Work Text:
А що як усе не так просто? Руденко все думав про все, що сталося, думки не вщухали. Він готував план помсти Чупарському. Цей селюк наважився зайти в його святиню, в його дім, в брудних червоних кедах. Руденко довго не міг придумати план, хоча мав навіть компромат на свого одногрупника, мав фотографію сестри Андрія, яка була по вуха закохана в Остапа. Він все думав, в голову нічого не лізло, але помітив одну закономірність: Ості подобаються руді та низькі. Можливо йому не подобалася родичка Андрія саме через її зріст, навіть кнопка Руденко почувався ніяково поряд з величезною дівчиною. В голові туманилося, марилося, але не залишалося нічого, окрім як сісти в своєму улюбленому просадженому вельветовому червоному кріслі з скляним фужером червоного іспанського вина. Навіть не дивлячись на те, що він завжди пив білий брют, під імідж воно не підходило, він демонстративно також смакував солодке вино, що забрало в себе все сонце й тепло, якого не вистачало за вікном. Воно тепле, воно гріє, нічим не гірше за те іспанське сонце, ге ж? Думки жахливо плуталися, розпочиналися з цільного клубка роздумів, мали зв'язок, але не мали кінця, нитка здогадок буда немов безкінечною. Вони не мали точки, в якій би вони сходилися. Рішення немає, а цей клятий Остап нормально себе чухає. У нього завжди було якесь нове фото ворога, яке він постійно змінював, оновлював, але на дошці красувалося те саме фото, яке Руденко встиг зробити, коли Ості знов витягував їх з якоїсь сраки. На Стіні висіло щось дещо схоже, але там студент ледь посміхався, Ромі інколи навіть здавалося, що він насміхається, знущається морально.
- Довбаний Чупарський... - втомлено мне лоба хлопець і проклинає всіма можливими словами об'єкт своєї ненависті, а потім закриває очі, щоб не бачити ту пику й відсьорбує алкогольний напій, переходячи склянку. Те вино більше схоже на кров, коли його п'є Рома. Від нього несе чимось дивним, нелюдським, але він все ще людина, причому, багатий студент.
Чим йому так не вгодив Ості він не знав. Але він знав, що це його ворог. Навіть в Клубі Роми Руденка почалася балачка про те, що тут щось не чисто між ними, хоч Руденко намагався це особисто заперечувати.
По якійсь причині... По якійсь рудій низькій носатій причині... Він завжди опинявся поряд вчасно, неважливо що там і як там було. Юля була його очима, вона бачила все, чула усе, стояла за кутками, аби тільки почути, що говорить Остап, щоб потім написати Руденку. Де вона, там і він, з перервою в пару хвилин. Чупарський міг навіть не бачити шпигунку, проте вона його бачила прекрасно, завжди чекала чогось, завжди боялася підійти, соромилася. Коли вони познайомилися, вона була зовсім іншою. Вона так сильно була схожа на брата, навіть була менш сором'язливою. Вона була по-справжньому сміливою. Аж доки цього не побачив Рома, який все не міг угомонитися, хотів насолити хоч якось своєму одногрупнику. У нього цього ніколи не виходило, тому Андрюха з Ості почали жартувати, що той не приносить ніяких проблем, всі проблеми ото від іншого рудого хлопця з прекрасною гладкою шевелюрою. З того часу хлопець й задумав показати наскільки він може бути поганим. Йому треба бути повнішим, аніж він був до цього, та як це зробити - він гадки не мав.
Дивно розуміти, що ти ненавидиш хлопця своєї сестри без причини, але й він це відчував по-іншому. Він не ревнував, коли Юля гуляла з Чупарським, йому було все одно. Не все одно ставало, коли Чупарський опинявся в них вдома, прийшов в гості попити чаю. Його нагла пика красувалася за новим мармуровим столом, ті пухкі губи страшно дратували Рому. Кожен божий раз, коли Ості про щось думав або просто слухав, на шось ображаючись, він робив якісь смішні гримаси. Навіть коли був злим. Одного разу він прийшов в гості, так як вони з молодшою Руденко планували провести той залишок дня разом, й Юля пригостила його чаєм, й приблизно в цей самий момент на кухню увірвався злісний Руденко.
- Що ти тут робиш? - шипів юнак, після чого різко повернув голову до Юлі й став на неї уважно, навіть роздратовано, дивитися своїми зеленими очима.
- Я запросила його до нас, Ості посварився з?... - дівчина замовкла, не в стані згадати як звали того хлопця, з яким постійно ошивався її хлопець. Схоже, це було сімейне. Вона ще й брехала своєму братові, як він брехав їй. Це буде їх маленька побрихенька.
- З Андрієм. - кивнув Остап й почув радісне захоплене мугикання від Юлі, бо вона, хоч і з допомогою але змогла згадати ім'я друга.
Вона кивала й щось дуже швидко розказувала Ромі, але увага того була вся на Чупарському.
Ворог вдома.
Ситуація так собі, враховуючи, що тепер цей вилупок буде цю ніч в них. В родинному маєтку Руденків. Рому трясло, здавалося, що в нього сіпається око, але він намагався тримати себе в руках. На диво, трясло його не від злості. Тіло нестерпно нило, а коли Руденко й зовсім підійшов до Остапа, сперся на нього, то в нього з'явилося ще досить дивне відчуття в районі живота. Воно було таким легким, та лоскотливим, що хлопець скривився незадоволено. Збоку це виглядало так, наче він щось хоче сказати сестрі, але забув, й тепер кривляється при незліченних спробах згадати.
- Що таке? - озвався Ості - Намагаєшся пригадати свої грандіозні злобні плани на вечір? Ти вже як Андрюха стаєш, у нього теж таке лице, коли він щось задумує. Він мені потім зазвичай якусь шедевро-думку видає. - противно засміявся хлопець через спогади. Це й справді нагадувало йому його сусіда. Щось подібне вже було сьогодні зранку, якесь нестерпне дежавю.
- Якби не так, Чупарський. Ми ще подивимося хто буде сміятися останнім!
- Точно щось задумав, я ж кажу. - звернувся той до дівчини, все ще посміхаючись - З ним таке часто? Чи його Андрій вкусив? Ти не бачила?
- Ні, не бачила. - похитала головою Юля й продовжила дивитися на брата.
Він поводився досить дивно, навіть для неї, а він стояв в тілесній агонії поряд, він все вдихав аромати попраної нещодавно одежі й відчував як всередині все нестерпно тягнуло. Це запах чистоти, запах чогось нового. Він не звик до такого, сам він носив досить тяжкі парфуми, терпкі. Він дуже любив хвалитися собою, але коли люди до нього підходили, вони відчували лишень запах крові, меду, зеленої кави і кислої полуниці. Досить дивний п'янкий аромат для такого багатія як Рома, але йому подобалося і ніхто не смів заперечувати. Особисто Ості було все одно на запах, проте він одразу міг зрозуміти хто йде: спочатку йде тяжкий аромат, а потім з'являється руда чуприна Роми і розуміння приходу халепи. Вони з Юлею ще довго говорили, здавалося навіть, що вони скоро поцілуються на очах в Руденка. Ця розмова здавалася Ромі вічністю, Чупарський ніяк не замовкав, все белькотів про якийсь фільм, на який вони ходили з Юлею. Фільми був не стільки цікавим, як захоплюючим своїми спецефектами і драмою. Аби не хлопець, що розказав усьому залу спойлер, було б, звісно, цікавіше, але що вже. Розмову все ж наважилася перервати Юля, їй запропонували дівочий вечір, але й відмовитися вона не могла. Вона повідомила про це Ості, на що він криво посміхнувся й погодився. Вона не збиралася його виганяти, бо й до Андрія не дуже комфортно було повертатися, він, певно, зараз з якоюсь дівчиною тусується, їм би не хотілося, щоб їх обламав Ості.
- Отож ти... Пропонуєш мені - зробив він акцент на слові - ночувати з Ромою? - перепитав ще раз Остап й перевів погляд на задоволеного Руденка. Той чомусь посміхався так, наче він й справді щось задумав.
- Ну... Так, а чому ні? Ви ж вчитеся в одній групі, наче ладиком, то й без мене побудете. Не з'їсте один одного, думаю. Знайдете спільну мову, воно вам тільки на користь, хлопці. - кивнула та й посміхнулася.
Руденко сидів на своєму стільці, вже обдумуючи детально свої плани на вечір, він все думав як він може помститися Ості за все, що він зробив. Але в голові з'явилася краща думка, як помститися родичці також, так би мовити, двох зайців одним пострілом. В голові промайнула думка, раз Юлі не буде вдома, він буде намагатися забрати в неї хлопця собі. Звучало це досить безумно, навіть в голові у Роми, та безумнішим за безсенсову боротьбу за свою сестру, аби лиш втерти носа Чупарському, та ідея йому не звучала. Від свої думок він розплився, тупа, абсолютно тупа посмішка, пливла на лиці й затуманені зелені очі на нього дивилися так уважно, як ніколи не дивилися в житті. В нього навіть були широкі зіниці, такі, що сяяли рубінами при потраплянні світла, як у того шкодливого кота. Чомусь, Ості цього не помітив, коли пропонував глянути щось, присвятити залишок вечора перегляду якихось трешових шоу, або ще чогось. Авжеж, Руденко погодився, як він сказав, аби лиш поглянути як люди страждають. Змирившись з цим, вони й дивилися якийсь фільм.
Ості за половину перегляду якогось нудного фільму зрозумів тільки те, що Рома не такий хріновий як на людях. Він все ще був останньою сракою, але йому сподобалося як саркастично жартує Руденко, підйобуючи не тільки персонажів фільму, а й самого Ості. Він навіть жартівливо був клеївся до Чупарського. І от, сміх гостя не стихає, він заливається сміхом, поки Руденко вже затих після єхидного сміху, але він досі тримається близько до Остапа, тримає губи близ шиї, втикаючись носом в неї. Він слухає його, йому досі смішно з свого дивного жарту та вологого поцілунку в шию, та в жарті є лиш доля жарту, інше правда. Коли той заспокоюється, Рома його обережно затискає в куток дивана, щоб Остап його не злякався.
- Ні, я серйозно. - посміхається криво багатій й відхиляється від шиї, аби побачити ті перелякані очі. Проте замість переляку там легке нерозуміння, через що Рома зовсім трошки засмутився. Він очікував якоїсь яскравої реакції, як і завжди на людях, проте Ості поводився досить спокійно.
- Отож, це був не жарт? Гм, перепрошую - мнеться Чупарський, дивлячись на зелені очі в напівтемряві. Його абсолютно не засоромили чомусь поцілунки й те, що з ним поводилися не так, як звичайно. Рома його не любить, Ості про це знає, але йому все ще цікаво чому той до нього липне.
- Не перепрошуй, дебіл. Це був жарт. А в кожному жарті... - замовк Рома.
- ... Є доля жарту. Інше правда. - здивовано промовив Ості, нахиливши голову трошки вбік.
- Який розумний хлопець. Ти розумніший, аніж я думав.
- Значить, ти не жартував, коли казав, що вицілуєш мене? Я думав, що це дотепна пародія на героя серіалу. Я можу з тобою побитися об заклад, що ти не зможеш цього зробити. Ти не посмієш. - кивнув впевнено Остап й посміхнувся.
- Просто так це робити не прикольно. Що можеш мені запропонувати в обмін на мою відвагу? - Руденко посміхався безумно у відповідь, очікуючи відповіді. Коли відповіді не було, він продовжив - Можливо, заночуєш в моїй кімнаті? Юля скоро повернеться, але мені б дуже не хотілося тебе з нею лишати. Завоняєш її бідністю. Вона і мене, і тебе з'їсть, якщо ночуватимеш на нашому білому дивані. Ми знаєм яким ти можеш бути.
Остап знову нахмурився, скривився, хоча нічого нового він не почув. Рома завжди таким був, завжди його гриз, мов, бідністю тхнеш. Добре, що він ще не знає звідки сам Чупарський, заклював би більше, аби тільки знав.
- Ти просто нестерпний. А я тільки перестав думати, що ти поганець. - похитав головою хлопець, а потім знов поглянув на задумливого багатія. Щось в тій голові було не чисто. Щось дивне.
- Стулися. То що, ми домовилися? - дурнувато посміхається йому Руденко з зеленими пекельними вогниками в очах.
Вони прямо таки горіли в очікуванні відповіді. Все ще не ясно чому такий як він чекає відповіді від такого як Ості, але він хоча б спробував дочекатися. Коли йому потисли руку й кивнули, Рома тут же кинувся на ті губи бантиком. Він давно думав про те, як би зробити на зло сестрі, яка почала зустрічатися з ненависним одногрупником, й дійшов до висновку, що щоб насолити Юлі, треба думати і поводитися як Юля. На цьому й було прийнято рішення спробувати відбити в неї хлопця. Він не збирався бути в стосунках з Ості, хотів лишень помститися, забрати його собі, як ту улюблену іграшку, яку так полюбляла сестра.
Після п'янкого поцілунку Рома вже нічого не пам'ятав, проте він прийшов в себе аж коли його обіймав сплячий Чупарський й сопів в спину. Багатії будь-кого до ліжка на шовкові тканини не пускають, але й Рома теж не з дурних, тримає "ворога" близько. Ближче ЗА БУДЬ-кого. У нього навіть промайнула думка а що як Юля побачить? Він було почав переживати за це, але потім його стиснули сильніше в обіймах й втикнулися холодним носом в спину й він перестав думати про те все, всі тривожні думки немов самі по собі розвіялися як грозові хмари. Поступово й сам Руденко заснув у тих теплих руках.
- СРАКА, МИ ПРОСПАЛИ.