко зрозуміла – ще раніше, ніж він відповів: ні, йому не байдуже. Якщо він щось і любив, цей дивний відлюдькуватий хлопець – то це Гоґвортс. Весь Гоґвортс, включно з лазаретом, з його розсіяним бузковим світлом і незнищенним запахом ліків… Недарма ж у першому класі труївся, аби лиш на Різдво не повертатися додому… І чомусь вийшло так, що Поппі полізла рукою в сумку, наосліп виловила флакон і простягнула Снейпові:

- Тримай. Це знеболювальне. Той варіант із чемерником. Тобі добре помагає.

Снейп саркастично підняв брову, але зілля взяв.

- Носите з собою запас знеболювальних і роздаєте страждальцям? – сухо спитав він.

- Я багато чого з собою ношу, Северусе, - в тон йому відповіла цілителька. – Часи такі.

Він кивнув, тремкою рукою відкупорив флакон і витрусив на язик одразу п’ять крапель – максимальну дозу. Поступово його зчеплені руки розслабилися, розгладився судомний вишкір на лиці.

- Гаразд, - промовив він нарешті. – Тоді від нашого столу – до вашого столу…

Снейп дістав з-під плаща невеличкий мішечок, вміст якого меланхолійно дзенькнув, і посунув його до мадам Помфрі; але вона, не дивлячись, відсунула його назад. 

- Я нічого не візьму в тебе, Северусе, - твердо сказала вона. – У мене є причини вважати, що твої джерела вельми сумнівні.

- Мої джерела більш ніж сумнівні, - гмикнув Снейп. – Вони, поза всяким сумнівом, огидні. Але це ви візьмете. Тут місячна роса та асфоделевий сік. Я гадаю, у вас останнім часом йде чимало зілля Сну без сновидінь.

«О так, чимало – дітям щоночі сняться жахи… Ще б вони їм не снилися, коли щотижня, а то й частіше, надходять звістки про вбивства. Ми витрачаємо багато, дуже багато сонного зілля, містере Снейп, але краще б ви не інгредієнтами зі мною ділилися, а припинили тероризувати країну – ви і ваші спільники…» - якось так хотілося йому відповісти. Натомість Помфрі коротко сказала:

- Дякую.

1981

- Мадам Помфрі. Радий знову вас бачити.

Судячи з голосу та з обличчя, він був не радий. І цілителька в принципі могла його зрозуміти. Таке собі задоволення: іти працювати туди, де тебе ще всі пам’ятають малолітнім дурбецалом.

- Ми тут переважно звертаємося одне до одного по іменах, Северусе. Звикай.

Снейп невизначено пирхнув.

- До речі, буду вдячна, якщо поповниш мені запаси зілля пам’яті, - Поппі змовницьки посміхнулася. – Бо щось у мене геть погано з головою. Начебто й пам’ятаю, що ти тут колись вчився – але, уявляєш, жодних подробиць пригадати не можу.

- Це жахливий симптом, Поппі, - байдужо відгукнувся він, але в темних очах промайнув сміх.

1984

Абияк намотана на руку пов’язка встигла наскрізь просякнути кров’ю. Поппі зрізала її і тепер скептично вивчала рану.

- Давай по порядку: це зброя чи прокляття? Я щось не впевнена, що тут допоможе ясенець…

- Повір, ти не хочеш цього знати, - пробурмотів Снейп.

- Любий мій колего, я двадцять років працюю в школі, - Поппі діловито заправила під очіпок пасмо волосся й обробила руки антисептичним розчином. – Тож ти навряд чи зможеш мене чимось шокувати… Так, вибачай, але тобі доведеться роздягнутися… або я цей рукав відріжу до граної химери. Тут промивати треба.

- Відрізай.

- А ти розповідай.

Снейп зашипів, коли вона випадково зачепила його плече – навіть не рану, а просто шкіру поруч із нею.

- Це не зброя і не прокляття. Це зуби, - сказав він, коли віддихався.

- Чиї? – незворушно уточнила Попі.

- Зміїні. Бушмейстер, або сурулуку, рідкісна південноафриканська почвара, купив на Ноктерн-алеї. На інгредієнти.

- Ти ба, яке у деяких життя цікаве. А дохлу сурулуку ти купити не міг?

- А дохла сурулука на інгредієнти не годиться.

- А жива сурулука ще й отруйна, мабуть.

- За це не переживай, я вже випив все що треба. 

- Ти ненормальний, Северусе, ти це знаєш?

- Знаю.

- Сподіваюся, ти хоча б не притяг цю потвору до школи?..

- Гм.

1985

 Поппі прокинулася від шурхоту – звук долинав з боку підсобки, а шурхотіти там було нікому: цієї ночі жодного учня в лазареті не було, і навіть домовика вона відпустила на кухню до інших. Поппі тихенько підвелася з ліжка, намацала на тумбочці паличку і, легко ступаючи босоніж, прокралася до дверей.

Темний силует непроханого гостя проявився на тлі вікна, також темного. Хто б це не був, він ішов, не запалюючи світла.

- Стояти, - твердо проказала мадам Помфрі, спрямовуючи паличку на нього. – Що вам тут треба?! Попереджаю, я… Северусе?

Снейп – а це справді був він – слухняно завмер на місці. Поппі роздратовано пробурмотіла «Люмос!» і підійшла до нього.

- В чому річ, Северусе? Налякав мене! Ти знову погано почуваєшся?

Снейп відповів не одразу – якусь часину він просто мовчки кліпав очима, засліплений несподіваним світлом, а потім так само мовчки розглядав цілительку, неначе бачив її уперше. Коли він нарешті заговорив, його голос показався Поппі хрипкуватим.

- Голова болить, - промовив Снейп і знічев’я обірвав сам себе. – Ні. Не болить. Я живий, здоровий і паскудно благополучний. У мене не було причини, щоби прийти до тебе, і я прийшов без причини.

- Чудово, - прокоментувала Помфрі. – Слухаю тебе, Северусе.

- Ти мені снишся, - раптом сказав він.

- Що?.. – перепитала Поппі, але одразу ж договорила, не чекаючи, поки він повторить. – Ну, враховуючи, скільки часу ти витрачаєш на приготування ліків для лазарету, зовсім не дивно, що…

- Ти мені зі школи снишся. І я в цих снах не зілля варю, - заперечив він якимось химерним тоном, і Поппі подумала, що, може, йому все ж таки зле, може, вона щось пропустила, не діагностувала, недарма ж він повсякчас бігає до лазарету, як не з приготованими зіллями, так з черговими скаргами?..

Снейп звільна підняв руку і торкнувся її волосся.

 - Я ніколи раніше не бачив тебе без хустки, - тим самим чужим голосом зауважив він. – Тобі гарно.

Його тонкі прохолодні пальці трохи побавилися із пасмом, що впало Поппі на обличчя, а тоді делікатно заправили його за вухо. Тепер вже вона завмерла, а пальці тим часом спустилися вздовж шиї до плеча і погладили ключицю.

- Тільки не проганяй мене, - ледь чутно попросив він саме тої миті, коли Поппі зуміла вдихнути, щоб сказати йому: «Іди».

- Северусе…

Він зробив іще крок до неї, неначе вона його покликала, а не промовила його ім’я у глибокій бентезі. І тоді лиш Поппі побачила, що очі в нього відчайдушні та перелякані, і зрозуміла, що не так з його інтонаціями – саме так і звучить голос людини, чиє горло перехоплене спазмом.

- Северусе, - повторила вона. – Ненормальний…

Він кивнув, як маріонетка, і Поппі здалась: за плечі притягнула його до себе, з силою провела долонею по спині (ці його гострі хребці, які можна порахувати, як чотки…) і дозволила його сухим губам торкнутися її губ. Від нього віяло травами – а чим іще могло від нього віяти? – і він дихав так рвано, мовби збирався знепритомніти будь-якої миті. Ну, якщо знепритомніє, то принаймні у лазареті, - подумала Поппі, і це була її остання чітка думка до самого ранку.

***

- Я приніс тонізуюче зілля для лазарету і крем для тебе, у тебе шкіра на руках пересохла. Я додав екстракт ромашки і товчені перли.

- Северусе, ми маємо поговорити.

- Про що?

- Ну хоча б про те, що я старша за тебе на п’ятнадцять років.

- Ти вмієш рахувати. Це жахливий симптом. Але я все одно приніс тобі тонізуюче зілля та крем. Завтра доварю перцеве і бальзам від забоїв.

- Северусе!

- Я не хочу про це говорити, Поппі.

- Северусе!..

- Я ввечері прийду до тебе. Можна?

Цілителька глибоко зітхнула:

- Можна.

Снейп кивнув, різко розвернувся і вийшов.

- Між іншим, Косторіст також майже закінчився! – крикнула Поппі йому навздогін.

Зілляр обернувся у дверях:

- Уявляєш, я так і не зміг придумати, як додати до нього хоч трохи цукру.

1997

…Він стояв до неї спиною і щось шукав на полиці з готовими зіллями. Чорна офіційна мантія стікала з його плечей до самої підлоги і в напівтемряві підсобки виглядала як шмат темноти.

- Пане директоре, - рівним голосом гукнула Помфрі. Снейп повільно повернувся до неї. – Я можу вам чимось допомогти?

- Не хотів вас турбувати, - вимовив Снейп таким холодним голосом, що Поппі пройняло ознобом.

- Я веду суворий облік препаратів, пане директоре, - суворо сказала цілителька. – І щомісяця зобов’язана подавати вам звіт про всі витрати лазарету. Тому я наполегливо прошу вас не брати ліки без мого відома.

«Що з тобою?..»

- Авжеж, - зронив Снейп. Він відійшов від стелажа і демонстративно схрестив руки на грудях. – Мені потрібне зілля від головного болю.

«Голова розколюється, як завжди у вересні…»

Помфрі змішала в необхідних пропорціях зілля та воду, простягнула йому.

- Дякую, мадам Помфрі. Я радий, що ваш професіоналізм дозволяє вам надавати якісні медичні послуги навіть тому, кого ви зневажаєте всім колективом, - Снейп скривився й залпом осушив склянку.

Помфрі подумала, що ніхто більше не вміє так промовляти слово «радий».

- У вашому кабінеті зберігаються посадові інструкції всіх співробітників, пане директоре. Можете бути впевнені, що я ознайомлена зі своєю.

«Не пішов би ти до дідька, Северусе».

***

Не минуло й тижня від початку навчального року, коли на лобі в гаргуйля, який охороняв директорський кабінет, з’явилося слово «ВБИВЦЯ». Написане воно було друкованими літерами, пекучо-жовтою фарбою, в якій нескладно було запідозрити «Надзвичайну Незмивну Вохру» з «Відьмацьких Витівок Візлів». Снейп спершу спробував упоратися з проблемою сам, потім викликав домовика – проте напис неможливо було стерти ельфівською магією, видалити «Тергео» чи відмити будь-якими миючими сумішами. Під час обіду Снейп виступив з короткою промовою щодо псування шкільного майна і призначив покарання Джині Візлі – як єдиній Візлі, що була в його досяжності.

Наступного ранку такий самий напис з’явився на вчительському столі у Великій Залі, рівнесенько на директорському місці. Снейп не змінився на лиці, але мовчки піднявся й обвів зал важким поглядом. Було так тихо, як буває лише уві сні, коли відкриваєш рота, щоб закричати, але розумієш, що в цій версії світу ніколи не бувало звуків - що, можливо, їх взагалі не існує. От і Снейп – він теж розтулив був рота, але так і не спромігся вимовити ні слова. За ґрифіндорським столом хтось не стримався, розсміявся – і це чарівним чином розморозило Снейпа.

- Мінус п’ятдесят балів з Ґрифіндору, - тихо проказав він. – Мінус п’ятдесят балів з Рейвенклову. І мінус п’ятдесят балів з Гафелпафу. За повторне псування шкільного майна. Сніданку не буде – я не голодний.

Він плеснув в долоні, і з накритих столів позникала вся їжа та посуд. За спорожнілими столами здійнялося ремство, а затим і обурене виття, але Снейп уже вийшов за двері.

За обідом його не було. За вечерею теж.

Поппі Помфрі подалася до Вежі, коли вже споночіло. Слово «ВБИВЦЯ», виведене великими друкованими літерами, то вистрибувало знічев’я зі стін у відблиску «Люмоса», то зміїлося під ногами, вишкрябане на плитах підлоги – всю дорогу від Великої Зали до директорського кабінету. І в гаргуйля на чолі воно красувалося теж. Знову.

- Пароль, - крикнув гаргуйль.

- Нагадую, що мій контракт старшої цілительки школи Гоґвортс передбачає право безперешкодного доступу в будь-яке приміщення замку, в разі, якщо особи, які перебувають там, потребують надання медичної допомоги, - промовила мадам Помфрі, карбуючи кожне слово.

Писок гаргуйля зморщився – вочевидь, отриманий ним наказ нікого не пропускати погано поєднувався у його кам’яних мізках із велемудрими конструкціями контракту.

- Та відкривай вже, - втомлено попросила Поппі. 

…Снейп сидів за столом – прямий, немов проковтнув мітлу. Щелепи його були міцно стиснені, очі небезпечно мерехтіли. Мабуть, передбачалося, що під цим поглядом слабкодухий відвідувач мовчки забереться туди, звідки прийшов. Мадам Помфрі смикнула плечем, попрямувала до столу і поставила перед Снейпом пляшечку із зіллям – доволі гучно поставила, проте акуратно, щоб не розбити.

- Пий.

- Мадам Помфрі, ви…

- Пий, - перервала вона. – Ти не снідав, не обідав та не вечеряв. І ти не спиш вже три ночі. Це тонізуюче, ще з тих запасів, що варив ти сам. В Горація виходить гірше.

- Мадам Помфрі, ви забуваєтесь! – рявкнув Снейп.

- Ні, пане директоре, - гостро відказала цілителька. – Це ви, певно, забули, хто я. Я вчилася у Вищому медичному коледжі. Я проходила стажування у шпиталі Святого Мунґо під особистим керівництвом доктора Грегорі Фінлісона. І в мене тридцять років стажу.

- До чого ви це все кажете, мадам Помфрі? Мені вам платню підняти?

- Я це говорю до того, пане директоре, щоб ви не плекали ілюзій. Я знаю, як виглядають частини людського тіла, в яких запечатане смертельне прокляття. І я знаю, чим це зазвичай закінчується. Ще я хочу нагадати, що я не сліпа. І що весь минулий рік ми з Альбусом снідали, обідали та вечеряли за одним столом, - вона перевела подих і кинула швидкий погляд на портрет попереднього директора. Дамблдор безтурботно спав. Чи переконливо вдавав, що спить.

У непроникних Снейпових очах щось промайнуло. Щось людське.

- Я не знаю, що сталося на Астрономічній Вежі, та я… - стиха заговорила Поппі – й охнула, коли пальці Снейпа стиснулися на її горлі.

- От і не кажи про те, чого не знаєш, - просичав він і відпустив її; і одразу ж буцім знову вдягнув свою маску. – Буду вельми вдячний, якщо ви, мадам, не станете провадити серед колег просвітницьку діяльність з даного питання.

- Тобі потрібен хтось, хто знає, - м’яко мовила Поппі. – Всім хтось потрібен.

Обережно, мовби поралася з пораненим звіром, вона простягнула руку до його скроні, накрила пучками пальців пульсуючу жилку.

- Мені доволі того, що знаю я сам, - пробурмотів, не рухаючись, Снейп. – Я не можу ризикувати школою. Якщо мене звільнять з цієї посади…

- Я вмію зберігати таємниці, Северусе, - посміхнулася Помфрі. – Особливо твої.

ДИРЕКТОР І ЦІЛИТЕЛЬКА

Висипалися з колби останні піщинки, і годинник тихенько дзенькнув, повідомляючи, що час вже вийшов. На жаль, вже вийшов.

Поппі стріпонулася, підвелась, включилася в роботу – тепер слід було зняти з рани тоненьку плівку підсохлої настоянки аїру, обробити порізи екстрактом ясенця і зробити перев’язку. І, звісно, поспостерігати за Снейпом до ранку, бо така сильна реакція на таке дріб’язкове пошкодження – це дуже дивно. Ба навіть тривожно.

- Я просто втомлений, - пробурмотів Снейп у відповідь на її думки. – Тобі не обов’язково клопотатися біля мене цілу ніч.

- Можу й поклопотатися, ніц мені не станеться, - цілителька сухо розсміялася, а потім раптом схилилася і коротко поцілувала його в скроню. – Ніч біля твого ліжка – це не те що ніч у ньому, та все ж краще, аніж нічого.

- Поппі! – Снейп, мовби не міг добрати слів, докірливо хитнув головою.

- Я жартую, мій любий. Ходімо, проведу тебе до спальні. Чіплятися не буду, обіцяю.

Вже непотрібні свічки полетіли назад попід стелю – і лиш одна, тоненька, полинула перед цілителькою у бік директорських покоїв. Потім згасла й вона.

Снейп заснув миттєво – чи не раніше, ніж його голова торкнулася подушки. Сидячи поряд, Поппі слухала, як він дихає, і легенько перебирала волосся в нього на потилиці. І ні про що не плакала. І, звісно ж, зовсім, анітрохи, ані крапельки його не жаліла.

ЕПІЛОГ

З Великої Зали прибрали факультетські столи, залишили тільки один біля помосту, і він був весь завалений бинтами і заставлений флаконами. Сюди, до зали, приводили поранених і приносили мертвих. Мадам Помфрі, розпашіла, у збитому набік сестринському очіпку, ледь не рвалася на клапті, намагаючись всіх одночасно оглянути, дати пів дюжини вказівок своїм нечисленним помічникам і не дозволити сплисти кров’ю найважчим пацієнтам. 

Високий пронизливий голос Волдеморта, що відбився від усіх одразу стін, змусив цілительку скривитися, але не змусив відірватися від роботи. «Лорд Волдеморт милосердний. Я наказую своїм воїнам відступити, негайно. Ви маєте годину часу. Гідно поховайте полеглих. Надайте допомогу пораненим…»

- Та вже якось і без твоєї вказівки надали б, - пробурчала Помфрі. Вона здійняла голову, зачувши нерівний стукіт копит – у двері Великої Зали зайшов Фіренце. Крутим золотавим кентавровим боком струменіла кров, і він щокроку зупинявся, щоб перечекати напади дрожу. Мабуть, торпідна фаза шоку. І ризик колапсу… а серцевого зілля залишилося геть нічого. Нічого. Нічого… Влити в нього все що є, а далі будем думати, - Поппі втерла піт з чола, заправила за вухо неслухняне срібне пасмо. Кинула ще один короткий погляд в глибину зали, хоч і знала, що краще туди не дивитися. Краще зосередитися на живих. Живим іще можна допомогти. 

…Майже невидимий під темною зачарованою стелею, у Великій Залі з’явився Кривавий Барон. Видивившись цілительку, він спустився до неї і промовив декілька слів.

Мадам Помфрі поволі виструнчилася, вся краска враз зійшла з її лиця. Їй здалося, що в залі на мить стало так тихо, як буває лише уві сні.

- Дякую, Бароне, - через силу проговорила вона. – Дякую.

Привид церемонно вклонився:

- Завжди до ваших послуг, мадам.