Chapter Text
- У нас... Сюрприз, - говорить Зак, озираючись на брата. Алан стоїть у розстебнутій куртці, на волоссі вологими краплями тане сніг. Одну руку він ховає під курткою, друга - трохи нижче, наче підтримує щось.
Стася підозріло мружить очі, кладе запальничку на тумбочку.
- Ем, - починає Алан невпевнено. - Ну. Ось, - він витягає руку, притискає до себе чорний клубок вже поверх куртки. - Це тимчасово. Ми щось придумаємо, - швидко пояснює він, помітивши шок на її обличчі. - Він здоровий, і має всі щеплення. І ми купили все необхідне. Я його знайшов вдень під під'їздом, він би загинув, але ми не могли його залишити вдома, нам не можна тварин, ще й без нагляду, і наляканий--
- Тсс, - перебиває Стася, і тягне руки до кошеняти. Алан віддає його, той нявкає і намагається вчепитися кігтями в його куртку. Стася притискає його до себе, обережно гладить брудну шерсть. - Я не знаю, чи можна нам тварин, - каже вона нарешті. – Ми це не обговорювали.
Кошеня намагається повзти вгору її кофтою, вчіпляється кігтями в тканину; Стася знімає лапи одну за одною.
- Ми думали зробити пост в інсті, - каже Зак. - Але вже завтра. Сьогодні не має сенсу.
- Угу, - погоджується вона, і в цей момент у коридор виходить Лер.
- Привіт? - він здивовано дивиться на братів. Двері грюкнули ще кілька хвилин тому, а вони так і стоять у куртках, Зак стискає в руках пакет із логотипом китайського ресторану.
- Скажи мені, що в тебе немає алергії на котів, - просить він.
- У нього немає алергії на котів, - відповідає замість Лера Стася.
- А що... - він замовкає, коли вона повертається до нього. - Це що?
- Це кіт. Або кішка.
- Кіт, - підказує Алан.
- Новорічне диво, - додає Стася.
- Так.
- Так.
- Точно.
Зак вручає Леру пакет із суші. Той бере його машинально, не відводячи погляду від кошеняти, яке вже майже залізло Стасі на плече, і надривно нявкає, коли вона знімає його.
Зак каже: ми зараз повернемося, і вони з Аланом знову зникають у під'їзді. Щойно двері за ними зачиняються, як за кілька хвилин вони відчиняються знову, але цього разу на порозі стоїть Стас.
- Все нормально? Я бачив хлопців на сходах… – починає він, але Стася його обриває:
- У нас поповнення.
Стас мало не впускає шоппер.
п'ять годин тому
- Хочете прикол? - з такими словали Лер заходить на кухню, де в самому розпалі триває підготовка до свята.
- Ні, - відповідають близнюки хором.
За останні тижні - до переїзду і одразу після - вони чули це питання від нього надто часто, тому знають, що воно завжди означає погані новини.
Лер спирається плечем на одвірок, в руках у нього телефон.
- У зв'язку з несприятливими погодніми умовами, ми вимушені повідомити, що доставка вашого замовлення переноситься на друге січня.
Стася захлопує холодильник.
- Та вони знущаються.
Доставка ялинки, яку вони замовили десять днів тому, вже переносилась двічі - у Ліллі вперше за останні роки випав сніг, який не розстанув того ж вечора, а натомість тримається вже майже два тижні. Леру подобається така зима, красива, коли все біле і сніг блищить на сонці та у світлі вечірніх ліхтарів. Але чомусь це стало справжнім стихійним лихом, яке паралізовувало місто вже котрий день. Тому їх ялинка застрягла десь на складі інтернет-магазину, і тепер вже очевидно не стане символом цього Нового року.
- А я казав. Вони точно впевнені, що ми її замовили на наступний рік, - каже Стас. Перевертає м'ясо на сковороді і накриває її кришкою, після чого повертається до миття посуду. - Щось типу: які ідіоти купляють ялинку в останній момент?
- Ми, - похмуро відповідає Лер, схрещує руки на грудях. - І у нас проблема.
- У нас завжди проблеми, - Стася так звикла до цього за період пошуків квартири та переїзду, що майже не здивована. Вона пересуває миски з салатами зі столу на широке підвіконня, до скла над яким скотчем приклеєна дротяна гірлянда. Розкладає на столі інгредієнти для листкового тіста, прокручуючи в голові, де можна знайти ялинку вдень тридцять першого грудня.
- Ринки вже не працюють, я думаю, - каже Лер, наче думки читає. - Я подивлюсь, може, в магазинах залишилося щось.
- Я піду з тобою, - одразу пропонує Стас. Вимикає воду і тягнеться за рушником. - Якщо там лишилися лише великі, ти її сам не допхаєш.
- Ні, ти залилишся тут, - Стася хапає його за рукав. - Тарталетки самі себе не зроблять.
- Їх можеш зробити ти, - пропонує він, невинно всміхаючись. Вона вказує на розкладені на столі продукти.
- Мені є чим зайнятись, чесно, - цього року вона вирішила спекти королівський пиріг, і плювати, що він різдвяний. На Різдво вони їздили до батьків, мама готувала штолен, та і сесія тоді тільки закінчилася. Хотілось лише лежати і дивитися в стіну десять годин. - Лер впорається сам.
- Я впораюсь сам, - підтверджує він.
Стас незадоволено кривиться - він з самого ранку шукав привід уникнути готування. Лер запропонував помінятись обов'язками і віддати йому прибирання, на що той подумав, і пішов сумно кришити салат. Проте, коли він зазирнув на кухню за годину, з колонки грала новорічна музика, і всі начебто виглядали задоволеними.
Леру подобається з ними жити. Від переїзду минуло всього два тижні, але після багатьох років життя з батьками у конфлікті, і ще декількох - самому, хоча жити самому йому теж подобалося - від відчуває себе по-справжньому вдома. З близнюками завжди було так. Вони шумні, з їх появою будь-який простір заповнюється сміхом та музикою, нескінченними звуками голосів за стіною - виявляється, Леру цього не вистачало.
Виявляється, тишу можна заповнювати не лише цілодобовою важкою музикою в навушниках.
Він іде збиратись; йому дісталась прохідна кімната з вікнами по півколу. Можливо, колись тут задумувався балкон; вийшло дивно - неправильні кути, простір, куди нічого нормально не влазить, проте багато світла. Зараз це ще не проблема - а влітку в них принаймні має бути не сонячна сторона. Лер намагається не думати, як вони будуть мити ці вікна, коли прийде час.
Половина підвіконня заставлена подарунковими пакетами та коробками, обгорнутими новорічним пакувальним папером. Поруч пустіє розчищений під ялинку кут (наскільки стик округлої і прямої стіни можна ним назвати). На комоді блимає червона гірлянда з маленькими фігурками оленів та Санта Клаусів - Стася знайшла її на ярмарці минулого року і не змогла пройти повз, тому тепер вона прикращає їх новий дім.
На всіх поверхнях - свічки різних розмірів, деякі маленькі, в прозорих темних баночках з дерев'яними кришками, інші в різнокольорових керамічних кашпо. Стася розставила їх зранку на напівпорожні полиці - все, що не вмістилось в її кімнату. Лер знаходить навіть дві великі, в металевих контейнерах, з трьома недоторканими ґнотами кожна. Одна пахне хвоєю, інша чимось схожим на мандарин.
Лер закручує кришки, і його погляд раз по раз чіпляється за порожній кут. Він думає - буде прикро, якщо він таким і залишиться.
Каелі намацує пульт і перемикає чергову пісню - багато треків з автоматичких новорічних добірок він вже чути не може. Нагадує про роботу. А він обіцяв собі про неї не думати. І Енісу обіцяв - це стримує сильніше; хоча Каелі вже порушив обіцянку вранці, коли спустився перевірити, як ідуть справи в кав'ярні. Еніс лише закотив очі, коли він сказав, що це на пару хвилин.
Каелі повернувся майже годину потому, з двома капкейками - зелений крем з кольоровою посипкою нагадував різдвяну ялинку. І пообіцяв забути про кав'ярню до завтрашнього ранку.
- Просто постав щось інше, - пропонує Еніс з кухні. - Якщо бісить.
- Ця - не бісить, - Каелі відкладає пульт і повертається до перерваної справи, а саме - вибору фільмів на новорічну ніч. - Дивись, а оцей: зірка кулінарної телепрограми бере участь у різдвяному шоу, де вона готує вечерю, але ніхто не знає, що вона не вміє готувати.
- Драматично, - коментує Еніс. - Ще варіанти?
- Життя декількох людей з Нью-Йорку перетинаються напередодні Нового року.
- Це буде мило і жахливо банально. Або просто жахливо.
- Або просто банально, - Каелі гортає нижче. - У нього рейтинг шість з десяти.
- У них всіх такий рейтинг.
- Справедливо, - він робить скріншот і надсилає в їхній з Ліас груповий чат. У Еніса вібрує телефон на столі.
Каелі починає відчувати запах вершків і спецій, що розтікається по квартирі, сідає і спостерігає за братом з-за спинки дивану. Еніс зосереджено помішує щось на сковороді - напевно, соус до м'яса, яке прямо зараз запікається в духовці.
Каелі любить, коли в нього є час і бажання заморочитись і приготувати щось цікаве. Роки життя з Ліас в університеті минули недаремно; не те щоб Еніс не вмів готувати раніше, але в неї в голові і в нотатках уже тоді було якесь невичерпне джерело різноманітних рецептів, які вона випробовувала на всіх, хто потрапляв під руку. Частину з них він використовує й досі.
Каелі пропонував допомогти, але Еніс виштовхав його з кухні - наскільки це можливо в квартирі-студії. Сказав, що впораєтьсмя сам, і відправив його обирати фільми. І зараз Каелі бачить, наскільки брат занурений в процес - для нього це щось медитативне; і, насправді, він тільки радий, що готування відбувається без його участі.
Телефон вібрує повідомленням - спершу Каелі думає, що це Ліас. Але телефон Еніса мовчить, і він вмикає екран в передчутті поганих новин.
"Мені треба піти через півгодини. Форс мажор. Вибач", - світиться повідомленя від Ніка - його другого бариста, з яким він спілкувався кілька годин тому і який обіцяв, що без проблем допрацює сьогодні зміну і сам закриє кав'ярню.
- Блять, - видає Каелі, втикаючи на повідомлення. Він обіцяв Енісу. Але блять. Чорт. - Нік злився. Як завжди. Блять, на що я взагалі розраховував?
Це відбувалось далеко не вперше - Нік часто переносив зміни в останній момент, або запізнювався, і Каелі звільнив би його давно, якби у нього був хоч хтось на заміну. Кав'ярні ще немає навіть півроку, бариста постійно змінюються; Нік принаймні готує нормальну каву і лишає чисту кав'ярню в кінці зміни, тому Каелі терпить його форс-мажори вже півтора місяці.
Але сьогодні це жахливо, жахливо невчасно.
- І до котрої він мав працювати? - уточнює Еніс, а Каелі чує по голосу, що він засмучений. Але він не може закрити кав'ярню через півгодини. Все ламається. Знову.
- До восьмої, - він закусує губу. - Я можу закритись о сьомій. Пів на сьому, якщо вийде. Але раніше… Не знаю.
Еніс відповідає не одразу. Каелі почуваєтсья жахливо; падає назад на диван і втикає на повідомлення.
"Завтра все в силі. Обіцяю", - дописує Нік, і Каелі бореться з бажанням послати його нахуй.
чотири години тому
Набережна тиха і порожня - нормальні люди в такий час готуються до свята, а не лазять холодними вулицями, але Ліас цьому лише рада. У неї рідко випадають такі вихідні - коли жодних планів аж до вечора, можна прокинутись пізно і спокійно гуляти з Айні, скільки захочеться.
Коли Ліас брала цуценя, вона думала, що про пізні підйоми можна забути. Їй казали: ретривери активні, вона буде носитися з самого ранку. Але активною Айні була лише в дитинстві; сьогодні вони разом прокинулись в пів на дванадцяту, собака у Ліас в ногах. Спершу вона категорично забороняла їй залазити на ліжко, але гра в сувору господарку вичерпала себе за кілька місяців. Насправді Ліас подобалась тепла вага на ковдрі, і як Айні потягується і підставляє пухнастий живіт, коли помічає, що хазяйка прокинулась.
Еніс каже, що вона її розбалувала. Ліас абсолютно все одно, і вона навіть не сперечається.
Вони повільно прогулуються вздовж ріки. За роки університету Ліас ні за чим не скучила так сильно, як за цією близкістю води. Вона думає, що хотіла б якось пожити біля моря - слухати шум хвиль і гуляти з Айні безлюдними зимовими пляжами у вихідні.
Але зараз у неї є лише ріка і засніжений парк, в якому ані душі тридцять першого грудня. У Ліас в руках термос з гарячим шоколадом - навчена досвідом, цього разу вона купила герметичний. Айні смикає повідок; вона відпускає її носитись по недоторканому після нічної хуртовини снігу. І сподівається, що тонкий поламаний шар льоду зупинить собаку від ідеї поплавати, якщо така виникне у її не дуже розумній, коли це стосується водойм, голові.
Ліас спостерігає за нею, відпиває гарячий шоколад та ховає ніс у шарфі, коли приходить повідомлення від Еніса.
> Ти не повіриш.
Вона стягує перчатку, набирає відповідь:
> Він знову в кав'ярні?
В якийсь момент робити ставки, скільки разів Каелі зірветься в кав'ярню в свій вихідний, стало їхньою маленькою традицією. Цього разу перемогла Ліас. Не сказати, що її це сильно радувало.
> Ага. До вечора.
> Чортів Нік
> Чортів Нік
Ліас піднімає голову - і розуміє, що собака зникла з поля зору. Вона оглядається і встигає помітити хвіст поміж кущів біля води.
- Айні, ні!
- Можу запропонувати вінок, - говорить продавчиня. - Він з ялинкових гілок.
Лер відмовляється, і вона дивиться на нього співчутливо. Це вже третій магазин - у перших двох з новорічно-різдвяного лишились лише кілька гірлянд та напівпорожні полиці з ялинковими прикрасами. Ситуація починала здаватися безнадійною.
Він виходить з магазину і зупиняється біля дверей, розглядаючи мапу в телефоні. Абсолютно незнайомий район лише ускладнює ситуацію, окрім положення магазинів доводиться вивчати ще й транспорт, на якому можна до них дістатися.
Він знаходить ринок всього в двох зупинках - судячи з фотографій, ялинки там бувають, хоча фото і зроблено два роки тому. І воно абсолютно не гарантує, що вони досі будуть там напередодні Нового року.
Лер сідає в автобус, ні на що особливо не розраховуючи; пише повідомлення Заку - раптом в їх з Аланом районі ситуація краща. Дивиться, як за вікном пропливають незнайомі квартали і думає, наскільки дивно буде за пару годин заявитись до батьків близнюків за ялинкою - у них точно стара лежить десь у коморі - якщо він так нічого і не знайде.
Коли телефон вібрує, Зак спочатку ігнорує повідомлення. Думає, що це знову Емілі, яка цілий день шле фото з Португалії. Вона полетіла святкувати Новий рік з сестрою, звала з собою Зака, але у нього якраз привалив цей новий проект. Замовник з Китаю, і йому абсолютно все одно на переддень Нового року. Йому потрібна робота от просто зараз, а ще краще вчора. Але платив добре; Зак навіть поставив подвійний тариф за святковий день - дуже сподівався, що той відмовиться, і в нього сьогодні буде вихідний. Але замовник погодився, і довелося все ж таки працювати.
Словом, тижнева поїздка в Португалію була зараз зовсім не в тему.
Емілі полетіла після Різдва, яке вони відсвяткували з її родиною, і тепер кожен день Зака проходив з фоторепортажем з околиць Лісабона. Емілі скаржилася на погоду; в Португалії, звісно, тепліше, ніж у Франції, але дощі і вітер все псували.
"Злітаємо навесні, - писала вона. - Разом."
Зак відповідав, що злітають обов'язково; але Емілі ще не знала, що на весну у нього заплановане дещо цікавіше. План, заради якого він вже декілька тижнів дивиться готелі на Кіпрі, і обирає каблучку з анонімної вкладки браузера - контекстна реклама іноді буває ще тією проблемою.
Коли телефон вібрує знову, Зак все-таки перевіряє його. Емілі надіслала чотири фотографії, але він змахує їх поки, помічаючи повідомлення від Лера. Який тим часом доїжджає до ринку і блукає в сутінках між зачиненими лавками.
Зак пересилає повідомлення Алану. Вставати лінь, а кричати не має сенсу - брат, напевно, в навушниках, як завжди. Той заглядає в кімнату через кілька хвилин, каже:
- Я не уявляю, де шукати їм ялинку в такий час.
Зак знизує плечима.
- В крайньому випадку, привеземо свою. Можна навіть не розбирати.
Алан сміється; їхня ялинка - штучна, тридцать сантиметрів висотою, обмотана різнокольоровою гірляндою на батарейках. Зак купив її в перший рік, коли вони сюди переїхали - просто щоб хоч щось стояло. Казав, наступного року знайдуть щось краще, але минуло два роки, і ялинка якось прижилась.
Їм обом завжди було плювати на різдвяні свята - раніше це завжди означало пафос і купу незнайомців в домі. А потім з'явились Лер і близнюки - і показали, як може бути інакше. Що Новий рік може бути в колі друзів, домашнім і затишним. Що можна годинами ходити по магазинах, вишукуючи найцікавіші прикраси, або обираючи подарунки - не тому що так треба, а тому що щиро хочеш знайти щось таке, що зробить цих людей щасливими.
Заку подобається свято, яке вони створюють навколо себе, і приємно бути його частиною. Але до свята як такого він так само байдужий.
Алан йде - каже, що зазирне у торговий центр, якщо там ще хоч щось відчинено. Що не факт, але спробувати варто. Зак чує, як за ним зачиняються двері і повертається у замку ключ.
А через декілька хвилин звук повторюється, і спершу він думає, що Алан просто щось забув. Він смикає двері, ключі із дзвоном падають на плитку; матюкається, грюкає дверима і кличе Зака таким знервованим голосом, що той на мить починає хвилюватися.
Алан стоїть у коридорі, у витягнутій руці - брудний чорний клубок, в якому Зак ледве впізнає кошеня. Зовсім маленьке; він тримає його в долоні, ще трохи - і пальці зімкнуться навколо крихітного тільця. Тримає обережно, наче боїться стиснути надто сильно. Зак помічає, як тремтять у нього руки.
- Я не знав, що в ним робити, - говорить Алан, у голосі - наростаюча паніка. - Він лазив там в снігу один, ти б бачив, як він в нього провалювався. І волав. Я би навіть не помітив, якби він не волав, - наче на підтвердження його слів, кошеня пронизливо нявчить. - Нам не можна його, але ж він помре там, я не міг його лишити. Я не знаю, що з ним робити, - повторює він. Дивиться на кошеня; те нявкає знову, смикає лапами. Алан підставляє другу руку.
- Що робити, - видихає Зак. - Везти в ветеринарку. Якщо хоч одна працює тридцять першого грудня.
Він повертається в кімнату, захлопує ноутбук і йде збиратись.
Китайському клієнту доведеться зачекати.
три години тому
Стася заходить до кав'ярні - і її одразу огортає теплом і ароматом пряного какао. Тут людно, як на передноворічний вечір; Каелі за стійкою, як завжди - іноді Стасі здається, що він тут живе, а другий бариста їй наснився.
- Каву. Міцнішу. Будь ласка, - просить Стася, і він дивиться на неї здивовано.
- Що сталося, що ти вирішила перейти на фільтр?
Вона дзеркалить погляд.
- Боже збав, я мала на увазі капучіно.
Він не може стримати сміх.
- Окей, я запам'ятаю, що в тебе означає "міцніше".
Поки він готує, Стася розглядає вітрину з десертами. Особливо - випічку з листкового тіста, з такими красивими шарами, що аж заздрісно.
Її листкове тісто уперто ігнорувало той факт, що воно листкове, і злипалось в один комок. Спершу вона думала, що недоохолодила його. Потім - що помилилась в пропорціях; почала додавати масло, і стало ще гірше.
- Просто купи готовий, - запропонував тоді Стас. - Я нікому не скажу.
Він змовницьки підморгнув, і, на жаль, встиг ухилитися від тичка ліктем; Стася не збиралась здаватися так легко.
Але в магазин все ж довелось вийти - за готовим тістом, бо на другу спробу вже не лишилося ані сил, ані часу охолоджувати його ще дві години.
- Є з шоколадом, вишнею та мигдальним кремом, - каже Каелі, коли помічає, куди вона дивиться.
- Сподіваюсь, не одночасно, - він піднімає брови, мовляв, як ти до цього додумалась. - Хочу вишневий.
На якийсь час стає шумно - Каелі збиває молоко. Коли звук стихає, Стася запитує:
- Ти колись готував королівський пиріг?
- Ні.
- І не треба. Повір, просто не треба.
Він піднімає брови в німому питанні - очікуванні подробиць. Стася кладе шопер на найближчий столик, попутно розповідаючи про зрадницьке тісто, якому то надто тепло, то руками його забагато чіпали, то розкатали не достатньо, то надто сильно.
Каелі малює розетту на її каві, виставляє чашку і тарілку з випічкою на стійку; а потім, подумавши, забирає все і підсідає до неї за стіл.
Тістечко дійно виявляється дуже смачним. Начинки багато - Стася таке обожнює; розглядає надкусаний десерт, захоплюючись ще більш "листковим" виглядом тіста всередині.
- Сподіваюсь, з цим вийде щось, - вона киває на шопер. - Або це буде просто пиріг з мигдальним кремом.
- Принось спробувати, - каже Каелі, і Стася питає абсолютно серйозно:
- І до котрої ти сьогодні?
- Планую до сьомої максимум, - він дивиться на годинник. - Сподіваюсь. Але взагалі, я пожартував, - додає він.
- Пізно, - усміхається вона. - Доведеться пробувати. Я постараюсь встигнути.
Вона допиває каву; в кав'ярню заходить пара, і Каелі доводиться повернутись за стійку. Стася махає йому на прощання і зникає за дверима в дальньому кінці залу - кілька днів тому Каелі показав, що так можна потрапити одразу в під'їзд, не виходячи на вулицю. Це було зручно, і дозволяло відчути себе трохи особливою.
Піднімаючись сходами на третій поверх, Стася твердо налаштована на другий раунд війни з тістом.
Стас закидає ноги на підлокітник великого офісного крісла, притуляється головою до спинки. Єдиний предмет меблів, який він забрав з батьківського дому - Стас обожнює це крісло за те, що в ньому можна сидіти в сотні різних поз, і воно завжди залишається зручним.
В домі незвично тихо; він навіть музику вимкнув, новорічні пісні неочікувано різко задовбали. Можливо, йому потрібна ця тиша і пауза - від музики і від готування. Стас ненавидить це - постійно вологі руки, продукти, що липнуть до шкіри, і відчуття жиру між пальцями. Гумові перчатки він також терпіти не може - тому з двох зол доводиться обирати перше.
Гудки в телефоні затягуються, і на мить він думає, що дзвінок так і залишиться без відповіді. Але Анісса бере слухавку на останньому гудку.
- Привіт.
- Привіт, - голос на тому кінці трохи здивований. - Все гаразд?
- Так, все чудово, - Стас відштовхується однією ногою від столу, і крісло починає повільно обертатись. - Хотів дізнатись, як ти.
- Додивляюсь третю Залізну Людину. Далі по плану Месники і Вартові галактики.
Стас посміхається. Анісса говорила кілька днів тому, що в новорічну ніч збиралася влаштувати собі марафон усіх фільмів Марвел. Що завгодно, аби забути, який сьогодні день; раніше вона завжди святкувала Новий рік з братом. Раф загинув на Евересті у жовтні, і цього року свята ставали болісним нагадуванням.
- Точно не хочеш відсвяткувати з нами? - питає він в черговий раз; він знає відповідь, але все одно почувається погано, що вона буде сама в новорічну ніч.
Анісса видихає.
- Ми ж говорили про це.
- Так. Я знаю. Добре, - Стас відштовхується від столу знову, але цього разу невдало - замість повороту крісло виїжджає на середину кімнати. Зі свого положення він більше не може дотягнутися до жодної опори. - Може, я приїду тоді?
Він знає відповідь, і вона знає, що він знає. Але Анісса відповідає все одно:
- Не треба. Повеселися там.
- Обов'язково.
Стас почувається паршиво. Останніми місяцями часто так; він знав Рафа багато років, вони дружили ще зі школи - катались разом на скейтах, - хоч і мало спілкувалися в останні роки. Його смерть вдарила по ньому теж, але Аніссу вона надламала сильніше за всіх. Іноді здавалось, що вона висить над прірвою без страховки - тільки ментальною, на відміну від брата. І Стас боявся стати останнім камінцем, який трісне під її долонею.
Він хотів розійтись ще до всього - але не встиг їй сказати, а тепер боїться. Боїться, що це її доламає - і нескінченно вариться в почутті провини, бо почувається брехуном. Обіцяє собі, що скаже, коли момент буде слушний, але він все не настає. Вони ж можуть лишитися друзями. Вони вже давно - більше друзі, ніж коханці, так яка різниця, якщо не зміниться майже нічого.
Але що як - що як вона бачить все інакше. Раптом розрив зробить тільки гірше.
- Просто поговори з нею, - казала Стася.
"Просто" - чути таке від сестри, у якої особисте життя завжди в категорії "дуже складно", було трохи смішно.
- Тільки не зараз, - додала вона. - Після свят, напевно. Пройшло достатньо часу. І краще так, ніж якось… Негарно.
- Негарно?
- Ви ж зв'язуєте один одного, - спробувала пояснити вона. - І якщо ти, або вона, хтось з вас зустріне когось іншого, це буде… Ну, незручно. Виглядати як зрада, коли це не так. Навіть якщо не для вас, то для іншої людини.
Стас тоді лише знизав плечами. Стася мала рацію. Але водночас… Все було складно. Вона вислуховувала його сумніви годинами, висловлювала свої думки, але давала йому самому дійти до рішення. Іноді це було схоже на розмови з самим собою; іноді вони просто мовчали, і це також було схоже на розмову. Зі Стасею завжди було так. Насправді, їй не треба було нічого пояснювати. Стас намагався домовитися з собою.
Він не уявляє, що робив би без неї.
- Я не дивився останніх Вартових, до речі, - попереджає Стас. - Тому чур без спойлерів.
Анісса сміється.
- Доведеться подивитись. Не впевнена, чи зможу стриматися.
Він обіцяє собі поговорити з нею після свят. Можливо, прямо наступної зустрічі. Так. Точно.
- Я спробую. З прийдешнім, - Стас чує, як відчиняються вхідні двері - Стася повернулась з магазину пізніше, ніж він очікував.
- З прийдешнім, - відповідає Анісса і кладе слухавку.
Леру нарешті посміхається удача. В дальній частині ринку він знаходить лавку з ялинками - продавець вже готується закриватись, і не знає ані слова французської. Лер купляє одну з останніх - перев'язана мотузками, вона височить майже в його зріст, і він лише сподівається, що ялинка поміститься у виділений їй кут у кімнаті.
Він пише в чат радісну новину, поки чекає таксі, а потім вони з водієм майже двадцять хвилин намагаються завантажити згорток на верхній багажник.
Коли від приїжджає додому, вже зовсім темно. З кав'ярні ллється тепле світло, Лер бачить Каелі за стійкою; той помічає його і махає. Лер махає у відповідь, намагається згадати, чи бачив хоч раз кав'ярню без нього за ці два тижні. У нього є кілька хвилин подумати про це, доки Стас спускається, щоб допомогти з ялинкою - і завмирає, повільно усвідомлюючи масштаб.
- Я не питатиму, де ти її дістав.
- В парку викопав, - усміхається Лер.
- Я ж казав, що не допхаєш.
Він лише фиркає.
- Я майже впорався.
дві години тому
- У нас проблема, - каже Стася.
Завширшки ялинка виявляється величезною - довелося посунути комод, щоб вона помістилась в кут, куди вони планували її поставити. В кімнаті тепер пахне хвоєю, і це нагадує Леру Різдво з дитинства, коли вони ще купляли живі ялинки щороку. Потім батьки вирішили перейти на штучну; він усе одно випрошував живу собі в кімнату, маленьку, але ці ялинки були не зовсім справжніми. Зібрані з гілок, вони ніколи не пахли так яскраво, як жива, а через декільна днів втрачали і цей слабкий аромат.
Леру подобається думати про те, що він буде жити в цьому запаху найближчі тижні. Прокидатися і засинати з ним; навіть той факт, що доведеться нескінченно підмітати голки, не надто його засмучує.
- Хтось здивований? - знизує плечима Стас, розпаковуючи коробку з іграшками. Вони планували, що ялинка буде меншою рази в три, і купили невеликий набір. - Може, з гірляндою і нормально вийде.
- От я про це, - Стася потирає перенісся. - Я щойно зрозуміла. У мене немає такої великої гірлянди.
Кілька хвилин вони просто дивляться один на одного в тиші.
- Там були гірлянди, - повільно каже Лер. - В магазинах. І іграшки, до речі, теж.
- І до котрої ці магазини працюють? - ставить резонне питання Стас.
Лер лише знизує плечима.
- Не пам'ятаю.
У Стасі дзвенить таймер, і вона йде виймати пиріг з духовки.
- Я можу сходити, - пропонує Стас, і Лер підозрює, що в нього лишились якісь незавершені справи по готуванню, але не протестує.
На годиннику майже сьома. За вікном темно і знов починається снігопад, а вдома тепло, пахне хвоєю і випічкою, і новорічні пісні грають з колонки вже по невідомо якому колу. Леру настільки не хочеться виходити на холод знову, що пропозиція Стаса звучить дуже привабливо.
- Мені потрібна твоя допомога, - говорить Стася, коли за братом зачиняються двері. Лер, заінтригований, йде за нею на кухню. - Я збиралась прикрашати марципановими фігурками, але забула купити. А сьогодні їх вже не було. Тому я взяла це, - вона виставляє на стіл три пляшечки харчових барвників.
- Ти пропонуєш мені помалювати на пирозі? - уточнює Лер.
Стася усміхається.
- Унікальна можливість! Випадає раз на ніколи.
Він з сумнівом дивиться на пляшечки. Червоний, синій і зелений; Лер бере одну, розглядає її ближче. Фарбник рідкий - раніше він думав, що вони бувають лише порошками.
- Йому зараз треба охолонути, - продовжує Стася. - Я поки зроблю крем, а ти, не знаю. Придумай малюнок.
- Чому я? - питає Лер. - Ти і сама можеш намалювати.
- Тобі я довіряю більше. Я сьогодні вже зіпсувала тісто.
Він не встигає нічого відповісти - Стася вмикає блендер. Лер йде в кімнату і повертається з пензликами і телефоном, в якому на ходу гортає Пінтерест. Дизайни миготять один за одним: надто складні, то з марципаном, то зі шматочками шоколаду, то з якоюсь блискучою посипкою, якої у них також немає.
- Щось просте, - каже Стася, коли він відкриває вже третій туторіал на Ютубі. Лер не може зрозуміти, як фарбник поводитиметься на кремі. - У мене всього один мішок.
- Я і не намалюю мішком, - зізнається він. Запускає наступне відео; чомусь усі вони передбачають, що в нього обов'язково є з десяток інструментів, а не один кондитерський мішок і три пензлики різних розмірів.
Стася обережно розрізає пиріг і заповнює кремом простір між коржами. Лер приносить папір і ручку, і тепер намагається малювати різдвяну омелу. Виходить наче непогано, але це на папері, і він зовсім не впевнений, що на кремі вийде так само.
- Намаж сюди трохи, - просить Лер, протягуючи Стасі блюдце, коли вона готується вкривати пиріг кремом. Вона слухняно маже; він розрівнює поверхню ложкою та бере в руки зубочистку.
Він відчуває на собі зацікавлений погляд Стасі, коли малює контури листя та ягід, а потім тягнеться за пензликом. Стіл вже завалений різнокольоровими серветками - Лер з'ясовував, наскільки насичений у фарбника колір. Виявилось, що дуже, тому ще два блюдця виконують роль палітри - він лише сподівається, що вони після цього відмиються.
Перший листок виходить трохи розмитим; Лер поправляє контури зубочисткою, робить їх глибшими, але малюнок це не рятує. Зате другий виходить краще. Стася спостерігає, як зачарована; раніше Лер терпіти не міг, коли хтось зазирав йому через плече під час малювання. Але за роки дружби звик, і перестав лажати під її поглядом.
Стасі завжди подобалось дивитися. Що в чотирнадцять, коли вони щойно подружилися у художній школі, і в неї не виходило майже нічого, що тепер, коли вона і сама малює не гірше за нього. Вона каже: я просто люблю спостерігати за тобою, і чомусь це приємно. Леру подобається, коли вона дивиться.
- Вау. Просто, вау, - говорить вона, коли він закінчує. На блюдці тепер красується трилиста омела. Один лист кривуватий, і червоний з зеленим ледь змішались по краям ягід.
Лер знає, що можна краще. Намагається обережно розділити краї, але лише змішує кольори ще сильніше. Стася задумливо прикусує щоку зсередини.
- А якщо пофарбувати решту? - вона киває на кондитерський мішок, в якому залишилось зовсім трохи крему. Стася не прибирала його - на випадок, якщо Леру знадобляться ще "чернетки", або якщо доведеться перекривати невдалий малюнок. - В червоний. І просто видавити поверх ягід. Ще й об'єм буде.
Він знизує плечима.
- Можна спробувати. Але мені здається, що все розпливеться за кілька годин.
- Ми з'їмо його за кілька годин, тому плювати.
Малюнки на пирозі виходить трохи кращими, і об'ємні ягоди дійсно виглядають непогано. Але за той час, поки Лер малює, на блюдці починають розпливатися навіть "вдалі" листи.
- Добре, - підсумовує він, - це було очікувано.
- Може, холодильник його врятує, - з надїєю каже Стася. - Крем трохи застигне, - вона ховає пиріг, а потім видає: - Треба його якось гарно сфоткати. Пока не розплився.
Вона вручає Леру порожню тарілку - щоб було на чому вибудовувати кадр, поки пиріг охолоджується зайвих пару хвилин, і вони йдуть у вітальню. Стася розкладає коротку дротяну гірлянду з зірками на ялинці - посередині, де вона найгустіша. Пояснює:
- Хай вона світиться хоч для фото.
Лер погоджується, і додає до гірлянди кілька червоно-золотих кульок з коробки. А потім вони майже десять хвилин виставляють кадр, поки Стасю не починає влаштовувати результат.
- Отак її тримай. Трохи нижче, - командує вона. У Лера починають терпнути руки, але він здогадується, що скаржитись немає сенсу. - Супер. Зараз швиденько сфоткаємо, і все.
Лер готується до довгої фотосесії, але на його подив, їй дійсно вдається впоратися за пару кліків. Він повертає пиріг у холодильник, і Стася йде на за ним, гортаючи фото на ходу.
- Мені подобається. Нікому не скажемо, на що він стане схожий за пару годин, - вона змовницьки підморгує йому, наче їй зовсім не прикро, що пиріг, у який було вкладено стільки сил, імовірно не протримається красивим довго.
- Шкода, насправді, - озвучує думки Лер; вона жартома штовхає його ліктем.
- Та нічого. Ти думаєш, я не підозрювала, що так буде, коли купляла ті фарбники? Зате це було весело, - Стася посміхається йому, і він не може стримати посмішку у відповідь.
- Так. На пирогах я ще не малював.
- Все трапляється вперше. Я завжди знала, що ти талановитий в усьому.
- Перестань, - Лер знає, що похвала не зовсім заслужена. Результат його малювання цього разу важко назвати вдалим.
- Ні, справді, - Стася дивиться на нього, і в її погляді - сміх навпіл з серйозністю. Дивовижний коктейль. - Дякую. Ти найкращий.
("Я люблю тебе", - майже зривається з язика, але вона себе зупиняє. Зараз зовсім, зовсім не час.)
Ліас дістає штолен з духовки - запах, який і без того вже заповнив кухню, посилюється в рази. Він вийшов ідеальним - вона вже це бачить і дуже собою задоволена, коли мастить поверхню маслом і посипає цукровою пудрою. Фотографує перед тим, як відправити назад в духовку насичуватись і остигати.
Ліас гортає купу скріншотів у чаті - Каелі продовжує надсилати фільми, але вона знає, що він досі на роботі. Вона відправляє фото штолена, у відповідь майже миттєво отримує від нього емоджі з очами-серцями. Ліас думає - якщо у нього є вільний час, може, дійсно вийде закрити кав'ярню раніше.
Айні спить на дивані у вітальні, розтягнувшись вздовж спинки. Між лап, наче в обіймах - пошарпаний життям плюшевий заєць з очима-ґудзиками. Вона забрала її з розплідника з цим зайцем, і Айні досі його обожнює. У нього надірване одне вухо - Ліас вже кілька місяців обіцяє собі його зашити, коли буде час, а він все ніяк не знаходиться. Не забирати ж у собаки зараз улюблену іграшку.
Вона фотографує і її, відправляє в чат слідом; цього разу Каелі не відповідає так швидко. Ліас лягає поруч з Айні, заривається носом в м'яку шерсть. Та чхає - волосся хазяйки маже по морді; перевертається і солодко потягається, підставляючи живіт. Ліас лягає на нього щокою.
Коли вона брала собаку рік тому - другий курс інтернатури, нерви і безсонні ночі - всі казали їй, що це дурна ідея, що це безвідповідально, і вона не вибудує з нею контакт, що їй і на себе-то часу не вистачає. Еніс питав тоді - ти точно впевнена, що впораєшся?
Ліас не була впевнена ні в чому.
Але зараз вона лежить щокою на м'якій шерсті, відчуваючи, як кінчик лапи маже по маківці, і знає, що це було найправильніше рішення в її житті.
годину тому
- Принаймні його не треба годувати кожну годину, - каже Алан. - Я боявся, що треба кожну годину.
Вони сидять у машині, за вікном давно стемніло і посилюється снігопад. Довелося об'їздити пів міста і три ветеринарки, які відображались відчиненими на мапі, але зустріли їх темними вікнами і зачиненими дверями.
На четвертій спробі їм нарешті пощастило.
- Він би вже загинув тоді, - говорить Зак.
Кошеня сидить в Алана на колінах і старанно злизує вологий горм з тонкого стіку. Ветеринар сказав, що там багато вітамінів, але в клініці кошеня відмовилось їсти - а варто було повернутися до машини, і голод затьмарив страх.
- Треба лоток йому купити, - згадує Зак. - І все інше.
Алан киває. Про це він не подумав. Ветеринар видав їм невеликий пакетик сухого корму і декілька ось таких стіків; напевно, корм теж варто докупити. І що там ще потрібно котам.
Він знає, що треба дістати телефон і прогуглити, поки вони будуть їхати, але не може відвести погляду від кошеняти. Алан боявся, що він помре від переохолодження. Або від голоду. Або що у ковтунах у його шерсті, яку вони лише трохи протерли вологими серветками в машині, ховаються язви чи ще щось небезпечне. Кошеня здавалося таким тендітним і слабким; коли він сказав це ветеринару після огляду, той лише розсміявся.
- Все з ним нормально, - кошеня, наче в підтвердження, спробувало жваво уповзти зі столу. - Але йому пощастило, що ти його знайшов.
За вікном продовжувалась хутовина. Алан не міг зрозуміти, як кошеняті взагалі вдалося вижити. Може, його викинули лише сьогодні? Як взагалі можна було викинути це чудо в таку погоду?
- Сподіваюсь, у Лера немає алергії на котів, - голос брата перебиває думки, витягуючи в реальність.
- У нього алергія на сонце. Це взагалі інше.
Зак знизує плечима, будує маршрут у навігаторі та закріплює телефон у стійці. Він вже заводить машину, коли приходить повідомлення від ресторану - виявляється, це вже п'яте за останні декілька годин.
- Суші, - каже Зак. - Ми забули про суші.
Алан остаточно повертається в реальність. Ту саму, де Новий рік вже через чотири години.
- Блять!
Стася спускається в кав'ярню з пластмасовим контейнером, штовхає двері, ні на що особливо не розраховуючи. Каелі мав зачинитися давним-давно - але вона пам'ятає, що він часто затримується. Вона сподівається, що застане його, і в той же час - що все таки ні, бо це означатиме, що принаймні святковий вечір у нього пройде не на роботі.
Але двері піддаються. Каелі за стійкою піднімає голову - він майже закінчив прибирання, нові відвідувачі зараз зовсім не в тему. Але розслабляється, коли бачить Стасю.
- Я думала, ти вже все, - каже вона. Ставить контейнер з пирогом на стійку.
- Смачно? - питає Каелі.
Стася знизує плечами.
- Ми ще не пробували.
Двері відчиняються знову, і в кав'ярню заходить хлопець - Стасі здається, що вона бачила його тут раніше. На ньому розстебнута куртка і чорне худі з капюшоном, витягнутим поверх.
- Ти ж наче зачинявся? - питає він.
- Я в процесі, - Каелі киває на стойку. - Стася принесла нам королівський пиріг, але його ще ніхто не пробував. Стася, це мій брат Еніс, - представляє він їх.
- Там ще дизайн, - додає вона. - Лер малював. Але йому трохи погано.
- Леру? - підозріло уточнює Еніс.
- Дизайну. У Лера просто всі руки у фарбі. Але це його нормальний стан.
Стася згадує - вона точно бачила його тут кілька днів тому. Їй навіть в голову не прийшло, що вони з Каелі родичі. Риси обличчя, якщо придивитись, схожі, але зі світлим волоссям Еніса вони виглядають трохи інакше, ніж з темним волоссям Каелі. Хоча тепер, коли Стася знає, вона бачить, що вони схожі.
А ще - вона знає, куди дивитись, і бачить у Еніса зовсім трохи відросших темних коренів.
- Я якось не помічав, - каже Каелі, розвантажуючи посудомийну машину.
- Це тому що він перейшов у діджитал, - пояснює Стася. - Бачив би ти його в шістнадцять.
Еніс переводить погляд з нього на неї, наче намагається щось згадати.
- Доречі, а той хлопець з Твітеру…
Каелі сміється.
- Стас. Вони близнюки. Ага. Не питай.
- Не питай, - киває Стася. Аж тут до неї доходить. - Чекай. Стоп. Ти знав Стаса раніше?! Мені треба частіше заходити в Твітер.
- Тобі треба частіше заходити в Твітер, - погоджується він. Еніс спостерігає за ними, і Стася чекає питання про імена - всі ставлять його під час знайомства - але воно так і не звучить.
Телефон вібрує в кишені; Алан пише, що вони з Заком забрали суші і виїхали. Мали б ще години дві тому, Стася все думала написати, але й сама була зайнята і забула. Стас досі не повернувся. Писав, що магазини, в яких був Лер, вже зачинені, і що він шукатиме далі. Стася запропонувала зв'язати три маленькі дротяні гірлянди в одну, але вони домовились, що це крайній варіант.
Вона відповідає Алану: чекаємо; ховає телефон у кишеню.
- Добре, не буду більше відволікати. З прийдешнім.
- З прийдешнім - відзивається Каелі. - І дякую за пиріг.
зараз
Стася запалює свічки, які розставила по всіх поверхнях ще зранку. У кімнаті Лера горить лише настінний світильник, повільно блимає гірлянда на комоді, і ці свічки. Стася дивиться на вогонь, який дрижить від легкого протягу, і декілька хвилин не може відвести погляд. Красиво. Не вистачає, щоб сяяла ялинка - але вона вірить у Стаса і дуже сподівається, що брату вдасться неможливе. Знайти відчинений магазин о дев'ятій вечора у новорічну ніч.
У вітальні пахне хвоєю, і Стася рада, що зрештою все склалося саме так. Леру сьогодні теж вдалося неможливе.
А їй вдався пиріг. Новорічні дива все не закінчуються.
Вона запалює одну з великих свічок, коли лунає дзвінок у двері. На порозі - Зак і Алан, з пакетом суші і крихітним чорним кошеням під курткою.
На мить вона втрачає мову. Кошеня зовсім маленьке; вона відчуває під пальцями ребра і ковтуни на шерсті, а ще - гострі кігтики, якими воно вчіпляється в її тонкий домашній светр.
У Стасі ніколи раніше не було тварин. Колись вони зі Стасом випрошували у батьків собаку - обов'язково велику і пухнасту, якогось маламута. Чи сенбернара. Клятвено обіцяли вигулювати її зранку; мама після цього почала будити їх до школи на годину раніше. Відправляла гуляти в парк; тоді була пізня осінь, нескінченні дощі і туманні ранки. Ентузіазму їм вистачило десь тижні на два, і розмови про собаку на цьому закінчилися.
А тепер у неї на руках кошеня. І Стася не впевнена, чи готові вони до цієї відповідальності. Тільки переїхали, ще особливо не відчули, як це - жити самостійно, а тут ціла ще одна жива істота. Але Алан дивиться з благанням; обіцяє, що це на якийсь час, що вони з Заком знайдуть господарів. І вона готова спробувати. На якийсь час.
Брати йдуть, лишаючи їх з Лером дивитися один на одного в легкому шоці. І в цей момент повертається Стас. З її блакитним шопером з жовтим написом "Do epic shit", який без кінця сповзає з плеча. Він дивиться на кота, як на восьме чудо світу; не встигає спіймати лямки, і шопер зісковзує на сгин ліктя.
- У нас поповнення, - її сміх виходить трохи істеричним.
- Його треба помити, - каже Лер.
Кіт надривно нявкає. Чи то протестує, чи намагається привернути до себе увагу. А може, просто хоче їсти. Їм ще доведеться навчитися розуміти його сигнали.
Стася наче відмирає. Знімає кота з плеча - той намагається вчепитись кігтями в тканину і волає, вже очевидно протестуючи. Вона вручає його Леру - кошеня завмирає в нових руках - і йде до ванної шукати миску.
Сподіваючись, що в список речей для кота Зак і Алан не забули дописати шампунь проти бліх.
- Здається, вони в шоці, - коментує Зак, поки вони спускаються сходами. Алан киває.
- Їх можна зрозуміти. Я досі в шоці.
Вони стикаються зі Стасом на другому поверсі.
- Ви це куди? - питає він.
- Речі з машини забрати.
- Ви тільки приїхали? - дивується він. - А чого так пізно, щось сталося? - брати переглядаються, і він пояснює: - У вас такий вигляд, наче щось сталося.
- Нічого не сталося, - каже Алан.
- Сталася робота, - каже одночасно з ним Зак. А потім знизує плечима. - Ну, у кого що.
Стас дивиться на них підозріло. Його чекає сюрприз, але Алан не каже нічого, і Зак теж вирішує його не псувати.
Варто їм вийти на вулицю, як на Зака приземляються чиїсь лапи. Золотистий ретривер щасливо посміхається, стрибаючи навколо нього; хазяйка одразу ж відсмикує собаку.
- Айні, не можна! Вибачте, - вона посміхається Заку.
- Нічого, - відмахується він. - Можна?
Вона киває, і він обережно гладить собаку по голові; вона підставляється під пальці, піднімає голову. Алан стоїть поруч, руки в кишенях, і поруч з дівчиною так само стоїть світловолосий хлопець. Зак мимохідь думає, що вони схожі, можливо, родичі; а потім вони йдуть разом із собакою, і ця думка моментально вилітає з голови.
три години потому
Ялинка повільно переливається жовтими вогнями - Лер залипає на неї, намагаючись впіймати момент, коли режим синхронізується з гірляндою на комоді, але це все ніяк не відбувається. Навколо ялинки розставлені подарунки, п'ять стосів, на кожному - стікер з іменем.
Зак зі Стасом приносять глінтвейн - в прозорих склянках видно шматочки апельсину та палички кориці, а запах вже заповнив всю квартиру, змішуючись з хвоєю та цитрусовим ароматом свічок. Стіл уже накритий - королівський пиріг, порізаний на шматки, почесно стоїть у самому центрі. Малюнок трохи розплився, але в ньому й досі можна впізнати листя омели. Лер очікував гіршого.
Вони розставляють чашки, а тоді Стас приєднується до Стасі на краю дивану, де вона розмовляє з мамою по відеозв'язку. Їхні батьки поїхали кататись на лижах та святкують Новий рік у затишному котеджі посеред Альп. Тілліана розповідає, яка красива тут природа, і як красиво Неріет цілий день падав зі сноуборду, який він вирішив освоїти.
Близнюки розказують про пригоди з ялинкою; Лер перестає слухати, коли йому приходить повідомлення від Алека. Той вітає з прийдешнім Новим роком, і Лер вирішує запитати, де він святкує. Виявляється, Ліна витягла його на вечірку до якихось своїх друзів у заміський котедж.
> Лайновий алкоголь та лайнова музика
> Але тут так гарно
Він надсилає з десяток фотографій засніженого лісу і озера. Недоторканий сніг на березі натякає, що заради цих кадрів Алек забрів далеко - і приїхав ще засвітло. Лер усміхається - це в його стилі, та все одно питає:
> Ти серйозно приїхав на вечірку за півдня, щоб кілька годин лазити по лісу?
> Ага. Я ж не піду до лісу вночі, я не зовсім тупий
> Воно того варте
З цим Лер не може посперечатись. Він знає: Алек готов багато на що - і багато куди - піти заради хороших кадрів. Колись саме це їх і звело, і фотографії тоді також вийшли чудовими.
Лер пересилає фото Деріану. Той дзвонив ще дві години тому - він зустрічає Новий рік на острові посеред Індійського океану, і там він настане через п'ять годин після них. Острів Різдва; але до Різдва не встигла віза, тому прилетіти вийшло лише два дні тому. Коли дядько поділився цією ідеєю, Лер спершу вирішив, що це якийсь жарт.
- Може, ще Пасху відсвяткуєш на острові Пасхи?
Деріан тоді лише усміхнувся.
- Не варто мене недооцінювати.
І нехай з Різдвом не склалося, Лер вже кілька днів спостерігає в Інстаграмі фотографії тропічних лісів, заходів сонця на березі океану та квітчасті вбрання місцевих жителів. Красиво; але Новий рік в тропіках відчувається якось неправильно.
- Ти пропускаеш сніг, - повідомив йому Лер; він тоді стояв, спираючись на підвіконня в кімнаті Стасі. Зі світла - лише гірлянда над столом, а за вікном все продовжувався снігопад, і під вуличними ліхтарями це виглядало неймовірно красиво.
- Мені вже всі про це розповіли, - відповів Деріан, і Лер тихо розсміявся; дядько поїхав з Лілля ще на початку грудня, за тиждень до неочікувано зимової погоди. - Я чекаю фото, до речі. Хочу це побачити.
Лер сфотографував йому вид з вікна, коли вони попрощалися.
Він пише Ріду, відправляє йому фото їхньої ялинки і новорічного столу. Той надсилає у відповідь фото келихів з шампанським на тлі величезної пишної ялинки. Він зустрічає Новий рік зі своєю нареченою, на вечірці в якомусь пафосному готелі, але Лер знає, що брат віддав би перевагу чомусь більш камерному. Він майже впевнений, що це Алін хотіла на цю вечірку, а Рід поїхав за компанію. Але все одно пише:
> Повеселися там
Відповідь приходить майже миттєво.
> Загадаю опівночі тишу і спокій
Лер пам'ятає - в батьківській компанії тижні перед святами завжди напружені. Як і тижні після. І взагалі майже завжди. Він вкотре радіє, що зміг уникнути участі в цьому.
> Ну от. Теперь не здійсниться
> Я знаю. Це нездійсненні мрії
Лер пише батькам - це вже традиція. Вони не дзвонять один одному - лише на дні народження, або якщо відбувається щось важливе. Мама дзвонила, коли він отримав диплом. Батько не дзвонив жодного разу. Не те щоб Лер на щось розраховував, вони ніколи не були особливо близькими. Але він все одно пише їм обом. І знає, що мама відповість, хоча, імовірно, не одразу. Батько - навряд, але Лер все одно не може вмовити себе не писати.
Близнюки закінчують розмову; Лер чує, як Тілліана вітає всіх з прийдешнім Новим роком. Стася витягує руку з телефоном, щоб в кадр потрапити стіл і диван. Лер махає в камеру.
Алан сидить у позі лотоса, кошеня спить в кільці ніг.
Після миття, яким воно було категорично не задоволене, кошеня вирвалося з рушника і заникалось під диваном. Ніхто не розраховував, що воно вилізе звідти найближчим часом: вони поставили обігрівач - досушити кота хоча б так - і по черзі заглядали в щілину між стіною та диваном, світили ліхтариками, але чорного кота в темряві не зміг роздивитись ніхто.
Стася поставила миску з кормом поряд, і Алан не помітив, коли вона спорожніла. Він подумав, що кошеня вилізло поїсти і сховалось знову, але потім з кухні почувся крик - щось на кшталт "стій, куди!". За яким послідував гуркіт; чорна тінь примчалась з коридору, влетіла назад у щілину і щезла під диваном.
Виявилось, що кошеня примудрилося прошмигнути на кухню та перевернути тацю з тарталетками, які Стас розкладав майже годину сьогодні вдень. Врятували вдалося лише декілька штук, а з-під дивану кошеня насмілилось висунутися тільки через півгодини.
Близнюки й Алан якраз закінчили прибирати кухню, Зак сидів у вітальні, вигадуючи повідомлення клієнту, а Лер розмовляв з Деріаном, коли кошеня вирушило досліджувати ялинку. А точніше - нижню кульку, яка, на його думку, висіла якось криво. І взагалі була зайвою. Доки Зак помітив, що відбувається, він успішно підчепив кульку кігтем і стягнув з гілки; ялинка небезпечно похитнулася, а іграшка із дзвоном розбилась.
Коли вони прибігли на крики Зака, кошеня знов було під диваном - лишалося сподіватись, що без уламків у лапах. Тільки тепер до Алана дійшло, що вони забули купити йому хоч якісь іграшки.
Втретє воно вилізло, коли вони почали варити глінтвейн. Стася з Аланом нарізали фрукти, Лер слідкував за водою, що закипала зі спеціями, а Стас намагався знайти штопор по ящиках. Заку тоді як раз подзвонила Емілі - у неї Новий рік уже настав - і він пішов у кімнату поговорити з нею, а повернувся зі словами: ви всі маєте це побачити.
Кошеня сиділо в новорічній шкарпетці, підвішеній до ручки комода. Від кожного руху дзвенів маленький дзвіночок, пришитий в якості декору, і це явно змушувало його нервувати, разом з неможливістю самостійно вибратися з пастки.
Стася одразу потягнулась за телефоном - кошеня незадоволено нявкало, що його не біжать рятувати тієї ж секунди. Коли ж фото було зроблено, а кота врятовано зі шкарпетки, Алан був впевнений, що він зараз знову заникається. Але кошеня не стало; натомість застрибнуло на підвіконня і вляглося там, звісивши хвіст.
А тепер і зовсім переповзло на коліна - змерзло, напевно. Алан п'є гарячий глінвейн, тримаючи чашку однією рукою, а іншою легко поглажує тепер вже м'яку шерсть.
- Зовсім нічого не сталося, - каже Стас, підсідаючи до нього.
- Ну, - Алан знизує плечима, - майже нічого.
Він посміхається, піднімає погляд - і Стас всміхається теж.
- Можна?
Алан киває, прибирає руку, і він тягнеться до кошеняти. Той відкриває одне око, кидає погляд на Стаса і закриває знову.
- Врешті решт, тепер він ваш. Тобто, поки ваш.
Кошеня тихенько мурчить під його долонею, і Алан вкотре дивується, як він міг не бачити його так довго. Дивитися і не бачити цю дбайливість; Стас завжди здавався йому вихором, і ця енергія притягувала. Притягувала завжди, і Алан ховався від цього роками. Одного дня він вже обпікся таким і не хотів повторення.
Але останніми місяцями вони почали спілкуватися більше. Часто збирались в бібліотеці втрьох, сиділи з ноутбуками до самого закриття, а потім гуляли вечірнім містом і сміялись, сміялись, сміялись. Іноді Стас приводив Аніссу. І Алан бачив, як він дивиться на неї, цю ніжність і турботу в дрібницях - поправити шарф, підтримати на льоду, щоразу брати її улюблений чай з кав'ярні біля університету і пам'ятати, о котрій йде останній автобус до її дому.
Алан намагався не думати про це, однак щоразу кололо якоюсь тихою заздрістю. Чим більше вони спілкувалися, тим сильніше хотілось так само. Хотілося бути для нього кимось. Кимось більшим, ніж просто другом його сестри. Його тягнуло до Стаса, і це було так неправильно. У нього є дівчина, нагадує він собі щоразу, з якою він щасливий. Це так очевидно, коли вони разом.
Не кажучи вже про те, що шанси того, що Стасу подобаються хлопці, критично малі в принципі.
Він не говорив про це навіть Стасі. Більше ні. Колись - далекий перший курс, холодні підвіконня і гірка кава в паперових стаканах - Алан запитував її про нього. Стас вчився в іншій групі, і вони перетинались час від часу - на парах і вечірках, завжди в компаніях. Тоді вона сказала - не варто; напевно, в неї були причини. А потім були інші закоханості й інші люди, і Алан був впевнений, що його відпустило.
А зараз він ловить себе на думці, що теж помурчав би, якби Стас його торкнувся. І вкотре впевнюється, що ні. Не відпустило. Не відпустить. Катастрофа, з якою доводиться жити.
- Як назвете? - питає він; виходить якось сипло, Алан прочищає горло.
Стас знизує плечима.
- Час покаже.
- Ти дивись, ще почне відгукуватись на "кіт".
- А ще на "сонечко", "чудо", "маленький", і як його там ще сьогодні називали.
Алан усміхається. Кошеня перестає мурчати - засинає знову, і Стас забирає руку.
- За вдалі імена, - каже він, піднімаючи свою склянку з глінтвейном.
- Поки вони ще мають значення, - додає Алан.
Дзвенить скло - помітивши їх, решта приєднуються до тосту. До Нового року лишаються лічені хвилини.
В той же час поверхом нижче Еніс, Каелі й Ліас сидять напроти екрану, де з приглушеним звуком йде різдвяний фільм. Ялинка в кутку переливається різнокольоровими вогнями - раніше у них була маленька, настільна, але вони позбулися її, коли переїжджали. Нова височить у людський зріст - вони з Енісом прикрашали її більше години. Довелось виділити на це вечір, але Каелі сподобалось, незважаючи на втому - відчуття дому досі іноді било під дих. Дім, який вони створюють для себе і один для одного.
Стіл у них невеликий - м'ясо, кілька салатів, нарізка сирів, штолен, який привезла Ліас. І пару шматків королівського пирога Стасі, намальована омела на якому вже трохи розпливлася по краям.
- Для першого разу, дуже добре вийшло, - каже Ліас. Язик у неї зелений від фарбника.
- Я передам, - обіцяє Каелі.
Айні спить між ними на дивані; він машинально чухає її за вухом. Свій подарунок - заморожену форму з грецький йогуртом, бананами та арахісовою пастою - вона вже старанно вилизала, і це дуже її втомило. Тому тепер Айні спить вже другу годину і навіть не намагається клянчити їжу зі столу - Ліас назвала це справжнім дивом.
Свої подарунки вони також давно розпакували - як робили щороку, тому що який сенс дивитися на них під ялинкою декілька годин в очікуванні "правильного" часу. Каелі подобалась ця маленька бунтарська традиція. Вони з Ліас придумали її в перший Новий рік, який святкували разом - Еніс тоді поїхав назад в університет одразу після Різдва. А потім Ліас вступила туди ж, і привезла традицію з собою. Енісу вона теж сподобалась
До Нового року лишається всього декілька хвилин. Каелі ставить на паузу фільм та вмикає замість нього канал з таймером, поки Еніс наливає шампанське.
На екрані з'являється зворотній відлік.
59…
58…
Айні піднімає голову і кладе її Ліас на коліна, та запускає пальці в м'яку шерсть.
41…
40…
Стас надсилає Аніссі повідомлення "з Новим роком"; вона відповість аж через дві години, а він побачить повідомлення вже вранці.
26…
25…
Стася кладе голову на плече Леру, і він трохи нахиляє свою. Вони лежать один на одному, як сотні разів до цього, як тисячі разів після.
15…
14…
Кошеня злегка прикусує Алана за палець, змушуючи відсмикнути руку, і дивиться примруженим сонним поглядом.
8…
7…
Каелі нащупує руку Еніса і переплітає пальці. Той дивиться на нього з теплою посмішкою, і Каелі готовий потонути в цьому погляді.
3…
2…
1…
Під бій курантів Стас вже вкотре (востаннє) загадує сильно і взаємно закохатися. Стася загадує нормально захистити диплом. Алан загадує, щоб кошеняті знайшлися добрі господарі.
Зак загадує, щоб Емілі сказала "так".
Лер загадує, щоб справдилися їхні грандіозні плани на подорожі.
Ліас загадує залишитися працювати з Енісом після інтернатури.
Еніс, стискаючи долоню Каелі, загадує, щоб з кав'ярнею все вийшло.
Каелі не загадує нічого. Він перестав кілька років тому; були часи, коли щороку він загадував потрапити під машину чи якусь іншу швидку випадкову смерть. Тоді йому здавалося, що він на всій швидкості несеться в прірву, і це лише питання часу; а потім Еніс зупинив його. І в тот перший за багато років спільний Новий рік Каелі загадав, щоб вони лишилися разом до наступного, і щоб все просто було нарешті нормально.
І все було. І з тих пір він більше нічого не загадує.
Дзвенять келихи, за вікном починаються салюти; кошеня лякається, і Стас закриває вікно. Айні піднімає голову, оглядається насторожено, але Ліас гладить її між вух, і собака заспокоюється.
І починається новий рік. І всі вони, на обох поверхах, впевнені, що він буде найкращим.