Chapter Text
Драко стояв навпроти синього полум’я, стискаючи пергамент в руках так сильно, що в нього починались судоми. Його трясло з голови до ніг, холодний піт стікав шиєю.
Це безумство. Найбільш навіжений вчинок його життя. Він певно зовсім збожеволів. Та все ж, він знав, що піде на це.
На годиннику було рівно двадцять чотири хвилини за другу. Через шість годин і тридцять шість хвилин він і його батьки опиняться на лаві підсудних у Чарвесуді. Старезний годинник над занедбаним димарем у цій, майже забутій частині західного крила, знущався з нього, відраховуючи останні секунди його свободи. А може й життя, якщо все піде дуже погано. Хто може сказати чи вийде він звідти живим? Мітка на його руці свідчила проти нього. І це не згадуючи все, що він зробив. Він майже вбив Кеті Бел та Рона Візлі у шостому році. Він впустив смертежерів у Гоґвортс, що призвело до смерті Дамблдора. Він катував та скривдив більше людей ніж міг порахувати. Він почувався жахливо, кожного разу, коли думав про це, про кров на його руках. Він знав, що всі ненависницькі коментарі, що відпускали аврори під час його допиту, були заслуженими. Якщо наприкінці суду його поцілують, він цього заслуговуватиме.
Попри це, йому було страшно. Він не хотів помирати, не зараз, не після того як він вибрався з цієї війни живим. Він і його батьки були нарешті в безпеці від Волдеморта, тільки щоб інші чарівники приставили палички до їхніх горлянок. Йому хотілось вибратись. Знайти спосіб почати все спочатку і переписати всі помилки.
Він вдивлявся у блакитне полум’я так довго, що воно закарбувалось в його очах.
Батько розповідав йому про цей димар, коли він ще був дуже малим. Ще до того як він вперше поїхав у Гоґвортс. Той пояснював, що цей камін – не просто один зі входів до камінної мережі. Що камін був частиною садиби з часів її побудови, що у ньому була древня магія.
— Ти звісно знаєш про часовороти, але тут магія інша – сильніша. Вона мала б мати змогу повертати час назад. Відправити тебе у минуле не просто як спостерігача, а у твоє справжнє тіло. Ти міг би пережити все заново, або змінити минуле.
— Тож, — Драко спитав, округлюючи очі. — Якщо я зроблю помилку, я можу просто застрибнути у нього і все виправити?
— Ні, — миттєво сказав батько, велично хитаючи головою. — Він зламався кілька століть тому, і ніхто не зміг його полагодити. Сьогодні, навіть намагатись було би дурістю. Неможливо перевірити чи безпечно використовувати камін, оскільки, якщо повернешся в минуле, забудеш майбутнє. Навіть якщо у тебе вийде, ти не згадаєш що намагався виправити.
— Але ж, — Драко нахмурився. — Якщо написати листа з поясненням минулому собі? Якщо-
— Драко, — владно перервав його батько. — Втручатись у час небезпечно. Якщо щось піде не так, ти назавжди опинишся у його петлі. Воно того не варте. Зрозумів?
Драко кивнув, як і завжди, коли батько казав йому, що робити. Завжди хороший хлопчик, який ніколи не йде проти його бажань.
І куди це його привело.
Драко сковтнув, стискаючи пальці навколо пергаменту.
Тепер все змінилось. Це, можливо, останній шанс щось змінити для нього і його родини. Якщо завтра його поцілують, то наскільки поганим виглядає шанс застрягти у часовій петлі?
До того ж, думав він, шанс не такий вже й високий. Він зміг полагодити Щезальну шафу, а над цим проектом він провів ще більше часу. Щоразу, коли він відчував, що сходить з розуму від атмосфери у власному будинку, він тікав до цього каміну, намагаючись його полагодити. Він прочитав закляття, що знайшов у віддалених куточках сімейної бібліотеки, і тепер камін виглядав відремонтованим. Колір полум’я був такий як треба: темно-лазурний, не кобальтовий чи королівський. Язики полум’я не обпалювали, але випромінювали тепло. Виглядало зовсім несхожим на те з якого він починав – пекучого і бірюзового.
— Краще зробити вже не вийде, — пробурмотів він, морщачись від тремтіння власного голосу.
Це був його єдиний шанс все виправити. Єдиний шанс на те, щоб стати хорошим хлопцем і вибрати переможну сторону, а не ту, що батько вибрав для нього.
— Ну все, — він зробив глибокий вдих, перед тим як зайти у вогонь. Полум’я лоскотало крізь одяг, його магічне тепло обіймало тіло – дивне відчуття.
— 31 липня 1991, — рішуче проголосив він.
Спочатку нічого не сталось, і Драко подумав, що не впорався. А потім синє полум’я здійнялось навколо нього й стало білим, осліпивши і заблокувавши усе в полі зору.
***
Драко спіткнувся об камін і впав на підлогу закашлявшись. Він блимнув очима, не розуміючи, як він тут опинився. Що він робив у західному крилі? Він же був у своєму ліжку намагаючись заснути, ні?
Драко заціпеніло дивився як синє полум’я стихало, лишаючи факели на стіні єдиним джерелом освітлення. Годинник над димарем пробив пів на третю – середину ночі.
— Що в ім’я Салазару.. — пробурмотів він, перед тим як помітив лист пергаменту у своїй руці. Він заніміло розглядав скручений і скріплений печаткою Мелфоїв пергамент.
Драко ще раз з підозрою озирнувся, переконався, що був наодинці, сів на підлогу, та знову перевів погляд на пергамент. Він обережно зламав печатку, розкрутив і побачив листа, написаного зеленими чорнилами. Акуратний почерк здався йому знайомим.
Драко,
У це буде складно повірити, але я пишу тобі з майбутнього. Я полагодив камін (краще сказати ти полагодиш через сім років), і, якщо мені таки вдалося, цей лист знайде тебе у 1991 році, майже перед першою поїздкою у Гоґвортс.
Я повернув нас у цей відрізок часу, щоб попросити тебе змінити майбутнє, врятувати і нас, і наших батьків. За останні роки наша сім’я зробила багато неправильних вчинків, і я хочу, щоб ти змінив це.
Подружись з Гаррі Поттером. Сьогодні ти зустрінеш його у «Мантіях від мадам Малкін», і, будь ласка, зроби усе, щоб не стати його ворогом. Не принижуй його друзів, навіть якщо дуже хочеться. Будь ввічливим і не будь зверхнім. Він багато не знає про магічний світ, і, якщо ти зробиш усе правильно, ти сам зможеш провести йому екскурсію. Якщо напартачиш, як я, він ненавидітиме тебе, і наслідки будуть набагато гіршими, ніж ти зараз можеш уявити. Стань його другом. Тобі це колись знадобиться.
Ще дещо, настільки ж важливе, не довіряй всьому, що говорить тобі Батько і не приймай рішень тільки, щоб догодити йому. Його ідеали зруйнують нашу родину, не тільки через їхню неправильність і фанатичність. Вони поставлять тебе на хибну сторону важливого конфлікту. Чистокровки нічим не кращі за напівкровок та, навіть маґлородців. «Зрадників крові» не існує. Забудь про упередження.
Темна сторона програє. Прагни до світла. Йди до Гоґвортсу, подружись з правильними людьми й тримайся за них.
Я знаю, що ти не хочеш вірити цьому листу. Навіть думка про це суперечить всьому, чого тебе вчив Батько. Але я можу показати тобі наше майбутнє, яке станеться, якщо ти мене не послухаєш.
Затисни листа і промов «Ostende mihi».
Якщо хочеш запобігти тому, що побачиш, будь чемним коли зустрінеш Гаррі Поттера сьогодні.
Твій,
Драко Мелфой, 15 серпня 1998
Драко вдивлявся у дату та підпис, недовірливо роззявивши рота.
— Мерлінові штани, — прошепотів він. Це ж жарт, так? Десь у темряві коридора точно стоїть Теодор Нот, і зараз він гиготить підслуховуючи. Та все ж, лист заінтригував його, тож він перевів погляд на напис латиною.
— Ostende mihi, — промовив він, і здивовано видихнув коли слова у листі почали зникати. Все навколо закрутилось, і він раптово зрозумів, що стоїть посеред купе поїзда. Периферичним зором він помітив розмитість країв, але часу зосередитись на цьому не було – він почув себе, і повернувся на звук голосу:
— Ти скоро побачиш, що деякі магічні сім’ї набагато кращі за інші, Поттер, — побачив він себе промовляючого ці слова до хлопця в окулярах з темним волоссям. — Не раджу дружити з неправильними людьми. Я міг би допомогти тобі розібратися. — він простягнув руку, щоб потиснути, але інший хлопець її не взяв. Він виглядав розлючено.
— Я думаю, що можу й сам сказати які люди неправильні, дякую, — і Драко побачив, як його власне лице покрилось рум’янцем гніву і шоку.
Картинка змінилась. Все знову закрутилось, і тепер він стояв у великій ванній кімнаті. Поряд з умивальниками скрутився і плакав хлопець. У нього було біляве волосся, як і у Драко, от тільки він був значно старшим і одягненим у форму Слизерину. Привид дівчинки літав над ним воркочучи.
— У мене не виходить, — він схлипнув. — Я провалю завдання, і він уб’є моїх батьків. Уб’є мене.
Привид щось казала, але Драко вже не міг почути – простір навколо знову закрутився, і тепер він був у кімнаті настільки великій, що здавалось у неї немає стін. З купи старих речей, котрими була заповнена кімната, він перевів погляд на вже знайомого хлопця – котрий цього разу тікав від пожежі, що швидко просувалась кімнатою. Тепер Драко зміг побачити його лице чітко – це був він, Драко з майбутнього, той, що написав йому листа.
А вже через секунду він стояв навпроти палацу, охопленим полум’ям, – відлуння власних криків з минулої сцени не покидало голову – горів Гоґвортс.
Його затрясло, він не помітив як опинився там де й був – у західному крилі. Лист випав з його руки, і він похапцем почав відходити від нього, аж поки не врізався спиною у двері.
— Ні, — прошепотів Драко, не впевнений чого йому більше хотілося – заплакати чи закричати. — Ні.
Слова старшого Драко лунали у голові знову і знову, тепер і його старшим голосом.
Якщо хочеш запобігти тому, що побачив, будь чемним коли зустрінеш Гаррі Поттера сьогодні.