Work Text:
"...Але багато планет на ранній стадії, які утворюються навколо зірок, будуть викинуті, приреченими вічно блукати Всесвітом як вигнанці."
Ґоджьо Сатору був наче яскрава зоря, що з'явилась в магічному технікумі Токіо та почала притягувати до себе все навколо. Його поява на світ була таким самим спалахом, зародженням термоядерного явища. Ґето справді вважав, що знаходячись поряд з зіркою, йому судиться отримувати найбільше тепла. Усмішка Сатору обігрівала, його увага приділена Суґуру притягувала, як магнітне поле. Щось неймовірне, сильне, одночасно лячне та привабливе. Суґуру міг лише назвати себе планетою, одною з тих, що потрапила до системи з інших. Можливо, одна з найближчих, хоча б.
Вони були найсильнішими – так говорили обидва; так повторювали й інші. Нові учні, що були запальними новоутвореними світами, тільки-но формуються та потрапляють в оберемок всього нещадного у цьому світі. Хтось руйнується. Хтось залишається з кратерами битви; набуває нового та стає більшим ніж був. Бурливі зміни всередині та навколо. Їх юність мала бути такою: боротьба за існування та хапання за можливості. Крутитися у вирії, виходити з тіні на сонце після перемоги над прокляттям. Знову і знову, без кінця.
"В цьому світі все має безперервний процес перетворення", сказала Шьоко та повернулась до Ґето обличчям, тримаючи в руках запальничку. "Нікому не втекти".
Він тільки ледве помітно кивнув. Навіть колапс одного маленького світу не зупинить все навколо. Планети будуть все ще пробиратися крізь в’язкий диск із газу та грудкового пилу, який надав їм субстанції та форми, аби мати право на існування. Аби бути тут. Стати шаманом та прийняти свою долю.
Але йому здається, щось трапилося непомітно. Точніше, він пройшов багато, але його не зруйнували, не розбили на крихти. Тільки похитнули, змусили відчути страх та безсилля перед подіями. Як зіткнення з чимось, що викине тебе з планетної системи. Його відштовхує від цього закритого суспільства шаманів. Суґуру не тримається, дивиться, як все змінюється, стає меншим і непомітним. Зірка ошпарює, а він би й радий відсахнутися. Навіть вбігти від неї.
Суґуру сповзав у глибокий космос: один у своєму шляху, самостійний мандрівник, з втраченими зв'язками. Планета-вигнанець.
"Можливо, краще безпечно влаштуватися у світі, де ніколи не світить сонце."
Ґето Суґуру здавався дивним симбіозом з Сатору. Як подвійні зорі, що кружляють разом. За життя, де більшість бачить тебе лише страшною силою, чимось, що може вибухнути й знищити їх, Суґуру став йому кимось новим, близьким і рідним. І з усіх можливих варіантів, саме він став частиною балансу Сатору. Рутиною повсякденного життя.
В очах Сатору, де все навколо розмиті залишки енергії існування, бачити окреме та самодостатнє здавалося дивним. Люди більше як космічний пил навколо них, шаманів, непомітні самі по собі. Шамани ж щось більше, вище за ланкою, розвинутіше життя. На кінець, так бачили його шість очей. На це він спирався з народження.
Чи був він найсильнішим? Напевно, Сатору сказав би так. Чи були вони з Суґуру найсильнішими? Сатору відповідав так.
Всі навколо бачать це, відчувають, нагадують то тут, то там. Вони дует, що співіснує, заповнює порожнини один одного тим, чого не вистачає. Освітлюють інших.
"Дуже близькі подвійні зірки можуть обмінюватися матеріалом", прочитав Сатору вголос одну зі статей в енциклопедії з бібліотеки. Книга була вкрита пилом, тхнула сирістю, але все ж мала пристойний вигляд. "Зірка-компаньйон у подвійній системі може впливати на свого партнера. Невидима зірка може гравітаційно «тягнути» іншу", Сатору похмурився та гучно закрив книгу. Навіть якщо Суґуру менша зірка, що не сяє так само як він... Сатору не хоче думати далі. "Дурний символізм", подумав він та мотнув головою.
Через декілька років він повернувся у стару бібліотеку та відкрив енциклопедію знов. Коли Шьоко сказала "Можливо, ти занадто яскрава зоря, аби помітити зміни у своїй зірці-компаньйонці", він розізлився та пішов геть від неї. Ці слова були їдкими та гіркими, як запах сигарет Шьоко. Він помічав, не варто сприймати його за осліпленого своїм же світлом. Просто Сатору сам не... Не знав достатньо. Вважав, що це просто коливання, зміни енергії та все що завгодно, спричинене зовнішніми чинниками. Навіть, якщо хтось був настільки сильним та величним, що змусив їх змінити звичний ритм, хіба вони все ще не достатньо сильні?
"Чи можуть двійкові системи розпадатися? Так, якщо одна із зірок стає надновою або якщо відбувається близьке зіткнення з третьою зіркою."
Зуби Сатору заскрипіли. Пальці зім'яли сторінки. Одними вустами він промовив лайку. Тепер останні слова Суґуру кружляли в голові, тим самим виснаженим низьким голосом.