Work Text:
Ентоні, ти мене чуєш? Настав вже час згадать найважливіше. Тож пам'ятаєш, ти той неймовірний вечір, коли ви вперше заговорили. Як вона всміхалася тобі, як вже тоді закралися думки, що це доля так показалась.
Ентоні, ти мене чуєш? Ми ще тільки розпочали мандрівку спогадами, що сплелися в нитку, найважливішу в мотузці твого життя. Тож далі же згадаємо про ніч, про зорями усіянеє небо. І вас двох, закоханих і молодих. Як ти її цілував, вона відповідала, а пожирав вас пристрасті вогонь. Як там, де свідками були зірки і час, вона сказала тобі так.
Ентоні ти мене чуєш? Вже майже все, тож згадаємо останнє. Ваш медовий місяць. Найкращий пляж, що тільки ви могли знайти, найкращий бо були ви тільки вдвох. І бачив ти, її як ту русалку у воді. А потім сталось найстрашніше. Русалка не попливла. А далі все було дуже швидко швидко. Її ти врятувати встиг, а сам ніби в розмитуму царстві цілу вічність потопав.
Твій час прийшов. На ранок знайдуть твоє тіло. Як хочеш знати, вона нікого не покохає, як тебе. Лиш вашу доньку, у її утробі, любов такая сильна жде. Тепер дай мені руку, я впевнена, не хочеш чути її ти плач. Ми підемо до царства серед зірок, що знаєш ти як рай. Ентоні, востаннє я питаю, чи ти мене чуєш? Твій час настав.