Chapter Text
Писати курсову з кримінальної психології о другій ночі було само по собі достатньо веселим заняттям.
Перчинки додавало те, що робота повинна бути німецькою, на п‘ятнадцять сторінок і здана до дев’ятої ранку. А оскільки Ендрю відповідальна та доросла людина, він прокрастинував останні два тижні замість того, щоб зробити будь-що. І зараз, обклавшивсь всіма наявними паперами в його квартирі, з п'ятдесятьма відкритими вкладками у гуглі, Мін’ярд зрозумів, чому на це завдання давалося більше місяця.
Насправді, все було не так погано.
Десь три тижні тому, він у пориві незрозумілого натхнення написав дев’ять сторінок аналізу справи Балтиморского М’ясника.
Спочатку, йому потрібно було надати біографію людини, яку він буде аналізувати. Це було легко, адже кримінальна історія цього чоловіка була жахаючи вражаючою, особливо якщо врахувати, що йому були доступні лиш крихти з старих джерел масової інформації. Не те щоб дуже ґрунтовно, але було потрібно чимось заповнити місце на сторінках.
Потім був сам аналіз, який був поділений на багато різноманітних категорій, але Мін’ярдзастряг на конкретному підрозділі : “Найближче комунікаційне коло: сім’я”. Тут інформації катастрофічно бракувало. Було відомо, що в нього була дружина на ім’я Мері та син Натаніель, що були зображені на моторошному сімейному портреті, який крутили по всіх новинами країни і це було… все?
Тобто, взагалі його сім’ю за роки розслідувань згадали від сили пару разів аби безсильно пожати плечима, мовляв, вони зникли з радарів. В такі моменти Ендрю починав сумніватися у своєму виборі професії, адже у майбутньому, йому прийдеться працювати с такими некомпетентними ідіотами, що дають нащадку кримінального барона змитися від них подалі.
Він тяжко зітхнув. Вдіяти нічого не можна. Несумнівно, він може побудувати цю частину роботи опираючись виключно на гіпотетичну версію подій у його голові. Це було дозволено специфікою справи, але Ендрю не любив будувати воздушні замки. Знов загнаний у глухий кут, йому нічого не залишалось як палити на єдине фото Натаніеля, гадаючи, що ж все таки сталося п’ятнадцять років тому.
——
Коли пів години страждань не принесли ніяких результатів, Ендрю вирішив заварити собі каву. Дорога від спальні до кухні в його маленькій оселі була короткою.
Шарпаючаючи капцями по паркету, він попрямував до чайника. Після того, як кнопка була натиснута й вода почала наспівувати мелодію кипіння, Ендрю сперся об стіну, очікуючи, паралельно замислюючись над тим, яке його життя було останні пару років.
Його квартира була старою та розташовувалась на третьому поверсі, в будинку навпроти цвинтаря і церкви. Як на Ендрю — ідеально. Авжеж були свої мінуси, наприклад: стомлена будівля була сирою взимку, а розташування в центрі надавало у комплекті купу п’яних та гучних студентів поблизу. Все ж таки, це було краще ніж все що йому пропонували в США. Аарон жив через дві вулиці зі своєю дівчиною, з якої він познайомився в медичному університеті, а Кевін іноді прилітає з Ірландії до них на свята. Ніки все ще плекав образу на них, за те що всі обрали австрійській Грац німецькому Гамбургу. Переживе. Все одно Австрія краще.
Його роздуми були перервані якимось нетиповим звуком. Тільки одне створіння в його квартирі було спроможне видавати цей звук.
— Сер? — він покликав.
Звуки не припинилися, але на додачу в цій какафонії почувся жалібний мявкіт.
Ендрю відштовхнувся від стіни і швидко попрямував назад до кімнати. Там він побачив на килимі його кішку, зігнувшусь майже вполовину, з явною метою виблювати щось.
— Сер, якого біса? — він незадоволено зітхнув, нахиляючись до неї, намагаючись зрозуміти, що на цей раз сталося, — ти можеш хоча б пару годин не викидати фігні?
Сер ще раз мявкнула, наче вибачаючись, поки її знову не зігнуло вдвоє, в ще одному пориві рвоти.
— Ти, бляха, ходяче нещастя, розумієш?— він погладив її по шерсті, пропонуючи мінімальний комфорт буття поряд.
Вона була його найкоштовнішим здобуттям. Три роки тому, він випадково побачив об'яву притулку Колумбії, про те, що їм терміново потрібно прилаштувати пару кошенят і через невідому йому причину, вирішив піти та подивитися на них. Бі казала спробувати зробити щось, що він вважав за хорошим для себе. Щось за межами його готської (пішов нафіг, Аарон) персони і зони комфорту. Тож він вирішив ризикнути. Якщо він відчує, що щось не так, він завжди може здати назад, чи не так?
Вже на місці його попередили, що більшість тварин не була пристосована до людської присутності.
Прям як я, пронеслося в його голові.
Притулок був одним словом набитий. З стійки реєстрації можна було побачити два коридори, біля кожної зі стін стояли десятки кліток з тваринами різного виду і віку. Ехом, від тих самих коридорів, відбивалося скиглення і гавкіт. Від шуму у Ендрю неймовірно розболілася голова і до того часу, як настала його черга дивитися на кошенят, його ентузіазм і запал рішучості були у занепаді.
В кімнаті, сповненій маленькими пухнастими монстрами, його уваги привернув крихітний комок агресії, що забився під стіл й шипів, якщо навіть виявити намір наблизитись. Кошеня було повністю чорне, шерсть постійно стояла дибки, а очі неможливо було роздивитися через фігове освітлення цієї дири. Працівниця притулку зауважила, що оця має два зірваних кігтя і багато кусається . Остаточно він зрозумів, що вони були створені один до одного, коли вона капнула інше кошеня по морді, тому що те намагалося з нею грати.
З того часу вони мирно співіснували: вона кусала його за ноги з будь-якої нагоди, він, в свою чергу, клав її улюблену іграшку на найвищу полицю, де вона не могла її дістати. Поступово, вони притерлися один до одного. За наставами Бі вони пройшли курси для ментал-супорт кішок, де Сер отримала сертифікат і стала уповноваженим членом його психологічної підтримки. А потім два роки бурхливих подій, переїзд на інший континент, універ та багато різного і вони тут. У двох. В його квартирі. На килимі. Блюють. Життя неймовірне.
— Убоїще мале, — помітивши що її почало трусити, він обережно підняв її мордочку і в той момент його серце зупинилось.
З її пащі вивалювалась біла піна.
Що блять.
Ендрю моментально відчув себе бадьорим як ніколи і швидко достав телефон з задньої кишені. В таких випадках у нього було мало варіантів кому подзвонити: чи Рене, чи Аарон. У його брата завтра залік з анатомії і він не хотів додавати йому більше стресу ніж він вже мав, тож палець впевнено натиснув на контакт РЕНЕ.
Два гудки довжиною у вічність і Воукер бере трубку
— Ендрю? — голос з динаміку не є соним, а на фоні грає музика, — щось сталося?
— Сер погано, — швидко промовив Ендрю, відчуваючи як паніка дихає в потилицю, погано було применьшенням, — зможеш приїхати?
— Ендрю, я за містом, мені назад їхати години три.
Та що за день.
Ендрю прикинув у голові його варіанти. Вет клініка в його районі зачинена на ремонт. Трясця. Треба думати.
— Стривай, давай я дам тобі номер когось з групи? Може... Ніла? Це хлопець з яким я ходила на пари з зоології, він випустився в цьому році. Він живе недалеко від тебе.
Круто, ще й якийсь рандомний хлопець в його квартирі серед ночі, чи може ситуація стати ще краще?
Рене надішле йому контакт, це значить, що йому напряму потрібно буде подзвонити о третій ночі цьому горе лікарю і попросити допомоги. Він на секунду замислився, наскільки сильно він любить його кішку, але звук блювання на задньому плані натякнули, що часу в обмаль.
— Надсилай, — Ендрю, не чекаючи секунди, кинув слухавку.
Срати, головне щоб це створіння з шерсті й зверхності дожило до світанку. Чорт забирай Бі та її поради. «Коти неймовірні стресорегулятори. Це буде мати лише позитивні наслідки» казала вона.
Нове повідомлення від Рене: Контакт: Ніл Джостен.
Тепер, сидячи на кухні, з тремором у руках, набираючи номер найближчого ветеринару, ідея і справді казалась нев‘їбенно офігезною. Вельми дякую, але наступний раз — він пас.
Що ж, він нічого не втрачає спробувавши.
Шість гудків довжиною у вічність і Ендрю вже думає кинути цю справу, коли слухавку нарешті знімають:
— Алло?