Work Text:
Журнал інвентаризації ряснів червоними позначками. Цей рік – рік Тричаклунського турніру в Гоґвортсі – Поппі Помфрі колись порахує собі за три. І хоча кількість підлітків у школі збільшилася всього на якихось два десятки, ще ніколи цілителька не витрачала за осінь стільки перцевої настоянки чи живильного бальзаму, і ще ніколи їй не доводилося додатково замовляти для шкільного шпиталю патоку мідзаджмілів – аж ось, довелося. З тими бобатонськими напів-віїлами, за якими мліли чи не всі гоґвортські хлопці, і з кремезними парубками з Дурмстренґу, від яких дуріли дівчата, кількість істерик і нервових зривів на ґрунті ревнощів зросла у декілька разів.
Поппі саме закінчувала наводити лад на поличках аптечної шафки, коли від високих стін порожнього лазарету луною відбилися поспішні карбовані кроки, а потім до підсобки ввалився – власною похмурою персоною – професор Северус Снейп. Він впав у крісло і видихнув так тяжко, наче й не сподівався сюди дійти.
- Заради Мерліна, Поппі, дай мені щось від голови.
Цілителька повернулася до нього, не приховуючи здивування:
- Отакої! Хто ви, пане, і що ви зробили з професором Снейпом? Попереджаю, я озброєна, - вона виразно потрусила слоїком, в якому хлюпався слиз бундімунки – рідина винятково липка і смердюча.
Северус, однак, не підтримав жарту – схоже, він і справді почувався доволі кепсько. Окинувши його ще одним підозріливим поглядом, Поппі зітхнула і зняла з полиці бутель тонізуючого.
- «Щось від голови» – це не схоже на тебе, – зауважила вона, спритно наповнюючи склянку прозорим духмяним зіллям і додаючи туди три краплі еліксиру з іншого каламарчика. – Зазвичай ти даєш мені вказівки з точністю до того, в якому сезоні мало бути зібрано листя чемерника у знеболювальному настої.
У відповідь Снейп лише скривився, вихопив у неї склянку і перехилив її мало не залпом. З пів хвилини Поппі спостерігала за тим, як поступово розслабляється його бліде обличчя і перестають смикатися заплющені повіки.
- Ну що? Полегшало? – м’яко спитала вона.
- Дякую, – відгукнувся Снейп, не відкриваючи очей. – Ти врятувала мені життя.
- Я це роблю по кільканадцять разів на рік, але – на здоров’я, – всміхнулася Поппі. – А ну, дай-но мені тебе оглянути.
Северус не заперечував, коли цілителька присіла поруч з ним на бильце крісла, і лиш тихенько зітхнув, коли вона взяла його лице в долоні. Поппі легенько пробігла пальцями вздовж скронь і вилиць, ненадовго затрималася на шиї, рахуючи пульс; потім обережно підняла його повіки, вивчаючи білки і зіниці очей, і завершила огляд тим, що торкнулася губами чола, мовби пересвідчуючись, що в нього немає гарячки.
- Знову не спав?
- Була моя черга робити обхід. А потім треба було доварити для тебе живильний бальзам.
- Не треба було, – заперечила Поппі. – І ти це прекрасно знаєш. Я подаю тобі запити щопонеділка.
- Я не міг заснути і вирішив не марнувати час.
Поппі кивнула сама собі.
- Цієї зими щось рано, – сказала вона.
- Ти про що?
- Про твої симптоми.
Снейп випрямився в кріслі і похмуро витріщився на неї.
- Які ще симптоми?
- Скарги на головний біль. Посилене стискання щелеп. Рівень жовчі в організмі. Частота візитів до лазарету. Ненависть до всього живого. Підвищена саркастичність тону. І до того ж – безсоння, – серйозно перелічила цілителька. – Зазвичай ти досягаєш такого стану десь до середини лютого, і я звикла пов’язувати його з лихоманкою, яка охоплює учнів перед днем Валентина. Але зараз заледве початок грудня. Що ж могло спровокувати таке швидке розгортання симптоматики?
Северус зітхнув іще драматичніше, ніж перед тим, рвучко притягнув Поппі до себе і завмер, заховавши обличчя у неї на плечі. Його ніс зручно вмостився в западинці між її шиєю і ключицею, а тепле дихання обпекло шкіру під сірим знахарським платтям.
- Вгадай з трьох спроб, – невиразно пробурмотів він.
Вона вгадала з однієї:
- Різдвяний бал.
Різдвяний бал, най йому грець. Мінерва вчора скаржилася, що половина ґрифіндорців при слові «танці» уявляють собі зовсім не те, що передбачено давніми традиціями Тричаклунських турнірів. А Гаррі Поттер, якому належить відкривати бал разом з іншими чемпіонами, не уявляє взагалі нічого – хлопчина жодного разу в житті не був навіть на банальних сільських танцюльках, чи на дискотеці, чи як вони то зараз називають?
- Тобі теж доводиться вчити своїх танцювати? – обережно спитала Поппі.
Северус обурено пирхнув їй в шию.
- Мої вміють танцювати, не сумнівайся, – запевнив він. – У порядних родинах цьому навчають змалечку.
Поппі кивнула. Ну так, авжеж. Дурне запитання. Але щось у Снейповій інтонації не давало їй спокою – вона знала його надто довго і надто добре, щоби пропустити цю нотку… чого? Сумніву? Розгубленості?
Дивне вечірнє світло – місячне сяйво, відбите снігами – пролилося іззовні крізь вікна лазарету, торкнулося темного Снейпового волосся. Він ворухнувся, наче відчув цей дотик. І одночасно з тим миттєвий здогад ворухнувся в свідомості Поппі.
- Але ти не з порядної родини, – повільно проговорила вона. – І тебе цьому змалечку не навчили. Так?
Формулювання – щодо родини – було так собі, і нормальний Северус, Северус без головного болю і решти симптомів, їй би такого не попустив. Але нинішній лише процідив крізь зуби:
- Хто тобі сказав, що я маю намір танцювати?
Хто тобі сказав, що ти зможеш цього уникнути? – подумала Поппі, обережно вивільняючись з його обіймів.
Вона запечатала двері закляттям, накреслила глушильні чари вздовж стін і вікон. Якщо раптом комусь невідкладно знадобиться медична допомога, цілительку попередить статуя Асклепія при вході. Але краще б нехай усі залишалися здоровими і неушкодженими – у Поппі з’явилися інші плани на цей вечір.
Нормальний Снейп підвівся би і пішов геть у ту ж мить, як вона свої плани озвучила. Але нинішній залишився сидіти в кріслі і лише скептично спостерігав за тим, як Поппі прикликає зі своїх особистих покоїв старенький портативний грамофон у шкіряному корпусі; як, швидко пробігаючи очима паперові обкладинки, обирає потрібну платівку; як обережно – майже благоговійно – ставить на диск зчитувальну голку і змахує паличкою, налаштовуючи гучність. У порожньому лазареті звуки вальсу злетіли під стелю і зібралися там, неначе невидимі хмари, перш ніж опуститися вниз мерехтливим снігом. Раз-два-три… раз-два-три…
Поппі простягнула Северусу руку, запрошуючи до танцю. Він піднявся з крісла. Химерна посмішка, похмура й водночас рішуча, викривила його вуста, але за мить уже згасла, наче й не було.
- Мені не подобається ритм, – зауважив він. – Він нам лише заважатиме.
- Це вальс, Северусе, – стенула плечима Поппі. – Як ти збираєшся танцювати вальс, не чуючи ритму?
Швидкий і невблаганний, як змія, Снейп охопив руками талію цілительки. Вона й незчулася, як опинилася біля широкого кам’яного підвіконня, і Северус схилився над нею, пропалюючи очима, і прошепотів просто в лице:
- Хто тобі сказав, що я маю намір танцювати?
Тоді лиш Поппі зрозуміла, що сьогодні таки ніхто не танцюватиме, і смиренно заплющила очі.
…Цілуватися на три чверті і справді було незручно – зате потім, коли зачарований грамофон запустив «Прекрасний блакитний Дунай» на друге коло, Северус навдивовижу гармонійно синхронізувався з натхненним «раз-два-три», спрагло линучи до Поппі на сильні долі такту і трохи відхиляючись на слабкі, знову і знову, і знову, і знову. В голові у Поппі паморочилося, щось виспівували скрипки у кульмінації, і плакали флейти, і з незнаної далі дзеленчали тарілки, а потім весь світ на мить завмер у тремкій тиші – і розсипався переможним фінальним акордом. Важко дихаючи, Северус наосліп знайшов її губи, пересохлі від стогонів, і поцілував утомлено і ніжно.
- У тебе неймовірне відчуття ритму, – видихнула Поппі. – Кажи що хочеш, але ти природжений танцюрист!
- Це єдиний танець, на який я згоден.
- Уяви, який би був фурор, якби ми виконали його на відкритті Різдвяного балу, – замріяно пробурмотіла Поппі кудись йому у скроню – і не побачила, але відчула всім тілом, як він беззвучно розсміявся.
***
Велика Зала, святково оздоблена, виглядала чарівно й химерно: срібні від інію стіни, чорне зоряне небо над головою, переплетені гірлянди з омели та гостролисту, елегантні круглі столики замість звичних і гамірних факультетських столів… У теплому сяйві численних ліхтариків усі обличчя здавалися м’якшими і немов щасливішими.
Поппі, з келихом пуншу в руці, краєм вуха слухала коментарі Помони Спраут щодо убрання гостей: ця пані, хоч сама ані на йоту не відійшла від звичного недбалого стилю навіть з нагоди Різдва, мала на диво гострі очі і не менш гострий язик. Від неї вже дісталося і клітчастій одежі професорки Макґонеґел, і недоладним жовтим зіркам на мантії Людо Беґмена, без якого, авжеж, сьогоднішнє свято не обійшлося. Посміюючись, мадам Помфрі погодилася, що зірка ззаду може правити за маяк для його підлеглих, як от пляма на оленячій дупі допомагає оленятам не згубити мамцю.
- А оце цікаво, – мовила раптом Помона і видала звук, несподіваний і майже непристойний для особи її віку і статусу – щось середнє між схвальним цоканням і хтивим прицмокуванням. Поппі простежила напрямок її погляду і не здивувалася, побачивши Снейпа.
Він, озираючись, на мить завмер у дверях зали, вбраний у парадну мантію з оксамитовим коміром, під вирізом якої виднілася антрацитово-чорна сорочка і темно-зелена краватка з простою срібною булавкою. Він не був гарний – жоден одяг не зміг би зробити Северуса Снейпа гарним – та все ж, спостерігаючи, як він рухається поміж юрби, Поппі не могла не милуватися ним, і не могла не відчувати звичного підступного тепла внизу живота. А коли Снейп здійняв на неї погляд, це тепло стало майже нестерпним. Він вивчав її – уважно і незворушно – і Поппі раптом усвідомила, що оце вперше він бачить її у сукні. До того вона поставала перед ним або в строгому сірому строї цілительки, з незмінним фартухом та очіпком, або в простому темному халаті, який вона накидала, коли він приходив вночі… або і зовсім без халата. Завершивши огляд, Снейп подивився їй просто в очі, так, як умів лише він – у глибині його чорних зіниць замерехтів ледь помітний вогник, безмовна, проте виразна обіцянка.
- А ми й не сподівалися побачити тебе тут, Северусе, – дружньо закинула Помона. – Я гадала, ти як завжди відправиш Барона наглядати за слизеринцями, а сам скнітимеш у своїх підземеллях.
- Пані заступниця директора повідомила мені, що, будучи деканом одного з факультетів однієї зі шкіл, що беруть участь у Тричаклунському турнірі, я не маю права відмовитися від участі в цьому балагані, – рівно відказав Снейп.
В цей момент здійнявся загальний галас, посунулися ближче до стін столи разом з усіма напоями та наїдками, які не встигли схопити заскочені гості, а вчительський помост перетворився на сцену. Групка молодиків в пошарпаному одязі видобула зі своїх інструментів перший сумовитий акорд – і тоді розпочався бал. Чемпіони виступили на танцмайданчик зі своїми супутниками та супутницями; Дамблдор, закидаючи голову, галантно простягнув руку мадам Максім, а жаске око Дикозора Муді зупинилося на професорці Синістрі.
Снейп схилив голову перед Поппі.
- Дозвольте запросити вас до танцю, мадам Помфрі, – церемонно мовив він. І анітрохи не перемінився на лиці, коли, схилившись до нього, Поппі прошепотіла:
- Це ж буде не той танець, про який я подумала?
Танець був не той, але Поппі здавалося, що долоні Северуса, зазвичай прохолодні й сухі, мало не пропалюють перламутровий шовк її сукні. Він рухався навдивовижу легко і вправно, не відводячи очей від її обличчя, і цілителька розуміла, що на її вилицях пашить червінь, і всі це бачать – авжеж, вони бачать. Святково прикрашені стіни крутилися навколо Поппі, повз неї пролітали чиїсь очі, зачіски, сукні, обличчя – рум’яні й бліді – чиїсь руки на плечах, блискучі персні на руках, ялинкові прикраси, столи, портрети, привиди і тіні – і коли музика замовкла, Поппі змушена була на мить схилитися чолом до Снейпового плеча.
- На бога, Северусе! – видихнула вона.
Його вуста скривилися у ледь помітній посмішці:
- Так, мадам, розумію вас: я б теж волів втекти звідси якомога швидше, і до якомога більш усамітненого місця. Але пані заступниця директора повідомила мені, що декани факультетів мають бути присутні на цьому заході до самого його завершення. Ви ж, мадам, будучи єдиною представницею шкільної системи охорони здоров’я, також не можете залишити без нагляду…
- Йди до дідька, Северусе! – сміючись, перебила вона. – Тоді хоча б принеси мені лимонаду.
***
Годинник на Астрономічній вежі пробив другу.
У Снейпа в покоях знайшлося червоне вино і трохи спецій, але те, що він нашвидкуруч зварив у маленькому казанку, радше нагадувало не глінтвейн, а заспокійливе зілля. Принаймні, діяло воно саме так: відкинувши голову Северусу на плече, Поппі відчувала, як тілом розходиться тихе тепло, а акорди «Фатальних сестер» нарешті перестають гупати у скронях.
- Я, здається, занадто стара для цього, – пробурмотіла вона.
- Ні, – заперечив Снейп. – Просто у тебе надто хороший смак.
Так званий бал затягнувся геть по північ – бо навіть коли закінчився виступ гурту, викладачам і старостам довелося докласти чимало зусиль, або розігнати по кімнатах збуджену молодь; Снейп особисто виколупав з трояндових кущів три парочки (або чотири, якщо порахувати Касіуса Ворінгтона та Адріана Пусі, від яких він нічого подібного не сподівався). І лише біля другої ночі армія домовиків нарешті заходилася прибирати залу, оранжерею та прилеглі коридори, а мадам Помфрі, роздавши декільком страждальцям зілля від головного болю, прослизнула у підземелля.
- А чого від тебе хотів Каркароф? – ліниво спитала Поппі. – Я вже думала, не дочекаюся лимонаду.
- Шукав вільні вуха, щоби поскиглити, – так само ліниво відгукнувся Снейп. – Досі вважає, що рішення допустити Поттера до змагань було кричуще несправедливим.
- А чого він вирішив скиглити саме в твої вуха?
- Хіба не очевидно? – Северус коротко всміхнувся. – Я ж найпохмуріша істота у будь-якій кімнаті. Чорна могила людських гризот.
- Зовсім не очевидно, – заперечила цілителька, закидаючи голову ще далі назад – так, щоб дотягнутися вустами до Снейпового підборіддя. – З цього ракурсу ти геть не виглядаєш похмурим.
- Каркароф мене з цього ракурсу не бачив, – гмикнув Северус.
- Ну, я сподіваюсь, що не бачив! – розсміялася Поппі, розвертаючись зручніше, щоб втягнути його у довгий ґрунтовний поцілунок. «Впевнена?» – поглядом спитав її Снейп. «Абсолютно!» – так само поглядом відповіла вона.
Пальці Северуса торкнулися її потилиці, делікатно виплутуючи шпильки й заколки з вигадливої зачіски, аж поки густе волосся зі срібними павутинками сивини не розсипалося у Поппі по плечах. Він підхопив одне з пасем, обережно заправив за вухо і затримав долоню у Поппі на щоці, так відверто милуючись нею, що вона мимоволі зарум’янилась. За всі роки їхніх таємних стосунків Снейп не зробив жодного компліменту її зовнішності – словами. За всі ці роки вона навчилася розуміти його без слів.
***
Гарячкове гупання у двері змусило здригнутися їх обох.
- Якої мантикори вам треба?! – рикнув Северус, не випускаючи Поппі з обіймів.
- Професоре! Професоре Снейп! – донеслося з коридору. Снейп впізнав голос Асторії Ґрінґрасс; зазвичай спокійний, щоб не сказати апатичний, зараз він бринів незнайомими панічними нотками. – З Дафною біда!
Северус зірвався на ноги і кинувся до дверей, жестом наказавши цілительці зачекати; Асторія явилася не сама, а супроводі двох подружок, які тепер підтримували її попід руки. Бліде личко міс Ґрінґрасс, перекошене від жаху, у світлі Люмоса наче випромінювало власне сяйво.
- Що сталося? – запитав Снейп, інстинктивно схиляючись до дівчинки.
- Здається, Дафна отруїлася, – схлипнула Асторія. – Я не можу її розбудити, а біля ліжка стоїть пляшка з черепом. Порожня!
- Це все через Седріка Діґорі, – впевнено докинула одна з дівчат, але одразу ж затнулась під крижаним поглядом декана.
- Зачекайте тут, – звелів Снейп. – Я візьму все, що треба.
Поппі чула всю розмову і встигла подумки подякувати небесам, що вони з Северусом не поспішали – ті кілька ґудзиків, що він їх розщіпав один за одним останні чверть години, вона защепнула буквально за мить, і першою забігла до підсобки, де Снейп зберігав інгредієнти та зілля. Забігла – і ледь не впала: з-за шафи, де стояли впорядковані склянки, на неї витріщалося щось високе і біле, з порожніми чорними дірами замість очей, в довгому світлому балахоні з рюшами, в якому застигла мадам Помфрі впізнала старомодну чоловічу нічну сорочку. Щось подібне вдягав на ніч її покійний дідусь.
Дотик Снейпа привів її до тями.
- На ніжній поличці, в коробці, є безоари. Візьми, – скомандував він. – Ще маю тут стабілізуючий настій, спробую влити в неї, перш ніж транспортувати до тебе.
Поппі смикнула плечима, струшуючи з себе заціпеніння, і на ходу зав’язала волосся у вузол.
В коридор вони вийшли разом, і слизеринські дівчата, які б не були налякані, не стримали здивування, побачивши її, та ще й досі в вечірній сукні. Цілителька вирішила поки що не думати про те, яких висновків вони дійдуть, коли стануть обговорювати побачене.
Снейп на ходу ставив Асторії уривчасті питання: о котрій вона востаннє говорила з сестрою; чи Дафна щось їла під час святкового частування; чи хтось бачив, як вона пила з тої пляшки? Дівчинка, хоч і трусилася, як осиновий лист, відповідала на диво чітко.
Двері до слизеринської вітальні відкрилися перед Снейпом самі собою, і він одразу ж попростував до арки, що вела в дівочі спальні. Навколо Дафниного ліжка зібрався невеличкий натовп напіводягнених учениць, а сама Дафна, зі скуйовдженим вологим волоссям і розмазаною по щоках косметикою, з цілковито отетерілим виразом очей, сиділа на ньому, звісивши ноги.
- Безоар, здається, не потрібен, – спокійно зауважила Поппі.
- А от пояснення не завадять, – різко мовив Снейп, пропалюючи поглядом обох сестер Ґрінґрасс по черзі.
- Стривайте, професоре Снейп, дайте мені оглянути дівчинку, – заперечила мадам Помфрі; усі розступилися, і цілителька присіла на ліжко поруч з постраждалою… чи то не постраждалою Дафною. Зіниці, дихання, пульс, температура – ніщо не вказувало на інтоксикацію, якщо винести за дужки інтоксикацію алкоголем.
Снейп тим часом схопив з приліжкової тумби пляшку з темного скла, обережно понюхав її і скривився.
- Де ви взяли цю гидоту, міс Ґрінґрасс? – спитав він.
- К-купила у Гоґсміді. На розлив. У пана Аберфорта, – зізналася Дафна, облизуючи пересохлі губи.
- Якщо вже ви вирішили, попри однозначну та категоричну заборону, вживати міцні напої під час Різдвяного балу, міс Ґрінґрасс, – сталевим голосом промовив Снейп, карбуючи кожне слово, – ви принаймні могли взяти щось більш пристойне, ніж це огидне пійло! Мінус… десять балів зі Слизерину.
Це він вимовив із явним зусиллям, і Поппі непомітно всміхнулася – з учня будь-якого іншого факультету він за таке порушення зняв би усі тридцять.
- То з Дафною все гаразд? – хрипко прошепотіла Асторія, торкаючись зап’ястя цілительки.
- Схоже на те, – кивнула Поппі. – Як ви почуваєтеся, міс Ґрінґрасс? – повернулася вона до старшої з сестер.
- Н-нормально, – пробурмотіла та. – С-сушить.
По блідому личку Асторії заструменіли сльози.
- Я злякалася… Побачила той череп, потрусила тебе за плече, а ти не прокинулася, і я…
- Потрусили за плече? – зневажливо пирхнув Снейп. – Міс Ґрінґрасс, якщо ваша сестра видудлила бодай половину пляшки цього вогневіскі – ви могли з тим же успіхом станцювати в неї на голові.
Асторія, чи то присоромлена, чи то налякана, сховала обличчя в долонях.
Снейп на мить затримав руку в неї на тімені – імовірно, це був єдиний доступний йому спосіб втішити маленьку дівчинку в істериці – а тоді виструнчився і гримнув на учениць:
- Годі цього цирку. Всі по ліжках! Ми пришлемо домовика з антипохмільним зіллям для міс Дафни і заспокійливим для міс Асторії. Ще комусь щось треба з лазарету, якщо вже мадам Помфрі тут?
Поступило ще два замовлення на зілля від головного болю, і Снейп кивнув, запам’ятовуючи.
- Гаразд, усім доброї ночі – і під «доброю ніччю» я розумію сон, а не балачки, – він повернувся до Поппі. – Гадаю, мадам, ми можемо йти.
Але цілителька трохи затрималася біля Асторії – присіла перед нею навколішки зі склянкою води.
- Ти все зробила правильно, – тихо, щоб не чув ніхто інший, проказала вона. – Краще вже надмірна пильність, аніж втрата, якої можна було уникнути, – Асторія мовчки кивнула, ковтаючи сльози. – Ось, випий потихеньку. Маленькими ковточками. Потім піди вмийся прохолодною водою, але не сильно холодною. Потім прийми зілля, яке принесе тобі ельф, і відпочивай. Гаразд? А завтра зранку зайдеш до мене. Разом з сестрою.
- Це все одно через Седріка Діґорі, – почула Поппі, коли виходила до вітальні услід за Снейпом. – І не відмазуйся, Дафно, я бачила, як ти до нього клинці підбивала, а він все одно пішов до оранжереї з тою тупою Чанг.
Снейп пробурмотів щось подібне на «жінки!» – але надто тихо, щоби Поппі могла розчути і прискіпатися до нього.
***
Годинник на Астрономічній вежі пробив три чверті по третій.
- Ото нічка, – змучено зітхнув Снейп.
- І не кажи, – позіхнула Поппі.
- Підеш до себе?
- Не піду. Ходімо до тебе.
Снейп покосився на неї:
- Отакої. І ця жінка нещодавно скаржилася мені, що почувається «занадто старою».
- Ця жінка помре від цікавості, якщо ти не поясниш, кого і навіщо тримаєш у себе в підсобці.
- Про що ти? – нахмурився Снейп, і одразу ж по тому зронив. – А.
Його обличчя відобразило швидку і непросту гаму почуттів, серед яких Поппі впізнала сум’яття, досаду і заледве стримуваний сміх.
- Угу. Бачу, ти зрозумів, про що я.
Знизавши плечима – мовляв, що ж тепер поробиш – Снейп впустив цілительку до своїх покоїв, провів її до підсобки і майже урочисто прочинив двері:
- Мадам Помфрі, дозвольте представити вам Дітріха.
- Дітріха? – недовірливо перепитала Поппі.
Тепер уже, не охоплена панікою, вона зрозуміла, що ця штука нежива. Власне, це був скелет, і до того ж не людський.
- Северусе, – упівголоса промовила вона. – Може, ти мені поясниш, за якою такою химерою ти ховаєш у підсобці скелет упиря…
- Шварцвальдського упиря, – уточнив Снейп.
- Шварцвальдсього упиря, – погодилася Поппі, – зодягненого у цей антикваріат?
- Вінтаж, – поправив Снейп.
- Вінтаж, – погодилася Поппі, придивляючись до скелета, і додала. – І з хустиною на голові?
- Дітріх був мені за партнера, – люб’язно пояснив Снейп.
Тепер була його черга спостерігати за зміною емоцій у Поппі на лиці.
- Господи! – вигукнула вона нарешті.
- Саме так, – серйозно кивнув Северус. – Я знайшов посібник «Уроки танців для дорослих». Довелося трошки підкоригувати закляття «Мобілікорпус», щоби Дітріх рухався у заданому ритмі.
- А ця одежа?
- Ну, я припустив, що ти навряд чи прийдеш на Різдвяний бал голяка. Імовірність, що ти будеш вбрана у що-небудь довге і незручне, на що я повсякчас наступатиму, змусила мене вдягнути Дітріха в… оце. Мабуть, це колись зоставив тут Слаґхорн.
Цілителька мовчки хитнула головою, не знаходячи слів.
- А хустку я на нього вдягнув, щоб він став трохи схожий на тебе, – без найменшої тіні посмішки додав Снейп, і тоді лиш, кинувши оком на його незворушне лице і блискучі очі, Поппі не витримала і розреготалася.
- Господи, Северусе, – простогнала вона крізь сміх. – Ти коли-небудь перестанеш мене дивувати?
Снейп опинився поруч неї так швидко, що вона знову не встигла вловити рух, і взяв її лице обидвома долонями. Тепле дихання з присмаком вина і спецій торкнулося її вуст, коли він прошепотів у відповідь:
- Ніколи. Ніколи не перестану, – і розвернув її так, щоб Дітріх не бачив поцілунку.