Work Text:
— Ммм, Моране… — відчувши, як міцні зігріваючі обійми напарника розчинилися, немов дим від сигарет, залишивши від себе лише швидко зникаюче тепло на шкірі, незадоволеним, ледь захриплим голосом пробуркотів Бонд. Оглядівши напівсонним поглядом кімнату, в якій їм з Мораном випало коротати цей вечір і ніч, блондин ледаче перевернувся на бік, обличчям до вікна і, вгледівши біля нього напівголу знайому, міцно складену постать, задоволено посміхнувся. З тихим шурхотом прикривши своє оголене тіло простирадлом, Джеймс, ледь хмурячись від нічної прохолоди, що крізь відчинене вікно огортала його плечі, спустив свої босі ступні на підлогу, за тим, тихою котячою ходою підійшов до Себастьяна зі спини. Чоловік саме, ледь хмурячи акуратні темні брови, зосереджено і не відволікаючись спостерігав за їх сьогоднішньою ціллю крізь приціл гвинтівки. Мимохіть задивившись на таку заворожуючу картину, Бонд завмер десь на трьох чвертях свого шляху.
— Не стій так позаду… — краєм ока подивившись на Джеймса, ледь фиркнув Моран. —Або підійди до біса близько, або назад в ліжко.
— Будеш командувати? — не стримався агент від того, аби не підколоти старшого, і з задоволеною посмішкою пригадав події зовсім недавніх годин. — До того ж, без тебе у ліжку холодно… — ледь награно сумно нахмурив хлопець тонкі світлі брови і схрестив руки на грудях, хоч і полковник того не бачив.
— Та ні… — м’яко посміхнувся Моран, вочевидь, згадавши те саме, і, можливо, ще й від крайньої фрази партнера. — Просто трохи напружує, коли хтось на такій відстані від моєї спини.
В одну мить опинившись, як охарактеризував напарник, «до біса близька», Бонд, з незникаючою посмішкою прислонився лобом до широкої спини Себастьяна, в думках прикидаючи, яка у них все ж таки велика різниця у зрості, коли він без підборів.
— Так краще? — обіймаючи чоловіка за торс зі спини, промуркотів блондин.
— Так… Набагато. — ледь тяжко видихнув Моран, невагомо прослизнувши лівою рукою по рукам Джеймса, хлопець на це задоволено ледь чутно промуркотів, міцніше притискаючись до його спини в міцних обіймах. — У тебе руки, немов лід… — задумливо промовив брюнет, відчуваючи, як долоні Бонда проводять по його грудях, животу, кубикам пресу. — Як те жабеня, таке холодне… — посміявся Себастьян.
— Як ти мене назвав?! — обурився блондин. — І знаєш що?!
— Що? — незворушно запитав брюнет.
— Тобі пощастило, що нижня частина твого тіла прихована простирадлом, а то вже…
— А то вже ти б мстив і помста твоя була страшна, але мені приємна і дражлива, власне, як і ти. — оксамитовим голосом промовив Моран.
— Якраз таки ні. — фиркнув Бонд. — Так що, Себастьяне Моран, як закінчиш роботу — начувайся. — і тут Моран навіть спиною відчув, як його буквально пропалює наскрізь погляд таких любих сапфірових очей.
— Чекаю, не дочекаюся, крихітко… — передчуваюче посміхнувся чоловік. — Вибач, робота кличе~ — знаючи, що Бонд все одно не піде, Себастьян не переставав усміхатися, навіть коли настав час нарешті прицілитися по черговому «клієнту». Джеймс же в цей момент, здавалося, навіть не дихав, не розмикаючи обіймів та завмерши, і просто зі спини вслухаючись в серцебиття і дихання Морана. Вкотре дивуючись такій незворушності снайпера під час роботи, агент, немов заворожений, спостерігав за рухами м’язів його спини, лопаток, плечей під час вистрілу…
— Відпрацьовано. Все чисто… — визирнувши з-за спини Морана і підійшовши до вікна, не без долі задоволення у голосі, промуркотів Бонд, опершись ліктями об широке підвіконня. Дбайливо відклавши гвинтівку на, здається комод, на якому також лежав чохол, схожий на чохол для музичного інструменту, Себастьян миттєво притягнув Джеймса в свої теплі обійми за талію, гаряче шепчучи на вушко:
— Задоволений?
— Більше, ніж… — тяжко видихнув хлопець, відкинувши голову на груди партнера і склавши руки поверх рук чоловіка.
— Моя прекрасна Афродіта… — тихо сміється Моран, видихаючи у золотаве волосся Бонда.
— Афродіта…? — нарешті опинившись обличчям до напарника, здивовано підняв брови хлопець. — З чого б це...?
— Деяка… — задумливо почав брюнет, уважним поглядом зелено-карих очей вивчаючи свою «Афродіту». — Зовнішня схожість… І в характері ще.
— Чи ти це через те, що я у простирадлі? — дзвінко розсміявся Бонд. — Тільки там в Античності вони не простирадла носили, це ззовні так схоже було… — не перестаючи сміятися, Джеймс бешкетливо подивився на Себастьяна своїми сапфіровими очима. — Щось не так? — зловивши на собі уважний пильний погляд Морана, запитав хлопець.
— Все прекрасно… Як і ти… — тяжко видихнув чоловік, цілуючи Бонда в лоба, а далі плавно переходячи поцілунками на такі бажані солодкі вуста і не минаючи таку притягаючу родимку під оком.
— О, Боже, Боже, Боже… — немов в якийсь гарячці, в самі лише губи Морана хрипко прошепотів Бонд, плутаючи пальцями його й без того скуйовджене темне волосся.
— Зігрівся…? — тяжко дихаючи, запитав брюнет.
— Так… Дуже добре… — проводячи долонею по щоці партнера, із затуманеним поглядом муркоче хлопець.
Джеймс дзвінко сміється, коли, охопивши його зап’ястки руками, Моран переходить на них гарячими зігріваючими поцілунками і такими самими гарячими подихами, нахиляється до нього, немов услужливий слуга.
Від цього сміху коханої людини в напівтемній, осяяній лише нічним світлом Місяця, кімнаті, Себастьяну хочеться заплющити очі, запам’ятовуючи цей момент не тільки в образі Бонда перед очима, а й в його сміху, відчуттях дотиків, запаху парфумів так близько…
— Та чорт… — лається Моран і підхоплює Джеймса, в пориві пристрасті усаджуючи на широке підвіконня, за тим, піддавшись якомусь миттєвому пориву, цілує блондина у лоба. А це мале чортеня все одно всміхається, ще й проводить пальцями по ниючій шиї чоловіка, викликаючи у того тяжкі, хриплі і томні вдихи.
— Це ти про мене...? — з усмішкою питає блондин, схрестивши руки на грудях і закинувши ногу на ногу. Так, саме в такій позі він зараз відчував себе головним. — Мало того, що жабеня, так ще й чорт. Ну й смаки у вас, пане Моране… — знову сміється Бонд, закинувши голову назад. — Хоча, в першу чергу особливі смаки у вашої дівчини… Як ви самі сказали цього вечора~ — тепер він змінює позу: притягує довгими ногами Себастьяна за торс, веде довгими пальчиками по його плечу, але при цьому відхиляється в сторону вікна так, що Моран інстинктивно і міцно схоплює його за талію, міцно тримаючи. Можливо, від хватки полковника навіть залишаться невеликі синці, сліди, так точно… В будь-якому випадку, на наступний ранок Бонд буде їх роздивлятися, немов заворожений, як раніше, у минулому житті, роздивлявся у дзеркалі мітки, що на його блідій шкірі лишали інші.
— Звісно… — обпалюючи чутливу шкіру біля вуха Бонда гарячим диханням, промовив Моран. — Дуже особливі смаки… На манеру поведінки, одяг, зачіску, та до біса велика сміливість їх проявляти… І я збрешу, якщо скажу, що мені хоч щось з цього у тобі не подобається…
Джеймс ледь кусає свою нижню, припухлу від вмілих поцілунків декількома хвилинами тому, губу. Спогади цього вечора приємно огортають хлопця собою.
Ось, він повертається і бачить біля Морана у барі декількох жінок, які щось тому щебечуть, і буквально по виразам їхніх облич можна зрозуміти, які відчуття у кого на цей вечір викликав чоловік. Ні, ну Моран, звісно, привабливий, навіть дуже, і гарний, і ще купа епітетів від закоханого і повного захвату Бонда, але… Не зрадить, якщо вже с кимось в стосунках(а вони тільки нещодавно саме дійшли до цього рішення), тому ці розмови просто гра, та що заважає Джеймсу теж пограти. Котячою ходою пройшовши до стільця Морана, Бонд передчуваюче посміхнувся і, не церемонячись, усівся напарнику на коліна.
— Я повернувся, любий… — чарівно посміхаючись, блондин цілує свого ледь ошелешеного такими діями брюнета, і обіймає того за шию. Коли поцілунок з важкістю розривається, Джеймс відчуває на своїй талії долоню Морана і кладе підборіддя тому на плече, а далі чує усміхнене:
— У моєї дівчини дуже специфічні смаки~ — ті панянки після такого, та й після споглядання їхнього поцілунку охають і ахають, хтось навіть вибачається, але потім Бонд знову чує голос Себастьяна, вже прямо в себе над вухом: — Начувайся, Адлер… — ой, всеее, якщо Моран переходить на колишнє прізвище Бонда, то дійсно треба начуватися, але при цьому це точно означало приємний цікавий вечір. Як все-таки легко було вивести того з себе і довести… В даний момент зараз Джеймса доведуть до кімнати, а потім й до багато чого іншого, до того ж, взаємно~
— Бонде~, ти де полетів…? — помітивши хвилинну мовчанку Бонда, запитав Моран.
— Поки що, точно не з підвіконня. — ледь фиркає хлопець, змушуючи чоловіка ледь хмуритися. — Як думаєш, чи настільки особливі смаки у твоєї дівчини, аби зайнятися коханням прямо на цьому підвіконні? — неочікувано, з передчуваючою посмішкою випалює Джеймс, проводячи довгими пальцями по плечам Морана.
— Стій… Погодитися чи запропонувати? — брюнет питально нахиляє голову вбік, але в його зелено-карих очах вже затанцювали знайомі бісики.
— Саме погодитися. А тому ти — запропонуй, перевіримо~ — сміється Бонд, поки не перестаючи відчувати себе головним в цій грі.
«Ах ти ж мале хитре…» — та він ще хитріший. Не випускаючи такої тендітної талії зі своїх обіймів, Моран накриває губи Бонда своїми, зливаючись у пристрасному поцілунку. Очікуючи продовжити словесну суперечку, хлопець мить здивовано хлопає віями, та далі входить в азарт і цей поцілунок набирає все більше, і більше оборотів.
— Що ти, в біса, робиш…? — тяжко дихаючи, питає Бонд, пильно вдивляючись своїми блакитними очима в зелено-карі очі партнера.
— Я? — незворушно перепитує Моран. — Нічого, просто займаюсь з тобою коханням…
— Не прикидайся, що не зрозумів, що я мав під цим на увазі… — ледь ричить Джеймс від обурення.
— Аби тобіподібні в процесі не вирішили атакувати свого ж… — сміється Себастьян, спостерігаючи за реакцією партнера.
— Стій, це натяк на те, що я — скалка в одному місці?!
— Ти сам це сказав, любий Джеймсе… — вже тихіше сміється чоловік.
— Ах ти ж… — і тут Бонд смикає ногою, аби легенько стукнути Морана, та реакція того виявляється швидше, і тому кінцівка опиняється закинутою на міцне чоловіче плече.
— Ці простирадла на наших тілах не здаються тобі зайвими…? — вкрадливим оксамитовим голосом питає Себастьян, а його руки вже повзуть по тілу Джеймса, аби скинути з того останнє, що розділяє їх тіла від безпосереднього контакту.
— Так… — прикривши очі, видихає Бонд. — Прибери їх нарешті, і з себе, і з мене... — опинившись повністю оголеним, хлопець намагається сісти рівніше, наскільки це можливо з ногою на чужому плечі.
— Ти прекрасний… — вловивши на собі знайомий погляд, який буквально кричав «ну як? Подобаюсь?», відповідає Моран, а далі вкотре за сьогодні охоплює талію партнера міцною хваткою, тим часом починаючи вкривати його вуста, шию, гострі випираючі ключиці солодкими поцілунками.
— Ах… Моране… — тяжко і нетерпляче стогне Бонд, коли поцілунки коханого переходять все нижче, до грудей, чутливих сосків, а потім все нижче, і нижче, поки Бонд не мусить буквально вигнутися дугою, лише аби бути ближче до таких бажаних дражливих почуттів, що йому дарує Моран своїми діями.
— Ну ж бо… — з рештою розуміючи, що йому не дадуть кінчити всього лиш від приємних ласок язиком і пальцями, буквально проскавучав Джеймс.
— Тшшш… Потерпи, крихітко… — повернувшись до вуст Бонда, тяжко видихає Моран. Він проводить лівою рукою по золотавому волоссю партнера, за тим ніжно і вміло того цілує. Щось ніби зачаровано шепочучи у відповідь на все це, Джеймс прикриває очі і лише голосно стогне, відчуваючи повільний глибокий поштовх у його лоно.
— Як же… — повністю віддаючись Морану на такій ненадійній поверхні і просто довіряючи його обережності, томно видихає Бонд. — До біса добре… — вони знову зливаються в поцілунку. Цілуються ніжно, пристрасно, усюди, де дозволяє поза. Цілуються, між перервами на переведення дихання, шепочучи один одному різні як ніжні, так і пристрасні слова, аж допоки обидва не досягають вершини насолоди. Для Бонда вона настільки сильна, що на мить він буквально перестає бачити і чути будь що навколо. Все накриває темрява… Темрява і тиша… Єдиний спосіб ухопитися за реальність — триматися за Морана, поки ця хвиля не відкотиться…
— Бонд… Ти як…? — побачивши, що коханий дивиться на нього безпорадно, немов чіпляючись поглядом наосліп, занепокоєно питає Себастьян, ніжно проводячи по щоці Джеймса пальцями лівої руки. Той лише міцніше притискається до Морана і тяжко дихає, допоки висока хвиля насолоди, що по-справжньому накрила з головою, не відпускає.
— Все добре… — посміхається Бонд і цілує Себастьяна. — Просто оргазм, схоже, був дуже сильним… На мить аж в очах потемніло і нічого не чув. Гадаю, це все через тебе і ці твої… — хлопець тяжко видихає, підбираючи слова. — Дражніння та ласки.
— Невже тобі не сподобалося? — здивовано підняв брови Моран.
— Сподобалося… Навіть дуже… — Бонд накриває долоню Себастьяна своєю. Його рука знову почала бути холодною.
— Я радий… — тихо видихає чоловік. — Пішли в ліжко, жабеня… Знову руки в тебе холодніють, навіть після нашого чудового сексу, який мав би зігріти… Стояти можеш? — чомусь запитує брюнет.
— Ні, абсолютно, ні… — негативно качає головою Джеймс, а сам ще трохи тремтить, а ноги точно будуть підкошуватися при намаганні стати на них ще деякий час...
— Ммм, ну нічого страшного… — акуратно і ніжно підхопивши Бонда на руки, промовив Моран.
Плавно опустивши Джеймса на ліжко, що не встигло охолонути після них, Себастьян і сам ліг поруч з партнером, за тим ніжно поцілувавши хлопця у лоба.
— Відпочивай… — усміхається Моран, коли Бонд нарешті зручно влаштовується поруч і обіймає його за торс.
— Я тебе кохаю… — муркоче блондин, дивлячись у очі брюнета.
— І я тебе… — ніжно проводячи долонею лівої руки по спині коханого відповідає взаємністю Себастьян, поки Бонд сплітав свої пальці в замочок з пальцями його протезу.