Work Text:
Хіба Поліна хотіла померти?
Той день був огидним. Не те, щоб її ніколи не висміювали й не підставляли в актовій залі - в актовій залі з купою школярів, їхніх батьків і вчителів - чи ніби вона вірила, що після літніх канікул на останньому році навчання щось зміниться… Ні. І виставляли, і підставляли, та й не вірила. На скоринці мозку було надруковано великими літерами, вважай що, вибито: вона - товста корова, тупа тварюка і головна жертва "11-б" класу.
Але перше вересня таки видалося огидним. І вона не була готова.
Вони обговорювали з другом, тобто з Лєрою - щоправда, часом зовсім не вірилося в їхню дружбу, бо ж навіщо президентці школи з нею щось обговорювати, щось у ній розуміти, щось їй радити? - яким може бути цей день. Поля завчила всю свою промову від першої літери до останньої крапки, чекаючи підступу з текстом - і це було. Вона готувалася, передбачаючи, але розкривши папку і побачивши перед собою чисті аркуші, все одно всередині завила від болю: "Яке зло я вам зробила? За що?" І немає на ці запитання відповідей.
А Лєру-друга вона якось запитала, і та теж повела плечима: "Не знаю". Справді, звідки справжньому другові знати. Цькування масове, усім класом, тут справа не в одній Лєрі, правда?
Навіть стосунки з Федею не рятували так, як планувалося. Краще стало - вона перестала бути "персоною нон ґрата"... Та й годі.
Та й годі - це все, що в неї є.
І більше нічого. Бо після того, як ще й Катя, з якою вона займалася з весни, прогнала її, сказившись, - треба визнати, займалася не з власної волі, а в рамках послуги за послугу, але ж згодом перейнялася симпатією, - у реальному житті не залишилося жодних якорців. Від Феді - тільки чужорідне тіло всередині Поліни й образа на розставання. Так, вони зустрічалися фіктивно - чи не смішно, що в житті Поліни і справжнього нічого немає - і його можна зрозуміти.
Але хто зрозуміє її?
День був огидним від початку і до кінця. Мати своїм вибухом поставила жирну крапку. Жирну. Смішно. Тому що в голові спливає низка висловів - асоціативний ряд: "Поля - товста корова! А ви її мамку бачили? Уся в неї! Хіба не жирніша? Та Поля такою теж буде! Мууууу*". О-гид-но.
Від себе. Від матері. Від оточення.
"У мене більше немає нікого, окрім тебе", - Поля затрималася на секунду, не знаючи, чи згадувати ім'я, і врешті зважилася, - "Лєро".
І після відправки страх - всеосяжний. Друг-Лєра можливо з неї сміється весь час, з її наївності і приреченості, а вона пише… таке. З чого взагалі вирішила, що вони подруги? Може, Лєра так вбиває вільний час та й годі?
Знову це "та й годі".
У Полі вже були моменти втрати контролю над своїм тілом, але швидкоплинні. Та, правда, навіть тоді варто було бити на сполох, йти до лікарів. Але ніхто - навіть друг - не радив їй такого.
Федя грав роль. Катя була занадто забита своїм світом і важкими обставинами. Мати - засліплена власним сприйняттям доньки, і бачила те, що хотіла і не інакше.
Друг... Напевно, просто знайшов собі когось, хто надто жалюгідний і зловдовольняв цим своє его. Це якраз дуже в дусі Лєри - виступати нібито благодійницею для тих (а це майже всіх), хто нижчий за неї статусом і бідніший.
У Поліни нікого не було і немає.
І нік "друг" просто тупа насмішка. Інакше б захистив(ла) хоч раз, вірно? А так - нікому вона не була потрібна.
Поля вмирала, не бажаючи цього.
Поля знову втрачала контроль. І тоді прийшла відповідь: "Ти маєш їм помститися".
Імовірно, так співпало, що виходом стала смерть.
Але мстити за життя - є ризик зворотної помсти, правда? А після смерті - вона вільна і її нікому не дістати. Нікому не ранити. Не зганьбити. Не підставити.
Тож вона втратила контроль, тому що... Хотіла вона мститися? Хотіла домогтися свого шантажем? Хотіла приховувати стільки всього від інших?
Хіба справжній друг не написав би щось втішне? Адже вона, напевно, чекала.
Так, все життя чекала когось, хто був би по-справжньому на її боці. Хто любив би її. Розумів би. Беріг.
Але накопичені біль, невдачі, чужий сміх, осуд і гнів матері тисли тепер на її плечі так сильно, що в голові не залишилося місця для власного голосу. Тож поступово цей гул з голосів став нестерпно-нерозбірливим шумом, згодом - тишею.
Контроль - зник. Рамки й заборони - теж.
Поля прийшла на дах.
Поля впала вниз.
Поля тепер вільна. І мертва.
А Поліна хотіла померти?
дата написання 25.11.19
поточна редакція 15.03.24